Вступ

Актуальність теми. Поняття «економіки знань» отримало в останні роки широке поширення у світовій економічній літературі. Наукові знання стають головним джерелом розвитку економічної системи та основним фактором вартості інновацій. Об’єктивність закону спадної граничної корисності знаходить своє відображення в ринковій дійсності: товари з часом втрачають свою вартість. Однак, які фактори знаходяться в основі даного процесу? Втрата вартості товару безпосередньо пов’язана з втратою споживчих властивостей. Товар проходить процес від зародження – ідеї задоволення потреби до матеріального продукту, повною мірою задовольняє потребу. На початкових етапах життєвого циклу товар має найвищий ступінь новизни (інноваційних знань). Таким чином, інноваційні товари мають максимальну вартість – корисність для споживача.

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України.

Питання ефективного функціонування грошової системи держави завжди будуть залишатися тими нагальними проблемами економіки, без вирішення яких неможливий успішний розвиток національного господарства будь-якої країни. Завдання вироблення сучасних науково обґрунтованих концепцій державного регулювання грошових відносин, у свою чергу, потребує ретельного вивчення й осмислення історичної наукової спадщини, процесів формування наукових поглядів у цій сфері, їх трансформації під впливом історичних тенденцій і змін, а також зворотних впливів розвитку наукової думки на історичну реальність.

Розвиток теорії вартості у кінці XIX – на початку XX ст. досліджували сучасники тих подій – відомі вчені М.Бунге, О.Міклашевський, М.Соболєв, І.Трахтенберг, і роботи М.І.Тугана-Барановського також були об’єк­том їх досліджень. Численні аспекти обраної проблеми представлені в наукових роботах таких вітчизняних вчених, як Л.Антоненко, В.Бабич, Ю.Ба­жал, С.Біла, В.Будкін, Л.Булочнікова, Є.Воробйов, В.Глущенко, Л.Горкіна, В.Гринчуцький, Т.Дерев’янкін, В.Єрьоменко, С.Злупко, В.Ковальчук, Л.Кор­нійчук, М.Кон­дратьєв, В.Лантух, Е.Лортікян, П.Леоненко, В.Лісовицький, П.Лященко, М.Савлук, В.Фещенко, М.Хохлов, А.Чухно.

Вартість є фундаментальною категорією економічної теорії, історія якої налічує досить тривалий період. Сучасні погляди на проблему джерел вартості знаходимо в статтях С.Г. Міхнєвої. Значний внесок в розробку новітніх підходів трактування вартості в рамках економіки знань зробив в своїх працях Т. Сакайя, О. Тоффлер, П. Дракер. На жаль, проблема формування новітнього підходу до трактування джерел вартості в українській економічній науковій думці не висвітлена.

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні, аналізі й узагальнені поглядів на розвиток теорії вартості.

Зазначена мета вимагає вирішення в роботі комплексу завдань, а саме:

• дослідити основні теорії вартості
• охарактеризувати етапи дослідження теорії вартості
• проаналізувати погляди А.Маршалла, А. Сміта та багатьох інших економістів щодо теорії вартості.

Для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань було залучено великий масив фактологічних матеріалів і даних, застосовано широкий комплекс загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.

Розділ 1. Дослідження теоретичних засад вартості

1.1. Вартість як економічна категорія

Процес визначення вартості товару являє надзвичайний інтерес для дослідника, хоча і містить в собі не аби які труднощі. Справа у тому, що вартість не можна виявити безпосередньо на поверхні господарського життя, оскільки вона виражає невидимі на перший погляд внутрішні економічні відносини. Економістів теоретиків усіх періодів розвитку політичної економії турбувало питання, яка саме субстанція (якість) є першоосновою вартості. Вартість як економічна категорія використовується разом з категорією товар. При цьому необхідним є уточнення категорій «благо», «продукт», «товар» [8]. Благо – те, що здатне задовольняти повсякденні життєві потреби людей, приносити людям користь, приносити задоволення. Не всі товари є благами. У тому випадку, коли блага не задовольняють потреб суспільства, вони не є товаром. Таким чином, товар – це специфічне економічне благо, вироблене для обміну з метою задоволення потреб людей.

Товар – будь-яка річ, яка бере участь у вільному обміні на інші речі, продукт праці, здатний задовольнити людську потребу і спеціально вироблений для обміну. Предмети, вироблені для особистого споживання, в економічному сенсі товарами не є. Продукт – це товар або послуга, яку можна запропонувати для ринку, і яка буде задовольняти потреби споживачів. Вартість як економічна категорія має синонім цінність, який використовується як синонім поняття «споживча вартість», тобто значимість, корисність предмета для споживача. Вперше категорія вартості зустрічається в працях античного філософа Аристотеля. Він виказує думку про те, що два товари, що представляють собою продукти людської праці і підлягають обміну, повинні бути рівною вартості, а остання повинна виражатися у витратах виробництва (у тому числі трудових витратах) [10].

Філософ першим намітив розмежування між споживчою вартістю і вартістю товару. Геніальні здогади висловив Аристотель з приводу обміну, мінової вартості. Він розумів, що обмінювані товари без тотожності їхніх сутностей не могли б ставитися один до одного як сумірні величини. Однак, сутність (якість), яка лежить в основі вартості товару філософом так і не була встановлена [7]. Період середньовіччя ознаменований виникненням поняття справедливої ціни – як синоніма вартості, з відповідним аналізом її основ. У цей період йшли суперечки про те, яку ціну слід вважати «справедливою». За твердженням Фоми Аквінського, «справедлива» ціна повинна відповідати двом вимогам. По-перше, вона покликана забезпечувати еквівалентність обміну відповідно з кількістю «праці та витрат». По-друге, «справедливою» є ціна, що забезпечує учасникам обміну «прожиток» по їх соціальному статусу. Один рівень добробуту ціна повинна забезпечити реміснику, інший – церковнослужителя, третій – феодалу [1].

У цих поглядах Ф. Аквінського знаходимо першооснови трудової теорії вартості, тобто праці як базисної субстанції, що лежить в основі вартості товару. «У ціні повинні враховуватися і витрати на зберігання, доставку товарів, а також страховка на випадок можливих втрат товару». В даному твердженні знаходимо відображення першооснов теорії факторів вартості [10]. Наступним періодом у розвитку економічної теорії є період меркантилізму. Обмежуючись вивченням явищ у сфері обігу у відриві від виробництва, меркантилісти неминуче обмежувалися поверхневими узагальненнями. Виходячи з практики торгового капіталу (сфери обігу), меркантилісти не могли зрозуміти природи вартості і додаткової вартості, що створюються в процесі виробництва [9].

Точка зору меркантилістів на додаткову вартість як прибуток за відчуження товару була помилковою, оскільки виграш одного є програшем іншого. Насправді, додаткова вартість тільки реалізується, приймає грошову форму в процесі обігу. Створюється ж вона (як пізніше довели А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.) у процесі виробництва і має пряму залежність від вартості товарів. Наукове обґрунтування вартості та розробка першооснов витратною теорії вартості належить класикам політичної економії: У. Петті, А. Сміту, Д. Рікардо, К. Марксу.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія. Згідно цієї теорії, в основі вартості лежить суспільно необхідний робочий час (витрати праці) на виробництво товару, при цьому праця мається на увазі не конкретний, а абстрактний – спрощений і усереднений для поточних типових умов виробництва[2].

Сер У. Петті до проблеми визначення вартості підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Але у Петті немає розуміння вартості як об’єктивної реальності, як внутрішньої властивості товару. П’єр де Буагільбер як представник фізіократів в рамках теорії вартості виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці. Цінність (вартість) в роботах А. Сміта має два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він називає «цінністю у споживанні», друге – «цінністю в обміні». Це фактичне визнання споживної й мінової вартості [2].

Мінову, або природну, цінність товару А. Сміт, як і У. Петті, визначає через працю. «Праця, – писав він, – є справжнє мірило мінової цінності всіх товарів». Сміт стверджує, що праця є основою цінності в усіх сферах виробництва. Визначення цінності як суми доходів факторів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів вартості, яка в ХІХ ст. стала панівною.

У теорії вартості Д. Рікардо, як і А.Сміта, виокремлюється споживна й мінова цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел – рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Мінова цінність переважної більшості товарів визначається тільки працею [2]. На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві [2].

Разом з тим, він не проводить різниці між конкретним і абстрактним працею. Лише у працях К. Маркса вперше була відкрита двоїста природа праці товаровиробників, розуміння якої дозволило йому розробити справді наукову трудову теорію вартості [8]. Конкретна праця – це корисна праця, що витрачається в певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці (наприклад, праця столяра, пекаря, кравця і т.д.). Конкретна праця створює певну споживчу вартість. Абстрактна праця – це праця, який виступає як витрати праці взагалі (людської енергії, м’язової сили, нервів, роботи мозку), незалежно від його конкретної форми. Саме абстрактна праця створює вартість. Його специфічна особливість полягає в тому, що він проявляє свою суспільну природу на ринку, в процесі обміну [8].

Розробки класиків політичної економії знайшли відображення у працях багатьох авторів, зокрема, економістів нової хвилі – Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса, Н.У. Сеніора, Дж. С. Мілля та інших, які надали розширене трактування «вартості» як абстрактної категорії, що матеріалізується в ціні і проявляється у процесі обміну лише як тенденція.

Визнаючи, що ціна залежить від зіткнення суб’єктивних оцінок виробника і споживача, представники нової хвилі звертають увагу на те, що вартість є тільки основою, яка визначає напрями розвитку економіки і створює економічну рівновагу. Ціна і ціноутворення є реальним явищем, що забезпечує раціональний розподіл [2]. У зв’язку з цим, виникає необхідність з’ясувати, як саме відбувається розподіл суспільної вартості. В економістів нової хвилі виникає ідея щодо розподілу суспільної вартості у відповідності до факторів виробництва. Витрати живої праці не розглядаються більше як єдиний фактор багатства. У цьому контексті важливою є теорія факторів вартості Ж.-Б. Сея.

За його теорією факторів виробництва вартість або цінність кожного предмета, поки вона не встановлена на ринку, абсолютно довільна, невизначена. Основою ж цінності є корисність товару. Оскільки в процесі виробництва бере участь не тільки праця, але капітал і земля надають певні послуги, вони також створюють вартість (цінність). Це й становить зміст теорії трьох факторів виробництва [2].

За думкою Ж.-Б. Сея внесок кожного фактору у вартість товару визначає ринок. Так, частина вартості, створена працею, дорівнює заробітній платі; частина, створена капіталом – прибутку; частина, створена природою – ренті. Протилежною в трактуванні сутності вартості товару стала маржинальна теорія вартості, засновниками якої представники австрійської школи Ю. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Бавека, Г.Г. Госен.

В рамках даної теорії використовуються корисність, цінність як синоніми вартості товару. Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці [2].

Центральним моментом в теорії граничної корисності є твердження про те, що зведення вартості до витрат (праці або всіх «трьох первинних чинників» – праці, землі і капіталу) неприйнятно. Цінність (вартість) визначається ступенем корисного ефекту, тобто представниками теорії граничної корисності була зроблена спроба аналізу економічних процесів з точки зору споживачів (товар і його властивості). Ф. Візер, один з засновників теорії суб’єктивної вартості нищівно критикував теорію трудової вартості. Він вважав «абсурдною» теорію, яка стверджує, що праця людини визначає вартість продукту, і дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, закладено у вартість товару [2].

Дотримуючись концепції трьох факторів, він стверджував, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі), а вже потім визначати, яка саме частка вартості може належати кожному фактору. На противагу примату виробництва, який пропагує класична політекономія, австрійська школа дотримувалася думки про примат споживання. Її представники стверджували, що вихідним пунктом політичної економії є суб’єкт, індивідуум, а оскільки в цього суб’єкта є певні потреби, то вони й відіграють вирішальну роль у економічному процесі.

Видатним представником пізнього маржиналізму є А. Маршалл, який з’єднав дві провідні теорії: трудову теорію вартості К Маркса і теорію граничної корисності. Об’єктивні (витрати) і суб’єктивні (бажання купити товар) фактори, які представлялися сучасникам А. Маршалла антагоністичними, були з’єднані в механізмі взаємодії попиту і пропозиції [6].

Беззаперечна заслуга А. Маршалла полягає також у тому, що він визначив умови, необхідні для переведення попиту в ціну. У працях А. Маршалла граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар. Фактори виробництва, на думку Маршалла, – земля, праця, капітал і організаторські здібності – визначають ціну пропозиції [2].

1.2. Формування сучасного погляду на вартість товару

Подальший розвиток теорія суб’єктивної вартості отримала в працях Дж. Б. Кларк, який сформував закон спадної продуктивності факторів вартості праці й капіталу, обґрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктивністю, ніж попередній. Завершальною ланкою квінтесенції поглядів провідних економічних шкіл на формування вартості, як з боку примату пропозиції, так і з боку примату попиту стала модель загальної економічної Л. Вальраса [2].

В основу математичної моделі Вальраса покладено ринковий підхід до економічних явищ. Рівноваги в економіці можна досягнути тільки через ринковий механізм, через обмін. Основний інструмент у цьому механізмі – ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається за допомогою пошуку взаємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у точці рівноваги між корисністю товарів і витратами на їх виробництво. Концепція маржинальної корисності була тільки першим кроком у розвитку теорії, відомої як Вальрасова система загальної рівноваги. Його система, на відміну від систем, опрацьованих його попередниками, включає всю сферу прояву вартості й ціни. Подальший розвиток теорії вартості у XX-XXI ст. відбувається в рамках окремих економічних теорій, а особливо теорії інновацій (Й. Шумпетер та австрійська школа тощо). Фундаментальним у цьому контексті слугує визначення Й. Шумпетера про те, що інновація являє собою перекомбінування факторів виробництва [4].

Таке перекомбінування створює продукт нової якості, і, відповідно нової цінності для споживача. Таким чином, домінатором у процесі створення нової вартості виступають інноваційні знання, які створюють можливість перекомбінувати ресурси в рамках виробничого процесу таким чином, щоб утворився товар з більшим ступенем задоволення потреб суспільства.

Логічним висновком з вищезазначеного є виокремлення інноваційного знання (знання) як четвертого фактору вартості в умовах економіки знань. В цьому контексті важливою є думка Т. Сакайї про знання як основне джерело вартості [5]. Для інноваційної економіки є визначальним заміщення праці як першоджерела вартості знанням. Глибина радикальних змін, пов’язаних із заміщенням праці знаннями, полягає в тому, що в умовах, коли знання залучаються в практичну переробку ресурсів, саме знання, а не праця починають виступати в якості джерела вартості. Трудова теорія вартості замінюється теорією «вартості,  створюваної знаннями» (knowledge-value). Як підкреслює основоположник цієї теорії Т. Сакайя: «… ми вступаємо в новий етап цивілізації, на якому рушійною силою є цінності, створювані знаннями» [3].

Таким чином, знання є базисним джерелом вартості, за рахунок яких визначається оптимальний спосіб задоволення потреб суспільства. Завдяки інноваційним знанням виробнича система здатна продукувати товари, які мають максимальну корисність для споживача. Характерною особливістю економіки знань є збільшення наукоємності товарів. Нанотехнології, змінюючи структуру речовини, надають їм нових властивостей та здатності максимально задовольняти потреби суспільства в матеріальних товарах. За висловлюванням С.Г. Міхнєвої [3], для економіки знань є характерним випереджальний розвиток живого знання в порівнянні з уречевленим.

Перше отримало в англійській мові виразну назву «м’якого товару» (soft-ware), а друге – «твердого товару» (hard-ware) або матеріалізованої в обладнанні знання. «Софтизации» економіки означає домінування в процесі виробництва інформаційних потоків над безпосередньою взаємодією з природою через обробку речовини природи і доведення його до споживача. Сьогодні у розвинених країнах безпосередній вплив на матеріальний предмет праці здійснюють вже не 9/10, як це було в умовах індустріальної економіки, а менше 1/3 працівників [3]. Таким чином, знання стає провідним джерелом вартості, і вносить найбільшу долю, в порівнянні з іншими факторами вартості.

Підсумовуючи зазначене, можна вказати на особливу природу знань в умовах інноваційної економіки: 1. Знання виступають як провідне джерело вартості, серед інших факторів вартості (в рамках теорії чотирьох факторів вартості – розробка автора); 2. Знання створюють можливість перекомбіновувати фактори виробництва, для випуску інноваційних товарів, здатних максимальне задовольняти потреби суспільства; 3. Знання надають можливість найбільш повно (комплексно) використовувати фактори виробництва в рамках інноваційного виробництва. В таких умовах виникає нова категорія – інноваційна вартість як така, що створюється з домінування знання як фактора вартості і приносить максимальну корисність задоволення потреб суспільства.

Розділ 2. Розвиток теорії вартості

2.1. Характеристика основних теорій вартості

Визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації — одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються розв’язати економісти різних шкіл і напрямів протягом усієї свідомої історії людського буття. Підходів до визначення цінності товару існує багато, кожен з них ґрунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту й пропозиції, факторів виробництва, інформативна.

Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований — вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля – ренту[3, c. 62-64].

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб’єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Наприклад, у наявності є певний обсяг матеріальних благ. Перша одиниця цього блага задовольнятиме найбільш постійну потребу, друга — вже задовольняє менш настійну потребу, третя — ще меншу потребу і т.д., аж поки потреба не буде задоволена повністю. Остання одиниця блага, яка задовольнила найменшу потребу людини, становитиме граничну корисність. Наприклад, людину мучить спрага. Перша склянка води задовольняє її найсильнішу потребу, друга — меншу, а третя — повністю задовольняє потребу у воді. Третя склянка води становить граничну корисність, бо більше потреби у воді людина вже не має.

Корисність блага полягає у здатності задовольняти потреби і в міру її задоволення корисність блага знижується. Кожна наступна одиниця блага, яка задовольняє найменш суттєву потребу, становить граничну корисність. Саме вона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову ціну.

На основі поняття граничної корисності обґрунтовуються такі поняття, як граничні витрати, граничний дохід тощо. Ці терміни широко застосовуються у граничному аналізі. Останній ґрунтується на тому, що в основі будь-якого економічного рішення лежить вибір. У цьому виборі той, хто приймає рішення, зіставляє додаткові витрати і одержаний дохід. Додаткові витрати здійснюються у межах граничного доходу[6, c. 94-95].

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб’єктів — покупців і продавців. Способом розв’язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб’єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об’єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.

На сьогодні в США, наприклад, на інформативний сектор економіки працюють 55 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний потенціал, знання і досвід людини.

Згідно інформаційної теорії вартості домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця. «Якщо знання у своїй системній формі, — пише один із засновників цієї концепції Д.Белл, — застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів, то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають джерелом вартості».

Отже, розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо[2, c. 117-119].

2.2. Характеристика етапів розвитку та дослідників теорії вартості

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Се-ніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фак-тори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства. К. Маркс у першому томі «Капіталу», широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів виробництва у створенні лише споживної вартості. У третьому томі, в якому йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а також ренти) він визнавав вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну. За К. Марксом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму вартості — ціну виробництва. Остання утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях у процесі переливання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції[4, c. 124-126].

В останній третині XIX ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості — з позиції теорії граничної корисності. Її прихильники (У. С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, Дж. Б. Кларк та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність)» визначається мірою корисності результату. Вони розмежували сукупну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу або доступної кількості благ). Цінність розглядалась ними як суб’єктивна за своєю природою категорія, як судження так званої економічної людини про важливість благ, наявних в її розпорядженні, для підтримання життя і добробуту.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця XIX — початку XX ст. А. Маршалла. Відкинувши принцип монізму у з’ясуванні джерела вартості, він поєднав теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін. А. Маршалл виходив з того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції та пов’язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва. Він вважав, що витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюють одна одну, і тут не виникає ніякого порочного кола при твердженні, що кожна з них частково регулюється іншими.

У XX ст. відбулась еволюція теорії вартості. По-перше, в країнах ринкової економіки розробці теорій вартості перестали надавати тієї вирішальної ролі, яку вона мала в XVIII-XIX ст. Це пов’язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн; розвинутої ринкової економіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знаходиться на поверхні економічного життя і найтісніше пов’язана з господарським механізмом. В результаті такого повороту розробка теорії вартості відійшла на другий план, а на перший вийшла розробка саме теорії ціни. Спочатку таке дослідження велось на мікрорівні, а з 30-х років XX ст. під впливом економічної теорії Дж. М. Кейнса та у відповідь на об’єктивні реалії економічних потрясінь в ринковій економіці поширилось і на макрорівень.

По-друге, на мікрорівні економіки отримали розвиток теорії не лише досконалої (вільної) конкуренції, а й теорії недосконалої (обмеженої) конкуренції (Е. Чемберлін, Дж. Робінсон), які досліджували ціноутворення в умовах обмеженої конкуренції.

По-третє, на відміну від класичної і марксистської теорії вартості функціональна теорія висунула на перше місце внесок кожного елемента відтворювального процесу (живої і втіленої в засобах виробництва праці, природних ресурсів) у виробництво і добробут людини[2, c. 81-83].

Нині на противагу традиційним уявленням про альтернативність і взаємовиключність теорій трудової вартості і граничної корисності висунута гіпотеза про здійснення саме автентичним марксизмом органічного синтезу теорії витрат виробництва і суспільної корисності і виявлення ним головного змісту вартості з загальноісторичної точки зору. У «Начерках до критики політичної економії» щодо визначення вартості витратам виробництва (школа Д. Рікардо) чи корисністю речей (школа Ж. Б. Сея) Ф. Енгельс писав: «Спробуємо внести ясність у цю плутанину. Вартість речі включає в себе обидва фактори, насильно і, як ми бачили, марно роз’єднуванні сторонами, що сперечаються. Вартість є відношення витрат виробництва до корисності. Найближче застосування вартості має місце при роз’ясненні питання про те, чи слід взагалі виробляти дану річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва. Тільки після цього може йти мова про застосування вартості для обміну.

Отже, якщо витрати виробництва двох речей однакові, то корисність буде вирішальним моментом у визначенні їх порівняльної вартості. Визначення вартості як відношення витрат виробництва до корисності вважається вираженням суті позиції марксизму з питання про економічний зміст вартості з загальноісторичної точки зору. При цьому йдеться про загальноісторичний елемент, який визначається внутрішньою метою, властивою виробництву, і полягає «в створенні достатку, який містить в собі як кількість споживних вартостей, так і багатоманітність їх, що, в свою чергу, зумовлює високий розвиток людини як виробника, всебічний розвиток її продуктивних здібностей»[5, c. 115-116].

Розділ 3. Сучасні погляди щодо перегляду теорії вартості

3.1. Теорія вартості у поглядах російських і українських економістів

Один з напрямів (перший) загального перегляду трудової теорії вартості співзвучний з тією економічною думкою, яка століття тому запропонувала синтезувати «витратну» і «результатну» сторони єдиної теорії економічної цінності (вартості). Початок цьому поклав видатний український економіст М. І. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, то несподівано підтверджуються вчення названих економістів. Така позиція суперечила поглядам більшості соціал-демократів (К. Каутського, Р. Гільфердінга, Г. В. Плеханова, М. І. Бухаріна та ін.), які вбачали в теорії граничної корисності прямий виклик марксизму. Цьому чимало сприяли й твердження самих творців теорії граничної корисності К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка про принципову відмінність її як вчення класиків політекономії, так і від економічної теорії марксизму. На думку М. І. Туган-Барановського, теорія граничної корисності висвітлює цінність (вартість) з іншого боку, а тому не спростовує, а доповнює трудову теорію вартості, утворюючи з нею органічну єдність. М. І. Туган-Барановський зауважував, що можна було думати про невідповідність між оцінкою блага за його господарською корисністю і його ж оцінкою за трудовою вартістю, але теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки узгоджені. Ступінь узгодженості тим більший, чим більше розподіл праці підкоряється господарському принципу.

Чимало російських і українських економістів (В. К. Дмитрієв, Р. М. Орженцький, А. Д. Білімович та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності виходячи з «господарського принципу». Останній вони виводили з досвіду внутрішніх переживань господарюючого суб’єкта, що виявляються в його вчинках. Прибічники пропонованого синтезу виходили з принципу релятивізму (відносності). Вони вважали, що жодна з відомих економічній думці теорій вартості, цінності не є абсолютною. В кожній з цих теорій містяться раціональні засади, елементи[7, c. 135-136].

Другий напрям загального перегляду трудової теорії вартості виходить з того, що в питанні про вимірювання корисності основоположники марксизму не пішли далі загального визнання його необхідності й практично не помітили теорії граничної корисності. Це пояснюється тим, що абстрагування, до якого вони вдавалися під час аналізу підприємницької експлуатації, не могло бути застосоване під час аналізу функціональної сторони відтворювального процесу. Категорії, які потрібні для розуміння останньої, могли б поставити під сумнів абсолютизацію додаткової вартості як єдиного джерела прибутку капіталу.

Прихильники другого напряму вважають догматичним визначення вартості виключно втіленою в товарі суспільною працею і усунення від розгляду корисності. На їх думку, вартість (цінність) є синтезом результатів і витрат виробництва, де перші є єдністю конкретної та абстрактної корисності, а другі — єдністю конкретної та абстрактної праці (ширше — всіх відтворюваних і невідтворюваних ресурсів, які мають альтернативні можливості застосування). При цьому в поняття «конкретна корисність» вкладався той самий зміст, що й у сучасне поняття «споживна вартість».

У 80-х роках XX ст. у західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства. Вона виходить з того, що у високорозвинених країнах світу інформаційний сектор за темпами зростання почав помітно випереджати традиційні галузі, і за прогнозами, ця тенденція посилюватиметься в майбутньому. В США, наприклад, у середині 80-х років в інформаційному секторі було зайнято 46,6 відсотка економічно активного населення, тоді як у сфері послуг — 28,8 відсотка, у промисловості (без виробництва комп’ютерного і комунікаційного устаткування) — 22,5; сільському господарстві — 2,1 відсотка. Це свідчить про виникнення в сучасних умовах нового основного джерела вартості, яке пов’язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його психофізичними зусиллями, як у минулому.

Отже, у зв’язку з цим у межах теорії постіндустріального, інформаційного суспільства з’явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця. «Якщо знання у своїй системній формі, — пише один із засновників цієї концепції Д. Белл, — застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів… то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості»[6, c. 216-217].

3.2. Сучасні погляди щодо теорії вартості у економічній науці

Сьогодні полеміка, що розгорнулася навколо трактування споживної вартості, практично втратила свою актуальність, а теорії Менгера і Бем-Баверка не «працюють» у чистому вигляді. Підходи авторів сучасних робіт, як правило, не настільки абстрактні, а «робінзонади», які широко використовувалися цією школою, перестали слугувати засобом доказу. Тому до спадщини Менгера та інших представників австрійської школи можна звертатися лише тому, що їх ідеї лягли в основу розробки інших, практично значущих теоретичних конструкцій, які увійшли в арсенал економічної науки. Мова йде про один із математичних напрямів економічної науки – маржиналізм і галузь знань, що отримала назву економічна психологія.

Прихильником підходу М. Туган-Барновського у вітчизняній науці можна вважати і Н. Тищенка [20, с. 63-66], М. Павлишенка [17, с. 48-58], С. Злупко [9].

На початку ХХ століття видатний систематик, засновник кембриджської школи А. Маршал здійснив спробу знайти компроміс між різними теоріями вартості, навмисне переключивши зусилля з теоретичних дискусій навколо вартості на вивчення проблеми взаємодії попиту і пропозиції як сил, які визначають процеси, що відбуваються на ринку, тобто сутнісний аналіз замінив на функціональний.

Методологічна позиція Маршала відрізнялася занадто спрощеним підходом до розгляду «економічної людини», її особистого інтересу, абстрагованого від усіх інших інтересів. Відправляючи всі фактори, що заважали йому в аналізі в особливий запасник «за інших незмінних  умов», силою уявлення він намагався побудувати ідеалізоване відображення дійсності, яке, на його думку, здатне відобразити реальні проблеми. Світ економіки, на думку Маршала, розвивається під впливом одного регулятора; всі сили і стимули впливають на попит-пропозицію, тяжіють до однієї складової. Єдиним центром тяжіння є ціна, яка виступає своєрідним магнітом.

Для примирення двох альтернативних концепцій Маршал вводить у теорію ціноутворення фактор часу і підкреслює, що корисність і попит відіграють вирішальну роль у короткостроковому періоді. А реальні витрати мають  переважне значення для довгострокового періоду. Якщо виробник не відшкодовує витрати, це буде обумовлювати скорочення виробництва до того моменту, доки не встановиться рівновага. Таким чином, підхід А. Маршала до трактування ціни і проблем ціноутворення спирається як на теорію виробничих витрат, так і на положення австрійської школи щодо граничної корисності блага. Він враховує як об’єктивну сторону (витрати виробництва), так і суб’єктивну оцінку (корисність благ), які вважає складовими частинами одного всезагального закону попиту і пропозиції.

Незважаючи на свого зовнішню привабливість, теоретичний аналіз Маршала для складних умов сьогодення значною мірою виявляється обмеженим. Занадто уніфіковані схеми і логічні поняття часто не мають прямого виходу на вирішення практичних задач і занадто спрощують реальність. До речі, це розумів сам Маршал, але не завжди враховують сучасні автори [9, с. 58-60]. Стрункість і наочність системи продовжують приваблювати вчених, а кількість прихильників неокласичної теорії не зменшується.

Більш того, поступово теорії вартості, як вихідні теоретико-методологічні положення, втрачають в сучасній економічній літературі свою привабливість. На перший план висуваються теорії ціни, які комплексно вивчають вплив різноманітних чинників на рівень цін у системі попиту і пропозиції на ринках [12, с. 135], що, думається, значною мірою пов’язано загалом зі змінами в економічних умовах, системі господарських відносин. У контексті останнього не зайвим буде систематизувати аргументи на користь такого цінового підходу, не дивлячись на їх визначеність, замість теорій вартості.

По-перше, витрати праці все менш піддаються співставленню, визначальну роль у виробництві сучасних товарів відіграє кваліфікована праця, яку важко звести до простої. Переважного значення набувають не фізичні зусилля, а кваліфікація, організація, здатність швидко реагувати на зміни у технологічному режимі, набувати нові навички.

По-друге, швидко змінюється структура попиту. Частка нових товарів на споживчому ринку збільшується. Найбільш важливими факторами для споживача стають новизна, мода, якість. Споживна вартість товарів здійснює зростаючий вплив на ціну, все частіше набуває першочергового значення серед ціноутворюючих факторів.

По-третє, зростає виробництво послуг, що ускладнює розподіл виробництва товарів і послуг. Частка товарів невиробничої сфери у створенні суспільного продукту стає все більшою.

По-четверте, ціна товару і ціна послуги визначаються не стільки витраченим часом, скільки досягнутим результатом. Наприклад, очевидно, що послуга фінансового консультанта визначається не кількістю сторінок у підготовленому ним аналітичному документі [9, с. 76].

Зрозуміло, що цей перелік можна продовжувати, із врахуванням змін, які відбуваються у розвитку продуктивних сил суспільства, характері  конкуренції, рівні диверсифікації виробництва тощо.

Безперечно, зміни в самій економіці і практичні потреби вимагають перегляду звичних, традиційних поглядів, що постійно й вібувається в науці.

Свого часу це підштовхнуло видатного українського економіста С. Туган-Барановського до пошуку шляхів поєднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності. У проголошеній ним теорії цінності вчений виходив з того, що оцінка людиною певного товару базується на його корисності. В той же час, ціна товару визначається витратами на його виробництво, які дають змогу виробляти товару стільки, скільки його потребує ринок. Самі витрати обумовлюються кількістю праці, яка потрібна для виробництва певного товару.

Головний висновок Туган-Барановського щодо засад цінності, як зазначає К. Кривенко, полягає в тому, що гранична корисність товарів повинна бути обернена трудовій вартості тих самих товарів [11, с. 72-73].

Прийняття методології неокласичного аналізу та ідея синтезу витратної і результуючої сторін теорії економічної цінності, висувається сьогодні вітчизняними економістами (Л. Кириленко та В. Кириленко [10, с. 56-62],

А. Шевченко, В. Жученко, С. Ніколенко [22, с. 55-61]). Останні наголошують, що окремо взяті і марксистська теорія вартості, і теорія граничної корисності є однобічними і недостатніми для побудови наукової теорії ціни.

Дійсно, треба визнати, що аргументи, які використовують сучасні неокласики є досить реальними і обґрунтованими. А питання, які вони ставлять прихильникам трудової теорії вартості, насправді можуть викликати певне розгублення. Але виходячи з позиції, що висновки справедливі лише за певних умов, що вони не в змозі і не повинні претендувати на універсальність, можна зазначити, що основна відмінність у підходах до розуміння вартості обумовлюється, на нашу думку, прагненням розглянути дану проблему в одному випадку в теоретичному плані, а в другому – з позицій відповідності висновків і положень теорій реальній економічній дійсності. А оскільки ціна відіграє виключно важливу роль у ринковій економіці, то пошуки нових підходів, які найбільш повно поєднують логічну стрункість аргументів і міркувань з практичною ефективністю оцінок і рекомендацій, будуть продовжені і далі. На сьогодні, можна стверджувати наступне:

1) Трудова теорія вартості пов’язана з підходом до предмету економічної науки як відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Цей підхід заснований на визнанні того, що сутність будь-якого економічного явища утворюють відносини між людьми. А головним питанням є питання «що це таке?». Звідси трудова теорія вартості з’ясовує глибинні економічні взаємозв’язки, що не відображаються безпосередньо у свідомості економічних суб’єктів і розкриваються тільки під час наукового аналізу. У цьому розумінні, для конкретного суб’єкта, як вірно зазначає російський економіст Ю. Осіпов, вартість – це «категорія, яка має свою таємницю, що не піддається розгадуванню. Вона схожа на такі поняття, як матерія, дух, енергія» [16, с. 731]. Саме через це, думається, можна пояснити певні бар’єри на шляху до сприйняття конкретним суб’єктом вартості товару.

Адже прозаїчна одиниця її виміру – суспільно-необхідний робочий час, яка також є певною абстракцією, у його свідомості неминуче зводиться до  звичайних і зрозумілих понять (робочий час, робочий день) і дисонує з абстрактною сутністю вартості.

На відміну, ринкова теорія вартості пов’язана із підходом до предмету економічної теорії як механізму вирішення суспільством питань «що, як і для кого виробляти?» в умовах обмеженості ресурсів. А головним питанням такого підходу є питання «як це функціонує?».

Таким чином, у визначенні предмету економічної науки відбувається стрибок від з’ясування глибинних основ економічних явищ до вивчення функціональних зв’язків між різними елементами економічної системи суспільства. Звідси, ринкова теорія вартості і ціни спрямована на інший, більш поверхневий рівень господарського життя, де яскраво проявляються, в основному, суб’єктивні фактори, які для конкретного суб’єкта виглядають більш правдоподібними, ніж складна і непрактична трудова субстанція вартості. Саме в цій площині, вважаємо, потрібно шукати причину довголіття моделі попиту і пропозиції Маршала, яка просто і переконливо приводить до ясних і однозначних висновків, що можуть застосовуватися для аналізу ряду економічних проблем функціонального розвитку.

З іншого боку, трудова теорія вартості, узагальнена Марксом, з практичної точки зору виглядає як теоретична гіпотеза, що не підходить для прикладних досліджень. Однак, справа як раз і полягає в тому, що геній розуму Маркса-філософа дозволив Марксові-економісту проникнути у саму глибину економічного явища ціни. Тому, за яскравим висловом відомого вітчизняного політ економа, активного захисника теорії вартості в інтерпретації Маркса О. Гоша, «спростувати трудову теорію вартості здатна лише та теорія, яка запропонує і вагомішу за абстрактну працю і точніше пов’язану з ціною спільну для всіх товарів субстанцію ціни. Цього, однак, не дано» [4, с. 53].

Так само, як свого часу людство припустило, що ядро нашої планети складається із двох шарів (внутрішнього твердого і зовнішнього рідкого), і це сприймається як дане, хоча ніхто його не бачив, не торкався, так і вартість є внутрішнім, глибинним ядром ціни, про яке ми маємо судження, отримане  виключно в результаті наукового аналізу. А пошуки відповідей на різноманітні практичні питання через глибинну сутність не завжди можуть дати прямий результат, так як не можна пояснити абсолютно всі явища природи через двоєдиний стан ядра земної кулі. Оскільки є причини більш явні, більш видимі, більш помітні, що знаходяться близько до поверхні. Однак, разом із тим, це не означає, що вплив стану земного ядра абсолютно безслідно зникає в цьому явищі.

Тоді, на наше переконання, цілком вірною є думка А. Гриценка про те, що в кожному конкретному випадку найрізноманітнішої економічної дійсності, трудова детермінанта залишається деяким базисним обмежувачем, який завжди дається взнаки, коли люди починають ігнорувати ці обмеження [6, с. 75]. А тому важко погодитися із позицією В. Кириленка та Л. Кириленко, які вважають, що сьогодні категорії «зовнішній бік явища» та їх «глибинна суть» у багатьох відношеннях помінялися місцями [10, с. 58].

2). Прийняття усього попереднього неминуче тягне за собою необхідність чіткого акцентування на співвідношенні вартості і ціни товару.

Субстанцією ціни є вартість (або абстрактна праця). Вартість – це категорія глибинна, але не універсальна. Як тлумачить словник, «універсальний» – це придатний для багатьох цілей, з різноманітним призначенням, виконуючий різні функції [7, с. 601]. Таким чином, швидше ціна є категорією універсальнішою, ніж вартість. І тому, намагання надати вартості характеру універсальної категорії приводить лише до послаблення позицій прихильників трудової теорії вартості, роззброює їх.

Отже, основою ціни є вартість. Ціна – це найвища і кінцева форма прояву вартості товару, в якій втілюються ті товарні відносини, які фактично складаються на ринку в момент купівлі-продажу товару. А значить, до утворення ціни має відношення цілий комплекс факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного порядку (тому для пояснення самого ціноутворення потрібні також положення, закладені в основу теорій попиту і пропозиції, граничної корисності). А кількісний незбіг вартості товару і ціни свідчить, що остання  ілюструє відхилення фактично існуючих у суспільстві товарних відносин від теоретично допустимих.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновки, що категорія вартості є однією з найскладніших в політичній економії, свідченням чого є різноманіття теорій вартості: трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва, теорія трьох факторів виробництва, теорія граничної корисності (маржинальна), неокласична тощо.

У рамках дослідження був проведений детальний аналіз еволюції поглядів провідних економічних шкіл на джерела вартості. Були встановлені основні риси, притаманні сучасному етапу розвитку теорії вартості. Соціально-економічна макросистема в рамках процесу еволюції (від процвітання до кризи і знову до процвітання) на всіх своїх рівнях рухається до ускладнення продукту (створення нових знань), який вона випускає з метою комплексного задоволення потреб. Мірилом у цьому процесі є – вартість (ціна) товару, провідним джерелом вартості в умовах економіки знань стають інноваційні знання.

Теорія трудової вартості під вартістю вбачає суспільно — корисну працю, втілену в товарі. Розробку теорії трудової вартості було розпочато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

Прихильники теорії витрат виробництва ( Р. Торренс, Н. Сеніор та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею, оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу).

Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі.

В останній третині ХІХ ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості — з позиції теорії граничної корисності (маржиналізм — граничний). Її прихильники (У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату. Вони розмежували сукупну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу).

Згідно маржиналістської концепції, вартість визначається граничною корисністю останньої одиниці товару, яка купується споживачем.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ — початку ХХ ст. А. Маршала, а з 30-х років ХХ ст. Дж. М. Кейнса. Вони поєднали теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін.

Початок загальному перегляду трудової теорії вартості поклав видатний український економіст М.І. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, підтверджує вчення названих економістів.

Чимало російських і українських економістів (В.К. Дмитрієв, Р.М. Орженицький, А.Д. Білімович та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

А. Маршалл процес формування вартості порівнює із з’єднанням двох лез ножиць. Одне лезо представляє витрати виробництва, друге — корисність (споживну вартість). З’єднання витрат і корисності й породжує вартість товару. Таким чином, вартість згідно цієї концепції є проявом відносин між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем). Виробник (продавець) зацікавлений у відшкодуванні витрат та одержанні прибутку, споживач (покупець) — в придбанні необхідної йому споживчої вартості – корисності.

Список використаної літератури

1. Бартенев С.А. История экономических учений в вопросах и ответах [Электронный ресурс] / С.А. Бартенев // История экономических учений в вопросах и ответах. – Режим доступа: http://society.polbu.ru/bartenev_econhistory/ch07_i.html
2. Корнійчук Л.Я. Історія економічних учень [Электронный ресурс] / Корнійчук Л.Я., Татанерко Н.О. // Історія економічних учень. – Режим доступа: http://library.if.ua/books/87.html
3. Михнева С.Г. Интеллектуализация экономики: инновационное производство и человеческий капитал [Электронный ресурс] / С. Г. Михнева // Инновации. – 2003. – № 1. – Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/Economy/2005_25/25-4.pdf
4. Павлишенко М. Модифікація вартості товару / М. Павлишенко // Економіка України. – 2001. – № 7. – С. 48-58.
5. Попов В. Г. Инновационная сущность предпринимательства в концепциях Й Шумпетера и Н.Д. Кондратьева / В. Г. Попов, В. Н. Климов // Вестник Челябинского государственного университета. – № 18 (272) – 2012. – С 133-137.
6. Рикардо Д. Сочинения. Т. 1: Начало политической экономии и налогообложения / Рикардо Д. – М.: Госполитиздат, 1941. – 284 с.
7. Сакайя Т. Стоимость, создаваемая знанием, или История будущего. / [Электронный ресурс] / Таичи Сакайя. – Режим доступа: http://iir-mp.narod.ru/books/inozemcev/page_1337.html
8. Смит А. Исследование о природе и причинах багатства народов / Смит А. // Классика экономической мысли: монография / В. Петти, А. Смит, Д. Рикардо и др. – М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. – С. 77-402.
9. Справочник для экономистов. Полезность блага. Теория полезности. Кривая безразличия [Электронный ресурс]/ Справочник для экономистов. – Режим доступа: http://www.catback.ru/articles/theory/micro/poleznost.htm
10. Титова Н.Е. История экономических учений : Курс лекций. [Электронный ресурс] / Н.Е. Титова. – Режим доступа: http://library.if.ua/book/87/6100.html
11. Тищенко Н. Історія формування теорії цінності М. І. Туган-Барановського / Н. Тищенко // Економіка України. – 1993. – № 12. – С. 63-66.
12. Товар и его свойства. Стоимость, полезность, ценность: содержание и соотношение категорий. Теория стоимости в экономической науке и ее практическое значение [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://deadbeef.narod.ru/work/docs/eko/06.htm
13. Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. / Туган-Барановський М. І. – К.: Наукова думка, 1994. – 138 с.
14. Харастеристика меркантелизма (Из материалов энциклопедий) [Электронный ресурс] / Ульяновский Государственный Технический Университет – «Экономика». – Режим доступа: http://economics.wideworld.ru/history_of_economic_thought/schools/3/
15. Шевченко А. Маржиналізм: історія, теорія, практика / А. Шевченко, В. Жученко, С. Ніколенко // Економіка України. – 1999. – № 8. – С. 55-61.
16. Юровский Л. Н. Очерки по теории цены. / Юровский Л. Н. – Саратов: Изд. Союза потребительских обществ Саратовского края, 1999. – 234 с.
17. Ядгаров Я.С. Эволюция теории стоимости : учебное пособие / Ядгаров Я.С. – Москва. : ИНФРА-М, 2010. – 253 с.