Вступ

Актуальність теми. Місцеве оподаткування є невід’ємним та визначальним елементом місцевого самоврядування. Запровадження місцевих податків і зборів, як одного із джерел доходів місцевих бюджетів, в першу чергу, відповідає інтересам місцевого самоврядування. Зміцнення останнього, реалізація поставлених перед ним завдань неможливі без досконалої та достатньої системи місцевих податків та зборів. Система місцевого оподаткування повинна бути побудована таким чином, щоб надходження від місцевих податків і зборів покривали основні витрати територіальної громади, пов’язані з її функціонуванням.

Отже, мета даної роботи полягає у тому, щоб визначити сучасні тенденції формування доходів місцевих бюджетів та значення місцевих податків і зборів у цьому питанні, що в свою чергу набуває особливої актуальності у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України [1].

Теоретичним підґрунтям дослідження місцевих податків і зборів у системі формування доходів місцевих бюджетів є наукові здобутки, зокрема, таких вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів, як С.С. Алексеев, В.І. Андрейцев, Д.А. Бекерська, В.В. Бесчеревних, JI.K. Воронова, Н.В. Воротіна, О.М. Горбунова, О.Ю. Грачова, К.Г. Грищенко, Н.К. Ісаєва, М.В. Карасьова, М.П. Кучерявенко, І.Г. Кутафіна, О.О. Майданник, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, О.Г. Пауль, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, А.О. Селіванов, Н.І. Хімічева, С.Д. Ципкін та ін.

При дослідженні питань формування доходів місцевих бюджетів не менш важливими є праці сучасних вчених-економістів, а саме: О.Д.Василика, В.В Зайчикової, О.П Кириленко, І.О. Луніної, К.В. Павлюк та ін.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути аспекти місцевих податків при складанні місцевих бюджетів;

— дослідити роль місцевих податків та зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів в умовах сьогодення  ;

— охарактеризувати доходи місцевих бюджетів на основі податків та зборів;

— виявити ефективність функціонування місцевих бюджетів України;

— дослідити проблеми формування місцевих бюджетів за рахунок податкових надходжень;

— проаналізувати основні проблеми податкових надходжень місцевих бюджетів;

— виявити шляхи вирішення основних проблем податкових надходжень при формування місцевих бюджетів;

— розглянути перспективи удосконалення податкових методів формування місцевих бюджетів;

— дослідити перспективні напрямки вдосконалення системи місцевих бюджетів в Україні з погляду світового досвіду.

Об’єктом дослідження є формування місцевих бюджетів.

Предметом дослідження виступають проблеми удосконалення податкових методів формування місцевих бюджетів.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти місцевих податків при складанні місцевих бюджетів

1.1. Роль місцевих податків та зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів в умовах сьогодення

В умовах ринкової економіки місцевий бюджет є одним з головних інструментів, за допомогою якого відбувається реалізація заходів соціально-економічного та політичного розвитку. Місцеві бюджети України за роки незалежності пройшли певні етапи в своєму розвитку. За цей період вдалося вирішити цілу низку питань, проте досі існує ряд проблем, пов’язаних з формуванням місцевих бюджетів. З місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, соціального захисту, засобів масової інформації, також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Тому створення ефективного механізму формування місцевих бюджетів є однією з актуальних проблем, від вирішення якої залежить стабільність розвитку економіки країни та її регіонів.

З прийняттям Конституції України [2] поряд з державною владою визнається та гарантується місцеве самоврядування, і проголошується, що самоврядні органи не входять до системи органів державної влади. Це, в свою чергу, викликало постановку деяких теоретичних питань, а саме: чи є відносини з формування місцевих бюджетів фінансово-правовими; чи охоплюється поняттям «державні доходи» поняття «місцеві доходи» та чи утворюють вони єдину систему державних доходів.

На даний час маються різні погляди науковців на проблему вивчення доходів місцевих бюджетів. Деякими вченими було зроблено висновок, що відносини, які виникають в процесі формування доходної частини місцевих бюджетів, слід розглядати поза межами предмету фінансового права. Так, професор П.С. Пацурківський зауважував, що фінанси органів місцевого самоврядування не є державними, а тому перестають регулюватись нормами фінансового права і стають предметом права муніципального. Однак в подальші роки погляди вченого зазнали певної еволюції і фінанси органів місцевого самоврядування він розглядає вже як різновид публічних фінансів та пропонує відносини в цій сфері включити до предмету фінансового права.

Подібні тенденції прослідковуються і в російській фінансово-правовій науці. Наприклад М.В. Карасьова в 90-х роках минулого століття дійшла висновку, що: 1) відносини з приводу формування, розподілу і використання фінансів місцевого самоврядування не є предметом фінансового права і виходять за межі фінансових правовідносин; 2) органи місцевого самоврядування не є суб’єктами фінансової діяльності держави. У подальшому автор змінила свою позицію, вже не висловлюючись так категорично: виводячи дефініцію предмету фінансового права в сучасних умовах, вчена характеризує його межі вже не як тимчасове явище перехідного періоду, а виходить з невідворотності в належності до його складу відносин, що виникають в процесі фінансової діяльності муніципальних утворень [6, с.5-8].

Незважаючи на дискусійність даного питання, як в українській, так і російській фінансово-правовій науці переважають погляди, стосовно яких відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, регулюються нормами фінансового права та відносяться до предмету цієї галузі права, а доходи місцевих бюджетів є складовою державних доходів.

Прибічники позиції єдності державних та місцевих доходів серед російських правознавців зауважують, що аналіз природи місцевої влади дозволяє зробити висновок, що в ній одночасно поєднуються і громадські, і державні засади. Тому органи місцевого самоврядування мають право використовувати кошти, зібрані державою за допомогою податків, для виконання наданих їм конституційних функцій [10, с. 61].

Н.І. Хімічева хоча й поділяє доходи на державні та місцеві, однак підкреслює, що вони утворюють єдину систему доходів. Вчена розрізняє державні доходи в широкому та вузькому розумінні. Перші — це доходи бюджетної системи, позабюджетних державних фондів та доходи державних підприємств, що залишаються в їх розпорядженні. У вузькому — це доходи бюджетної системи та державних позабюджетних фондів.

Місцеві податки і збори існують як платежі місцевого характеру і є частиною доходної бази місцевих бюджетів, оскільки Бюджетний кодекс України [2] (далі — БК України) провів різницю між поняттями «бюджет місцевого самоврядування» та «місцевий бюджет». Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та законодавчого закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону [2, с. 118]. З БК України випливає принцип забезпечення місцевих бюджетів власними доходами в розмірі, необхідному для фінансування видатків, пов’язаних з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і додатковим наданням коштів з державного бюджету України для фінансування видатків, пов’язаних з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконання рішень органів державної влади, щороку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України.

Стаття 9 БК України проводить класифікацію доходів бюджету, поділяючи їх на податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори і інші обов’язкові платежі.

До неподаткових надходжень належать доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.

Питання про доходну базу місцевих бюджетів є ключовим, оскільки саме в ньому перехрещуються всі питання забезпечення місцевих бюджетів доходами. З цієї точки зору, як місцеві податки і збори, так і інші доходні джерела виконують одну й ту ж функцію — поповнення бюджету — і в цьому розумінні, будучи переданими до місцевих бюджетів, є «місцевими», однак місцеві податки і збори мають і інше значення — органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо встановлення переліку та ставок місцевих податків та зборів у межах визначених законом і до певної міри їх адміністрування.

В економічному плані саме по собі існування місцевих податків і зборів виступає лише певним методом фінансової діяльності держави по забезпеченню місцевих бюджетів, хоча в цілому значення місцевих податків і зборів значно ширше взагалі суто фінансового розуміння — цей інститут є атрибутом місцевого самоврядування як однієї із форм організації публічної влади.

Місцеві податки і збори, що є формами місцевого оподаткування, потрібно розглядати в контексті системи оподаткування країни, загальні засади нормативно-правового регулювання якої є єдиними як для загальнодержавних, так і для місцевих податків і зборів. Головними їх особливостями є те, що вони вводяться органами місцевого самоврядування згідно з актами вищих органів держави, є обов’язковими до сплати в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів [5, c. 51-52].

За своїм соціально-економічним значенням місцеві податки і збори на сьогоднішній день не займають провідного місця в системі місцевих бюджетів, що в певному розумінні є прямим порушенням принципу справедливості, закріпленого в ст.95 Конституції України: адже головна частина доходів місцевих бюджетів складається не із власних джерел, а із коштів держави та інших регіонів, які перерозподіляються через державний бюджет. Місцеві податки і збори становлять декілька відсотків від суми всіх доходів місцевих бюджетів, тоді як в розвинутих країнах Заходу ця сума складає десь 30-70 %, до того ж, система місцевих податків і зборів в її нинішньому вигляді практично не має суттєвих резервів для розвитку в подальшому і потребує докорінного вдосконалення, більше того прийняті зміни до ПК України як за попередніми оцінками, так і фактичним виконанням привели до зменшення надходжень до місцевих бюджетів.

Разом з тим з метою правильного визначення трансфертів місцевого бюджету необхідно проводити оцінку податкового потенціалу відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Ми вважаємо за можливе вирішити дане питання шляхом розробки податкового паспорту.

На нашу думку, застосування місцевими органами влади податкових паспортів та показника податкового потенціалу дасть змогу підвищити ефективність бюджетно-податкового планування, виявити резерви зростання податкового потенціалу і сприятиме поліпшенню фінансового становища місцевих бюджетів. Збільшення податкового потенціалу має стати одним із головних елементів бюджетного процесу на всіх його етапах. Розрахунок податкового потенціалу повинні проводити регіональні управління Державного казначейства, які не тільки мають найдостовірнішу інформацію, а й можуть забезпечити запровадження єдиної методики розрахунку певного показника на всій території країни [9, c. 48-49].

1.2. Доходи місцевих бюджетів на основі податків та зборів

У БК України не передбачено методику розрахунку прогнозних розмірів податкових та неподаткових доходів. Тому на практиці кожний фінансовий орган розраховує майбутні доходи самостійно, за своєю власною методикою. Вищий орган влади має на меті не тільки зменшити дохідну частину свого бюджету, а й завищити дохідну частину залежних від нього нижчестоящих бюджетів, для того щоб віддати менше трансфертів. Виходячи з принципу єдності бюджетної системи України, необхідно розробити єдиний порядок розрахунку прогнозних показників доходів, який би забезпечив реальність проведених розрахунків.

Для забезпечення планування податкових надходжень за принципом єдності бюджетної системи України пропонується універсальна методика розрахунку доходів, яка має здійснюється у три етапи:

1. Місцеві органи влади самостійно прогнозують надходження від податків і зборів, які надходять від місцевих платників податків.
2. Фінансові органи облдержадміністрацій отримують розраховані містами та районами показники й розраховують податкову базу регіону в цілому та її структуру за окремими податками та зборами.
3. Міністерство фінансів отримує регіональні дані й визначає загальну податкову базу країни та її структуру за окремими податками та зборами.

Таким чином, кожний рівень влади, володіючи інформацією про суму податку, яка повинна надійти в бюджети всіх рівнів із конкретної території, й застосувавши законодавчо встановлену ставку відрахувань, отримає реальну оцінку надходження до свого бюджету за кожним із податків та зборів [12, c. 26].

Підсумовуючи вищевикладене можна відзначити, що доходи місцевих бюджетів, на нашу думку, можна розуміти як грошові надходження, що отримуються за рахунок різноманітних джерел, види яких визначені в Бюджетному кодексі України, а розміри встановлені щорічними законами про державний бюджет і рішеннями про місцевий бюджет, та котрі є необхідними для забезпечення виконання завдань, реалізації функцій органів місцевого самоврядування і задоволення потреб місцевого населення.

До того часу, поки місцеві бюджети будуть формуватись переважно за рахунок загальнодержавних податків і зборів, немає об’єктивних підстав відмежовувати місцеві доходи від державних, розглядаючи їх як незалежні одне від одного поняття. Реалії сьогодення свідчать, що доходи місцевих бюджетів поки що відповідають критеріям однієї із складових державних доходів. Для такого висновку є як економічні, так і правові підстави, а саме:

—         види місцевих доходів, порядок формування доходної частини місцевого бюджету та її склад визначаються державою в БК України.

—         бюджетна система України — це єдиний механізм, невід’ємною складовою якого є місцеві бюджети. Вони хоча і є самостійними, але в той же час нерозривно пов’язані з іншими ланками бюджетної системи.

—         доходи місцевого бюджету складають переважно надходження від загальнодержавних податків і зборів. Місцеві бюджети не мають власної фінансової бази, яка б дозволила органам місцевого самоврядування самостійно, без залучення загальнодержавних податків і зборів, вирішувати в інтересах територіальної громади питання місцевого значення. Держава відповідно та на виконання вимог норм конституції України бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування і фінансово підтримує їх.

—         місцеві податки і збори встановлюються виключно законом. Органи місцевого самоврядування, відповідно до ст.143 Конституції України, можуть встановити на своїй території тільки той податок чи збір, який вже до цього було встановлено законом.

—         застосування терміну «державні доходи» стосовно доходів бюджетів місцевого самоврядування не свідчить про те, що право розпоряджатися ними належить державним органам, а не органам місцевого самоврядування.

—         місцеві податки і збори є складовою податкової системи України, і їх справляння здійснюється відповідно до загальних принципів оподаткування, єдиних для всієї системи оподаткування.

—         доходи місцевих бюджетів є складовою національного доходу держави.

—         сплата місцевих податків і зборів забезпечується застосуванням примусової сили держави в особі уповноважених державою органів. Органи місцевого самоврядування не наділені владними повноваженнями щодо контролю за сплатою податків, інших обов’язкових платежів, та не є органами стягнення цих платежів [15, c. 668-670].

Таким чином, реалізація конституційних гарантій самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення залежить від закріплення в чинному законодавстві механізмів забезпечення стабільних джерел доходів до місцевих бюджетів. Основою самостійності місцевих бюджетів повинні стати місцеві податки та збори й податки, на формування яких мають безпосередній вплив органи місцевого самоврядування.

1.3. Ефективність функціонування місцевих бюджетів України

Місцеві фінанси є фіскальним інструментом, що також відповідає за надання населенню громадських послуг. Місцева влада також виконує делеговані функції: забезпечення громадської безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності та ін. Потрібно згадати також про політику ціноутворення, що стосується регулювання цін на продукцію і тарифів на послуги підприємств комунального сектора.

Важливо вказати на те, що головна ознака фінансової незалежності це – володіння і самостійне розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких відповідає функціям і завданням, що покладаються на органи місцевого самоврядування. Такі фінансові ресурси необхідні для реалізації намічених цілей і програм економічного і соціального розвитку території у відповідності з обраними пріоритетами.

Потрібно виділити 3 основні проблеми: неефективність формування доходів місцевих бюджетів, вдосконалення податкової системи як напрям покращення формування доходів місцевих бюджетів та неефективність використання видатків місцевих бюджетів.

Основними напрямками їх подолання є:

зокрема щодо вдосконалення формування доходів місцевих бюджетів:

— виявлення резервних джерел збільшення обсягів прибутків місцевих бюджетів та залучення добродійних коштів (коштів меценатів);

— запровадження принципу додатковості, коли державні ресурси для розв’язання регіональних проблем розвитку розглядають як додаткові до ресурсів, що акумулюються регіоном самостійно;

— формулювання положень, згідно з якими визначаються території, котрим надається статус депресивних, опрацювання порядку надання такого статусу, впровадження інструментів державної та регіональної підтримки розвитку цих територій;

 щодо вдосконалення податкової системи як напрямку покращення формування доходів місцевих бюджетів:

— розмежувати компетенції центральних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, здійснення розподілу податків і зборів між ланками бюджетної системи;

— ліквідувати неефективні місцеві податки і збори;

— вдосконалити принципи адміністрування тих місцевих податків і зборів, що залишаться;

— з урахуванням кращого світового досвіду доповнити перелік місцевих податків і зборів новими, зокрема, податком на нерухомість або податком на будівлі та споруди, туристичним податком, податком із платних розважальних заходів, будівельним збором тощо;

— збільшити перелік місцевих податків та зборів та зменшити загальнодержавних;

щодо неефективності використання видатків місцевих бюджетів:

— трансфертні платежі доцільно надавати територіям з чітко визначеними напрями їх витрачання, що буде забезпечувати цільове використання коштів;

— визначення стратегії розвитку відповідної території, розроблення плану дій і виконання його;

— концентрувати обмежені державні ресурси на розв’язання регіональних проблем з урахуванням пріоритетів просторового розвитку держави та завдань регіонального розвитку, що формуються місцевими органами влади;

— стимулювати регіональні органи влади для ефективного використання коштів з метою розвитку місцевих бюджетів;

— використовувати програмно-цільовий підхід до розв’язання проблем фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності використання бюджетних коштів;

— надання коштів з бюджету на конкурсній основі з метою досягнення найбільш ефективного їх використання для цілей регіонального розвитку;

— збільшення капітальних видатків з метою розвитку територій;

— вести співробітництво органів місцевого самоврядування, наукових і громадських організацій, суб’єктів підприємницької діяльності у виконанні завдань регіонального розвитку [14, c. 105-106].

Більшість із запропонованих шляхів вирішення проблем стосується зміни законодавства України, що постає нагальною проблемою часу, особливо вдосконалення податкової системи.

Розділ 2. Проблеми формування місцевих бюджетів за рахунок податкових надходжень

2.1. Основні проблеми податкових надходжень місцевих бюджетів

У сучасних умовах в Україні набула великої актуальності проблема нестачі фінансових ресурсів в органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел. Податки ж посідають центральне місце в системі доходів бюджетів, у тому числі й місцевих. В умовах функціонування ринкової економіки податкові методи мобілізації доходів бюджетів є превалюючими у загальній системі фінансових взаємозв’язків.

Аналізуючи податкові надходження у структурі доходів місцевих бюджетів, необхідно зазначити, що їх частка постійно зменшується. Структура та склад останніх наведені у наступній таблиці [табл. 1].

Покращення процесу формування місцевих бюджетів – це першочергове вдосконалення фінансової бази органів місцевого самоврядування. Шляхи покращення фінансової бази можуть бути визначені на основі методу фінансової стійкості. Метод фінансової стійкості грунтується на розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості.

У нашій країні до основних податкових джерел формування місцевих бюджетів належать відрахування від загальнодержавних податків. Позитивні тенденції у реальному секторі економіки регіонів та спільні зусилля Уряду та місцевих органів виконавчої влади щодо детінізації економіки, сприяли зростанню надходжень податків і зборів до бюджетів усіх рівнів в усіх регіонах. Проте обсяги надходжень у розрахунку на 1 особу по регіонах суттєво відрізняється [рис. 1]. Традиційно найвищими залишаються надходження податків і зборів до бюджету м. Києва — на рівні 2216,11грн. на 1 особу, що більше ніж у 6 разів перевищує надходження у Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській і Волинській областях.

Найвагомішим бюджетоутворюючим податком на даний час виступає податок на доходи фізичних осіб, який у грошовому виразі має тенденцію до зростання. Його частка у загальній сумі податкових надходжень становила у 2008 році 68,71% і у 2011 році підвищилася до рівня 73,68%. В цілому надходження до місцевих бюджетів України за період 2008-2011 років від податку з доходів фізичних осіб збільшилося на 10384910,80 тис. грн., або ж на 68,95% [рис. 1]. Зростання надходжень даного податку у доходах місцевих бюджетів пояснюється зростанням фонду оплати праці. Однак у питаннях адміністрування цього податку є багато резервів і недоліків [15, c. 672].

Таблиця 1

Доходи	2009 рік	2010 рік	2011 рік	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Податкові надходження, тис. грн	18 308 174,60	23 588 746,60	30 931 552,40	100,00	100,00	100,00
у тому числі:
Податки на доходи, податки на прибу­ток, податки на збільшення ринкової вартості	12 715 205,30	16 678 349,00	23 100 116,10	69,45	70,70	74,68
у тому числі:
прибутковий податок з громадян / пода­ток з доходів фізичних осіб	12 578 756,00	16 486 575,40	22 791 141,70	98,93	98,85	98,66
податок на прибуток підприємств	136 449,30	191 773,60	308 974,40	1,07	1,15	1,34
Податки на власність	658 728,30	833 358,60	1 084 835,40	0,04	0,04	0,04
у тому числі:
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів	658 728,30	833 358,60	1 084 835,40	100,00	100,00	100,00
Збори за спеціальне використання при­родних ресурсів	2 342 237,60	2 789 451,10	3 220 176,80	12,79	11,83	10,41
у тому числі:
збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду	3 636,50	9 489,90	22 263,10	0,16	0,34	0,69
збір за спеціальне водокористування	7 069,80	4 593,80	3 665,00	0,30	0,16	0,11
платежі за користування надрами	38 294,20	57 191,80	71 911,60	1,63	2,05	2,23
плата за землю	2 293 237,10	2 718 175,60	3 122 337,10	97,91	97,44	96,96
Внутрішні податки на товари та послуги	871 995,00	1 149 866,00	1 399 368,30	4,76	4,87	4,52
у тому числі:
акцизний збір із вироблених в Україні товарів	43 784,10	63 567,30	64 471,80	5,02	5,53	4,61
плата за ліцензії на певні види господарської діяльності	315 782,90	417 641,90	567 603,90	36,21	36,32	40,56
з них:
податок на промисел	7 177,00	7 045,10	7 072,30	2,27	1,69	1,25
плата за видачу ліцензій та сертифікатів	3 001,20	2 716,50	2 958,50	0,95	0,65	0,52
плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності	20 860,20	25 173,00	28 026,10	6,61	6,03	4,94
плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тю­тюновими виробами	284 237,50	381 872,30	528 092,90	90,01	91,44	93,04
плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності	512 428,00	668 656,80	767 292,60	58,77	58,15	54,83
Інші податки	1 720 008,40	2 137 721,90	2 127 055,70	9,39	9,06	6,88
з них:
місцеві податки і збори	555 496,70	598 242,10	642 346,60	32,30	27,99	30,20
фіксований сільськогосподарський по­даток	114 836,30	167 783,70	136 503,20	6,68	7,85	6,42
єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва	1 049 400,20	1 371 459,40	1 348 044,60	61,01	64,16	63,38

Досить масовий характер має виплата заробітної плати у межах мінімального розміру та за неповний робочий день. Виплату заробітної плати у розмірі менше мінімального у розрахунку на одного працюючого провели 15% підприємств, заробітну плату менше прожиткового рівня виплатило 45% підприємств [13, c 56]. А кожна четверта зареєстрована юридична особа взагалі не сплачує податок з доходів найманих осіб. За розрахунками науковців, якби легалізувати усіх найманих осіб та підвищити рівень заробітної плати до прожиткового мінімуму, то надходження податку з доходів фізичних осіб можна було б подвоїти. Чимало фактів неповноти та несвоєчасності утримання і перерахування податку з найманих працівників до бюджету. Тому структурним підрозділам ДПА у областях та податковим інспекціям доручають при проведенні організаційної, масово-роз’яснювальної та контрольно-економічної роботи з метою своєчасної і повної сплати податків до бюджету. Необхідно розробити та впровадити спільно з іншими державними установами комплекс заходів по обстеженню промислових приміщень, придатних для здійснення підприємницької діяльності для виявлення і відповідної легалізації найманих працівників, які фактично працюють у суб’єктів господарської діяльності без укладених трудових угод.

Діюча система справляння податку з доходів фізичних осіб передбачає його надходження до місцевого бюджету за місцем роботи платника податку. Це означає, що до місцевих бюджетів не надходить податок від доходів громадян, основне місце роботи яких знаходиться поза територією певного населеного пункту. На думку В.В. Томчука та О.А. Шевченка, зарахування частини податку на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету за місцем проживання платника дасть змогу, з одного боку, пов’язати мешканців адміністративно-територіальних одиниць з відповідними місцевими бюджетами через систему оподаткування; з іншого — спрямувати діяльність місцевих органів влади відповідно до інтересів місцевих жителів.

Плата за землю посідає друге місце після податку на доходи фізичних осіб у структурі податкових надходжень місцевих бюджетів України. Загальний обсяг надходжень від цього податку збільшився за період 2009-2011 рр. на 829100,00 тис. грн., або на 36,15%. Проте, частка цього податку у загальній сумі податкових надходжень до місцевих бюджетів України зменшилася з 12,52% у 2009 році до 11,          53% і 10,59% у 2010 та 2011 роках відповідно. Стійкою є також тенденція до падіння питомої ваги плати за землю у зведеному бюджеті: 2009 рік — 2,5%, 2010 рік — 2,0%, 2011 рік — 1,8% [4]. Зростання абсолютних обсягів надходжень від плати за землю пояснюється збільшенням орендних платежів за земельні ділянки державної та комунальної власності, що зумовлено змінами її адміністрування. Крім того, в законодавчому порядку було скасовано низку пільг щодо сплати земельного податку: до 2009 року окремі платники цього податку користувалися правом сплачувати лише 25% від суми нарахованого податку, 2010 року ця пільга була встановлена на рівні 50%. Проте посиленої уваги податкових органів потребує робота по адмініструванню плати за землю. Необхідно проводити інвентаризацію власників земель та землекористувачів — платників земельного податку, інвентаризацію договорів на оренду земель, орендодавцями яких є відповідні ради, звірки з органами земельних ресурсів по достовірності відображення платниками в поданих розрахунках площ оподатковуваних земель та сум земельного податку. Так, відповідна робота у цьому напрямку в Закарпатській області, наприклад, у 2009          році сприяла збільшенню надходжень до місцевих бюджетів земельного податку на 5% та орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності в 1,8 раза проти минулого року. В багатьох областях не завершена робота щодо грошової оцінки земель населених пунктів.

Наступним за питомою вагою у податкових надходженнях місцевих бюджетів є єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва. За період 2009-2011 років питома вага цього податку у загальному обсязі податкових надходжень до місцевих бюджетів України змінювалася неоднозначно:

2009  року вона становила 5,73%, 2010 року — 5,81%, а у 2011 році взагалі знизилася до рівня 4,36% [таблиця 1]. У той же час, номінальні надходження від цього податку зросли за аналізований період на 298644,40 тис. грн, або на 28,46%. Причому дане збільшення в основному було зумовлене зростанням 2010     року порівняно з 2009 на 322059,20 тис. грн, або ж на 30,69%, а незначне у порівнянні з цим зменшення надходжень у 2011 році порівняно з 2010 на 23414,80 тис. грн., або ж на 1,71%, не спричинило значного впливу на загальну позитивну тенденцію. Зростання даного податку забезпечене збільшенням надходжень від оподаткування підприємців — фізичних осіб. Використання великими фірмами переваг оподаткування малого бізнесу для ухиляння від оподаткування призводить до вимог змінити податковий режим, що може істотно вплинути на кількість платників єдиного податку та відповідні надходження. Майже 18 % юридичних осіб, що перейшли на спрощену систему оподаткування, декларують відсутність діяльності. При цьому багато платників не здійснюють діяльність взагалі. Зменшуючи перевірки таких суб’єктів господарювання, податкові органи в той же час повинні використовувати інші, більш демократичні, форми і методи впливу на них з метою підвищення доходних джерел місцевих бюджетів [7, c. 57].

2.2. Шляхи вирішення основних проблем податкових надходжень при формування місцевих бюджетів

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчує, що їх використання в Україні малоефективне, а роль у формуванні місцевих бюджетів поки що незначна. Адже наявна бюджетна система передбачає формування дохідної частини бюджетів в основному за рахунок загальнодержавних податків та бюджетних трансфертів. Так, частка місцевих податків та зборів у податкових надходженнях місцевих бюджетів залишається незначною: у 2009 році їх обсяг становив лише 555 496,70 тис. грн., і хоча у 2011 він підвищився на 86849,90 тис. грн., або ж на 15,63%, ці надходження складають лише близько 2% в середньому [таблиця 1]. Це пов’язано з тим, що в селах, селищах та маленьких містах створені підприємства практично не рекламують своєї продукції тому, що підприємств дуже мало і всі жителі знають, яку продукцію вони випускають. Через те доходи від податку на рекламу не збільшились. Підприємства цих населених пунктів пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції і звільнені від сплати комунального податку, тому доходи місцевих бюджетів від надходження цього податку при загальному зростанні зайнятості населення, збільшенню кількості робочих місць теж не збільшилися. В Україні структура надходжень місцевих податків і зборів є нераціональною: % усіх надходжень забезпечують лише комунальний податок і ринковий збір. [13, c. 279].

Вивчаючи стан місцевого оподаткування, вчені не мають єдиної думки щодо ефективності функціонування місцевих обов’язкових платежів. Так, Павлюк К.В., висловлює думку про те, щоб виключити зі складу місцевих податків і зборів ті, які не мають фіскального значення. Тоді як Письменний В.С. вказує на те, що, якими б незначними фінансові результати за окремими локальними податковими надходженнями не були, в загальній сукупності вони дають місцевим бюджетам суму, якою не варто нехтувати. Думку останнього науковця можна підтримати у випадку економічної ефективності справляння певних видів місцевих податків, оскільки надмірні витрати на їх адміністрування (у порівнянні з надходженнями цих платежів) викличуть нераціональне функціонування місцевих фінансів, а отже, і зменшення фінансових можливостей регіону.

Отже, податкова політика відіграє значну роль у забезпеченні сприятливого інвестиційного клімату територій для досягнення істотних зрушень у їх економічному розвитку, зростанні податкоспроможності адміністративно-територіальних одиниць та активізації інвестиційних процесів. Для сталого збалансованого економічного розвитку будь-якої території важливим є забезпечення такої системи оподаткування, при якій планові податкові надходження відповідали б її податкоспроможності, яка залежить від численних природних і соціально-економічних властивостей території та формується під впливом різноманітних об’єктивних і суб’єктивних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Розділ 3. Перспективи удосконалення податкових методів формування місцевих бюджетів

3.1. Перспективні напрямки вдосконалення системи місцевих бюджетів в Україні з погляду світового досвіду

Розглянемо окремі аспекти досвіду функціонування системи місцевих бюджетів економічно розвинених країн світу.

Насамперед треба зазначити, що державний устрій є визначальним чинником для розподілу функцій між бюджетами всіх наявних в країні рівнів. У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової (субцентральної) ланки в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між ланками бюджетної системи виражений сильніше, ніж в унітарних державах. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб’єктів федерації). Принципи розподілу функцій між ланками бюджетної системи унітарних держав можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії, Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується з місцевих бюджетів. В Італії розподіл функцій між ланками бюджетної системи практично відсутній, і численні соціально-економічні послуги фінансуються з усіх рівнів бюджетної системи.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є поділ місцевих бюджетів на два самостійні функціональні види місцевих бюджетів — місцеві поточні (адміністративні) бюджети та місцеві бюджети розвитку (інвестиційні бюджети). Кожен з бюджетів має власні доходи. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, та інших доходів. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються державною владою, та інших джерел. Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.

Проблеми становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні не можна розв’язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів, які складають, наприклад, у Швеції та Швейцарії понад 70, в Іспанії — 50, у Норвегії — 56 відсотків доходів бюджетів місцевих урядів [4]. Тобто власні доходи є основним джерелом надходжень до бюджетів місцевих урядів унітарних європейських країн — членів Європейського Союзу. У той же час для України характерною є мала частка власних доходів, що є свідченням низького рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

Слід також зазначити, що кількість і структура місцевих податків і зборів суттєво різняться за країнами. Як зазначають українські науковці, внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерними особливостями яких є:

—         чисельність (кількість місцевих податків і зборів коливається від одного у Великобританії до 100 у Бельгії);

—         масовість (податки сплачуються всім дорослим населенням);

—         регресивність (у групі країн частка місцевих податків і зборів зменшується відносно сукупного розміру доходів за зростання останніх, в інших же країнах щодо головних податків і зборів застосовується прогресивна шкала оподаткування);

—         застосування права податкової ініціативи (в одних країнах місцеві органи влади наділено правом встановлення ставок податків, запроваджених законами, в інших

—         місцеві податки і збори встановлюються місцевими органами влади за обмеження їх максимальних ставок центральною владою) [6, с. 46-47].

Основну роль у країнах з розвиненою ринковою економікою відіграють майнові

місцеві податки на нерухоме майно фізичних і юридичних осіб та на землю. Зокрема частка податку на майно у структурі податкових надходжень місцевих бюджетів різна і становить у Великобританії, наприклад, — 99,5%, у Франції та Іспанії — близько 30-40%.

Податок на майно у Великобританії забезпечує близько третину надходжень місцевого бюджету. У постсоціалістичних країнах (наприклад, Польщі, Латвії, Румунії) податок на майно складає 10-20 % від загального обсягу податкових надходжень місцевих бюджетів. У містах США податок на майно, який оподатковується за диференційованими ставками, забезпечує 40 % усіх прибутків бюджету.

Практика використання податків на майно під час формування дохідної частини місцевих бюджетів має як позитивні, так і негативні риси. Позитивними рисами можна назвати такі:

—         податки на майно відповідають засадам справедливого оподаткування;

—         податок на нерухоме майно є зручним для застосування на місцевому рівні, оскільки нерухоме майно неможливо перемістити на іншу територію і ухилитися від сплати податку до місцевого бюджету;

—         податки на власність не зменшують податкову базу загальнодержавних податків та зборів;

—         для цих податків характерна стабільність надходжень — на відміну від податку на прибуток чи податку на додану вартість.

До негативних рис належить складність в адмініструванні, пов’язана з відсутністю ефективних і простих методик оцінки вартості майна, відповідної накопиченої бази даних і непопулярність серед населення цього типу податків.

З розвитком ринкової інфраструктури зросли доходи від підприємницької діяльності та власності у неподаткових надходженнях місцевих бюджетів і у більшості постсоціалістичних країн. Обсяг цього виду неподаткових надходжень становить понад 40% у Польщі, Чехії та Словенії, до 20% — у Болгарії, Словаччині, Угорщині та близько 10% — у Латвії та Румунії [11, с.50]. В Україні — один із найнижчих показників цього джерела неподаткових надходжень серед європейських країн.

Дослідження процесу формування місцевих бюджетів у зарубіжних країнах доводить, що місцеві органи в більшості з них, як правило, не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це, на думку І. Зайло, обумовлено низкою обставин [4]:

—         високим рівнем концентрації фінансових ресурсів у центральних бюджетах країн, що знижує значення місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;

—         домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень місцевих бюджетів і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів;

—         тенденцією щодо передачі видаткових повноважень бюджетів з центрального до нижчестоящих рівнів бюджетної системи без належного їх забезпечення дохідними джерелами, що перетворює на дотаційні раніше самодостатні місцеві бюджети. Щорічна зміна фінансових умов, нестабільність фінансової ситуації на місцевому

рівні в таких країнах перешкоджають плануванню місцевими органами цих країн перспективних напрямків своєї діяльності, заважають залученню довгострокових інвестицій. Пов’язані з цим суперечності яскраво виявляються в ситуації, коли місцеві органи постають позичальниками кредитів міжнародних фінансових організацій на проекти, пов’язані з розвитком інфраструктури.

Для підтримки регіонів з найслабкішою дохідною базою у міжнародній практиці застосовується, крім запозичень, система трансфертів. Питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів більша в унітарних державах (до 70%), ніж у федеративних, де частка трансфертів у доходах бюджетів коливається в межах 14-29 %. Розподіл фінансової допомоги характеризується прозорістю і стабільністю механізму вирівнювання. Найбільшого успіху в цьому досягають країни, процедура розрахунку фінансової  допомоги в яких залишається незмінною протягом як мінімум трьох — п’яти років, у результаті чого є можливість спрогнозувати доходи майбутніх періодів [17].

Світовий досвід, на думку О. Кириленка, ілюструє загальну закономірність, згідно з якою формування дохідної бази місцевої влади та місцевого самоврядування загалом визначається рівнем децентралізації влади в країні. З посиленням децентралізації зміщуються акценти між податковими надходженнями до місцевих бюджетів і трансфертами з центрального бюджету на користь перших.

У більшості країн Європейського Союзу податкові надходження становлять понад третину в сукупних доходах місцевих бюджетів, у п’ятої частини країн — такі надходження формують половину ресурсів місцевих бюджетів. Відповідним чином у структурі централізованих трансферів відбувається зменшення інвестиційної складової, що свідчить про спроможність громад формувати інвестиційний ресурс власними силами в межах наявних податкових надходжень [10, c. 389].

Слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується розроблена видатними американськими економістами В.    Баумалем, К. Беллом та ін. «теорія соціального федералізму», в центрі уваги якої є такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором і розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в фінансування видатків місцевих органів влади, в формування місцевих податків.

Зарубіжні країни, пройшовши еволюційний шлях розвитку своїх бюджетних і податкових систем, свого часу вже запровадили ефективні засоби та методи управління місцевими бюджетами та процесами справляння податків. Навіть негативний зарубіжний досвід може бути корисним для вироблення зваженої політики формування місцевих бюджетів в Україні. Але запозичення навіть найкращих рис побудови місцевих бюджетів не гарантує позитивних змін в українському суспільстві. Тому зміна підходів до формування системи самоврядування має бути поміркованою та узгодженою з історичним досвідом, сучасним станом і цілями розвитку зазначеної системи.

Передусім держава має забезпечити достатні й стабільні власні фінансові ресурси органам місцевого самоврядування, яких ті за нинішніх умов не мають. Слід збалансувати фінансові ресурси місцевого самоврядування України з його функціями і компетенцією, перерозподіл джерел податкових надходжень між центральною та місцевою владами відповідно до виконуваних ними функцій необхідно відобразити у законодавстві про місцеве самоврядування. Місцеві органи влади повинні бути наділені правами щодо встановлення ставок оподаткування та визначення місцевих податків і зборів самостійно. На місцях завжди можуть існувати об’єкти оподаткування, які могли б поповнити місцеві бюджети, запровадження податків на специфічні види господарської діяльності повинно входити до компетенції самоврядування [8,c. 26-27].

3.2. Напрями удосконалення податкових методів формування місцевих бюджетів

Для справедливого розподілу «значних» податків між рівнями бюджетної системи, зокрема, податку з доходів фізичних осіб, який широко використовується в міжбюджетному вирівнюванні всередині місцевих бюджетів і відіграє важливу роль у місцевих бюджетах усіх рівнів, необхідно вдосконалення самого механізму сплати цього податку. Переважним видом надходжень податку з доходів фізичних осіб є платежі від податкових агентів — організацій та інших роботодавців фізичних осіб. Зарахування цих надходжень здійснюється до бюджетів за місцем податкового обліку цих агентів. Це означає, що до місцевих бюджетів не надходить податок з доходів громадян, основне місце роботи яких знаходиться поза територією певного села, селища, міста. З цією проблемою вже стикнулися адміністративно- територіальні утворення, розташовані навколо великих міст, що відзначають як російські, так і українські вчені та практики.

Принципово важливе значення має закріплення за місцевими бюджетами таких податків, які гарантуватимуть органам місцевого самоврядування стабільні надходження доходів та їх рівномірний горизонтальний розподіл. Для розширення фінансової бази місцевого самоврядування необхідно законодавчо забезпечити статус місцевої та регіональної власності, врегулювати орендні відносини і проведення процедури відчуження.

На нашу думку, в Україні до місцевих податків можна було б віднести податок на майно; плату на землю; надбавку на податок з доходів фізичних осіб та податки на бізнес (плату за ліцензії і плату за патент). Зазначені податки відповідають критеріям рівня адміністративних видатків, високої прибутковості та стабільності надходжень і можливості індексації податкових надходжень, що має забезпечити достатню фінансову самостійність місцевого самоврядування [13, с.69].

Пропозиції з удосконалення планування та прогнозування доходів місцевих бюджетів включають такі положення:

• сфера раціонального застосування загальних принципів планування для обґрунтування параметрів податкових доходів місцевого бюджету має визначатися, виходячи з часових меж планових періодів і відповідних до них завдань;
• серед чинників, що визначають податкові доходи місцевого бюджету, вирішальне значення мають структура і податкоємність економіки за видами діяльності, обсяг виробленої в регіонах продукції, оцінка яких з використанням результатів непараметричного багатовимірного статистичного і кластерного аналізу дасть змогу згрупувати регіони залежно від цих показників;
• доцільним є застосування моделі авторегресії Бокса — Дженкінса на основі проінтегрованого ковзного середнього рівня податкових доходів регіонального бюджету для їх прогнозування на короткострокову перспективу;
• підвищення результативності планування податкових доходів місцевого бюджету, орієнтованих на поліпшення координації дії учасників бюджетного менеджменту на ВСІХ стадіях бюджетного процесу, включаючи інформаційно-аналітичне забезпечення, багатоваріантні розрахунки І методи, що відповідають рівню невизначеності розв’язуваних задач;
• модель розрахунку податкових доходів місцевого бюджету має врахувати структуру видів економічної діяльності, динаміку показників обсягу виробленої продукції і коефіцієнт податкоємності, що дасть можливість отримати багатоваріантні сценарії оцінки впливу змін зовнішнього середовища на стан місцевих фінансів.

Підводячи підсумки, відмітимо, що процес реформування місцевих фінансів розвивається не досить динамічно, і вже на перших етапах виявлені як позитивні моменти, так і невирішені проблеми і протиріччя. Для стійкого розвитку територій і активізації податкової ініціативи в особі органів влади місцевого самоврядування необхідно наділити керівництво дієвими важелями управління, розширивши їх повноваження за такими податками, які визначають основу прибуткової бази місцевих бюджетів. А це, перш за все, податки суб’єктів малого підприємництва. Разом з цим доцільно відновити зв’язок бюджету міста з результатами діяльності найбільших підприємств — крупних платників податків за допомогою закріплення за місцевим рівнем частки податку на прибуток. Доцільно змінити порядок нарахування податку з доходів фізичних осіб не за місцем роботи, а за місцем проживання платників податків із збільшенням частки ставки, що надходить до місцевого бюджету. Слід також підсилити роль у доходах бюджетів місцевих податків і зборів.

Висновки

Загальним стратегічним напрямком має бути посилення зацікавленості місцевих органів влади у залученні якомога більше самостійних ресурсів, зростанні ролі власних джерел наповнення місцевих бюджетів. Зокрема перспективним для місцевих бюджетів, як і в зарубіжних країнах, стало введення з 1 січня 2012 року (згідно з Податковим кодексом) податку на нерухоме майно. Він значно підвищує фінансову незалежність місцевих органів влади.

Іншим податком, перспективним для наповнення місцевих бюджетів, є плата за землю та збір за інші природні ресурси. Розмір платежів за ресурси має сприяти раціональному використанню, зацікавленню органів місцевого самоврядування у відновленні ресурсів, контролю за їх використанням.

Необхідно розробити і запровадити систему фінансового вирівнювання, яка передбачатиме процедури погодження з місцевим самоврядуванням у справі перерозподілу фінансових ресурсів. Формуючи дохідну базу місцевих бюджетів, на етапі нестабільності та незначущості власних доходних джерел не слід обмежувати роль державних дотацій та субвенцій, оскільки лише таким чином держава може впливати на розвиток місцевого самоврядування. При цьому слід значно розширити доступ органів місцевого самоврядування до внутрішнього ринку позичкового капіталу.

В таких умовах для зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування необхідно:

−       посилення заінтересованості органів місцевого самоврядування у підвищенні рівня власних доходів шляхом стимулювання збільшення обсягів виробництва, валової доданої вартості, обсягу інвестицій та рівня доходів населення відповідно до інноваційного напряму економічного розвитку;

−       щорічне збільшення питомої ваги загального фонду місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України на декілька відсоткових пунктів;

−       підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів шляхом удосконалення податкового законодавства відповідно до напрямів реформування податкової системи, зокрема системи місцевих податків і зборів та механізму здійснення зарахування податку з доходів фізичних осіб;

−       оптимальний розподіл податків і зборів (обов’язкових платежів) між державним та місцевими бюджетами, передача окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, збір за спеціальне водокористування, плата за видачу ліцензій та інших);

−       перерозподіл доходів між місцевими бюджетами та перегляд складу доходів, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (податок з доходів фізичних осіб, плата за землю тощо).

Список використаної літератури

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI // ВВР України. — 2011 р. — № 13, № 13-14, № 15-16, № 17. — Ст. 112.
2. Бюджетний кодекс України: Закон України від 08.07.2010 р. №2456-VI [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
3. Конституція України // ВВР України. — 1996.-№30.- Ст. 141.
4. Зайло І. І. Використання зарубіжного досвіду для вдосконалення функціонування системи місцевих бюджетів в Україні / Зайло І. І. : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.libfor.com/index.php? newsid=280.
5. Кодацький В.П. Окремі питання зростання доходів держави і підприємств // Актуальні проблеми економіки. — — № 11. — С. 50-55.
6. Майбуров И. А. Реформирование налоговых систем. Теория, методология и практика : монография / И. А. Майбуров, Ю. Б. Иванова, А. И. Крисоватый. — К. Кондор, 2011.-352с.
7. Макогон В. Д. Формування доходів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах / В. Д. Макогон // Наукові праці НДФІ. — 2008. — № 1 (42). — С. 56-57.
8. Малярчук А. Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів / А. Малярчук // Вісник ТАНГ. — 2005. — № 1. — С. 23-27.
9. Місцеві фінанси / [О.Й. Вівчар, О.Я.Порубко, О.Б. Курило, Т.О.Смірнова]. — Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. — 132 с.
10. Місцеві фінанси / за ред. О. П. Кириленко. — К.: Знання, 2006. — 677 с.
11. Музика-Стефанчук О. А. Декілька нарисів про місцеві бюджети в зарубіжних країнах / О. А. Музика-Стефанчук // Науковий вісник Академії муніципального управління : [збірник наукових праць]. Серія «Право». — 2010. — №1
12. Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів //Фінанси України. — 2006. — № 4. — С. 24-37.
13. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.: Знання – Прес, 2005. – 523 с.
14. Сазонець І.Л., Гринько Т.В., Придатко Г.Ю. Управління місцевими фінансами: Навч. пос. – К: Центр навчальної літератури, 2008. – 264 с.
15. Семенецъ Р. М. Роль місцевих податків та зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів в умовах сьогодення /P. М. Семенець // Форум права. — 2011. — № 4. — С. 668— 673
16. Сунцова О. О. Місцеві фінанси : [навч. посіб.]. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 488 с.
17. Сунцова О.О. Зарубіжний досвід формування доходів місцевих бюджетів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua/?w=r&j=20&d=454.
18. Тулай О. І. Зарубіжний досвід функціонування місцевих бюджетів та можливість його імплементації у вітчизняну практику / Тулай О. І. : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/knp/121/ knp121_93-97.pdf.
19. Туманская Ю. В. Анализ зарубежной практики формирования доходов местных бюджетов // Дайджест-финансы. — 2004. — №3. — С.48-51.
20. Чабан Я. І. Світовий досвід фінансування соціально-економічного розвитку області за рахунок податкових надходжень / Чабан Я. І. // Науковий вісник НЛТУ України. — 2008.- № 18.10. — С. 135-141.
21. Чугунок І.Я., Ігнатенко А.В. Податок з доходів фізичних осіб в системі фінансово-економічного регулювання // Фінанси України. — 2006. — № 4. — С. 3-14.