Туристичні ресурси в національних конкурсах-проектах: «7 чудес України: замки, фортеці, палаци»

Вступ

Актуальність теми. Сучасна індустрія туризму — одна з найприбутковіших та найперспективніших щодо темпів зростання галузей світового господарства. Туризм впливає на економічний розвиток не лише на національному рівні, а й зумовлює зміни в розвитку певного регіону (області) країни, видозмінюючи їх інфраструктуру, споживчий ринок, інші галузі підприємницької діяльності, навіть сьогодні — в умовах світової фінансової кризи. Туризм є однією з найбільших і динамічних галузей економіки.

1 грудня 2011 року у заповіднику Софія Київська відбулося підведення підсумків та нагородження переможців Всеукраїнської акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци».

Дана акція, яка з 2007 року проходить за ініціативи Фонду громадського та політичного діяча Миколи Томенка «Рідна країна», стартувала ще у березні 2010 року. На звання семи чудес в рубриці «замки, фортеці, палаци» претендувало 138 пам’яток з усіх регіонів України. За результатами регіональних презентацій та опитування 100 експертів у галузі туризму, архітектури, історії і культури на другому етапі акції було визначено 21-ого фіналіста акції. До їх числа увійшло 7 кращих замків, 7 фортець і 7 палаців, які з 22 серпня й змагалися за звання семи чудес України [3].

З 22 серпня по 1 грудня 2011 року на офіційному сайті акції тривало відкрите Інтернет-голосування. Паралельно було проведено всеукраїнське опитування експертів, у якому взяли участь члени Оргкомітету акції, представники обласних оргкомітетів, керівники державних інституцій, що опікуються розвитком культури та туризму, представники туристичних операторів, експерти у галузі історії, культури і туризму.

Мета роботи — розглянути туристичні ресурси в національних конкурсах-проектах: «7 чудес України: замки, фортеці, палаци».

Розділ 1. Найкрасивіші замки, палаци та фортеці України – переможці акції «7 чудес України»

Одним з пріоритетних напрямів розвитку туристичної індустрії в Україні неодмінно повинен бути замковий туризм, в основі якого використання об’єктів фортифікаційного зодчества. Тому питання розвитку замкового туризму та підвищення його привабливості на національному та міжнародному рівнях є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку і становлення туристичної галузі країни.

Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монастирів збереглася до нашого часу на заході України (за підрахунками різних експертів приблизно 90% всіх замків і палаців держави) — на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Волині, Закарпатті та Хмельниччині.

1.1. Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця

Аккерманська фортеця – одна з наймогутніших та найцікавіших фортець Півдня. ЇЇ прекрасно збережені мури, що височіють над темними водами лиману, і нині вражають своєю величчю та неприступністю…

Фортеця стоїть на скелястому березі Дністровського лиману на місці Тіри — давньогрецького поліса V – IV ст. до н. е. Укріплення, що формувалося протягом XIV – XV ст, належить до баштово-стінового типу. Воно складається з чотирьох частин: цитаделі або генуезького замку північного (гарнізонного), південного і портового дворів. Найбільш давньою є цитадель, споруджена в другій половині XIII — першій половині XIV ст., імовірно, генуезцями. У плані це чотирикутник з чотирма наріжними круглими баштами. У південній оборонній стіні цитаделі влаштовано в’їзну браму, а на замковому подвір’ї розташовувалися пристінні житлові корпуси та каплиця. Могутні оборонні мури завтовшки 3-5 м і заввишки близько 15 м завершувалися зубцями-мерлонами. Відкритими бойовими галереями вони поєднувалися з п’ятиярусними наріжними баштами, увінчаними зубцями-мерлонами та конусоподібними дахами. В баштах збереглися щілиноподібні бійниці. Кожна башта мала підвальні приміщення, де зберігалися боєприпаси, а верхні яруси використовувалися за певним функціональним призначенням. Так, у південно-західній розміщувалася в’язниця, у північно-західній – скарбниця, а південно-східна була комендантською. Саме в ній 1789 р. комендант турецького гарнізону передав ключі від фортеці М. Кутузову.

На рубежі XIV-XV ст. придністровські землі увійшли до складу Молдавського князівства, і місто-фортецю стали називати Четатя-Алба (Біла фортеця). Протягом 1438-1454 рр. у південному напрямку від цитаделі було зведено могутню фортифікаційну систему, що складалася з двох поясів оборонних мурів, загальною довжиною близько 2 км, і 26 башт. Зовні укріплення оточував глибокий рів. Із заходу до оборонного муру вздовж лиману вузькою смугою примикав ще один укріплений двір — портовий. До фортеці вели дві в’їзні брами, влаштовані в оборонних мурах: зі сходу — головна Кілійська брама та з заходу — Овідіопольська брама. Сполучення з портовим двором з боку лиману здійснювалося через водяний барбакан з воротами.

Незважаючи на міцність укріплення, у 1484 р. після тривалої облоги його захопили турки й назвали Акерман (Біла фортеця). Понад 300 років перебувала фортеця під турецьким володарюванням. У 1789 р. Акерман перейшов під управління російських військ, а з 1832 р. фортеця втратила військово-оборонну функцію.. До нашого часу в основному збереглися оборонні мури та башти, що визначають історично сформовану планувально-просторову структуру фортеці. З початку XX ст. тут ведуться реставраційні роботи, що дало можливість активно використовувати історико-архітектурний комплекс із культурно-туристичною метою. Серед численних башт, що збереглися, особливу зацікавленість викликають башти Овідія та Пушкіна.

Башту Овідія, або Дівочу, розташовано на розі південної і східної оборонних стін, ліворуч від головних воріт. Триярусна восьмикутна у плані, башта завершується восьмигранним наметовим дахом. За легендою, на початку ери римського поета Овідія за наказом імператора Августа було заслано в східну провінцію. У 8 р. н. е. поет знайшов притулок у Тірі.

Напевно стверджувати, чи насправді жив у Тірі Овідій, не можна. Щодо О. Пушкіна, то його відвідини Акермансь-кої фортеці є достеменним фактом. Під час перебування в Одесі О. Пушкін у грудні 1821 р. побував в укріпленні, і саме там народився задум створення послання «К Овидию». Башту Пушкіна розміщено над лиманом, навпроти башти Овідія. Триярусна, чотиригранна, з балконом башта Пушкіна виходить у бік лиману. У різний час фортецю відвідали й інші відомі особистості: Леся Українка, Максим Горький, Адам Міцкевич, Іван Нечуй-Левицький.

Акерманська фортеця є унікальною пам’яткою оборонної архітектури XIIІ—XV ст., цінним об’єктом наукових досліджень і культурно-туристичного використання [5].

1.2. Алупкінський (Воронцовський) палац

Воронцовський палац в Алупці і нині вражає відвідувачів пишнотою інтер’єрів і красою архітектури Під час його будівництва був настільки майстерно використаний рельєф місцевості, що, здається, ніби палац є продовженням навколишньої природи, зокрема, величної гори Ай-Петрі…

Свого часу літня резиденція генерал-губернатора Воронцова була не тільки місцем блискучих прийомів царів й іменитих гостей, але й центром культурного життя Південного узбережжя Криму.

Палац будувався з 1828 по 1848 роки за проектом англійського архітектора Едуарда Блора – «батька» Вестмінстерського абатства та частини фасадів Букінгемського палацу.

При будівництві Воронцовського палацу використовувалася в основному праця кріпаків з Володимирської і Московської губерній – нащадків каменярів, що передавали з покоління в покоління мистецтво зведення і рельєфної обробки прекрасних білокам’яних соборів. Їхнє вміння стало в нагоді, адже для будівництва палацу використовувався непростий матеріал зеленувато-сірого забарвлення, під колір гір і вічнозеленої рослинності, – діабаз з природних розсипів в Алупці. Навіть фундаментом палацу частково стали діабазові скелі. Це дуже твердий за своєю природою камінь, майже вдвічі твердіший за граніт і дуже примхливий в обробці. Невірний удар молотка майстра – і вся робота марна. З величезних безформних брил висікалися рівні блоки для стін і складні по малюнку прикраси. Ретельно шліфувався діабаз і для оформлення внутрішніх приміщень. Всі роботи здійснювалися вручну, примітивними інструментами із застосуванням спеціального розчину, яким скріплювалися брили під час будівництва. Мабуть, саме завдяки цьому Воронцовський палац витримав потужний землетрус 1927 року.

Архітектор палацу обрав для свого творіння псевдоготичний стиль. Двоповерховий палац складається з п’яти корпусів, а на півдні розташовані парадні сходи, по обидва боки яких розміщено шість фігур левів. В цілому ж Воронцовський палац нараховує 150 приміщень, в яких збереглося чимало оригінальних меблів часів графа, твори мистецтва, порцелянові вироби та навіть 10 тис. примірників книг знаменитої Воронцовської бібліотеки.

Не був байдужим граф і до краєвиду з вікон палацу – навколо нього був закладений величезний дендропарк площею близько 40 гектарів: із мальовничими алеями, маленькими водоспадами, трьома озерами та екзотичними деревами.

У лютому 1945 р. В Криму проходила Ялтинська конференція керівників трьох союзних держав: СРСР, США і Великобританії. Алупкинський палац став резиденцією англійської делегації. Основна робота конференції проходила в Лівадії, але попереднє обговорення питань, що виносились на порядок денний, велося на нарадах міністрів закордонних справ почергово в місцях розташування кожної делегації. Двічі ці наради збиралися в парадній їдальні Алупкінського палацу. Саме тут 8 лютого 1945 було остаточно визначено кількість країн — учасниць установчої конференції Організації Об’єднаних Націй, час і місце її скликання [7].

1.3. Луцький Верхній замок

Луцький Верхній замок є центральною спорудою Луцького державного історико-культурного заповідника «Старе місто». Зведений останнім великим князем Галицько-Волинського князівства Дмитром Любартом у 1340–1383 рр. замок слугував його резиденцією. З часом замок став улюбленим місцем перебування великого князя Литви Вітовта. Саме тут взимку 1429 р. Вітовт приймав на з’їзді дипломатичні посольства і монархів країн Центральної та Східної Європи, які вирішували найважливіші проблеми міждержавних відносин.

Протягом століть Луцький Верхній замок залишався могутньою фортецею, адміністративною, політичною і духовною столицею краю. У ньому діяв крайовий уряд, збиралися сейми і станові суди волинської шляхти. Знаменита замкова канцелярія створила і зберегла для України понад мільйон документів з її історії. Свого часу в ній працював і майбутній гетьман України Іван Виговський.

Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їзну, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами; будинок шляхетських судів XVIІІ ст.; повітову скарбницю поч. ХІХ ст., а також залишки соборної церкви Іоанна Богослова ХІІ ст. та князівського палацу XІV–XVI ст. У приміщенні повітової скарбниці функціонує Музей книги; у будинку шляхетських судів – Художній музей; у В’їзній вежі облаштовано експозиції кераміки, виробів з металу, меблів. У Владичій вежі можна оглянути арсенал і єдиний в Україні Музей дзвонів. Стирова башта використовувалася під архів замкової канцелярії, а у її підвальному поверсі була в’язниця. У Верхньому замку існує туристичний маршрут, який знайомить із підземеллями замку Любарта, він є не лише денним, а й нічним. За брамою В’їзної вежі чекають (якщо екскурсія відбувається вночі) лицарі зі смолоскипами, дійство супроводжує середньовічна музика [9].

1.4. Митрополичий палац

Найвизначніший шедевр архітектури Західної України – колишня резиденція буковинських митрополитів, знаходиться в місті Чернівці…

Колишня резиденція митрополитів Буковини і Далмації була збудована за проектом відомого чеського архітектора Йозефа Главки у 1862-1882 рр. Споруда створена у мавритансько-візантійському стилі. Масштаб робіт був значним, адже спеціально для будівництва було розроблено ряд спеціальних кар’єрів на Буковині, в місті запрацювало два цегельних та один керамічний заводи, а також школа для будівничих.

Комплекс палаців резиденції складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія. У головному корпусі знаходився осідок митрополита з просторими апартаментами, де він працював і відпочивав, та розкішними залами, у яких він влаштовував аудієнцію для високих гостей. У куті лівого крила корпусу розмістилася домашня церква владики – каплиця Івана Сучавського, з якої власно і розпочалося будівництво всієї Резиденції. Серед приміщень головного корпусу своє красою і величчю вражає Синодальна зала, одна з найгарніших в Європі. Вона була оздоблена мармуром і обставлена бічними галереями колон, на які спиралася декорована орнаментикою дерев’яна стеля. Враження неземної величі посилювали й коридори з мармуровою мозаїкою на підлозі та розмальованими стелями у формі куполів.

На жаль, у 1944 р. Синодальна зала була пошкоджена пожежею. У вогнищі постраждали не лише інтер’єри, але й синодальна бібліотека, що містила унікальні стародруки та архіви. Теперішній вигляд Мармурової зали – лише копія, створена реставраторами. Однак пожежа не знищила Залу засідань Священного синоду. Її інтер’єр зберігся у первісному вигляді. Стіни Червоної зали оздоблені китайським шовком, дерев’яна стеля декорована орнаментом, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала. Створені за старовинною технологією вони нараховують аж п’ять шарів срібла.

Ліворуч від входу до Резиденції у теперішньому VI корпусі університету знаходилися два духовні навчальні заклади. Одним із них була духовна семінарія, створена у Чернівцях ще у 1828 р. Вона займала другий поверх будівлі, а перший поверх з ініціативи митрополита було передано під потреби греко-православного теологічного факультету щойно відкритого Чернівецького університету. Підковоподібний семінарський корпус з трьох боків оточує церкву Трьох Святителів. Перший камінь у фундамент храму заклав владика Євген Гакман у квітні 1867 р.

У корпусі, що праворуч від центрального входу, знаходилися дяківська школа, архидієцезальний музей та фабрика свічок. Дах історичної будівлі пресвітерія, як і всієї Резиденції, вкритий орнаментованою черепицею на зразок буковинських народних візерунків. Посередині корпусу над головним входом височіє вежа з годинником та куполом, який по колу оздоблений зірками Давида. У такий спосіб увіковічнили пам’ять про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста.

Зараз у приміщенні колишньої резиденції знаходиться головний корпус Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича [6].

1.5. Качанівський палац

Одне з найкрасивіших та найромантичніших місць Чернігівщина – Качанівка. Тут надихалися і творили Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Михайло Глінка, Микола Маркевич, Михайло Врубель…

Садиба, поява якої датується 1770-тими роками, була заснована графом П. Рум’янцевим-Задунайським. За проектом російського архітектора Карла Бланка, український зодчий М.Мосцепанов вибудував розкішний палац у романтичному стилі та спланував парк при ньому. Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 роках за нових власників – українського поміщика Григорія Почеки і його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). Тоді розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк. І нині Качанівський парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі.

Після вступу 1824 року у володіння Качанівкою поміщиків-меценатів Тарновських, починається її найбільш цікавий період, що продовжувався більше 70-ти років і приніс славу цьому краю як своєрідному культурно-мистецькому осередку, який приваблював кращих представників творчої інтелігенції. Тут бували і творили Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Михайло Глінка, Микола Маркевич, Михайло Врубель, Василь Штернберг, Ілля Рєпін та багато інших знаменитих на весь світ митців.

Останніми господарями садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Павла Харитоненка Олена та її чоловік Михайло Олів. За історичними свідченнями очевидців, в день їхнього весілля вся алея від палацу до садибної церкви протяжністю 500 метрів була всипана цукром як символ майбутнього солодкого життя молодят. Намагаючись відновити давню традицію, Фонд М.Томенка спільно з народним депутатом В.Дубілем у 2009 році відбудували центральну алею заповідника, а після святкового відкриття, першими по алеї пройшли три пари молодят, які в той день святкували своє весілля. Таким чином, було відтворено легенду про розкішне весілля доньки промисловця та мецената господаря маєтку Павла Харитоненка і з тих пір весільні пари часті гості у Качанівському палаці [5].

1.6. Хотинська фортеця

Хотинська фортеця – свідок численних війн та баталій. Протягом століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі, культури та економіки. Ця середньовічна красуня може багато розповісти тому, хто побажає вислухати її…

Не випадково скелястий мис над Дністром наші предки називали «Хотінь». Назва міста походить від дієслова «хотіти», оскільки мис був бажаним та надійним місцем для давніх поселенців. Завдяки міцній твердині та вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які, своєю чергою, сприяли розквіту його культури та економіки. Місто було важливим пунктом у європейсько-азійській торгівлі.

Розташований на основних транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників. З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького (Байди), Петра Дорошенка. Під час Визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького. Відома Хотинська фортеця і подіями Хотинської війни, яка проходила під стінами фортеці у вересні – на початку жовтня 1621 р. Ця війна прославила запорозьких козаків та їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала переломним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і набула відголосу у світовій літературі.

Упродовж XVII ст. Хотин переходив з рук до рук, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, не раз місто визволяли запорозькі козаки. Під час Визвольної війни у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького (1650–1653 рр.). Тільки на початку XVIII ст. туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712–1718 рр. (за участю французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи. І хоча в ХVIII–ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, та під її мурами продовжували кипіти битви.

У 1826 р. місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна фортеця з трьома баштами; на двох крайніх вміщено по бунчуку, а на середній – півмісяць на держаку; над ним хрест:навхрест – дві шаблі лезами вниз, над ними – срібний хрест на ознаку взяття Турецької фортеці.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда». Серед недавніх – екранізація твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика «Яса» та зйомки кінострічки «Запорозька Січ» за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Хотинська фортеця

1.7. Кам’янець-Подільська фортеця

Головна міська пам’ятка, подивитися на яку щорічно приїжджають тисячі туристів із усієї Європи.

Ця унікальна оборонна споруда будувалася протягом кількох століть і досі вражає своєю величчю й монументальністю.

До створення об’єкту, що заслужено входить до списку «7 чудес України», доклали чимало зусиль архітектори та скульптори з усього світу.

Кам’янець-Подільська фортеця ідеально поєднала навколишні ландшафти із середньовічною структурою міста. Таким чином, це — унікальна фортифікаційна система, що не має аналогів у Європі[5].

Розділ 2. Замки та фортеці, які не увійшли в список «7 чудес України»

На жаль не всі перлини замкового мистецтва нашої країни були позначені в «7 чудес України», деякі фортеці та палаци були нагороджені спеціальними відзнаками акції. Зараз хотілося б розглянути декілька перлин української архітектури, які відзначені особливими відзнаками.

2.1. Бахчисарайський (Ханський) палац

Збудований як родова резиденція династії Ґераїв — правителів Кримського ханату. протягом двох із половиною століть Бахчисарайський Палац був центром політичного, духовного й культурного життя держави кримських татар…

Ханський палац є єдиним у світі зразком кримськотатарської палацової архітектури й унікальним для Європи цілісним архітектурним комплексом близькосхідного цивілізаційного кола. Той вигляд, що його Хансарай має нині, у своїх головних рисах склався в ХVІІІ ст., коли орнаментальне і будівельне мистецтво Кримського ханату досягло висот досконалості.

З плином часу в ханському палаці змінювалися архітектурні й орнаментальні стилі: лаконічна орнаментика розписів XVII ст. із зображеннями грон винограду та імітацією мармуру вийшла з моди, а її місце в XVIII ст. заступили вишукані рослинні композиції в стилі «кримського рококо». Останній кримський хан Шагін Ґерай, котрий увійшов до кримської історії як великий авантюрист, що в результаті згубив власну країну, мав намір перенести кримську столицю з Бахчисарая до Кефе (нині Феодосія). Він навіть почав будівельні роботи на новому місці, але, втративши у 1783 р. владу, не встиг реалізувати свого плану.

За імперського періоду тут знаходився поліцейський чин, що за наявності листа від губернатора дозволяв поважним гостям оглядати колишню ханську резиденцію. Час від часу Палац відвідували російські цісарі й члени цісарської родини — природно, що через це Палац становив «режимний об’єкт» і доступ туди був відкритий не кожному. Винятком стали роки Кримської війни 1854-55 р., коли тут розмістився шпиталь. Після петербурзької Лютневої революції з’явилося чимало тих хто бажав привласнити унікальну пам’ятку. На щастя, художник Усеїн Боданінський переконав Тимчасовий уряд створити тут музей, який діє й нині.

Ремонти та реставраційні роботи в Ханському палаці тривають уже понад 200 років, бо, як розповідають науковці, за свою довгу історію він зазнав численних ушкоджень та змін. З 2003 року розпочався новий етап реставрації. Загальний вигляд палацу тільки сьогодні наблизився до первинного. Три з чотирьох будівель гарему, зимовий палац були знищені і їх вже не повернути, але під щільним науковим контролем по крихтах з руїн відновлені ханські лазні, відреставровані мечеть, Соколина башта, тривають роботи на родовому цвинтарі ханів [10].

2.2. Олеський замок

Олеський замок є, можливо, найвідомішим замком Львівщини, відродженим з цілковитої руїни. Понад шість століть стоїть він на високому пагорбі і є свідком та учасником багатьох подій, що навічно увійшли в історію…

Вперше Олеський замок згадується в письмових джерелах, датованих 1327 роком. Розташування замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. У XV–XVІ ст. Олеський замок кілька разів ставав жертвою руйнівних набігів татар. У другій половині ХV століття замок перестав бути оборонною спорудою і перетворився у резиденцію магнатських родів: Даниловичів, згодом Собєських, Жувуських.

Олеський замок відомий у польській історії тим, що 1629 року тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції. Згідно легенди про народження цього одного з найвизначніших польських королів і полководців, майбутній король народився під час грози, окрім того, на замок тоді напали татари; і в той момент, коли бабка повитуха поклала немовля на мармуровий стіл, вдарив дуже сильний грім, і стіл розколовся навпіл, після цього одразу ж з’явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною.

У своїй подальшій історії замок багато разів потерпав від руйнацій: декілька пожеж і сильний землетрус 1838 р. спричинили руйнування мурів замку. Не менше пошкодили його і самі власники – після того, як в одній з кімнат знайшли замурований скарб, почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився практично на руїну. За зібрані в 1882 р. львів’янами кошти замок викупили, і він перейшрв у власність держави. До 1939 р. замок використовувався як сільськогосподарська жіноча школа. Коли Галичина була приєднана до СРСР, у замку організували табір польських військовополонених, у роки Другої світової війни тут розміщувалися військові склади.

Лише з 70-х років минулого століття розпочалося активне відновлення Олеського замку. Нині це відділ Львівської галереї мистецтв. У музеї представлено: галицько-волинський іконописний живопис ХV–XVIII ст., український портретний живопис XVI–XVIII ст., європейське малярство XVII–XVIII ст., львівську скульптурну школу XV–XVIII ст., різноманітні європейські інтер’єри, а також унікальна колекція творів одного з найталановитіших європейських скульпторів ХVIII століття – Йогана Георга Пінзеля [11].

2.3. Палац Кирила Розумовського у Батурині

Прекрасний нещодавно відреставрований палац останнього українського гетьмана Кирила Розумовського дивує своїм багатим убранством та вишуканим стилем…

Місто Батурин граф Кирило Розумовський отримав у подарунок від імператриці Єлизавети Петрівни у 1750 році. За задумом, Батурин мав стати столичним містечком з власним університетом. У 1754 році заради реалізації величних задумів до міста запросили італійця Антоніо Рінальді, що зажив великого авторитету на будівництві палацу Казерта поблизу Неаполя. Однак роботи так і не розпочалися. Наприкінці життя, вже при новій імператриці Катерині ІІ, яка скасувала гетьманство на Україні, граф, що перестав бути гетьманом, повернувся до Батурина. Плани дещо змінилися. Тепер мова йшла лише про побудову палацу для графа. Так, у 1799-1803 рр. на замовлення Кирила Розумовського за проектом шотландського архітектора Чарльза Камерона на околиці Батурина було споруджено великий палацово-парковий комплекс. Однак після смерті графа будівництво припинили. Син Кирила, Андрій Розумовський проживав у Відні. Замість нього тут залишався управитель. Саме він, за однією з версій, підпалив палац, щоб приховати сліди своїх крадіжок.

Занепад тривав більше сторіччя. У другій половині ХХ століття було здійснено кілька спроб реставрації цього палацу, але її так і не вдалося завершити. В 2002 році Кабінетом Міністрів України була ухвалена комплексна програма відбудови пам’яток заповідника «Гетьманська столиця», яка була успішно реалізовано протягом останніх п’яти років. У серпні 2009 року було закінчено масштабну відбудову цієї пам’ятки архітектури, зокрема, відбудовано палацовий комплекс та повністю оновлено експозиції. Під час реставрації будівлі інтер’єрну частину відтворювали за аналогами робіт Камерона в Павловську і Царському селі. Наразі палац налічує 55 кімнат. Значну частину нинішньої картинної колекції Батурин отримав у подарунок від Львівської галереї. Тут постають портрети майже всіх українських гетьманів: Вишневецький, Хмельницький, Дорошенко, Конашевич-Сагайдачний, Многогрішний, Брюховецький та інші.

Кирило Розумовський мав чисельну бібліотеку, яка налічувала більше дві тисяч томів. Для її обслуговування він навіть виписав з Франції бібліотекаря-упорядника. Граф мріяв передати своє літературне надбання Руссо, та їхня зустріч так і не відбулася, і згодом бібліотека була розпорошена. До наших днів дійшла лише нотна збірка. А Розумовський був дійсно поціновувачем гарної музики, товаришував з Моцартом і Бетховеном. Останній присвятив графу три свої квартети [5].

2.4. Чигиринська фортеця – Резиденція Хмельницького

Після того, як Чигирин став столичним містом нової держави, чигиринська приватна резиденція (двір) Хмельницьких перетворилася на офіційну резиденцію гетьмана як глави цієї новопосталої держави…

В першу чергу Чигирин, як перша столиця козацької держави, унікальний своєю історією, яка сягає дуже давніх часів. Давня гетьманська резиденція містилася не в замку, який увінчував Кам’яну гору, що панувала над Чигирином, а була на території міста, під горою і під захистом цього замку. З історичних джерел відомо, що цей двір правив за резиденцію і наступним гетьманам – І.Виговському, Ю.Хмельницькому, П.Тетері та П.Дорошенку.

На жаль, усі споруди резиденції славного гетьмана були знищені під час руйнування Чигирина турками 1678 року. Дотепер не вдалося знайти жодного зображення гетьманського двору. Проте, на Лівобережній Україні збереглися окремі муровані будинки козацької старшини кінця XVII сторіччя, які можуть бути аналогами для того, аби уявити, який вигляд мав чигиринський палац гетьмана Хмельницького. На сьогодні у Чигирині на місці гетьманського двору створюється історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького». Вже відновлено в’їзну вежу, будинок гетьмана, військову канцелярію, скарбницю та курінь козацької варти. однак через незначне державне фінансування, у гетьманській резиденції так і не добудували дві з 12 запланованих споруд, а ті, що вдалося звести на сьогоднішній день не мають належного внутрішнього обрамлення та наповнення.

Значної уваги, в тому числі й фінансової, також потребує і Чигиринська фортеця, яка височіє на Замковій, або Богдановій, горі. Ця могутня фортеця в часи козацької держави була найбільш неприступним форпостом Центральної України. У своїх враженнях від перебування у Чигиринській фортеці турецький мандрівник XVII сторіччя Євлія Челебі зазначає: «Зараз це міцна фортеця, що має три ряди стін. Розташована на землях польських, вона знаходиться під владою гетьмана Дорошенка і має сорок тисяч озброєного війська. Цитадель її стоїть на стрімкій скелі. Навкруги фортеці три ряди непрохідних ровів. Фортеця розташована на великому острові, направо і наліво від нього перекинуті наплавні дерев’яні мости. В цитаделі стоять будинки солдат козаків… там же арсенал, чудові гармати, монастир із дзвіницею, схожою на башту».

І хоча в 1677 році Чигиринська фортеця була відбудована на зразок найновіших оборонних споруд Європи за проектом військового інженера Патріка Гордона, уже в 1678 році вона була знищена в результаті руйнівних турецьких походів на Україну. Наразі автентичною спорудою залишився відбудований бастіон Дорошенка, який був побудований як наріжна частина фортеці для захисту бічних стін [4].

Висновки

Важко переоцінити роль інтернету під час проведення PR-акцій із пропагування туристичних можливостей країни. Серед акцій, які мали успіх і до яких долучилися різні регіони України, слід назвати акцію «7 чудес України», яка стартувала в 2007 р. і була визнана акцією року. Ініціатором акції став заступник Голови Верховної Ради України, голова ради загальнонаціональної акції «7 чудес України» Микола Томенко. Акція «7 чудес України» має на меті привернути увагу мас-медіа та громадян до найбільш популярних пам’яток історії та культури України, адже наша земля має чимало визначних місць, які стали легендою певного краю, однак досі є невідомими для широкого загалу».

Ця акція стала продовженням цілої низки акцій під гаслом «Пізнай Україну», які проходили з метою «допомогти пізнати туристичні можливості країни». Такі інформаційно-туристичні акції відбувалися на Полтавщині («Купальські ігри на батьківщині Гоголя»), Чернігівщині («Зоряна осінь у Качанівці»), у Запоріжжі («Відкриваємо о. Хортиця»), на Буковині («Масляна на Буковині»), Рівненщині («Бурштинові легенди Рівненщини»), Волині («День Європи на батьківщині Лесі Українки») тощо.

Крім конкурсу «7 чудес України», до якого була залучена велика кількість людей, тому що саме громадяни України голосували за те чи те місце, яке достойне називатися чудом України, були проведені акції «7 маршрутів», «7 замків» тощо. Крім того, у регіонах України було проведено свої конкурси з визначення власних «7 чудес». Було визначено сім чудес Миколаївщини, Черкащини, Полтави, Ялти, Харкова, а також Буковини й Закарпаття. Ці акції стали інформаційним приводом для появи великої кількості матеріалів у пресі, на телебаченні, радіо та в інтернет-виданнях.

У 2008 р. була проведена акція «7 природних чудес України», яка ввійшла в трійку найважливіших просвітних акцій року, а в 2009 р. проект «7 чудес України» було нагороджено золотою медаллю «Знак якості». Крім того, один із переможців акції «7 природних чудес України» — Біосферний заповідник «Асканія-Нова» — узяв участь у всесвітньому конкурсі «7 нових чудес природи» і став одним із 77 чудес світу.

Отже, замкові споруди України вже сьогодні можна використовувати як заклади відпочинку і туризму шляхом їх пристосування безпосередньо під готелі (поки що єдиним палацом замкового типу, який приймає рекреантів, є палац графів Шенборнів, переобладнаний під санаторій), через відкриття у них закладів харчування відвідувачів (стилізовані під старовину ресторани й таверни з середньовічною кухнею та історичними місцевими напоями), надання послуг обслуговування та супроводу урочистих подій у середньовічному стилі, шляхом відкриття музейних експозицій у приміщеннях, розміщення на територіях замків і фортець експозиції, яка відтворюватиме картини минувшини й оголошення цих фортифікацій скансенами — музеями під відкритим небом, проведення різнобічних історико-театралізованих фестивалів, змагань і анімаційних шоу тощо.

Таким чином, необхідність розвитку замкового туризму в Україні є обґрунтованою і очевидною для становлення конкурентного туристичного ринку, на якому поки що даний сегмент вільний, а тому дуже привабливий. Це так званий «голубий океан» української економіки, який цілком виправдано претендує стати унікальною перлиною загальноєвропейського туристичного ринку.

Список використаної літератури

Tendencies in world tourism: [Електронний ресурс]. — режим доступу: http://www.world-tourism.org.
Петранівський В. Л. Туристчине краєзнавство: [навч. посіб. за ред. проф. Ф.Д. Заставного] / В. Л. Петранівський, М. Й. Рутинський. — К.: Знання, 2006. — 575 с.
Про замки України з акад. Б. Возницьким [Електронний ресурс]. – режим :http://www.bbc.co.uk/ukrainian/indepth/story/2008/07/080719_castles_in teractive is.shtml
7 чудес України: найкрасивіші замки, палаци та фортеці [Електронний ресурс]. – http://travel.tochka.net/ua/6848-7-chudes-ukrainy-samye-krasivye-zamki-dvortsy-i-kreposti/
7 чудесних замків, фортець та палаців визначено [Електронний ресурс]. — режим доступу: http://7chudes.in.ua/content/7-chudesnikh-zamkiv-fortets-ta-palatsiv-viznacheno
Стус, Д. Замки України. Дубно [Текст] / Дмитро Стус // Пенсія. — 2007. — № 6. — С. 40-41
Швець М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 1. — С. 38-39
Швець М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 3. — С. 52-53
Швець, М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 5. — С. 54-55
Швець, М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 6. — С. 54-55
Швець, М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 7-8. — С. 60-63
Швець, М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 11-12. — С. 56-60
Швець, М. Замки, палаци і фортеці України [Текст] / М. Швець // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 10. — С. 50-51

Освіта та самоосвіта