Вступ

Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції і фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки країни. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснити в легальному нормативноправовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади.

Функціонування тіньової економіки поряд із легальною призвело до суттєвого скорочення у структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що ставить під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недоїмки до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку.

Аналіз останніх досліджень. Серед іноземних учених, які займалися проблемами тіньової економіки, слід відзначити Е. Фейга, Г. Гроссмана, Р. Гутманна, Б. Румера, Л. Ронсека, Е. Сатерленда, К. Харта, С. Голов- ніна, В. Ісправнікова, Т. Корягіну, Ю. Козлова, О. Кри- лова, В. Лазовського, Л. Никифорова, О. Осипенка, А. Шохіна та ін. Вагомий внесок в осмислення питань формування і розвитку тіньової економіки в Україні зробили такі вітчизняні вчені, як М. Азаров, А. Базилюк, О. Барановський, В. Бородюк, З. Варналій, В. Волик, Я. Жаліло, В. Жвалюк, С. Коваленко, А. Ковальчук, В. Мандибура, П. Мельник, О. Пасхавер, Ю. Прилипко, Т. Приходько, А. Ревенко та ін. Їм належать розробки таких важливих аспектів цієї складної проблеми, як визначення причин і масштабів поширення тіньової економіки, закономірностей її розвитку та форм прояву, характеристика сутності та структуризація видів зловживань, можливостей їх здійснення в умовах чинної нормативно-правової бази та ін.

Метою роботи є визначити джерела тіньової економіки в реальному житті, її причини та методи боротьби з цим негативним явищем в економіці.

1. Джерела утворення тіньового капіталу

Тінізація економіки — це проблема для всіх без винятку країн світу. Більше того, у глобальному масштабі ця проблема має тенденцію до зростання.

Тіньова економіка — це сфера ділової активності, що уникає державного контролю та податків [2, c. 76]. Процес відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, є складовою загального процесу легалізації тіньових капіталів, здобутих незаконним шляхом.

Аналізуючи нормативно-правове законодавство розвинених країн з питань протидії відмиванню доходів незаконного походження, можна зробити висновок, що це комплексна проблема і, відповідно, потребує такого ж комплексного підходу до визначення її організаційно-правової інфраструктури.

Відмивання доходів злочинного походження, легалізація тіньових доходів є діалектичною складовою тіньових економічних процесів. Способи вуалювання тіньового капіталообороту, тобто надання тіньовим операціям вигляду законних (як з метою легалізації тіньових доходів незаконного походження, так і продовження псевдолегального, тобто фактично тіньового капіталообороту), практично збігаються із способами відмивання доходів, одержаних злочин-ним шляхом.

Термін «відмивання» часто вважають жаргонним словом, неприпустимим у науковій літературі, але він повно і точно відображає зміст способів вуалювання і технологічний діапазон ознак явища, яке ним позначено, та увійшов практично в усі міжнародні нормативно-правові акти й національні законодавчі акти з цих питань.

Потенціал відтворення джерела тіньових відносин і відносин із відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом у сфері цивільного обороту речей, прав, дій, набув усепроникаючого, саморегулятивно- прогресуючого характеру, у зв’язку з чим діапазон джерел і детермінант тіньової економіки є занадто різноманітним.

З ідентифікацією реальних причин тінізації економіки безпосередньо пов’язується таке ключове поняття, як механізм одержання тіньових прибутків. Найбільш поширеними серед них на сьогодні є: приховування прибутків від оподатковування; прихована зайнятість, недосконалість бюджетної політики, недостатня ефективність управління державним майном, тіньовий перерозподіл власності та ін. [9, c. 116-117]

Чинниками, які зумовлюють збільшення тіньових операцій, можуть бути: недосконалість правового регулювання економічної сфери; знецінення обігового капіталу в результаті інфляції; штучність курсу національної грошової одиниці і жорсткі грошово-кредитні відносини; фіскальний характер податкової політики; нерозвиненість фондового і страхового ринків; негативне зовнішньоторговельне сальдо і нелегальний переказ валютних коштів за кордон та ін.

Під тіньовою економікою слід розуміти економічну діяльність, яка пов’язана з незаконним привласненням особою чи групою осіб частини створеної вартості або частки майна через різного роду викривлення об’єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходів, а також через реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого «переливання» капіталів, здійснення яких не підпадає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур та окремих громадян.

Варто зазначити, які галузі економіки домінують при визначенні масштабів тіньової економіки і специфічність причин розвитку таких процесів у конкретній галузі:

1)       нафтодобувна галузь. Високий рівень тінізації тут пояснюється наявністю корупційних схем при розподілі спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами;

2)       сільське господарство. Причинами нелегальних операцій тут стають правопорушення при використанні земель сільськогосподарського призначення, незаконне відчуження земель і передання їх в оренду, зниження обсягів урожаю сільськогосподарських культур за рахунок прихованих площ посівів та завищених даних про втрату врожаю під час збирання, обмеження зовнішніх ринків збуту тощо;

3)       малий і середній бізнес. За оцінками експертів, понад 40% підприємств цього сектору в Україні функціонують у тіньовому чи необліковуваному сегменті ринку. Тінізація економіки призводить до приховування підприємствами реальних обсягів доходів, ухилення від сплати податків, створення фіктивних підприємств [8, c. 172].

Важливим чинником збереження значного рівня тінізації економіки є існування значного прошарку осіб, які так чи інакше пов’язані з тіньовою економікою.

Найтиповішими формами тіньової зайнятості є вулична торгівля, послуги населенню з будівництва, приватне репетиторство, різноманітна посередницька діяльність. Усі ці види діяльності здійснюються зазвичай без патентів, контрактів, доходи від такої діяльності не декларуються в податкових органах. Навіть законослухняні підприємці намагаються відшукати методи приховування виплат власним працівникам, отже, уникнути податків і внесків до централізованих державних фондів, сума яких сягає майже половини від легально виплаченої заробітної плати [3].

Роль неформальної зайнятості для української економіки неоднозначна. Важко заперечити її позитивну функцію в забезпеченні додатковими робочими місцями та підвищенні доходів населення, розширенні виробництва товарів і послуг. Тіньова зайнятість у роки економічної кризи пом’якшила наслідки різкого падіння рівня життя і зростання безробіття. Разом з тим у тіньовому секторі відсутні гарантії працевлаштування, оплати праці та соціального страхування, безпеки праці, створюються умови для втягування значної частини населення у кримінальні відносини. Держава втрачає значні кошти внаслідок приховування доходів від оподаткування.

Водночас лише зменшення загального фіскального тиску на фонд оплати праці та збереження значного рівня відрахувань до фондів соціального та пенсійного страхування не спонукатиме платників податку та роботодавців декларувати свої фактичні доходи. Така ситуація може спровокувати посилення фактичного фіскального тиску на платників податку та їхню відповідну реакцію щодо приховування власних доходів.

В офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн громадян — 68% із 28,3 млн людей працездатного віку. Населення, зайняте в тіньовій економіці, суттєво обмежене щодо гарантій працевлаштування, оплати праці і соціального страхування. За оцінками профільного Комітету Верховної Ради України, від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення один лише Пенсійний фонд щороку недоодержує близько 2 млрд грн.

Суттєвим чинником тінізації є недосконалість бюджетної політики, формування бюджетних показників за принципом «від досягнутого», відсутність належного контролю за виконанням видаткової частини держбюджету, його недостатня прозорість. За оцінками експертів, втрати держави від тінізації доходів щорічно перевищують 12-13 млрд гривень. [2, c. 78-79]

Особливо небезпечним явищем є тінізація бюджетної сфери. Суттєвим недоліком бюджетного процесу, що спричиняє умови відпливу ресурсів у тіньову сферу, є незадовільний рівень планування дохідних і видаткових статей бюджету. На стан тінізації бюджетної системи впливає також відсутність належного контролю за виконанням дохідної та видаткової частин держбюджету. Структура бюджетних доходів і видатків є непрозорою, насамперед — для пересічних громадян і територіальних громад.

Поділ державного бюджету на спеціальну та загальну частини не ліквідував загрози тінізації бюджетного процесу. Перевіркою використання коштів державного фонду охорони праці виявлено 160 порушень фінансової дисципліни на суму близько 8 млн грн. Безконтрольно використовувались також ресурси Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві, інших централізованих державних фондів. Перевірка діяльності Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств за період 2004-2009 рр. показала нецільове та неефективне використання коштів на суму понад 5 млн грн. При цьому не був організований контроль за своєчасним і повним поверненням державних коштів, не вживалося дієвих заходів щодо примусового стягнення боргів. Фактично, цей фонд використовувався лише для постійного фінансування одних і тих же господарств. За результатами діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби, у понад половини перевірених підприємств, установ та організацій виявлено незаконних і нецільових витрат, недостач коштів і матеріальних цінностей, а також недоотримання фінансових ресурсів на суму 605 млн грн [3, c. 17].

Розгортанню тіньової діяльності сприяє вкрай неефективне управління державною власністю та майном. Екстенсивна приватизація відсунула на останнє місце вирішення питань захисту та ефективного управління державною і комунальною власністю.

Розпорошеність управління державними корпоративними правами та недоліки в приватизаційних процесах формують підґрунтя для тіньової діяльності. Лише за номінальною вартістю державні корпоративні права оцінюються в суму близько 5,9 млрд грн, суб’єктами управління виступають міністерства, обласні держадміністрації, комерційні структури і фізичні особи та Фонд державного майна. За останні роки жодного разу завдання з перерахування до бюджету дивідендів на ці державні частки не було виконано. Серед акціонерних товариств, пакети акцій яких перебувають під управлінням держави, збиткових на 20% більше, ніж у середньому в Україні. У цілому в товариств, де держава має контрольний пакет акцій, збитки в кілька разів перевищують прибуток. За даними Мінекономіки, у тих підприємствах, де частка держави менша або відсутня, прибутки вдвічі перевищують збитки. Тіньовий сектор найчастіше експлуатує промислові потужності державних підприємств, зумовлюючи їхнє некомпенсоване прискорене зношення і позбавляючи державу відповідних доходів. Недостатньо захищені права власників та інвесторів. Унаслідок цього держава і приватні власники не отримують належних доходів від інвестованого капіталу. Тіньовий сектор має постійне джерело доходів при використанні державного майна на засадах оренди. Чинна методика розрахунку орендної плати недостатньо враховує всі фактори, що визначають прибутковість використання земельних ділянок, виробничих площин та основних фондів, що є державною і комунальною власністю. При цьому реальні користувачі державного майна сплачують орендну плату в повному розмірі, лише частина з якого надходить до фінансових ресурсів держави та органів місцевого самоврядування. Загальний обсяг тіньових фінансових потоків, що переміщуються через орендну плату, перевищують надходження до бюджету всіх рівнів від прямого використання державної власності [6, c. 39-40].

Однією з найважливіших з погляду тінізації є сфера приватизації. Поширилась неформальна приватизація з появою псевдовласників — осіб, які не мають юридичних прав власності, але фактично володіють колишніми колгоспами, підприємствами та організаціями, використовують їхнє майно та доходи задля власного збагачення. Механізмами такого збагачення стали бартеризація обміну, система неплатежів і невиплат заробітної плати, тінізація господарських зв’язків.

Через неефективний контроль за перетвореннями власності поширені механізми формування тіньового капіталу пов’язані:

• із штучним заниженням вартості основних засобів підприємств, які приватизуються;
• навмисним приховуванням або невключенням майна підприємств, що приватизуються, до статутного фонду щойно створених акціонерних товариств;
• протиправним, економічно безпідставним і навмисно збитковим відчуженням майна підприємств, що перебувають у процесі приватизації із застосуванням процедури реструктуризації;
• заниженням вартості основних фондів підприємств під час проведення їх експертної оцінки;
• лобіюванням інтересів економічних угруповань, у тому числі кримінального походження, з метою встановлення контролю за окремими галузями виробництва та підприємствами.

У результаті цієї закладеної основи для тіньового перерозподілу державної власності за безцінь були реалізовані великі пакети акцій низки ліквідних підприємств. Непоодинокі випадки, коли держане майно йде у приватні руки шляхом реалізації сумнівних і навіть злочинних схем. Одна з найпоширеніших з них — свідоме доведення підприємства до банкрутства, з подальшим викупом за безцінь.

Досить поширеною є схема механізму приватизації промислових підприємств України. Кошти сумнівного характеру надходять в Україну у формі внесків до статутних фондів українських підприємств, інвестицій тощо від компаній-нерезидентів. Використовуються в таких схемах процеси приватизації енергопостачальних компаній (обленерго), металургійних підприємств, підприємств із переробки продукції агропромислового комплексу та інших.

Внесення коштів сумнівного походження здійснюється шляхом опосередкованого контролю за ходом проведення комерційних конкурсів через посередників — афілійованих осіб, з використанням договорів комісії та доручення і внесенням змін до фіксованих умов комерційних конкурсів, що кардинально змінює їх умови [5, c. 44-45].

Мають місце значні зловживання у сфері капіталів підприємств і в післяприватизаційний період. До них належать: передача прав володіння акціями без відповідної реєстрації, що призводить до монопольного володіння контрольними пакетами акцій підприємств та порушення чинного антимонопольного законодавства; невиконання інвестиційних зобов’язань, несплата покупцем фіксованої ціни за придбаний пакет акцій, зміна умов договорів щодо внесення інвестицій без узгодження з Фондом державного майна України; зменшення статутних фондів акціонерних товариств шляхом продажу частини майна та приміщень без зміни емісії цінних паперів; спроби незаконної додаткової емісії акцій з метою заволодіння державною власністю тощо. Негативна тенденція самостійного продажу пакетів акцій дочірніх підприємств державними акціонерами та холдинговими компаніями може призвести до їхньої прихованої приватизації із залученням грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, і як наслідок — недоотримання державним бюджетом значних надходжень.

Одним із найнебезпечніших результатів цього є створення підґрунтя для загальної криміналізації суспільства, що загрожує державі втратою своїх регулівних, контрольних та інших соціально важливих функцій. Наслідком і одночасно стимулом для подальшого розвитку тіньової економіки є прояви корупції.

До суттєвих проявів тінізації економіки в соціальній сфері належать неформальні відносини в галузі освіти й охорони здоров’я.

Порушення принципу відбору для навчання за державні кошти виключно на підставі здібностей і кращих успіхів у навчанні підриває довіру до держави в найбільш обдарованої частини молоді. Практика завищення заліків за хабарі чи зустрічні послуги, непоодинокі випадки подання курсових та дипломних робіт і навіть дисертацій, виконаних чужими руками, дискредитують освіту і погіршують професійний рівень випускників.

Перехід у тінь частини послуг з охорони здоров’я, що відбувся через хронічне недофінансування потреб цієї соціально значущої сфери, є не лише економічно невиправданими, а й антиконституційними і аморальними. Під загрозою опинилося найбільш соціально вразливі прошарки населення, що викликає обурення громадян і загострює напругу в суспільстві [1, c. 57].

2. Схеми відмивання брудних доходів

Практика фінансових та кримінальних розслідувань виявила типові схеми відмивання брудних доходів, отриманих унаслідок скоєння злочинів у податковій сфері, а також механізми, що найчастіше використовуються для таких протиправних операцій, зокрема: з метою легалізації товару, який має кримінальне походження, або з яким здійснювалися кримінальні дії (наприклад, товар ввезено на територію країни контрабандою), використовуються, як правило, фіктивно утворені суб’єкти підприємницької діяльності. Документи на відпуск товару оформлюються від фіктивної фірми, розрахунки за товар відбуваються безпосередньо з нею. У подальшому кошти нелегальним способом конвертуються в іноземну валюту та перераховуються іноземному постачальникові товару.

Як свідчить практика, найпоширенішою схемою для перетину кордону контрабандними товарами є оформлення легальним платником (нерезидентом або резидентом) документації на транзит товарів через митну територію України. Після проходження товару на територію України попередні документи переоформлюються як такі, що регулюються договором між резидентами України. Таким чином контрабандним товарам надається легальний статус.

Значні можливості легалізації брудних доходів надає індустрія, побудована на використанні фіктивних підприємств і конвертаційних центрів, у т. ч. з подальшим вивезенням валютних коштів за межі України.

Постійний контроль за перерахуванням валютних коштів за межі України дозволив встановити схему, за якої суб’єкти підприємницької діяльності України в рамках договорів-доручень придбають пакети акцій українських підприємств у фірм-нерезидентів за цінами, значно вищими від їх ринкової вартості. Це дає змогу безпідставно виводити значні суми валютних цінностей за кордон України з наступним отриманням відмитого злочинного доходу за межами країни. Як правило, у подібних схемах задіяні фіктивні підприємства, які здійснюють подальшу купівлю цінних паперів при кінцевих розрахунках. Така схема легалізації працює лише за умови повної підтримки банківською установою, яка забезпечує весь спектр розрахунків у ході проведення операцій (від надання кредитів, авалювання та випуску векселів до отримання та конвертації валюти за кордоном) [8, c. 253-254].

Вивченням суб’єктів господарювання, які виступають учасниками договорів про спільну діяльність, установлено факти замаскованого відмивання коштів шляхом перерозподілу прибутку великих нафто- і газодобувних підприємств, контрольний пакет акцій у яких належить державі, на користь інших суб’єктів господарювання. Механізм базується на нормативній прогалині в законодавстві, яка дозволяє на кінцевій фазі розподілу прибутку такого підприємства вставляти «свої» фірми, які отримують частку прибутку. Формальним прикриттям виступає договір про спільну діяльність, який дозволяє при внесенні незначних сум псевдоінвестицій отримувати значну частку прибутку.

Таким чином, функціонування тіньової економіки виявило всі види і недоречності чинного механізму регулювання економіки й окреслило напрями його реформування, форми і методи удосконалення діючих інструментів. Разом з тим зазначається, що за своєю суттю тіньова економіка є суто негативним явищем, і в його обмеженні закладено піднесення економічного зростання [4, c. 29].

Висновки

За результатами проведеного дослідження можна окреслити деякі напрями боротьби з тіньовою економікою.

Переглянути механізми державного управління — конкретизувати параметри та цілі в роботі відповідних державних органів, підвищити персональну відповідальність керівників цих органів.

Особливої уваги вимагає контроль за витрачанням бюджетних коштів.

Один із напрямів боротьби з прихованою зайнятістю є запровадження офіційного оформлення працівників як обов’язкової умови для отримання працедавцем ліцензії.

Зменшення рівня податкового навантаження дозволить спростити регуляторне середовище.

Реалізація зазначених напрямів детінізації української економіки дозволить поліпшити соціальний клімат у суспільстві, підвищити рівень доходів та соціального захисту громадян, залучити додаткові бюджетні надходження та інвестиційні ресурси для забезпечення сталого і динамічного економічного зростання, реалізації євроінтеграційного стратегічного вибору України. У кінцевому підсумку тривале існування значного рівня тінізації економіки веде до моральної і духовної деградації суспільства, правової незахищеності громадян та суб’єктів господарювання, поширення правового нігілізму і недовіри до влади.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Шляхи детінізації економіки України та її особливості // Банківська справа. -2007. — № 2. — С. 56-57.
2. Засанська О.В. Теоретичні основи боротьби з тіньовою економікою / О. В. Засанська // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 5. — С. 76-84
3. Міністерство економіки України. Оцінка та аналіз рівня тіньової економіки за підсумками 2008 року // Тенденції тіньової економіки в Україні. — 2009. — № 2 (15).
4. Предборський В. А. Тінізаційний аспект процесів початкового нагромадження капіталу в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. — 2007. — № 6 (73). — С. 26-30.
5. Усатюк, О. Тіньова економіка в Україні [Текст] / Олександр Усатюк // Справочник экономиста. — 2007. — № 2. — С. 42-45
6. Харазішвілі Ю. Тіньова економіка України у розрізі основних видів діяльності [Текст] / Ю. Харазішвілі // Статистика України. — 2006. — № 4. — С. 38-45
7. Чижов О.В. Механізм зниження тіньової економіки через діяльність банків і страхових організацій [Текст] / О. В. Чижов // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 1. — С. 252-259
8. Чижов О.В. Протидія шахрайству у фінансовому секторі як один із способів зменшення обсягів тіньової економіки / О. В. Чижов // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 12. — С. 171-180
9. Швабій К.І. Дослідження структури тіньового сектору економіки / К. І. Швабій // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 3. — С. 115-122