Теорія вартості К. Родбертуса. Економічні погляди Ф. Лассаля

Вступ

Актуальність теми. Класові інтереси, безсумнівно, вплинули на економічну науку, але все-таки політична економія далеко не становить простого ідеологічного відбиття класової боротьби. Інтереси різні, але істина одна; інтереси робітничого класу можуть бути протилежні інтересам капіталістів, але те, що є об’єктивною істиною для капіталіста, повинне бути об’єктивною істиною й для робітника. Закони логіки загальнообов’язкові, і найдужчий інтерес не може не схилитися перед ними. Не існує двох політичних економії — буржуазної й соціалістичної, а є одна наука про народне господарство, щоправда, ще дуже недосконала й тому розпадається на кілька напрямків, розходження між якими хоча й великі, але не настільки, щоб для об’єктивної й тому єдиної науки не залишалося місця. Теоретичні побудови захисника капіталістичних інтересів Рікардо лягли в основу так званого наукового соціалізму, довгий час, що опирався на трудову теорію цінності; у новітній час деякі видатні теоретики соціалізму прийняли нову теорію цінності — теорію граничної корисності, розвинену вченими буржуазного табору. Таким чином, не дивлячись на розходження класових інтересів, об’єктивна і єдина наука прокладає собі шлях, випливаючи своїм власним логічним законам розвитку й корячись одному голосу — істини.

Як теоретик, Родбертус стоїть дуже високо. Особливо чудово його вчення про розподіл, що він розвиває в самій строгій відповідності із трудовою теорією цінності.

Мета роботи — розглянути та порівняти економічні погляди К.Родбертуса та Ф.Лассаля.

1. Економічні погляди К. Родбертуса. Теорія вартості К. Родбертуса

Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805—1875) — німецький соціаліст. Після закінчення в 1827 р. Геттінгенського університету К. Родбертус служив певний час у судовому відомстві.

Родбертуса обирали членом парламенту, певний час він був міністром. Залишивши політичну арену, Родбертус присвятив себе дослідженню соціально-економічних проблем.

Основні праці Родбертуса: «До пізнання нашого державно-економічного стану» (1842), «Соціальні листи до Кірхмана» (1850—1851), а також низка статей, опублікованих у журналах і присвячених господарству стародавнього Риму. Після смерті Родбертуса було опубліковано його працю «Капітал» (четвертий соціальний лист) (1884).

Родбертус посідає своєрідне місце в історії економічної думки. Сприйнявши ідеї Сісмонді, критику ним капіталізму і нужденного становища робітничого класу, він виступає з проповіддю соціалістичних ідей. Проте його соціалізм, на відміну від марксистського, мирно співіснує з німецькою монархією. Він прихильник суто економічних форм боротьби, виступає проти політичних дій пролетаріату. Родбертус погоджується з тим, що можливості втілення ідей соціалізму на той час були надто обмеженими. Але це, на його думку, не стосується теорії. Тут не повинно бути компромісів. Саме тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедер-соціалізму (німецької соціально-етичної школи) і разом з тим стає одним з основоположників теорії «державного соціалізму». Реформування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівняльного розподілу. Захищаючи переважно інтереси дрібної буржуазії, він, проте, виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава.

Родбертус стоїть на позиціях трудової теорії вартості, хоч розробка і формулювання її є в нього дещо специфічними.

Перший розділ його основної праці має такий заголовок: «Вартість усіх господарських благ визначається працею і тільки працею». Розкриваючи зміст цієї тези, Родбертус передовсім зазначає, що до сфери господарства він відносить лише матеріальні блага. А з матеріальних благ лише ті є господарськими, що варті праці [4, c. 205-206].

У своєму аналізі вартості він виділяє такі категорії: «уживаність», «речі, придатні для вжитку», «споживні цінності» і «блага».

«Уживаність» — це здатність речі бути засобом досягнення мети, задоволення потреби. Вона має об’єктивну основу. «Речі, придатні для вжитку» — ті, які мають названу об’єктивну здатність. Але не всі «речі, придатні для вжитку» є «споживними цінностями». «Споживної цінності» у Родбертуса набувають лише ті речі, що в них є потреба. «Цінність, — писав він, — не є якістю речі, а становить той її статус, якого вона набуває завдяки потребі в її об’єктивних особливостях». Отже, «споживна цінність» у нього — категорія суб’єктивна. «Блага» — це речі, що мають споживну цінність і є результатом людської діяльності. Вартість благ, підкреслював Родбертус, визначається лише працею. Аналізуючи цю проблему, Родбертус ставить питання: чи включаються у вартість, крім праці, безпосередньо вкладеної у виробництво блага, також витрати матеріалу і знаряддя виробництва? Його відповідь є позитивною. Так, включаються, але теж як попередні витрати праці.

Матеріал сам по собі не може бути віднесений до вартості блага. У вартість блага включається праця, витратами якої визначається вартість матеріалу. Праця, що визначає вартість знарядь виробництва, включається у вартість блага повністю або частково, залежно від міри їх використання.

Заслугою Родбертуса є те, що він визнає порівнювання цінностей, тобто визначення мінової цінності і самої цінності, її величини. Але, писав він: «…Порівняти кількість двох благ стосовно їхньої цінності — це ще не означає виміряти її». Єдиною мірою цінності, підкреслює Родбертус, є праця. А одиницею її вимірювання є час.

Виходячи з трудової теорії вартості, Родбертус визнає за нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. Їх він об’єднує в єдину категорію «ренти взагалі», яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості. Надаючи великого значення цій концепції, Родбертус навіть заявляв, що К. Маркс «украв» у нього теорію додаткової вартості, яку він (Родбертус) виклав і стисліше і зрозуміліше, ніж Маркс. Зазначаючи всю безпідставність такої заяви, Ф. Енгельс писав, що в Родбертуса «рента взагалі» становить просто суму земельної ренти і прибутку [2, c. 337].

Земельна рента. Родбертус зробив певний внесок у розробку теорії земельної ренти. У його працях закладено основи теорії абсолютної ренти.

У Родбертуса середні ціни всіх товарів, як промислових, так і сільськогосподарських, збігаються з їхніми трудовими вартостями. Кількість додаткової вартості («ренти») в обох галузях пропорційна створеним у них сумам вартостей. Проте в сільському господарстві та сама сума вартостей, а отже й додаткової вартості, створюється меншим капіталом, ніж у промисловості, тому що тут немає сирого матеріалу, сировини. Норма прибутку визначається промисловістю. Через те в сільському господарстві виникає певний надлишок над прибутком, який і становить земельну ренту. Земельну ренту приносять усі ділянки землі. Отже, Родбертус поставив питання про існування ренти, яку Маркс назвав абсолютною. Що ж до диференційної ренти, то він її заперечував, хоч і визнавав, що різниця в продуктивності і розміщенні земельних ділянок збільшує ренту.

У трактуванні ренти в Родбертуса є певні суперечності. Не відповідає дійсності його твердження про те, що сировина відсутня в сільськогосподарському виробництві, насправді там теж використовуються насіння, добрива. Водночас сировина відсутня в деяких галузях промисловості, наприклад транспорті, але там не виникає земельної ренти.

Основою утворення земельної ренти Родбертус називає приватну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника землі. А привласнюється земельна рента землевласниками на основі «позитивного права» через постійний примус. Розробляючи теорію земельної ренти, Родбертус заперечував закон спадної родючості ґрунту [2, c. 338].

Проблема розподілу. Розглядаючи суспільство як цілісний соціальний організм, утворений поділом праці, Родбертус наголошує на необхідності виконання суспільством певних соціальних функцій. Одна з найважливіших — це справедливий розподіл суспільного продукту. Справедливий розподіл він називає основною проблемою, яку має вирішувати наука. Під справедливим Родбертус розуміє такий розподіл, який забезпечує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці. Він підкреслює, що лише робітник створює всі продукти. Власники землі й капіталу одержують частину продукту у вигляді процента й ренти. Отже, Родбертус виділяє дві сторони в розподілі багатства — економічну й соціальну. Економічна (через дію ринкових відносин) дає змогу власникам землі та капіталу привласнювати частину суспільного продукту. А соціальна — забирає в робітників частину створеного ними продукту, що є порушенням справедливого розподілу.

Оце чітке розмежування економічної і соціальної сторін розподілу багатства є величезною заслугою Родбертуса.

Не приділяючи особливої уваги з’ясуванню пропорцій, які складаються в процесі розподілу між факторами (послугами) виробництва, Родбертус основний наголос робить на проблемі пропорцій між трудовими й нетрудовими доходами в національному продукті. Він робить висновок, що частка робітників у національному продукті зменшується на користь капіталістів і землевласників.

Причиною збільшення продуктивності праці, що зробила можливої ренту, був поділ праці. «В ізольованому стані — до поділу праці — наші потреби перевершують наші сили; у суспільному стані — при поділі праці — наші сили перевершують наші потреби». Але разом з поділом праці виникає й експлуатація одних членів суспільства іншими, розпадання суспільства на працюючі й не працюючі класи, причому останні привласнюють собі більшу або меншу частку продукту перших. «Твердження економістів, що принаймні спочатку, земля, капітал і робочий продукт належали самим робітником, не тільки не погодиться з історією, але навіть, навпаки, історія показує, що спочатку не тільки земля, капітал і робочий продукт, але навіть і сам робітник належали іншим особам, що первинна система експлуатації була настільки ж важче сучасної, наскільки рабство важче земельної й капітальної власності».

Виходячи з цього, Родбертус визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить, на його думку, ліквідацію нетрудових доходів. Але це справа далекого майбутнього. І Родбертус намагається знайти компроміс між сучасним йому капіталізмом і колективістським суспільством майбутнього. Цей компроміс він бачить у посиленні ролі держави в розподілі національного продукту [3, c. 88].

Проте, чи сумісно із законами капіталістичної конкуренції існування у двох основних відділах національного виробництва двох різних відсотків прибутку? Звичайно, немає. Надлишковий прибуток, що витягається з виробництва сировини й, зокрема, із сільського господарства, не може дістатися капіталу. Відповідно до закону рівності прибутку, на сільськогосподарський капітал повинен нараховуватися лише такий же відсоток прибутку, як і на промисловий капітал. Кому ж дістанеться надлишковий прибуток у землеробському виробництві? Очевидно, землевласникові, власникові природних сил, без допомоги яких неможливе виробництво сировини. Цей надлишковий прибуток і утворить земельну ренту, дохід землевласника. І земельна рента й прибуток суть складові частини ренти взагалі, частки власників у трудовому продукті, що у попередні історичні епохи надходила власникові в нерозділеному виді, а потім, внаслідок відокремлення земельної й капітальної власності, стала розподілятися, відповідно до закону трудової вартості, між землевласниками й капіталістами й одержала назву земельної ренти й прибутку на капітал.

Таким чином, бажаючи спростувати теорію земельної ренти Рикардо, Родбертус спростував трудову теорію цінності в її абсолютній формі. Наш автор зовсім правий, затверджуючи, що його теорія земельної ренти є безумовно необхідний логічний висновок з визнання праці єдиним фактором цінності. Але це говорить лише проти цієї останньої теорії, тому що легко показати, що теорія земельної ренти Родбертуса є економічна безглуздість. Справді , відповідно до цієї теорії, перші щаблі виробництва повинні давати більший дохід підприємцеві порівняно з наступними. Родбертус ділить у цьому випадку весь процес виробництва на два щаблі — виробництво сировини й виробництво фабрикату. Але, звичайно, щаблів виробництва в дійсності набагато більше. Так, бавовна, раніше чим перетворитися в предмет одягу, повинен піддатися цілому ряду проміжних виробництв, кожне з яких може бути предметом незалежного промислового підприємства (виробництво бавовни, пряденье, ткацтво, фарбування й набивання, фабрикація предметів одягу). З теорії Родбертуса випливає, що кожний попередній щабель виробництва повинна давати надлишковий дохід порівняно з наступної, тому що, у міру того як продукт піднімається по щаблях виробництва, цінність його росте, а отже ростуть і витрати на придбання матеріалу для обробки. Якби розглянута теорія була справедлива, то фарбар одержував би надлишковий дохід порівняно із кравцем, ткач порівняно з фарбарем, прядильник порівняно із ткачем і тд. На кожному щаблі виробництва, крім останньої виникала б додаткова рента — інакше кажучи, відсоток прибутку був би різний, і тем вище, ніж ближче цей щабель до початку виробництва — виготовленню сировини. Нема чого й говорити, що нічого цього не буває в дійсності й бути не може, тому що визнаний Родбертусом закон рівності прибутків приводить ціни продуктів на всіх щаблях виробництва до відповідності з витратами виробництва [2, c. 339].

Досить своєрідну позицію займає Родбертус стосовно центрального питання в соціально-політичному відношенні — питанню про правомірність доходу, що випливає із права власності. Ми бачили, що автор «Соціальних листів» аж ніяк не схильний прикривати вуаллю різного роду істини, смутні або ганебні для сучасної цивілізації, від яких соромливо відвертаються буржуазні письменники. Його критичний ніж ріже сміло й глибоко, розкриваючи самі основи сучасного соціального ладу. Родбертус найменше схильний замовчувати або заперечувати, що дохід, що випливає із права власності на засоби виробництва, спочиває цілком на праві сили, і що всі спроби підшукати для цього доходу яка-небудь інша підстава, більше згодне з етичними поглядами нашого часу, повинні залишитися по необхідності безуспішними. Разом з тим Родбертус аж ніяк не вважає права власності на землю й капітал непереборною умовою господарської діяльності взагалі. Навіть більше, наш автор виробив в одній зі своїх робіт план організації суспільного господарства при відсутності приватної власності на засоби виробництва. І в той же час Родбертус виступав захисником класових інтересів великих землевласників.

Сучасний господарський лад може тому, на думку Родбертуса, із упевненістю розраховувати на кілька сторіч існування. Власність поки необхідна у вищих інтересах людства. Власники землі й капіталу як керівників національного виробництва, виконують в очах автора «Соціальних листів» надзвичайно важливу господарську функцію. Без завзятої роботи розуму приватного підприємця не міг би працювати господарський механізм нашого часу.

Теорія Родбертуса була б правильна, якби його посилки відповідали дійсності. Якби частка робітничих класів у національному продукті падала при кожному успіху промисловості, то надвиробництво предметів споживання робочих мас, а отже, і загальна промислова криза, були б неминучі. Але в тім, раз у раз, що ця посилка не відповідає дійсності. Можна визнавати або заперечувати факт підвищення реальної заробітної плати за тривалі історичні періоди, але одне, безсумнівно: для невеликих періодів часу грошова заробітна плата набагато стійкіше реальної. Вся теорія криз Родбертуса побудована на припущенні, що скорочення частки робітників у раціональному продукті відбувається настільки швидко й раптово, що національне виробництво не встигає пристосуватися до попиту, що змінився, і капітали не встигають перейти від виробництва предметів споживання робітників до виробництва предметів споживання панівних суспільних класів (частка яких у національному продукті зросла). Усього цього насправді немає: прогрес техніки йде не стрибками одночасно в багатьох галузях виробництва, а поступово й потроху й у різний час у різних галузях праці. Промислові кризи аж ніяк не викликаються промисловими винаходами; навпаки, великі винаходи робляться й входять у загальне вживання звичайно після промислових криз у періоди застою, коли низький прибуток спонукує фабрикантів вживати заходів до зниження витрат виробництва. Періоди торговельного й промислового пожвавлення, що передують кризам і безпосередньо зухвалі їх, характеризуються не прискоренням технічного прогресу й здешевленням фабрикатів, а, навпаки, уповільненням технічного прогресу й підвищенням цін фабрикатів. Грошова заробітна плата не знижується в періоди, що передують кризам, а, навпаки, підвищується [1, c. 596].

2. Характеристика економічної програми Ф.Лассаля

Найбільш яскравим теоретиком соціальної демократії другої половини XІХ ст. був публіцист і адвокат Фердинанд Лассаль (1825-1864 р.). Його зусиллями була створена в 1863 р. перша робоча соціалістична партія «Загальний німецький робочий союз».

Талановитий агітатор і пропагандист, Лассаль називав себе учнем Маркса. Знаючи напам’ять «Маніфест комуністичної партії» і економічні праці Маркса, вона так активно й широко пропагував його ідеї в німецькому робочому русі, що після загибелі Лассаля Маркс визнав за необхідне на першій же сторінці «Капіталу» (1867 р.) заявити про своє авторство ідей, розповсюджених Лассалем.

Однак теорія Лассаля і її практичні додатки, як там же писав Маркс, відрізнялися від марксизму. Лассаль не хотів кликати робітничий клас до насильницької комуністичної революції, він не вірив у її успіх. Лассаль не бажав повторення «жахів червневих днів» (жорстокого придушення повстання паризького пролетаріату в 1848 р.), він прагнув до того, щоб ініціатива рішення соціального питання з’явилася результатом науки й згоди, «а не ненависті й дикої санкюлотської люті».

Прихильник ідей не тільки Маркса, але й Гегеля, Лассаль уважав державу втіленням публічного інтересу, що протистоїть індивідуалізму й соціальному егоїзму. У книзі «Програма працівників» він писав, що моральна з держави, його щире й піднесене призначення складаються в розвитку роду людського в напрямку до волі. Історія людства — це боротьба із природою, убогістю, неуцтвом, бідністю, безсиллям, неволею всякого роду. «Поступове подолання цього безсилля — от розвиток волі, що є історія». Організуючим і об’єднуючим початком суспільства і його історії з держава, з Лассаль. Однак у сучасному суспільстві держава не відповідає своїй ідеальній сутності, оскільки буржуазія підкоряє державу «грубої матерії грошей». За допомогою майнового цензу буржуазія перетворює державу у свого слугу, з «нічного сторожа»[7, c. 9].

Це визначення «держава — нічний сторож» надовго встановилося в науковій літературі за буржуазною державою, що відповідно до доктрини класичного лібералізму здійснювалася тільки охоронні функції й ніяких соціальних.

Ф. Енгельс писав про Лассаля як про надзвичайно талановиту й різнобічно освічену людину. Водночас він підкреслював, що Лассаль не був оригінальним мислителем, а запозичив ідеї соціалізму в К. Маркса і виклав їх відповідно до свого бачення.

Справді, у трактуванні соціалістичних ідей Лассаль наслідує Маркса. Проте він не теоретик, він більше практик, пропагандист. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну агітацію, виступає на мітингах, виголошує палкі промови на захист трудящих, критикує уряд і буржуазну опозицію. Він закликає забезпечити панування в державі четвертого стану (трудящих), що породило б, на його думку, небачений в історії розквіт суспільства. Панування четвертого стану не означає загострення суперечностей між класами. Заклик до панування четвертого стану в Лассаля — це «заклик до примирення».

Проте конкретних шляхів і методів досягнення такої мети Лассаль не бачив, а можливість втілення ідей соціалізму відкладав на далеке майбутнє. Саме тому Лассаль уважав не лише зайвим, а навіть небажаним використання соціалістичних гасел у поточній пропаганді. Безпосередні соціальні вимоги він зв’язує зі здобуттям загального виборчого права і створенням виробничих асоціацій [3, c. 126-127].

Загальне виборче право має забезпечити реалізацію «істинної» мети держави. Лассаль виступає проти ідей економічного лібералізму. Він — прихильник втручання держави, саме на неї покладає він надії. Надаючи цій проблемі надзвичайно великої ваги, Лассаль протиставляє буржуазній концепції держави концепцію робітничого класу. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності багатіїв, що зумовлює посилення експлуатації слабкого сильним. А справжня мета держави інша. «Мета держави, — писав Лассаль, — позитивно розвивати й невпинно вдосконалювати людську істоту; інакше кажучи, — здійснювати насправді призначення людини, тобто культуру, на яку людський рід здатний; мета держави — виховання і розвиток людства до свободи». За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети.

Із вирішенням згаданої проблеми тісно зв’язана й інша — створення виробничих асоціацій. Як теоретик соціалізму Лассаль засуджував тяжке, безправне становище робітників. Але пояснював його не соціально-економічними умовами, а дією так званого залізного закону заробітної плати. Суть закону, за Лассалем, полягає в тім, що робітник одержує лише мінімум засобів існування, а не повний продукт праці. «…Середній розмір заробітної плати, — пише він, — завжди зводиться до безумовно необхідного утримання, що визначається звичками народу, для підтримання життя і для розмноження». На підтвердження свого висновку Лассаль посилається на Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса та ін.

Скасувати цей закон неможливо, але його можна нейтралізувати, «усунувши умови його дії». Нейтралізувати дію «залізного закону» Лассаль сподівався через перетворення робітників на підприємців організацією добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б і підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці. Це, на думку Лассаля, і є шлях до мирного, законного і єдино можливого способу знищення експлуатації. «Найбільш мирним, — писав він, — найбільш законним, найбільш простим знищенням підприємницького зиску є організація робітничого стану за допомогою добровільних асоціацій у позицію свого власного підприємця, усунення цим єдиним способом того закону, який за теперішнього виробництва дає робітникам лише необхідне для життя як найману плату, а решту віддає підприємцеві, — ось єдино істинний, єдино життєвий, єдино такий, що відповідає справедливим домаганням робітничого стану, засіб поліпшити його становище».

Теорія «залізного закону заробітної плати» об’єктивно була спрямована до захисту капіталізму, повідомляючи вбогість певної частини людства неминучої в силу природних законів природи, що діють у будь-якому суспільстві [10, c.215].

Теорія «залізного закону заробітної плати» широко використовувалася вульгарною політичною економією в боротьбі проти марксизму.

«Опираючись саме на цю теорію,- писав К. Маркс,- вже більше п’ятдесятьох років доводять, що соціалізм не може усунути вбогості, обумовленою самою природою, а може лише зробити її загальної, рівномірно розподіливши її по всій поверхні суспільства!»

Крім того, теорія Лассаля завдавала прямої шкоди робочому руху, тому що вселяла робітникам думку про безглуздість економічної боротьби за підвищення заробітної плати.

Капітал для утворення таких самоасоціацій має дати держава. Змусити державу це зробити можна лише за допомогою загального виборчого права.

Ідея утворення робітничих асоціацій не була новою. Лассаль, власне, копіював план «суспільних майстерень» Луї Блана. Значного поширення в Німеччині набрали різні форми кооперації відомого економіста Шульце-Деліча. 1849 року він створив велику кількість кредитних, споживчих, позичкових та інших кооперативів. Вони об’єднували переважно ремісників і не передбачали державної підтримки.

Лассаль не заперечував корисності кооперативів. Але він наголошував на необхідності проведення чіткої межі між інтересами найманих робітників, виробників матеріальних благ і, як він пише, «інтересами споживачів». У праці «Пан Бастіа — Шульце-Деліч, або Капітал і Праця» Лассаль піддає гострій критиці економічну програму Шульце-Деліча і доводить тотожність його поглядів і поглядів Бастіа, який виступав з ідеєю гармонії інтересів у буржуазному суспільстві. Капіталізму Лассаль протиставляє соціалізм, а виробничі асоціації розглядає як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу. У майбутньому суспільстві засоби виробництва будуть спільними, спільною буде праця, а доходи розподілятимуться відповідно до трудового внеску кожного працівника[6, c. 196].

Беззастережно засудив податки на споживання як податки на бідних марксизм. Поділяли погляди марксистів і представники інших течій в соціал-демократії. Показовою в цьому плані є захисна промова Ф. Лассаля перед Берлінським Королівським судом з приводу звинувачення його у ненависті до заможних верств населення і підбурюванні проти останніх бідняків. Виступаючи проти представлених звинувачень, Ф. Лассаль наголошував: «…прямі податки – це такі, які утримуються з доходу і тому визначаються величиною доходу чи капіталу. Непрямі ж – ті, якими оподатковані деякі предмети споживання і окрема особа часто сплачує їх, купуючи цінні речі, не знаючи, що вона сплачує саме податок, закладений у ціну товару» [7, с. 8]. Однак зростання доходів зовсім не означає зростання споживання. З огляду на це Ф. Лассаль зробив висновок, що розвиток системи непрямих податків у ХІХ ст. переклав увесь тягар державних витрат на малозабезпечені верстви населення [7, с. 8].

Лассаль закликав всі класи, особливо інтелігенцію, поєднати зусилля для того, щоб з допомогою державних заходів допомогти нужденним класами, «поліпшити становище робітничого класу за допомогою зборів, обраного загальної подачею голосів «. Він підкреслював, що мова повинна йти не про встановлення політичного панування «Четвертого стану» (тобто робочого класу), а «тільки про те, щоб зробити ідею четвертого стану керівної державною ідеєю». Це означає, що держава, заснована на загальному виборчому праві, стане народним державою, що допомагає робітничого класу звільнитися від матеріальної потреби і капіталістичної експлуатації. З держави — «нічного сторожа» вона перетвориться на «соціальну державу», за допомогою необмеженого кредиту допомагає робочим створювати виробничі товариства.

За теорією Лассаля, це єдино можливий шлях до соціалізму; рішення даного завдання — вираз справжньої сутності держави. «Якщо ідея робочого стану стане пануючою ідеєю держави. — Писав Лассаль, — то це тільки призведе до свідомість і зробить свідомою метою суспільства те, що завжди було непізнаною органічної природою держави».

Лассаль закликав робітничий клас, інтелігенцію, всі класи і стани до легальної політичній боротьбі за загальне виборче право — до мітингів, петицій, демонстрацій. «Підняття мною прапор є прапор демократії взагалі, — говорив Лассаль. — Я викликаю рух загальне, демократична, народне, а не класова тільки».

В боротьбі за демократичне і соціальну державу Лассаль не цурався компромісів з владою: за моральну підтримку інкорпорації до Пруссії Шлезвіг-Голштінії канцлер Бісмарк обіцяв Лассаля заснувати загальне виборче право в Німеччині (обидві сторони виконали свої обіцянки). У листуванні з Бісмарком Лассаль навіть міркував про можливість підтримки робочим класом монархії, якщо б вона в протилежність егоїзму буржуазного суспільства встала на справді революційний і національний шлях «і перетворилася б з монархії привілейованих станів в соціальну і революційну монархію».

Лассаль опублікував чимало робіт на філософські, історичні і політико-правові теми. Велику популярність здобула його промову «Про сутність конституції» (1862 р.), особливо міркування про різницю між фактичною і юридичною конституціями держави. «Питання про конституцію є перш за все питання сили, а не права, — говорив Лассаль, — реальна конституція являє собою дійсні співвідношення громадських сил країни; писана конституція лише тоді має значення і довговічність, коли є точним відображенням цього співвідношення «. Міркування Лассаля про відмінності між реальною і писаною конституціями, його визначення конституції як співвідношення громадських (класових) сил країни справили довготривалий вплив на теоретичне державознавство.

Робочий рух Німеччині розвивалося під сильним впливом лассальских ідей, втілених у програмі «Загального німецького робочого союзу». Під впливом лассальянства друга робоча партія, створена в м. Ейзенахе в 1869 ( «ейзенахци»), взяла назву «соціал-демократична», а також включила в свою програму пункт про державну допомогу виробничим товариствам і назвала свою газету «Народна держава». У 1875 р. «Соціал-демократична робітнича партія Німеччини», керівництво якої (Бебель, Лібкнехт) співчувало ідей марксизму, домовилася з «Загальним німецьким робочим союзом «про об’єднання на з’їзді в м. Гота. Підготовлена до з’їзду програма містила ряд ідей Лассаля, які Маркс піддав нищівній критиці в роботі «Критика Готської програми». У цій роботі Маркс, відкидаючи ідею «вільної держави», підкреслює значення революційної диктатури пролетаріату. Предметом полеміки були й інші проблеми [3, c. 128-129].

Висновки

Отже, основні принципи економічної теорії Родбертуса полягали в наступному:

установлення нормального робочого дня й нормального в кожному виробництві денного уроку, а потім розцінка всіх продуктів по кількості нормального робочого часу;
установлення особливого трудового грошового знака, що засвідчує кількість виконаної нормальної праці,
пристрій суспільних магазинів, де ці трудові гроші розмінювалися б на продукти відповідно до трудовій вартості останніх.

Теорія ця є в цей час майже загальноприйнятою не тільки серед економістів, але значною мірою й істориків стародавності. Родбертус належить до числа тих істинно великих мислителів, вплив яких на потомство набагато сильніше впливу їх на сучасників. При житті він стояв осторонь від широкої дороги громадського життя. У політичній боротьбі він не міг приймати участі завдяки своїй суперечливій соціально-політичній програмі. Великий землевласник, захисник аграрних інтересів, він не міг стати на чолі робочого руху; радикально-консервативна партія — радикальна в соціальних питаннях і консервативна в політичних, — утворення якої бажав Родбертус, є безсумнівна політична безглуздість. Якби Родбертус був скільки-небудь політиком, він швидко розчарувався б у своїх соціально-політичних планах.

Він був одним із самих оригінальних і глибоких соціальних філософів нового часу; уже по одному цьому він не міг мати швидкого успіху. Слабість його соціально-політичної програми повинна була ще більше перешкоджати впливу його ідей на розуми сучасників.

Якщо порівнювати Родбертуса з Марксом, то не можна не визнати, що теорія нетрудового доходу знайшла в Родбертуса більше точне й лірично струнке вираження, чим у Маркса. Родбертусу потрібно кілька сторінок для вираження того, що Маркс викладає на десятках і сотнях сторінок. Незважаючи на свою стислість і стислість, на свій лапідарний стиль, теорія ренти автора «Соціальних листів» глибше й багатше змістом усього того, що написав по тому ж питанню Маркс. Взагалі в області відверненої економічної теорії Родбертус оригінальніше й вище Маркса, далеко уступаючи останньому в більше широкій сфері соціологічних узагальнень. Що ж стосується до значення обох мислителів як політиків, то щодо цього їх не можна, звичайно, і порівнювати. Померанський поміщик Родбертус зовсім не розумів політичного життя й не пішов далі зовсім незбутньої й не має ніякого практичного значення утопії «соціальної монархії»; а Маркс був й залишається натхненником найбільшого соціального руху нового часу.

Політико-правові ідеї Лассаля і його послідовників багато в чому збігалися з програмою Маркса і Енгельса. Головною відмінністю лассальянства від марксизму було принципове заперечення форсованої заміни капіталізму соціалізмом за допомогою насильства та примусу. Крім того, значно відрізнялися від вчення Маркса і Енгельса про класову суть політичної надбудови погляди Лассаля на сутність і форми держави. В області політико-правової програми найбільш складним було співвідношення поглядів лассальців і марксистів на загальне виборче право.

Список використаної літератури

Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.
Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
История полтических и правовых учений. — Учебник / Под ред. О. Э. Лейста. – М.: Юридическая литература, 1997.
Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
Лассаль Ф. Косвенные налоги / Ф. Лассаль. – СПб., 1906. – 183 с.
Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.
Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 301 с.
Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.

Питання до реферату

Який основний зміст «соціальних листів» К.Родбертуса?

У «Соціальних листах» до Кірхмана Родбертус визнавав результатом виробничої діяльності суспільства колективне створення суспільного продукту. Частина цього продукту надходить на заміщення спожилого в процесі виробництва суспільного капіталу, решта розподіляється між трьома основними виробничими факторами — працею, капіталом і землею. З погляду К. Родбертуса, єдиною продуктивною силою є праця. Земельна рента є частиною праці іншої особи, а не власника землі.

Згідно з теорією Д. Рікардо, земельна рента залежить лише від природної родючості земельних ділянок або від різниці в продуктивності послідовних затрат землеробського капіталу. К. Родбертус зовсім не заперечує того, що земельна рента повинна бути тим вища, чим плодородніша ділянка, як і те, що рента зростає при більшій інтенсивності сільського господарства. Земельну ренту, яка виникає завдяки природній різниці умов землеробського виробництва, Родбертус називає диференціальною рентою. К. Родбертус на противагу Рікардо твердить, що, крім диференціальної ренти, існує також абсолютна земельна рента, яка зовсім не залежить від зазначених відмінностей ділянок землі й неминуче виникає в сільському господарстві з уваги на те, що сільське господарство, виробляючи сировину, вимагає менших затрат капіталу, ніж обробна промисловість, до складу капіталу якої входить та сама сировина. У зв’язку з тим не тільки родючіші ділянки землі приносять ренту, але й найменш родючі землі, якщо тільки вони обробляються».

Питання земельної ренти у Родбертуса

Родбертус зробив певний внесок у розробку теорії земельної ренти. У його працях закладено основи теорії абсолютної ренти.

Наведіть основні положення теорія «залізного закону заробітної плати» Ф.Лассаля?

Освіта та самоосвіта