Термін „континентальний шельф” використовується в найрізноманітніших галузях людських знань, зокрема, геології, географії, морських науках та правознавстві. Тому не дивно, що в науковій літературі можливо знайти найрізноманітніші підходи до визначення  цього поняття.

Шельф – поняття передусім геоморфологічне.  З геоструктурної точки зору шельф не являє собою самостійного утворення. Усі шельфи світу – затоплені окраїни континентів, тобто поверхні тих їх частин, котрі знаходяться нижче рівня моря. Найбільш загальною рисою геоморфологічної будови шельфів є їх рівнинність, з більшою чи меншою роздробленістю даної рівнинної поверхні.  Шельфи є глобальними, скрізь розповсюдженими гетерогенними формами рельєфу, які розміщенні в пограничній зоні системи „континент – континентальний схил” (за виключенням шельфів внутрішньо океанських острівних дуг) [1, с. 173]. Шельфи  характеризуються різними геолого – геоморфологічними параметрами. Морфологічні кордони шельфів визначаються простором від берегової зони до зони перегину поверхні морського дна до континентального (материкового) схилу.

З геологічної точки зору під континентальним шельфом  слід розуміти підводну рівнину навколо материків,  яка простягається  від берегової лінії до глибини, на якій відзначається різке збільшення крутості дна.  У відповідності до визначення Міжнародної комісії з питань номенклатури форм дна океану,  шельф – це „зона, яка простягається навколо континенту  від лінії самої низької води до глибини, на яких крутизна підводного схилу різко збільшується”[2, с. 157].  Більшість вчених геологів вважають, що при визначенні  шельфу слід  керуватися критерієм спільності його геологічної будови з будовою прилеглої суші, а також його приналежність до підводної окраїни материка. Використання таких критеріїв, надало можливість вченим прийти до найбільш важливого висновку, що  шельф становить собою продовження материка під водою з порівняно невеликими глибинами від 200 до 600 м.

Таким чином шельф – це  відносно  не глибока,  прилегла до суші, та яка  є  у структурно – геологічному відношенні її продовженням,  частина морського дна, відносно рівна, у більшості випадків із реліктовим субаєральним рельєфом, що свідчить про відносно недавнє затоплення морем прибережної суші.[2, с. 158]

Будучи складною частиною підводної окраїни материку, континентальний шельф включає в себе континентальний (материковий) схил та континентальне (материкове) підніжжя.  Континентальний схил характеризується  відносно різкою крутістю дна океану (приблизно 3-5°). Континентальний схил посічений глибокими долинами – каньйонами, які розмиті придонними течіями. Місця осаду пухких опадів на глибинах у 2500 – 3000 м іменують континентальним (материковим) підніжжям. Формування сучасного вигляду шельфу обумовлено  низкою факторів: будовою його фундаменту, коливанням рівня океану в кайнозої, новітніми тектонічними рухами і таке інше.

Вивчення шельфів показали, що багато їх районів, особливо близькі до берегу, не тільки багаті на природні ресурси[3, с. 41], а й доступні для експлуатації.

З географічної точки зору континентальний шельф є підводним продовженням континенту (материка). Географічно шельф може розглядатися як надрегіон у вертикально – зональному ландшафтному районуванні океану. Першочерговими завданнями комплексної фізичної географії при вивченні шельфу є ландшафтне знімання та стаціонарне дослідження функціональних зв’язків компонентів в екосистемах  шельфу. Головною метою конструктивної географії є дослідження можливостей оптимального природокористування шельфу.

Але надзвичайно важливим є визначення правового поняття континентального шельфу. Це обумовлено тим, що в законодавстві особливості його правового режиму визначаються через призму закріплення суверенних прав прибережної держави щодо розвідки та розробки її природних ресурсів, що знаходяться в його межах. Так, відповідно до статті 13 Конституції України природні ресурси  її континентального шельфу є об’єктами права власності Українського народу.

Необхідно зазначити, що Конвенція ООН з морського права 1982р. встановлює право прибережної держави здійснювати над континентальним шельфом суверенні права в цілях розвідки та розробки його природних багатств (ч.1 ст. 77). Зокрема, у Комплексній Програмі подальшого розвитку   інфраструктури  та  провадження   господарської   діяльності   на  о. Зміїний і континентальному шельфі, затвердженій  Постановою Кабінету Міністрів від 31 травня  2002р. зазначено, що основними напрямками діяльності пов’язаною з виконанням Програми, є: розвідка і   видобуток  нафти  та  газу  на  континентальному шельфі; запровадження на   острові   рибогосподарської    діяльності,  зокрема з культивування молюсків, передусім мідій.

У міжнародній  практиці термін „континентальний шельф” уперше був використаний у ноті російського уряду від 29 вересня 1916р. до урядів союзних і дружних держав стосовно відкриття ряду земель та островів  у полярних районах, розташованих до півночі від Азіатського узбережжя Росії.

З часом, коли науково-технічні досягнення надали можливість проводити розвідку та промислове освоєння природних ресурсів шельфу, виникла необхідність у визначенні правового статусу, юридичних кордонів та режиму континентального шельфу. В юридичній літературі датою виникнення юридичного визначення шельфу прийнято вважати 28 вересня 1945р., коли в США  була прийнята Декларація № 2667 про політику США по відношенню до природних ресурсів надр та морського дна континентального шельфу. У період з 1945 по 1953р. приблизно 20 держав висунули свої претензії на шельф та  мінеральні ресурси, які знаходяться у його надрах. При цьому виявились різні точки зору окремих держав на визначення деяких питань, а саме: поняття континентального шельфу, його правовий статус, режим тощо. У зв’язку із наведеним, правове, офіційно визнане поняття континентального шельфу та характеристика його правового режиму вперше знайшли своє відображення в Женевській  Конвенції про континентальний шельф 1958р. Відповідно до ст. 1 цієї Конвенції, континентальний шельф розглядається: а) як поверхня і надра морського дна і підводних районів, прилеглих до узбережжя, але які пролягають поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цією межею до такого місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств цих районів; б) як поверхня та надра подібних підводних  районів, прилеглих до берегів островів[4, с. 325].

Саме у такому контексті континентальний шельф розглядався в законодавстві колишнього Союзу РСР[5, с. 40].

Необхідно зазначити, що в Конвенції 1958р. зовнішній кордон шельфу був не чітко встановлений. Межу кордонів визначали в залежності від технічних можливостей кожної держави.

В Конвенції ООН з морського права 1982р. континентальний шельф визначається з урахуванням конфігурації морського дна. В основі встановлення  зовнішніх кордонів шельфу було покладено межу  підводної окраїни материка.

Згідно з ч.1 ст. 76 Конвенції  ООН з морського права 1982 р. „континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно та надра підводних районів, що знаходяться за межами його територіального моря уздовж усього природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводних окраїн материку[3, с. 40]…”

Це є першим та основним варіантом встановлення зовнішнього кордону континентального шельфу для держав. Інші залежать від віддаленості зовнішнього кордону підводної окраїни материка.

Згідно до другого варіанту, держава може встановити зовнішню межу  континентального шельфу на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материку не простягається на таку відстань.

Третій варіант використовується, коли підводна окраїна материка простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, якщо зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку  довжину. У такому випадку у держави є вибір: зовнішній кордон  континентального шельфу повинен простягатися не далі 350 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, чи не далі 100 морських миль від 2500- метрової ізобати (лінія, яка з’єднує глибини в 2500 м.).

Отже, Конвенція 1982р. визнає за прибережною державою у відповідних випадках права на континентальний шельф за межами 200 – мильної економічної зони, але у чітко визначених кордонах [6, с. 134].

Континентальний шельф України  —  поверхня  і  надра  морського  дна  підводних   районів, що прилягають  до  узбережжя  та  до  островів України,  за зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за  цією  межею  до  таких  місць,  де  глибини  покриваючих   вод дозволяють добування природних багатств цих районів [7, с. 133].

Враховуючи все вищезазначене, а також розвиток правової думки стосовно освітлюваного нами інституту, вважаємо за необхідне дати чітке та однозначне  поняття континентального шельфу у діючому законодавстві України. Яке б, відповідаючи теоретичним та практичним вимогам  та завданням екологічного та міжнародного права, дало б змогу якісно регламентувати суспільні відносини щодо використання та охорони природних ресурсів континентального шельфу України.

Виходячи з того, що до тепер у правовій думці склалася традиція визначати поняття континентального шельфу з огляду на його кордони, тобто керуючись принципами переважно міжнародного права, постає важливим питанням про визначення цього поняття з точки зору екологічного права.

На глибоке переконання автора континентальний шельф – це поверхня та надра морського дна, яке є природним продовженням сухопутної території держави, та може бути використаним при проведені гірничих,  дослідницьких та інших робіт. Кордони континентального шельфу держави визначаються згідно з нормами міжнародного та національного  права держави.

Література

1. Н. П. Костенко „Основные типы шельфов и их геоморфологическая позиция в системе „континент – континентальный склон” —  Материалы совещания, состоявшегося в Ленинграде 20 – 22 ноября 1974 г. —  Л.: Зоол. Инст., 1976.
2. Леонтьєв О. К. Морська геологія. — М.: Вища Шк., 1982.
3. Морское право. Официальный текст Конвенции ООН по морскому праву с приложениями и предметным указателем ООН. – Нью-Йорк, 1984.
4. Додання IV. Конвенція про континентальний шельф. – Treaty Series / Treaties and international agreements or filed and recorder with the Secretariat of the United Nations (Russian text). – New York, 1965
5.  Указ Президиума Верховного Совета СССР от 6 февраля 1968 г. „ О континентальном шельфе” // Ведомости Верховного Совета СССР. —   — № 6
6. Молодців С.В. Правовий режим морських вод. – М., 1982
7. Інструкція „Про порядок встановлення, розподілу лімітів, виділення квот, видачі дозволів, промислових квитків та талонів на спеціальне використання водних живих ресурсів загальнодержавного значення”. – Офіційний вісник України 1997, число 46. —  №4335/1997