Вступ

ХХІ століття характеризується переходом від постіндустріального до інформаційного суспільства, активізацією світогосподарських зв’язків, розвитком освіти, зростанням динамічності населення, що сприяє інтернаціоналізації духовного життя, реалізації прагнення народів до взаємного спілкування.

В цих умовах високо підіймається роль туризму, що покликаний задовольняти рекреаційні та інтелектуальні потреби людей різних країн. Виконуючи свої комунікативні завдання, туризм став складовою світових економічних відносин та міжнародного інтеграції, він допомагає залученню до скарбниць світової культури і досягнень сучасної цивілізації народів усього світу.

Сприяючи розвитку інтеграції, він допомагає залученню до скарбниць світової культури і досягнень сучасної цивілізації народів усього світу.

В рамках даної роботи ми розглянемо особливості туризму як соціально-економічної системи.

1. Сутність туризму як соціально-економічної системи

Туризм, як явище суспільного життя, є похідною суспільного розвитку. Своєю появою він завдячує індустріальній стадії розвитку людства, якій був притаманний прискорений розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці, розвиток урбанізаційних процесів. Прискорені інноваційні зміни, пов’язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальному соціально-економічному розвиткові певних країн, підвищенню рівня життя їх населення, змінювали характер праці, спосіб та стиль життя, що особливо позначилось в XX ст. розвитком урбанізації та змінами в системі розселення, постіндустріальною фазою розвитку економіки, поглибленням екологічних проблем та осягненням глобальних масштабів діяльності людства, гуманізацією всіх сфер суспільного життя. Саме за цих умов, що докорінно змінювали суспільні моделі життєдіяльності людства, туризм перетворився у форму проведення дозвілля, забезпечену діяльністю міжгалузевого комплексу по задоволенню потреб населення у відпочинку та оздоровленні, у потужну комунікативну складову глобалізаційного процесу [2, c. 58].

Туризм — одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства і участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя.

Туризм — явище поліфункціональне. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну [3, c. 70].

Рекреація як біологічна функція та соціальне надбання певного етапу розвитку людства сама є поняттям широким і поліаспектним. Туризм є мобільною складовою рекреації, пов’язаною з доланням простору задля відпочинку, розваги, лікування або з будь-якою іншою метою, не пов’язаною з отриманням прибутку. Сутністю рекреаційної функції туризму є фізіологічна (відновлення фізичних сил, оздоровлення, відпочинок) та психологічна (зміна місця, оточення, набуття нових вражень та відчуттів) релаксація. Зростання добробуту, зміна характеру праці в бік її інтелектуалізації стимулюють підвищення рівня освіти, самоосвіту та просвітництво. Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку, посилюючи культурну функцію туризму. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різних народів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури, відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширює культурні та ділові контакти. Можна стверджувати, що саме у XX ст., завдяки масовості, туризм став явищем сучасної культури. З іншого боку, туризм, прискорюючи культурний обмін, прискорює інноваційні процеси в культурі. У зв’язку з цим актуальною стає проблема крос-культурних комунікацій (поведінки туристів в іншому культурному середовищі, спроможність і здатність до сприйняття іншої культури, інших культурних традицій). Туризм як форма проведення дозвілля притаманний лише певній частині населення, що має вільний часта відповідний рівень життя, який дозволяє подорожувати. Тобто, подорожування виступає ознакою певного рівня і стилю життя, фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу та інших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, прилучаючи нові й нові верстви населення до туризму, вводить його до стилю життя суспільства,, вирівнюючи соціальні можливості населення [4, c. 120].

Таким чином, оздоровлення населення, підвищення його працездатності та рівня культури шляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює соціальну значущість туризму. Дедалі більшого значення набуває екологічна функція туризму. З одного боку, туризм виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ і зацікавлений в їх збереженні. З іншого боку, зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальні рекреаційні системи, особливо традиційні або модні. Це ставить одразу цілу низку питань збереження світової та національної природної та культурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму. В той же час розширення та інтенсифікація туристичної діяльності сприяють залученню нових територій, а технічні можливості дозволяють їх освоїти. Саме тому захист довкілля має бути невід’ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем його стійкого розвитку. Беззаперечно значною є економічна функція туризму. Потреби подорожуючої людини, з огляду на масовість, сформували галузь сфери обслуговування населення. Подальше зростання запитів стимулювало розвиток галузі, а мультиплікаційний ефект та комплексний характер споживання/обслуговування сприяли її переростанню в індустрію туризму — міжгалузевий комплекс, спрямований на задоволення туристичних потреб населення [8, c. 70].

Зростаюча індустрія туризму потребує кадрового забезпечення, а різноманітність праці створює широкі можливості використання як кваліфікованої, так і некваліфікованої праці. Зазначені характерні ознаки роблять туризм ефективною галуззю господарства, що відіграє дедалі більшу роль як в національних економіках, так і в світовій торгівлі послугами. Економічна складова туристичної діяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, айв посиленні соціальної та екологічної ролі туризму (реставрація пам’яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкція матеріально-технічної бази, освітянська та виховна робота засобами туризму тощо), що свідчить про гуманістичну спрямованість туризму. Тому сучасний етап розвитку туризму можна охарактеризувати, як етап переосмислення його ролі і значення в людській життєдіяльності — від «примхи багатих гультяїв» — через туризм як ефективну галузь господарства зовнішньоекономічного спрямування — до туризму як соціокультурного явища, яке визначає певний етап розвитку людства і є складовою суспільних глобалізаційних процесів.

В процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відношення і явища, які становлять сутність рекреаційної діяльності. Рекреаційна діяльність є наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу, характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що відбивається на теориторіальній організації рекреаційної діяльності [9, c. 397].

2. Індустрія туризму — основа розвитку національного
ринку туристичних послуг

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги. Саме ці процеси зумовлюють різні моделі формування національного туристичного ринку. На основі аналізу ринкових процесів в сфері туризму можна виділи принаймні дві основні такі моделі: 1) модель саморозвитку та 2) привнесену модель. За першою схемою національний ринок туристичних послуг є наслідком загального соціально-економічного розвитку і формування потреби населення в туризмі як в формі проведення дозвілля в подорожі. Попит на туристичні послуги формується як в країні (на послуги внутрішнього та міжнародного зарубіжного туризму), так і за її межами (послуги міжнародного іноземного туризму), а задовольняється він пропозицією, яку створюють і реалізують суб’єкти національного туристичного ринку. За другою схемою національний ринок туристичних послуг формується під переважним впливом попиту зовнішніх ринків і задля його задоволення створюється сфера діяльності, рівень розвитку якої відповідний попиту та можливостям національної економіки при недостатньо вираженому внутрішньому попиті [1, c. 138].

Тобто, формування національного ринку туристичних послуг може відбуватися під дією як внутрішніх, так і зовнішніх потреб. Стабільність національного ринку гарантується перш за все потребами внутрішніми, тобто потребами населення країни в відпочинку і змістовному проведенні дозвілля в подорожі. Обсяг цих потреб, їх структура, ритміка визначаються сукупною дією об’єктивних умов та суб’єктивних чинників, які саме й характеризують умови та стиль життя населення. Наявність мотивації залежить не тільки від демографічних характеристик споживача, зокрема рівня освіти та рівня життя, Що впливають на поінформованість і формують попит, а й від можливостей національного ринку країни не тільки задовольнити цей попит, а й сприяти виникненню мотивації, формувати та підтримувати її. Задоволення туристичних потреб, які створюються на зовнішніх ринках, також залежить від стабільності національного туристичного ринку, від його здатності створювати різноманітний туристичний продукт, стимулюючи попит. Таким чином, національний туристичний ринок створюється внутрішнім та зовнішнім попитом і внутрішньою пропозицією, просторово-часова збалансованість між якими забезпечується національною індустрією туризму [5, c. 116].

Індустрія туризму — це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

Індустріалізація передбачає широке впровадження техніки і технологій в процес виробництва, постійне оновлення виробничих потужностей, комплексну механізацію виробничих процесів, їх уніфікацію та стандартизацію з метою підвищення ефективності праці шляхом збільшення масштабів та скорочення строків виробництва. Зазначене цілком відповідає меті діяльності та характеризує процес обслуговування в туризмі. Специфіка туристичної послуги передбачає технологічну єдність процесу обслуговування і відповідну їй єдність вимог до підготовки кадрів, які саме й забезпечують великою мірою (через значний обсяг ручної праці) якість обслуговування, постійне оновлення виробничих потужностей і технологій, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності підприємств на туристичному ринку (сучасне технологічне устаткування для виробничих галузей обслуговування, доступ до розподільчих мереж тощо) шляхом задоволення зростаючих потреб споживачів. Масштабність туристичного руху обумовила впровадження уніфікованих технологій і стандартів, які дозволяють забезпечити масове обслуговування на індивідуальній основі відповідно сучасним загальним тенденціям світового ринку послуг, якому притаманна модифікована постфордистська тенденція, а саме індивідуалізація масового обслуговування.

По-друге, чому індустрія туризму визначається як міжгалузевий комплекс? Міжгалузевий комплекс є елементом функціонально-компонентної структури господарства і являє собою інтегровану систему галузей, виробництв і видів діяльності, об’єднаних загальною метою та програмою розвитку. Тобто, міжгалузевий комплекс (МГК) як в матеріальному виробництві, так і в сфері споживання, є цільовим утворенням, орієнтованим на задоволення певних суспільних потреб. В основі виокремлення МГК лежать об’єктивні системні функціональні, синергетичні, еволюційні та управлінські зв’язки. Спільність мети — задоволення специфічних потреб туриста у відпочинку і враженнях, отриманих під час подорожі, шляхом надання послуг та забезпечення товарами, які зроблять її комфортною і сприятимуть здійсненню мети подорожування, об’єднує різнорідні галузі та види діяльності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери в міжгалузевий комплекс, який характеризується значною взаємозв’язністю компонентів та взаємозамінністю елементів [4, c. 124]

Елементами індустрії туризму є підприємства та установи, мета функціонування яких полягає в задоволенні певних туристичних потреб (мотиваційних, змістовних, комфортності тощо). Специфіка туристичної послуги обумовлює наявність значної кількості елементів, їх ієрархічність відповідно до обсягів діяльності, забезпечення виробничими потужностями і рівня розвитку матеріально-технічної бази, а виробничо-технологічні, інформаційні, організаційно-управлінські, фінансово-економічні зв’язки об’єднують зазначені елементи в галузі, що виступають структурними компонентами індустрії туризму. Таким чином, внутрикомплексні вертикальні зв’язки лежать в основі виділення функціонально-компонентної (галузевої) структури індустрії туризму.

Внутрикомплексні горизонтальні зв’язки, наявні між підприємствами різних галузей, причетних до організації туристичного споживання відповідно стадійності процесу обслуговування, дозволяють виділити в межах індустрії туризму Функціонально-стадійні підсистеми, представлені сполученнями різнорідних функціонально-галузевих елементів, що виконують однорідні функції в сфері туризму. Відносно споживчо-ресурсної орієнтації їх можна розташувати так:  І — організаційно-інституційна; II — фукціонально-господарська; III — територіально-господарська підсистеми [4, c. 126]

Таблиця 1. Структура індустрії туризму

3. Проблеми та перспективи розвитку туризму
як соціально-економічної системи в Україні

Основною проблемою розвитку туризму в Україні є неефективне та нераціональне використання природних ресурсів, а також відсутність чіткої стратегії розвитку індустрії туризму та чіткого його регулювання. Недостатньо розвинена інфраструктура, а також система транспортного обслуговування туристів та населення стають на заваді швидкому піднесенню та поширенню туристичної слави країни, часто ставлять охочих відпочити перед вибором. Тому розвиток туристичної інфраструктури та транспортних шляхів сполучення є одним із першочергових завдань [6, c. 149].

Не менш важливим та болючим питанням залишається якість надання туристичних послуг. За цим показником Україна значно відстає від багатьох держав із подібним рекреаційно-туристичним потенціалом. Внаслідок цього багато наших співвітчизників надають перевагу іноземним курортам, отримуючи фактично за ті самі гроші набагато вищий рівень обслуговування та комфорту та стаючи при цьому інвесторами в економіку іноземних держав. Підняття рівня якості вітчизняних туристичних послуг до європейських стандартів значно прискорило б розвиток туризму в Україні та привабило б більше охочих відпочити з України та близького зарубіжжя.

Серед інших проблем туристичної сфери можна назвати недостатню поінформованість населення про готелі, інші заклади відпочинку, тури по країні, туристичні послуги, а також відчутний податковий тягар для об’єктів туристичної діяльності.

Головним завданням інформаційно-рекламної політики у туристичній галузі повинно стати завоювання провідних позицій для вітчизняного тур продукту на ринках країн СНД та формування позитивного іміджу в країнах ЄС, США, Південній Кореї, Китаї, Канаді, Японії. Слід приділити окрему увагу «просуванню» українського продукту на ринки країн Близького сходу та Перської затоки.

Виходячи з вищесказаного, одним з пріоритетних напрямів державної туристичної політики України є розвиток іноземного туризму. В нашій державі є всі можливості для цього: особливості географічного розташування, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу. Проте спостерігаються значні диспропорції у розвитку в’їзного туризму на території країни. Наприклад, протягом 2009 року 80% іноземних туристів відвідали чотири регіони України, а саме: м. Київ(39%), АР Крим(18%), м. Севастополь(12%), Одеську область(11%). Найменша кількість туристів відвідала Житомирську, Луганську, Сумську, Тернопільську, Кіровоградську області. Поряд з цим Україна має низьку репутацію та малу довіру до неї з боку іноземних відвідувачів через відносно низьку конкурентоспроможність вітчизняного туристичного продукту. Тому необхідно створити відповідну маркетингову стратегію, яка б сприяла збільшенню кількості іноземних відвідувачів, допомогла б створенню позитивного іміджу країни на світовому туристичному ринку. Формування даної стратегії потребує комплексного аналізу основних чинників, які на даний момент негативно позначаються на розвитку такого виду туризму [10].

Крім українських Карпат у сфері курортно-рекреаційного обслуговування основна доля припадає на три такі регіони, як: кримські курорти(65%), курорти Одеської(15%) і Львівської(8%) областей. Необхідною умовою десятки державної політики у туристичній галузі є забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес.

Найважливішою проблемою є те, що туристично-рекреаційний потенціал України мало відомий закордонному споживачеві. Для подолання даної перешкоди необхідно:

— розробити національну систему бронювання та резервування туристичних послуг ;

— створити й підтримувати функціонування веб-сайта з туристичними пропозиціями регіонів України;

— проведення регулярних рекламних каманій у ЗМІ з метою представлення України у світовому туристично-рекламному просторі;

— відкриття туристичних представництв України за кордоном та забезпечення їх необхідною кількістю різноманітних інформаційно-рекламних матеріалів про туристично-рекреаційні можливості України [10].

Для підвищення ефективності та результативності така загальнодержавна програма розвитку іноземного туризму має доповнюватись стратегією розвитку кожного окремого туристичного регіону країни. Необхідною умовою є поліпшення транспортної інфраструктури прикордонної зони, в зонах автомобільних шляхів та міжнародних транспортних коридорів, а також їх облаштування усіма необхідними об’єктами.

Висновок

Отже, на початку третього тисячоріччя туризм є міцним планетарним соціально-економічним та політичним явищем, який в значній мірі впливає на світовий устрій та політику певних держав і регіонів, а також особисто людини. Туризм є сферою народногосподарського комплексу і одним з найбільш прибуткових видів бізнесу в світі.

В системі туризму тісно пов’язані інтереси економіки і культури, безпеки та міжнародних відносин, екології і зайнятості населення, готельного бізнесу і транспортних організацій.

Туризм як соціально-економічна система містить 3 підсистеми:  організаційно-інституційна; функціонально-господарська; територіально-господарська.

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги.

В Україні в цілому простежується характерна для світових курортів зміна рекреаційних функцій територій, а саме: ослаблення лікувальної функції та посилення оздоровчо-розважальної спеціалізації.

Залучення прямих іноземних інвестицій дозволяє обновляти курортні міста й селища, активно реконструювати кримські оздоровниці, готелі, динамічно розвивати індустрію відпочинку.

Загалом сучасний етап економічного розвитку курортно-рекреаційної сфери вимагає модернізації рекреаційного потенціалу, удосконалення обслуговування, орієнтуючись на високоякісні послуги. Подальший розвиток туристичного бізнесу в Україні пов’язаний з активною інвестиційною політикою та ефективним використанням інвестиційного потенціалу національної економіки.

Інтенсивний розвиток туризму в Україні сприятиме зміцненню її економіки та її утвердженню як туристичної держави.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання : Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. -К.: Знання України, 2002. -351 с.
2. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учеб. Пособие / Кабушкин Н.И. – Минск.: БГЭУ, 2007. – 644 с.
3. Квартальнов В. Туризм : Учебник/ Валерий Кварталь-нов,; Российская международная академия туризма . -М.: Финансы и статистика, 2004. -314 с.
4. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) -2-е вид., перероб. та доп. — К.: «Альтерпрес», 2003. – 436 с.
5. Мініч І. М. Туризм як соціально-економічне та соціокультурне явище // Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). — К.: КУТЕП, 2010. – С. 115-118.
6. Сич Є.М., Сугоняко Д.О. Ретроспективний аналіз системи транспортного обслуговування туристів в регіоні// Збірник наукових праць Державного економіко-технологічного університету транспорту: Серія «Економіка і управління». –Вип. 15. –ДЕТУТ, 2010. – С.148-154.
7. Сугоняко Д.О.Економічно-організаційні проблеми транспортного обслуговування туристів в регіоні та напрямки їх вирішення// Проблеми економіки транспорту: Тези доповідей ІХ Міжнародної наукової конференції. – Д.:ДНУЗТ, 2010р. – С.106.
8. Туризм как вид деятельности : Учебник для студентов высш. учебн. заведений/ И. В. Зорин, Т. П. Каверина, В. А. Квартальнов. -2-е изд., перераб.. -М.: Финансы и статистика, 2005. -286 с.
9. Шаптала О. Рекреація і туризм: взаємозв’язки, відносини і проблеми// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 3. — С. 395-399.
10. http://www.marshruty.in.ua/ – Сайт «Туристичні маршрути»