Вступ

Актуальність теми. Важливим чинником економічного зростання суспільства є торгівля, яка відіграє значну роль у реалізації соціальної політики, ринкової орієнтації національної економіки, формуванні конкурентного середовища. Реструктуризація торгівлі, яка відбувалася в Україні в перехідний період і продовжується на початковому етапі функціонування економіки України на ринкових засадах, спричинила значні зміни в соціальних формах торгівлі, мотивації і принципах її розвитку, в підходах до управління і регулювання нею тощо.

Сьогодні основну частку в торгівлі становлять приватні підприємства; основним мотивом її розвитку є отримання прибутку власниками підприємств; покращення забезпеченості роздрібними торговими підприємствами населення здійснюється через розвиток вітчизняного і експансію іноземного мережевого ритейлу; торгівля зміщується з центральних районів міст на периферію, активно будуються ритейл-парки на окраїнах населених пунктів та в інших малопривабливих районах з низькими цінами на землю, участь державних органів і комунальних служб у плануванні, розвитку і регулюванні торговельної мережі зменшується.

Торгівля стала найбільш лібералізованою галуззю економіки з мінімальним впливом на її розвиток держави, яка за короткий час пройшла період занепаду і бурхливого розвитку нецивілізованих форм торгівлі і зараз переживає піднесення в розвитку організованого сектора торгової галузі.

Проблемам розвитку торгівлі як сфери національної економіки присвячено багато наукових публікацій. Теорію і практику цього питання розглянуто у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як В. Апопій, Н. Голошубова, Л. Лігоненко, А. Мазарі, І. Бланк, Н. Власова та ін. У роботах цих авторів розкрито суть торгівлі загалом та її структурних елементів, визначено умови розвитку галузі, а також обґрунтовано чинники, які впливають на ефективність діяльності торговельних підприємств. Однак більшість досліджень розглядають торгівлю в загальнонаціональному масштабі, і меншою мірою акцентують увагу на проблемах торгівлі регіонів.

Метою дослідження є вивчення сучасного стану та виявлення основних тенденцій розвитку торговельного комплексу України в регіональному аспекті.

1. Сутність, значення та основні функції торговельного комплексу в розвитку регіональної економіки України

Розвиток торгівлі є важливою передумовою забезпечення сприятливого економічного та соціального клімату будь-якої держави. Важливим завданням сучасного торговельного бізнесу є задоволення потреб населення. Торгівля — це з’єднуюча ланка між виробниками та споживачами продукції, яка підтримує баланс між попитом і пропозицією. Крім того, вона відіграє суттєву роль як у формуванні економічного потенціалу, так і в забезпеченні потреб людини у високоякісних товарах і послугах.

Торгівля — одна з перших господарських галузей, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв’язки між ринковими структурами. За нових економічних умов роль і місце держави в управлінні торгівлею стали менш вагомими і змінили свій економічний та правовий зміст. Найбільш характерною ознакою останніх змін у взаємовідносинах між державою і суб’єктами ринку є заміна управлінських форм на регулюючі. Разом з тим, відмова від прямого галузевого управління й організаційно-правові перетворення не призвели до автоматичного подолання господарських труднощів, з якими зіткнулися торговельні підприємства.

В умовах якісного зростання і соціальної орієнтації національної економіки суттєво посилюється роль торгівлі в реалізації соціальної політики держави, зростає її значення у забезпеченні матеріальних та культурно-духовних потреб людей на базі якісно нової системи торговельного обслуговування. Демонополізація внутрішньої торгівлі, лібералізація і диверсифікація її діяльності, інтеграція торгівлі у міжнародні зв’язки сприяють створенню такої системи і вона інтенсивно формується в роздрібній торгівлі [13, c. 13-14].

Ознаками нової системи торговельного обслуговування можна вважати: нові формати й мережі роздрібних підприємств, сучасні форми, активні методи і прогресивні технології продажу, висока культура та якість обслуговування, система додаткових послуг, післяпродажне обслуговування, транспаренція зарубіжного досвіду.

На вдосконалення торговельного обслуговування впливає ряд соціально-економічних факторів. Одним з найважливіших чинників удосконалення торговельного обслуговування населення виступає необхідність забезпечення наявності в продажу широкого асортименту високоякісних товарів. Спад виробництва товарів на вітчизняних підприємствах призводить до того, що наш ринок все більше заповнюють імпортні товари не найвищої якості, і, зокрема, поширюється торгівля ношеним одягом, так званим «секонд-хендом». Низька ефективність вітчизняного виробництва призводить до того, що ціни на українські товари дуже високі, і населення з метою збереження коштів все частіше віддає перевагу імпортним товарам, навіть нижчої якості, але й нижчої ціни. Тому вирішення проблеми вдосконалення торговельного обслуговування населення перебуває в тіньовому взаємозв’язку з відродженням вітчизняної промисловості, насиченням ринку своїми товарами високої якості за доступними для населення цінами. Розвиток соціальної сфери в Україні до останнього часу здійснювався за так званим залишковим принципом. Разом з тим, саме в соціальній сфері реалізуються результати економічної діяльності держави, які зачіпають життєві інтереси всього населення — забезпечення продуктами харчування і промисловими товарами, покращення організації транспортного і медичного обслуговування, у вирішенні інших життєво важливих проблем, які суттєво впливають на відтворення робочої сили, створення сприятливих умов для життя людей.

Розвиток торгівлі за цим принципом призвів до того, що торгівля не мала можливості надавати належної уваги розвитку своєї матеріально-технічної бази, у результаті цього забезпечення населення торговельною площею залишається на низькому рівні порівняно з іншими країнами. Достатня забезпеченість населення роздрібною торговельною мережею, раціональні типи та зручне для покупців розміщення магазинів, оснащення їх сучасним обладнанням, відповідність планування магазинів вимогам торговельно-технологічного процесу сприяють зменшенню нераціональних витрат часу населення на придбання товарів [6, c. 24].

За останні роки спостерігаються спад росту обігу товарів при позитивній тенденції його структури в кон’юнктурі ринку, розвитку матеріально-технічного потенціалу. Роздрібна торгівля відіграє вирішальну роль у забезпеченні особистого споживання. Понад 90 % усіх матеріальних благ, що надходять у сферу особистого споживання, реалізуються населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування.

На роздрібну торгівлю покладено важливе соціальне завдання — найбільш повне задоволення потреб усіх членів суспільства у товарах народного споживання. Роздрібна торгівля повинна забезпечити такий рівень і структуру споживання матеріальних благ, які б якнайбільше відповідали цілям формування гармонійно розвиненої, духовно багатої особистості. Вивчаючи процеси, що відбуваються у сфері споживання, вона має сприяти підвищенню культури споживання, формуванню розумних потреб шляхом виховання естетичних смаків населення, пропаганди і впровадження у споживання нових товарів, створення покупцям необхідних зручностей для придбання товарів з мінімальними затратами часу. Усе це вимагає постійних пошуків удосконалення торговельного обслуговування.

Таким чином, розвиток торгівлі багато в чому визначає ефективність усього суспільного відтворення, і саме тому торгівлю дуже часто називають дзеркалом економічного життя держави.

Надзвичайно важливою в нових умовах функцією торгівлі є функція активного впливу на виробництво і споживання. Ідеться про підпорядкування виробничих програм підприємств потребам і вимогам ринку, реалізації маркетингових стратегій товаровиробників, а також про активний вплив торгівлі на структуру споживання, організацію післяпродажного обслуговування. Складні завдання і функції торгівлі потребують зосередження в цій сфері величезних ресурсів для забезпечення її нормального функціонування.

Торгівлю прийнято розглядати як канал просування продукції до її споживача і як галузь національної економіки і вид економічної діяльності, об’єктом яких є товарообмін, купівля-продаж товарів та обслуговування покупців у процесі продажу товарів і їх транспортування, зберігання та підготовки до продажу.

У зв’язку з визначенням такої позиції цієї сфери діяльності та важливості її соціальної ролі, оскільки через обсяг товарообороту, перш за все, робиться висновок про рівень добробуту населення, розвиток торгівлі в цілому і її торговельної мережі зокрема, завжди знаходиться у зоні підвищеної уваги.

Динамічність означеної галузі потребує системного і постійного вивчення, оскільки коливання її параметрів є індикатором змін соціально-економічної ситуації в Україні, досягнення сталого розвитку споживчого ринку або виникнення проблем формування товарної пропозиції. Суттєвою характеристикою вітчизняної торгівлі є наявність торговельних мереж [1, c. 32-33].

2. Характеристика структури торговельного комплексу України

Торгівельна сфера України вже від перших років незалежності нашої держави розвивалася швидкими темпами і сьогодні стала одним із важливих чинників розвитку національної економіки. Торгівля забезпечує зайнятість та дохід великій частці економічно активного населення і створює передумови для інтенсивного економічного зростання окремих регіонів. Особливо це стосується переважно сільськогосподарських регіонів із слабким розвитком традиційної для України важкої індустрії, які, однак, мають вигідне економіко-географічне положення.

Функціональна структура являє собою склад елементів, що виражають основні функції торгівлі. Донедавна ядро функціональної структури утворювали такі канали: «Матеріально-технічне забезпечення», «Заготівля сільськогосподарської продукції» і «Торгівля товарами народного споживання». Усі вони в різних формах опосередковували обмін і формували сферу товарного обігу. В умовах ринкових відносин ця структура суттєво трансформується.

«Матеріально-технічне забезпечення» і «Заготівлі сільськогосподарської продукції», для яких характерно усуспільнення, лімітація матеріально-технічного потенціалу, ресурсів, централізація їх розподілу, не вписуються в ринкову систему і гальмують широке використання товарно-грошових відносин.

Оскільки ці канали займають 3/4 економічного обороту, то закономірно постає проблема їх адаптації до нових масштабів товарно-грошових відносин і відповідної інтеграції в єдину систему торгівлі, як це практикується в більшості країн.

Таким чином, «Матеріально-технічне забезпечення» перетворюється на оптову торгівлю засобами виробництва, а «Заготівля сільгосппродукції» — на оптову торгівлю аграрною продукцією. Тому цілком закономірно, що ці дві форми можна віднести до галузі «Торгівлі», як це практикується в країнах ринкової орієнтації.

Державний класифікатор видів економічної діяльності в Україні також об’єднує всі раніше наявні організаційні форми в одну групу. Функціональну структуру сфери обігу згідно з новою класифікацією подано в табл. 2.1. [1, c. 45-46]

Таблиця 2.1. Функціональна структура торгівельного комплексу України

Склад торгівлі	Кількість класів	Структура
Оптова торгівля	6	Оптова торгівля не переробленими сільськогосподарськими продуктами
	10	Оптова торгівля харчовими продуктами
	15	Оптова торгівля непродтоварами
	20	Оптова торгівля засобами виробництва і предметами праці
	5	Оптова торгівля транспортними засобами
Посередництво в торгівлі	2	Посередництво в торгівлі сільгосппродукцією і продуктами її переробки
	2	Посередництво в торгівлі товарами легкої промисловості і побутового призначення
	4	Посередництво в торгівлі засобами виробництва і транспортом
	2	Інші види торгового посередництва
Роздрібна торгівля	2	Роздрібна торгівля в магазинах зі змішаним асортиментом товарів
	9	Спеціалізована роздрібна торгівля продтоварами
	2	Роздрібна торгівля фармацевтичними і медичними виробами
	24	Спеціалізована роздрібна торгівля непродтоварами
	3	Роздрібна торгівля уживаними товарами
	5	Роздрібна торгівля поза магазинами
Торгівля послугами	10	Ремонт предметів особистого користування і домашнього вжитку

Своєю чергою, увесь товарний ринок в організаційному аспекті може бути поділений на дві великі складові частини: роздрібний (споживчий) і оптовий1 (інституціональний) ринки (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Система елементів (підсистем) товарного ринку

Основною причиною швидкого зростання роздрібного товарообороту в Україні в останні роки є економічне зростання держави, зокрема збільшення добробуту населення, яке можна визначити як темп росту заробітної плати громадян (рис. 2.2).

Рис. 2. Динаміка обсягу роздрібного товарообороту та середньомісячної заробітної плати в Україні

Звертаючи увагу на структуру роздрібного ринку України, слід відзначити, що згідно з дослідженнями аналітичних організацій [9] на ринку домінують великі компанії організованої торгівлі (70%), але торгові мережі поступаються в даному обсязі торгівлі, займаючи 44% ринку організованої торгівлі [7, c. 36].

Отже, супермаркети є домінуючим торговим форматом в Україні, але, за думкою експертів [10], у найближчі часи збільшиться частка дискаунтерів, оскільки цей формат знаходиться тільки в початковій стадії розвитку в Україні.

Згідно з традиційною класифікацією торгових мереж операторів поділяють на регіональні, національні, локальні та міжнародні.

Таким чином, локальні та національні мережі продовольчої роздрібної торгівлі на даний час є головними рушійними силами розвитку українського рітейлу (рис. 2.4) [11, c. 93].

3. Регіональні особливості розміщення торговельного комплексу України

На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важивий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов’язаним із нею промисловим розвитком держави.

Сучасний розвиток економіки України характеризується тим, що в Україні отримали розвиток більшість галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери. За окремими видами продукції область вносить деякий внесок у загальносвітове виробництво. Взагалі, Україна спеціалізується на лісовій і деревообробній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, на виробництві цукрових буряків, зернових культур, картоплі, м’ясо-молочному тваринництві.

Сучасна внутрішня торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою роздрібного товарообороту за формами власності.

Якщо поглянути на товарооборот у розрізі регіонів України, то можна зазначити, що даний показник вище за загальнодержавний тільки в п’яти територіальних одиниць: Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях, м. Севастополь, м. Київ.

Серед регіонів найбільшу питому вагу у формуванні роздрібного товарообігу займає безпосередньо м. Київ, причому його частка за 7 останніх років зросла майже на 6 %. Друге місце посідають Дніпропетровська і Донецька області, на які сукупно припадає 17,6 %. На третьому місці – Харківська область із 7,1 %. Динаміка регіональної структури свідчить про незмінність ринкової частки регіону (коливання становлять в межах 1-2 %). А це, на наш погляд, свідчить про те, що умови функціонування роздрібної торгівлі є однаковими в цілому по Україні, що створює для торговельних підприємств рівні умови для розвитку в конкурентному середовищі.

Тому для отримання відповідних конкурентних переваг суб’єктам роздрібної торгівлі необхідно вишукувати внутрішні чинники конкурентоспроможності. Для виявлення регіональних тенденцій розвитку внутрішньої торгівлі ми згрупували області в шість груп, відповідно до географічного розташування областей. В окрему групу виділено місто Київ [17, c. 4].

Рис. 3.1. Регіональна структура розвитку роздрібного товарообігу підприємств України [1, с. 286]

Територіальна структура торгівлі відображає регіональні особливості і пріоритети структурної політики в регіонах. Однак сама регіональна політика відносно територіального розвитку торгівлі тільки формується, тому структура торгівлі складається під впливом некерованих факторів зі значними деформаціями.

Найбільш повну картину територіальної структури можна отримати за допомогою аналізу торгівлі в міській і сільській місцевості, а також за регіонами України.

В Україні за аналогією більшості країн світу концентрація торгівлі історично здійснювалась у містах. Ця закономірність зберігається й нині, але деформовано. У містах, де проживає 2/3 населення, зосереджено 70 % роздрібних підприємств, близько 75 % торговельних площ, 92 % товарообігу. Оптова торгівля, по-суті, вся розташована у місті.

На сільську місцевість з населенням 16 мли осіб (33 %) припадає лише 8 % загального обігу внутрішньої торгівлі. Розрив між товарообігом на одиницю міського і сільського населення — майже 6 разів, і він продовжує збільшуватися (табл. 3.1).

Дані табл. 3.1. підтверджують значні контрасти в територіальній структурі торгівлі. Так, у сільській місцевості забезпеченість населення торговельними площами становить лише 903 м2 на 10000 осіб постійного населення, що у 1,5 рази менше, ніж у міських поселеннях, і у 2,5 рази нижче від нормативу.

Аналогічний стан з товарообігом. Якщо в 1999 р. торгівля на селі займала 28 % у загальному товарообігу, то у 2003 році — 7,6 %. Більше того, з 28,5 тис. сільських поселень 5,8 тис, тобто близько 20 % не мають ні стаціонарних об’єктів торговельного обслуговування, ні пересувної торгівлі.

Істотні деформації спостерігаються у структурі товарообігу на селі. Співвідношення проданих продовольчих і непродовольчих товарів становить 89 : 11, що вказує на надзвичайно вузький сегмент непродовольчих товарів на сільському ринку [22, c. 58-59].

Таблиця 3.1. Динаміка територіальних структурних змін в сфері торгівлі

Основні показники розвитку торгівлі	Рік	Місцевість		Зміни, % (2009 р. до 1999 р.)
		міська	сільська	місто	село
Кількість торговельних об’єктів, тис. од.	1999 2009	59,6 57,9	58,7 25,9	0,91	0,55
Торговельні площі роздрібних підприємств, млн. м	1999 2009	6,7 4,4	3,5 1,4	0,68	0,48
Товарообіг на одиницю населення, грн.	2009	1223	187	0,45	0,10
Частка в товарообороті, %: — непродтоварів — продовольчих товарів	1999 2009 1999 2009	54 60 46 40	51 11 49 89	— —	— —

Стабілізація сільського ринку пов’язана насамперед з комплексним, системним принципом формування сучасної мережі об’єктів торгівлі, диверсифікації системи торговельного обслуговування, підвищення реальних доходів і платоспроможності сільського населення, «легалізації» значної частини товарообігу.

Зазначені проблеми характерні не тільки для територіальної, а й регіональної структури торгівлі. У межах регіонів спостерігаються очевидні диспропорції і деформації в забезпеченості населення роздрібною мережею, торговельними площами, у структурі товарообігу, рівні споживання, якості обслуговування (табл. 3.2.).

Аналіз даних табл. 3.1 показує, що лише в п’ятьох областях забезпеченість населення торговельними площами перевищує 1400 м на 10000 осіб. Отже, відносно нормативу або інших розвинутих країн (5000—5500 м на 10000 осіб) рівень забезпеченості надзвичайно низький. У більшості областей стан забезпеченості є не тільки низьким, але й спостерігається тенденція до скорочення торговельних площ у всіх регіонах.

Щодо забезпеченості населення роздрібними підприємствами, то особливого контрасту за регіонами не спостерігається. Відхилення від середньої забезпеченості по Україні (15 підприємств на 10000 осіб) незначні. За цим показником Україна лідирує серед багатьох країн. Але варто ще раз зауважити, що вітчизняні підприємства мають порівняно невеликі торговельні площі — середній розмір магазину не перевищує 90 м²

Сфера торгівлі і громадського харчування в Україні до останнього часу знаходилася в тяжкому стані навіть після реформування. Зменшилися мережі торговельних закладів, погіршилося обслуговування населення. Не зважаючи на те, що торгові точки і заклади громадського харчування оснащені сучасними засобами, касовими апаратами, іншими обладнанням, вартість наданих послуг різко зменшилась. У регіональній структурі найбільш виражені деформації склались у товарообігу. Загалом товарообіг на одну особу малий — усього 707 грн на рік. В окремих областях цей показник становить 55—60 % середнього рівня по Україні. А різниця між найвищим і найнижчим рівнем відповідно перевищує 2 рази.

Таблиця 3.2. Регіональна структура сфери торгівлі

№ п/п	Регіони	Забезпеченість населення		Грошові — доходи на одну особу, грн/рік	Товарообіг на одну особу, грн/рік	Частка грошових доходів у товарообігу, %
		торг. прощ., м2 на 10000 жителів	торг. підпр. на 10000 жителів
	Україна	1350	15	2247,5	707	31,4
1	Автономна Республіка Крим	1275	15	1696	595	35,1
2	Вінницька	1248	16	1425	527	36,9
3	Волинська	1296	16	1939	643	48,0
4	Дніпропетровська	1320	12	3149	779	24,7
5	Донецька	1368	12	2626	640	24,3
6	Житомирська	1512	18	1463	543	37,1
7	Закарпатська	1275	17	1196	720	60,2
8	Запорізька	1313	13	2358	796	33,7
9	Івано-Франківська	975	15	2283	466	36,3
10	Київська	1320	15	1561	666	42,6
11	Кіровоградська	1275	17	1602	558	34,8
12	Луганська	1067	11	2179	439	20,1
13	Львівська	1480	20	1738	779	44,8
14	Миколаївська	1264	16	2498	564	22,6
15	Одеська	1312	16	1907	561	29,4
16	Полтавська	1349	19	2007	745	37,1
17	Рівненська	1190	14	1267	519	40,9
18	Сумська	1558	19	1522	732	48,1
19	Тернопільська	1152	16	1074	411	38,3
20	Харківська	2235	13	2031	877	43,2
21	Херсонська	1196	13	1526	531	34,8
22	Хмельницька	1463	19	1390	484	35,2
23	Черкаська	1358	14	1544	513	33,2
24	Чернівецька	1078	14	1023	606	59,2
25	Чернігівська	1776	21	1564	651	41,6

Усе це вказує на слаборозвинуту систему торговельного обслуговування в регіонах, недостатню роль торгівлі в забезпеченні матеріальних потреб населення, відсутності активної торговельної політики [24, c. 65-66].

4. Екологізація сфери функціонування торговельного комплексу в Україні

Українська економіка досить швидко перейшла до торговельного режиму, що загалом не відповідає специфіці її економічного розвитку, оскільки скасування тарифних і адміністративних бар’єрів, квот і нетарифних бар’єрів не супроводжувалося створенням інструментів самозахисту, в практику не впроваджувалися інструменти стимулювання експорту, а втручання держави через міністерства і державні зовнішньоторговельні компанії було зведено до мінімуму. В реальності була впроваджена модель, яка сприяла легкому проникненню на внутрішній ринок іноземних компаній. Різке падіння виробництва, кредитні обмеження й інвестиційний колапс спричинили концентрацію українського експорту в традиційних експортних секторах з низькою капіталоємністю, що супроводжувалося негативною динамікою умов торгівлі [3, c. 42].

Різноспрямованість впливу лібералізації міжнародної торгівлі на екологічний стан України залежить від того, в яких галузях національної економіки внаслідок лібералізації спостерігається спад виробництва, а в котрих — зростання. Українські споживачі отримують все більший доступ до закордонних товарів, одні з яких більш екологічні, ресурсозберігаючі, інші ж, навпаки, можуть завдавати шкоду довкіллю. Деякі товари, що тепер імпортуються та використовуються вітчизняними споживачами, потребують специфічної утилізації, відсутньої в Україні (наприклад, енергозберігаючі лампочки, які містять ртуть). З іншого боку, через відкритість ринку відбувається швидший перехід країни до нових більш екологічних технологій Україна змушена дотримуватися міжнародних екологічних стандартів. Стосовно того, що лібералізація торгівлі може нівелювати систему національної інтерналізації екстерналій, то для України це питання не є загрозою через відсутність такої ефективної системи. З іншого боку, через відсутність чіткого права власності на ресурси (проблема так званих „безбілетників» (free rider)) та строгої юридичної відповідальності за забруднення довкілля перехід до вільного ринку може загострити існуючі еколого-економічні проблеми.

Внаслідок того, що Україна тривалий час перебувала у складі Радянського Союзу з його командно-адмінінстративною політикою, яка не брала до уваги реальних соціально-еколого-економічних інтересів населення, не було сформовано широкого спектра конкурентоспроможного на зовнішніх ринках виробництва. В Україні зосередилися одні з найбрудніших виробництв — хімічне, металургійне, гірниче, технології на яких не змінюються в ногу зі світовим науковим прогресом і є застарілими. Матеріало- та енергомісткість значно перевищує показники розвинених країн. Та все ж — це основні експортні галузі України. Товарна структура зовнішньої торгівлі показує, що в економіці України переважають ІІ та ІІІ технологічні уклади, в той час як в розвинених країнах — IV та V уклади, і започатковується VI-й на основі розвитку біо-, нано- й інформаційних технологій [4, c. 27].

Для аналізу впливу лібералізації торгівлі на основні забруднюючі галузі України ми скористалися статистичною інформацією Укрстату про товарну структуру зовнішньої торгівлі за 2010 рік. Для більшої показовості результатів, об’єднали у статтю „чорні метали та вироби з них» такі статті класифікації товарів згідно з УКТЗЕД, як чорні метали, вироби з чорних металів, котли, машини, апарати й механічні пристрої, електричні машини й устаткування та залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання. Також підібрали інші статті УКТЗЕД відповідно до нашої класифікації. Як уже було сказано раніше, основними забруднюючими галузями в Україні є чорна металургія, хімічна промисловість, кольорова металургія та видобувна галузь.

Чорна металургія є найбільш забруднюючим виробництвом в Україні. І, як можемо бачити з рисунка 4.1, де зображена структура українського експорту, вона є основною статтею вивозу з України. Обсяги експорту чорних металів та виробів з них значно переважають обсяги експорту товарів усіх інших галузей. Оскільки вона становить основну частку ВВП, то екологічна ситуація в регіонах її розвитку є катастрофічною. Наприклад, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 км2 становили у 2009 р. 48,75 т, а на душу населення — 290,02 кг, що, відповідно, у 7,5 та 3,4 раза більше, ніж середні обсяги викидів від стаціонарних джерел забруднення по Україні. У Дніпропетровській області відповідні показники становлять 24,7 т та 238,84 кг. Регіони Донбасу і Придніпров’я вважають зоною екологічного лиха.

Чорна металургія належить до матеріаломістких виробництв. Оскільки сировинні ресурси жорстко локалізовані, то чорній металургії України притаманна висока концентрація. Майже всі підприємства чорної металургії зосереджені в Донбасі і Придніпров’ї, оскільки зорієнтовані на криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду, донецьке коксівне вугілля. У цьому ж регіоні розташовані металомісткі види машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне машинобудування — галузі, що також є значними забруднювачами довкілля.

У видобувній галузі України домінує видобуток вугілля, яке є основною статтею експорту української видобувної галузі. Також значну частку становить видобуток залізної та марганцевої руд, що є сировиною для чорної металургії. Використання застарілих технологій у чорній металургії є причиною як великої кількості викидів в атмосферу (а також відходів сировини, забруднених вод тощо), так і надмірного використання корисних копалин. Тому видобування корисних копалин постійно нарощується, що створює специфічні екологічні (і не тільки) проблеми видобувної галузі. Наприклад, шахтний спосіб добування вугілля спричиняє просідання поверхні, а великі маси токсичної порожньої породи формують на поверхні особливий антропогенний тип рельєфу; кар’єрний спосіб добування залізної і марганцевої руд виводить величезні території родючих чорноземних ґрунтів із землеробського використання.

Хімічна промисловість характеризується нижчим рівнем розвитку в Україні. Однак це також пріоритетна експортна галузь, роль якої зростає. Основними експортними продуктами хімічної промисловості є мінеральні добрива й неорганічна хімічна продукція. Хімічна промисловість — дуже енерго- та водомістка галузь (тим більше, знову ж, застарілі технології).

Енергомісткість у кінцевій продукції деяких галузей становить 25%. А якщо ще врахувати витрати води, маючи на увазі, що водозабезпеченість на 1 особу в Україні становить тільки 1 тис. м³ (за визначенням ООН, державу, водні ресурси якої не перевищують 1,5 тис. м³ на одну людину, вважають не забезпеченою водою), то звідси зрозумілий величезний тиск хімічної промисловості на довкілля.

Великими викидами в атмосферу характеризується енергетична галузь економіки України. За даними статистичного щорічника України на „виробництво та розподілення електроенергії, газу та води» припадає 1658,5 тис. т. викидів, що становить приблизно 34% від усіх викидів в атмосферу. Більшу частину енергетичних ресурсів Україна імпортує [5, c. 96-97].

Статтею українського експорту, важливість якої зростатиме, особливо враховуючи світову продовольчу кризу, є продукція сільського господарства. Україна має унікальні ресурси для розвитку цієї галузі (насамперед, потенціально найродючіші у світі чорноземні ґрунти, сприятливі кліматичні умови, давня землеробська культура). З одного боку, це позитивна тенденція у зміні структури українського експорту, оскільки ця галузь більш „дружня» для довкілля. З іншого боку, існує загроза надмірної експлуатації земельних ресурсів країни, виснаження ґрунтів через відсутність конкретного власника, відсутність дієвого законодавства з відшкодування шкоди, завданої ґрунтам.

Ситуацію з забрудненням в Україні, порівняно із ситуацією у різних регіонах світу, зображено на рисунку 4.2. Для побудови графіка ми визначили середні показники відкритості економіки та викидів СО₂ за групами країн та регіонами (згідно з поділом Міжнародного валютного фонду). Як можемо бачити на графіку, найвищий середній рівень відкритості в азійських країнах, що розвиваються, та з перехідними економіками. Найвищим рівнем атмосферного забруднення характеризуються промислово розвинені країни, хоча рівень відкритості у них найнижчий. Високий рівень викидів діоксиду карбону в країнах Азії, левову частку яких дає Китай та Індія, де велика кількість населення, високий ВВП і водночас не приділяється належна увага питанням екології. Україна, як бачимо з діаграми, має показник викидів СО₂ вищий за середній по європейських постсоціалістичних країнах і за цим показником майже досягла рівня розвинених країн.

Загалом для України характерні сировинний як експорт, так й імпорт. Така ситуація загалом характерна для країн, що розвиваються, та з перехідною економікою. На думку В. Шевчука, Україні необхідно уникнути так званої «деіндустріалізаційної пастки», тобто гіпертрофованого збільшення виробництва у сировинних галузях (насамперед чорній металургії), яке пригнічує розвиток несировинних експортних галузей. В. Шевчук пропонує використати чилійський досвід і переміщувати ресурси з гірничорудної промисловості, яка перебуває у державній власності, у галузі несировинного експорту. Україна може акумулювати надходження від експорту металопродукції в спеціальному фонді й використовувати кошти з нього не стільки для захисту металургії від нестабільності світових цін, як для заохочення технологічного експорту [3, c. 135].

5. Перспективні напрями розвитку торговельного комплексу України з урахуванням світових тенденцій

В Україні стали помітними позитивні зміни розвитку матеріально-технічної бази торгівлі: впроваджуються сучасні технології, створюються роздрібні торговельні підприємства, які за рівнем культури обслуговування покупців відповідають вимогам європейських стандартів. Вітчизняні торговельні мережі, що здійснюють торгівлю під однією торговельною маркою, дотримуються єдиної стратегії діяльності, мають єдиний центр управління, координації та контролю, власний розподільний склад.

Експертні висновки свідчать про тенденції реструктуризаційних процесів у вітчизняному торговельному бізнесі, які супроводжуються створенням неформальних об’єднань у торгівлі. Натомість, кількість формальних об’єднань, за даними Державного комітету статистики України, залишається відносно стабільною. Серед об’єднань у торговельному підприємництві превалюють їхні форми — асоціація, корпорація і концерн [9, c. 120].

Отже, у вітчизняному торговельному бізнесі активізуються процеси створення масштабних за розмірами й територією обслуговування мереж, в яких через недостатній контроль за господарськими процесами власниками та менеджерами можливе зниження керованості й рентабельності бізнесу.

Про розвиток саме торговельних мереж свідчать дані Державного комітету статистики України щодо кількості основних елементів суб’єктів мережевого торговельного підприємництва: супермаркети та гіпермаркети (продовольчі магазини з торговою площею відповідно 400-2499 м2 та 2500 м2 і більше). При скороченні загальної чисельності магазинів в Україні кількість супер- і гіпермаркетів поступово зростає, а їхня частка у 2008 р. порівняно з 2005 р. збільшилася майже вдвічі. Про важливість ролі цих суб’єктів у забезпеченні населення торговельними послугами свідчить не тільки збільшення власної торговельної площі, а також її частки у торговій площі всіх магазинів на 8.5 % [11, c. 96].

Торговельні об’єкти у містах розміщуються нерівномірно. Закриття діючих і відкриття нових відбувається стихійно, без урахування генеральних планів забудови. У багатьох населених пунктах значно скорочено мережу хлібних, овочевих, книжкових, галантерейних магазинів, водночас надмірною є кількість аптек, магазинів з продажу ексклюзивного одягу, автотранспортних засобів, ювелірних виробів, а також розважальних закладів.

За оцінками експертів, вітчизняна торгівля, починаючи з 2009 р., вступила в нову фазу розвитку, яка характеризується активним зростанням частки організованої мережевої торгівлі. На відміну від зарубіжних торговельних мереж, що розвивалися повільно під впливом змін попиту споживачів, вітчизняні одразу розпочали активну діяльність, використовуючи напрацьований світовий досвід.

Іншим аспектом розвитку мережевого торговельного бізнесу в Україні є вихід на ринок глобальних торговельних мереж: Auchan, Real, Metro Cash & Carry, Х-5, Патерсон, Billa, БМ Трейд тощо. Їхні головні підприємства зареєстровані в інших країнах, тому інформація, необхідна для прийняття управлінських рішень, повинна надаватися у форматі, визначеному зарубіжними власниками. За таких умов служби контролінгу іноземних торговельних мереж мають надавати менеджерам рекомендації про особливості складання звітності для зарубіжних власників і формувати відповідним чином контролінгові звіти.

Експансія на вітчизняний ринок міжнародних торговельних операторів здатна викликати припинення діяльності деяких вітчизняних торговельних мереж або їх об’єднання. Активізація процесів злиття та поглинання на вітчизняному ринку торговельних послуг призведе до подальшого ускладнення управління торговельними мережами, що ставитиме нові завдання перед їхніми службами контролінгу.

Активного розвитку набувають вітчизняні загальнодержавні торговельні мережі: Fozzy group, до складу якої входить понад 200 магазинів, розміщених майже в усіх областях України та об’єднаних у мережі «Сільпо», «Фора», «Фоззі»; ЗАТ «Фуршет» налічує понад 80-ти однойменних супермаркетів; Еко-маркет складається із 68-ми супермаркетів; компанія Квіза Трейд об’єднує понад сорока супермаркетів «Велика кишеня» та ін.

Одним із напрямів розвитку вітчизняного торговельного бізнесу є створення спеціалізованих торговельних мереж: продовольчих товарів (Фуршет, Сільпо, Фора, АТБ тощо); аудіо-, відео- та побутової техніки (Фокстрот, АБВ-техніка, МегаМакс та ін.); косметичних товарів, засобів гігієни та побутової хімії (ДЦ, Космо, Єва та ін.); будівельних матеріалів (Нова лінія, Епіцентр, Олді тощо).

Обсяги роздрібного товарообороту підприємств на одну особу по регіонах України нерівномірні. У більшості регіонів цей показник є значно меншим, ніж у середньому по Україні, а найнижчим — у Тернопільській, Хмельницькій, Луганській, Івано-Франківській областях. Протягом 2000-2008 рр. ситуація в деяких регіонах (Одеська та Київська області, м. Севастополь) поліпшилася, і показник роздрібного товарообороту підприємств на одну особу перевищив середнє по державі значення. Такий стан можна пояснити низьким соціально-економічним розвитком регіонів і відповідно нерозвиненістю роздрібної торговельної мережі [14, c. 126].

Особливістю розвитку крупних і середніх суб’єктів мережевого торговельного бізнесу в Україні та в інших пострадянських країнах є переміщення уваги власників торговельних мереж із економічно розвинутих регіонів і міст на регіони із нижчими соціально-економічними показниками. Функціонування торговельних мереж в економічно нерозвинених регіонах супроводжується впливом таких негативних факторів як відсутність необхідних площ, недостатня купівельна спроможність населення, обмежена кількість висококваліфікованого персоналу, відсутність постачальників, що здатні виробляти товари належної якості тощо.

За таких умов невеличкі учасники мережевого торговельного бізнесу (переважно на регіональному рівні) змушені шукати способи захисту своїх комерційних інтересів. Одним із таких способів є укрупнення бізнесу та об’єднання в різноманітні професійні співтовариства, що дає змогу вирішувати складні питання.

Зважаючи на досить високу вартість упровадження контролінгу, невеликі учасники ринку не завжди спроможні залучити цей інструмент в управління торговельними мережами. Для професійних об’єднань суб’єктів мережевого торговельного підприємництва бажано розробити методологічні засади щодо впровадження та функціонування контролінгу й формування пропозицій для удосконалення контролінгового інструментарію саме в невеликих регіональних торговельних мережах, що надаватиме їм додаткові конкурентні переваги.

Ускладнюється управління вітчизняними суб’єктами мережевого торговельного підприємництва тим, що, на відміну від західних торго-вельних мереж, які структуровані за ціноутворенням, торговельною площею, асортиментом товарів і цільовим контингентом (супермаркети, гастрономи, дискаунтери, універсами, гіпермаркети, cash & carry тощо), в них є нечіткість меж між форматами.

На сьогоднішній день сформувалося ряд регіональних проблем розвитку ринків України:

1. Збільшення товарообороту між оптовими торговельними підприємствами ринків-юридичних осіб та між аналогічними підприємствами їх ринків-структурних підрозділів зумовлює зростання роздрібних цін. Це знижує купівельну спроможність населення, реальні доходи якого в останні роки зменшуються.
2. В результаті впровадження нового податкового кодексу сформувалася тенденція до зменшення кількості ринків-юридичних осіб та ринків-структурних підрозділів. Нове оподаткування суб’єктів господарювання призвело до збільшення тіньових операцій реалізації товару, серед яких – відсутність ведення належного обліку розрахункових операцій, підтвердження походження та джерел придбання товару.
3. Посилилася нерівномірність розміщення ринків у регіонах та у містах, що обумовлено стихійністю закриття діючих торговельних об’єктів на ринках та ліквідації деяких ринків.
4. Через погіршення стану доріг зменшилася доступність сільського населення до об’єктів роздрібної торговельної мережі на ринках.
5. Загострилися проблеми якості продукції, яка реалізується на ринках в умовах неефективності контролю за якістю товарів, відсутності холодильників та належно обладнаних складських приміщень.

Розв’язання ряду проблем залежить від ефективності реалізації ряду заходів «Програми розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012 року», стратегічними цілями якої є:

— задоволення потреби населення, зокрема малозабезпечених верств, у високоякісних товарах та послугах, запобігання необґрунтованому зростанню цін на споживчому ринку, в тому числі на соціально значущі продовольчі товари;

— запровадження сучасних стандартів торговельного і побутового обслуговування;

— розвиток конкуренції у сфері оптової та роздрібної торгівлі;

— оптимізація і структурна перебудова торговельної мережі;

— урегулювання відносин, пов’язаних з організацією та функціонуванням роздрібних ринків, створення умов для продажу сільськогосподарської продукції безпосередньо її виробниками;

— удосконалення системи показників статистичного спостереження за діяльністю підприємств торгівлі;

— поліпшення іміджу робітничих професій у сфері торгівлі та послуг, удосконалення системи підготовки спеціалістів вищими та професійно-технічними навчальними закладами;

— налагодження соціального діалогу між громадськими, профспілковими об’єднаннями, організаціями роботодавців у сфері торгівлі, центральними та місцевими органами виконавчої влади [9, c. 124].

Передбачається, що виконання заходів цієї Програми дасть змогу забезпечити:

— збільшення щороку обороту роздрібної торгівлі на 22-27 відсотків;

— щорічне надходження до державного та місцевих бюджетів коштів від сплати податків і зборів в обсязі 24-28 млрд. гривень (до 2012 року – близько 98 млрд. гривень);

— збільшення торговельної площі:

• у цілому до 360 м² на 1000 жителів, що на 54 м2 більше, порівняно з 2008 роком, зокрема площі для торгівлі товарами щоденного попиту – до 144 м², непродовольчими товарами періодичного та епізодичного попиту – до 216 м² (відповідно на 22 і 34 м²);
• у містах – до 425 м², у сільській місцевості – до 296 м² на 1000 жителів (відповідно на 66 і 46 м²);

— додаткове працевлаштування громадян та збільшення чисельності працівників у сфері торгівлі на 18 відсотків.

Наголосимо, що саме ринки є своєрідними буферними зонами, в яких легко створити нові місця прикладання праці, розвинути нові види супутніх послуг. Завдяки ринкам можна частково відновити практично ліквідовану в наш час систему торговельного обслуговування соціально незахищених верств населення. В структурі ринків можна створити заклади дієтичного та лікувально-профілактичного харчування, яких так бракує зараз в Україні.

Крім того, ринки та їх інфраструктура можуть бути частково орієнтованими на обслуговування туристів, що пом’якшить їх навантаження на стаціонарні торговельні об’єкти та на об’єкти, що надають різні види побутових послуг.

У зв’язку із сказаним, важливо добитися позитивних змін в розвитку матеріально-технічної бази торгівлі на ринках шляхом впровадження сучасних торговельних технологій, створення роздрібних торговельних підприємств, котрі відповідають вимогам європейських стандартів за рівнем культури обслуговування покупців.

Висновки

Роздрібна торгівля у регіонах сьогодні стає однією зі сфер економіки, яка найбільш динамічно розвивається. Останніми роками у сфері торгівлі України відбуваються відчутні позитивні зміни. Практично завершено  процес приватизації торгових підприємств. У державній власності залишилося 1379 підприємств (2,2 % від загальної їх кількості). Найбільша кількість підприємств припадає на колективну (76,6 %) та приватну (12,4 %) форми власності і лише 0,2 % підприємств торгівлі зареєстровано міжнародними організаціями та юридичними особами інших держав. Частка підприємств торгівлі становить 26,35 % від загальної кількості підприємств національної економіки. З кінця 2000 р. окреслилася стійка тенденція до реального (у порівняльних цінах) зростання обсягу товарообігу торгівлі та ресторанного господарства. Визначилася стала тенденція до реального зростання обсягу роздрібного товарообігу, що є свідченням розширення й активізації внутрішнього споживчого ринку. Темпи збільшення роздрібного товарообігу істотно перевищують темпи зростання валового внутрішнього продукту.

Українській державі слід сформувати ефективну національну систему захисту довкілля, тобто систему, яка б дозволяла за певного поточного рівня розвитку країни зберігати оптимальний баланс між економічною вигодою і шкодою для довкілля у сферах, де між цими показниками обернена залежність, і максимально стимулювати розвиток сфер, де між довкіллям і економічним благополуччям спостерігається позитивна залежність. Така система унеможливлювала б погіршення еколого-економічного добробуту за будь-якого рівня лібералізації торгівлі. В іншому випадку подальший економічний розвиток та інтеграція до світового ринку можуть нести Україні загрозу екологічної деградації.

За результатами узагальнення проблем розвитку торгівлі запропонуємо основні шляхи розвитку роздрібної торгівлі в Україні. На наш розсуд, необхідно здійснити оптимізацію роздрібної мережі, покращити структуру товарообігу, збалансувати попит і пропозицію, легалізувати «тіньовий сектор» роздрібної торгівлі. Це потребує: а) сприяння розвитку сучасних типів магазинів (гіпер-, супермаркетів, Cash & Carry), проте на плановій основі; б) розвитку спеціалізованих підприємств, дисконтних магазинів, посилкової торгівлі; в) інтенсивного розвитку віртуальних магазинів та електронної комерції; г) детінізації роздрібної торгівлі в неорганізованому секторі.

Зауважимо, що більшість з цих напрямів має соціальну спрямованість і економічний зміст, тому вони повинні реалізовуватися комплексно в межах ефективної системи управління і державної політики.

Список використаної літератури

1. Апопій В. В. Організація торгівлі / [Апопій В. В., Міщук І. П., Ребицький В. М. та ін.] ; за редакцією В. В. Апопія. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 616 с.
2. Апопій В. В. Теорія і практика торговельного обслуговування: навчальний посібник / В. В. Апопій, І. П. Міщук та ін. — К. : ЦУЛ, 2005. — 496 с.
3. Васюта, О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку [Текст] / О.А. Васюта. — Тернопіль : Гал-Друк, 2001. — 405 с.
4. Веклич, О.О. Економічний механізм екологічного регулювання в Україні [Текст] / О.О. Веклич. — Київ: УІНСіР, 2003. — 89 с.
5. Веклич, О.О. Теоретичні засади еколого-економічної моделі ринкової реформи в Україні [Текст] / О. Веклич // Экономические инновации. — 2005. — Вип. 7. — С. 95-99.
6. Внутрішня торгівля України: економічні умови ефективного розвитку : монографія / [А. А. Мазаракі, Л. О. Лігоненко та ін.]; за заг. наук. ред. А. А. Мазаракі. — К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. — 195 с.
7. Гончарук Я. А. Внутрішня торгівля: актуальні проблеми розвитку // Економіка і прогнозування. – 2002. – № 3. – С. 36.
8. Даніель М. Світова організація торгівлі / Даніель М., Шумко П.; пер. з французької Марина Марченко ; науковий редактор В. Пятницький. — Київ : К.І.С., 2006. — 120 с.
9. Дідківська Л. I. Тенденції розвитку роздрібних торговельних мереж та їх вплив на конкурентне середовище / Л. I. Дідківська // Актуальнi проблеми економiки. – 2006. – № 8. – С. 119-125.
10. Жук М. Комерційні відносини України і організація зовнішньої торгівлі: підруч. / М. Жук. — Чернівці : Рута, 2004. — 560 с.
11. Кавун О. О. Формування корпоративних торговельних мереж у роздрібній торгівлі України / О. О. Кавун // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 9 (51). — С. 91—97
12. Концепція проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю»: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 жовт. 2009 р., № 1200-р / Кабінет Міністрів України // Уряд. кур’єр. — 2009. — № 199. — С. 5.
13. Лігоненко Л. О. Роздрібна торгівля України у дзеркалі світових тенденцій розвитку галузі / Л. О. Лігоненко // Вісник Київського державного торговельно-економічного університету. – 2005. – № 6.– С. 12-22.
14. Лошенюк I. Р. Сучаснi методи досягнення конкурентних переваг у роздрiбнiй торгiвлi / I. Р. Лошенюк // Науковий вiсник Полтавського унiверситету споживчої кооперацiї України. Серiя: Економiчнi науки. – 2005. – № 1. – С. 125-129.
15. Наявність і використання торгової мережі на ринках на 1 січня 2010 року : [стат.зб.] / Держкомстат України. – Київ, 2010.
16. Оптова й роздрібна торгівля, ресторанне господарство [Електронний ресурс] / Держ. комітет статистики України. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
17. Орищук Н. В. Економічні принципи розвитку мережних торговельних структур // Економіка. Фінанси. Право. – 2007. – №3. – С. 3-9.
18. Програма розвитку внутрішньої торгівлі до 2012 року: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 черв. 2009 р., № 632 // Офіц. вісн. України. — 2009. — № 47. — С. 39.
19. Пустовойт О. Розвиток ринку торговельних послуг / О. Пустовойт // Економіка України. — 2004. — № 9. — С. 30—36.
20. Роздрібна торгівля України у 2008 році : Стат. зб. / Держ. комітет статистики України. — К. : ДКСУ, 2009. — 173 с.
21. Соціально-економічний розвиток України за 2009-2010 рр. / Державний комітет статистики України — Київ. — 2010. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua/druk/goc_ek/2009/arh_2009_u/html.
22. Трансформаційні процеси в торгівлі України в умовах інтернаціоналізації : монографія / [Л. О. Лігоненко, Г. М. Богославець, Г. Л. Піратовський та ін.] ; за ред. Л. О. Лігоненко. — К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2009. — 334 с.
23. Україна у цифрах у 2008 році : стат. зб. / Держ. комітет статистики України ; за ред. О. Г. Осауленка. — К. : ДП «Інформ.-аналіт. агентство», 2009. — 260 с.
24. Філіпенко А. С. Міжнародні торговельні зв’язки України: генезис і структура: навч. посібник [Текст] / А. С. Філіпенко. — К.: Знання України, 2008. — 223 с.