Вступ

Туристична індустрія є міжгалузевим комплексом підприємницьких структур з виробництва та реалізації туристичного продукту для внутрішнього й міжнародного туризму.

Значення туризму в світі постійно зростає, що пов’язано з впливом туризму на економіку окремої країни. У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм — джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості
2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.
3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.
4. З зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом з економічними відносинами окремих країн.

1. Туризм як системний об’єкт вивчення

Туризм можна розглядати в широкому і вузькому значенні [7]. У широкому розумінні, до туризму належить будь-який маршрут переміщення у просторі, який виходить за межі буденності або за рамки повсякденних справ. Так, щоденні поїздки з дому на роботу і з роботи додому, до туризму не відносять, а постійні виїзди на рибалку чи в ліс – уже туризм.

У вузькому значенні туристичними вважають всі спеціально організовані маршрути з переміщення громадян, які здійснюються за їх рахунок (або за рахунок організацій, що їх послали), окрім переміщень, пов’язаних із виконанням професійних обов’язків.

Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб’єктами.

В сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття «туризм» визначається в законі України «Про туризм» як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (стаття 1). Такий виїзд людини робить її туристом. Туристом вважається особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Поняття «туризм» охоплює систему трьох взаємопов’язаних елементів: географічний компонент (регіон появи туристів, транзитний регіон і туристична дестинація), турист і туристична індустрія.

Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи:

1)       виробництво туристичних послуг;

2)       комплектування туристичного продукту;

3)       реалізація туристичного продукту або окремої послуги;

4)       споживання туристичного продукту (послуги)[11, c. 7-8].

Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб’єкт туристичної діяльності — підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам.

Окрема туристична послуга (розміщення, харчування, транспортування, екскурсії, побутові послуги, культурно-видовищні заходи, спортивні, рекреаційно-оздоровчі послуги і т.п.) може задовольнити тільки якусь конкретну потребу туриста, а не комплекс його потреб. Тому виникає об’єктивна необхідність об’єднання всіляких за призначенням туристичних послуг у єдиний комплекс, який прийнято називати туристичним продуктом. Необхідність формування комплексу туристичних послуг у вигляді продукту з метою задоволення потреб туристів стала основою створення таких підприємницьких структур як туристичні оператори та агенти (ділери).

Отже, на шляху до ринку туристичні послуги проходять стадії виробництва комплектування й анімації, тобто об’єднання в турпродукт.

У Законі України «Про туризм» туристичний продукт визначається як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізуються або пропонуються до реалізації за визначеною ціною. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, розміщення, організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, тобто послуги, спрямовані на задоволення потреб туриста під час його подорожі. Визначаючи туристичну послугу коротко, слід зазначити, що вона являє собою доцільну діяльність по задоволенню якої-небудь потреби туриста.

Туристичні послуги та товари поділяються на дві групи: характерні (основні) та супутні (додаткові).

Характерні туристичні послуги та товари призначені для задоволення потреб споживачів, виробництво й надання яких суттєво скоротиться без їх реалізації особам, що подорожують, а супутні хоч і призначені для задоволення потреб туристів, але їх виробництво несуттєво скоротиться без реалізації туристам.

Важливу роль у туристичному бізнесі відіграє просування туристичного продукту до споживачів, яке охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту або окремих туристичних послуг. До таких заходів відносяться організація рекламно-ознайомлювальної діяльності, проведення або участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо[8, c. 89-91].

Місцем продажу туристичних послуг є країна, в якій зареєстровано суб’єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт, а місцем надання проданих послуг — країна, на території якої знаходяться туристичні об’єкти, які надають відповідні послуги.

На відміну від звичайних споживчих товарів, які постачаються до місць перебування (помешкання) споживача, основні туристичні послуги надаються там, де знаходяться об’єкти інтересу туристів (туристичні об’єкти), що викликає необхідність подорожей з метою отримання таких послуг. Оскільки об’єкти туристичних відвідувань знаходяться як на території своєї країни, так і поза нею, то за цією ознакою виділяються дві організаційні форми туризму: внутрішній та міжнародний.

Внутрішній туризм в Україні — це подорожі в межах своєї території своїх громадян та осіб, які постійно проживають на її території. До міжнародного туризму належать: в’їзний туризм, який охоплює подорожі в межах України осіб, що постійно не проживають на її території, та виїзний, який являє собою подорожі українських громадян та осіб, що постійно проживають в Україні, до інших країн.

Оскільки туризм — це переміщення людини з місця постійного проживання до туристичного об’єкта і повернення назад, то появилося поняття «тур», яке походить від французького слова «tour» і означає рух по колу. Завчасно визначений шлях подорожі називається маршрутом. Ця назва походить від німецького слова «marschrute», що в перекладі означає послідовний шлях руху. Отже, тур — це ціленаправлена подорож людей (пішохідна або на транспорті) за визначеним маршрутом у конкретні терміни тривалістю понад 24 години, але не більше одного року. Така тривалість подорожей потребує забезпечення туристів певним комплексом послуг, який називається пакетом туристичних послуг за відповідним маршрутом (туром). Відтак у широкому розумінні поняття «тур» охоплює не тільки туристичний маршрут, а й пакет товарів і послуг, необхідних туристам під час подорожування за цим маршрутом.

У ринковій економіці тур як єдність маршруту з його матеріально-технічним, культурним та іншим забезпеченням виступає товаром, ціна на який визначається за законами ринку.

Формування турів охоплює розробку маршрутів і пакетування товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування за певним маршрутом. До основних туристичних послуг відносяться реклама, перевезення, харчування, розміщення, організація відвідувань туристичних об’єктів, забезпечення відпочинку й рекреації (оздоровлення).

Формування, продаж та проведення турів здійснюють спеціальні  суб’єкти туристичної діяльності, якими є  підприємства, установи, організації різних форм власності, фізичні особи, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку та отримали ліцензії на здійснення діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг. Отже, суб’єкт туристичної діяльності, по-перше, утворюється відповідно до чинного законодавства країни; по-друге, займається формуванням (створенням) і/або реалізацією туристичного продукту (послуги); по-третє, функціонує на принципах комерційного розрахунку з метою максимізації прибутку або іншого ефекту, в тому числі й соціального.

На туристичному ринку споживачеві пропонується товар у формі конкретного туру, який охоплює попередньо розроблений комплекс туристичних товарів і послуг, необхідних при подорожі за певним маршрутом. Формування цілісно-цільової спрямованості туристичного продукту в складі туру є основною функцією туроператорів, що готують цей продукт для реалізації в закінченому, тобто скомплектованому вигляді[3, c. 32-34].

2. Туристичний бізнес як економіко-технологічна система

Статистика переконливо засвідчує, що сьогодні туризм у всьому світі є однією з найбільш високодохідних галузей господарювання, яка в сучасних умовах постійно та динамічно розвивається, сприяючи вирішенню цілого комплексу життєво важливих соціально- економічних проблем.

Так, за даними ВТО  у 2004 році частка туризму складала більше 10% світової торгівлі товарами і послугами, займаючи третє місце після експорту нафти й автомобілів, а за прогнозами очікується, що туризм вийде у 2010 році на перше місце. Туризм формує 8% сукупного ВВП країн СС і забезпечує близько 11% їхнього економічного зростання. Кількість робочих місць у туристичній індустрії країн СС становить близько 12% від загальної чисельності зайнятих).

Справжній вибух туризму в світі спричинили глобальні чинники: зростання купівельної спроможності населення і, зокрема, дискреційного доходу в сім’ях багаточисельного середнього класу; побільшання вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь працюючих; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень.

Крім того, туристичний бізнес захоплює підприємців по багатьох причинах. Частково, це: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високій рівень рентабельності та мінімальний період окупності витрат. Розвиток туризму, ріст об’єму туристичних послуг збільшує кількість робочих місць. За оцінками спеціалістів у 2000 році в сфері туризму працювало більше 100 млн. чоловік, кожне 16-е робоче місце в світі приходилось на туризм [15, c. 1].

В теоретичних дослідженнях і практичній діяльності поняття «туризм» і «туристична індустрія» розглядаються неоднозначно. Термін «туризм» (з французького — «подорож», «прогулянка») спочатку розглядався як подорож (турне). З розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла й з’явились спеціалізовані виробники послуг для подорожей, туризм став виробником товару, що реалізується на ринку у формі послуг (матеріальних і нематеріальних). При цьому ринок туристичних послуг є наслідком загального соціально-економічного розвитку і формування потреби населення в туризмі як в формі проведення дозвілля в подорожі.

Виникнення туризму, як спеціалізованого виробництва і реалізації товару в формі послуг для подорожей, сприяло розвитку відповідної матеріально-технічної бази, підготовки кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, створенню системи цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарюючими суб’єктами.

В сучасних умовах туризм — це дієвий засіб формування ринкового механізму господарювання, який дозволяє ефективно застосовувати різні форми державного впливу на соціально-економічні процеси й на становлення туристичної культури народу за допомогою організації та проведення змістовного дозвілля і відпочинку в подорожі, раціонального використання вільного часу, залучення широких верств населення до природоохоронної діяльності та пізнання історико-культурної спадщини [4, c. 10].

З урахуванням різних аспектів впливу на суспільне відтворення туризм сьогодні розглядається як:

■        один із пріоритетів розвитку світової та національної економіки;

■        спеціалізована галузь економіки;

■        сфера послуг по організації дозвілля в подорожі;

■        складна багаторівнева соціально-економічна система;

■        діяльність, якій притаманні принципи та правила, що характерні для її прогнозування і планування в цілому, незалежно від специфіки галузі та рівня, на якому вона застосовується.

Комплексне планування туристичної індустрії можна розглядати: як процес вибору між альтернативами діяльності об’єкта або як організаційну модель майбутнього розвитку об’єкта для досягнення визначених цілей і завдань.

Проте в цілому ринкове планування туризму доцільно представляти процесом синтезу, результатом якого завжди буде утворена відповідна прогнозована система, що характеризує сукупність взаємопов’язаних частин єдиного господарського комплексу, тобто у всіх випадках результатом планування буде обґрунтований план дій у вигляді цільової комплексної програми розвитку об’єкта і його підрозділів на визначену перспективу.

Отже, комплексний план — це науково обґрунтована система управлінських рішень щодо досягнення майбутніх цілей і завдань за рахунок взаємодії сукупності виробничих, технічних, економічних, соціальних, фінансових та інших функцій, ресурсів й альтернатив стратегії розвитку туризму.

Однією із характерних рис сучасного туризму є його масовість. Внаслідок зростання суспільного рівня життя із предмета розкоші туризм став потребою для більшості населення. Масовий попит на туристичні послуги породив масове туристичне виробництво.

Сьогодні формується міцна туристична індустрія зі своїми інститутами, своїм продуктом, виробничим циклом, методами організації та управління. Під туристичною індустрією розуміють сукупність виробничих, транспортних і торгових підприємств, що виробляють і реалізують туристичні послуги і товари туристичного попиту. Сюди відносяться туристичні комплекси, фірми та установи, готелі та інші заклади розміщення туристів, транспорт, підприємства громадського харчування, підприємства, що випускають сувеніри та інші товари туристичного попиту [8, c. 3].

В сучасних умовах держава мусить не тільки визначати «правила гри» на туристичному ринку, не тільки створювати законодавчо-регуляторні норми та контролювати їх дотримання, а й гарантувати широким верствам населення доступність споживання туристичних ресурсів і послуг. Це потребує суттєвих змін в методології комплексного планування стратегії розвитку туристичної сфери та здійснення корегуючих заходів у формуванні національного туристичного ринку з врахуванням наступних особливостей.

1. Формування національного туристичного ринку повинно стати наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі та формують попит на туристичні послуги, базуючись на моделях аналізу оцінок попиту і пропозицій внутрішнього та зовнішнього середовища, тобто моделях орієнтованих на врахування тенденцій розвитку в’їзного й виїзного туризму. Оскільки національний туристичний ринок створюється внутрішнім та зовнішнім попитом і внутрішньою пропозицією, то просторово-часова збалансованість між ними може забезпечується в основному національною індустрією туризму.
2. Планування в туризмі завжди має територіальну приналежність до конкретного географічного      простору з туристичними ресурсами, що представляють інтерес для туристичної діяльності. Туристичний простір суттєво відрізняється від простору не пов’язаного з туризмом. Тому предметом планування та визначеної політики в туризмі повинен бути розвиток туристичний простору, зміни якого можливо прогнозувати, регулювати та контролювати конкретним комплексним планом.
3. Сутність планування туристичного простору повинно передбачати створення відповідних умов на території, яку можливо використати для розвитку туризму, спираючись на інфраструктуру і туристичні ресурси. При цьому можливо враховувати різні типи туристичного простору: 1) простір з переважним «тропічним впливом», на якому сонце та пляж є вирішальним фактором залучення туристів; 2) малозмінний природний простір, в якому основним мотивом залучення туристів, є природа й можливість для зайняття спортом, та пригодами у контакті з природою або з селянською працею тощо; 3) культурний простір, що створює можливості туристам відвідувати музеї, театри, архітектурні ансамблі тощо; 4) антропологічний простір, що надає можливість туристам займатися декоративним мистецтвом, фольклором тощо; 5) міський простір, пов’язаний з великими та малими центрами культури, паломництва тощо.
4. Оскільки поняття «туристичного простору» отримало свій розвиток у концепції «туристичного центру», як сукупності туристичних об’єктів компактного розташування на одній території та об’єднаних загальною інфраструктурою, яка використовується для цілей обслуговування туристів, то предметом планування та визначеної політики в туризмі повинен бути розвиток туристичних центрів, зміни яких також повинні прогнозуватися, регулюватися та контролюватися планом.
5. Світовий досвід показує, що комплексне планування туризму має кращі результати тільки при сумісному співробітництві туристичної індустрії та урядових установ, регіональних адміністрацій, місцевих органів влади, державних і приватних туристичних підприємств.

Тому туристичне планування повинно здійснюватися в широкому діапазоні від макронаціонального та регіонального до мікролокального рівня з врахуванням того, щоб кожний рівень зосереджувався на різній ступені деталізації та розробки планових рішень, виходячи із своєї специфіки.

При цьому комплексне планування туризму повинно здійснюватися в напрямку від загального державного до приватного рівня, оскільки вищі рівні забезпечують розробку загальної моделі розвитку туризму на національному й регіональному рівнях та здійснюють керівництво розробкою місцевих і приватних планів туристичної діяльності, орієнтованих на потреби конкретних споживачів.

6. В сучасних умовах зміст туристичного планування суттєво відрізняється на різних рівнях: міжнародному, національному, регіональному, місцевому та підприємницькому.

На міжнародному рівні плануються в основному послуги по міжнародним подорожам, тобто тури і потоки туристів по різним країнам, а також міжнародні маркетингові стратегії і рекламні компанії. Суб’єктами планування виступають ВТО, Міжнародні організації гражданської авіації, Міжнародні асоціації повітряного транспорту тощо. При цьому міжнародний рівень планування і прогнозування залежить від взаємодії з різними країнами та підтримки міжнародних організацій через спонсорство регіональних туристичних потоків. Важливим елементом планування на міжнародному рівні є прогнозування динаміки розвитку міжнародного туризму на визначальну перспективу (від 20 до 50 років) [6, c. 71-72].

На національному рівні суть планування відображується у державних програмах розвитку туризму на довгостроковий період (до 10 років), в яких передбачається визначення основних регіонів (районів) та центрів туризму, маючих туристичні ресурси. Увага зосереджується на розробці національної туристичної політики, планів і програм по досягненню бажаного стану розвитку національного туризму, а також на формуванні інвестиційної політики, туристичного законодавства, маркетингової стратегії і рекламної компанії, розробці стратегічних і тактичних методів реалізації туристичної політики держави, яка є основою для інтегрованого регіонального планування туризму. Тому національна туристична політика повинна представляти собою сукупність державних заходів, які визначають створення «рамкових» умов для розвитку туристичної індустрії, раціонального використання туристичних ресурсів, підвищення економічної ефективності сфери туризму в цілому [2, c. 34].

Висновки

Туризм було визначено одним із пріоритетів розвитку національної економіки України. Для розвитку туризму на рівні національних і міжнародних потреб є унікальні кліматичні та культурно-історичні можливості. На туризм працює майже 50 різних галузей і підгалузей економіки, для яких туризм може визначати інноваційні точки зростання.

Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу, важливими факторами розвитку туристичної галузі є природний та історико-культурний потенціал нашої держави, який використовується лише на одну третину, тому за даними Світового економічного форуму, у сфері подорожей і туризму Україна посідає лише 78-е місце серед 124 туристичних країн світу.

Отже, міжгалузевий комплекс індустрії туризму відрізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілей функціонування компонентів і елементів, різноманітністю зовнішніх та багаторівневістю внутрішніх комплексоутворюючих зв’язків, стадійністю споживання та організації масового обслуговування. Планування його розвитку потребує відповідного комплексного і системного підходу.

Список використаної літератури

1. Бабарицька В. Розвиток міжнародного туризму в умовах глобалізації суспільно-економічних процесів // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. — К.; Луцьк, 2000. — Т. 1. — С. 347-351.
2. Бурнашов І. Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні // Диференційне забезпечення керівництва. — 2005. — Вип. 12/7, 4782. — С. 1-35
3. Гур’єва, І. Розвиток туризму в Україні: проблеми й перспективи // Фінансовий контроль. — 2011. — № 1. — С. 17-22
4. Кафарський, Володимир. Український туризм; здобутки чи втрати // Голос України. — 2005. — 30 листопада. — С. 10-11
5. Науменко Г. Туризм — це обрії нової України // Культура і життя. — 2007. — 16 травня. — С. 1
6. Новікова Н. Туризм у системі соціально-економічних пріоритетів України // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2007. — № 2. — С. 70-74
7. Пестушко В. Український туризм у контексті глобалізації: сучасний стан і перспективи // Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 11-12. — С. 42-43
8. Саух І. Проблеми та перспективи розвитку індустрії туризму в Україні / Ірина Саух // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2009. — № 12. — С. 3-5
9. Стативка Б. Туризм в Україні. Наближаємось до світових стандартів? / Борис Стативка // Культура і життя. — 2007. — 26 вересня. — С. 3
10. «Туризм может стать локомотивом развития украинской экономики»: Борис Зелинский, президент Ассоциации туроператоров Крыма и Севастополя, считает, что если сейчас государство не поддержит туротрасль, время будет упущено навсегда // Бизнес. — 2012. — № 7 (13 февраля). — С. 10-12
11. Чернишенко А. Формування стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні : Круглий стіл / А. Чернишенко // Новости турбизнеса. — 2007. — № 12. — С. 20