Вступ

Актуальність теми. Становлення глобального постіндустріального суспільства супроводжується зростанням ролі людини, її інтелекту, творчих та інноваційних здібностей в ефективному функціонуванні економічної системи. Це, у свою чергу, супроводжується відповідними змінами у змісті і структурі зайнятості населення з поступовим переважанням частки розумової праці. Внаслідок чого у країнах з високим рівнем соціально-економічного розвитку існує низка вимог щодо освітнього та інтелектуального рівня працівника, серед яких базовими є персональні, технічні та теоретичні вимоги.

Актуальність цих питань для України зумовлена передусім задекларованою на державному рівні стратегією формування соціально-орієнтованої ринкової економіки та значною мірою зростає у зв’язку з приєднанням до Європейської соціальної хартії, згідно якої договірні сторони зобов’язуються досягнути і підтримувати високий і стабільний рівень зайнятості та забезпечувати право працівника на справедливі умови праці та справедливу винагороду. З цих позицій важливого значення набуває обґрунтування освітньої детермінанти забезпечення продуктивної зайнятості населення як джерела економічної та соціальної стабільності в суспільстві, а також важливої умови наближення до європейських та світових стандартів рівня життя населення.

Глибокі сутнісні суперечності нинішнього цивілізаційного процесу висувають особливі вимоги до довгострокової соціально — економічної стратегії в Україні. Необхідно скоригувати загальну спрямованість трансформаційного процесу, надати йому сучасних цивілізованих форм, знайти такі шляхи та механізми входження у світову економіку, які б дали змогу максимально скористатися позитивними наслідками глобального розвитку і водночас мінімізували економічні й особливо соціальні труднощі, пов’язані з адаптацією національної економіки до закономірностей світової господарської системи.

Ринок праці та зайнятість населення є важливою складовою економічної системи держави. Забезпечення стабільного прозорого функціонування ринку праці є однією з умов інтенсивного розвитку економіки України. Виконання цієї умови в трансформаційний період можливе лише за наявності певних економічних важелів регулювання ринку праці. У вітчизняній економічній літературі до останнього часу були відсутні комплексні дослідження з питань функціонування та регулювання ринку праці та формування ефективної стратегії зайнятості населення. Простежується й однобічне трактування поняття регулювання, яке розглядається лише з позицій держави, що в свою чергу свідчить про спрощений підхід до вивчення питання ринку праці та проблем зайнятості населення, і потребує подальшої розробки.

Вимагає наукового обґрунтування і створення системи економічних важелів регулювання ринку праці та зайнятості населення Львівської області, яка б відповідала трансформаційним процесам в Україні. На сьогодні існують значні розбіжності щодо ґрунтовних досліджень взаємодії економічних інструментів, і насамперед, трудових нормативів.

Застосування економічних методів у функціонуванні та регулюванні ринку праці та зайнятості населення активно досліджується світовою економічною наукою. Вивченню цих питань присвячено чимало праць як вітчизняних так і зарубіжних вчених.

Проблематика ринку праці та зайнятості населення висвітлюється у працях В. Васильченка, В.Петюха, В. Книш, А.Рофе, Б.Збишко, М. Шаленка, Е. Лібанової, А. Баланди, В. Мікловди, С. Лучик, А. Чикуркова, В. Приймак, О. Позняк, О. Моргулець, І. Кравченко, О. Гуревич, М. Гуць та інших.

Метою роботи є визначення сутності, ролі та закономірностей розвитку вітчизняного ринку праці та формування стратегії зайнятості населення Львівської області в умовах ринкової економіки.

1. Трудові ресурси як складова частина продуктивних сил суспільства

В «Основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року», схвалених Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99, подано визначення змісту поняття «трудовий потенціал», що використовується як загальноприйняте на всіх офіційних ієрархічних рівнях управління: «Трудовий потенціал — це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічній менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність». Як бачимо, цим визначенням трудовий потенціал ототожнюється з робочою силою та трудовими ресурсами. Роль соціально-демографічних чинників у розвитку територіальній організації соціоекосистеми важко переоцінити. Одне із завдань, яке розв’язується під час вивчення соціально-трудового потенціалу міста, є створення такого соціального середовища, яке було б здатним забезпечувати не тільки адаптацію до напруженого ритму життя, а й відтворення населення та розвиток особистих якостей людини. Слід мати на увазі, що йдеться не про абстрактну людину взагалі, а про конкретну кількість жителів міста, які формують певну демографічну ситуацію. Під демографічною ситуацією розуміють зазвичай стан населення його кількість, вікову структуру, структуру сімей за кількістю членів сім’ї тощо на конкретній території в певний час.

Отже, демографічна ситуація визначає доцільні масштаби розвитку соціальної інфраструктури та її територіальну організацію. Існує і зворотний зв’язок: рівень розвитку соціальної інфраструктури впливає на тип відтворення населення, захворюваність, тривалість життя тощо, тобто на формування демографічної ситуації. Крім того, об’єкти соціальної інфраструктури функціонують не самі по собі, а завдяки людям — трудовим ресурсам (певній їх кількості з певним рівнем освіти, кваліфікації, бажанням працювати, вимогами до робочих місць тощо). Відтворення населення є природною передзимовою оновлення робочої сили. Воно характеризується постійною зміною поколінь людей, безперервним поповненням і динамікою кількісного та якісного складу, одночасно є відтворенням носіїв робочої сили — людей. їхнього трудового потенціалу [14, c. 35].

Чисельність населення області становить близько 2728,6 тис. чол. (станом на 01.01.2002 р.), що складає 5,47 % населення України. Доцільним буде зауважити, що Львівщина займає 4 місце серед областей нашої держави за кількістю населення. Слід зазначити, що чисельність населення регіону за період 1990-2002 рр. зменшилося на 25,5 тис. чол. (чи на 0,93 %), причому лише за 2001-2002 рр. даний показник зменшився на 4,6 тис. чол. Львівська область належить до одного з густонаселених регіонів України, середня густота населення тут рівна 125 чол. на 1 км2 (в той час, коли середня густота населення по Україні – 8,3 чол. на 1 км2). Найгустіше заселене Передкарпаття, а найменше – гірська частина.

Львівщина найбільш урбанізована серед західних галузей України. Найбільша густота міських поселень у Передкарпатті. Міське населення області становить 60,8 % чи 1658,5 тис. чол. В області є 43 міста, в тому числі 7 – обласного значення, 34 селища міського типу та 1854 сільських населених пунктів, де проживає 1070,1 тис. чол.

У національному складі населення області переважають українці (89,5%). У гірській частині проживає етнічна група українців – бойки. Росіяни (7,6 %) живуть переважно у містах. В області проживає незначна кількість поляків, євреїв, білорусів.

Віково-статева структура населення Львівської області подібна до структури населення всієї України. Зокрема, частка жінок тут становить 52,33 % чи 1428 тис. чол. У 2001 р. на 1000 жінок припадало 911 жінок (в Україні – 871).

А зараз вважаємо за доцільне зупинитися на характеристиці руху населення. Природний рух населення Львівської області має ті ж тенденції, що і природний рух населення України. Тобто характерним для нього є від’ємне значення показника природного приросту населення, а саме -1,70/00 станом на 01.01.2002 р. (-6,0 0/00 в Україні). Водночас в міських поселеннях даний показник становив –0,2 0/00, тоді як у сільській місцевості – -3,5 0/00. Доцільним буде зауважити, що коефіцієнт народжуваності по Львівській області рівний 10,0 0/00, тоді як в цілому по Україні він становить 8,3 0/00, а коефіцієнти смертності відповідно становлять 11,5 та 14,3 0/00. Коефіцієнти народжуваності та смертності у міських поселеннях Львівщини становлять 9,1 та 9,3 0/00, а у сільській місцевості – 11,4 та 14,9 0/00 відповідно. Слід також зазначити, як позитивну слід розцінювати тенденцію зменшення значення коефіцієнта дитячої смертності у регіоні з 14,8 0/00 у 1995 р. до 13,4 0/00 у 2002 р.

Для великих і середніх міст регіону та зон їх впливу (особливо для зони впливу міста Львова) характерною є маятникова міграція. Більше того, Львів, посідаючи за чисельністю населення 7-е місце в Україні, вийшов на третє місце (після м. Києва та Харкова) за кількістю маятникових мігрантів (понад 140 тис. чол. щодня) [9, c. 17-18].

Львівська область багата на трудові ресурси – 1672,0 тис. чол. чи 5,6 % трудових ресурсів України, в тому числі 1485,5 тис. чол. працездатного віку (88,8 % трудових ресурсів), і 186,5 тис. чол. – зайняті особи старшого віку. В цілому ж в регіоні у всіх сферах економічної діяльності зайнято близько 1182,0 тис. чол. на 01.01.2002 р.

Доволі складною є ситуація у Львівській області на ринку праці. Так, впродовж періоду 2001-2002 р. в області було зареєстровано 90144 чол. безробітних, серед яких 51501 чол. – жінки (57,1 %) і 29357 чол. – осіб, молодших 28 років, що становить відповідно 8,98; 8,30 та 9,20 % аналогічних показників в цілому по Україні. Та слід зазначити, що фактична кількість безробітних у Львівській області становить 229 тис. чол. чи 7,8 % загальнодержавного рівня.

Доцільним буде зазначити, що рівень безробіття в Україні (офіційний) у 2005 році становив 3,7 %, що в 1,6 рази менше, ніж на Львівщині. Таким чином, в області склалася складна і негативна тенденція погіршення ситуації в сфері зайнятості населення.

Із вищесказаного випливає значимість досліджень економіко-географічних закономірностей демографічного розвитку, розкриття рушійних сил. причин і механізмів цих закономірностей. Особливе значення в розвитку економіки надається населенню, найважливішою функцією якого є відтворення трудового потенціалу. Тому в центрі уваги слід поставити розвиток населення з погляду його трудоресурсної продуктивності.

Нестача відповідних трудових ресурсів впливає на ефективність функціонування об’єктів соціальної інфраструктури, на якість послуг, які надаються, а в кінцевому підсумку — на соціальне середовище існування людини, на особливості функціонування соціоекосистеми загалом [11].

2. Регіональні відмінності у формуванні трудоресурсного потенціалу Львівської області

Трудові ресурси підприємства, області, регіону, країни є головним ресурсом, від ефективності використання якого в значній мірі залежать результати економічної діяльності будь-якого суб’єкта і галузі, конкурентоспроможність її результатів тощо.

Трудові ресурси формуються на основі людських ресурсів, які наявні  на відповідній території, у певний період часу. Людський чинник є основним чинником у розширеному відтворенні населення, трудових ресурсів і трудового потенціалу взагалі. Знання глибинного змісту понять „трудові ресурси”, „трудовий потенціал”, а також дослідження реального стану розвитку допоможуть визначити тенденції їх розвитку та розробити і використати дієві заходи позитивного впливу на розширене відтворення населення, трудових ресурсів і трудового потенціалу. Заходи, які дозволяли б успішно виконувати державну програму розширеного відтворення населення, підвищення його економічної активності протягом довготривалого періоду, не допущення людських втрат взагалі та непродуктивних втрат потенціалу економічної та біоенергетичної активності населення відповідного регіону в Україні в результаті міграційних процесів.

Як показав аналіз складу постійного населення за віковими групами, частка працездатного населення на кінець 2000 р. становила 61,7 % і зменшилася, порівняно з кінцем 1995 р., на 2,5 %, або на 12,7 тис. осіб; старше від працездатного — 21 % і зросла, відповідно, за цей період на 16,2 %, або на 23,7 тис. осіб. Наприкінці століття відбувається зменшення чисельності трудових ресурсів міста [11].

Дослідження реального стану тенденцій розвитку трудових ресурсів визначаються дослідженням кількості і складу населення, вивченням процесу його відтворення та стану економічної активності.

Львівщина відноситься до районів України з високим ступенем національної однорідності населення, де переважають українці (90,4%). Найбільша їх питома вага (97,5% і більше) зосереджена у східних: Радехівському, Буському, Перемишлянському, Жидачівському та південних: Сколівському і Турківському районах. Найменша питома вага українців (менше 90,0%) у центрі (Пустомитівський район) та південно-східних Дрогобицький і Стрийський районах області.

Представники етнічних меншин проживають, здебільшого, у Львові. У 1989 р. росіян тут мешкало 124,3 тис. (15,8% від загальної кількості населення міста, 63,7% від їх загальної кількості у Львівській області), євреїв — 13 тис. (відповідно 0,5% і 90%), поляків 10 тис. (відповідно 0,4% і 37,2%). Поза Львовом росіяни зосереджені: у Червонограді — 10,7 тис. (12% від загальної кількості населення міста), Стрию — 10,2 тис. (14%), Дрогобичі — 8,3 тис. (10%), Трускавці — 3,9 тис. (16%), Самборі — 3,8 тис. (9%), Бродах — 3,0 тис. (13%); поляки — у Самборі — 1,5 тис (4%). Поляки є єдиною із основних етнічних меншин, значна частина якої проживає у сільській місцевості. На південному-заході області виділяється ареал їх сільського розселення. Це Мостиський район — 5,0 тис. (8% від загальної чисельності населення регіону), Самбірський — 1,9% тис. (3%) та Старосамбірський — 1,3 тис. (1,5%). Польське населення області, на відміну від російського, є давнім.

Населення Львівської області належить до різних релігійних конфесій. Найбільша кількість релігійних громад належить до Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) — 57,3%. Другим за чисельністю є Українське національне православ’я (УНП) — 28,3%, що представлене Українською Православною Церквою Київського патріархату — УПУ (КП) і Автокефальною Православною Церквою (УАПУ). Існують також громади Української Православної Церкви Московського патріархату — УПУ (МП) — 2,3%, Римо-Католицької Церкви (РКУ) — 4,7%, протестантських Церков — 6,3%, іудеїв — 0,1% та інші — 10%.

Стан наявного населення в Україні за період з 1913 до 2006 року має тенденцію до зростання в період 1913-1991 pp. (з 35.2 до 51.9 млн. осіб — у 1991 р.) і. тенденцію до зменшення кількості населення спостерігаємо в період 1996-2007рр. з 51,3 мли. осіб — у 1996 р. до 46. 6 млн. осіб — у 2007 р. або на 4.7 млн. осіб (табл.1). Дані про населення наведено у 1913 та 1939 pp. у сучасних межах території України. 1959 та 1970 pp. — за переписом на 15 січня, у 1979 р. — за переписом на 17 січня, у 1989 р. — за переписом на 12 січня, у 2002 р. — за переписом на 5 грудня 2001 р.. у інші роки — на 1 січня [10].

Таблиця 2.1. Населення у Львівській області

	Кількість наявного населення			Кількість постійного населення
	всього, тис.осіб	у тому числі		всього, тис.осіб	у тому числі
		міське	сільське		чоловіки	жінки
1995	2770.3	1690.4	1079.9	2721.5	1292.6	1428.9
1996	2753.2	1674.4	1078.8	2707.8	1286.1	1421.7
1997	2736.6	1657.2	1079.4	2691.8	1278.6	1413.2
1998	2717.7	1641.3	1076.4	2675.8	1270.5	1405.3
1999	2700.4	1625.7	1074.7	2659.9	1262.7	1397.2
2000	2676.9	1606.5	1070.4	2642.7	1254.0	1388.7
2001	2651.6	1582.8	1068.8	2624.4	1244.3	1380.1
2002	2626.5	1558.7	1067.8	2606.0	1234.9	1371.1
2003	2611.0	1553.5	1057.5	2592.6	1228.2	1364.4
2004	2598.3	1550.6	1047.7	2579.9	1222.0	1357.9
2005	2588.0	1549.8	1038.2	2569.7	1216.5	1353.2
2006	2577.1	1549.5	1027.6	2558.8	1210.8	1348.0
2007	2568.4	1548.8	1019.6	2550.0	1205.8	1344.2
2008	2559.8	1548.0	1011.8	2541.4	1201.1	1340.3
2009	2552.9	1547.2	1005.7	2534.6	1197.4	1337.2
2010	2549.6	1548.0	1001.6	2531.2	1196.2	1335.0

 

Відтворення населення залежить від природних, соціальних, економічних, історичних чинників, уставлених традицій. На всі демографічні показники впливають статевий і віковий склад населення, порушення яких є наслідком двох світових воєн, вплив яких особливо відчутно проявився у 2-й половині XX ст.

На поч. XXІ ст. зменшується і чисельність трудових ресурсів міста. Так, у 2001 p.. порівняно з 1995 p.. їхня чисельність становила 95,3 %, тобто зменшилася на 4,7 %, або на 28,3 тис. осіб. Водночас працездатне населення працездатного віку за цей період зменшилося на 5,6 %, або на 32.6 тис. осіб, а зросла чисельність осіб старшого віку та підлітків, зайнятих у галузях економіки, з 25.7 тис. осіб у 1995 р. до 30,5 тис. у 2001 р. Населення працездатного віку є найбільш активним у міграційних процесах.

Великий вплив на відтворення населення має його віково-статевий склад, який показує співвідношення між особами певних вікових груп за статями. Віково-статевий склад населення представляють у вигляді пірамід, за допомогою яких визначають їх спільні та відмінні риси. Для аналізу віково-статевого складу населення важливим є виділення трьох вікових груп:

1) до 15 р.— покоління дітей, або доробочого віку;

2) 15-54 (59) р. — покоління батьків, або робочого віку;

3) 55 (60) р. і більше — покоління прабатьків, або пенсійного віку.

З аналізу за 1989 і 1996 р. бачимо, що є поступове зменшення їх основи, з 24,1% до 23,1% серед чоловіків і з 21,0% до 20,0% серед жінок, що є результатом скорочення народжуваності.

Найбільшою за величиною є група робочого віку. Але й вона у 1996 р. порівняно з 1989 р., скоротилась серед чоловіків на 0,8% і серед жінок на 0,5% та становить відповідно 63,2%, 52,2%. У піраміді виділяються заглиблення 50-54 роки і 40-44, 45-49 років, що свідчить про зменшення чисельності населення, яке народилось у роки війни та післявоєнний час.

На відміну від двох перших вікових груп, які зменшуються, третя група (особи пенсійного віку) інтенсивно зростає. На 1,8% збільшилась кількість %о чоловіків і на 1,5% жінок у цій групі і дорівнює, відповідно 13,7% і 27,8%. Як бачимо, відбувається процес «старіння» населення, про що свідчить і його середній вік, який становить 35,1 років (у мужчин — 32,7, у жінок — 37,3 роки).

У статевому складі населення переважають жінки. Їх частка становить 52,4%, чоловіків — 47,6% [5, c. 85-86].

Територіально по районах найсприятливішими, в плані відтворення населення, віково-статевий склад є у Яворівському, Миколаївському, Турківському районах і на території Львівської міської ради. Складна ситуація склалася у Жидачівському і Перемишлянському районах.

Стан і рівень розвитку людських ресурсів (населення) визначають за результатами аналізу процесу їх відтворення, як процесу безперервного і постійного поновлення людських поколінь у результаті взаємодії народжуваності та смертності. Відтворення населення взаємопов’язане з рухом населення та визначається особливостями зміни чисельності і складу населення в світі в цілому, в окремій країні або регіонах.

Отже, якщо навіть у загальних рисах розглянути демографічний розвиток м. Львова, то неможливо не помітити прогресування саме тих тенденцій, які негативно позначаються на обсягах та якості трудового потенціалу. Очевидно, це загальна тенденція розвитку населення на сучасному етапі, що є наслідком впливу здобутків цивілізації з їх регіональним та національним проявом [12, c. 3].

3. Оцінка сучасного розміщення трудових ресурсів Львівської області

Відтворення людських ресурсів Львівської області перебуває в даний час у несприятливому стані і його динаміка характеризується відносно невисокими темпами росту народжуваності, ростом смертності населення, що негативно позначається на соціальній безпеці регіону. Так, у 2008 році населення Львівщини зменшилось на 6,8 тис. осіб і на 1 січня 2009 року його кількість становила 2552,9 тис. осіб. Зменшення населення відбулося як за рахунок природного скорочення (6,1 тис.осіб) так і за рахунок міграційного (0,7 тис.осіб). Природний приріст населення зафіксовано у Яворівському районі (357 осіб) та м. Новий Розділ (31 особа).

Проте, відносно позитивною є динаміка народжуваності: у 2008 році в області народилось 29 тис. дітей, що на 5,7% більше, ніж у 2007 році. При цьому найвищий рівень народжуваності спостерігався у Турківському районі (14,5 особи на 1000 населення), найнижчий – у м. Моршин (6,8 особи на 1000 населення). Поряд із зростанням нроджуваності, також збільшується смертність населення. У порівнянні з 2007 роком кількість померлих зросла на 0,7% і становила 35,1 тис.осіб. До регіонів Львівської області з найвищим рівнем смертності слід віднести Перемишлянський район, з найнижчим – м.Новий Розділ (відповідно 19,7 та 8,5 померлих на 1000 населення). На початок лютого 2009 року найвищий рівень смертності спостерігався у Жидачівському районі, найнижчий – у м.Трускавець (відповідно 22,9 та 8,7 померлих на 1000 населення). За причинами смерті перше місце посідають хвороби системи кровообігу, друге – новоутворення, третє – зовнішні причини смертності та захворюваності.

Однією з вагомих загроз соціальній безпеці регіону є високий рівень смертності у сільській місцевості, який є у 1,6 раза вищим, ніж у міських поселеннях. Причинами сучасної демографічної ситуації є те, що область, практично не відтворює населення. Різкий спад рівня народжуваності і зменшення частки дітей у загальній чисельності населення призвели до старіння населення, особливо в сільській місцевості.

Характерними рисами розвитку трудового потенціалу Львівської області є зменшенням шлюбоутворення та зменшенням розлучуваності. У 2008 році спостерігалася тенденція зменшення кількості шлюбів, що на 17,7% менше у порівнянні з 2007 роком. Кількість розлучень також скоротилася – на 6,5%.

Забезпечення відтворення населення можливе у випадку належного рівня системи охорони здоров’я (СОЗ) населення. Найвищий рівень розвитку системи охорони здоров’я мають Моршин і Трускавець. Львів і Самбір добре забезпечені лікарняними ліжками (в середньому 156,0 на 10 000 осіб населення), амбулаторно-поліклінічною допомогою (332,7 відвідувань за зміну) і лікарями (97,4). Найнижчий рівень розвитку СОЗ спостерігаався у трьох районах Дрогобицькому, Самбірському і Пустомитівському. Низькі значення показників у Пустомитівському районі можна пояснити територіальною близькістю до обласного центру, лікарняні установи якого обслуговують значну частину населення районів [9, c. 18].

Погіршились умови відтворення людських ресурсів, їх кількісні та якісні характеристики, здатність до самовідтворення. Це, в свою чергу, негативно позначається на темпах та якості соціально-економічних реформ у суспільстві, ускладнює лібералізацію регіонального ринку праці та створює передумови виникнення загроз соціальній безпеці Львівської області. Упродовж 2008 року ринок праці Львівщини зазнавав істотних змін. Так, якщо у 2008 році ситуація була стабільною й укріплювалися позитивні тенденції, напрацьовані службою зайнятості упродовж 8-ми років, то на початку 2009 року під впливом світової фінансової кризи відбулися суттєві зміни, а саме: збільшилися обсяги пропозиції робочої сили (з 121,5 тис. до 123,3 тис. незайнятих громадян); збільшилися обсяги вивільнених працівників з підприємств (з 4,4 тис. до 4,5 тис. осіб); зменшився попит на робочу силу (з 68,4 тис. вакансій, які надійшли від працедавців, до 65,8 тис. вакансій).

Водночас на ринку праці збереглися позитивні тенденції щодо: зменшення обсягів сільського безробіття (з 50,1 тис. до 48,2 тис. осіб); зменшення обсягів довготривалого безробіття (з 22,6 тис. до 17,6 тис. довготривалих безробітних). В умовах зменшення кількості вільних робочих місць (вакантних посад) і збільшення чисельності осіб, що знаходились у пошуку роботи, служба зайнятості активізувала заходи активної політики зайнятості, якими було охоплено 81,5 тис. безробітних. Станом на початок 2009 року на обліку в центрах зайнятості перебували 44,1 тис. незайнятих громадян, при цьому кількість вакансій складала 1,8 тис. робочих місць. На одиницю пропозиції праці претендували 24 особи. Найбільш обмежені у виборі місця праці мешканці міст Новий Розділ, Моршин, Стебник, Новояворівськ, а також Жидачівського, Жовківського, Золочівського, Радехівського та Сколівського районів. У зазначених регіонах нараховується до 20 вільних робочих місць та вакантних посад. Дещо краща ситуація з роботою у Дрогобицькому, Самбірському районах (понад 100 вакансій) та у м. Львові (понад 870). При існуючих тенденціях метою державної регіональної політики у сфері зайнятості повинне стати досягнення повної і продуктивної зайнятості, тобто такої збалансованості між наявними робочими місцями та потребою економічно активного населення в належно оплачуваній праці, за якої досягається найефективніше використання трудового потенціалу нації [6, c. 149].

Аналіз природного приросту населення за регіонами України у 2004-2006 роках підтверджує про значне зниження природного приросту населення як по Україні в цілому так і в західному регіоні України.

Незначне підвищення значення показника природного приросту населення відбулося за рахунок збільшення кількості народжених на 33,1 тис. осіб або на 7,7 %, в тому числі у міських поселеннях в 2006 проти 2004 р. — на 22,3 тис. осіб (7,8 %) і у сільській місцевості — на 10 8 тис. осіб (на 7,6 %), а також за рахунок зменшення кількості померлих у 2006 проти 2004 року — на 3,6 тис. осіб або на 0,42 % і, в тому числі у сільській місцевості — на 4,5 тис. осіб або на 1,5 % тоді, як у міських поселеннях кількість померлих у цей період зросла на 1,3 тис. осіб або на 0,3 %.

На значне скорочення чисельності населення України, а в тому числі Карпатського мікрорегіону має не тільки щорічне природне зменшення населення, а особливо, за останні 10-12 років (таблиці 1-4), а також наслідки міграційних процесів, розміщення території Карпатського мікрорегіону у західній частині прикордонної зони України та наявністю (по сусідству) європейського ринку праці із значно вищим рівнем оплати за одиницю відповідних витрат, тоді, як національний (регіональний) ринок праці із значно нижчою оплатою одиниці витрат праці відповідної кваліфікації та європейськими цінами на товари народного споживання. Про вищесказане підтверджують дані про зниження рівня економічної активності населення України (досліджуваного регіону), а особливо населення працездатного віку в період після 2000 року (табл.3.1) [6 c. 150].

Таблиця 3.1

Аналіз економічної активності населення України та Карпатського регіону за період 2000-2006 рр.

 

	2000 р.		2004 р.		2006 р.		Відх.  2006  р. 2004 р.
	тис. осіб	% до насел віці       15 років	тис. осіб	% до насел. віці       15 років	тис. осіб	% до насел віці       15 років	ти с. осіб	% до насел віці       15 років
Україна          22830,		63,2           22202,		62,0	22245	62,2	-585	-1,0
Області західного регіону України
Львівська	1249,5	65,2	1174,5	61,6	1166,9	61,2	-82,	-4,0

 

Дані таблиці 3.1 підтверджують про значне зниження економічної активності населення України у віці 15-70 років, що складає на 585,4 тис. осіб або на 1,0 % проти 2000 року.

На противагу рівня економічної активності населення у Львівській області, то у Чернівецькій, Івано-Франківській та Закарпатській областях Карпатського мікрорегіону відбулося підвищення рівня економічної активності населення, відповідно, на 46,7; 16,0 і на 15,0 тис. осіб, що у підсумку складає 77,7 тис. осіб (13,3 %) — економічної активності населення по Україні.

Таким чином, зниження рівня економічної активності населення на території Карпатського мікрорегіону відбулося, в загальному, на 4,9 тис. осіб або на 0,8 %, в порівнянні із аналогічним показником по Україні. Таке зниження рівня економічної активності населення на території Карпатського мікрорегіону і на території України, в цілому, відбулося за рахунок зниження даного показника населення працездатного віку на 604,8 тис. осіб і, лише за рахунок населення старшого працездатного віку відбулося деяке підвищення економічної активності населення на 19,4 тис. осіб або на 3,2 %.

У жовтні 2010р. на зареєстрованому ринку праці збереглася тенденція до зменшення абсолютної кількості безробітних до 22,2 тис. (на 1 листопада 2010р.).

Кількість осіб, які шукали роботу через державну службу зайнятості за десять місяців зменшилась на 11,8%, та на 1 листопада становила 23,2 тис. Офіційного статусу безробітних на початок листопада набули 22,2 тис. громадян, з них 75,8% отримували допомогу з безробіття. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 листопада 2010р. порівняно з 1 листопада 2009р. зменшилась на 21,5%. Серед безробітних кожний другий займав посаду службовця, та місце, яке не потребувало професійної підготовки. Кількість безробітних у сільській місцевості становила -9,1 тис. осіб, у міській — 13,1 тис. осіб.

Рівень зареєстрованого безробіття порівняно з попереднім місяцем зменшився і станом на 1 жовтня 2010р. склав 1,4%. Цей показник зменшився серед сільського населення і становив — 1,6%, а серед міського населення залишився без змін — 1,4%.

Рис. 3.1. Рівень зареєстрованого безробіття (у % до економічно активного населення працездатного віку, на початок місяця)

У жовтні відбулося зменшення попиту на робочу силу: кількість вільних робочих місць (вакантних посад) за даними підприємств, установ та організацій на 1 листопада п.р. становила 2094 одиниць, що порівняно з 1 жовтня менше на 376 одиниць (на 15,2%), а з 1 листопада 2009 року більше — на 423 одиниці (на 25,3%). Навантаження незайнятих громадян, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні, на одну вільну вакансію на 1 листопада п.р. становило 11 осіб і порівняно з 1 листопада 2009р. зменшилось на 35,3%.

4. Динаміка структурних змін зайнятості трудових ресурсів  Львівської області. Трудові ресурси сфери обслуговування, у тому числі торгівлі і громадського харчування

Складність і актуальність вирішення проблеми зайнятості населення в окремому регіоні, такому як Західний, посилюється ще й відсутністю цілеспрямованої державної економічної політики у сфері зайнятості, що була б органічно пов’язана та узгоджена з напрямами економічного і соціального розвитку держави і регіонів, з проблемою навчання і відповідно з політикою держави у сфері освіти та науки, з бюджетною політикою, і мала б адресну фінансову та організаційну підтримку

Існує декілька інтегральних підходів до аналізу і вирішення складних проблем управління. Один з них — стратегічний.

Стратегія може розглядатися як модель адекватного реагування з боку регіону на проблеми зайнятості, незбалансованість ринку праці, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки регіону, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, забезпечення умов щодо знаходження роботи і збереження місця роботи, працевлаштування молоді, навчання і перенавчання робочої сили в регіоні, необхідністю посилення соціального захисту безробітних та координації органів виконавчої влади, обласних, місцевих центрів зайнятості, профспілок і працедавців у проведенні ефективної політики зайнятості та регулюванні ринку праці.

Генеральною метою розробки стратегії є покращення зайнятості населення при дотриманні Конституційного права громадян на свободу праці, повну та своєчасну винагороду за неї, на вибір професії та роду заняття, на освіту.

Важливим моментом у процесі стратегічного планування є розробка стратегії виходячи з окремих її складових, основними з яких є:

• Стратегія економічної активності населення досліджуваного регіону.
• Стратегія участі населення у підприємницькій діяльності.
• Стратегія забезпечення якості і конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці [3, c. 5].

1. Стратегія економічної активності населення Львівської області. Економічна активність населення, яка традиційно вимірюється рівнем зайнятості, рівнем безробіття та рівнем економічної активності — це такий стан суспільства, при якому забезпечення активності  можливе за умови росту  трудового  потенціалу населення, а саме:

—         здатності людини бути зайнятою і зберігати роботу, тобто самостійної зайнятості, створення одноосібних володінь, розвиток домашніх господарств, фермерства;

—         вирівнювання шансів міського і сільського населення при працевлаштуванні і по доходах;

—         запобігання прихованого безробіття, росту вартості і якості життя,

—         реформування соціально-трудових відносин на селі внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;

—         підтримки   неконкурентоспроможних   трудових   ресурсів   в   депресивних регіонах Західних областей України та монофункціональних містах;

—         пом’якшення соціальних наслідків закриття неперспективних підприємств. Аналіз    економічної    активності    населення   Львівської    області  дозволяє стверджувати про диспропорції на ринку праці України (табл. 4.1.) [6].

Таблиця 4.1

Економічна активність населення за статтю та місцем проживання у Львівській області станом на 2009 рік [10]

 

				Населення:
Показники	Од. виміру
		всього	жінки	чоловіки	міське	сільське
1. Економічно
активне населення:
— у віці 15-70 років;	тис. осіб	1166,9	558,0	608,9	699,3	467,6
— працездатного віку.		1066,7	489,8	576,9	664,6	402,1
2. Рівень
економічної активності:	у % до населення відповідної вікової групи
— у віці 15-70 років;		61,2	56,9	65,7	59,2	64,5
— працездатного віку.		67,6	64,9	70,1	67,3	68,2
3. Зайняте
населення :
— у віці 15-70 років;	тис. осіб	1070,1	518,6	551,5	645,2	424,9
— працездатного віку.		970,0	450,4	519,6	610,5	359,5
4. Рівень
зайнятості:	у % до населення
— у віці 15-70 років;	відповідної вікової	56,1	52,9	59,5	54,6	58,6
— працездатного віку.	групи	61,5	59,7	63,1	61,8	61,0
5. Безробітне
населення:
— у віці 15-70 років;	тис. осіб	96,8	39,4	57,4	54,1	42,7
— працездатного віку.		96,7	39,4	57,3	54,1	42,6
6. Рівень
безробіття:	у % до економічно
у віці 15-70 років; — працездатного	активного населення відповідної вікової	8,3	7,1	9,4	7,7	9,1
віку	групи	9,1	8,0	9,9	8,1	10,6

 

Аналіз економічної активності населення у регіоні показує, що незважаючи на більш високий, ніж у жінок, рівень зайнятості (59,5 % та 52,9 % відповідно), абсолютна величина безробітних чоловіків вища за жінок і інерція пошуку ними роботи менша. Так, станом на 2006 рік у Львівській області нараховувалося в середньому 57, 4 тис. безробітних чоловіків та 39, 4 тис. безробітних жінок. Рівень безробіття зазначених категорій населення в розрізі статево — вікової ознаки становив 9, 4 % та 7,1% відповідно.

Проблематичними сегментами ринку праці є безробіття молодих людей, осіб з низьким рівнем кваліфікації, жінок, мешканців села. У 2008 році надалі спостерігається значний ріст населення у продуктивному віці, що з одного боку становить шанс для динамічного розвитку економіки, а з іншого — вимагає узгоджувати кваліфікацію, знання та вміння цих осіб з вимогами ринку, тобто забезпечити їх конкурентоспроможність. Як свідчать дані розрахунків, при значно вищій економічній активності сільського населення (64,5%), рівень безробіття міського населення є значно нижчим і становить 7,7%, тоді як рівень безробіття в сільській місцевості зупинився на позначці 9,1 %.

Щодо сільської зайнятості населення зазначимо, що у Західному регіоні вона має таку специфіку, що на цій території проживає третина населення регіону, а в аграрному виробництві працює лише п’ята частина усіх зайнятих. Цього факту достатньо, щоб зрозуміти особливості ринку праці на селі, обсяги сільського безробіття, для зменшення якого треба спрямовувати сільське господарство і сільську зайнятість у ринкове середовище, де аграрна освіта повинна знадобитися господарям, які добре обізнані з сучасними виробничими, організаційними, ринковими та іншими технологіями.

Українська статистика відбиває й іншу ситуацію. В Україні в цілому сьогодні спостерігається підвищення економічної активності населення, зростання зайнятості і скорочення безробіття.

За даними Державного комітету статистики України, чисельність зайнятого населення в Україні за 9 місяців 2009 року досягла найвищого рівня за останні вісім років і склала 59,1% — це більше, ніж у ряді країн-членів ЄС. Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах країни. Найвищий рівень зайнятості за 9 місяців 2009 року спостерігався в Києві (64,7%), а найнижчий — в Івано-Франківській та Тернопільській областях (54,5%) [10].

За даними Міжнародної організації праці, в 2008 році в світі нараховувалося 191,8 млн. безробітних, що на 35 млн. більше, ніж 10 років тому (при цьому 2,8 млрд. чоловік мають роботу). Останніми роками рівень зайнятості зростає в усіх регіонах світу, окрім країн Північної Африки і Близького Сходу (переважно арабських). У цих країнах зафіксований найвищий рівень безробіття — 13,2 % від працездатного населення. На другому місці — «чорна Африка» з 9,7 %. У розвинених країнах рівень безробіття в 2008 склав 6,7 % [11].

2. Стратегія участі населення у підприємницькій діяльності з метою забезпечення продуктивної зайнятості.

Суттєвим чинником, що сприяє зменшенню надлишкової пропозиції робочої сили і збільшенню задоволеного попиту є активна політика працедавців при вирішенні проблем зайнятості, їх зацікавленість у збільшенні попиту на робочу силу, стримана політика звільнень, незацікавленість використання робочої сили на протязі неповного робочого дня.

Зазначимо, що процеси грошової приватизації не звільняють інвесторів від Державна політика у сфері зайнятості та створенні нових робочих місць реалізуватиметься через подальшу реструктуризацію державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах модернізації виробництва і ефективного функціонування підприємств у післяприватизаційний період.

Щодо підприємництва, слід відзначити високий рівень ділової активності населення Львівської області. Так, високою є підприємницька активність населення у сфері торгівлі (33,4 % від загальної кількості малих підприємств). У сільському господарстві здійснює діяльність не більше 8% малих підприємств, у будівництві 7,2 %, у готельному і ресторанному господарстві та промисловості — 6,4 % та 19,3 % відповідно (рис. 4.1) [ 9].

Спеціалісти визначають «якість робочої сили» як сукупність якостей людини, які проявляються у процесі праці і обумовлюються кваліфікацією й особистими характеристиками працівника: його фізіологічними і соціально-психологічними особливостями, станом здоров’я розумовими здібностями), а також адаптованістю, у тому числі гнучкістю, мобільністю, вмотивованістю, інноваційністю, профорієнтованістю і профпридатністю.

З метою практичної оцінки якості робочої сили нами було проведено соціологічне обстеження, яке ґрунтувалось на анкетному опитуванні працівників торговельних підприємств м. Львова. Соціологічне дослідження проводилось у ІІ півріччі 2006 року, до опитування було залучено 180 осіб, серед яких керівники торговельних підприємств та працюючі власники (співвласники), самозайняті (зайняті індивідуальною трудовою діяльністю) та наймані працівники.

Ринкові умови вносять свої корективи в зміст поняття «кваліфікація», яке сьогодні варто трактувати не лише як сукупність професійних знань та навичок для безпосереднього виконання роботи, а й якості, які забезпечують більш успішну конкуренцію працівників на ринку праці та гарантують місце роботи і відповідний доход [10]. Є.Л.Богданова в систему показників аналізу ринку праці пропонує включити показник рівня конкурентоспроможності, який визначається як ступінь можливостей працівника витримати конкуренцію з боку реальних або потенційних претендентів на його робоче місце або претендувати самому на інше, більш престижне [11].

Від рівня конкурентоспроможності працівника залежить специфіка його трудової поведінки (особливості прийняття рішень, оцінка середовища тощо), рівень реалізації і розвитку особистого трудового потенціалу. Слід відзначити, що категорія «конкурентоспроможність» є більш місткою ніж якість, і спирається на неї. Відмінність між конкурентоспроможністю і якістю робочої сили обумовлена тим, що навіть при умові незмінності останньої, конкурентоспроможність постійно змінюється під впливом кон’юнктурних змін на ринку праці [5, c. 86-87].

Оцінити власну конкурентоспроможність на ринку праці було запропоновано працівникам торговельної сфери. Вивчення їх відповідей засвідчило, що близько 69% з них вважають себе конкурентноспроможними у ринкових умовах господарювання. При цьому 54% опитаних мають можливість говорити про власну конкурентоспроможність завдяки великому досвіду роботи, близько 40% — через високий рівень отриманої освіти, 27% — завдячують енергійності, комунікабельності, схильності до адаптації та інноваційності (в більшості — це особи до 30 років). Розподіл конкурентоспроможності респондентів за статусом зайнятості (найманий працівник, самозайнятий, керівники-власники/співвласники) та їх відповіді щодо трудових установок представлені у табл. 4.2.

Таблиця 4.2. Оцінка власної конкурентоспроможності та трудові установки зайнятих Львівщини (на прикладі сфери торгівлі)

( % до кількості опитаних)

Варіанти відповіді

Категорія зайнятих	Позитивно оцінюють власну конкурентоспроможність на ринку праці	Напружена робота зазвичай приносить і краще життя	Краще життя зазвичай залежить від випадку та зв’язків, аніж від напруженої роботи	Важко відповісти
Наймані працівники	51	48	43	9
Самозайняті (індивідуальна трудова діяльність)	67	53	40	7
Керівники- власники/ співвласники	83	72	14	14

Сама сутність поняття якості робочої сили визначає важливість такої особистої характеристики працівника, як його властивість адаптації до нових умов, здатність пристосовуватись до змісту та специфіки трудової діяльності і безпосередньо до соціального становища, а також вміння вдосконалювати ділові та особисті якості. Адаптованість працівника може бути професійною, психофізіологічною, соціально-психологічною.

Як засвідчило соціологічне дослідження, 78,9% опитаних все ж спробують адаптуватись до запропонованого режиму роботи, однак, 61,4% не згідні пристосовуватись до неприйнятних умов праці і спробують змінити місце праці. Це свідчить про усвідомлення самоповаги, рішучості, впевненості у собі, а також ще раз підкреслює їх впевненість у конкурентоспроможності на ринку праці.

Визначення галузевих пріоритетів створення нових робочих місць пов’язано з державною підтримкою галузей, які здатні забезпечити максимально швидке збільшення обсягів валового продукту України, визначає рівень економічної безпеки країни і створюють матеріально-технічну базу виробництва, а також забезпечують розвиток інфраструктури, функціонування комунальної сфери та медицини.

Звернемося до варіантів прогнозу подій на ринку праці у стратегічному періоді на прикладі Львівської області.

В основу нормативного варіанту прогнозу покладено документи стратегічного рівня Послання президента «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011рр.» у яких передбачено до 2011 року включно щорічний приріст валового продукту в середньому 6,5%. Якщо цей параметр перенести на Львівський регіон, закласти середньорічний темп приросту валового продукту — 6%, то пропорції між продуктивністю праці і зайнятістю можуть виглядати так: ВП (3,8%), продуктивність праці (4,7%), зайнятість (1,8%). На основі цих даних розробимо прогноз зайнятості населення у Львівській області на 2007 — 2009 роки (табл.4.3).

Таблиця 4.3. Стан зайнятості та безробіття населення Львівської області  у 2007 — 2009 роках

 

Показники	Роки
	2007	2008	2009
Трудові ресурси, тис. осіб	1068,3	1070,1	1073,4
Чисельність зайнятих у всіх видах економічної діяльності, тис. осіб	1072,2	1075,4	1076,5
Рівень зайнятості населення у віці 15 — 70 років (в середньому за рік), %	62,6	63,7	64,8
Чисельність безробітних, визначена за методологією МОП, тис. осіб	96,0	86,9	75,6
Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, %	7,8	6,9	6,1
Рівень економічної активності, %	68,2	69,4	70,1

Аналіз наведених параметрів свідчить про те, що для ринку праці Львівської області характерні наступні зрушення:

— стабілізація обсягів працездатного населення працездатного віку на рівні 1068,3- 1073,4 тис. осіб;

— поступове збільшення чисельності населення, зайнятого економічною діяльністю (з 1072,2 тис. осіб у 2007 році до 1076,5 тис. осіб у 2009 році), переважно за рахунок розвитку самостійної зайнятості населення, активізації діяльності підприємств споживчої кооперації, приватних, сімейних, фермерських господарств;

— збільшення чисельності населення, зайнятого такими видами економічної діяльності, як сільське господарство, торгівля, громадське харчування і сфера послуг;

— поступове зменшення чисельності безробітних, визначеної за методологією МОП з 96,0 тис. осіб у 2007 році до 75,6 тис. осіб у 2009 році і зниження рівня безробіття, визначеного за методологією МОП — відповідно з 7,8% до 6,1% [16, c. 324-325].

 

5. Сучасні соціальні, економічні та екологічні проблеми  зайнятості населення та перспективи ефективного використання трудових ресурсів Львівської області

Процес регулювання зайнятості населення має забезпечувати найбільш ефективне використання трудового потенціалу для отримання максимального економічного й соціального ефекту. В цьому контексті особливо важливе значення мають заходи, спрямовані на створення умов для задоволення потреб людей у праці й заробітку, що сприятиме оптимізації соціального блоку соціоекосистеми.

Розв’язання проблем зайнятості в агропромисловому комплексі буде пов’язано з розгортанням програм підтримки регіональної реформи (кредитні і освітні програми, виробництво сільськогосподарської техніки). Поширюватиметься фермерство і приватні господарства, в стратегічному періоді стимулюватиметься розвиток на селі переробного та інших промислів, послуг рекреації та туризму, інших видів діяльності. Робочі місця в агропромисловому комплексі створюватимуться за умови застосування пільгового законодавства щодо процедур заснування, оподаткування і звітності агрофірм.

З метою розвитку виробництва, активізації зайнятості населення, збільшення кількості робочих місць повинні створюватися спеціальні економічні зони, напрацьовуватися законодавча база з питань розвитку підприємництва, підтримки регіонів з критичною ситуацією на ринку праці.

Державною політикою у сфері формування ефективної політики зайнятості населення до 2009 року є:

—         переорієнтація ринку освітніх послуг на роботодавців;

—         підвищення якості робочої сили;

—         інтеграція професійної освіти в європростір;

—         співробітництво прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонної міграції та взаємного регулювання діяльності громадян, які працюють за межами своєї держави [2].

Виходячи з вищенаведених розрахунків, на визначено, що основними напрямами стратегії економічної активності населення Львівської області є:

1)       забезпечення зайнятості жінок і самозайнятість;

2)       забезпечення молодіжної зайнятості в межах обласних програм «Зайнятість молоді»;

3)       запобігання довготривалого сімейного безробіття;

4)       забезпечення сільської зайнятості і розвиток домашніх господарств та одноосібних володінь;

5)       сприяння зайнятості неконкурентоспроможних трудових ресурсів в депресивних і монофункціональних містах.

Щодо стратегії піднесення ділової активності працедавців на перспективу повинні бути:

1) зацікавленість і співучасть фірм у проведенні маркетингових досліджень ринків продуктів (робіт, послуг) і ринків праці;

2) впровадження інвестиційних проектів щодо створення нових робочих місць;

3)       удосконалення організації використання інформаційної мережі Інтернет для оптимізації попиту і пропозиції на ринку праці;

4)       державне (нормативне і законодавче) сприяння розвитку підприємництва в регіонах, зокрема сприятливого інвестиційного клімату для створення вільних економічних зон, розвитку сфери послуг, створення малих і середніх підприємств;

5)       забезпечення комплексності програм проведення соціально-економічної, промислової політики, програм розвитку аграрного сектору і підприємництва у регіоні і скерування їх на зайнятість населення;

6)       реалізація принципу соціального партнерства між працедавцями, профспілками, органами влади на місцях при укладанні угоди [5, c. 89].

В напрямку розробки стратегії забезпечення якості і конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці, однією з умов визначення майбутньої ситуації на ринку праці можна вважати впровадження реформи освіти, яка передбачала б:

—         поширення середньої освіти як широко профільного навчання;

—         забезпечення більш професійної мобільності випускників;

—         врахування в навчальних програмах елементів економічного навчання для активного виходу на ринок праці;

—         започаткування у школах осередків орієнтації та професійного посередництва, які б спрямовували молодь до відповідного вибору професії.

Враховуючи реальний стан розвитку трудових ресурсів, що наявний в даний час в Україні і Карпатському мікрорегіоні. Приймаючи до уваги тенденції до зменшення чисельності трудових ресурсів через найвищий серед країн СНД та інших країн світу коефіцієнт смертності населення (16,6 на 1000  осіб населення) і найнижчий (у зазначеному вище порівнянні) коефіцієнт народжуваності населення, що складає 9,0 на 1000 осіб населення [7, с. 528-533], а також при врахуванні зниження чисельності економічно активного населення внаслідок впливу міграційних процесів необхідно:

• Особливу увагу приділити державному регулюванню стану і розвитку зайнятості населення в Україні та її регіонах;
• Державну політику зайнятості населення реалізувати на наступних рівнях: загальнодержавному (макрорівні), регіональному і локальному (мікрорівні);
• З метою вдосконалення державного управління процесом зайнятості населення необхідно вирішити кризові суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного і соціального характеру шляхом дієвої співпраці органів державної влади з громадськістю та активної реалізації політики зайнятості;
• На державному рівні створювати економічні передумови зайнятості шляхом розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток і збереження ефективних форм зайнятості та збереження ефективних робочих місць і вживати відповідних заходів щодо стимулювання й активізації безробітніх різних вікових груп працездатного населення;
• Розробити дієві пріоритетні напрями регулювання регіональної зайнятості населення на державному рівні при одночасному збереженні регіональної ініціативи: створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць на регіональному ринку праці; стимулювання ефективних нетрадиційних форм зайнятості населення в межах регіону; організація професійного навчання робітничим професіям.

Отже, стратегія зайнятості населення та формування ринку праці має бути розроблена на підставі Державної програми зайнятості і враховувати положення нормативних і законодавчих актів України, а також програми соціально-економічного розвитку України у стратегічному періоді.

Треба очікувати, що реалізація стратегії стане результативною відповіддю на проблеми, які стоять перед економікою регіону, зокрема: зменшенню великої пропозиції робочої сили на ринку праці, що є зокрема результатом реструктуризації неефективних секторів економіки, зменшенню рівня та напруженості безробіття, а також виступатиме як протидія поширенню тіньової сфери працевлаштування [5, c. 90].

Висновки

Отже, основою формування трудового потенціалу є демографічні процеси як загалом в Україні, так і у Львівській області зокрема. В останні  десятиріччя істотно змінилася демографічна ситуація в Україні та її окремих регіонах.

У результаті проведеного дослідження та вивчення територіально-часових характеристик середовища життєдіяльності та відтворювального потенціалу людських ресурсів регіону, слід зробити наступні висновки.

1. Відтворювальний потенціал людських ресурсів регіону є їх якісною ресурсно-функціональною характеристикою, що визначає здатність людських ресурсів до самовідтворення. Він є результатом структурної взаємодії демографічного та соціального блоків ознак середовища життєдіяльності з позитивним і негативним впливом ознак відтворення на рівень соціальної безпеки регіону.
2. Відтворення трудового потенціалу Львівської області перебуває в даний час у несприятливому стані і його динаміка характеризується, ростом смертності населення, зменшенням шлюбоутворення, збільшенням розлучуваності, процесами переспеціалізації робочої сили та її перерозподілом із сфери матеріального виробництва у невиробничу сферу, ростом безробіття, зростанням захворюваності працюючих, збільшенням захворюваності за окремими групами хвороб, небезпечними тенденціями збільшення смертності в деяких працездатних вікових групах у сільській місцевості.
3. Стан відтворення трудового потенціалу регіону, як територіально поширеного явища, також характеризується високим рівнем урбанізації території, що впливає на рівень професійного відтворення людських ресурсів.
4. Аналіз динаміки досліджуваних показників відтворення трудового потенціалу показує, що у 2007 – 2010 роках відбулося помітне їх збурення, що об’єктивно засвідчує виникнення соціальних загроз в державі і в регіоні, зокрема.

Таким чином, аналіз відтворювального потенціалу Львівської області  свідчить, що умови його формування є неоптимальні, а сам потенціал у багатьох субрегіонах є невисоким. З метою покращення як окремих ознак відтворення та зміцнення соціальної безпеки регіону потрібно розробити конкретні рекомендації у розрізі субрегіонів, зокрема: забезпечити розробку концепції створення спеціальної програми розвитку трудового потенціалу регіонів; економічне обґрунтування створення програми підтримки відтворення людських ресурсів; запропонувати розробку пакету нормативних актів, що забезпечать виконання програми; організаційно-економічне забезпечення функціонування трудового потенціалу районів та міст Львівської області.

Список використаної літератури

1. Україна. Закон. Про зайнятість населення. — N 804-XII ( 804-12 ) від 01.03.91 року.
2. Україна. Кабінет Міністрів України. Постанова. Про основні напрями проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року від 5 липня 2006 року №922.
3. Богиня Д. Концептуальні підходи до визначення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці // Україна: аспекти праці. — 1999. — №6.- С.3-8.
4. Богиня Д., Грішнова О. Основи економіки праці: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2000. — 313с.
5. Василенька Н. І. Диверсифікація виробничої діяльності сільського населення Львівської області // Економіка АПК. — 2010. — № 3. — С. 84-90
6. Василенька Н.І. Аналіз використання трудового потенціалу у сільському господарстві Львівщини // Економіка АПК. — 2007. — № 8.- С.148-152
7. Васильців Т. Г. Розробка стратегії розвитку малого бізнесу в малих містах з урахуванням світового досвіду, визначення першочергових завдань в цій сфері (веб-сайт Національного Інституту стратегічних досліджень. http:www.niss.gov.ua).
8. Веб-сторінка Державної служби зайнятості (http:www.dcz.gov.ua).
9. Гуць М.І. Сучасні тенденції глобалізації економіки та її зв’язок з ринком праці // Формування ринкових відносин в Україні. — 2005. — №1.
10. Економічна активність населення за статтю та місцем проживання у Львівській області станом на 2009 рік. Львівське обласне управління статистики (веб-сайт www.stat.lviv.ua).
11. Економічна активність населення за статтю та місцем проживання у Львівській області станом на 2000, 2007, 2008 роки. Львівське обласне управління статистики (веб-сайт www.stat.lviv.ua).
12. Зниження рівня безробіття відповідає загальній тенденції прискорення економічної динаміки в Україні// Щотижневий аналітичний моніторинг. Макроекономіка. Випуск 25 (67). 20 -26 жовтня 2007 р.- С.3-5.
13. Книш В., Моргулець О.Б. Проблеми ринку праці України // Вісник КІБіТ. — 2006. — №1.
14. Кравченко І., Гуревич О. Трансформація ринку праці в контексті глобалізаційних процесів // Вісник ТАНГ. — 2002. — №8.
15. Мельничук, Світлана. Правовий статус гірських населених пунктів: проблеми вдосконалення / С. Мельничук // Віче. — 2007. — № 15. — С. 42-44
16. Теслюк Р.Чинники здоров’я населення (реґіональні аспекти) / Р. Теслюк //Вісник ЛНУ ім. Ів. Франка. Серія геогр. Вип. 35.- 2008. — С. 323–328