Вступ

У міру розвитку і вдосконалення міжнародних відносин невпинно змінюється і функціональна діяльність консульських установ. На думку відомих дослідників цієї проблематики Н.Грената і Б.Сена, немає вичерпної кількості консульських функцій і дуже важко визначити їх перелік, оскільки вони не містяться в єдиному міжнародно-правовому акті, а випливають також зі звичаєвого права, договірного права, внутрішньодержавного права та консульських інструкцій.

Предметна компетенція консула не є постійною, оскільки сфера його обов’язків невпинно зростає під впливом і зі зміною потреб міжнародного життя. Консульська служба виконує також важливі завдання реалізації зовнішньої політики держави. Відповідно її роль буде в майбутньому зростати, зокрема, у розвитку міжнародної торгівлі і збільшенні міграції робочої сили. З огляду на це, консульські функції будуть враховувати цю еволюцію і належним чином реагувати на ці процеси.

Особливого розвитку набуває функція захисту фізичних осіб посилаючої держави у приймаючій державі. Розвиток туризму, прикордонного співробітництва, а також трудової міграції щораз більше знаходять закріплення у двосторонніх консульських конвенціях.

1. Особливості захисту інтересів українських фізичних та юридичних осіб за кордоном

Функція захисту інтересів українських фізичних та юридичних осіб за кордоном передбачає захист у державі перебування законних інтересів акредитуючої держави, її фізичних та юридичних осіб, що є на території країни перебування дипломатичного представництва. Це положення Конвенції відображене у ст. 25 Конституції України: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Ця норма має вищу юридичну силу стосовно інших нормативно-правових актів України, в яких вона деталізується.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про громадянство України», Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження щодо осіб, які проживають за кордоном.

Роль цієї функції суттєво зросла в сучасних умовах із формуванням відносин у різних сферах, особливо міграційних процесів, розвитком туризму тощо. Практичний захист прав та інтересів громадян власної держави сьогодні майже повністю здійснюється через консульські відділи посольств або самостійними консульськими установами держави.

Лише в особливих випадках, що мають вагоме політичне значення, цей захист здійснюється через дипломатичне представництво.

Дипломатичний захист може надаватися лише громадянам та юридичним особам власної держави. Ця правова вимога має відповідне закріплення у Законі України «Про громадянство України» та інших нормативних актах. Вона означає, що іноземці та особи без громадянства не можуть розраховувати на дипломатичний захист із боку посольств інших держав. Винятком із цього правила є ст. 45—46 Віденської конвенції, які передбачають, що акредитуюча держава може одночасно за попередньою згодою приймаючої держави на прохання третьої держави, яка не акредитована у приймаючій державі, взяти під захист інтереси цієї держави та її громадян. Випадки довіреності охорони своїх інтересів іншій державі також виникають між деякими державами, які пов’язані спеціальними відносинами (Швейцарія і Ліхтенштейн, держави Бенілюксу, скандинавські держави тощо).

Право на дипломатичний захист «є винятковим правом власної держави» в особі її посольства, яке склалося на основі міжнародного звичаю, а не як право індивідів. З цього приводу К. К. Сандровський стверджує, що «акредитуюча держава, і лише вона, вирішує, чи вдаватись їй (в особі посольства чи місії, а також консульства) до будь-яких акцій перед органами держави перебування і, якщо так, то в якому обсязі та в якій формі» [1, с. 115].

Однак, якщо брати до уваги існуючу реальність суспільного розвитку, особливо коли значна група держав проголосила на конституційному рівні побудову правової держави, остання вимога щодо дипломатичного захисту є дискусійною. Зокрема, ст. 25 Конституції України закріплює, що наша держава «гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Отже, звідси можна зробити висновок, що дипломатичний захист громадян своєї держави — це обов’язок, а не лише право дипломатичного представництва.

Конкретні обов’язки дипломатичних представництв із захисту прав громадян України, що перебувають за кордоном, визначені також іншими нормами деяких законів України. У ст. 282 Сімейного кодексу України передбачено, що всиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі та дипломатичному представництві України. Згідно зі ст. 2 і 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян» від 21 січня 1994 р., дипломатичні представники і консульські установи України за кордоном у разі втрати громадянином України паспорта для виїзду за кордон або іншого документа, що посвідчує особу громадянина України під час перебування за її межами, видають посвідчення особи на повернення в Україну, а також здійснюють оформлення паспорта і проїзного документа на дитину громадянам України, які постійно проживають за кордоном [2, c. 96-97].

2. Функції консульських установ і засоби захисту інтересів українських фізичних та юридичних осіб за кордоном

До найважливіших консульських функцій належить сприяння розвитку культурних і наукових зносин між посилаючою і приймаючою державами. Зокрема, в Україні ця функція охоплює опіку над культурним надбанням народу, над пам’ятниками, що стосуються історії становлення і розвитку державності і з певних причин перебувають на території інших держав (захоронення визначних діячів української державності на території Росії, Польщі і т. ін.).

Беручи до уваги ту обставину, що консульська діяльність надзвичайно різноманітна, слід провести певну класифікацію консульських функцій. Доцільно поділити їх на два види: консульські функції загального характеру і консульські функції спеціального характеру.

Консул є консультантом фізичних осіб, який уповноважений представляти їхні інтереси перед органами держави перебування, а також консультантом капітанів торгових і військових суден. У разі потреби він виступає посередником у їх зносинах з владою порту приймаючої держави.

Однією з найважливіших функцій консульської установи, що має адміністративний характер, є функція, пов’язана з питаннями громадянства та юридичних осіб. Зокрема, проблеми громадянства є одним із обов’язкових елементів внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Для України ці проблеми мають особливе значення, позаяк вона порівняно недавно існує як самостійна, суверенна держава, як повноправний суб’єкт міжнародного права. На розв’язання проблем громадянства в Україні впливає реально існуюча ситуація, що характеризується такими факторами:

— проживання за межами України сотень тисяч українців та україномовних громадян, які відчувають проблему адаптації до нових держав;

—         регіональні конфлікти і міжнаціональне протистояння, що призвело до появи значної кількості біженців і вимушених переселенців;

—         відносно відкриті кордони, вільний в’їзд та виїзд і т. ін.

У консульському праві питання громадянства осіб акреди-туючої держави врегульоване по-різному. Однак ця відмін¬ність має здебільшого редакційний характер, а не змістовий. Згідно зі ст.20 Консульського статуту України, консул зобов’язаний вживати заходів, для того щоб юридичні особи та громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.

Для забезпечення виконання цієї функції консул зобов’язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України. Якщо після звернення консула до владних структур держави перебування не будуть відновлені права юридичних осіб і громадян України, консул зобов’язаний повідомити про це Міністерство закордонних справ України та главу дипломатичного представництва України в державі перебування.

Слід зазначити, що консул зобов’язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб і громадян України. Під час здійснення цієї функції консул послуговується відповідним законодавством своєї держави [4, c. 165-166].

Згідно з Законом України «Про громадянство України», консульські установи уповноважені приймати заяви від осіб, які постійно проживають за кордоном, разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряти правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства. Вони готують також подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд цієї комісії.

Консульські установи видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, тимчасові паспорти громадянина України, проїзні документи дитини, документи про припинення громадянства України.

Консул веде облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі. Він реєструє громадян посилаючої держави, які мають постійне місце проживання в консульському окрузі, хоча це й не виключає можливості реєстрації осіб, які прибули на незначний термін.

Велике значення для забезпечення дотримання законних прав і інтересів громадян і співвітчизників за кордоном мають положення міжнародних договорів України із іноземними державами. Надання в договірному порядку на основі взаємності певного режиму має на меті запобігання який би те не було дискримінації російських громадян, зміни їхнього правового положення в однобічному порядку.

Було укладено велике число як багатобічних, так і двосторонніх умов, спрямованих на забезпечення прав і волі людини в державах СНД.

До двосторонніх відносяться: договори про правову допомогу, про правовий статус українських громадян, що постійно проживають на території держав СНД, і громадян цих держав — на території України, консульські конвенції й ін. Ряд угод був укладений України із країнами Балтії (Литвою, Латвією, Естонією), у яких проживає велика кількість українських громадян.

Це відноситься також до юридичних осіб, які створені відповідно до  законодавства однієї з договірних сторін.

Відносно  застосування до діяльності російських юридичних осіб за рубежем місцевого законодавства варто мати на увазі, що в кожній державі діє своє законодавство, що володіє певними особливостями, у тому числі відносно  положень, що стосуються допуску іноземних юридичних осіб до здійснення господарської діяльності.

До юридичних осіб застосовуються також відповідні обопільні умови про правову допомогу, що діють у відносинах Росії з іншими країнами.

З питанням про правове положення юридичних осіб зв’язаний також комплекс питань, що стосуються правових форм спільної господарської діяльності.

Консул уповноважений без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян своєї держави, якщо вони відсутні і не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Така форма представництва може тривати доти, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до законодавства України консул веде військовий облік громадян України, які тимчасово проживають за кордоном, і вживає заходів для забезпечення прибуття громадян України чоловічої статі, які досягли 18-річного віку, у військові комісаріати за місцем їх постійного проживання для призову на дійсну військову службу.

Інтернаціоналізація міжнародного господарського життя приводить до використання різних організаційних форм спільної діяльності суб’єктів з різних держав. Це можуть бути чисто договірні форми, при яких відносини сторін визначаються договорами про виробничу або науково-технічну кооперацію, договорами про консорціуми, що передбачають звичайно спільний виступ сторін на тім або іншому ринку або у відношенні певного об’єкта діяльності. Але це можуть бути й більше глибокі організаційні форми, що приводять до створення юридичних осіб (змішані суспільства, що займаються, як правило, торговельною діяльністю, спільні підприємства й ін.) [2, c. 16].

Висновки

Не применшуючи значення різних громадських організацій (українських громад) за рубежем, виконання цього завдання повинне забезпечуватися посольствами й консульськими установами України у відповідних країнах. До основних завдань і функцій посольств відноситься захист у державі їхнього перебування прав і інтересів українських громадян і українських юридичних осіб з врахуванням законодавства держави перебування. На українські консульства покладені обов’язки вживати заходів до того, щоб українські громадяни користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування й міжнародних договорів, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними порядками. У випадку якщо консулом буде встановлене порушення яких-небудь прав українських громадян, він повинен вжити заходів для відновлення порушених прав.

Крім того, консульські установи України за межами її території здійснюють ряд функцій, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням прав українських громадян. Вони здійснюють державну реєстрацію народження, висновку шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), установлення батьківства, зміни ім’я, а також смерті; по заявах українських громадян і осіб без громадянства ухвалюють рішення щодо внесенні виправлень і змін у записі актів громадянського стану, укладені на території України; вносять виправлення й зміни в записі актів громадянського стану, що перебувають у них на зберіганні, і видають на підставі цих записів повторні свідчення про державний реєстрації актів громадянського стану.

Список використаної літератури

1. Гуменюк Б. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Либідь, 2004. — 248с.
2. Попок А. Про захист прав та інтересів закордонних українців // Урядовий кур’єр. — 2004. — 2 вересня. — С. 16
3. Право зовнішніх зносин: Дипломатичне права. Дипломатичне право міжнародних організацій. Право спеціальних комісій. Консульське право / Ю.В. Алданов (упоряд.). — К. : Видавничий дім «Промені», 2003. — 784с.
4. Репецький В. Дипломатичне і консульське право: Підручник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2006. — 372с.
5. Сагайдак О. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 295с.