Видатний американський соціолог Парсонс, фундатор досить впливової структурно-функціональної школи у світовій соціології, народився 13 грудня 1902 р. у м. Колорадо Спрінгс (штат Колорадо, США). Освіту одержав у Амхерст-коледжі (1920 — 1924), де опанував курс біології та філософії. Паралельно відвідував також курси за програмою економіки (1922 — 1923), де поряд з історією і теорією економіки читалися лекції з логіки, етики, юриспруденції. Під впливом занять на курсах у Парсонса виникає інтерес до соціальних наук.

1937 р. з’являється у двох томах перша велика книжка Парсонса «Структура соціальної дії», над якою вчений працював протягом декількох років. Перший том цієї книжки був присвячений аналізові теоретичних поглядів Маршалла, Парето, Дюркгейма, другий — Вебера. У цій книжці, котру в науковій літературі згодом стали називати «великою хартією соціології», Парсонс поєднав головні ідеї згаданих теоретиків і запропонував нову дослідницьку програму — волюнтаристську теорію дії. Надалі ця теорія слугувала йому вихідним пунктом для розробки загальної теорії дії, яка стала, в свою чергу, визначальною ланкою в узагальненій структурно-функціональній теорії соціальних систем.

Так, у 1949 — 1959 рр. ученим було видано біля двадцяти соціологічних книжок і статей. Серед них такі відомі праці, як «Нариси соціологічної теорії» (1949), «Перспективи соціологічної теорії» (1950), «Соціальна система» (1951), «До загальної теорії дії» (1951, У співавторстві), «Робочі доповіді з теорії дії (1953, у співавторстві), «Родина, соціалізація та процес інтеракції» (1955, у співавторстві), «Економіка і суспільство» (1956, у співавторстві), «Загальна теорія у соціології» (1958), «Поняття культури і соціальної системи» (1958, у співавторстві), «Шкільний клас як соціальна система» (1959).

Постійна націленість Парсонса на пошук нових теоретичних підходів, відкриття соціологічної істини, міждисциплінарне співробітництво забезпечили йому визнання вчених. 1949 р. його було обрано президентом Американської соціологічної асоціації. У 50-ті роки Парсонс стає домінуючого постаттю в американській теоретичній соціології. Його структурно-функціональна теорія соціальних систем дії посіла тут, здавалось би, непорушні позиції. Проте у 60 — 70-ті роки ці позиції були піддані енергійній критиці. У цей період наукова продуктивність ученого зовсім не знижується. Одна за одною виходять друком такі значущі праці, як «Структура і процес у сучасному суспільстві» (1960), «Теорії суспільства» (1961, двотомник), «Соціальна структура та особа» (1964), «Суспільства: еволюційні та порівняльні перспективи» (1966), «Соціологічна теорія та сучасне суспільство» (1967), «Політика та соціальна структура» (1969), «Соціальна система та еволюція теорії дії» (1977), «Теорія дії та умови людського існування» (1978).

Поза науковими заняттями та педагогічною діяльністю Парсонс завжди із задоволенням брав участь у різних організаційних заходах, що стосувалися, скажімо, адміністративних справ багатьох асрціацій, редагував соціологічні журнали (був, наприклад, першим редактором часопису «Американський соціолог»). 1967 р. заснував журнал «Дедалус» — орган Американської академії мистецтв і наук, котрий виходить і досі. За більш ніж піввікову наукову діяльність Парсонс не тільки створив теоретичний фундамент сутруктурно-функціональної школи в соціології, а й об’єднав навколо неї велику групу соратників, послідовників та учнів. Серед них такі видатні вчені старшого покоління, як К. Клакхон, А. Кребер, Р. Уільямс, Н. Смелзер, Е. Шилз та ін. З молодих соціологів, які так чи так розвивають ідеї Парсонса, найбільш відомі Дж. Тернер, Дж. Александер; Р. Мюнх та ін.

Схильність Парсонса до соціологічного теоретизування яскраво виявилась уже в перших його працях. У 30-ті роки, коли в американській соціології панував емпіризм, він твердив, що соціологія як наука більше потребує теорії, емпіричні факти без спирання на теорію не можуть пояснити складних соціальних явищ. Проте теорія не виникає сама по собі з процесу нагромадження емпіричних даних, останні у певному розумінні самі є похідними від теорії. За його думкою, теоретичні категорії, що маються в розпорядженні вченого, є необхідною складовою попередніх умов наукової праці. Тому емпіричні факти завжди постають перед дослідником не як «оголені факти», а як певні реконструкції дійсності, обробленої з допомогою теоретичних категорій.

Соціологія в своєму розвитку повинна приводити до теорії, але вона має й починати з неї. Дане положення досить важливе для характеристики соціологічного теоретизування Парсонса, воно є одним із принципових орієнтирів. В цілому ж теоретична система, над якою американський соціолог скрупульозно працював протягом мало не піввіку, відрізняється, щонайменше, такими моментами. По-перше, ця теоретична система стосується не тільки соціології, а й усіх соціальних наук, з котрих кожна посідає в ній особливе місце і певним чином співвідноситься з соціологією.

По-друге, вона характеризується високим рівнем абстракції. Американський соціолог ніколи не хвилювався про те, чи мають його конструкції достатній емпіричний грунт, він ніколи не претендував на відображення «справжнього світу». Вихідним пунктом для нього була не конкретна проблема. Від самого початку він був націлений на створення загальної теорії, хоча й не мав повністю виробленої точки зору на те, якою повинна бути ця загальна теорія. Вона називалася то «узагальненою системою понять», то «загальною соціологічною терією».

І наприкінці, по-третє, теоретична система Парсонса була орієнтована на синтез усього цінного, створеного в соціальних науках. У цьому зв’язку важливою частиною його теоретичних пошуків є нове прочитання соціологічної класики (праць М. Вебера, В. Парето, Е. Дюркгейма). Концепції зазначених класиків були розглянуті не як теоретичні альтернативи, а як аспекти однієї загальної теорії. Тим самим Парсонс поклав початок новому підходові до творчої спадщини класиків соціології. Суть цього підходу міститься не в регістрації численних шкіл і напрямів та й не в опануванні окремих соціологічних концепцій та ідей. Ставлення американського вченого до соціологічної класики базується на свідомому прагненні синтезувати різноманітні концепції і презентувати цей синтез як загальне досягнення наукової дисципліни в цілому. Невипадково в його теорії помітні елементи теоретичної спадщини М. Вебера, Е. Дюркгейма, В. Парето, 3. Фрейда, Ф. Тьонніса, Ч. Кулі, Г. Спенсера, Б. Малиновського та ін.

При побудові соціологічної теорії Парсонс дотримується позиції «аналітичного реалізму». Це означає, що побудова теорії передусім повинна починатися з розробки понятійного апарату, абстрагованого від складної і різноманітної емпіричної дійсності. В цілому такий понятійний апарат репрезентує розроблену аналітичну систему абстрактних понять, які здатні «схоплювати» найістотніші, найважливіші риси «справжнього світу».

Список використаної літератури

1. Мартинов А. Історична соціологія (циклічна парадигма) [Текст] / Андрій Мартинов,; Ред. і авт.передм. Едуард Афонін,, 2004. — 287 с.
2. Захарченко М. Історія соціології: Навч. посібник для вузів / Марко Захарченко,; Ред. М. С. Тимошик, 1993. — 336 с.