Вступ

У процесі здійснення соціально-економічних ринкових перетворень, питання формування конкурентного середовища та вдосконалення обґрунтування стратегії формування потенціалу підприємства набули особливої актуальності.

Проблеми визначення економічної суті потенціалу підприємства та шляхів його ефективного використання досліджували як вітчизняні, так зарубіжні вчені. Однак дослідження вдосконалення обґрунтування стратегії формування потенціалу підприємства та визначення основних шляхів підвищення ефективності його використання є особливо актуальним у сучасних ринкових умовах господарювання підприємств України.

Категорія «потенціал» (від лат. рotential — сила) в арсеналі фізичної науки означає здатність здійснювати роботу. Поняття «потенціал» використовується як до оцінки окремих властивостей об’єкта, так і до оцінки сукупності властивостей об’єкта. При цьому особливістю поняття «потенціал» є те, що його вимір складається із ряду чисельних (досить точних), так і порівняльних (прогнозних) вербальних оцінок [6, с. 246].

Відповідно до визначення Великого економічного словника, потенціал як економічна категорія становить наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого [3, с. 5]. Аналіз публікацій економістів з проблеми формування й оцінки потенціалу підприємства виявляє її недостатнє теоретичне обґрунтування на рівні підприємства. Більшість публікацій з теорії потенціалу присвячено такій категорії як економічний потенціал підприємства

1. Суть потенціалу підприємства та основні фактори його формування в ринкових умовах

Потенціал економічний — сукупність виробничих потужностей і їх можливостей, природних багатств матеріальних резервів, трудових ресурсів, що можуть бути використані для забезпечення всіх матеріальних потреб держави, а також задоволення особистих потреб населення [1, с. 424].

Л.І. Самоукін вважає, що економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв’язку з властивими кожній суспільно-економічній формації ви-робничими відносинами, що виникають між окремими працівниками, трудовими колективами, а також управлінським апаратом підприємства з приводу повного використання їхніх здібностей зі створення матеріальних благ і послуг. У даному визначенні, на наш погляд, підкреслена досить важлива риса економічного потенціалу. Однак економічний потенціал однаковою мірою залежить від наявності та достатності виробничих сил, для мобілізації яких і виникають виробничі відносини.

Актуальним вважаємо визначення Р.В. Марушкова, який у своєму ди-сертаційному дослідженні трактує економічний потенціал як «… здатність підприємства забезпечувати своє довгострокове функціонування та досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів» [3, с. 7].

На думку А.А. Мазаракі, визначення стратегічного потенціалу ґрун-тується на використанні системного підходу до розгляду умов та результатів функціонування підприємства, його цілевизначення. Згідно з цим підходом, підприємство розглядається як система ресурсів, які вступають до взаємодії та обумовлюють досягнуті результати. Потенціальні можливості підприємства при найбільш ефективному використанні ресурсів характеризують стратегічний потенціал підприємства [4, с. 77]. Таким чином, цілком доречним, на наш погляд, є визначення вченого, який наголошує, що стратегічний потенціал підприємства характеризується не лише наявними ресурсами, але і потенційними можливостями підприємства щодо підвищення ефективності їх використання.

Б.А. Карпінський та Т.Б. Щира визначають поняття «підприємницький потенціал» як сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінан-сових, інноваційних тощо), навичок і можливостей менеджерів різного рівня ієрархії та безпосереднього виконавчого персоналу щодо виробництва товарів, надання послуг (робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення сталого функціонування та розвитку підприємства [2, с. 78].

В.А. Протопопова та А.Н. Полянський характеризують ресурсний по-тенціал підприємства як сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів включаючи здатність робітників підприємства ефективно використовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних і стратегічних цілей підприємства [5, с. 57].

З огляду на той факт, що у процесі визначення економічних дисциплін підприємство розглядається як відкрита економічна система, із гносеологічної точки зору категорію «економічний потенціал підприємства» можна розглядати як тотожну — «потенціал підприємства».

Аналіз досліджень з даної проблематики свідчить про те, що практично всі визначення тією чи іншою мірою спираються на ресурси підприємства, з одного боку, та досягнення з їхньою допомогою поставлених цілей, з іншої.

Таким чином, потенціал підприємства можна визначити як можливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створювати результати для зацікавлення осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів [3, с. 8].

У сучасних ринкових умовах господарювання формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтований не лише на вплив внутрішніх чинників на підприємстві, але і на максимальну взаємодію з зовнішнім середовищем, яке обумовлює необхідність розвитку елементів ресурсного потенціалу підприємства, їх збалансованість та постійне підвищення ефективності використання.

Постійна мінливість ринкового середовища зумовлює необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві. Важливими елементами зовнішнього середовища, що мають вплив на обґрунтування стратегії формування потенціалу підприємства є економічні, соціальні, політичні та юридичні умови, які мають регулівний або ж обмежуючий вплив на діяльність підприємства та формування його потенціалу.

Процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямів його економічної стратегії та передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був чинником успіху у досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей діяльності підприємства [3, с. 28].

До внутрішніх чинників, що мають безпосередній вплив на стратегію формування потенціалу підприємства належать: генеральна стратегія діяльності підприємства, для реалізації якої формується потенціал підприємства; наявність висококваліфікованих кадрів, що мають значний досвід та необхідні навики при управління підприємством та зможуть забезпечити ефективне використання ресурсного потенціалу підприємства; ефективну побудову організаційної структури підприємства; принципи організації та ведення підприємницької діяльності тощо.

При обґрунтуванні стратегії формування потенціалу підприємства важливим етапом роботи є не лише визначення необхідної кількості ресурсів підприємства відповідної структури для забезпечення реалізації стратегії його діяльності, але і дослідження потенційних можливостей розвитку потенціалу підприємства у перспективі. Таким чином, на наш погляд, особливо актуальним є впровадження стратегії розвитку потенціалу підприємства, що буде розглядати діяльність функціонування підприємства з позиції застосування новітніх технологій, впровадження новацій, реконструкцій та технічне переозброєння діяльності підприємства, спрямоване на підвищення ефективності його діяльності.

Рис 1. Складові формування інноваційно-технологічного потенціалу підприємства [2, с. 79]

Розглядаючи складові загального потенціалу підприємства, необхідно відзначити потребу безпосередньої участі кожної з них у процесі формування та здійснення підприємством інноваційно-технологічної діяльності, що сприятиме розвитку потенціалу підприємства у перспективі (рис.1).

2. Оцінка результативності використання потенціалу та шляхи його вдосконалення

При обґрунтуванні стратегії розвитку потенціалу підприємства на перший план виходить інноваційно-технологічний потенціал, який можна охарактеризувати як сукупність засобів, важелів, інструментів, що наявні у підприємства, та відповідно, можливостей щодо використання ефективних нововведень у виробничій, фінансовій, управлінській і комерційній діяльності, виходячи із стратегічних напрямків його розвитку [2, с. 78].

Рівень реалізації поточних і потенційних можливостей підприємства, що відображає ефективність використання його потенціалу, безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності та потребує визначення якості та оцінки потенціалу підприємства у кількісному аспекті. Основною характеристикою потенціалу у процесі такої оцінки повинна бути цінність для досягнення зазначених цілей, що може бути визначена за допомогою відносних показників.

Передусім аналізується динаміка виконання підприємством обсягів виробництва продукції та обсягів реалізації.

Значне зростання обсягів реалізованої продукції порівняно з обсягом товарного випуску за звітний період свідчить про погашення раніше не сплачених рахунків. Позитивним фактором є зростання надходжень коштів через банківські рахунки, а також зменшення обсягу реалізації продукції через бартерні операції.

При аналізі господарської діяльності організації в першу чергу вивчається його загальна виробнича структура, кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд, основних фондів, використовуваних технологій (через показники їх енерго- та ресурсоємності, «відходності»), коефіцієнти використання проектної потужності, рівень рентабельності організації тощо.

Кожна галузь виробництва має свою специфіку, а тому і підмд до аналізу різних галузей повинен бути різний.

У цілому методика охоплює загальні показники роботи промислових організацій. Нижче наводяться показники, які враховуються безпосередньо в галузях.

Обстеження виробництва. Обстеження виробництва здійснюється за всіма елементами керованої підсистеми: робітники; організація виробництва; процеси виробництва; організація праці робітників; продуктивність праці; техніка та технологія виробничих процесів; продукція; взаємозв’язок факторів виробничого об’єкта; аналіз виробничої структури; виробничий потенціал організації.

Робітники

При аналізі діяльності робітників слід використовувати такі показники: темпи росту чисельності працюючих; темп росту продуктивності праці; темпи росту заробітної плати; середня кількість відпрацьованих за рік робочих днів з розрахунку на одного працюючого; коефіцієнт плинності кадрів; питома вага робітників, що підвищили кваліфікацію за певний період у загальній кількості.

При обстеженні цього елементу підсистеми визначаються: — рівень забезпеченості робочих місць виробничого підрозділу персоналом в необхідному для виробництва професійному та кваліфікаційному складі; — рівень використання трудових ресурсів (робочого часу) у процесі виробництва.

Що таке тривалість виробничого циклу? Чим вона визначається? Які фактори впливають на тривалість виробничого циклу? — ефективність використання трудових ресурсів (визначення обсягу продукції на одного працюючого і на цій основі зміни в продуктивності праці).

Оскільки основними трудовими ознаками, які характеризують діяльність організації, є використання робочої сили, робочого часу та продуктивність праці, основними завданнями аналізу є:

1) об’єктивна оцінка використання трудових ресурсів робочої сили, робочого часу, продуктивності часу;

2) визначення факторів та їх кількісний вимір впливу на зміну трудових показників;

3) пошук шляхів усунення факторів, які негативно впливають, та закріплення впливу позитивних факторів.

Діагностика трудових ресурсів організації повинна виявляти проблеми недовикористання трудових ресурсів, пошук резервів та розробку заходів, що відповідають цілям та завданням дослідження[3, c. 321-322].

При аналізі робітників використовують такі показники:

1 темп зростання чисельності робітників;

2 темп зростання продуктивності праці;

3 темп зростання заробітної плати;

4 середня кількість відпрацьованих за рік робочих днів з розрахунку на одного робітника;

5 коефіцієнт плинності кадрів;

6 питома вага робітників, що підвищили кваліфікацію за певний період (рік, квартал, місяць), у загальній чисельності робітників.

Організація виробництва

Під виробничим процесом розуміють сукупність організованих у певній послідовності процесів праці та природних процесів для виготовлення продукції (робіт, послуг). Виробничий процес може складатися з основних, допоміжних та обслуговуючих процесів. Усі виробничі процеси повинні раціонально сполучатися в часі та просторі. Кожна організація (підприємство) має свої особливості такого сполучення, однак виділяють загальні принципи раціональної організації виробничого процесу:

— спеціалізація;

— паралельність;

— безперервність;

— пропорційність;

— ритмічність.

Аналіз організації виробництва включає:

— аналіз рівня кооперування організації;

— аналіз спеціалізації основного та допоміжного виробництв;

— аналіз централізації допоміжних робіт;

— визначення типу виробництва (одиничне, малосерійне, серійне, багатосерійне, поточне, безперервне).

2.1. Рівень кооперування організації характеризують такі показники:

а) число підприємств-суміжників, які постачають напівфабрикати та комплектуючи вироби даному підприємству;

б) коефіцієнт кооперування.

2.2. Аналізують схему зовнішніх поставок покупних виробів та напівфабрикатів, кооперовані зв’язки на організації, територіальне розміщення підрозділів підприємств, пов’язаних кооперацією.

2.3. Коефіцієнт предметної, нелегальної, технологічної спеціалізації

2.4. Питома вага основної (профільної») продукції у загальному обсязі виробництва продукції

2.5. Питома вага працюючих у спеціалізованих цехах серед загальної чисельності працюючих.

2.6. При аналізі рівня спеціалізації виробництва особливу увагу слід приділяти встановленню можливості ліквідації малопотужних виробництв, цехів, дільниць; розширенню діючих або організації нових спеціалізованих виробництв; отриманню стандартних та уніфікованих вузлів, деталей, оснастки по кооперації.

2.7. Рівень централізації допоміжних робіт організації характеризує коефіцієнт централізації допоміжних робіт[7, c. 157-158]

Процеси виробництва

Для аналізу процесів виробництва розраховується низка показників: коефіцієнт охоплення виробів (деталей) типовими (стандартизованими) технологічними процесами; питома вага прогресивних технологічних процесів; обсяг впровадження технічно обґрунтованих норм виробітку.

Для аналізу процесів виробництва розраховують низку показників:

3.1 Коефіцієнт охоплення виробів (деталей) типовими (стандартизованими) технологічними процесами.

3.2 Питому вагу прогресивних технологічних процесів визначають співвідношенням кількості прогресивних технологічних процесів або обсягу продукції, що виготовляється за допомогою прогресивної технології, до загального випуску даної продукції в організації у натуральному, вартісному або трудовому виразі.

3.3 Обсяг впровадження технічно обґрунтованих норм характеризується питомою вагою (в процентах) трудомісткості продукції, при виготовленні якої використовуючи технічно обґрунтовані норми у загальній трудомісткості продукції

3.4 Питома вага технічно обґрунтованих норм виробітку (часу) характеризує стан технічного нормування організації і визначається в загальному вигляді (в процентах) відношенням кількості технічно обґрунтованих норм до загальної кількості діючих норм виробітку (часу).

Організація праці робітників

При аналізі організації праці робітників визначаються:

— рівень організації робочих місць робітників;

— впровадження прогресивних форм організації праці;

— рівень механізації праці робітників;

— рівень трудової дисципліни.

Продуктивність праці

Цей важливий показник ефективності виробництва і управління дає можливість відчути: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва і праці; зміни обсягу виробництва; вплив галузевих факторів.

Найважливішим показником ефективності виробництва й правління є продуктивність праці, що дозволяє встановити рівень, темпи та фактори її зростання.

При розрахунках зростання продуктивності праці визначають можливе зменшення чисельності промислово-виробничого потенціалу за рахунок факторів, представлених такими групами:

1) структурні зрушення у виробництві;

2) підвищення технічного рівня виробництва;

3) вдосконалення управління, організації виробництва та праці;

4) зміни обсягу виробництва;

5) галузеві фактори[1, c. 241-243].

Аналіз економічної літератури свідчить про те, що публікації з проблем визначення відносної цінності потенціалу мають дискусійний характер, інструментарій такої оцінки залежить від авторських концепцій, констатує факт без урахування розвитку потенціалу та спрямований у більшості робіт на оцінку його окремих елементів [3, с. 83].

Необхідно зазначити, що вимір сукупного потенціалу підприємства шляхом надання точного математичного значення досить складний і суперечливий, оскільки, наприклад, такий чинник, як «трудові ресурси» важко виміряти математично, з урахування різних позицій оцінки трудового потенціалу. Таким чином, можливим шляхом оцінки сукупного потенціалу підприємства є вербальна оцінка, що базується на переліку чисельних показників. Для виміру потенціалу розвитку необхідно створити адекватний комплекс математичних та вербальних оцінок, які охоплюватимуть увесь спектр складових ресурсного потенціалу підприємства та чинників безпосереднього впливу на них. При цьому вербальні оцінки мають базуватися на чисельних вимірниках. При визначенні комплексної оцінки сукупного потенціалу підприємства необхідно також визначити рівень ефективності використання наявного ресурсного потенціалу, з метою розроблення подальших управлінських рішень щодо його розвитку.

Таким чином, на наш погляд, формування стратегічного плану розвитку підприємства у сучасних умовах господарювання має спиратися на комплексну оцінку його потенціалу, що визначає можливості розвитку та обсяги залучення ресурсів. Важливим напрямком підвищення ефективності використання потенціалу підприємства є оптимізація структури величини сукупного потенціалу, яка припускає виділення проміжних рівнів узагальнення потенційних можливостей підприємства, при цьому структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують.

Висновки

Загалом ефективність функціонування виробничого потенціалу визначає ступінь досягнення деякого потенційного результату діяльності підприємства за визначений період часу. Допустимі і недопустимі відхилення від потенційного результату виробничо-господарської діяльності підприємства, перевищення якого є в принципі неможливим внаслідок дії тих чи інших технологічних або економічних причин,  відображають поняття «низька» і «висока» ефективність. А отже, ефективність виробничого потенціалу можна розглядати принаймні у двох вимірах – технологічному та економічному.

Оскільки основним критерієм ефективності функціонування підприємства є досягнення максимального кінцевого результату діяльності при оптимальному використанні виробничих і фінансових ресурсів, то, відповідно, основне завдання управління виробничим потенціалом полягає передусім у раціональному розподілі названих ресурсів із метою досягнення найвищих показників. Під досягненням найвищих показників діяльності ми розуміємо найкращі результати стосовно кінцевих цілей діяльності і стратегій розвитку загальноекономічної стратегії розвитку промислових підприємств.

Основна проблема виробничого потенціалу промислових підприємств полягає в тому, що всі його елементи функціонують одночасно і в сукупності. Тобто виробничий потенціал є системою, причому складною і динамічною, оскільки саме взаємозв’язки між окремими складовими потенціалу здійснюють безпосередній вплив на його елементи, модифікуючи вихідні властивості і закономірності їх функціонування, сприяючи тим самим переходу потенціалу новий якісний стан як єдиного цілого, тобто системи вищого порядку. Таким чином, лише з відомих особливостей і закономірностей функціонування окремих елементів неможливо вивести особливості і закономірності функціонування виробничого потенціалу як системи загалом.

Список використаної літератури

1. Загорна Т. Економічна діагностика: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Тетяна Загорна, 2007. — 399 с.
2. Іванов В. Б. Потенціал підприємства: науково-методичний посібник / В. Б. Іванов, О. М. Кохась, С. М. Хмелевський, 2009. — 299 с.
3. Карапінський Б.А., Шира Т.Б. Інноваційно-технологічний потенціал підприємств регіону: аналіз формування та фінансування// Регіональна економіка, 2007, № 2. — С. 77-86.
4. Ковтун О. Стратегія підприємства [] : підручник / Олег Ковтун, 2009. — 675 с.
5. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. пос. — К.: Центр навч. літ-ри, 2005. — 352 с.
6. Скібіцький О. Інноваційний та інвестиційний менеджмент [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Олександр Скібіцький, 2009. — 404 с.
7. Стратегія підприємства: підручник / Юрій Іванов [та ін.], 2009. — 558 с.
8. Управління потенціалом підприємства: Навчальний посібник / Ігор Должанський, Тетяна Загорна, Ольга Удалих,, 2006. — 360 с. (Введено зміст)
9. Хомяков В. Управління потенціалом підприємства: навчальний посібник для вищих навч. закладів / Володимир Хомяков, Ірина Бакум, 20092007. — 399 с.
10. Яковлев О. І. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник / О. І. Яковлев, А. О. Устич, 2005. — 87 с.