Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Теоретичні питання обмеження правотлумачної діяльності конституційного суду України

Відповідно до Конституції України 1996 р. засновано нову для нашої держави інституцію – Конституційний Суд України. Він розпочав приймати до провадження подання та звернення з 1 січня 1997 р.

Конституційний Суд займає важливе місце в системі державних органів. У ст.6 Конституції України закріплено, що державна влада здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Для оптимального функціонування та співпраці між органами трьох гілок державної влади діє система «стримувань і противаг». Конституційний Суд є одним із найважливіших важелів у цій системі, забезпечуючи стабільність і гармонійність механізму держави, гарантуючи конституційну законність у суспільстві [1, с.17].

Одним із основоположних напрямів діяльності Конституційного Суду є офіційне тлумачення Конституції та законів України. Конституція чітко встановила, що тільки Конституційний Суд має право офіційного тлумачення цих актів. Конституція – особливий нормативно-правовий акт держави і суспільства. Це покладає особливу відповідальність на Конституційний Суд при тлумаченні її норм. Тлумачити Конституцію важче, ніж звичайний закон. Це пов’язано із її статусом та значущістю для всієї правової системи. Норми Конституції, як правило, є узагальнюючими [2, с.32]. Багато конституційних норм є невиразними і недосконалими. Тому актуальним є твердження Лон Л.Фуллера, наведене у його праці «Мораль права»: «Безумовно, ті, чия доля хоч якоюсь мірою залежить від творчого акту тлумачення, що заповнює ці прогалини в значенні, а також ті, на кому лежить відповідальність за саме тлумачення, мусять бажати, аби воно здійснювалося на якомога надійнішій основі, якомога більше ґрунтувалося на потребах демократичного врядування та самої людської природи» [3, с.100].

Саме з цим пов’язана одна з важливих проблем у діяльності Конституційного Суду України – це межі його тлумачення Конституції та законів України. Вирішення проблеми меж правотлумачної діяльності Конституційного Суду є важливим як для теорії, так і для практики, оскільки пов’язано із можливістю втручання Конституційного Суду до компетенції інших державних органів та захистом прав і свобод людини і громадянина.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів і способів [4, с.373].

Офіційне тлумачення Конституції та законів України органом конституційної юрисдикції слід розуміти як діяльність Конституційного Суду в рамках законодавчо установлених процедур за допомогою апробованих наукою і практикою прийомів та способів з подолання неоднозначності у розумінні Конституції та законів України у формі нормативної або казуальної інтерпретації з метою забезпечення конституційної законності та конституційного правопорядку у країні [5, с.33].

Правотлумачення, як і будь-яка інша діяльність, відбувається у певних рамках, межах. Для визначення цих меж необхідно відповісти на запитання: 1) як необхідно розуміти поняття «межі» та «обмеження»? 2) які види обмежень існують? 3) які види обмежень характерні для правотлумачення?

Межі є явищем об’єктивним, динамічним і рухливим тією мірою, якою є змінними, плинними ті чинники, від яких ці межі залежать. Чинники, які визначають межі правотлумачення, – це сукупність усіх факторів як правового, так і неправового характеру, сукупна дія яких визначає обсяг інтерпретаційної діяльності суб’єкта тлумачення [6, с.39]. Такими факторами виступають: економічні та соціальні умови, пануюча концепція праворозуміння, законодавчі приписи, конституційні звичаї, політична ситуація у країні, положення інтерпретуючого органу в системі державного механізму тощо.

Таким чином, межі у правотлумаченні – це сукупність усіх явищ, які окреслюють обсяг правотлумачної діяльності. Обмеження правотлумачної діяльності Конституційного Суду України – це діяльність компетентних державних органів (Верховної Ради, самого Конституційного Суду), яка окреслює обсяг здійснення інтерпретації Конституції та законів України.

У правовій теорії існує велика кількість класифікацій обмежень. Виділяють, зокрема, такі види обмежень: за колом суб’єктів, на яких поширюються певні обмеження, – загальні та індивідуальні; залежно від політико-правового статусу правообмежуючого суб’єкта – державні та недержавні (громадські); за обсягом правових явищ, щодо яких встановлено певні межі, – загальні, спеціальні та окремі тощо [7, с.5 – 13].

Перед тим, як більш детально розглядати класифікацію меж правотлумачення, доцільно з’ясувати основні засади, які складають основу обмежень інтерпретаційної діяльності органу конституційної юрисдикції. Із визначенням загальних засад обмежень пов’язано визначення мети тлумачення. Останнє розглядається в контексті двох підходів до тлумачення: динамічного (об’єктивного) та статичного (суб’єктивного). Статичний підхід спрямований на забезпечення максимальної стабільності норми права – «з’ясування волі історично-першого законодавця». Динамічний підхід зводиться до приведення законодавчого припису у відповідність з існуючою реальністю, станом розвитку людства – «з’ясування волі законодавця часу застосування закону». У вирішенні конфлікту між наведеними підходами автор погоджується з О.Ф. Черданцевим, який відзначав необхідність співіснування цих двох підходів і в жодному разі не на конфронтацію між ними: «Перевага того чи іншого підходуу до тлумачення на практиці та в теорії залежить від ряду обставин і, перш за все, від стану законодавства, «адекватності права життю» [8, с.32 – 33]. Саме наведені засади детермінують обсяг обмежень інтерпретаційної діяльності.

Стосовно меж у правотлумаченні можуть бути застосовані такі класифікації:

  1. За мірою визначеності межі у правотлумаченні поділяються на повністю визначені та відносно визначені. На жаль, через недосконале нормативне регулювання правотлумачення Конституційного Суду України лише невелика кількість обмежень у його діяльності є повністю визначена. Так, до повністю визначених обмежень належить закріплення виключного переліку нормативно-правових актів, які можуть бути предметом офіційного тлумачення.
  2. Залежно від наявності нормативного закріплення виділяють межі правотлумачення, що отримали своє закріплення у нормативних актах, і ті, що не закріплені. Так, прикладом нормативного закріплення у діяльності Конституційного Суду України може виступати неможливість давати офіційне тлумачення Конституції та законів України за власною ініціативою. Межі, що не отримали свого нормативного закріплення, випливають із самого змісту правових норм або із принципів права. До меж, які не знайшли свого нормативного закріплення, належить обов’язок Конституційного Суду в разі можливості двояко інтерпретувати законодавчі приписи надати перевагу тому варіанту, який найбільше відповідає духу Конституції.
  3. Межі правотлумачення також класифікують залежно від виду акта, в якому вони містяться. За цим критерієм вирізняють конституційні, законні межі, а також ті межі, що містяться у інших юридичних актах. Для інтерпретаційної діяльності Конституційного Суду характерним є конституційне та законодавче закріплення меж, хоча деякі межі закріплені у рішеннях Конституційного Суду.
  4. За характером зв’язку із волею інтерпретатора межі поділяються на суб’єктивні (самообмеження) і об’єктивні (функціональне обмеження). Різниця між об’єктивними та суб’єктивними межами полягає у існуванні або відсутності зв’язку із волею суб’єкта, що здійснює інтерпретацію правових приписів. Так, об’єктивні межі існують незалежно від волі суб’єкта правотлумачення. Сам інтерпретатор не владний встановлювати, змінювати, відміняти такі межі, а також не в праві їх порушувати. Тобто вони є встановленими об’єктивно. Як ілюстрацію можна навести встановлений перелік актів, які підлягають офіційному тлумаченню Конституційним Судом, – це Конституція та закони України. На відміну від об’єктивних меж, суб’єктивні межі залежать від волі суб’єкта інтерпретаційної діяльності. Суб’єкт має право розпоряджатися ними на власний розсуд: може встановлювати межі, дотримуватися цих меж або не дотримуватися, взагалі відмінити. Прикладом суб’єктивних меж у діяльності Конституційного Суду є те, що він не приймає звернення у випадках існування прогалин у законодавстві. Існування та дотримання суб’єктивних меж визначається перш за все правовою свідомістю самого інтерпретатора (інтерпретаторів).

Розкриття поняття обмежень правотлумачення, висвітлення видів такого обмеження та детальне законодавче закріплення може позитивно вплинути на роботу Конституційного Суду України. Це, в свою чергу, важливо з огляду на необхідність забезпечення ефективного функціонування органу конституційної юрисдикції. Адже лише ефективна діяльність Конституційного Суду може забезпечити оптимальне використання потенціалу Основного Закону в цілях розбудови української державності та становлення громадянського суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Водоп’янов В.М. Щодо ролі та місця Конституційного Суду в українській державі // Економіка, фінанси, право. – 2003. – №6. – С.17.
  2. Тацій В., Тодика Ю. Питання меж тлумачення Конституційним Судом Конституції та законів України // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №4. – С.32.
  3. Фуллер Лон Л. Мораль права. – К., 1999.
  4. Загальна теорія держави та права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришина. – Х., 2002.
  5. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика. – Х., 2001.
  6. Рабінович П.М., Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти). – Львів, 2001.
  7. Рабінович П.М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Вісник Академії правових наук України.– 1996. – №6. – С.5 – 13.
  8. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. – М., 1979.