Зміст

Вступ

1. Стан та розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.1. Влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.2. Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

2. Новації в розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

2.1. Реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

2.2. Розвиток альтернативних форм соціалізації дітей-сиріт у контексті реформування державної системи опіки

2.3. Напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ратифікувавши в 1991 році Конвенцію ООН про права дитини Україна продовжує імплементувати ії основні принципи і вимоги в норми життя дітей і суспільства, спрямовані на захист і гарантування прав та інтересів дитини. Турбота про дітей, забезпечення їх добробуту, безпеки — одне із найбільш важливих завдань суспільства, яке дбає про своє майбутнє, адже діти — гарант самозбереження нації та її розвитку.

Актуальність. Сирітство — одна з болісних і, на жаль, невичерпних проблем у державі. Бо на зміну одним покинутим дітлахам, хоч як прикро, приходять інші. Утім в останні роки у цій сфері спостерігаємо позитивні тенденції. Якщо 2005 року в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу виховувалися 1313 дітей, то в 2007 році їх 6200. У 2005–му за рік українці всиновили 1419 хлопчиків і дівчаток, 2008–го ця цифра наближається до 2000. Цілком можливо, що вже з першого січня наступного року показник всиновлення стане значно оптимістичнішим: Верховна Рада ухвалила закон про державну підтримку сімей, які всиновили дитину з числа дітей–сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Тема: «Традиції та новації в розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Мета: розкрити традиційні та новаторські сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Завдання роботи:

— показати стан та розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— визначити шляхи реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— окреслити напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт у контексті реформування державної системи опіки.

1. Стан та розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.1. Влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Одним із основних напрямків роботи служби у справах дітей є влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо ще декілька років тому таких дітей влаштовували в інтернатні заклади, то тепер пріоритетною формою є сімейне влаштування дітей, тобто у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, а також їх усиновлення.

Поширення в Україні інститутів сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування свідчить про спрямування батьківського піклування.

Державної соціальної політики на урахування потреби кожної дитини виховуватися у сімейному оточенні. Причому діти, які виховуються в таких сім'ях не втрачають статусу дитини-сироти та дитини позбавленої батьківського піклування, а отже, вони користуються пільгами при отриманні житлової площі, влаштуванні на навчання, надання матеріальної підтримки, тощо.

З метою посилення уваги суспільства до проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, захисту їх прав та законних інтересів, створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї Президент України В.Ющенко 11 грудня 2007 року видав Указ «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.» [1]На виконання цього указу передбачено ряд заходів, спрямованих на підтримку національного усиновлення, зокрема державної підтримки сімей, які усиновили дитину, спрощення порядку усиновлення, виплата одноразової допомоги громадянам при усиновленні дитини, та інше.

Слід чітко розуміти, що усиновлення-це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення проводиться в інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Усиновлювати можна лише малолітніх і неповнолітніх дітей, які, природно, відчувають потребу в батьківській турботі та увазі. У виняткових випадках суд може ухвалити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька, або була позбавлена їхнього піклування. Дитина покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовились забирати батьки, інші родичі може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку, а підкинута або знайдена дитина через два місяці після її знайдений.

З метою недопущення розриву родинних зв'язків у законодавстві закріплене положення про те, якщо на обліку для усиновлення перебувають рідні брати та сестри вони не можуть бути роз'єднанні при їх усиновленні. Усиновлювачами можуть бути повнолітні дієздатні громадяни України та іноземці, здатні забезпечити виховання усиновлених дітей. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути меншою за 15 років. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, перевагу на усиновлення має громадянин України (незалежно від того чи він перебуває у шлюбі чи ні), а також:

1. у сім'ї якої виховується ця дитина;

2. який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3. який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;

4. який є родичем дитини [15, с. 29].

Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Необхідними умовами усиновлення дитини є:

1. Вільна згода на це її батьків. Для усиновлення дитини матері — одиночки потрібна лише її згода.

2. На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріусом.

3. Письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків, на усиновлення дитини над якою встановлено опіку або піклування.

4. Письмова згода закладу охорони здоров’я, або навчального закладу — на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або в навчальному закладі [15, с. 30].

Усиновлення дитини також проводиться без згоди батьків, якщо:

— вони невідомі, визнані безвісно відсутніми, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;

— не проживають з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Право на таємницю усиновлення мають як усиновлювач, так і усиновлена дитина. При чому таке право діє як до, так і після досягнення усиновленою дитиною повноліття. З метою збереження таємниці усиновлення законом встановлено також правило, згідно з яким, якщо усиновлювач записується батьком усиновленої ним дитини, відповідно змінюється по-батькові останньої. За заявою усиновлювачів можуть бути змінені не тільки прізвища та по-батькові дитини, але її ім'я. На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове свідоцтво про народження.

1.2. Розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Несприятливі демографічні тенденції, деформація шлюбно-родинних процесів, криза інституту сім’ї, економічна нестабільність, безробіття, трудова міграція, соціальна незахищеність, збільшенн кількост соціально- неблагополучних сімей, які не спроможні виконувати свої функції утримання та виховання дітей через алкоголізм, наркоманію, насильство в сім'ї — основні проблеми, які породжують соціального сирітства.

В Україні продовжує зберігатися тенденція до зменшення загальної чисельності дітей, однак збільшується кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначене є наслідком соціально-економічних, морально-етичних та психологічних негараздів проживання в державі, що спричиняє порушення основного права дитини — зростати у сімейному оточенні. Тому особлива увага виконавчої влади приділяється розробці спеціальних нормативно-правових актів та механізмів їх впровадження для удосконалення системи захисту дитини і особливо дітей, зазначеної категорії.

Законодавче забезпечення вирішення соціальних проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантовано Конституцією України (ст. 52), яка визначає, що всі діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [17]визначено пріоритетність форм влаштування дітей зазначеної категорії. В Україні юридично закріпленими формами утримання та виховання дітей є такі:

— біологічна сім’я як найбільш природна форма зростання дитини;

— сім'ї усиновителів, які юридично прирівняні до біологічної сім'ї;

— сім'ї опікунів і піклувальників;

— прийомні сім'ї;

— дитячі будинки сімейного типу;

— міждержавне усиновлення;

— державне утримання: заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [17].

Аналіз складових здорового зростання дитини доводить, що набуття дитиною повноцінного правового та соціального-психологічного статусу відбувається лише в умовах проживанні її в біологічній сім'ї або в сім'ї опікунів (піклувальників), усиновителів.

Національне усиновлення — прийняття громадянином України у свою сім'ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст. 207 Сімейного Кодексу України). Усиновлення повною мірою забезпечує право дитини на проживання і виховання у родинному середовищі.

Встановлення опіки та піклування — це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту прав та інтересів. Ця процедура передбачає виховання неповнолітніх дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів (глава 19 Сімейного Кодексу України, глава 6 Цивільного Кодексу України ). На сьогодні це єдина можливість для дитини перейти з однієї сім"ї в іншу без проміжного перебування в державній установі.

Прийомна сім'я — сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, включаючи рідних. Прийомні батьки беруть дітей на виховання та спільне проживання на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов (глава 20-1 Сімейного Кодексу України; Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 565 „Про затвердження положення про прийомну сім'ю") [17].

Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей (глава 20-2 Сімейного Кодексу України; Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 564 „Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу") [17].

Усиновлення дітей, які є громадянами України іноземними громадянами провадиться, якщо були вичерпні всі можливості щодо передачі дитини на усиновлення, під опіку, піклування чи виховання в сім'ї громадян України (ст. 24 Закону України „Про охорону дитинства") [17].

До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форм власності та підпорядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю (стаття 6 Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування") [17].

Більшість цивілізованих країн уже відмовились від системи колективного утримання та виховання дітей і надають перевагу системі підтримки біологічних батьків щодо їх спроможності турбуватися про власних дітей або сімейним формам влаштування дітей.

Переломним в Україні визначено 2006 рік у реалізації права дитини, яка втратила біологічну сім'ю на виховання в сімейному оточенні.

Департаментом з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства у справах сім'ї молоді та спорту проведено значну роботу по створенню нормативно-правої бази щодо удосконалення державної політики та діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Внесені зміни до Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, прийнято більше 20 постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, посилено відповідальність і покарання за злочини проти дітей тощо.

Одним із пріоритетів діяльності Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини є стимулювання та розвиток національного усиновлення в Україні, оскільки саме усиновлення є одним із заходів індивідуалізованого благополуччя та захисту дітей, які з певних причин не можуть виховуватись у сім'ях біологічних батьків.

Це доводять і дослідження Державного інституту проблем сім'ї та молоді, яким взимку 2006 року проведено перше за роки незалежності дослідження усиновителів. Основним висновком цього дослідження стало те, що біля 19 % громадян України готові до усиновлення дитини, при чому це сім'ї віком 31-35 років з досить високим соціальним, матеріальним статусом, рівнем освіти.

В той же час статистичні дані говорять, що починаючи з 2000 року в Україні спостерігається стала тенденція до зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених громадянам України, а збільшення усиновлень за кордон. В 2002 році було усиновлено 1760 дітей, у 2005 році — 1419 дітей. Рівень національного усиновлення по кожному з регіонів не доягнув межі 2000 року [6].

Порівняно із 2005 роком зросла кількість усиновлених дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у м. Києві, у Луганській, Волинській, Дніпропетровській, Львівській областях. Майже незмінною залишається ситуація у Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Чернівецькій, Чернігівській областях та у м. Севастополь [6].

У 2006 році всього усиновлено громадянами України 1477 дітей (у 2005 році — 1419). Найменший показник усиновлень в Івано-Франківській, Кіровоградській, Полтавській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській областях. Протягом 2006 року усиновлено іноземними громадянами 1037 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проти 2110 дітей у 2005 році [6].

Протягом першого кварталу 2007 року громадянами України усиновлено 348 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, іноземними громадянами — 386 дітей вказаної категорії.

Для кардинальної зміни ситуації Міністерством розроблено і внесено пропозиції щодо запровадження одноразової виплати усиновителям в розмірі 8, 5 тис. грн. незалежно від віку усиновленої дитини, надання відпустки протягом 2 місяців одному із членів сім'ї на період адаптації дитини по завершенню процедури усиновлення, забезпечення підготовки кандидатів в усиновителі та здійснення соціального супроводу, введення пільгового оподаткування усиновителів як фізичних осіб.

Сприятиме активізації національного усиновлення і прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 11 січня 2007 року № 13 "Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми", якою запроваджено одноразові виплати усиновителям, опікунам на дітей віком до 6 місяців від народження (8, 5 тис. грн.) [17].

Великої уваги усіх органів виконавчої влади потребує питання щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою, піклуванням. Станом на 01.01.06 року під опікою, піклуванням перебувало 64 192 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Станом на 01.01.07 року таких дітей — 65295. Протягом 2006 року під опіку було влаштовано 14 554 дитини [17].

Протягом І кварталу 2007 року 5098 дітей посиротіли та залишились без батьківського піклування. Це свідчить з одного боку про недостатню роботу служб з кризовими сім'ями, а з другого боку активізацію роботи служб у справах дітей по встановленню статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, налагодження системного моніторингу за діяльністю опікунів, піклувальників [17].

Проблемним питанням залишається питання встановлення статусу дітей, які влаштовані під опіку, піклування. За оперативними даними, отриманими від регіонів, біля 7000 дітей, перебуваючи під опікою, піклуванням, до цього часу не мають статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Відсутність визначеного статусу дитини приводить до соціальної незахищеності дітей -сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З метою соціального захисту прав дітей, які перебувають під опікою, піклуванням Указом Президента України від 4.05.07 № 376 „Про додаткові заходи прав та законних інтересів дітей" доручено Раді міністрів АР Крим, обласним, Київській та Севастопольскій міським державним адміністраціям своєчасно виявляти дітей, які залишились без піклування батьків, та вживати заходи щодо надання таким дітям статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, забезпечувати захист їх особистих, майнових і житлових прав [17].

Дорученням Кабінету Міністрів від 03.05.07 № 20468/0/1-07 за підсумками проведення Всеукраїнської наради „З любов'ю та турботою до дітей" за участю Президента України від 13 березня 2007 року доручено Мінсім'ямолодьспорту спільно із МОН, МОЗ, Мінпраці до 1 листопада 2007 року провести перевірки щодо додержання прав дітей на опіку і піклування, своєчасність визначення їх правового статусу та влаштування в сімейні форми виховання [17].

Враховуючи важливіст порушеного питання Мінсім'ямолодьспорт спільно із центральними органами виконавчої влади планує до і листопада розробити та затвердити постанову Кабінету Міністрів України „Про Порядок встановлення опіки, піклування над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, захист їх законних прав та інтересів".

На сьогодні діти, які перебувають під опікою або піклуванням, отримують один прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, що у 2 рази менше, ніж діти, які виховуються у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'я.

За результатами проведеного експерименту у Київській області протягом 2006 року отримано позитивні результати — 115 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з інтернатних закладів повернено у сім'ї опікунів і піклувальників.

Разом з тим, вдалося зупинити процеси безумовного влаштування дітей, які втратили батьківське піклування, до інтернатних закладів — діти були влаштовані на виховання в сім'ї громадян України: під опіку, піклування, у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї.

У Київській області продовжується з 1 квітня по 31 грудня 2007 р. запроваджено порядок, який полягає в тому, щоб встановити для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклування) і проживають в сім'ях опікунів, піклувальників, а не перебувають в інтернатних закладах, державну соціальну допомогу в розмірі двох прожиткових мінімуми [17].

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.07 № 605 про проведення експерименту в Київській області доручено Мінсім'ямолодьспорту разом з Київською обласною державною адміністрацією, Мінфіном, Мінекономіки, Мон, МОЗ, Мінпраці до 1 липня 2007 року розробити і подати до Кабінету Міністрів України проект перерозподілу коштів на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після їх вибуття із закладів та влаштування у сім'ї опікунів (піклувальників).

Мінсім'ямолодьспортом розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми", який погоджений з міністерствами праці і соціальної політики, охорони здоров'я, освіти і науки, економіки і перебуває на погоджені в Мінфіні [17].

Прийняття даного законопроекту сприятиме забезпеченню соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою чи піклуванням, у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу створенню передумов єдиного механізму виплати державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, на рівні двох прожиткових мінімумів при формуванні проекту Державного бюджету України на 2008 рік і наступні роки.

Протягом 2006 року в Україні відбулися серйозні зрушення щодо умов функціонування прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Створено 86 дитячих будинків сімейного типу (влаштовано 441 дітей) та 560 прийомних сімей (влаштовано 861 дітей). Разом в сім'ї влаштовано 1302 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У 2005 році у сімейні форми виховання було влаштовано 131 дитину [6].

Збільшення майже в десятеро кількості дітей, влаштованих протягом року до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу обумовлено реалізацією постанови Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2006 року № 106, якою передбачено удосконалення порядку фінансування таких дітей, збільшення обсягу фінансування на одну дитину, здійснення виплат з державного, а не місцевого бюджетів.

2006 рік став роком опрацювання менш затратних механізмів фінансування зазначених категорій дітей. Узагальнено прогнозовані показники створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу в регіонах протягом 2007 року, відповідно до яких планується створити 1000 таких сімей, влаштувати в них — 1943 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Протягом І кварталу 2007 року кількість дитячих будинків сімейного типу зросла на 11, влаштовано 119 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, прийомних сімей -на 154, влаштовано 260 дітей такої категорії. Таким чином, додатково 379 дітей вже реалізували своє право на виховання у сім'ї.

Найбільше протягом першого кварталу влаштовано дітей у Харківській (48) Житомирській (30), Кіровоградській (26) Дніпропетровській областях (23). та дітей. додаткового Державним департаментом дитини [2, с. 25].

Обов'язковим для обласних служб у справах дітей є виконання прогнозованих показників влаштування в прийомні сім'ях та дитячі будинки сімейного типу 1943 дитини. Враховуючи те, що ми маємо економію коштів по Київській області, є можливість додатково влаштувати ще 300 дітей-сиріт позбавлених батьківського піклування. Питання фінансування дітей необхідно погодити з з усиновлення та захисту прав

Потрібно забезпечити якість підготовки кандидатів у батьки-вихователі, прийомні батьки та забезпечити ефективне влаштування дітей.

Разом з тим, в Автономній Республіці Крим, Сумській, Кіровоградській, Харківській областях неякісно проводилася робота по створенню прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Сім'ї створювалися поспіхом, без підготовки батьків, проводилося формальне переоформлення дітей з-під опіки у прийомні сім'ї. Ця робота не терпить адміністрування та поспішності.

Поширення виховання дітей у сімейних формах виховання є більш доцільним з точки зору ефективності виховання дитини і більш вигідним економічно. Утримання дитини в сім'ях громадян України, навіть при обсягах фінансування два прожиткових мінімуми, є більш економним для витрат з державного бюджету, і становить близько 13 тис. грн. на рік. В той же час утримання дитини в інтернатному закладі становить 15-16 тис. Отже перебування 1302 дітей у сімейних формах виховання заощадило 2, 5 млн. державних коштів [2, с. 29].

В Державному бюджеті України на 2007 рік передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях у сумі 61, 700 тис. грн [2, с. 32].

Прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 р. № 256-р "Про затвердження додаткового розподілу обсягу субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною", який передбачає виділення додаткової субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за КПКВК 3411020 у сумі 13 112, 177 тис. грн. на сім'ї, які були створені 2006 році та новостворені протягом 1 кварталу [17].

Станом на 15.05.07 року 49 567, 197 тис. грн. розподілено між регіонами на діючі сім'ї і направлено роз'яснювальним листом міністерства від 04.05.07 № 1/4040 [6].

Проблемним питанням залишається реалізація фінансового механізму призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом „гроші ходять за дитиною", які надходять як субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам і доходять до дітей в регіони протягом березня поточного року. Таким чином, майже три місяці сім'ї не отримують державні кошти на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Отже необхідно передбачити з 2008 року питання про надходження коштів місцевим бюджетам не як субвенції, а у вигляді трансфертів.

Фінансовим питанням перешкоджають і проблеми, пов'язані з неякісним та несвоєчасним поданням документів з регіонів на створення прийомних сімей, окремі документи надаються без розпорядчих документів адміністрацій, несвоєчасно влаштовуються діти до новоутворених сімей. Особливого контролю це питання потребує в Харківській, Одеській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Чернівецькій областях та АР Крим.

Окремої уваги заслуговують питання навчання кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі та забезпечення соціального супроводження сімейних форм виховання.

Зазначені функції, що вперше у минулому році розпочали виконувати центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, вимагають фахового підходу, технологічного забезпечення.

Саме з цією метою впродовж 2006 р., передусім, за рахунок державного бюджету, Державною соціальною службою було проведено навчання за затвердженою державною програмою з відповідною сертифікацією 750 соціальних працівників.

Підготовлено, видано та на початку цього року розповсюджено у регіон 4-й посібники з науково- методчними матеріалами. Додаткові ресурси запропонували неурядові організації, зокрема, Український фонд "Благополуччя дітей", що у рамках проекту технічної допомоги адаптував та підготував повне методичне забезпечення програми по підготовці прийомних батьків, яка вже використовується у 13-ти європейських країнах та відома під назвою ПРАЙД. Виїзди у регіони, що відбулися наприкінці 2006 р., вивчення питання про розвиток сімейних форм виховання у м. Києві, АР Крим, Запорізькій області у процесі підготовки до засідання колегії, аналіз практики, звернень до Міністерства сім'ї, дітей та молоді показують свідчать про серйозні проблеми та недоліки, які не тільки гальмують розвиток сімейних форм влаштування, прогалиною у нашій роботі є недосконалість пошуку, добору та навчання кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі, недосконалість методики взаємодобору і дитини, і сім'ї [6].

У рекомендаційному листі Мінсім'ямолодьспорту від 4 травня 2007 р. до голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, зокрема, наголошено на важливості розвитку мережі центрів соціальних служб у сільській місцевості; на збереженні та зміцненні кадрового потенціалу фахівців соціальної роботи, створенні можливостей для підвищення їх професійної компетентності. Нагальним є питання про забезпечення фінансування рекламних кампаній, програм навчання, підвищення кваліфікації прийомних батьків та батьків-вихователів, а також соціальних працівників за рахунок коштів місцевого бюджету. Це набуває особливого значення з урахуванням того, що вже з наступного року регіональні центри соціальних служб мають розпочати навчання опікунів та усиновлювачів.

Окрім того, найближчим часом з'являться програми додаткової підготовки для прийомних сімей, які братимуть на виховання дітей з особливими потребами, зокрема, з проблемами ВІЛ/СНІДу. На порядку денному стоїть питання створення і функціонування прийомних сімей для тимчасового перебування дітей, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, без встановлення для них статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Для підлітків, у яких шансів на усиновлення практично немає, існує потреба і у появі прийомних сімей для тимчасового перебування дітей.

З огляду на вищезазначене у проекті рішення Колегії передбачено створення навчально-методичних центрів при Кримському республіканському, обласних, Київському та Севастопольському міському центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. У проекті рішення Колегії також відображено низку заходів Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дітей, Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді, Державного інституту розвитку сім'ї та молоді, спрямованих на посилення координації спільної діяльності щодо нормативного, науково-методичного та організаційного забезпечення розвитку сімейних форм виховання.

Сімейні форми влаштування, безумовно, треба розвивати й зміцнювати. І ми маємо це забезпечити. Кількістю та якістю сімей опікунів та усиновлювачів, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу вимірюється впровадженням нашою країною одного з основних прав дитини на виховання у сімейному оточенні. Але, передусім, завдання полягає у тому, щоб зменшити число дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Незважаючи на всі зусилля та ресурси останніх років нам не вдалося призупинити нові поповнення до цієї категорії дітей: при зменшенні загальної кількості дітей серед населення країни майже 3, 0 млн., у минулому році кількість дітей зі статусом дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, зросла на 5083 дитини. Ця найсумніша статистика примушує зрозуміти, що пріоритетом має стати зміцнення та підтримка сім'ї, яка виховує дітей, робота з сім'єю, яка у складних життєвих обставинах, зокрема, ліквідація практики позбавлення батьківських прав раз і назавжди, створення потужної системи соціальних послуг для дітей, сім'ї та молоді. Саме тому у рішенні Колегії є рекомендація найближчим часом розглянути питання про ситуацію та роботу з сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, на засіданнях колегій державних адміністрацій [17].

На виконання наказу Мінсім'ямолодьспорту від 26.12.06 № 4353 „Про впровадження рішення колегії Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту", з метою вивчення та узагальнення питань щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштування їх в сімейні форми виховання Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини та Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді були вивчені питання ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів місцевої виконавчої влади АР Крим, Запорізької області, м. Києва.

Незадовільною є тенденція щодо доукомплектування майже всіх служб у справах дітей, соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді кваліфікованими кадрами, що відображається на якості роботи. В Автономній республіці Крим служба у справах дітей відповідно до діючого законодавства укомплектована на — 58, 1%., в Запорізької області — 60%, в Києві — 90%. Найгірше укомплектовані кадрами служби у справах дітей у Василівському, Вільнянському, Великобілозерському, Запорізькому, Якимівському районах (25%) Запорізької області. Трапляються випадки, коли служби у справах дітей м. Києва досі працюють відповідно до положень, які затверджені 2002-2003 роками (ССД Дніпровського, Шевченківського, Подільського, Cолом'янського районів). Не є юридичними особами 2 районні служби у справах дітей м. Києва (Голосіївський та Печерський район), 7 районних служб у справах дітей у Запорізькій області (Василівський, Великобілозерський, Кам'янко-Дніпровський, Мелітопольський, Новомиколаївський, Пологівський, Якимівський райони). Вивчення ситуації у трьох регіонах України засвідчило, що діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у розвитку прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу набуває системного характеру. Цьому сприяла розробка нормативних актів, проведення потужних рекламних компаній, організація Державною соціальною службою навчання 1409 соціальних працівників з усіх регіонів, адаптація до українських умов ефективних методик кращого європейського досвіду щодо навчання кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі для прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, здійснення соціального супроводу діючих сімей [17].

Разом з тим, вивчення питання щодо створення та функціонування сімейних форм виховання, яке здійснювалося в АР Крим, м. Києві, Запорізькій обл., засвідчило, що:

— соціальні працівники недостатньо обізнані та підготовлені до соціального супроводження сімей, батьки яких належать до релігійних конфесій;

— нагальною проблемою є відсутність ефективних методик взаємодобору дитини та сім'ї;

— процес розвитку сімейних форм виховання уповільнюється, гальмується через плинність кадрів соціальних працівників, які пройшли відповідну підготовку за державної програмою (з 49 фахівців з регіонів, де вивчалося питання, 9 вже не працюють) потребує покращання взаємодія між службами у справах дітей та центрами соціальних служб, зокрема, у питаннях розробки та узгодження планів розвитку сімейних форм виховання.

2. Новації в розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

2.1. Реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Усталена в Україні система державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які залишились без батьківського піклування, існує понад 80 років. Система структурована таким чином, що з часу свого народження до набуття повноліття такі діти мають можливість бути доглянутими державними закладами, завданням яких є утримання, виховання, навчання та надання професійних навичок.

Інтернатна система утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування за рахунок своєї розгалуженості, чіткої регламентованості діяльності, фінансової підтримки з боку держави та зручності у влаштуванні дітей на тривалий час при всіх її недоліках, продовжує займати вагоме місце в системі державної опіки.

В той же час кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують державної турботи та сімейного виховання, з кожним роком збільшується.

Нині в Україні налічується понад 100 тис. таких дітей, з яких майже 29 тисяч утримується, виховується та навчається в інтернатних закладах, що перебувають у сфері управління МОН, МОЗ, Мінпраці, та відповідно позбавлені сімейного затишку, материнської та батьківської ласки, та головне – соціальної адаптації з раннього дитинства [10, с. 11].

В Україні функціонує 273 інтернатних закладів різних типів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування дошкільного і шкільного віку системи МОН (16,6 тис. дітей), МОЗ (4,9 тис), Мінпраці (7,3 тис). Ці заклади мають статус так званих "сирітських". До їх числа належать 55 загальноосвітніх шкіл-інтернатів, 114 дитячих будинків, 48 будинків дитини та 56 дитячих будинків-інтернатів [10, с. 12].

У переважній більшості інтернатних закладів спостерігаються надмірна опіка дітей, яка призводить до незнання ними своїх обов'язків, на відміну від прав, відсторонення від посильної і необхідної побутової праці. Іноді надмірна комфортність перебування дитини в державних установах зумовлює в подальшому споживацьке ставлення до життя та знижує ступінь підготовки вихованців до діяльності в конкурентному середовищі. Типовими є недоліки щодо ведення обліку вихованців в інтернатних закладах, комплектування інтернатних закладів дітьми, які не мають відповідного статусу для перебування на повному державному утриманні.

Переважна більшість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, утримується, виховується та навчається в державних дитячих закладах, в яких, із-за великої кількості вихованців, діти не отримують сімейного затишку, материнської та батьківської ласки, справжнього добробуту і, головне, соціальної адаптації з раннього дитинства.

Щорічно в інтернатних закладах завершують навчання близько 1,5 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Однак прослідковується стійка тенденція до того, що більшість вихованців інтернатних закладів є соціально та психологічно дезадаптованими, мають відхилення у поведінці, підвищену агресивність, а створена система виховної роботи не спроможна сформувати у дітей життєво необхідні навички для самостійного життя. Майже 20 % випускників не можуть влаштуватися на роботу або продовжити навчання та здобути певну професію, для 41 % відсутня перспектива вирішення житлових проблем, майже 20% колишніх вихованців притягуються до кримінальної відповідальності.

Настав час докорінних змін у системі соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і найперше, необхідність реформування існуючої системи виховання у державних інтернатних закладах, яка займає провідне місце в системі утримання та виховання дітей таких категорій, однак не в змозі забезпечити належний їх психічний і фізичний розвиток, навчання та виховання, не забезпечує практичну підготовку до життя в нових соціально-економічних умовах.

Відповідно до Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» від 11 липня 2005 року № 1086 одним із напрямів поліпшення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створення належних умов для соціально-психологічної адаптації, реалізацію їх права на сімейне виховання, на здоровий розвиток, визначено реформування системи закладів усіх форм власності для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [17].

Основні напрямки визначено Концепцією Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 263 [6].

Подальшим кроком реформування в Україні системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є розробка

Державної програми реформування закладів для зазначеної категорії дітей, проект якої практично схвалено більшістю заінтересованих органів центральної виконавчої влади.

Провідне місце на цьому шляху має займати попередження втрати дитиною сімейного оточення, активізація усиновлення дітей громадянами України, встановлення та підвищення ефективності опіки та піклування, створення та функціонування мережі сімейних форм виховання, зокрема, дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, забезпечення державної фінансової підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом запровадження єдиного механізму соціальної підтримки в усіх регіонах України, докорінна перебудова в роботі державних інтернатних закладах, створення закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, умови проживання в яких наближені до сімейних та родинних.

Разом з тим, головним визнанням держави є те, що для повноцінного і гармонійного розвитку необхідно, насамперед, забезпечити право кожної дитини зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння і підготовкою до самостійного життя в суспільстві.

Орієнтовний термін здійснення реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування 2007 — 2017 роки. Основні завдання програми:

— посилення превентивної роботи та підтримки сімей з дітьми, які опинились в складних життєвих обставинах, особливо молодих сімей;

— реалізація права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання у сім'ї, в територіальній громаді за місцем походження;

— запровадження рівних умов фінансового забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми утримання та виховання;

— підвищення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за ефективність соціального захисту дітей;

— поширення сімейних форм улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— удосконалення системи надання соціальних послуг та соціальних виплат і допомог сімям з дітьми.

— реформування умов утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— забезпечення соціального супроводу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після завершення ними навчання, або ж виходу із різних форм влаштування;

— забезпечення підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з усиновлювачами, опікунами/піклувальниками, батьками-вихователями, прийомними батьками;

— забезпечення функціонування оптимальної мережі закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування з умовами виховання, наближеними до сімейних та родинних [10, с. 18].

Виконання Програми надасть можливість:

— забезпечити дотримання державних гарантій та конституційних права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— зменшити кількість дітей, вилучених із сімейного середовища;

— посилити відповідальність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо соціально-правового захисту дітей;

— обмежити кількість дітей, які направляються до закладів інтернатного типу, окрім потреби дітей в спеціальному догляді;

— збільшити кількості дітей, реєнтегрованих в біологічну родину;

— збільшити кількості усиновленних дітей громадянами України;

— підняти престиж та авторитет сімей усиновителів в суспільстві;

— збільшити кількість дітей-сиріт, та дітей позбавлених батьківського піклування влаштованих до сімейних форм виховання за місцем їх походження;

— реформувати систему шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створивши при цьому умови проживання та виховання в яких наближені до сімейних та родинних;

— забезпечити умови реалізації права дитини на збереження або поновлення контакту з біологічною родиною, родинним оточення, незалежно від форми влаштування дитини, за умови коли це не шкодить дитині [10, с. 21].

Реалізація Програми проходить протягом 2007 — 2017 років за трьома етапами:

I етап 2007-2010 роки

Передбачає створення передумов реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме:

— удосконалення системи надання соціальних послуг і допомоги сім'ям з дітьми;

— оцінка сучасного стану дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— система заходів щодо попередження влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до інтернатних закладів, розвиток альтернативних форм їх влаштування;

— створення в інтернатних закладах умов для соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування та забезпечення їх подальше влаштування.

II етап (2010-2011 роки)

Передбачає врахувати реалізацію заходів першого етапу, уніфікувати нормативно-правове забезпечення процесу реформування та перепідготовка кадрів:

— внести зміни та доповнення до законодавства України в частині конкретизації повноважень та посилення відповідальності органів місцевого самоврядування міських, селищних, сільських рад за становище сімей з дітьми в територіальній громаді;

— забезпечити підготовку та підвищення кваліфікації відповідних кадрів для інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальних служб, прийомних сімей, батьків-вихователів тощо.

III етап (2011-2017 роки)

Реформування існуючої системи утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме:

— впровадження пілотних проектів, які були апробовані на перших етапах щодо діяльності дитячих закладів за місцем походження дитини (район, місто), умови виховання в яких наближені до сімейних та родинних;

— залучення інвестицій фінансових компаній, громадських організацій, благодійних фондів щодо вирішення проблеми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— забезпечити співпрацю з громадськими та благодійними організаціями стосовно соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створення закладів для детей-сиріт та детей, позбавлених батьківського піклування із залученням національних та іноземних інвесторів;

— запровадження вітчизняного, міжнародного досвіду соціальної реабілітації та соціального патронату дітей, які потребують державної підтримки тощо [6].

2.2. Розвиток альтернативних форм соціалізації дітей-сиріт у контексті реформування державної системи опіки

Криза сучасної сім'ї негативно позначилась на стані дитинства в державі, що призвело до зростання соціального сирітства та збільшення чисельності дитячих будинків та шкіл-інтернатів. Більшість випускників державних закладів виховання для сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування збільшують категорію знедолених верств суспільства. Як правило, ці люди, не маючи досвіду родинної соціалізації не здатні передати сімейні цінності. Вони відтворюють потенційних сиріт, зводячи усі позитивні зусилля у подоланні сирітства нанівець.

Цілий ряд факторів є причиною збільшення кількості дітей, що опиняються на державному забезпеченні – в установах інтернатного типу, у прийомних та опікунських родинах. За даними спостережень і практичних досліджень, проведених ЮНІСЕФ, збільшення сиріт відбувається в значній мірі при відсутності практики попереднього виявлення факторів ризику сімей. У країнах СНД значну кількість дітей, що перебувають під офіційною опікою, складають діти з обмеженими можливостями. Недостатність послуг, що надаються за місцем проживання і можливостей для використання спеціалізованих моделей виховання в рамках державної шкільної освіти створює перед більшістю біологічних батьків безальтернативним розміщення дітей з обмеженими можливостями до закладів інтернатного типу.

Міжнародна практика засвідчує політику деінституалізації, як умову для проведення реформ направлених на зменшення сирітства в державі. Деінституалізація повинна сприйматися, як комплекс дій направлених на досягнення однієї мети – створення умов для виховання дітей поза установами інтернатного типу. Серед основних завдань політики є скорочення чисельності дітей-сиріт у державних закладах, створення служб по супроводженню сиріт та сімей, розвиток сімейних форм виховання. Саме на цьому шляху перебуває Україна.

За даними ЮНІСЕФ чисельність дітей в установах інтернатного типу в Україні мала тенденцію до зростання у 2000 році 44200 дітей, 2003 році – 46600. Поступове зменшення дітей в державних установах почалося з 2005 року — 44800 дітей [10, с. 30].

Чисельність дітей, що знаходилися на вихованні у прийомних родинах становила у 2000 році 61600 дітей, у 2003 році – 66500 дітей, у 2005 році – 64400 дітей [10, с. 30].

Станом на 1 січня 2007 року за даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту в Україні нараховувалося 102 912 дітей-сиріт та дітей позбавлених сімейного піклування.

Поширення практики влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування у сім’ї залежить від рівня обізнаності населення України щодо причин та наслідків соціального сирітства та специфіки розвитку альтернативних державним сімейних форм виховання дітей-сиріт.

Причини зростання соціального сирітства

— Зростання кількості наркотично та алкоголічно залежних батьків (в Україні нараховується біля 700 тис. громадян залежних від алкоголю; на обліку в органах МВС України за немедичне вживання наркотичних засобів перебуває понад 152 тис чоловік);

— Прояви агресивної поведінки по відношенню до членів родин, що становить безпосередню загрозу для емоційного, психологічного та фізичного розвитку дитини. (Проблема насильства у сім’ї актуальна для 81 % респондентів в Україні, 86 % опитаних вважають, що за насильство у сім’ї необхідно передбачити кримінальну відповідальність, 85 % респондентів головною причиною насильства у родині назвали зловживання алкоголем. Дані наведені за результатами соціологічного дослідження «Ставлення населення до насильства в сім’ї», проведеного Українським інститутом соціологічних досліджень ім. О. Яременко, березень 2007 р.) [17].

Превентивна соціальна політика держави повинна бути направлена на виявлення кризових сімей на ранніх стадіях. І тим самим вирішується важливе завдання попередження втрати дитиною сімейного оточення.

Проте стратегія первинної профілактичної роботи по захисту прав дитини у сім’ї, що має батьків, але позбавлена контролю і турботи з їх боку в українському суспільстві існує лише у вигляді декларації. Як правило, позбавити батьківських прав і передати дитину до інтернату є найбільш поширеним варіантом «боротьби» із соціальним сирітством.

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем захисту прав дітей і в першу чергу відстоювання їх права на виховування в сім’ї, в оточенні відповідальних батьків складають Закон України «Про охорону дитинства», Сімейний та Кримінальний кодекс України, Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та інші нормативні акти. Проте ефективність механізмів реалізації задекларованих норм по захисту прав дитини на практиці є слабкою.

Потребує удосконалення законодавство у сфері попередження насильства в сім’ї шляхом урізноманітнення форм роботи з жертвами сімейного насильства, запровадження нових видів адміністративних стягнень, проведення корекційної роботи з особами, схильними до насильства в сім‘ї, з метою формування ненасильницької моделі поведінки.

Законодавчі новації необхідні для підтримки сім’ї в цілому, розробка дієвих санкцій по відношенню до біологічних батьків, що ухиляються від виховання своєї дитини. У Верховній Раді України вже знаходяться на розгляді ряд законодавчих проектів, що містять певні позитивні зрушення у визначеному напрямі: Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім'ї)» № 0895 від 23.11.2007р., Проект Закону України «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального Кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей)» № 0963 від 23.11.2007 р. [17]

Негативні явища, що зберігаються в системі виховання сиріт у державних закладах утримання:

— Неправильна організація спілкування усередині колективу, збереження авторитарного стилю виховання;

— Високий ступінь регламентованості життя вихованців, відсутність можливості вільно розподіляти і використовувати часовий простір і дії;

— Ізольованість дітей в межах одного простору, обмеженість контактів із представниками суспільства із зовні, що фактично унеможливлює соціалізацію вихованців;

— Відсутність диференційованого підходу до дітей, обмеженість врахування психологічних, фізичних особливостей;

— Неврахування психологічного стану вихователів шкіл-інтернатів, притулків, дитячих будинків, що виявляється в проявах неадекватних, жорстоких дій по відношенню до дітей.

В інтернатних закладах спостерігається надмірна опіка дітей, яка призводить до незнання ними своїх обов'язків. Результатом є формування у переважної більшості вихованців державних закладів хибної уяви про свої соціальні ролі, як сироти. Основи колективного виховання, що домінують в інтернатних закладах не забезпечують індивідуальний розвиток здібностей кожного вихованця.

Набула поширення практика використання різних типів покарань від мовних образ, до переведення «некерованих» осіб до психіатричних закладів закритого типу.

Відкритим є питання забезпечення рівності доступу до освіти для випускників шкіл-інтернатів. Існування пільгової системи надає можливість випускнику інтернатного закладу вступити до закладів вищої, професійної освіти, але відкритою залишається проблема подальшої адаптації випускника. Різка зміна тотальної ізольованості і контролю – системою безконтрольності і свободи дій призводить до втрати орієнтирів і цінностей. Можливість отримання освіти розглядається більшістю випускників інтернатних закладів, як засіб звільнення із стін шкіл-інтернатів.

Актуальною залишається проблема забезпечення житлом випускників інтернатних закладів, що створює низку проблем для адаптації в соціумі. Відсутність власної житлової площі є вирішальною у виборі місця роботи і фаху випускника інтернатної системи.

Привертаючи увагу населення України до проблем подолання сирітства на державному рівні, свідомо відбувається ігнорування доволі складного питання безпосередньо пов’язаного із реформою державної системи опіки – сприйняття реформи співробітниками державних установ опіки. На заваді реорганізації інтернатних закладів стоїть не бажання працівників інтернатних установ вести роботу по зменшенню кількості вихованців і скороченні своїх робочих місць. Це є проблемою, яка замовчується і не обговорюється на державному рівні. Потребує особливої уваги розробка стратегії працевлаштування працівників державних закладів виховання сиріт.

Більшість країн відмовились від системи державного інтернатного утримання та виховання дітей і надають перевагу системі підтримки біологічних батьків.

2.3. Напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт

Зарубіжна практика в деяких випадках залишає форму інтернатного закладу як необхідну, але в процесі деінституалізації змінився акцент її пріоритетності, зазнала трансформації структура закладу в цілому.

Державна політика у сфері подолання сирітства базується на комплексі профілактичних, попереджальних заходів в основі яких закладено принцип адресної кваліфікованої допомоги сім’ям та дітям. За рахунок такої політики реалізується головний пріоритет соціальної політики – дитина виховується у біологічній родині.

Досвід США, Великобританії, Австрії, Швейцарії, Польщі засвідчує збереження державних шкіл-інтернатів (дитячі будинки, притулки) як спеціалізованих закладів для виховання дітей, які мають відхилення у поведінці, певні психологічні, фізичні проблеми. Найбільш поширеними типами інтернатів є: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри [15, с. 34].

Необхідність реформування існуючої системи виховання державних інтернатних закладах в Україні на сучасному етапі не викликає сумнівів. Проте виникає питання пошуку оптимального шляху трансформації, діючих державних установ утримання та розвитку ефективних форм виховання сиріт.

Напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт:

— попередження виходу дітей із родини;

— повернення до біологічної родини;

— влаштування сиріт у прийомні сім’ї , дитячі будинки сімейного типу, під опіку;

— усиновлення.

За даними всеукраїнського соціологічного опитування проведеного на замовлення Українського освітнього центру реформ у 2006 році на тему «Ставлення населення України до новітніх соціально-економічних процесів» спостерігається певне збільшення громадян, які готові взяти на виховання або ж усиновити дитину. Понад 12 % опитаних відзначили, що мають плани щодо виховання і усиновлення сироти. Переважно категорія потенційних батьків може збільшитися за рахунок двох вікових категорій: 18 – 28 років дорівнюю 35 %, 29 – 39 років відповідно 27 %. При цьому переважна більшість з них 60 % не мають власних дітей і 32 % виховують одну дитину. Важливим є також той факт, що більше 50 % опитаних, що виявили бажання стати усиновителями, мають у своєму оточенні знайомих, друзів, які вже мають позитивний досвід у вихованні прийомних дітей [17].

Дієвий механізм у системі реформування державної системи опіки є поширення практики прийомних родин, будинків сімейного типу та усиновлення.

Президентом України 2008 рік було проголошено Роком національного усиновлення і підтримки сімейних форм виховання. Певні позитивні зрушення на рівні держави вже є. З 2006 року в Україні задіяний принцип «гроші ходять за дитиною», згідно якому на кожну дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування держава виділяє два прожиткових мінімуму кожного місяця. Посилилась робота по супроводженню сімейних форм виховання сиріт соціальними службами, тощо [1].

За даними Державного комітету статистики України протягом 2007 року усиновлено громадянами України 3528 тис. дітей, іноземними громадянами – 1701 тис. дітей [17].

Проте на заваді національного усиновлення є бажання українських родин мати дитину віком до 5 років без фізичних, розумових відхилень. Але така категорія дітей складає від 3 до 5 % від загальної кількості дітей, що мають юридичні підстави для встановлення опіки чи усиновлення.

Юридичними перешкодами на шляху усиновлення залишається судова процедура отримання статусу сироти чи дитини позбавленої батьківського піклування. Бюрократизм судової системи позбавляє більшість дітей у віці до 10 років отримати легальне право на усиновлення.

Прийомні родини та сімейні дитячі будинки

Під опікою та піклуванням в Україні виховується понад 64 тисячі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Але якщо розглянути кількісні показники по категоріям опікунів, то картина вже більш песимістична. Більшість опікунів 57,2 % становлять бабусі та дідусі, 22 % тітка, дядько, 8,7 % повнолітні брати та сестри, 4,3% інші родичі і лише 7,7 % складають опікуни, що не перебувають у родинних відносинах з дитиною. Розглянувши наведену динаміку, ми бачимо збереження ризиків повернення дитини до державних установ враховуючи вік бабусь та дідусів [15, с. 38].

Однією з альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки є прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

Станом на 01.07.2007 року кількість дитячих будинків сімейного типу становить – 259, в них виховується 1669 дітей, прийомних сімей – 1117, в них – 1748 дітей. Всього в Україні — 1376 таких сімей, в яких виховується 3417 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За перший квартал 2008 року до прийомних родин та дитячих будинків сімейного типу влаштовано 290 дітей [15, с. 39].

Дитячий будинок сімейного типу розрахований на виховання від п'яти до 10 дітей. Дитина здобуває навички міжособистісних взаємин, засвоює позитивні приклади поведінки дорослих, спілкування із соціальним оточенням, розвиває прагнення до самовдосконалення.

Однак, у діяльності дитячих будинків сімейного типу проблемними залишаються: матеріально-технічне і фінансове забезпечення дитячих будинків сімейного типу, що покладено на місцеві органи виконавчої влади; не урегульоване питання поліпшення житлових умов родини у випадку поповнення її вихованцями; не завжди відповідально здійснюється добір і підготовка батьків-вихователів; не врегульовано питання забезпечення житлом вихованців.

Прийомна родина виховує від одного до чотирьох сиріт на своїй власній житловій площі. Батьки не звільняються від своєї колишньої роботи, отримують кошти на утримання прийомних дітей від держави. Переважна більшість прийомних батьків мають своїх власних дітей. Тому прийомні діти з перших хвилин проживання на прикладі прийомних батьків і їхніх дітей вчаться будувати свої взаємини як з дорослими, так і з іншими дітьми.

Дитячі будинки сімейного типу вирішують декілька завдань, які стоять на заваді поширення практики усиновлення:

1. Можливість поєднання в межах такої форми братів і сестер різних вікових груп;

2. Зростання і виховання в родинному оточенні категорій дітей віком від 10 років до 18 років поза межами закритого інтернатного закладу.

Перешкоди на шляху створення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей:

— адміністративні перешкоди, відсутність дозволу для оформлення прийомної сім'ї;

— затягування часу щодо вирішення питання з житлом;

— не готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів);

— неточності та неповність документації на дітей, які плануються взяти в прийомну сім'ю;

— проблема не достатньої забезпеченості кваліфікованими спеціалістами, що здатні проводити соціальний супровід прийомних сімей та дитячих сімейних будинків у регіонах. Міжнародна практика засвідчує, що для ефективного супроводження соціальний працівник повинен працювати не більше чим з 10 родинами [15, с. 42].

Фактично на сучасному етапі в українському суспільстві відбуваються поступові зміни у більш позитивному сприйнятті усиновлення та піклування за сиротами. У вирішенні цього завдання державна політика йде правильним шляхом. Забезпечення матеріальної стабільності сім'ї та надання фінансової допомоги з боку держави є вагомими стимулами для розвитку сімейних форм виховання сиріт. Але постає нова проблема — забезпечення якості у вихованні і опіки.

В Україні завдання по реалізації підтримки та супроводження сімей покладено на структурні підрозділи державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді та їх спеціалізовані формування. Діючий соціальний супровід не є достатнім, більшість соціальних працівників мають значні навантаження у кількості сімей. Соціальні центри не мають кваліфікованих спеціалістів із сфери практичної психології, які спеціалізуються безпосередньо на адаптації сиріт та прийомних батьків, усиновителів до нових умов. Не достатньо розвинутою є мережа центрів надання анонімних консультацій, телефонів довіри. Інформація про існування таких центрів не поширюється через ЗМІ.

Висновки

1. У державі відбувається процес поступових змін державної системи опіки над дітьми і, насамперед, забезпечення права на виховання в сімейному оточенні. Проте відсутня системна робота з біологічними родинами дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Стан профілактичної роботи з кризовими сім’ями є незадовільним.

2. Потребує вдосконалення нормативно-правова база, що регулює питання захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. У цьому контексті відсутній механізм контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей.

3. Відчувається брак фахівців та досліджень, науково-методичних видань з проблеми соціального сирітства, проходження реформи системи опіки.

4. Прискорені темпи розгортання мережі прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу відбуваються за принципом покращання статистичних показників без здійснення системної роботи з добору та навчання батьків, налагодження соціального супроводу. Існує потреба посилити контроль за рівнем утримання і виховання сиріт, що перебувають під опікою, у прийомних сім’ях, будинках сімейного типу.

5. Визначальні фактори щодо прийняття сироти до родини є бажання надання допомоги дитині та бездітність сім’ї. Проте ключова роль у перегляді суспільної думки і укріпленні інституту сім’ї повинно забезпечуватися дієвою державною стратегією допомоги сім’ям з дітьми, гарантованою і відповідної матеріальної підтримкою.

6. Існує необхідність переглянути принципи організації вихователів прийомних родин та будинків сімейного типу. Існує потреба за допомогою науковців та практиків виробити чітку систему критеріїв для відбору кандидатів у прийомні батьки, вихователів, потенційних усиновителів. Така система сприятиме більш якісному контролю за роботою сімейних форм опіки з боку соціальних служб.

Пропозиції

1. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту України ініціювати обговорення серед кола науковців питання професіоналізації прийомних батьків та батьків-вихователів із врахуванням зарубіжного досвіду функціонування фостерних родин. Розробити та запровадити державні стандарти підготовки прийомних батьків, вихователів, опікунів, усиновителів. Посилити контроль за здійсненням соціального супроводу прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів. Розпочати розробку і впровадження нових форм супроводу таких категорій сімей.

2. Міністерству юстиції України розробити пропозиції щодо посилення роботи судів у напрямі оперативного встановлення статусу сироти, проходження процедури усиновлення, передачі дитини до прийомної родини, дитячих сімейних будинків.

3. Секретаріату Президента України ініціювати загальнодержавне обговорення стратегії деінституалізації інтернатних закладів. Розробити комплексну програму соціальних гарантій співробітникам закладів. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту України рекомендувати розробити план консультацій на регіональному рівні з представниками інтернатних закладів, з метою попередження супротиву закриттю установ. Враховуючи досвід роботи працівників з сиротами, розпочати відбір певної категорії співробітників до соціальної роботи по супроводженню прийомних сімей, опікунів, усиновителів.

4. Органам місцевого самоврядування, соціальним службам на регіональному рівні посилити роботу психологічних служб, розпочати практику створення психологічних консультаційних центрів при закладах інтернатного типу. Із залученням фахівців (психологів, педагогів, медичних працівників) розробити типові методики підготовки і простеження рівня готовності кожної окремої дитини до її влаштування у прийомні родини чи будинки сімейного типу.

5. Указом Президента України ініціювати підготовку інформаційних і просвітницьких заходів направлених на підвищення відповідальності біологічних батьків, захист прав дітей.

Список використаних джерел

1. Указ Президента «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від № 1205/2007

2. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник.- К.: Логос, 2006,-134с.

3. Большая медицинская знциклопедия /Гл. ред. акад. А. Н. Бакулев. 2-е изд. — М,: Большая сов. знцикл., 1958. — ї. 8. — 1184 с

4. Дитина в прийомній сім'ї: Нотатки психолога / Г. М. Бевз, І. В. Пеша — К: Український ін-т соціальних досліджень. 2001. — 101 с.

5. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист; зб. док. — К.: "Столиця", 1998. — Ч. 1. – 248 с.

6. Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 № 263 //Офіційний вісник України, 2006 р., N 20, ст. 1488

7. Методичний посібник по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків /О.О.Яременко, Н. М. Комарова, Г М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. — 128с.

8. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків /Н. М. Комарова, Л. С. Волинець, Н. В. Салабай, І. В. Пєша, Г М. Бевз — К.: "Студцентр", 1998,- 128 с.

9. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей /Н.М.Комарова, Г.М. Бевз, Л.С.Волинець та ін. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 1999. — 103 с.

10. Пеша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування). — К: Логос, 2005, — 87 с.

11. Прийомна сім'я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників) /О. О. Яременко, Н. М. Комарова, Г. М. Бевз. Л. С. Волинець та ін. — К: Український ін-т соціальних досліджень. 2006. — 78 с.

12. Психологический словарь /Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Мещерякова. — М: Педагогика Пресе, 1999. – 440 с.

13. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників /За заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Мінчук, С. В. Толстоухової. — К., 2000. — 260 с.

14. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування /Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, О. Г. Антонова — Турченко та ін. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 1998,- 120 с.

15. Соціальне становлення дитини у прийомній сім'ї: соціальний супровід: Навч. — метод. посіб. /Л. С. Волинець, А. Й. Капська, Н. М. Комарова, І. В. Пєша, Г. М. Бевз, Л, В. Волинська, О, О, Яременко — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. — 127 с.

16. Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні/ За ред. І. М. Григи, Т.В.Семигіної. — К: Дата Банк Україна, 2002 — 128 с.

17. http://www.fostercare.org.ua/ua/law/ukaz_president/ukazpresidenta