Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Туристсько-рекреаційні ресурси Греції

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні засади туристично-краєзнавчих досліджень

1.1. Сутність туристсько-краєзнавчих досліджень та теоретико-методичні засади туристично-краєзнавчих досліджень

1.2. Сутність туристсько-краєзнавчих досліджень та їх методи, умови і фактори розвитку туризму в Греції

Розділ 2. Індустрія туризму в Греції

2.1. Туристичні ресурси країни

2.2. Сектор транспорту

2.3. Сектор розміщення

2.4. Сектор харчування і розваг

2.5. Сектор туроператорів і туристичних агенств

2.6. Організаційно-управлінська структура індустрії туризму

2.7. Туристсько-рекреаційне районування країни

Розділ 3. Країна на міжнародному ринку туристських послуг

3.1. Структура і динаміка туристичних потоків

3.2. Проблеми і перспективи розвитку туризму в країні

3.3. Зв’язки з Україною в галузі туризму

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Сучасний розвиток світової туристичної сфери характеризується певними диспропорціями в географічному розподілі: найбільші обсяги туристичних потоків та відповідно валютних надходжень припадає на європейський регіон, де провідні позиції займають традиційні країни – туристичні центри: Франція, Іспанія, Італія, Німеччина, Австрія та Греція.

Актуальність. Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для соціально-економічного розвитку Греції. Приорітетний напрямок розвитку в’їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Греції, створення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

За даними генерального секретаріату національної статистичної служби Греції, впродовж останніх трьох років спостерігається стабільне зростання як в’їзних, так і виїзних туристських потоків.

Грецький туристичний продукт має багато спільного з національним українським продуктом, що зумовлено природно-географічними особливостями, еволюцією культурно-історичного розвитку та наявністю рекреаційного потенціалу обох країн.

Тема:«Туристсько-рекреаційні ресурси Греції».

Мета: проаналізувати туристичну Грецію та інфраструктуру Греції.

Завдання роботи:

— визначити теоретико-методичні засади туристично-краєзнавчих досліджень;

— охарактеризувати індустрію туризму в Греції;

— показати Грецію на міжнародному ринку туристських послуг.

Об`єкт дослідження: туристична інфраструктура Греції.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади туристично-краєзнавчих досліджень індустрії туризму в Греції.

Розділ 1. Теоретико-методичні засади туристично-краєзнавчих досліджень

1.1. Сутність туристсько-краєзнавчих досліджень та теоретико-методичні засади туристично-краєзнавчих досліджень

Поняття «туризм» почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількості людей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістю стверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все як біологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часів посилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем все більшою мірою стає психофізіологічною потребою. По-друге, подорожування є формою пізнання середовища і розширення людських можливостей з адаптації до довкілля, а також одним з найдавніших засобів комунікації, культурного обміну, економічних контактів [12, с. 16]. Нарешті, подорожування є формою наукового осягнення світу і одним з етапів розвитку сучасної цивілізації. Але подорожування є також засобом долання бар'єрів — об'єктивних обмежень на шляху поширення явища. Можна визначити такі найбільш суттєві бар'єри: природні (гірські системи, водні простори, пустелі та інші несприятливі фізико-географічні явища), культурні (мовні, релігійні, побутові відміни тощо); технічні, пов'язані з доланням відстаней (шляхи сполучення, транспортні засоби). Тобто, мобільність людства є певною рушійною силою суспільного розвитку, спрямованою на інтенсифікацію господарювання, пом'якшення соціального і політичного напруження, поліпшення умов життя шляхом пізнання природного та соціокупьтурного середовища життєдіяльності. Такими є об'єктивні передумови виникнення та поширення туризму як явища, яке охопило значну частину людства.

Туризм, як явище суспільного життя, є похідною суспільного розвитку. Своєю появою він завдячує індустріальній стадії розвитку людства, якій був притаманний прискорений розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці, розвиток урбанізаційних процесів. Прискорені інноваційні зміни, пов'язані з науково-технічним прогресом, сприяли загальному соціально-економічному розвиткові певних країн, підвищенню рівня життя їх населення, змінювали характер праці, спосіб та стиль життя, що особливо позначилось в XX ст. розвитком урбанізації та змінами в системі розселення, постіндустріальною фазою розвитку економіки, поглибленням екологічних проблем та осягненням глобальних масштабів діяльності людства, гуманізацією всіх сфер суспільного життя. Саме за цих умов, що докорінно змінювали суспільні моделі життєдіяльності людства, туризм перетворився у форму проведення дозвілля, забезпечену діяльністю міжгалузевого комплексу по задоволенню потреб населення у відпочинку та оздоровленні, у потужну комунікативну складову глобалізаційного процесу [12, с. 18].

Туризм — одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства і участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя[12, с. 19].

Туризм — явище поліфункціональне. Серед основних функцій туризму слід зазначити рекреаційну, соціальну, культурну, екологічну, економічну, просвітницьку і виховну [12, с. 19].

Рекреація як біологічна функція та соціальне надбання певного етапу розвитку людства сама є поняттям широким і поліаспектним. Туризм є мобільною складовою рекреації, пов'язаною з доланням простору задля відпочинку, розваги, лікування або з будь-якою іншою метою, не пов'язаною з отриманням прибутку. Сутністю рекреаційної функції туризму є фізіологічна (відновлення фізичних сил, оздоровлення, відпочинок) та психологічна (зміна місця, оточення, набуття нових вражень та відчуттів) релаксація. Зростання добробуту, зміна характеру праці в бік її інтелектуалізації стимулюють підвищення рівня освіти, самоосвіту та просвітництво. Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» урізноманітнює проведення дозвілля в бік інтелектуалізації, саморозвитку, посилюючи культурну функцію туризму. Туризм виступає засобом комунікації та саморозвитку, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з культурою, побутом, традиціями та віруваннями, стилем та характером життя інших народів, з культурною спадщиною людства та перлинами природи. Безпосереднє спілкування різних народів і різних культур сприяє взаємозбагаченню та саморозвитку культури, відіграє значну роль в укріпленні миру та порозуміння на планеті, розширює культурні та ділові контакти.

Можна стверджувати, що саме у XX ст., завдяки масовості, туризм став явищем сучасної культури. З іншого боку, туризм, прискорюючи культурний обмін, прискорює інноваційні процеси в культурі. У зв'язку з цим актуальною стає проблема крос-культурних комунікацій (поведінки туристів в іншому культурному середовищі, спроможність і здатність до сприйняття іншої культури, інших культурних традицій). Туризм як форма проведення дозвілля притаманний лише певній частині населення, що має вільний часта відповідний рівень життя, який дозволяє подорожувати. Тобто, подорожування виступає ознакою певного рівня і стилю життя, фіксатором соціального статусу, засобом закріплення іміджу та інших соціальних ознак. Доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, прилучаючи нові й нові верстви населення до туризму, вводить його до стилю життя суспільства, вирівнюючи соціальні можливості населення.

Таким чином, оздоровлення населення, підвищення його працездатності та рівня культури шляхом здійснення культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює соціальну значущість туризму. Дедалі більшого значення набуває екологічна функція туризму. З одного боку, туризм виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ і зацікавлений в їх збереженні. З іншого боку, зростання попиту призводить до збільшення антропогенного тиску на територіальні рекреаційні системи, особливо традиційні або модні. Це ставить одразу цілу низку питань збереження світової та національної природної та культурно-історичної спадщини, зокрема засобами туризму. В той же час розширення та інтенсифікація туристичної діяльності сприяють залученню нових територій, а технічні можливості дозволяють їх освоїти. Саме тому захист довкілля має бути невід'ємною складовою розвитку туризму, однією з ключових проблем його стійкого розвитку. Беззаперечно значною є економічна функція туризму. Потреби подорожуючої людини, з огляду на масовість, сформували галузь сфери обслуговування населення.

Подальше зростання запитів стимулювало розвиток галузі, а мультиплікаційний ефект та комплексний характер споживання/обслуговування сприяли її переростанню в індустрію туризму — міжгалузевий комплекс, спрямований на задоволення туристичних потреб населення. Зростаюча індустрія туризму потребує кадрового забезпечення, а різноманітність праці створює широкі можливості використання як кваліфікованої, так і некваліфікованої праці. Зазначені характерні ознаки роблять туризм ефективною галуззю господарства, що відіграє дедалі більшу роль як в національних економіках, так і в світовій торгівлі послугами. Економічна складова туристичної діяльності проявляється не тільки в комерційній спрямованості, а й в посиленні соціальної та екологічної ролі туризму (реставрація пам'яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкція матеріально-технічної бази, освітянська та виховна робота засобами туризму тощо), що свідчить про гуманістичну спрямованість туризму. Тому сучасний етап розвитку туризму можна охарактеризувати, як етап переосмислення його ролі і значення в людській життєдіяльності — від «примхи багатих гультяїв» — через туризм як ефективну галузь господарства зовнішньоекономічного спрямування — до туризму як соціокультурного явища, яке визначає певний етап розвитку людства і є складовою суспільних глобалізаційних процесів [12, с. 26].

Об'єктивне підґрунтя туризму як явища суспільного життя робить його складним, багатогранним об'єктом наукового пізнання. Як соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення, теоретичного осмислення. Саме такому соціальному замовленню, нагальній потребі сучасності відповідає формування нового наукового напрямку — туризмології. Туризмологія — науковий напрямок, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження туризму як суспільного явища. Завданням туризмології є розробка теорії функціонування туризму[12, с. 27]. Багатогранність явища робить таке завдання складним і в той же час актуальним. Можна виділити такі аспекти функціонування туризму, які практично сформувались в певні напрямки досліджень: економічний, історичний, географічний, соціальний, екологічний, політичний, культурний, психологічний. Кожен з напрямків охоплює певну галузь науки або декілька галузей. Зокрема: історія туризму, економіка туризму, географія туризму, екологія туризму, психологія туризму тощо. В той же час, кожна з цих дисциплін входить до певної системи наук: історичних, економічних, географічних, соціальних, психологічних тощо. Таким чином, до вивчення туризму може бути застосований як галузевий принцип побудови наукових досліджень, так і проблемний. Саме проблемний принцип покладений в основу формування нового наукового напрямку — туризмології.

Теоретико-методологічні положення туризмології повинні включати розробку філософських засад, принципів та підходів до різнобічного вивчення туризму як явища, спираючись на наявні досягнення галузевих наукових дисциплін, які займаються розробкою певних напрямків (аспектів) функціонування туризму [12, с. 28].

Одним з таких провідних напрямків в туризмології є географія туризму — галузь географічних знань про просторово-часові закономірності функціонування туризму як суспільного явища.

Просторові форми суспільних явищ і процесів досліджує суспільна географія [12, с. 29]. Вторинність туризму в потребах суспільства об'єктивно зумовлює його залежність від рівня соціально-економічного розвитку території, детермінована рівнем та стилем життя її населення. Залежність ця складна, обумовлена сукупною дією об'єктивних умов загального цивілізаційного поступу та умовами розвитку країн певного типу, яка ще більше збурюється дією характерних ознак, притаманних кожній конкретній території: топологічних (географічне положення, конфігурація, протяжність); природних (рельєф, клімат, ландшафтна сфера); хронологічних (історія заселення та освоєння території, історія розвитку державності та формування економіки); хорологічних (система розселення, економічний каркас території, форми територіальної організації суспільства, екологічний стан території) [12, с. 30].

Сама сутність туризму як мобільної форми споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору, пов'язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (не тільки природного середовища, а й соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) і є географічною. Тому саме географам належить значний доробок в дослідженнях туризму: відомі праці B.C. Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, І.В. Зорина, М.А. Ананьева, Н.П. Зачиняєва, Н.С. Фальковича, Є.А.Котляровата інших дослідників радянських часів, а в Україні — М.П.Крачила [12, с. 31].

Динамічність та масштабність туризму, його соціально-економічні наслідки є тим об'єктивним підґрунтям, на якому сформувалось соціальне замовлення на географічні дослідження туризму. Географія туризму на вітчизняних теренах формувалась протягом 60-80-х років XX ст. в складі рекреаційної географії як її розділ. Слід зазначити, що європейська школа географії туризму почала складатися ще в середині XIX ст. і напрямки географічних досліджень відбивають основні етапи розвитку туризму. Подорожі задля активного відпочинку (походи і прогулянки в горах, прогулянки на човнах, а згодом і велосипедні прогулянки) стимулювали перш за все комплексні дослідження фізико-географічних об'єктів (Альпи, Карпати) з метою визначення можливостей їх використання в туризмі. Саме виявленню природно-рекреаційних ресурсів і можливостям їх атрактації в туризм присвячені роботи кінця XIX — початку XX ст. В першій половині XX ст. основна увага приділялась краєзнавчій діяльності, чим був зроблений значний внесок в розширення ресурсної бази туризму і стимулювався його комплексний розвиток. Друга половина XX ст. позначена значними темпами розвитку туризму, що обумовило стрімку розбудову туристичної індустрії, тому на перший план вийшли дослідження з питань територіальної організації і оптимізації рекреаційної діяльності. Рекреаційна географія — галузь географічних знань, яка, спираючись на рекреаційну функцію як необхідну складову суспільного відтворення, займається розробкою теоретико-методичних засад територіальної організації відпочинку та оздоровлення. Наукові основи рекреаційної географії закладені працями B.C.Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, М.С. Мироненка, І.Т. Твєрдохлєбова та інших фахівців з теорії та практики рекреаційної діяльності [12, с. 33].

Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення запитів населення до відпочинку, що відбивається на теориторіальній організації рекреаційної діяльності. Формою територіальної організації рекреаційної діяльності визначена територіальна рекреаційна система (ТРС), що є об'єктом дослідження рекреаційної географії. ТРС є цілісною, динамічною системою, стійкість та надійність якої забезпечується функціональною єдністю складових: відпочиваючих (рекреантів), природних та культурних ресурсів, інфраструктури, обслуговуючого персоналу та органів управління [12, с. 34]. Завданнями рекреаційної географії є виявлення та оцінка рекреаційних ресурсів, встановлення рекреаційної ємності та можливих граничних навантажень на базі науково обґрунтованих нормативів з метою оптимізації розвитку і функціонування ТРС. Наведені постулати свідчать, що в основі формування та функціонування ТРС лежить концентрація та комбінування природних та культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення і його задоволення шляхом організації споживання цих ресурсів. Тобто, в рекреаційно-географічних дослідженнях превалює ресурсний підхід як на теоретико-методологічному, так і на методичному рівні. Дослідження рекреаційних ресурсів, виявлення рекреаційного потенціалу території та ефективна організація споживання цих ресурсів, оптимізована щодо запитів населення, становить предмет рекреаційної географії. Тобто рекреаційна географія передусім досліджує ресурси, рівень концентрації та комбінування яких дозволяє спеціалізувати певні території на виконанні рекреаційних функцій.

Урізноманітнення рекреаційної функції та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища спричинило формування географії туризму як окремої географічної науки. Виокремились два основних напрямки географічних досліджень туризму:

а) частковий, оснований на трактуванні туризму як форми активного відпочинку, що носить переважно спортивно-оздоровчий характер і, виходячи з цього, основна увага приділялась дослідженню рекреаційних ресурсів та можливості їх використання в спортивно-оздоровчій діяльності засобами туризму;

б) комплексний, при якому туризм розглядався як специфічна галузь сфери обслуговування населення, функціонування якої є міждисциплінарною проблемою, яка може бути вирішена на основі загальногеографічного підходу, що об'єднує дослідження рекреаційних ресурсів та територіальної організації туристичного господарства [12, с. 35].

Міждисциплінарний підхід покладений в основу туризмознавства — комплексної географічної дисципліни про територіальну організацію туризму. Зарубіжні дослідження рекреації і туризму на цьому етапі торкались переважно економічних питань, в складі яких вирішувались і питання територіальної організації.

«Географія туризму — це географічна наука, що вивчає територіальну організацію туристичного господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах та країнах». Завданнями географії туризму визначались: оцінка рекреаційних ресурсів, економічне обґрунтування та пошук засобів їх ефективного використання; визначення передумов розвитку туризму; вивчення територіальної організації туристичного господарства; дослідження туристичних зв'язків; туристичне районування та моделювання територіальної організації; прогнозування розвитку туризму [12, с. 36]. Таким чином, предметне коло географії туризму торкалось передусім питань територіальної організації туристичного господарства, яке розглядається як «галузь народногосподарського комплексу, яка обслуговує туристів» [12, с. 36]. Ця галузь сфери обслуговування є комплексною, спеціалізованою, розвивається на основі ефективного використання туристичних ресурсів, а найефективнішою формою територіальної організації туризму є ТРС. Таким чином, географія туризму в складі рекреаційної географії розглядала саме туристичне споживання, а основними формами територіального зосередження туристичного споживання вважались територіальні рекреаційні системи (ТРС), які формувались на основі певних ресурсів та їх сполучення як цільові керовані об'єкти з виконання відтворювальної функції. Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби ТРС (за ступенем привабливості і відповідного споживання) та їх спеціалізацію. Основою територіальної організації туризму була пропозиція, яка формувалась відповідно до можливостей ефективного використання наявних рекреаційних ресурсів в межах ТРС різного рівня. Поняття про ТРС як структурну одиницю територіальної організації туризму, що є складовою рекреаційної діяльності, є основоположним в географії туризму. Саме на базі ТРС різного типу та рангу формується пропозиція і реалізується попит (мета подорожі). ТРС становлять ресурсну основу всіх форм рекреаційної діяльності, їх структура та організація, характер зв'язків та особливості функціонування в сучасних умовах дозволяють розглядати ТРС як ринки туристичних послуг різного масштабу, що формуються і діють на основі закону абсолютних переваг[12, с. 38].

Туризм є глобальним явищем, прояви якого в умовах конкретної території відбивають вплив дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, що забезпечують порівняльні переваги розвитку туризму на цих територіях. На попередньому етапі розвитку нашої країни домінуючими були суб'єктивні чинники, реалізовані в принципах централізованої керованої економіки. За умов такої моделі економічного розвитку, що визначала розвиток «туристичного господарства», як і інших галузей соціальної сфери, за залишковим принципом, жорсткої лімітації міжнародних туристичних обмінів, що впливало на формування попиту на послуги туризму, спотворюючи його дефіцитністю значної кількості послуг та штучно спрямовуючи на внутрішній попит, застосування ресурсного підходу не тільки на теоретичному рівні, айв практиці проектування та містобудування дало свої позитивні наслідки у вигляді таких елементів територіальної структури як курортно-рекреаційні зони, курорти, туристичні центри, тобто ТРС різного рівня та спеціалізації.

Так в географії туризму склалась ресурсна парадигма, згідно якої зазначався примат ресурсів (перш за все природно-рекреаційних) як визначального чинника розвитку туризму на певній території. Характер цих ресурсів, їх поєднання з культурно-історичними та інфраструктурним забезпеченням території визначають рівень та масштаби ТРС, її спеціалізацію. Безумовно, значення ресурсів в розвитку та функціонуванні туризму, особливо в формуванні ТРС, незаперечне, оскільки ресурси є властивістю території, їх поєднання визначає рівень привабливості певних територій для розвитку туризму, впливає на формування попиту та туристичне споживання. Ресурсна парадигма ґрунтується на дії закону абсолютних переваг, чинність якого для розвитку, функціонування та територіальної організації туризму є беззаперечною.

1.2. Сутність туристсько-краєзнавчих досліджень та їх методи, умови і фактори розвитку туризму в Греції

Ринок туристичних послуг є об'єктивною реальністю, формою організації виробництва та споживання туристичних благ, послуг та товарів. Ринкові реалії суспільного розвитку обумовили певну зміну теоретико-методологічних настанов географії туризму. Нагальною стала потреба в переході від ресурсно-детермінованого підходу, відображеного категорією ТРС як основної форми територіальної організації туризму, до етапу цільового, орієнтованого на створення попиту на туристсько-рекреаційні послуги, коли форми територіальної організації туристичного ринку визначаються ефективністю їх функціонування на основі дії закону порівняльних переваг та факторів виробництва, врівноваження попиту/пропозиції. Іншими словами, на сучасному етапі розвитку туризму географія туризму повинна, спираючись на діючі суспільно-економічні закони та ринкові механізми, розкривати існуючі та моделювати найефективніші, з огляду на глобальні та регіональні тенденції розвитку і їх прояв в конкретних умовах ринкового середовища, форми територіальної організації туризму. Ефективність територіальної організації туризму полягає в максимальній відповідності територіальних структур основним функціям туризму при загальній гуманістичній орієнтованості діяльності.

Таким чином, об'єктом географії туризму є ринок туристичних послуг, а предметом — форми його територіальної організації, які формуються за конкретних умов ринкового середовища, (і відтворюючи сукупну дію об'єктивних умов та суб'єктивних чинників на певній території.

Виходячи з предметно-об'єктної сутності географії туризму, її основними завданнями є визначення:

— кола умов та чинників, що впливають на формування попиту та пропозиції, їх просторово-часової структури, динаміки, диференціації, напрямків та сили впливу з метою прогнозування розвитку та моделювання процесу;

— впливу та проявів загальносвітових закономірностей розвитку туризму в конкретних умовах національного ринку з метою розробки принципів його територіальної організації;

— місця і ролі національного туристичного ринку в глобальному та регіональному туристичному процесі, в формуванні глобальних геопросторових структур;

— просторово-часової структури та територіальної диференціації туристичного споживання, яке відтворює рівень сформованості внутрішньому ринку, що функціонує в формі міжгалузевого комплексу — індустрії туризму;

— рівня сформованості, комплексно-пропорційного розвитку індустрії туризму, її відповідності обсягу та структурі попиту, форм територіального зосередження попиту та територіальної організації індустрії туризму [9, с. 47].

Стрижневою проблемою, яку повинна вирішувати географія туризму, є проблема ефективної територіальної організації туристичного споживання на основі формування міжгалузевого соціально-орієнтованого комплексу індустрії туризму.

В першу чергу методичний апарат географії туризму повинен бути перорієнтований на оцінку території для ефективного розвитку туризму і забезпечення його суспільної функції. Ця оцінка включає:

а) розробку методик визначення потреби в туризмі, потенційного та реального попиту на туристські послуги, які б відбивали регіональну специфіку;

б) розробку методик оцінки туристської привабливості територій, та розробку відповідних методик оцінки можливостей використання територій в туризмі, які б враховували регіональні відміни як ресурсного, так і інфраструктурного забезпечення, не тільки кількісні та якісні характеристики об'єктів, а й інвестиційну привабливість територій.

Тобто, потрібна методика оцінки території з точки зору ефективності розвитку туризму, своєрідна «кадастрова» оцінка, яка б забезпечувала виконання туристичних функцій певною територією і формування на цій основі ринків різного ієрархічного рівня [9, с. 48].

Значного розвитку набуває дослідження екологічних аспектів функціонування туризму, орієнтоване на визначення закономірностей територіальної диференціації антропогенного тиску на природне середовище, моніторінгу і прогнозу стану природних комплексів в центрах масового туризму, конструктивних моделей раціонального туристського природокористування, відтворення природних властивостей території туристського використання, розвитку екологічного туризму.

До недавнього часу в аналітичній літературі по проблемам галузі економічний аспект домінував при вивченні діяльності туристських підприємств, ролі і місця туризму в національній економіці. Перехід до нового етапу суспільно-економічного розвитку підвищив значення, особливо у проблематиці вітчизняних досліджень, вивчення територіальної диференціації попиту і пропозиції на туристському ринку, основ маркетингу і менеджменту виробництва туристських послуг. Особливої актуальності набуває сьогодні переосмислення закономірностей ринкових відносин в туристській сфері в умовах глобалізації світового господарства і розробка теорії регіональних туристських ринків, формування яких визначає інтернаціоналізація суб'єктів туристської діяльності на мікрорівні і регіональна економічна інтеграція — на макрорівні.

Будучи складною соціально-економічною системою, туризм схильний до впливу з боку чисельних факторів, роль яких в кожний момент може бути різною. Тому їх облік об'єктивно необхідний для організації ефективної туристської діяльності.

Фактори, що впливають на розвиток туризму різні за силою дії і тривалості. Вони підрозділяються на:

1) зовнішні (екзогенні);

2) внутрішні (ендогенні).

Зовнішні фактори впливають на туризм за допомогою змін, що відбуваються в житті суспільства, і мають неоднозначний вплив на різні елементи системи туризму.

До зовнішніх факторів відносяться:

— природно-географічні;

— культурно-історичні;

— економічні;

— соціальні;

— демографічні;

— політико-правові;

— технологічні;

— екологічні [3, с. 109].

Природно-географічні (моря, гори, ліси, флора, фауна, клімат і т. ін.) і культурно-історичні (пам'ятники архітектури, історії і культури) фактори як основа туристських ресурсів, є визначальними при проектуванні перспективних програм турів.

Економічні фактори і розвиток туризму мають найтісніший зв'язок, оскільки від економічного розвитку країни залежать доходи населення, рівень розвитку матеріально-технічної бази туризму і його інфраструктури. Держави з розвинутою економікою, як правило, лідирують за кількістю туристських поїздок.

До числа економічних факторів також відносяться: падіння валового внутрішнього доходу, інфляція, відсоткові банківські ставки, коливання обмінних курсів валют. Помічено, що зростання відносної собівартості поїздки на 5% приводить до зменшення попиту на туристський продукт до 10%.

Соціальні фактори – це збільшення вільного часу (скорочення робочого часу, збільшення тривалості відпусток) в поєднанні з поліпшенням життя людей приводить до сплеску зростання в туризмі.

Крім того, на розвиток туризму мають вплив і такі соціальні фактори, як рівень освіти, відношення людей до духовних цінностей замість матеріальних і т. ін.

Передбачається, що на зміну пасивному відпочинку за принципом «три S» (Sea-San-Sand – море-сонце-пляж) приходить принцип «трьох L» (Lore-Londscahe-Leisure – національні традиції-пейзаж-дозвілля) [3, с. 110].

Демографічні фактори чисельності населення, розміщення їх по різних місцевостях, стато вікової структури (з виділенням працездатних пенсіонерів, людей, що навчаються), сімейного стану, складу сім'ї.

Збільшення чисельності населення впливає на збільшення числа туристів. Найбільшу схильність до активного туризму мають 18-30-річні, проте загальну активність в рухливості людей досягають 30-50-річні.

До групи демографічних факторів відноситься урбанізація. Вона досягла в США 77%, в Європі 71%. У результаті урбанізації скорочується чисельність населення, яке проживає в невеликих населених пунктах і займається сільським господарством. А це основні постачальники туристів [3, с. 111].

У демографічній структурі населення відбуваються наступні зміни: старіння населення, зменшення чисельності 15-24-річних; збільшення працюючих жінок і бездітних пар; збільшення чисельності самотніх людей.

Політико-правові фактори – політичні обставини в світі і в окремих країнах, політика відкриття / закриття кордонів, пом'якшення адміністративного контролю у сфері туризму, уніфікація податкової і грошової політики.

Техногенні фактори пов'язані з прогресом у техніці й технологіях. Розвиток науки і техніки (транспорту, інформаційних систем, МТБ засобів розміщення) позитивно впливають на розвиток туризму. Проте НТП несе і проблеми. Наприклад, Інтернет приводить до фінансових проблем у багатьох країнах, коли туризм може стати неможливим без нього. Він має іноді руйнівний характер: руйнує середовище, погіршує екологію.

Екологічні фактори – це техногенні фактори, пов'язані з аварією на ЧАЕС, які призвели до того, що зміни в екології Білорусі, України стали наслідком зменшення туристсько-рекреаційних ресурсів [3, с. 113].

Внутрішні фактори – це ключові явища і тенденції, що виявляються безпосередньо в його сфері. До них відносяться матеріально-технічні фактори, пов'язані з розвитком засобів розміщення, транспорту, ресторанного господарства, торгівлі, засобів розваги.

Особливе місце серед факторів, що мають вплив на розвиток туризму, займає сезонність, яка виступає як найважливіша специфічна проблема.

Сезонність — це властивість туристських потоків концентруватися в певних місцях протягом невеликого періоду часу. З економічної точки зору вона пов’язана з коливаннями попиту, що повторюється. У країнах Північної півкулі з помірним кліматом основними («високими») сезонами є літній (липень-серпень) і зимовий (січень-березень). Крім того, виділяються міжсезоння (квітень-червень, вересень) і «мертвий сезон» (жовтень-грудень), при яких туристські потоки загасають і попит знижується до мінімуму[3, с. 114]. Кліматичні фактори пов'язані з тим, що в більшості регіонів світу погодні умови для подорожей, відпочинку, лікування, занять спортом розрізняються за місяцями року.

Соціальні фактори обумовлені тим, що велика частина шкільних канікул припадає на літні місяці. Тому батьки прагнуть приурочити свою відпустку до цього часу і відпочивати разом з дітьми. Високий рівень попиту на туристські поїздки влітку пов'язаний і з поширеною в європейських країнах практикою, зупинки підприємств на профілактичний ремонт у липні-серпні (місяці якнайменшої продуктивності праці).

Згладжування сезонності в туризмі дає великий економічний ефект, дозволяючи збільшити терміни експлуатації матеріально-технічної бази, підвищити ступінь використання праці персоналу протягом року, збільшити надходження від туризму.

Розділ 2. Індустрія туризму в Греції

2.1. Туристичні ресурси країни

Греція розташована на півдні Балканського півострова, на багаточисленних островах, в східній частині Середземного моря. Її територія площею 132 тис. кв.км, поділяється на кілька великих історичних областей: Фракію, Македонію, Епір, Фессалію, Центральну Грецію, Пелопоннес, острова Егейського моря, Кріт, острови Іонічного моря. Греція — переважно гірська країна. Її найвища вершина Олімп (2917 м) розташована в північній Фесалії. Над двохтисячеметровою позначкою також височать Пінд, Парнас, гірський ланцюг на півночі Пелопоннеса і Тайгет. У географічному відношенні Греція різноманітна. З одного боку — високі гори і гірські хребти, з іншої сторони — незліченні сюрпризи мережевої облямівки суші, що огорожує море [5, с. 90]. Саме ця глибока порізаність берегів надає Греції ту незвичну красу, яка робить її єдиною і неповторною в районі Середземномор'я. Таке ж розмаїття рельєфу характерно і для морського дна грецьких глибин, які колись, мільйони років тому, були продовженням суші.

У Центральній Греції головні туристичні об'єкти знаходяться в Афінах. Передусім це Акрополь — символ грецької цивілізації. Вражають й інші античні будівництва — храм Ерехтейон, Театр Діоніса. Дуже своєрідне відчуття зіткнення з давньою історією і культурою викликають міста античного світу — Дельфі, Фіви, Елевсін. Півострів Пелопоннес відомий руїнами античних споруд (в Мікенах, Патрах, Олімпії, Корінфе) і чудовими фресками (в Дафні)[5, с. 91].

Немало цікавого на островах Егейського моря: Родос знаменитий пам'ятниками мікенської культури, середньовіччя; Самос — місце народження великого Піфагора, будівництва античного водогону; на Лесбосі в VI столітті до нашої ери жила поетеса Сапфо, тут збереглися руїни замку XIV століття; Лемнос приваблює середньовічним укріпленим замком, численними місцями археологічних розкопок різних періодів.

У Північній Греції історико-культурних пам'яток помітно менше. Проте тут, на кордоні Македонії і Фесалії, міститься одна з найбільш екзотичних визначних пам'яток Греції — Метеора Монастирія, а також так звана Монашеська Республіка на півострові Афон (східна фаланга півострова Халкідики) [5, с. 91] (Див. Додаток Б.).

У західній Греції великий інтерес з погляду пізнавального туризму є узбережжя Іонічного моря і Іонічного острова. Найбільше місто в Західної Греції, Яніна, мальовничо розкинулось біля берегів озера одноіменної назви. Старі квартали міста відрізняються яскравим східним колоритом. Великої популярності набули предмети місцевих художніх промислів, особливо килими. Ну і, звісно, острів Кріт — дорогоцінна частина істинно грецької землі, унікальне місце, де відвідувачу розкриваються таємниці і культурні цінності, які острів зберігає в собі споконвіку.

2.2. Сектор транспорту

Автомобільний транспорт Греції здійснює 60% всіх внутрішніх вантажних і пасажирських перевезень. Загальна протяжність автошляхів — 42 тис. км, з них 25 тис. км з твердим покриттям.

З сусідніми державами Греція пов'язана 21 автошляхом: з Албанією — 4, Македонією — 7, Болгарією — 6, Туреччиною — 4.

Загальна чисельність автомобілів — 2230 тис., з них — 1540 тис. легкових.
Залізничний — (2577 км) — повністю фінансується державою, проте розвинений слабо. Через територію Греції проходить залізниця у напрямку Туреччини до Болгарії. Зараз уряд країни запроваджує заходи по модернізації залізничного транспорту, осоливо його рухомого складу.

На території Греції — 40 аеропортів, з них 22 міжнародні. Найбільший центр — Афіни, аеропорт "Еллінкон", один з найсучасніших у Європі.
Парк літаків нараховує 38 одиниць, з них 28 типу " Боїнг".
Морський — здійснює 30% внутрішніх і 90% зовнішніх вантажних і пасажирських перевезень. На материковій частині Греції нараховується 60 морських портів, 32 з яких мають важливе значення.

Чисельність суден — 2176. Головні порти — Пірей, Салоніки, Гіатри, Волос.

Морські судна з порту Пірей відправляються майже до всіх островів Греції. У межах архіпелагів також існують внутрішні регулярні лінії — пороми. У Пірей вони прибувають по розкладу, а ось на малих островах часто запізнюються.

Поїздом можна об'їхати весь Пелопоннес — це дуже дешево. Квиток 1-го класу на поїзд Афіни — Касторія коштує близько 20 доларів. Експрес Interciti йде з Афін в Салоники 6 годин.

У Афінах три аеровокзали. Це міжнародний аеропорт East Airport, чартерний термінал і West Airport. З Афін на Родос або в Касторію зручніше усього добиратися літаком. Квитки на внутрішні рейси досить дешеві. З West Airport літаки дрібних авіаліній доставлять у всі інші аеропорти країни.

Машини напрокат зручніше брати в готелях або в міському агентстві. Прокат автомобіля без обмеження кілометражу на три дні (при умові, що хоч би один з цих днів вихідний) обійдеться приблизно в 120 доларів. У буденні дні прокат машин значно дорожчий. У разі аварії з вашої вини ви зобов'язані виплатити агентству 100 доларів.

Таксі. Оплата суворо по лічильнику. Вартість 1 км — 58 драхм, за посадку- 260 драхм. У нічний час діє подвійний тариф. У радіо-таксі надбавка за виклик по телефону 200-300 драхм, тел. радіо-таксі в Афінах 922-17-55 і 921-79-42. Оплата далеких рейсів — як правило, за домовленістю. Таксі в Греції називається агореон (agoreon) [5, с. 93].

2.3. Сектор розміщення

Індустрія розміщення туристів – невід'ємна частина туристської індустрії. Готель є складовою частиною індустрії гостинності. Дамо визначення термінові “готель”. Готель може бути визначений як комерційне підприємство, основною задачею якого є надання туристам послуг по розміщенню і харчуванню, а також надання в оренду конференц-залів. Класифікувати готелі досить складно через їхню велику розмаїтість. Але кілька основних класифікаційних ознак все-таки існує[10, с. 130].

За розміром звичайно готелі групуються по розмірі на чотири основні категорії:

— до 100 номерів – малі готелі

— від 100 до 500 номерів — середні готелі

— від 500 номерів – великі готелі

Така класифікація дозволяє готелям однакового розміру порівнювати свої операційні результати і статистичні дані.

За цільовим ринком. При створенні готелю одним з найбільш важливих питань є “хто буде проживати в ньому? Для кого він призначений?” Тобто необхідно визначити цільовий ринок. У число найпоширеніших готелів за цією ознакою звичайно включають: комерційні, готелі при аеропортах, готель-люкс, готелі-курорти, пришляхові, казино, постоялі двори (Bed and Breakfast hotel). У залежності від типу готелів формується і наступна ознака [10, с. 131].

За рівнем сервісу. Ще одною класифікаційною ознакою є рівень і кількість пропонованих послуг. Відповідно до цієї ознаки готелю бувають що пропонують:

— Вищий рівень послуг — готелі розраховані на прийом гостей, що представляють вищі політичні, управлінські кола, знаменитостей, добре забезпечених людей.

— Середній рівень послуг — такі готелі розраховані на найбільший сегмент подорожуючих. Найчастіше вони мають від 150 до 200 номерів.

— Обмежений рівень послуг — призначені для прийому осіб з невеликим статком. Нерідко такі готелі можна зустріти в невеликих селищах, у великих автострад. Основна задача і послуга — “ надати дах над головою”[10, с. 132].

За підпорядкованістю. Готелі можуть функціонувати як незалежні комерційні підприємства або входити в готельні ланцюги, що надають їм визначені переваги.

В Греції користується популярністю «літерна» система класифікації, хоча на фасадах готелів можна побачити і звичні зірки. Всі грецькі готелі поділяються на чотири категорії: А, В, С, І). Готелі категорії «А» відповідають чотиризірковому рівню, «В» — тризірковому, «С» — двозірково-му. Готелям найвищого класу часто присуджується категорія de Luxe. Але, незважаючи на наведену класифікацію, засоби розміщення Греції однакової категорії значно відрізняються один від одного[10, с. 132].

До найменш комфортних засобів розміщення відносять апартаменти (скромні квартирки в невеликих будинках). В готелях категорії «С» (двозіркових) пропонують мінімальний набір послуг і розташовуються вони здебільшого на самому березі моря. Готелі категорії «В» (тризіркові), якщо вони знаходяться в курортній зоні, майже завжди розташовуються на узбережжі. Готелі категорії «А» (чотиризіркові) відрізняє більш високий рівень обслуговування. Готелі, які претендують на найвищу категорію, за звичай, відповідають міжнародним стандартам [10, с. 133].

2.4. Сектор харчування і розваг

У столиці Греції знаходиться велика кількість музеїв: національний археологічний музей, Візантійський музей, музей Бенаки; музей Олександра Сутзоса, музей Акрополіса.

До визначних пам'яток Афін належать також: національна художня галерея і Акрополіс з численними античними храмами.

У Олімпії можна відвідати старий археологічний музей, який володіє найбільшою в світі колекцією даньогрецьких геометричних і архаїчних експонатів.

У Родосі є можливість побачити палац Великих магістрів лицарів ордена св. Іоанна Єрусалимського, а також розвалини античного Родоса, заснованого в 408 році до нашої ери. У ньому знаходилася відома статуя Колоса Родосського, яку вважають одним з чудес світа.

У Кандії є археологічний музей, який містить прекрасну колекцію предметів мистецтва доби Мінойської цивілізації. Гостей звичайно запрошують відвідати руїни міста Кноссос, де, згідно з переказом, знаходився знаменитий Лабіринт з Мінотавром.

Салоники — місто, де проповідував св. апостол Павло. Вражають своєю красою архітектурні пам'ятники міста: безліч будівель візантійської епохи; васильки св. Олени; церква св. Георгія з мозаїчними іконами і Біла (Кривава) вежа. До інших визначних пам'яток Греції належать: венеціанська міцність XVI віку в Корфу; палац "Ахілліо" (XIX повік); давні міста Дельфи і Мікени; монастирі Метеори на скелях Метеора в Фессалії; Афонський монастир в Афон.

Головне церковне свято в Греції — Великдень. Увечері в пристрасну п'ятницю в селах віруючі простують за уквітчаним епітафіос — балдахіном, що символізує труну і плащаницю Христа.

На наступний день починаються приготування до свята. Ріжуть баранів, з лівера готують пасхальну майїрицю. Об 11 вечора вся община збирається в церкві, і починаються пасхальні співи. Близько 12-тої священик наказує погасити свічки. Церква занурюється у темряву доти, доки у вівтарі не спалахують пасхальні свічки. Всі спрямовуються до вівтаря, щоб запалити свічки. "Христос анести!" — "Христос воскрес!" — лунає в церкві. На переповненій площі спалахує величезне пасхальне багаття, вибухають петарди і фейєрверки. З засвіченими свічками люди розходяться по будинках, щоб від пасхальної свічки запалити лампади перед іконами. На стіл подають майїрицю, котять по столу фарбовані пасхальні яйця. Для того, чиє яйце вціліє в цьому "змаганні", рік буде вдалим[5, с. 95].

У понеділок свято продовжується. У повітрі розносяться запахи смаженої баранини і квітучих лимонів. Молодь танцює.

Танці в Греції — неодмінний елемент свята, будь то іменини, що відмічаються тут як день народження, або весілля. Для "сеїмбекіко", що виконується чоловіками під запальну музику, характерні майже акробатичні стрибки. А всесвітню славу сіртаки приніс фільм "Грек Зорба". Відтоді цей типово грецький танець звучить ледве чи не в кожному фільмі. Прообраз сіртаки — сіртос — досить складний танець-хоровод, що виконується в темпі, що прискорювався. Щоб акторам було легше освоїти сіртос, і був вигаданий спрощений його варіант — сіртаки.

Грецька кухня не рясніє гострими приправами. Для приготування блюд часто використовують листя винограду. Взагалі, фаршировані овочі — одне з основних яств грецької кухні, і як правило з невеликою кількістю солі і перцю, що важливо для тих, хто стежить за фігурою. Практично всі блюда приправлені лимонним соком.

Найбільш популярні блюда: "барбуни" — морська риба; "гарідес" — креветки; "омар кальмаракіа" — кальмари; "хоріатіки салату" — овочевий салат з шматочками бринзи; "доматес гемістес" — печені томати; "мелітсанес" — баклажани, фаршировані рисом і м'ясом; "пастісіо" — пудинг або суфле з макаронів; "сувлакіа" — шматочки м'яса; "тарамосалата" — салат з риб'ячої ікри; "авголімоно" — рисовий суп, заправлений яйцем і лимоном; "мусакас" — пиріг з картоплі, м'яса і баклажанів.

На Кріті традиційними блюдами вважаються: "стафідо" — кролик, тушкований з мукою; "хохли" — равлики і варене козяче м'ясо.

Найпоширеніші напої: кава (подають зі склянкою води) і вино. З міцних напоїв: "узо" — анісова горілка рака; "мастика" — оброблена смолою мастичного дерева; "рецина" — біле вино, оброблене сосновою смолою; коньяк "Метакса" [5, с. 96].

2.5. Сектор туроператорів і туристичних агенств

Туристичні агентства — це роздрібні фірми, що виконують роль посередників між туроператорськими фірмами й обслуговуючими підприємствами, з одного боку, і клієнтами-туристами, з іншого. Турагенства або організують тури, запропоновані туроператорськими фірмами, або займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним туристам або групам осіб, встановлюючи безпосередні зв'язок із транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійними бюро. Продаж турів здійснюється за цінами, встановленим туроператорами і зазначеними у їх проспектах. За реалізацію інклюзив турів турагенства одержують визначену комісійну винагороду від туроператорів[11, с. 45].

Реалізація окремих видів послуг здійснюється за цінами, встановленими їх виробниками, а за надання окремих послуг турагенства можуть встановлювати визначені націнки до роздрібних цін виробника. Більшість турагенств знаходиться в сфері впливу великих туристичних оптових фірм, авіаційних компаній, готельних корпорацій або торгових фірм.

Туроператорські фірми — це, насамперед оптові фірми, що виступають посередниками між підприємствами туристичної індустрії і турагенствами. Вони реалізують тури від свого імені через турагенства або безпосередньо клієнтам. У процесі організації поїздок туроператори встановлюють зв'язки з підприємствами, що надають послуги у розміщені, харчуванні, транспорті й з екскурсійними бюро. Часто туроператори орендують на основі довгострокових контрактів готелі чи інші засоби розміщення, літаки, автобуси, забезпечуючи їхнє максимальне завантаження й одержуючи значні знижки [11, с. 46].

2.6. Організаційно-управлінська структура індустрії туризму

Розвиток готельних послуг просувається в напрямку оптимізації критерію ціна/якість і передбачає створення комфортних умов перебування, високої якості обслуговування при дотриманні відносно помірних цін і урізноманітнення пропозиції. Пропозиція послуг розміщення в готелях економічного та вищого класів розвивається практично однаковими темпами, варіюючи за регіонами відповідно попиту. Світовим лідером за обсягами пропозиції готельних послуг і їх споживанням є Європа.

На Європейський макрорегіон припадає майже половина номерного фонду світового готельного господарства. Останні двадцять років темпи зростання потужностей були незначними (так, за період 1985-1997 pp. кількість номерів в готелях та інших засобах розміщення зросла в 1,33 рази, а кількість місць — в 1,36 раз)[6, с. 86].

Готельне господарство як вид послуг гостинності, що надавались подорожуючим, виник в Європі ще на початкових етапах становлення сучасної цивілізації, перетворившись, з розвитком масових переміщень, у розвинену бізнесову структуру. Тому європейську модель організації готельного бізнесу можна розглядати як класичну. Суттєвими її ознаками є значна частка малого і середнього бізнесу в загальній структурі пропозиції при одночасній транснаціоналізації всієї системи, тісна співпраця національних систем в рамках міжнаціональних, регіональних та міжнародних об'єднань з метою уніфікації технологій та стандартизації обслуговування, його високий рівень, забезпечений різнорівневою системою підготовки кадрів. Значна диференціація готельного продукту як за пропозицією засобів розміщення, так і за умовами обслуговування та набором додаткових послуг забезпечує різноманітний попит, диференційований за платоспроможністю.

Зростання туристичного попиту на ринку відпочинку і розваг стимулювало значне зростання готельної пропозиції в країнах перш за все Середземномор'я, чим і пояснюється найбільший приріст номерного фонду саме в цьому субрегіоні. З іншого боку, зміна суспільного ладу та соціально-економічні перетворення в країнах Центральної та Східної Європи стимулювали їх повноцінне входження в світове співтовариство і, зокрема, в світовий туристичний процес, що забезпечувалось розвитком пропозиції на ринку послуг розміщення (темпи росту номерного фонду для цієї групи країн одні з найвищих в регіоні, що забезпечило зростання виробничих потужностей за останні десять років вдвічі). У цій групі країн розбудова даного ринку відбувається як за рахунок розвитку приватної ініціативи та державної підтримки, так і за рахунок транснаціоналізації, долучення до відомих західноєвропейських та американських готельних мереж (наприклад, «Хілтон», «Шератон», «Редисон» та інших). Відбувається перебудова організаційних та технологічних засад діяльності на основі західноєвропейських стандартів якості обслуговування та стандартів готельних мереж. Незважаючи на значні темпи росту готельної бази в зазначених регіонах, на європейському ринку готельних послуг домінуючими залишаються позиції західноєвропейських країн, на які припадає понад 80% номерного фонду[6, с. 89].

Готельний бізнес, особливо в країнах ЄС, відзначається стабільністю, хоча в окремих країнах (Австрії, Люксембурзі, Ліхтенштейні, Швейцарії, Сан Марино) в останнє десятиріччя відбулося скорочення готельної бази, яке можна пов'язати з насиченням ринку та загостренням конкуренції. Зменшення номерного фонду відбувається і в Центральноєвропейських країнах з реформованим типом туристичного ринку (Греція, Болгарія, Румунія), що можна пояснити саме реформуванням ринку пропозиції за європейськими стандартами[6, с. 89].

Переважно одномісне розміщення пропонується в країнах Середземномор'я, переважає подібна пропозиція і в країнах Центральної Європи, особливо в Угорщині, Чехії, Словаччині, Хорватії, Словенії; в країнах Західної Європи переважає одно-двомісне розміщення в готелях різного класу, і майже до такої пропозиції наближається готельна мережа країн СНД, де значення показника близьке до середньорегіонального (mEU = 2,0) [6, с. 90].

Порівняльний аналіз зазначених показників дозволяє не тільки охарактеризувати, а й вскрити причини територіальної диференціації в розвиткові готельного бізнесу, зокрема в одному з найрозвиненіших туристичних макрорегіонів світу — Європейському. Найрозвиненішою в макрорегіоні є готельна мережа західноєвропейських країн, про що свідчать високі значення індексу локалізації, особливо в країнах EFTA (lh = 2,41). Значний потік туристів до макрорегіону та внутрірегіональні переміщення забезпечуються не тільки розвиненою мережею готельних підприємств (Іп майже вдвічи перевищує середньоєвропейський), а й забезпечують високу ефективність діяльності готельного бізнесу (lt практично дорівнює середньорегіональному). Найбільші значення індексу забезпеченості (If) характерні для країн високоінтенсивного типу туристичного ринку (наприклад, у Німеччині lt = 3,05, у Швеції lt = 2,94, в Італії lt = 1,60) [6, с. 92].

Середземноморські країни вирізняються значною територіальною концентрацією готельної мережі в курортно-туристичних центрах узбережжя, високим коефіцієнтом локалізації, значення якого в усіх країнах регіону (крім Туреччини) перевищують середньоєвропейський показник, однак аналіз значень kt та lt вказує на недостатню забезпеченість туристів потужностями готельної бази даного регіону, оскільки тільки на Кіпрі та Мальті рівень пропозиції близький до середньорегоінальних значень.

Досвід Грецької республіки у сфері реалізації державної політики підтримки міжнародного туризму є надзвичайно корисним для України. Система управління туристичною галуззю Греції, на відміну від більшості європейських країн, характеризується як державна модель: у країні функціонує окреме Міністерство туризму, що відповідає за формування та реалізацію туристичної політики країни. В Україні, як відомо, існує подвійна підпорядкованість підприємств: Державній службі туризму і курортів (міжнародний туризм) та Міністерству культури і туризму (внутрішній туризм), що ускладнює діяльність підприємств туристичної галузі та призводить до неузгодженості окремих дій та заходів.

У рамках Міністерства з туризму Греції працює Грецька національна туристична організація (ГНТО), створена у 1927 р. та реорганізована у 1950 р., яка є державним органом. Згідно з відповідним Законом Греції ГНТО складається із Головного офісу, що знаходиться в Афінах, та Регіональних департаментів туризму. Функції та компетенція ГНТО визначені Декретом Президента Греції. Окрім того, Міністерству туризму підпорядковуються Організація туристичної освіти і підготовки, Корпорація туристичного розвитку, Грецька палата готелів, громадські організації, визначені законом і ті підприємства, в яких ці організації мають контрольний пакет акцій [4, с. 151].

Міністерство розвитку туризму Греції має намір приділити особливу увагу зміцненню інфраструктури нового виду туризму — паломницького. У країні розробляється маршрут «По стопах апостола Павла. Віруючі і туристи зможуть відвідати місця, які в п'ятдесяті роки нашої ери відвідав святий апостол Павло, уперше проповідуючи Християнство в Греції.

Головним пунктом маршруту є місто Верія (у ста кілометрах на захід від Салонік). Саме тут знаходиться трибуна апостола Павла, місце з якого він уперше звернувся до греків з проповіддю про Христа. У цьому місті буде побудований цілий комплекс для прийому туристів і паломників.

Подібні центри будуть побудовані і в інших місцях маршруту апостола Павла в Греції: у місті Кавала, в містечку Філіппи, на острові Самофракії, в селах святих Лідії і Аполлонії, в місті Салоніки, в Коринфі, на Криті та в інших місцях Греції, де проповідував апостол. Всього намічено побудувати 12 центрів в рамках програми ЕОТ (Національної організації по туризму ) «По стопах апостола Павла в Греції». Державі ця програма обійдеться в 3 мільйони євро.

Сьогодні грецькі урядові програми спрямовані на створення нових планів, що сприятимуть просуненню інвестицій та використанню конкретних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Головною метою відповідних програм є пряме та непряме розповсюдження рекламних прокламацій про Грецію. У результаті вже у 2007 р. Греція вийшла зі своїм туристським продуктом на нові ринки – Росії та Китаю.

2.7. Туристсько-рекреаційне районування країни

Греція є найпівденнішою околицею Балканського півострова. Вона межує з Албанією, Болгарією, Туреччиною і колишньою Югославією. Протяжність кордонів — 1166 км. Грецію омивають Егейське, Іонічне, Крітське і Лідійське моря. Берегова лінія простягається майже на 4000 км., рельєф: гористий, велика кількість островів. Великі острови: Крит, Корфу і Родос (Див. Додаток В.).

Площа території країни — 131944 кв. км. Складається з материкової Греції (Аттіка, Пелопоннес, Центральна Греція, Фессалія, Епір, Македонія, Фракія) і островів Егейського й Іонічного морів.

П'ята частина території країни — острови. Їх близько 20 тисяч, але таких, на яких мешкають люди — менше 200. Невелика група Іонічних островів (Ептаніса — «Сім островів») утворюють ланцюжок, що обмежовує Грецію із заходу. Острови Егейського моря, навпаки, численні. Деякі з них об'єднані в архіпелаги, як, наприклад, групи островів на північному сході Егейського моря — Споради, Кіклади і Додеканес. Інші розташовуються ізольовано, наприклад, острів Кріт [5, с. 97].

Кікладський архіпелаг складається з 39 островів, з яких тільки 24 заселені.

Споради, розташовані вздовж східного узбережжя материкової Греції і Евбеї, характеризуються достовірно острівним колоритом і зберігають незайманими народні традиції. Група Додеканеса нараховує 12 великих і безліч дрібних островів, кожний зі своїми особливостями і відмітними ознаками.

І, нарешті, в Саронічській затоці, яка з'єднує узбережжя Аттіки і Пелопоннеса, розташовується ще одна група невеликих островів: острови Аргосароника. Найвища вершина Греції — гора Пантеон, 2917 м.

Столиця — Афіни (Athen). Одне із стародавніх міст світу і одночасно одна із молодих столиць в Європі. Статус столиці Афіни придбали в 1834 р. Разом з Піреєм нараховується близько 3,5 млн. жителів. Це гамірне і темпераментне місто. Контрасти грецької столиці лише підкреслюють її чарівність. Стовпотворіння в центрі контрастує з майже сільським виглядом передмістя. У місті немов зустрілися дві культури. Афіни — пульсуюча єдність протилежностей грецького і малоазійського укладів життя.

Тессалоніки (900 тис. жителів.) — столиця грецької провінції Македонія, розташована на березі затоки Термаїкос. Свіже дихання моря овіває задушливу суєту вулиць. Життя у другому за величиною місті Греції у всі пори року надзвичайно активне[5, с. 97].

Популярні райони туризму в Греції (13): Афон – свята гора Афон популярне місце туризму паломників; Закінф – один з головних культурних центрів Греції, (театральне мистецтв, концерти); Келофанія – острів для любителів купання, яхт, катерів; Корфу — краса природи гармонічно поєднанна з стародавніми пам`ятками мистецтва; Лефкада – унікальні пляжі та природа; Метеори – місце паломництва для всіх православних християн; Міконос — шедеври архітектури, грецька маленька Венеція; Парос – сучасний туристистичний центр (віндсерфінг, кайтінг); Родос – пляжі, багаточислені історичні пам`ятки; Санторіні – характерна геологічна будова острова, яка пов`язана з діяльністю згаслого вулкану; Скіафос – пляжі, ювелівні лавки, бутіки, дискотеки, нічні бари; Халкідікі –хвойні ліси, кристально чисті води та золоті пляжі; Егіна – тиха гавань з піщаними пляжами, тавернами та магазинами.

Розділ 3. Країна на міжнародному ринку туристських послуг

3.1. Структура і динаміка туристичних потоків

На сучасному етапі свого розвитку зовнішньоекономічні зв'язки між Україною та Грецією набувають все більшого значення для економік обох країн. Інтереси України в Греції є так само різноманітними, як і інтереси Греції в Україні. Характер та інтенсивність сучасних інтересів обох країн зумовлюються необхідністю розвитку і вдосконалення співробітництва в різних сферах суспільного життя, насамперед в сфері туризму.

Туризм в Греції на даному етапі розвитку економіки є однією з пріоритетних галузей. Відповідно до даних Банку Греції в 2006 р. сума основних джерел валютних надходжень склали:

— туризм — 9,4 млрд. євро;

— експорт товарів — 11,1 млрд. євро;

— морські перевезення — 9,6 млрд. євро;

— з фондів ЄС — 5,4 млрд. Євро [9, с. 163].

Створено широку мережу туристичної індустрії, до якої входять засоби розміщення об’єкти харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного, релігійного та іншого призначення. Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Для розвитку туристичної галузі Греції велике значення має міжнародний туризм, тому що країна посідає значне місце на світовому туристичного ринку. Україна грає тут важливу роль, оскільки в країні, в порівнянні з країнами СНД зосереджена одна з найбільших грецьких діаспор. Крім того існують цілі поселення греків, насамперед в Донецькій області, де збереглися культура та традиції грецького народу. Таким чином, історичні узи дружби сприяють співпраці між Грецією і Україною на різних рівнях економічного та культурного життя.

За даними Асоціації грецьких туристичних компаній, поширеними сьогодні, кількість туристів, що прибувають до країни, зросла майже на 6% у порівнянні з таким же періодом минулого року. З 2004 по 2007 рр. потік туристів до Греції зріс з 13,6 млн. чол. до 16 млн. у 2007 році, які завезли і благополучно витратили в країні майже 12 млрд євро (Див. Додаток А.).

Зростання туристичного бізнесу почалося майже відразу після Олімпійських ігор в Афінах у 2004 році і триває безперервно вже впродовж трьох років.

В Грецію щорічно приїжджають мільйони людей з Німеччини, Росії, Франції, Великобританії.

Туризм став однієї з основних статей доходу бюджету Греції. Щорічно Грецію відвідують близько 15 млн. чол., що перевищує чисельність населення країни.

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для соціально-економічного розвитку Греції. Приорітетний напрямок розвитку в’їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Греції, створення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені. Туризм дає країні 18% від загальної суми доходів. В туристичній сфері зайнято 20% населення [9, с. 164].

Як основна стратегічна мета перед туристичною галуззю Греції зараз поставлено завдання рівномірно приваблювати туристів круглий рік, щоб вирівняти пікові навантаження і спади, відомі труднощі, що створюють турбізнесу.

Друга ініціатива міністерства — створення плану туристичного впорядкування, який повинен відкрити всі можливості для ведення сучасної рекреаційної забудови, здатної стати заставою майбутнього грецького турбізнесу. Цей план є складовою частиною Національного координаційного плану і оперативних планів подальшого економічного розвитку Греції, що охоплюють період з 2007 по 2013 роки [9, с. 165].

Отже, для подальшого розвитку туристичної галузі Греції необхідно до 2013 року виконати план туристичного впорядкування, це дасть можливість створити сучасну, привабливу та ефективну модель грецької туристичної сфери і досягти стратегічної мети, яка постає перед грецьким урядом.

3.2. Проблеми і перспективи розвитку туризму в країні

За даними Всесвітньої туристичної організації, у 2007 р. у світі подорожувало майже 900 млн. осіб, валютні надходження перевищили 700 млрд. дол. США. Сучасний розвиток світової туристичної сфери характеризується певними диспропорціями в географічному розподілі: найбільші обсяги туристичних потоків та відповідно валютних надходжень припадає на європейський регіон, де провідні позиції займають традиційні країни – туристичні центри: Франція, Іспанія, Італія, Німеччина, Австрія та Греція. Країни, які розвивають туризм, мають приблизно ідентичний турпродукт, який є взаємозамінним. Унаслідок цього деякі з них, зокрема, Іспанія та Греція, час від часу стикаються з падінням конкурентоспроможності національного турпродукту. Проте урядова політика, спрямована на залучення іноземного туриста, диверсифікацію туристичної пропозиції та всебічну підтримку розвитку галузі, дає свої позитивні результати. Особливо показовим у даному аспекті є досвід Греції, яку щорічно відвідує понад 16 млн. осіб. Частка туризму в створенні ВВП країни становить близько 15%, у створенні робочих місць – 16,5% [4, с. 149].

За даними генерального секретаріату національної статистичної служби Греції, впродовж останніх трьох років спостерігається стабільне зростання як в’їзних, так і виїзних туристських потоків.

Причому характерною особливістю є значне перевищення в’їзного туризму над виїзним, що позитивно впливає на економічний розвиток країни, формує позитивне сальдо за статтею „Подорожі”.

Попит на туристський продукт Греції формується в основному в європейських країнах (92,7%), де основним туристогенеруючим блоком виступає ЄС (78,18% загальноєвропейського попиту). На другому місці знаходиться Східна Азія та Тихоокеанський, а також американський регіони, які в сукупності забезпечують близько 6% туристських потоків до країни.

Така значна залежність від європейського туристичного ринку пояснюється, з одного боку, можливістю вільного пересування в рамках Шенгенської зони, до якої входить Греція, а з іншого, значним обсягом туристських обмінів з країнами, з якими Греція має спільний кордон.

Єдиною неєвропейською країною, представленою в списку 12 найбільших країн-генераторів турпотоків, є США, на які припадає близько 2,2% загального туристичного прибуття. На решту країн припадає лише 27% [4, с.149].

Греція поділяється на чотирнадцять туристичних районів. Промисловий потенціал країни в основному сконцентровано в районі Афін і Салонік, сільськогосподарське виробництво найбільш розвинене в Македонії і окремих місцевостях Пелоппонесу, менш процвітаючими областями є Фессалія, західний Пелопоннес і Кріт (крім Іракліону). Найбідніші райони Греції — острови Егейського та Іонічного морів, Епір, Фракія і східний Пелопоннес, де переважає натуральне господарство, скотарство і кустарні промисли.

Основними ринками для туристичної сфери Греції є британський ринок, який збільшується протягом двох десятиріч на 10% , його частка складає більше ніж 22%, далі Німеччина — 19,9% , Італія — 6,4% та Нідерланди — 5,6% .

Грецький туристичний продукт має багато спільного з національним українським продуктом, що зумовлено природно-географічними особливостями, еволюцією культурно-історичного розвитку та наявністю рекреаційного потенціалу обох країн. Наприклад, в Україні, так само як і в Греції, основні туристичні потоки формуються в країнах-сусідах: Росії, Польщі, Молдові та ін. Однак рівень диверсифікації є значно меншим порівняно з Грецією.

3.3. Зв’язки з Україною в галузі туризму

Україна, на відміну від Греції, використовує свої унікальні туристичні умови лише на 10%. Частка туризму у ВВП України удвічі нижче за аналогічний грецький показник. У табл. 3 наведено окремі показники розвитку туристичної галузі Греції та України. Як видно з даних, наведених у табл. 3, за всіма відносними показниками український туристичний сектор значно відстає від грецького, що відбувається в основному за рахунок незначного перевищення в’їзного туризму над виїзним, тобто активного туризму над пасивним. Причому тут слід звернути увагу, що якщо в Греції обсяги туризму – це здебільшого організовані тури, то в Україні з усієї кількості іноземців лише 1,6% зверталися до послуг турагентів та туроператорів. Крім того, туристичний сектор України характеризується незначним впливом на формування зайнятості населення – показник кількості працюючих у 12 разів менше за аналогічний грецький, що є результатом порівняно невеликої кількості підприємств, які працюють у туристичному секторі (у 19 разів менше, ніж у Греції). Роботу туристичного сектора Греції забезпечує більш як 100 тис. підприємств, серед яких переважають малі з кількістю працюючих до 10 осіб[4, с. 150]. Це дозволяє досить швидко реагувати на зміни туристського попиту та пристосовувати його до сучасної кон’юнктури національного та світового господарства.

Грецiю пропонують багато туроператорів, але чiтко означилася четвiрка провiдних «спецiалiстiв» напрямку: «Київ СIТА Тревел», «МIВS Тревел», «Албiз» та IТS. Вони традицiйно розробляють програми на сезон, пiдiймають чартернi авiарейси i стають «законодавцями мод». Друга категорiя — вiдомi в усi часи «Гамалiя», САМ, «Яна» та iншi компанiї, якi активно займаються Грецiєю як однiєю з багатьох iнших країн [13].

Щороку грецькi туроператори i готельєри виводять на ринок новi яскравi продукти, якi пiдтримують iнтерес до країни, роблять її образ рiзноманiтним i привабливим. Торiк для українських туристiв такою «родзинкою» стали чартери на острiв Корфу.

Грецький туристичний ринок наближається до європейської практики раннiх бронювань. Навiть у сiчнi та лютому надходять замовлення на лiтнiй вiдпочинок. А це дає змогу спокiйно працювати, бачити перспективу i пiдбирати якнайкращi пропозицiї для клiєнтiв. На островi Крит, у найпопулярнiшому туристичному регiонi Грецiї, до мережi „греко готелю” приєднається ще два новi готелi. У серединi лiта 2008 року вiдчинив дверi перед VIP-туристами «Амiрандес» — iз великими територiями, приватними басейнами, садами, кiнотеатрами та рештою атрибутiв сучасної курортної iндустрiї. Ще один «бутiковий» готель — «Калiстон» — з’явиться в регiонi Ханья, куди цього року здiйснюватимуться прямi авiарейси з Києва [13].

Що стосується зимового вiдпочинку в Греції, то для цього необхiдна всесезоннiсть усiєї iнфраструктури: розважальних центрiв, екскурсбюро, ресторанiв… Це повинна забезпечити Грецiя на державному рiвнi.

Важливе значення для розвитку туризму країни є укладання дво- і багатосторонніх угод про співробітництво в галузі туризму. Таку угоду було укладено і з урядом України у 1996 р., що відкрило шлях до практичної державної підтримки взаємних проектів і програм. Подальшому розвитку співпраці у туристичній галузі між Грецією та Україною мають сприяти давні культурні й релігійні традиції та зв'язки.

Справжнім «проривом» для Греції став 2006 рік. Підбивши підсумки сезону, туроператори відзначили зростання попиту на цей напрямок у два з половиною рази. Причин кілька: по-перше, багато грецьких готелів почали переорієнтовуватися на туристів з України та Росії, для цього вони переходять на звичний для нашого туриста «олінклюзив». Як пояснив директор туристичної компанії ITService (Україна) Дмитро Ігнатьєв та директор з продажів грецької готельної мережі Aldemar Дімітріс Харітідіс (Греція), середньостатистичний німець залишає в грецьких готелях 8 євро в день, росіянин – 54 євро, українець – …65 євро!!! Німці неохоче витрачаються в готелях, користуючись тими послугами, за які вже заплатили вдома і тим, що їм надала і гарантує рідна тур фірма[13].

У грецьких готелях – демократичні ціни, літом 2008 року в Грецію, зокрема, на Крит та Халкідіки можна було поїхати за «турецькими» цінами. Саме ціни – друга причина зростання популярності. Третя причина – багато чартерних рейсів (на Крит, Родос, Корфу), регулярні рейси до Афін та Салоніків. І четверта і надзвичайно вагома причина – зусилля українських операторів у просуванні грецького напрямку. Самі греки, на відміну від турків, не дуже переймаються просуванням напрямку в Україні. З величезних минулорічних рекламних бюджетів Україні не перепало нічого. Та четверо українських операторів: MIBS, ITService, Cita-travel та «Албіз-тур», котрі «піднімають» чартери до Греції, власними зусиллями організували потужну PR-компанію в пресі та чимало прес-турів. Дмитро Ігнатьєв повідомив, що Греція вперше на українському ринку майже наздогнала Туреччину за обсягами реклами в ЗМІ[13].

Висновки

Греція – це індустріально-аграрна країна, розташована на стику Европи і Азії, поблизу Африки, і саме своїм ключовим географічним положенням, що має важливе значення у військових і торгово-транспортних відносинах, вона часто привертала до себе увагу великих держав. Греція лежить на перехресті важливих морських і повітряних шляхів, що зв'язують розвинені в економічному відношенні держави Зарубіжної Європи з багатими різноманітними ресурсами країнами Ближнього Сходу. Триває транснаціоналізація економіки світу. На рубежі XXI століття в світовій політиці відбуваються складні, цікаві процеси і події, що змінюють світ.

Для розвитку туристичної галузі Греції велике значення має міжнародний туризм, тому що країна посідає значне місце на світовому туристичного ринку. Україна грає тут важливу роль, оскільки в країні, в порівнянні з країнами СНД зосереджена одна з найбільших грецьких діаспор. Крім того існують цілі поселення греків, насамперед в Донецькій області, де збереглися культура та традиції грецького народу. Таким чином, історичні узи дружби сприяють співпраці між Грецією і Україною на різних рівнях економічного та культурного життя.

В Грецію щорічно приїжджають мільйони людей з Німеччини, Росії, Франції, Великобританії. Туризм став однієї з основних статей доходу бюджету Греції. Щорічно Грецію відвідують близько 15 млн. чол., що перевищує чисельність населення країни. Туризм дає країні 18% від загальної суми доходів. В туристичній сфері зайнято 20% населення.

Сьогодні грецькі урядові програми спрямовані на створення нових планів, що сприятимуть просуненню інвестицій та використанню конкретних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Головною метою відповідних програм є пряме та непряме розповсюдження рекламних прокламацій про Грецію. У результаті вже у 2007 р. Греція вийшла зі своїм туристським продуктом на нові ринки – Росії та Китаю.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95

2. Алексеев Ю. М. Країнознавство. — К.: Вид-во КСУ 2006 — Ч. 1: Культура народів слов’янських країн: Навчальний посібник. — 121 с.

3. Биржаков М.Б. Введение в туризм: Учебник. – Издание 6-е, перераб. и доп. – СПб.: «Издательский дом Герда», 2006. – 448 с.

4. Графова І. О. Розвиток туризму в Європі // Економіка АПК. — 2007. — № 7. — С.148-152.

5. Країни світу. Європа. — Харків : Фоліо, 2006. — 317 с.

6. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 272 с.

7. Организация туризма: Учеб. пособие/А. П. Дурович, Н. И. Кабушкин, Т.М. Сергеева и др.; Под общ. ред. Н. И. Кабушкина и др. – Минск.: Новое знание, 2005. – 632 с.

8. Туристична діяльність. Нормативна база. / Роїна О.М. – К.: КНТ, 2005. – 448 с.

9. Туристично-краєзнавчі дослідження: збірник наук. статей. — К., 2005 — Вип. 6. — 2005. — 473 с.

10. Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посібник / За ред. проф. В.К. Федорченка; Л.Г. Лук’янова, Т.Т. Дорошенко, І.М. Мініч. – К.: Вища шк., 2006. – 237 с.

11. Черных Н.Б. Технология путешествий и организация обслуживания клиентов: Уч. пособие. – М.: Советский спорт, 2005. – 320 с.

12. Чорненька Н.В. Організація туристичної індустрії: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2006. – 264 с.

13.http://hotel-palsinn.com/2008/02/01/vidpochinok-v-greci

Додатки

Додаток А.

Динаміка руху туристичних потоків в Грецію 2004-2007 рр.

Додаток Б.

Мапа островів Греції

Додаток В.

Фотогалерея Греції

Храм Посейдона Морські пляжі

Амфітеатр в Апідаві Руський монастир в Греції

Додаток Г.

Мапа Греції

Всесвітня спадщина ЮНЕСКО в Греції

1.Фітагоріон і Герайон на Самосі

2. Делос

3. Монастирі Дафні, Госіос-Лукас і Неа-Муні в Хіосі

4. Археологічна місцевість в Олімпії

5. Містрас

6. Дельфи (археологічна місцевість)

7. Епідавр (археологічна місцевість)

8. Гора Афон

9. Фессалоніки (давньохристиянські та візантійські пам'ятки)

10. Акрополь в Афінах

11. Родос (середньовічне місто)

12. Метеора

13. Храм Аполлона Епікурейського у Бассі

Додаток Д.

Мапа туристичних районів Греції

Додаток Ж.

Мапа Греції