ВСТУП

Індія — сьома по плошали країна миру, її територія становить 3,3 млн км2. Столиця- Делі. Вона розташовується на півдні Євразії на північних широтах від 8 до 36°. Країна займає півострів Індостан і прилягаючі до нього з півночі території. Південно-західне узбережжя Індії обмивається Аравійським морем, південно-східне — Бенгальською затокою Ріндийского океану. Країни, з якими граничить Індія: Пакистан, Афганістан, Китай, Непал, Бутан, Мьянма, Бангладеш; від держави Шрі-Ланка Індія відділена Полкською протокою, ширина якої близько 50 км. Всі країни-сусіди бідні, що не сприяє туристському обміну, з іншої сторони на сусідніх територіях нерідко проживають ті ж народи, що історично зложилися ареали релігійний конфесій так само не відповідають сучасним гранилам. Це є основою для етнічного й релігійного туризму.

Істотною перешкодою для розвитку прикордонного туризму служить наявність найвищої гірської системи — Гімалаїв, розташованої на границі з Китаєм, Афганістаном, Непалом, Бутаном. В Індії напружені політичні відносини з Пакистаном, періодично в прикордонних районах, що виливаються в прояви тероризму й збройні військові зіткнення.

В Індії проживає 1 млрд людина, що ставляться більш ніж до 200 національностей. Тут можна зустріти представників різних релігій — індуїстів (80 % населення), мусульман, буддистів, християн, сикхів, джайнів, парсів. У такій великій, своєрідній країні з безліччю релігійних традицій і віротерпимістю, свята  чи відзначаються не щодня . Індійські свята пов’язані з богами, із сонцем, місяцем, зірками, планетами, ріками, озерами, птахами, тваринами, деревами й квітами.

Найбільш широко відмічувані свята — Дасейра й Дивали. Їх святкують щорічно в жовтні — листопаді, прославляючи перемогу добра над злом. Згідно «Рамаяне», одному з найбільших індуїстських епосів. Рама є втіленням бога Вишну. Він народився на землі, щоб указати людям праведний шлях. У Дасейре відзначається перемога Рами над з демонів Раваном. Задовго до свята збираються професійні колективи й групи аматорів і споруджують величезне зображення пана-демона і його війська. З яскраво розфарбованого паперу виготовляють макети величезних демонів. Каркаси фігур наповнюють вертушками. У день Дасейри тисячі людей спрямовуються на відкриті площадки, де в сутінках парубок , переодягнений у Раму, пускає вогненні стріли у фігури демонів, викликаючи вогонь і вибухи. Дивали — свято вогнів і феєрверків, знаменує день повернення Рами додому після чотирнадцяти років проведених у вигнанні. Із приходом Дивали починається зима.

В Індії історично зложилися райони, що відрізняються по соціально-культурних особливостях, способу життя населення. Ця розмаїтість є гарною основою для з пізнавального етнографічного туризму.

1. Загальна характеристика Індії

1.1. Фізико-географічна характеристика країни

Індія — найбільша країна Південної Азії, що розташована на півострові Індостан, за площею посідає сьоме місце в світі (3,3 млн. км2), а за чисельністю населення — друге після Китаю (кожний шостий житель Землі мешкає в Індії). Територія країни на півночі у широтному напрямку простягається на 2930 км, у меридіональному — на 3220 км. Індія омивається водами Аравійського моря на заході, Індійського океану на півдні та Бенгальської затоки — на сході. Індії належать Андаманські (6 тис. км2), Нікобарські (1,6 тис. км2) та Лаккадівські (28 км2) острови в Індійському океані.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. в країні постійно виникали конфлікти з мусульманським Пакистаном, особливо у грудні 2001 р., коли держави опинилися на порозі війни внаслідок нападу мусульманських терористів на Будинок індійського парламенту. Можливість військового зіткнення двох ядерних держав істотно змінила рівновагу сил як всередині Індії, так і в регіоні.

Офіційна назва країни — Республіка Індія (на мові хінді — Бхарат). Столиця — Нью-Делі.

Населення Нью-Делі налічує 10 млн. осіб. Площа міста — 400 км2. Місто розташоване у північній частині країни, на високому правому березі р. Джамна (притоки Гангу) біля підніжжя пагорбкуватого пасма Аравалі (на висоті 216 м). Клімат мусонний. Весна і літо спекотні (найжаркіший період — березень—червень, середня температура липня +31°С), зима тепла (у січні +14°С). Опадів випадає до 650 мм на рік (переважно у період мусонних дощів у червні—жовтні).

Нью-Делі — одне із найдавніших міст Індії, у давнину воно було відоме під назвою «Індрапрастха». Назва з’явилася в 736 р. У середньовіччі місто кілька разів переносилося у межах території сучасного Делі. У 1206 р. стає столицею Делійського султанату, а з 1526 р. — Монгольської імперії. У 1911 р. до Делі (Старе місто) з Калькутти була перенесена столиця Індії.

Місто є найбільшим економічним центром країни. Промисловість представлена переважно галузями, що обслуговують потреби столичного населення. Працюють підприємства текстильної (бавовняні й вовняні тканини), швейної, трикотажної, шкіряно-взуттєвої, скляно-керамічної, а також металообробної та машинобудівної галузей, поліграфічної, хіміко-фармацев-тичної промисловості. Зберігають своє значення художні ремесла (різьблення по слоновій кістці, філігранні срібні та золоті ювелірні вироби, роботи з пап’є-маше) і ручне ткацтво. Нью-Делі — важливий вузол залізничних, автомобільних і повітряних сполучень (два аеропорти: «Палам» — міжнародний і «Сафдар-джанг» — місцевий).

У Старому місті (Шахджаганабаді) збереглися міські стіни з воротами (частково), Соборна мечеть (1644— 1658), фортеця Лал-Кіла (Червоний форт, 1639—1648), що охоплює палаци Ранг-Махал, Дівана-Ам, Дівані-Кхас (усі 1639—1648) і Перлинну мечеть (прибл. 1660 р.). Новий Делі — великий район з низкою площ, садиб та скверів, що містить ансамбль урядових будівель 1912— 1930 рр. (Палац Раштрапаті), національний стадіон, храм Лакшлі Нараян (1938—1939) та ін.

Індія є парламентською республікою. Глава держави — президент, який обирається на 5 років колегією виборців у складі депутатів обох палат парламенту та членів законодавчих зборів штатів. Віце-президент (одночасно є головою Ради штатів) обирається також колегією виборців на 5 років. Влада президента є представницькою, згідно з конституцією 1977 р. він повинний діяти відповідно до рекомендацій уряду. Парламент складається з двох палат: верхньої — Раджя Сабха, або Ради штатів (245 депутатів, що обираються у законодавчих зборах штатів і союзних територій, а також призначаються президентом з видатних осіб на 6 років), та нижньої — Лок Сабха, або Народної палати (545 депутатів (обов’язковим членом є президент), що обираються прямим, загальним і таємним голосуванням на 5 років). Виконавча влада належить Раді міністрів на чолі з прем’єр-міністром.

Країна є федеративною. Конституція визначає Індію як «союз штатів», які не мають права вільного виходу з держави. Індійські штати — це великі адміністративно-територіальні утворення, основою яких є мовна єдність населення. Країна поділяється на 28 штатів та 7 союзних територій.

Індія межує на заході і північному заході з Пакистаном (2912 км), на півночі — з Китаєм (3380 км), Непалом (1690 км), Бутаном (605 км), на сході — з М’янмою (1463 км) та Бангладеш (4053 км). Наявні спірні ділянки кордону з Китаєм, Бангладеш і Пакистаном. Загальна довжина кордонів — 14 103 км. Загальна протяжність берегової смуги становить 6843 км.

1.2. Короткий нарис історії Індії

Люди, які займалися рибальством і полюванням, жили на території Індії у IV тисячолітті до н.е. Перша цивілізація (індська, також названа протоіндською або хараппською) розвинулася в долині Інду в середині III тисячоліття до н.е. і проіснувала близько тисячі років. Сліди цієї древньоіндійської цивілізації знайдені на півострові Катхіявар в Гуджараті, а в 1922 р. археологи виявили залишки поселень бронзового віку: Хараппи (у Пенджабі) і Мохенджо-Даро (у Сінді).

В середині II тисячоліття до н.е. у Північну Індію з Центральної Азії через басейн Інду прийшли арії, які у VII-VI стст. до н.е. заснували в долині Гангу свої держави.

У V ст. до н.е. у долині Гангу було кілька дрібних держав, які ворогували між собою.

У IV ст. до н.е. на північний захід Індії прийшли війська Олександра Македонського, успішно подолавши опір племен, які жили в долині Інду. Однак в долині Гангу ситуація до того часу змінилася. Царі держави Магадха об’єднали дрібні держави в одну сильну і відбили греко-македонський напад. Незабаром владу у Магадху захопив Чандрагупта з роду Маур’їв, а за його онука Ашоки (III ст. до н.е.) царі Магадхи правили вже майже всією Індією (крім самого півдня Індостану), і їхню державу називають імперією Маур’їв. Могутня держава Маур’їв розпалася на початку II ст. до н.е. і почала зазнавати нападів скіфів, греків тощо.

У I ст. н.е. у Північно-Західній Індії виникає величезна імперія Кушан, яка досягла найбільшої могутності у II-III стст. н.е., коли до її складу входили Афганістан, Центральна Азія та індійські території до річки Нарбада. У IV ст. н.е. держава Магадха знову об’єднала Північну Індію, за ім’ям правлячої династії її називають імперією Гуптів. У цей період завершено архітектурний трактат «Манасара».

У плануванні міст чітко відбивається кастовий розподіл. У V ст. н.е. в Індії була високо розвинута наука. Цифри (і позиційна система користування ними), якими ми користуємося і називаємо арабськими, запозичені у арабів, але самі араби перейняли їх у індійців. Головний винахід давньоіндійських математиків — введення в цифрову систему нуля.

Древні індійські племена розмовляли різними мовами, але всі освічені люди знали єдину літературну мову — санскрит, який відігравав в Індії таку ж об’єднуючу роль, як латина у середньовічній Європі. На санскриті писали художні і релігійні праці, закони і наукові твори. Граматика санскриту, складена індійським вченим у V ст. до н.е., — найдавніша граматика на землі. Поет і драматург V ст. н.е. Калідаса відіграв таку ж роль в індійській літературі, як Шекспір і Пушкін у європейській. Вторгнення ефталітських племен з північного заходу у V ст. н.е. призвело до занепаду імперії. На території плоскогір’я Декан одне за одним виникали і розпадалися царства Сатаваханів, Вакатаків і Паллавів, на півдні в перші століття нашої ери могутньою була держава Чера.

Період індійського середньовіччя триває більше тисячі років (з VII по XVIII ст.) і поділяється на два етапи: утворення невеликих відособлених феодальних князівств і їх розпад; а потім — виникнення централізованої держави — Делійський султанат (XIII-XIV стст.). Другий етап завершує імперія Великих Моголів XVI- XVIII стст. З початку XI ст. Індія зазнає вторгнення мусульман. Роздроблені князівства не могли чинити серйозного опору, і до початку XIII ст. у Північній Індії сформувався Делійський султанат з верховною владою мусульманських феодалів, що розширився за рахунок територій Східної і Південної Індії. В кінці XIV ст. від султанату відокремилися Бенгалія і князівства Декана, а після спустошливого нашестя Тімура (Тамерлана) султанат розпався.

На початку XV ст. у Південній Індії сформувалася імперія Віджайянагар, яка існувала з 1336 по 1565 р. На руїнах Делійського султанату на початку XVI ст. виникає держава Великих Моголів, заснована Захируддіном Мухаммедом Бабуром, а під час його наступників, особливо при Акбарі (1506-1605), вона охопила весь півострів Індостан. Імперія Моголів слабшала, і в 1739 р. правитель Ірану Надір-шах зайняв Делі.

Перші європейці — португальці з’явилися поблизу берегів Індії у XVI ст. Вони захопили Гоа та інші території на західному узбережжі. Потім прийшли голландці, французи та англійці. Протягом століття у Західній Європі у різних країнах виникли Ост-Індські кампанії, які боролися за колонізацію Індії. До XVIII ст. наймогутнішими стали французька Ост-Індська кампанія, що виникла у 1664 р., та англійська Ост-Індська кампанія, заснована на початку XVII ст.

У 1757 р. англійці захопили Бенгалію. Внаслідок зіткнення економічних інтересів почалася англо-французька війна, що закінчилася у 1763 р. перемогою Англії і втратою Францією майже всіх індійських володінь. Найтривалішим і найбільш наполегливим із збройних виступів було Велике народне повстання 1857 р., яке самі індійці називають війною за Незалежність. У 1858 р. Ост-Індська кампанія була скасована. Потім британські власті провели адміністративні реформи, верховна влада була передана британському уряду.

Розвиток капіталізму у другій половині XIX ст. привів до формування робочого класу, а тяжкі умови праці — до страйків. Наприкінці XIX ст. у національному русі сформувалися два напрямки: буржуазно-ліберальний, який не закликав до повалення колоніального режиму, і лівий радикальний, що вимагав ліквідації феодального і колоніального гніту.

У 1885 р. була створена загальноіндійська партія — Індійський національний конгрес. На початку XX ст. в Індії почався рух бойкоту англійських товарів — свадеші. У Бомбеї було проведено політичний страйк, створювалися робочі профспілки, які об’єдналися у Всеіндійський конгрес профспілок. У 20-х роках почався сатьяграхі — рух громадянської непокори під керівництвом Ганді. Адвокат Мохандас Ганді повернувся в Індію з Південної Африки і присвятив своє життя боротьбі з дискримінацією корінного населення і за незалежність країни, особливо після розстрілу в Амрітсарі неозброєних демонстрантів. Головною заслугою Ганді є залучення до боротьби за незалежність селян.

Під натиском визвольного руху британський уряд видав у 1935 р. Закон про управління Індією, що передбачав створення законодавчого (а на ділі — дорадчого) органу і надання виборчих прав верхівці індійського суспільства. Цей закон лише сприяв розпалюванню міжнаціональної і міжкастової ворожнечі. Під час Другої світової війни і відразу після її закінчення визвольний рух перекинувся на індійську армію і військово-морський флот, і Англії довелося піти з Індії. 15 серпня 1947 р. було оголошено про створення незалежного Індійського Союзу на чолі з прем’єр-міністром Джавахарлалом Неру, а території, на яких домінувало мусульманське населення, утворили мусульманську державу Пакистан. Розподіл супроводжувався міжрелігійними сутичками і масовим залишенням мусульманами територій, що залишилися в Індії, а проблема прикордонного Кашміру і досі залишається невирішеною. 30 січня 1948 р. Ганді вбитий фанатиком-індуїстом.

У 1956 р. в результаті роботи уряду Джавахарлала Неру з розвитку економіки та інтеграції до Індійського Союзу приєдналося понад 550 князівств. 26 січня 1950 р. Індію проголосили республікою і ухвалили нову Конституцію. Адміністративна реформа 1953 р. передбачала створення штатів за національно-мовним принципом. Уряд Неру почав проводити політику неприєднання. Майже двадцять років промисловість і сільське господарство країни неухильно розвивалися, але в 70-х роках економічне становище Індії погіршилося. Уряд Національного конгресу, який прийшов до влади у 1975 р. і зважився на надзвичайні заходи, становища не поліпшив, як і партія Джаната (Народна), що перемогла у 1977 р.

У 1980 р. переконливу перемогу на виборах здобула партія Індійський національний конгрес на чолі з Індірою Ганді. Протягом наступних кількох років уряд Індіри Ганді намагався, щоправда безуспішно, боротися з хвилюваннями у різних регіонах країни, корупцією, кастовим поділом. У 1984 р. після рішення Індіри Ганді направити індійські війська на придушення сікхських радикалів, які зайняли Золотий храм в Амрітсарі, вона була вбита двома своїми тілоохоронцями-сікхами. Радикали вимагали відділення сікхського штату від Індії і проголошення його незалежною державою Халістан.

Після вбивства Індіри Ганді у політичну боротьбу включився її молодший син Раджив, пілот компанії «Індійські авіалінії», який після загибелі старшого брата в авіакатастрофі став політичним спадкоємцем матері. Раджив Ганді отримав велику підтримку.

За Раджива Ганді, який проводив нову результативну політику, в Індію потекли іноземні інвестиції, почали використовуватися нові технології, створювалися нові галузі промисловості. На виборах у листопаді 1989 р. Радживу Ганді не вдалося сформувати однопартійний уряд Національного конгресу. Був сформований коаліційний уряд Національного фронту, до складу якого увійшла також фундаменталістська партія Хінду. Уряд протримався зовсім недовго, і почалася нова виборча кампанія. Під час передвиборчого туру Раджива Ганді по Тамілнаду багато його помічників і випадкових людей, які виявилися поруч, загинули внаслідок вибуху бомби. Партію Індійський національний конгрес очолив і привів до перемоги на виборах 70-річний Нарасімха Рао, який став прем’єр-міністром.

1.3. Державно-адміністративний устрій

Індія — федеративна республіка у складі Співдружності, очолюваної Великобританією. Діє Конституція, яка набрала чинності 26 січня 1950 р., з наступними змінами. В минулому протягом 200 років була колонією Великобританії. 15 серпня 1947 р. у країні проголошено незалежність. До 1950 р. була домініоном Великобританії. 26 січня 1950 р. була оголошена суверенною республікою.

Глава держави — президент республіки, який обирається на 5 років колегією виборців, що складається з виборних членів двох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Президент може переобиратися будь-яку кількість разів. Він наділений правом розпускати законодавчі збори штатів, звільняти уряди штатів і запроваджувати так зване президентське правління (управління штатами передається в руки губернаторів штатів). У разі відсутності або смерті президента його функції виконує віце-президент, який обирається членами обох палат парламенту строком на 5 років. Віце-президент не може бути членом парламенту або членом законодавчих зборів будь-якого штату. Віце-президент одночасно є головою Ради штатів за посадою. Президент Республіки Індія — Пратібха ПАТІЛ(жін.) (Pratibha Patil), обрана 19 липня 2007 р.

Законодавча влада належить президентові і парламенту, який складається з двох палат: Ради штатів (Раджья сабха) і Народної палати (Лок сабха).

Рада штатів(Раджья сабха) — Council of States (Rajya Sabha). Cкладається з 245 членів, 12 з яких призначаються президентом, решта обирається за системою пропорційного представництва виборними членами законодавчих органів штатів строком на 6 років. Одна третина членів переобирається кожні 2 роки. Рада штатів обрана 28 червня 2004 р. Оновлена на третину 2 липня 2006 р.

Голова Ради штатів — Мохаммад Хамід АНСАРІ(Mohammad Hamid Ansari), обраний 10 серпня 2007 р.

Народна палата (Лок сабха) — House of the People (Lok Sabha) складається з 545 депуатів, з яких  543  обираються населенням прямим загальним і таємним голосуванням строком на 5 років, двоє призначаються президентом. Народна палата  15-го скликання . Обрана 16, 23 і 30 квітня ,  7 і 13 травня 2009 р. Спікер — Мейра КУМАР (Meira Kumar), обраний 3 червня 2009 р.

Виконавча влада  на практиці зосереджена в руках прем`єр — міністра. Уряд формується парламентською більшістю і несе відповідальність перед Народною палатою. На чолі кожного з штатів стоїть губернатор, який призначається президентом. Кожний штат має свої законодавчі збори та уряд. Союзні території управляються центральним урядом. Коаліційний уряд сформований із представників Об’єднаного прогресивного альянсу (ОПА).Який очолює партія Індійський національний конгрес(ІНК). Приведений до присяги 28 травня 2009 р. Прем’єр-міністр Республіки Індія — Манмохан СІНГХ (Manmohan Singh).

Бхаратія джаната парті — БДП (Bharatiya Janata Party). Заснована в квітні 1980 р. в результаті розколу в Джаната парті. Налічує 10,5 млн.членів.  Голова — Нітін ГАДКАРІ(Nitin Gadkari).

Джаната дал (Народна партія — Janata Dal). Партія. Заснована 11 жовтня 1988 р. у результаті об’єднання Джаната парті («Партія народу»), фракції Деві Лала з партії Лок дал (Народна партія) і політичного руху «Джан морча». Голова — Шарад ЯДАВ(Sharad Yadav). У 1999 р. в партії утворились 2 фракції: Джаната дал (об’єднана)(Janata Dal(United), очолює Шарад ЯДАВ(Sharad Yadav), і Джаната дал («секьюлар»)(Janata Dal(Secular), очолює Деве ГОВДА(deve Gowda).

Індійський національний конгрес  — ІНК(Indian National Congress). Партія заснована 28 грудня 1885 р. З 1885 р. по січень 1978 р. — єдина партія під назвою Індійський національний конгрес (ІНК). З 1947 р. по 1977 р. — правляча партія. На початку 1978 р. у партії відбувся розкол: група прибічників Індіри Ганді утворила самостійну партію ІНК (І). З 2004 р. партії повернули колищню назву ( ІНК). Налічує 35 млн. членів. Голова — Соня ГАНДІ (жін.)(Sonia Gandhi). Партія очолює правлячу коаліцію — Об`єднаний прогресивний альянс (ОПА).

Комуністична партія Індії — КПІ (Communist Party of India). Заснована 26 грудня 1925 р. Налічує  понад 555 тис. осіб (2000 р.). Керівні органи в період між з’їздами — Національна рада КПІ, яка обирається з’їздом, Центральний виконавчий комітет, Центральний секретаріат і Центральна контрольна комісія Національної Ради. Генеральний секретар ЦВК Національної ради КПІ — Ардендо Бхушан БАРДХАН (Ardendo Bhoushan Bardhan).

Комуністична партія Індії (марксистська) — (Communist Party of India — Marxist). Заснована в листопаді 1964 р. групою керівних діячів, які вийшли з КПІ. Налічує понад 814,4 тис. членів (2000 р.), керівні органи у період між з’їздами — ЦК, Політбюро ЦК і Центральний секретаріат. Генеральний секретар ЦК — Пракаш КАРАТ (Prakash Karat). Друкований орган — щоденна газета «Дешабхімані» (Deshabhimani).

Національний конгрес — НК(Nationalist Congress Party- NCP). Партія заснована в 1999 р. у результаті розколу ІНК(І). Голова — Шарад ПАВАР(Sharad Pawar).

У 2004 р. населення Індії становило 1,08 млрд. осіб (друге місце в світі), що сягає 16% від світового населення.

Індійці розмовляють численними мовами та діалектами. Конституцією Індії офіційними визнано 18 мов. Державною мовою є хінді, в якій використовується давній санскритський алфавіт. Широко послуговуються й англійською (її визнано тимчасово другою державною мовою). Інші офіційні мови — бенгалі, урду, орія, панджабі, ассамі, кашміри, синдхи, маратхи (поширені переважно у північних і центральних штатах), телугу, таміли, малаялам (переважають у південних штатах) і санскрит. Деякі штати мають власні національні мови.

1.4. Соціально-економічний розвиток

Економіка Індії багатоукладна, економічна відсталість існує поряд із новітніми досягненнями індійської науки і техніки.

За роки незалежності Індія пройшла шлях від відсталої аграрної країни, що ледве забезпечує свої внутрішні потреби у продовольстві, до сучасної аграрно-індустріальної держави з розвинутою промисловістю, торгівлею і товарно-грошовими відносинами. З 1974 р. Індія стала ядерною, а з 1980 р. — космічною державою. За рівнем ВНП вона входить до десятки найбільших держав світу. У 2004 р. ВНП країни становив 3,31 трлн. дол., але на душу населення припадає лише 3100 дол. на рік. Основні галузі економіки мають таку питому вагу у виробництві ВНП: сільське господарство — 24%, промисловість — 28%, сфера послуг — 48%.

У промисловості країни 1/3 становлять підприємства державного сектору. На частку державних підприємств припадає більшість видобутку та переробки нафти, видобутку вугілля, вироблення електроенергії, виробництва сталі. Також державний сектор контролює оборонну промисловість, атомну енергетику, залізничний транспорт, авіаційний і морський транспорт, зв’язок. Приватний сектор переважає у машинобудуванні, сільському господарстві, легкій, харчовій і медичній промисловості, будівництві, торгівлі, автомобільному транспорті.

Нині переважна більшість фінансового капіталу зосереджена у руках великих промислово-фінансових груп, що є потужними східними монополіями. Активи 20 таких груп становлять 30% сукупних активів приватного капіталу, зокрема у деяких основних галузях, що визначають напрями технічного прогресу в країні: виробництво промислового обладнання, сільськогосподарське виробництво, електротехнічна, автомобільна і фармацевтична промисловість. Ці групи вже створили промислові об’єднання.

З 1991 р. уряд проводить політику економічної лібералізації. Велика увага приділяється використанню ринкових важелів і методів керування, розширенню сфери діяльності приватного сектору. Відбувається відповідна переорієнтація інвестиційної політики. Залучаються іноземні капіталовкладення з метою прискореного технічного переозброєння і модернізації економіки. Іноземні інвестиції щороку становлять майже 5 млрд. дол. Істотним джерелом надходжень твердої валюти до Індії є капіталовкладення зарубіжних індійців, щорічний притік яких до країни перевищує 1 млрд.дол.

Останнім часом Індія посідає вагоме місце в НДДКР (символом чого є Бангалор — «силіконова долина» Індії). Загалом деякі сфери більшості індійських лабораторій є найпотужнішими в світі. Це передусім інформаційні технології, технології матеріалів, низка напрямів біології і біотехнології. Частка Індії становить приблизно 1% світового обсягу витрат на НДДКР, що сягає 1% ВВП країни. Наукові співробітники Індії у галузі комп’ютерних технологій вважаються найкращими на світовому ринку (36% співробітників компанії «Microsoft» — вихідці з Індії). Значні кошти вкладаються у термоядерні і космічні дослідження.

Крім спрямованості на швидку макроекономічну стабілізацію (за рахунок зниження зовнішньої заборгованості, зменшення бюджетного дефіциту), нова політика націлена на інтеграцію Індії до світової торгівлі, залучення іноземних інвестицій.

Загальна характеристика промисловості. Розвиток промисловості зумовив створення в країні багатогалузевого господарчого комплексу, перетворення національного господарства на ефективну і самодостатню систему.

Гірничовидобувна промисловість. У цій галузі зайнято майже 1 млн. осіб. Основна її продукція — кам’яне вугілля, яке видобувають переважно у Дамодарській долині та у Західній Бенгалії. Набагато зріс нафтовидобуток, але і нині 2/3 споживаної в країні нафти доводитися імпортувати. Особливе значення має видобуток залізної руди, який за останні 50 років зріс у 10 разів. Частина залізної руди, марганцю та слюди експортується. У 2000 р. в країні було видобуто 296 млн. т кам’яного вугілля, 34 млн. т нафти та 69 млн. т залізної руди. Розробки бокситів задовольняють потреби національної алюмінієвої промисловості.

Паливно-енергетичний комплекс. Для Індії важливі промислові і традиційні джерела енергії (переважно дрова, відходи рослинництва тощо). В сільських районах поширеними є біогазові установки (до 3 млн. шт.), що працюють на органічній сировині. У 2003 р. виробництво електроенергії становило майже 547,2 млрд. кВттод. Більшу частину електроенергії виробляють ТЕС (83%), на ГЕС припадає 13%. У 60-ті роки XX ст. Індія однією з перших серед країн, що розвиваються, розпочала будувати біля Ченаю АЕС і нині в країні діють вже 5 АЕС (10 реакторів потужністю 1,7 млн. кВт), однак виробляють вони лише 2,5% електроенергії.

Нафтопереробна промисловість представлена 14 заводами, що розраховані на переробку 44,6 млн. т сирої нафти на рік. Розташовані вони переважно у портових містах: Мум-бай, Матхура, Кочін, Ченай тощо.

Металургія. У цій галузі переважає виготовлення сталі та алюмінію, 70% необхідних кольорових металів імпортується з інших країн. Індія посідає одинадцяте місце в світі за виплавкою сталі (21,4 млн. т). Найбільші заводи чорної металургії знаходяться у Бхілаї та Бокаро (побудовані за сприяння СРСР), Роуркела, Дургапурі тощо. Давнім металургійним центром є Джамшедпур, де збудовано комбінат концерну Тата.

Машинобудування. Нині воно швидко розвивається. Індійські підприємства виробляють ткацькі верстати, електромотори, трансформатори, тепловози, вагони, судна, трактори, літаки, устаткування для металургійних заводів. Провідними машинобудівними центрами є Мумбан, Колката, Ченай, Хайдарабад, Бангалор. З кінця 90-х років інтенсивно збільшується випуск автомобілів марки «Марути» (з участю японського капіталу). В Індії останнім часом широко розвивається радіоелектронна промисловість (виробництво телевізорів, стерео- і контрольно-обчислювальної апаратури, засобів зв’язку, навігаційного устаткування, комп’ютерів тощо). У галузі радіоелектроніки між підприємствами державного та приватного секторів сформувалася певна спеціалізація. Виробництво апаратури промислового призначення здебільшого зарезервоване за державними підприємствами, тоді як побутова апаратура виготовляється переважно на підприємствах приватних компаній. Одним із високоприбуткових напрямів розвитку господарства стало постачання на світовий ринок високоякісних комп’ютерних програм, експорт яких приносить країні прибуток у 4 млрд. дол. щороку.

Хімічна промисловість. Ця галузь Індії представлена виробництвом лугів, кальцинованої і каустичної соди, добрив (до 6 млн. т), штучних волокон, медикаментів, парфумів, побутової хімії. За останні десятиліття країна досягла значних успіхів у розвитку національної фармацевтичної промисловості, продукція якої успішно експортується.

Легка промисловість. В Індії важливе значення має текстильна промисловість. За виробництвом бавовняних тканин (21 млрд. м2) країна посідає перше місце в світі. Тут також виробляють тканини з натурального шовку та вовни. Розвинута джутова та шкіряна промисловість, килимарство. Індія — одна з передових у світі за виробництвом та експортом вовни і взуття.

Алмазна промисловість. Здавна ця галузь є традиційною в країні, в якій Індія має кілька світових рекордів: за кількістю алмазів гранованих та відшліфованих на рік (понад 250 млн.), за їх загальною вагою у каратах (більше 32 млн.), за кількістю зайнятих робітників (майже 400 тис. осіб) та за обсягами експорту (понад 1 млрд. дол.). Індія має вплив на світову торгівлю діамантами, адже вона єдина країна, яка виробляє діаманти вагою від 0,01 до 0,02 карата, що користуються великим попитом. Такі діаманти називають «індійськими», бо вони обробляються не на машинах, а вручну за допомогою недорогих інструментів та шліфуються з використанням дешевих шліфувальних та абразивних матеріалів.

Харчова промисловість. Вона є найдавнішою галуззю у країні. Провідна галузь — виробництво цукру (понад 1/2 потужностей цукрових заводів припадає на штат Уттар-Прадеш). Повсюдно поширені борошномельні підприємства (переважно кустарні). Важливе експортне значення має тютюнова промисловість, обробка горіхів кеш’ю, виробництво рослинної олії тощо.

Кустарна промисловість. Майже усюди поширені ручне вироблення вовни, особливо ручне ткацтво, різноманітна сільськогосподарська промисловість — ручна обробка рису та інших зернових, кустарне виробництво цукру («гур» і «кхандасарі»), гончарне виробництво, обробка шкур, виробництво сірників тощо. Зберігають своє значення в економіці художні ремесла (виробництво ювелірних виробів, килимів, шалей, карбування по металу, різьблення по дереву, слоновій кістці та ін.).

Сільське господарство. Воно виробляє приблизно 30% внутрішнього продукту; у ньому зайнято майже 67% робочої сили. За роки незалежності сільськогосподарське виробництво збільшилося у 3 рази, а виробництво харчового зерна зросло з 50 млн. т до 192 млн. т. Вважається, що в країні відсутня продовольча проблема, але на душу населення припадає тільки 0,5 кг зерна на день. Держава значно впливає на розвиток сільського господарства. їй належить основна частина іригаційних систем, що зрошують понад 40% сільськогосподарських угідь. Уряд встановлює мінімальні закупівельні ціни на пшеницю і рис, контролює продаж інших продуктів, субсидує постачання води для іригації, електроенергії, добрив та інших важливих засобів виробництва.

Половину території Індії розорано, орні землі становлять 1/4 посівних площ, дають по 2—3 врожаї на рік. В усіх районах споруджено потужні зрошувальні системи, що входять до комплексних гідровузлів. На північному заході, на р. Сатледж, збудовано гідровузол Бхакра-Нангал; у пустелі Тар зводиться найдовший зрошувальний канал (680 км). Однак основний масив богарних земель розташований на Індо-Гангській низовині.

Рослинництво. Під сільськогосподарськими угіддями знаходиться 60% території, що зайняті переважно ріллею. Понад 4/5 посівних площ займають продовольчі культури, зокрема зернові, рис (Індія дає 20% світового виробництва рису — 103 млн. т) і пшениця (70 млн. т). Прибережні низовини, долини Гангу та Брахмапутри — територія рисосіяння, Індо-Ганзька низовина — пшениці. Олійні культури (арахіс, рапс і гірчиця) культивують в країні майже повсюдно. Важливою сировиною для одержання олії є кокосові горіхи. На Індію припадає приблизно 1/5 світового збирання горіхів кешью. Низькоякісні сорти бавовнику культивують на лавовому плато Декана, високоякісні — на поливних землях Індо-Ганзького межиріччя. Індія — найбільший у світі виробник цукрової тростини (190 млн. т). Джут вирощують (1,5 млн. т) у найвологіших районах — у дельті Гангу та у долині Брахмапутри.

Найдавніша спеціалізація господарств передгір’їв Східних Гімалаїв — вирощування чаю. Перші плантації в країні були розбиті англійцями ще у середині XIX ст., і нині на Індію припадає майже 1/3 його світового збору (720 тис. т). У країні нараховується понад 13,3 тис. чайних господарств, які вирощують найвідоміші індійські сорти — ассамський, Дарджилінзький і нілгірійський. У середньому Індія експортує понад 200 млн. кг чаю на рік. Загальна площа чайних плантацій — 382 тис. га, середня врожайність становить 1500 кг/га.

Традиційна стаття експорту — прянощі (чорний перець, гвоздика, кардамон), яких вивозиться у середньому до 90 тис. т на рік. В Індії вирощують усі відомі тропічні та субтропічні фрукти (39 млн. т). Є безліч сортів манго. За зборами бананів країна посідає друге місце в світі. У гірських масивах Центральної, Південної і Північно-Східної Індії широко культивують цитрусові, у долинах Північного сходу — ананаси.

Тваринництво. Незважаючи на найбільше у світі поголів’я великої рогатої худоби (195 млн. голів корів та 80 млн. буйволів), тваринництво має специфічний характер. Велику рогату худобу використовують насамперед як тяглову силу. З огляду на вегетаріанське харчування більшості населення і релігійні погляди, м’ясне тваринництво загалом не розвинуте і обмежується розведенням дрібної рогатої худоби (вівці — 45 млн. голів, кози — 119 млн.) та птиці. Свинарство має істотне значення тільки у районах із християнським населенням, а також у приміських зонах великих міст. Загальне виробництво м’яса становить 4,1 млн. т, мо-лока — 32,1 млн. т, вовни — 56 тис. т. Розвиток тваринництва в країні стримується крайньою обмеженістю пасовищних земель (6% від загальної площі сільськогосподарських угідь).

Рибальство. Морське рибальство розвинуте у приморських південних та західних штатах, річкове — на сході та південному сході країни. В Індії виловлюють до 5 млн. т риби, у т. ч. 2/3 — морської. Основний об’єкт морського промислу на Малабарському узбережжі — креветки, які експортуються до СІЛА та Японії. Експортують також жаб (переважно до Франції).

Лісове господарство. Ліси переважають у гірських і гор-бкуватих районах, займаючи площу понад 650 тис. км2, або приблизно 17% території країни, причому тільки на 55% цих земель збереглися густі деревостої. Для експлуатації придатні 3/4 лісових масивів. Ліси забезпечують внутрішні потреби країни в смолі та каніфолі, бамбуку і тростині, кормах для худоби, дровах та будівельній деревині. Деякі деревні породи заготовлюють на експорт.

Транспорт. Індія належить до азійських країн з відносно розвинутим транспортом. У внутрішніх перевезеннях провідну роль відіграє залізничний транспорт. Протяжність залізниць — 63 140 км, електрифіковано 15,9 тис. км. На залізниці припадає 55% наземних вантажних перевезень Індії, що становить 800 тис. т вантажів та 9 млн. пасажирів щороку. Дизельні локомотиви та електровози працюють майже повсюдно.

Основні міста країни поєднано національними автострадами, які постійно розширюються та реконструюються. Загальна протяжність автомобільних доріг — 3,31 млн. км, тверде покриття мають 1,8 млн. км. Більшість доріг країни, зокрема у сільській місцевості, — ґрунтові і у сезон дощів важкопрохідні, внаслідок чого тисячі індійських селищ відрізані від зовнішнього світу. При відносно невеликій кількості автотранспортних засобів (3,5 млн. пасажирських і З млн. вантажних машин) для Індії характерні високі показники дорожньо-транспортних пригод. У країні поширені гужовий і в’ючний (доіндустріальні) види транспорту: перевозять і переносять вантажі такі тварини, як бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони.

Індія — морська держава. У 2004 р. вона володіла 300 суднами морського торгового флоту (належать двом державним компаніям) загальною тоннажністю 6,55 млн. бр.-реєстр. т, однак приблизно 60% морських вантажоперевезень країни здійснюють іноземні судна. Майже 90% морського вантажообігу переробляється 8 портами, найбільшими з яких є Ченай (Мадрас), Кочін, Кандла, Колката, Мумбай, Вішакхапатнам. Країна має 16 180 км внутрішніх водних шляхів, але тільки половина з них функціонує цілий рік.

Розвинутим є на міжнародних і на внутрішніх мережах повітряний транспорт. Міжнародні мережі обслуговує державна компанія «Ейр Індіа», а внутрішні — державна «Індіан ейрлайнз» та деякі приватні фірми. Найбільші міжнародні аеропорти — Мумбай («Санта-Крус»), Колката («Дум-Дум»), Нью-Делі («Палам»), Ченай і Ахмадабад.

У 1980 р. Індія приєдналася до світового космічного клубу. Великий космодром знаходиться у Шріхарікоті (штат Тамілнад), де власна ракета-носій здійснила запуск супутника.

Зовнішня торгівля. Частка Індії у світовій торгівлі тривалий час скорочувалася, але нині стабілізувалася на рівні 0,5% (у 1948 р. — 2,3%). Імпорт (89,33 млрд. дол.) охоплює насамперед нафту, машини і транспортне обладнання, харчову рослинну олію, мінеральні добрива, деякі види ювелірних товарів і чорні метали. Експорт (69,18 млрд. дол.) складається із сільськогосподарських товарів, продукції машинобудування, дорогоцінних каменів, бавовняних тканин, одягу, кустарних виробів, чаю, прянощів. Стрімкими темпами збільшуються обсяги експорту програмного забезпечення. Великий зовнішній борг (117,2 млрд. дол. у 2004 р.) потребує істотних витрат на його погашення.

Головними торговими партнерами Індії є СІЛА, країни ЄС, Росія, Японія, Іран і держави Східної Європи. Ще за часів СРСР Індія була традиційним партнером України. Товарообіг між двома країнами у 2004 р. становив 708,6 млн. Дол. За допомогою українських проектних закладів та промислових підприємств у цій країні побудовано великі заводи та комбінати з чорної металургії, хімії, важкого і транспортного машинобудування тощо.

Індійська нація розвивається вже понад 4500 років. Історію країни характеризують боротьба, піднесення та занепади, утворення нових шкіл у філософії, архітектурі й скульптурі, музиці, танцювальному мистецтві.

Освіта. Для дітей молодших 15 років навчання у школі є безкоштовним і обов’язковим. На початку XXI ст. в Індії діють 228 університетів і 7000 коледжів, в яких навчається понад 7 млн. студентів. Найбільші університети — Колкатський (150 тис. студентів), Мумбайський (150 тис), Делійський (130 тис.) та ін. За кількістю фахівців з вищою освітою Індія посідає одне з перших місць у світі (в університетах країни навчається 6% молоді віком 17—23 роки), однак загальна письменність досі залишається низькою — 59% (2003).

 

2. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси країни

2.1. Природний потенціал Індії

Різноманітна за геологічною і тектонічною будовою, орографією і кліматичними умовами територія Індії багата на природні ресурси.

Рельєф. Індія розташована у межах п-ова Індостан, приблизно 3/4 території країни займають рівнини та плоскогір’я. Майже весь Індостан розміщений на Деканському плоскогір’ї, яке знижується на схід від 900 до 300 м. Його платоподібні поверхні на заході та місцями на сході переходять у Західні та Східні Гати. На півночі країни трьома крутими уступами піднімається найвища гірська система Землі — Гімалаї (висоти в Індії — до 8126 м, г. Нанга-парбат) і гори Каракорум з альпійським рельєфом та льодовиками у гребньовій зоні. Індо-Ганзька низовина витягнута паралельно хребтам Гімалаїв і є передгірським прогином, заповненим товщами осадкових порід і алювієм. Поверхня рівнини плоска, її ширина коливається від 280 до 320 км, а протяжність становить понад 2400 км.

Клімат. У країні переважає субекваторіальний мусонний, на півдні — тропічний клімат. Під час вологого літнього мусону випадає до 70—90% опадів, зима — суха та прохолодна, з березня по травень панує сухий і жаркий сезон. На рівнинах середня температура січня сягає від +15°С на півночі до +27°С на півдні, у травні (найспекотніший сезон) — від +28° до +35°С. Опади випадають у кількості 60—100 мм на рік у пустелі Тар (захід Індо-Ганзької Рівнини), 300—400 мм у центральних районах Декана, 3000—6000 мм у Східних Гімалаях і на зовнішніх схилах Гат, до 12 000 мм у Черапунджі (плато Шиллонг) на сході країни (найвологіше місце на Землі).

Ріки й озера. У Гімалаях беруть початок найбільші ріки Індії — Інд (довжиною 3180 км), Брахмапутра (2900 км) і Ганг (2700 км). Ганг і Брахмапутра впадають до Бенгальської затоки, Інд — до Аравійського моря. Інші великі ріки країни — Годаварі, Нармада, Крішна, Пеннару, Маханаді тощо. Судноплавними є лише Інд, Ганг та Брахмапутра. Під Час літнього сезону дощів у Північній Індії часто відбуваються повені (раз на 5—10 років майже вся Джамно-Ган-Зька рівнина опиняється під водою). Озер в Індії мало. Найбільше невеликих озер-стариць у долинах рік і льодовиково-тектонічних озер у Гімалаях.

Гідроенергетичні ресурси. Ріки мають величезний гідроенергетичний потенціал (205 тис. мВт), який застосовується на 10—15%. На ріках Сатледж, Крішна, Чамбам та інших зведено великі гідровузли комплексного призначення. Водночас на деяких територіях Північно-Західної та Південної Індії ресурси річкових і підземних вод майже вичерпано.

Мінеральні ресурси. В Індії знаходяться значні запаси багатьох корисних копалин. Країна має великі поклади залізних (запаси 22 млрд. т — 1/4 світових) та марганцевих руд (180 млн. т — третє місце в світі). Численні родовища бокситів, хрому, графіту, торію, урану, цирконію, титану (друге місце в світі за видобутком). Частка Індії становить 4/5 світового експорту мусковіта (листової слюди). Країна володіє промисловими запасами золота, в Панні наявні поклади алмазів. Із паливних корисних копалин найбільше значення має кам’яне вугілля, запаси якого оцінюються в 120 млрд. т. У 50—60-ті роки за участю радянських фахівців розвідані нафтові й газові родовища у Верхньому Ассамі, Гуджараті та на шельфі Аравійського моря. Однак власні ресурси забезпечують Лише 1/3 потреб у нафті та нафтопродуктах, тому Індія змушена імпортувати нафту.

Рослинні і тваринні ресурси. Рослинність п-ова Індостан і Індо-Ганзької рівнини представлена переважно саванною (акація, молочай, пальми, баньяни, ліси з тику, сандалу, бамбуків, терміналій). На північному сході ростуть листопадні мішані ліси, на схилах Західних Гат та у дельтах Гангу і Брахмапутри домінують вічнозелені мішані ліси. Гімалаям та Каракоруму притаманна висотна поясність. Ліси вкривають 17% території Індії.

Тваринний світ різноманітний: слони, носороги, леви, пантери, тигри та ін. У Гімалаях водяться чорний гімалайський ведмідь, хангул (кашмірський шляхетний олень), леопард, яки, кулани, зустрічається сніжний барс. В естуаріях Бенгальської затоки водяться крокодили.

Рекреаційні ресурси. В Індії рекреаційні ресурси відзначаються багатством та різноманітністю: гірські масиви Гімалаїв та Каракоруму, тропічні пустелі, савани, вологі ліси, морські узбережжя. До охоронних територій належать 339 об’єктів, які займають 14,3 млн. га (4,4% території країни). В країні створена мережа національних парків (понад 75) та заповідників (до 420), найбільші та найвідоміші з яких Канха у Мадх’я-Прадеш, Казіранга в Ассамі, Корбетт-парк в Уттар-Прадеш, Періяр в Кералі.

2.2. Історико-культурні пам’ятки Індії

Індійська культура відзначається внутрішньою цілісністю, незважаючи на різноманітність кастових, національних, лінгвістичних і релігійних особливостей різних груп населення. Літературні пам’ятки, зокрема «Махабхарата» (епос II тис. до н. е.) та «Рамаяна» (давньоіндійська епічна поема НІ ст.), заклали основу сучасної літератури. Образотворче мистецтво яскраво виявлене у скульптурному оформленні численних храмів. Індія — батьківщина релігійної і філософської системи йога. Країна належить до найбільших виробників художніх фільмів у світі (понад 1000 фільмів щороку). Музика і танець у сучасній Індії є частиною культурної спадщини, що налічує 2000 років.

У країні знаходиться чимало міст з великою кількістю історико-культурних пам’яток різних епох: у Нью-Делі — Залізна колона (V ст.), фортеця Лал-Кіла (Червоний форт, XVII ст.) з палацами та мечеттю, Соборна мечеть (XVII ст.), палац Ранг-Махал, Перлинна мечеть, вежа Кутб-Мінар XII ст. (найвищий мінарет Індії — 72,5 м) та ін.; у Джайпурі — палацовий комплекс XVIII ст., з палацом Чандра-Махал, басейнами і садами, палацом Хава-Махал («Палац вітрів») і обсерваторією Джантар-Мантар; у Варанасі (одна з головних святинь індусів) — 1500 храмів, найсвященнішим з яких є «Золотий храм Шиви» (1750), палаци XVI—XIX ст., зокрема Ман-Мандир (1600); в Агрі — мавзолей Тадж-Махал (XVII ст.), мармуровий мавзолей Джагангрі-Махал та ін.; у Мумбаї — печери Канхері з наскальними барельєфами II—IX ст.; в Амрітсарі (головна святиня сикхів) — Золотий храм, святиня сикхизму, оточений священним водоймищем безсмертя; в Ахмадабаді — Тріумфальні ворота Тін-Дарвіза (XV ст.) і мечеть Рані-Сіпрі з мавзолеєм (1514)та ін.

В Індії нараховується понад 450 музеїв, зокрема у Делі — Національний музей Індії, Національна галерея сучасного мистецтва, Інтернаціональний музей ляльок, меморіальні музеї М. Ганді, Дж. Неру та ін.; у Колкаті — Музей Індії (археологія, природнича історія) і Музей «Будинок Тагора»; у Хайдарабаді — Музей Салар-Джунг; у Мумбаї — Музей принца Уельського; у Ченаї — Національна художня галерея та ін. Цікаві археологічні експозиції містяться у музеях, що засновані у місцях розкопок у Конаракі, Нагарджу-наконді, Наланді, Санчі та Сананатхі.

Визначні місця: Мадрас: урядовий музей; національна картинна галерея.

Варанасі: музей Сарнат; 1500 храмів, головний — Золотий Храм; масові купання в Гангу.

Вріндаван: «місто п’яти тисяч храмів», місце, де народився Крішна. Чудова архітектура, місце паломництва кришнаїтів усього світу.

Калькутта: музей Індії; технологічний музей Бірла; меморіал Вікторії у парку Майдан; Радж-Бхаван (будинок уряду); собор Св. Павла; ботанічний сад.

Бомбей: музей Західної Індії; парк Вікторія Гарднз із зоопарком; печери Канхері з барельєфами II-IX стст.; кілька храмів VII ст.

Агра: мавзолей Тадж — Махал; Перлинна мечеть (XVII ст.); мраморний мавзолей Джахангрі-Махал, червоний форт.

Каджураху: храми кохання Кама-Сутра.

Патна: сікхські храми.

Делі: національний музей, Червоний форт (1649); Велика мечеть; Зал громадських прийомів Великих Монголів; палац Ранг-Махал; Перлинна мечеть; башта XII ст. Кутб-Мінаре, там же нержавіюча століттями металева колона — одне з чудес світу; зоопарк.

Джайпур: астрологічна обсерваторія.

Амрітсара: Золотий Храм сікхів, оточений священним водоймищем безсмертя.

Національні парки. Північна Індія:

Корбетт (Уттар-Прадеш) — передгір’я Гімалаїв; солончакові ліси і рівнини. Фауна: тигри, слони, леопарди і різні птахи.

Дадва (Уттар-Прадеш) — на кордоні з Непалом. Тут водяться тигри, ведмеді-губачі і пантери.

«Квіткова долина» (Уттар-Прадеш) — під час цвітіння цей «сад на даху світу», що знаходиться на висоті 3500 м, осліплює пишним різноцвіттям.

Сариска (Раджастхан) — ліс і відкриті рівнини. Самбар (найбільший з індійських оленів), четал (плямистий олень), нілгаї (індійська антилопа), чорний олень, леопард, тигр.

Рантхамбхор (Саваї-Мадхопур — Раджастхан) — горбисті ліси, рівнини і озера. Самбар, чінкара (індійська газель), тигр, ведмідь-губач, крокодили і перелітні водоплавні птахи.

Бандавгарі (Мадхья-Прадеш) — у горах Віндья. У парку різноманітна фауна, включаючи пантер, самбарів і гаурів.

Бхаратпур (пташиний заповідник Кеолоадео Гана) (Раджастхан) — найвідоміший пташиний заповідник Індії. Тут безліч унікальних водоплаваючих птахів, велика кількість мігрантів з Сибіру і Китаю; журавлі, гуси, чаплі, змієлови тощо.

Канха (Мадхья-Прадеш) — солончакові ліси і савана. Єдине місце, де мешкає барашингха (болотне оленя); крім того, зустрічаються тигр, четал, гаур (індійський бізон), мавпи.

Шивпури (Мадхья-Прадеш) — відкриті ліси і озеро. Фауна: чінкара, чоусінгха (чотирирога антилопа), нілгаї, тигр, леопард, водоплаваючі птахи.

Східна Індія:

Казіранга (Ассам) — луки й болота. Фауна: індійський однорогий носорог, водяний бик, тигр, леопард, слон, олені, різні пернаті. Можливе пересування по парку на слонах.

Заповідник Манас (Ассам) — на кордоні з Бутаном. Тропічний ліс, савану і річні береги населяють носорог, водяний бик, тигр, слон, золотий лангур, водоплавні птахи. Дозволено рибалити.

Заповідник тигрів Паламау (Біхар) — кам’янисті і лісисті пагорби. Тигр, леопард, слон, самбар, дика тропічна кішка, макака резус, рідко — вовк.

Хазарібаг (Біхар) — солончаки і лісисті горби. Самбар, нілгаї, четал, тигр, леопард, рідко — мунтджак (великий гавкаючий олень).

Заповідник тигрів Сундербанс (Західна Бенгалія) — мангрові ліси. Тигр, річкова кішка, олень, крокодил, дельфіни, різноманітні пернаті.

Заповідник Джалдапара (Західна Бенгалія) — тропічний ліс і савана. Носоріг, слон, різні пернаті.

Заповідник тигрів Сіміліпал (Орісса) — великий солончаковий ліс. Тигр, слон, леопард, самбар, четал, олень-мунтджак і оленя.

Південна Індія:

Заповідник Періяр (Керала) — велике штучне озеро. Слон, гаур, дикий собака, чорний лангур, бобри, черепахи; численні види пернатих, включаючи птаха-носорога і водяну сову.

Заповідник водоплавної птиці Ведантхангал (Тамілнад) — одне з наймальовничіших масових місць гніздування в Індії. Бакланові чаплі, лелеки, пелікани, чомгі тощо.

Пташиний заповідник Пойнт-Калімер (Тамілнад) — в першу чергу відомий своїми фламінго. Є чаплі, чирки, кроншнепи, ржанки і чорні козли та кабани.

Пташиний заповідник Пулікат (Андхра-Прадеш) — фламінго, сірий пелікан, чапля, крачка.

Данделі (Карнатака) — парк населений бізонами, пантерами, тиграми і самбарами.

Національний парк Джавхар включає національні парки Бандіпур і Нагархол (Карнатака) та заповідники Мудумалай (Тамілнад) і Ваянад (Керала) — густий змішаний ліс. Найбільша популяція слонів в Індії; леопард, гаур, самбар, олень-мунтджак і гігантська білка. Серед птахів — індійська зозуля, барбет і трогон.

Західна Індія:

Крішнагірі Упаван (Махара-штра) — відомий раніше як Борівілі, цей заповідник охороняє важливу природну зону біля Бомбея. Печери Канхері, озера Віхар, Тулсі і Поварі. Водоплаваючі птахи і дрібні ссавці.

Тароба (Махараштра) — тиковий ліс і озеро. Тигр, леопард, нілгаї, гаур. Нічні огляди.

Сасангір (Гуджарат) — лісисті рівнини та озеро. Єдине місце мешкання азійського лева; також самбар, чоусінгха, нілгаї, леопард, чінкара і дикий вепр. Пташиний заповідник Нал Саровар (Гуджарат) — озеро. Перелітні водоплаваючі птахи, включаючи фламінго. Заповідник «Малий Качський Ранн» (Гуджарат) — пустеля. Стада кура (індійського дикого осла), вовк, каракал. Велвадар (Гуджарат) — савана Нової дельти. Велика концентрація чорних козлів.

Щороку країну відвідують понад 2 млн. туристів, що приносить державі до 2,5 млрд. дол. прибутків. В Індії існує чимало туристських розваг: чудові пляжі Коваламу і Гоа, комфортабельні готелі, дискотеки і морські круїзи. Більшість туристів цікавляться Гімалаями з гірськими курортами. їх приваблює і незвичайно строкатий етноконфесійний склад населення.

3. Характеристика туристичної галузі індії: сучасний стан і перспектви розвитку

3.1. Основні етапи розвитку індійського туризму

Найдавніший  і найбільш розвинутий вид туризму Індії завжди був і залишиться релігійний.

Роль релігії в житті індійців дуже важлива, і в країні існувало дуже багато притулків для прочан ще до того, як паломництво виділилося в окремий вид туризму. На індійській землі зародилися такі світові релігії, як індуїзм і буддизм. Взагалі у древні часи розвивався внутрішній релігійний туризм, поки нові завойовники не рознесли культуру і релігію Індії по усьому світі, що і стало притягати туди нових паломників. Шанувальники буддизму з усього світу приїжджають у священне місто Сарнат — колиску цієї релігії.

В середні віки ринулися в Індію європейські мандрівники, але мало хто чув, що хотіли вони потрапити насамперед у Кералу. Коли Колумб з Іспанії відправлявся у свою подорож, як він думав, в Індію, він мав намір відшукати землю прянощів — Кералу. З незапам’ятних часів тут росте кращий у світі перець, і у свій час уся Європа боролася за право контролювати постачання з Індії цих маленьких, гострих на смак горошин. Яких тільки прибулців не знала Керала.

Ще один етап розвитку туризму в Індії прийшовся на відкриття цього регіону європейцями.

Васко-да Гама, перший європеєць, що морським шляхом дістався в Індію, висадився в районі сучасного міста Калькутта в 1498 р.

У 1600 р. була заснована англійська Ост-індійська компанія. Перший її корабель прибув в Індію в 1608 р. У 1613 р. компанія по указі імператора Джахангіра одержує право на торгівлю, що істотно впливає на збільшення поїздок в Індію. У 1640 р. Компанією на Східному узбережжі Індії в районі сучасного міста Мадраса закладений форт Святого Геогрія, куди направляється весь потік європейських мандрівників.

Поступово Ост-Індійська Компанія встановлює контроль над усією дельтою Ганга.

До середини 19 в. практично вся Індія виявилася під владою британської корони — Індія стала володінням(колонією) Британської імперії, що обумовило відвідання країни переважно британцями.

Колоніальне панування Британії продовжувалося аж до 1947 р. Опір британському пануванню існував завжди, а починаючи з 20-х років він одержує справжній розмах. У 1947 р. Британія змушена була прийняти рішення про надання Індії незалежності. Тільки після усунення панування Великобританії, Індія змогла більш розгорнуто зайнятися розвитком туристичних можливостей країни.

При Радживі Ганді, що проводив нову результативну політику, в Індію потекли іноземні інвестиції, стали використовуватися нові технології, створюватися нові галузі промисловості, у тому числі окремою галуззю став і туризм.

Найбільших успіхів національна туріндустрія досягла в середині 1990-х рр., коли щорічний приріст числа іноземних туристів досягав 7,7%. Починаючи з 1998 р. кількість прибуваючих мандрівників тут залишається фактично незмінною і складає, за даними ВТО, біля 2,4 млн чол. у рік.

Міністерство по Туризму Індії опублікувало дані про кількість зайнятих у туристичній галузі — біля 18 млн. чоловік. Очікується, що до 2010 року ця цифра зросте до 25 млн. чоловік і складе 6,8 відсотків від загальної кількості робочих місць.

На частку Індії припадає біля 45% усіх туристичних прибуттів у країни Південної Азії і більш 70% валютних надходжень від туризму регіону. Прибутки від туризму Індії перевищують $3,1 млрд. Як признаються туристичні влади країни, сьогодні індійська туріндустрія, зосереджена в основному в приватному секторі, потребує додаткових фінансових уливаннь у розвиток інфраструктури. У 2001 р. туризм був включений у п’ятилітню програму державних інвестицій. Вже сьогодні в Індії будуються 35 тис. нових готельних номерів на додаток до 60 тис. існуючих. На відміну від Украини, на індійському ринку засобів розміщення сильні позиції займають регіональні готельні групи, такі як Oberoi, Taj, Welcome Group, готові вкладати гроші в розвиток власного бізнесу.

Основними донорами індійського туризму залишаються Сполучене Королівство, США, Німеччина й Іспанія. Росіяни й українці в турпотоці країни складають тільки 0,6%. За даними Департаменту туризму уряду Індії, у 1999 р. цю країну відвідали біля 15 тис. туристів із країн СНД, у 2000 р. і того менше, лише 14 тис. чол.

Як думає Сурендра Пал Сінгх, для туристів з країн колишнього СРСР найбільше перспективні нетривалі програми відвідання Індії, що охоплюють один із регіонів. Для туристів із цих країн ця південноазіатська країна залишається напрямком переважно екскурсійного і пізнавального туризму. Спроби вітчизняних туроператорів збільшити частку пляжного і пригодницького туризму поки не увінчалися успіхом. Популярні у усьому світі пляжі Гоа в Україні попитом не користуються.

Найбільш популярна в туристів індійська туристична дистанція — “Золотий трикутник”, кути якого утворюють міста Делі, Агра і Джайпур. Біля 40% мандрівників в 2000 р. вибрали класику. Ще до 25% туристів віддали перевагу турам по північних штатах Індії. 15% наших співвітчизників здійснили поїздки по західній Індії, у тому числі відпочивали на узбережжі Гоа і Керали. Західна Бенгалія і Сикким акумулювали ще біля 5% туристичного попиту.

Великі відстані між туристичними центрами Індії обумовлюють дорожнечу внутрішніх трансферів. У цій країні передбачені 7 спеціальних програм внутрішніх перельотів для іноземних громадян. Найбільше популярна з них Indian Wonderfares. Квиток вартістю $300 надає право на необмежене число перельотів між різними містами країни протягом 7 днів. Аналогічні програми існують для залізничного транспорту. Тижневий абонемент на проїзд у кондиціонованих вагонах обійдеться туристам у $300, а у вагонах другого класу $80.

Особливий турпродукт пропонують спеціалізовані залізничні “готелі” — “Палац на Колесах” і “Роял Орієнт”, що здійснюють тижневі подорожі по штатах Раджастхан і Гуджарат. Вартість таких програм із розміщенням, харчуванням і екскурсіями складає $200-300 у день на людину.

Раджастхан із столицею в Джайпурі, по офіційній статистиці, випереджає всі інші штати країни по числу туристичних прибуттів. У чималому ступені цьому сприяють незліченні збережені пам’ятники минулого — форти і палаци старих правителів.

3.2. Туристичне районування країни

В Індії проживає більше мільярда осіб. Враховуючи, що в країні не так жорстко, як у Китаї, проводиться політика планування сім’ї, за прогнозами демографів Індія незабаром стане найбільш багатонаселеною у світі. Окрім того, Індія вважається найбільш багатонаціональною країною світу.

Індія володіє чудовими ресурсами, придатними для організації масового літнього і зимового відпочинку, екологічного і пізнавального туризму. Тисячі кілометрів пляжів на узбережжі Індійського океану, численні лижні поля. Країна лише починає освоювати ці природні багатства. Уже зараз великою популярністю у туристів користується пляжі штатів Гоа і Керала. До того ж, Керала — визнаний центр аюрведи — особливої практики лікування та піклування про здоров’я.

Своєрідним туристичним ресурсом країни є культурний світ, його духовні і матеріальні прояви: філософія індуїзму, відтворена в архітектурній симфонії храмів, пишні палаци, які свято оберігають пам’ять минувшини, багатоголосі сучасні мегалополіси і «загублені» міста.

Однієї із проблем розвитку туризму Індії є далекість країни від основних туристських ринків (Європа. США. Японія). Зручного й безпечного сухопутного транспортного зв’язку з Європою немає. Тому більшість туристів попадає в Індію літаком. Тому після терористичного акту 11 вересня Індія постраждала дуже сильно, хоча країна перебуває далеко від трагічних подій. Причина — острах летіти літаком, тим більше через або поблизу арабських країн.

Недостатньо ще використовується приморське положення Індії. Острови приналежної Індії — Никобарські, Андаманські й Лаккадивські — мають прекрасні можливості для розвитку туризму. Круїзний туризм не одержав гарного розвитку, тому що  основні маршрути проходять осторонь  від індійських берегів.

В Індії історично склалися райони, що відрізняються по соціально-культурних особливостях, способу життя населення. Ця розмаїтість є гарною основою для розвитку пізнавального етнографічного туризму.

Гіндустан — історична область у басейні верхнього й середнього плину Гангу. Тут розташовуються центри класичної індуїстської, а пізніше й мусульманської культури. Це один з найбільше густо заселених районів миру. Тут виникли одні з найдавніших міст миру: Варанаси, Аллахабад, Матхура. Населення говорить на гінді (державна мова) і урду (мова, на якому говорять індійські мусульмани). Великі території Гіндустану — монотонні, майже суцільно розорані й густозаселені рівнини з безліччю більших сіл, прикрашених манговими садами. Тут багато доріг, на які ланцюжками «нанизані» міста. Майже не збереглося лісів. Улітку — це один із самих жарких районів країни (+36 +42°С). а взимку — один із самих прохолодних (+8°С).

Культурно-історичні особливості Гіндустану складалися тисячі років під впливом декількох хвиль завоювань. Уздовж долини Гангу здавна пролягали шляхи, що ведуть на північний захід — у басейн Інду й далі в Південно-Західну Азію й на схід — у басейн Брахмапутри. до Індокитаю. В ІІ- І тисячоріччях до н.е.  по них рухалися із заходу арійські народи. Починаючи з 9-10 ст. н.е. і в середньовіччя цими ж шляхами йшли мусульманські завойовники. Крім того, у межах Гіндустану відбувалося змішання й з культурою Заходу. У Гіндустані перебувають безліч місць, пов’язаних з історією Індії, священних для представників різних конфесій міст. Вриндабан — міфологічне місце народження індуїстського бога Кришни. Самим священним з міст Індії вважається Варанаси (Бенарес), що із санскриту — «має кращу воду». Місто розташоване уздовж Гангу, по берегах ріки тягнуться ряди сходів, що спускаються до води щаблями, (гхат) купалень. У найдавніших індійських священних текстах (ведах) записано, що обмивання у священних водах Гангу очистить віруючих від зроблених гріхів і злочинів, вилікує від хвороб. Щороку  сюди стікаються тисячі з, щоб зробити обмивання. Обличчя міста доповнюють численні масивні індуїстські храми, їх близько 2000.

Зустрічаються мусульманські мечеті, християнські церкви й каплиці. Вулиці заповнені священнослужителями, жебраками, прочанами. Варанаси щорічно відвідує величезна кількість прочан (понад мільйон) і туристів. Їхнє число перевищує чисельність жителів, що постійно проживають у місті.

Сарнатх — розташований в 10- ти км до півночі від Варанаси. Тут по переказі 500 років тому Будда проголосив своє навчання, зібравши перших послідовників. У Сарнатхе на честь Будди імператор Ашока спорудив у Ш ст. до н.е.  колону, що вінчає символічне колесо буддизму із сидячими спинами друг до друга чотирма левами. Зображення цієї колони із древнім санскритським виреченням «Сатьям ева джаяте» («Правда завжди перемагає») стало гербом республіки Індії. Сарнатх — священне місце поклоніння буддистів усього миру.

Агра — місто розташоване на західному березі р.Джамни й були засновані мусульманами в її закруті як міцність. В 1631- 1648 гг. до південно-сходу від міцності, у самого берега Джамны був споруджений мавзолей- гробниця Тадж Махал. Він споруджувався Шах Джаханом для коханої дружини Мумтаз Махав. Сліпуче біломармуровий Тадж Махал став всесвітньо знаменитим: він оточений зеленим парком з фонтанами. Тадж Махалу Агра завдяки своїй близькості до Делі й можливості за кілька годин приїхати сюди по затіненої деревами автостраді, залучає сотні тисяч туристів із всіх куточків Індії й із всіх кінців миру. У місті безліч кустарних крамниць, які виготовляють мармурові й алебастрові мініатюри знаменитої усипальниці.

Аллахабад — (до XVІ ст. — Праяг). Із цим містом пов’язаний міф про пахтання молочного океану богами для одержання нектару — амрити. Нектар був поміщений у золоту посудину. З ним син володаря неба полетів в обитель богів. По дорозі він чотири рази відпочивав, ставив священну посудину на землю й пролив по краплі амрити в чотирьох місцях, одним із яких був Праяг. Місто стоїть на місці злиття Гангу й Джамни, а за переказом, тут же вливається в Ганг і третя, невидима підземна ріка. Віддавна   Праяг став місцем паломничества індуїстів з усією Індії. Праяг був перейменований в Аллахабад Акбаром — одним з найбільших імператорів з династії Великих Моголів, що правила в Індії з початку XVІ по середину XІ в.

Раджпутана — район самобутньої раджпутської культури. Він займає східну частину сучасного штату Раджастхан. «Раджпут» (із санскриту — син або нащадок раджі). У середні століття раджпути розселилися по всій північно-західній Індії. Із приходом мусульман у район Делі вони відступили вглиб території. У їхньому володінні виявилися сильно розчленовані гори Аравали. Гірська місцевість створювала ідеальні умови для зведення оборонних споруд. Тут будувалися цілі міста-крепості, схожі на ластівочні  гнізда. Самітність Раджпутани допомогла створити й зберегти їй самобутню культуру.

«Гімалайський притулок» — район являє собою досить вузьку смугу міжгорних западин і гірських відрогів, затиснуту між гімалайськими хребтами. Бездоріжжя (лише пішохідні тропи, вантажі перевозилися на мулах), пересіченість місцевості сприяли її ізоляції від іншої частини Індії.  Чи ледве не кожна річкова долинка була окремим володінням, загубленим у горах світом. Для іноземних завойовників у силу своєї ізольованості район виявився непривабливим, і вплив інших культур був мінімальним. Нині тут ведеться активне транспортне будівництво, з віковою ізоляцією покінчено. Дороги дозволили використовувати ресурси району й сприяли його підйому. Одним з напрямків господарської діяльності став туризм. Цьому сприяли особливі природні умови. Улітку в нижніх долинах (до 450 м) пекуче й задушливо, а на схилах Гімалаїв — рівний помірний клімат, до того ж вони дуже мальовничі. Під час літньої жари — це кращі курортні місця Індії. У межах високогір’їв узимку багато снігу. Така розмаїтість умов використовували ще англійці, розмістивши з 1864 р. у місті Шимла (Симла) літню столицю Індії. Згодом тут з’явилося багато відомих курортів: Найннтал, Масури й ін. Узимку, коли температури опускаються нижче 0°С. тут улаштовують ковзанки й лижні траси.

Панджаб — розташований у північно-західній Індії. Цей історико-культурний район займає територію штату Пенджаб, граничить із Пакистаном. Це область однієї з найдавніших на Землі цивілізацій — Хараппською. З найдавніших часів тут пролягли шляхи, що зв’язують Середню Азію. Середній Схід із просторами Індо-Гангської рівнини. Важливе значення мали минаючі через Панджаб дороги до Делі й далі до Калькутти.

Малва розташовується в центральній частині країни. Із древніх часів через цю територію пролягали торговельні шляхи. Особливе транспортно-географічне положення Малви забезпечило їй і важливе стратегічне значення. Міста, що виникли уздовж доріг, перетворилися в опорні центри, підсилившись серйозними оборонними спорудами. Так, Гвалияр, розташований на півночі району й фактично служив воротами в Малву, мав значну міцність на скелі, через що його часто називали сухопутним Гибралтаром. Популярність місту серед туристів принесли величезні джайнистські статуї, висічені на скелях, що оточують місто.

Найбільшу кількість туристів залучають два самих більших міста Індії, що мають свій неповторний вигляд і численні визначні пам’ятки.

Найбільшим туристським центром Індії є Мумбай (Бомбеї)). Це місто в багатьох відносинах є лідером: найбільший порт і індустріальний вузол, центр банківської діяльності й торгівлі. Це справжній «Вавилон» — тут представлені всі мови й діалекти, нації й народності, релігії й вірування Індії. Бомбей виник на семи островах. Поступовий простір між островами було осушено й утворилася територія міста. У місті багато пам’ятників, пов’язаних з історією країни. На самому березі Аравійського моря перебуває символ Бомбея — тріумфальна арка «Ворота Індії», виконана з ясно-коричневого базальту.

3.3. Аналіз туристичного ринку Індії

На сьогоднішній день туризм у країні не займає провідних позицій в економіці. На Індію доводиться менш 1 % світового туристського потоку й доходів від міжнародного туризму. Переважають міжрегіональні поїздки, багато туристів з європейських країн, особливо з колишньої метрополії — Великобританії. Цьому сприяють збережені економічні й культурні зв’язки, а також широке поширення в Індії англійської мови. Основний в’їзний туристський потік спрямований у великі міста — Мумбай (Бомбей). Діли. Калькутту, а також міста Північної Індії, розвиток яких відбувалося на перехрестях торговельних шляхів, в області контактів різних цивілізацій і чий архітектурний і культурний вигляд формувалися під впливом індуїстських, мусульманських і англіканських традицій містобудування (Варанаси, Аллахабад, Матхура. Агра). Найпоширенішою  формою внутрішнього туризму є паломництво.

Індія — лідер по туризму серед країн Південної Азії, однак рівень розвитку туризму явно не відповідає ресурсно-рекреаційним можливостям країни. В 2005 р. Індія прийняла 2.6 млн туристів, що приблизно дорівнює туристським відвідуванням таких невеликих країн як Андорра, Кіпр, Болгарія, Фінляндія, Домініканська Республіка. Темпи росту туристських прибуттів за останні 10 років становили 6.4% у год. що менше середньосвітових показників (7,4 %). Трохи краща ситуація з доходами від туризму. Темпи приросту туристських доходів становили в 1999- 2007 рр. 9.5% проти 4.5% у середньому в світі. Туристське сальдо позитивне й становить близько 1.0 млрд дол. Індію заробляє на міжнародному туризмі 3.3 млрд дол. (в 2007 р. — 1,5 млрд), одержуючи від кожного туриста в середньому 1270 дол.. що у два рази більше середньосвітових значень. Поїздки в Індію залишаються дорогим задоволенням, дорожнеча турів істотно стримує ріст потоку іноземних туристів.

Висновки

Практично вся територія Індії знаходиться в субекваторіальному поясі. Основною рисою, яка визначає погодно-кліматичні характеристики є тропічні мусони. Дощі в Індію приносить літній мусон. Вони посилюються на початку червня на західному узбережжі і приблизно в середині червня на східному — у Бенгалії. Ця закономірність добре помітна на кліматичній діаграмі Мумбаю (рис. 2. 20), який знаходиться на західному узбережжі країни і одним із перших «зустрічає» мусон із Аравійського моря. Саме там мусонний клімат виражений найбільш чітко.

Із точки зору пізнавального і релігійного туризму велике значення мають міста країни: Делі, Мумбаї (Бомбей), Колката (Калькутта), Ченнай (Мадрас), Варанасі та інші. Шанувальники екологічного туризму відвідують національні парки,серед яких великою популярністю користуються Казіранга, Манас, Джавхар, Дачі-гам, Корбет та Саріска.

В Індії проживає більше мільярда осіб. Враховуючи, що в країні не так жорстко, як у Китаї, проводиться політика планування сім’ї, за прогнозами демографів Індія незабаром стане найбільш багатонаселеною у світі. Окрім того, Індія вважається найбільш багатонаціональною країною світу.

Індія володіє чудовими ресурсами, придатними для організації масового літнього і зимового відпочинку, екологічного і пізнавального туризму. Тисячі кілометрів пляжів на узбережжі Індійського океану, численні лижні поля. Країна лише починає освоювати ці природні багатства. Уже зараз великою популярністю у туристів користується пляжі штатів Гоа і Керала. До того ж, Керала — визнаний центр аюрведи — особливої практики лікування та піклування про здоров’я.

Своєрідним туристичним ресурсом країни є культурний світ, його духовні і матеріальні прояви: філософія індуїзму, відтворена в архітектурній симфонії храмів, пишні палаци, які свято оберігають пам’ять минувшини, багатоголосі сучасні мегалополіси і «загублені» міста.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Глушкова И.П. Кружение по святым местам Индии (середина XIX в.) // Вопросы истории. — 2006. — № 10. — С. 124-139
4. Дудкін І. Зачарований Індією // Міжнародний туризм. — 2000. — № 2 . — С. 16-22
5. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
6. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
7. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
8. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
9. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
10. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
11. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
12. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
13. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.
14. Сивакова Т. Такая разная Индия // Cosmopolitan. — 2006. — № 11. — С. 438-442
15. Сторожик Н. Світ величавої простоти // Міліція України. — 2010. — № 11-12. — С. 44-45
16. Тешаєва М. Велика подорож до Індії // Міжнародний туризм. — 2005. — № 5. — С. 40 -47
17. Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.: ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.
18. Цопа Н. Менеджмент міжнародного туризму: Дис… канд. екон. наук: 08.06.02 / Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. — Сімферополь, 2002. — 244арк.
19. Чигарева Л. Индия // Стиль жизни. — 2004. — 18 октября : Приложение к газете «Бизнес». — С. 38-40
20. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
21. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 368 с.
22. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.