Вступ

Ринок кольорових металів (як і інші сировинні ринки) у своїх рухах залежить, насамперед, від настроїв, що панують у фінансовому секторі. Це й не дивно, адже товарні позиції задовольняють не тільки реальний попит з боку промисловості, але і служать інструментом інвестування для багатьох фінансових організацій. До лютого нинішнього року зв’язок між ринками різних за природою сировинних товарів було легко простежити, наприклад, порівнюючи цінову динаміку на нафту і мідь (вона була практично ідентичною). Лівійська криза, що трапилася пізніше, швидко вивела ціни «чорного золота» на новий рівень.

Розцінки на кольоровий метал не змогли наздогнати нафту, що стрімко дорожчає, проте після встановлення нового співвідношення цін їх якісні коливання залишилися (в цілому) схожими, відображаючи єдиний характер причин, що викликають хвилювання на всіх сировинних ринках.

Металургійна промисловість є найважливішим компонентом світової економіки, в ній виробляється майже половина всієї продукції промисловості та більше ніж половина всіх товарів, які експортуються у світі. За оцінками спеціалістів на метали припадає понад 90% конструкційних матеріалів, а в промислово розвинутих країнах вироби з металів складають 2/3 продуктової структури ВВП.

Значення цієї галузі в сучасній економіці визначається насамперед тим, що вона є головним постачальником матеріалів для машинобудування та одним із основних постачальників конструкційних матеріалів для будівництва. У цій якості чорна металургія відчуває в останні десятиріччя наростаючу конкуренцію з боку кольорової металургії, що поставляє матеріали на основі сплавів легких металів (алюмінію), з боку хімічної промисловості, що випускає конструкційні пластмаси, а також з боку ряду нових виробництв, що створюють матеріали на основі кераміки та різного роду композиційних матеріалів.

1. Поняття та сутність ринку кольорових металів: руди і метали

Кольорові метали та їх сплави відзначаються високою технологічністю і корозійною стійкістю. Вони є основними конструкційними матеріалами в новітніх галузях промисловості: в електро- і радіотехніці, авіації і космічній техніці. Дедалі ширше використовуються в будівництві, с/г, харчовій та хімічній промисловості.

У світовому господарстві найбільше використовують мідь та алюміній, швидкими темпами зростає використання рідкісноземельних і лужних металів.

Техніко-економічні особливості кольорової металургії, які впливають на системи її технологій, а також визначають принципи розміщення підприємств:

1)       Багатогалузевий характер і складна структура. Кольорові метали поділяються:

—         легкі: алюміній, титан, магній, літій, берилій тощо;

—         важкі: мідь, цинк, свинець, ртуть, нікель, кобальт, кадмій тощо;

—         благородні: золото, срібло, платина тощо;

—         тугоплавкі: ванадій, молібден, вольфрам, ніобій тощо;

—         розсіяні: галій, індій, талій;

—         рідкісноземельні: ітрій, скандій і всі лантаноїди;

—         радіоактивні: уран, плутоній, радій, полоній тощо.

2)       В рудах кольорових металів найчастіше міститься не більше 1-5 % корисного компонента, тобто висока матеріалоємність виробництва, великі витрати на збагачення руди. Особливо великою матеріалоємністю відзначається виробництво важких кольорових металів, яке тяжіє до джерел сировини.

3)       Руди кольорових металів залягають комплексно, у руді міститься 10-20 корисних компонентів, велике значення має комплексне використання сировини.

4)       Виробництво легких кольорових металів відзначається високою енергоємніс-тю і тяжіє до відносно дешевих джерел електроенергії.

5)       Основні витрати відбуваються на стадії видобутку, збагачення, витрат палива, енергії, основних і допоміжних матеріалів. В середньому ці витрати по галузі складають 65-70 %.

6)       Найбільш характерна така форма суспільної організації праці як комбінування, яке засноване на комплексному використанні сировини і на утилізації відходів.

7)       Характерна організація замкнених технологічних схем з багатократною переробкою проміжних продуктів та утилізацією відходів з метою підвищення ступеню вилучення металів із руди та комплексне використання сировини.

8)       Рафінування, прокат кольорових металів, виробництво сплавів можуть знаходитись у місцях споживання готової продукції.

Технологічний процес одержання кольорових металів включає:

— видобуток та збагачення сировини;

— металургійний переділ;

— рафінування (очистка);

— виробництво сплавів;

— прокат.

Світові ціни на сировину для одержання кольорових металів практично відсутні, що зумовлено різноманітністю вихідної сирови­ни. Ціни на руди і концентрати залежать від цін відповідного рафіно­ваного металу. Розглянемо докладніше ринок кольорових металів.

Мідні руди є у багатьох місцях планети, але її основні поклади та видобування зосереджені у порівняно невеликому колі країн (США, Канада, Австралія, Чилі, Замбія, Перу, Заїр).

Основні експортери мідних концентратів — США, Чилі, Папуа-Нова Гвінея, Португалія, Філіппіни, великі імпортери — Японія, ФРН, Іспанія, Південна Корея. Торгівля чорновим металом обмежена. Чилі та Перу є його найбільшими постачальниками, основні споживачі — США, країни ЄС, Південна Корея.

Ціни мідних концентратів розраховуються на основі котируван­ня Лондонської біржі металів на мідь сорту А (вміст міді 99,99 %).

Основними виробниками і споживачами рафінованої міді є про­мислово розвинені країни. Приблизно половину міді у світі споживає електротехнічна промисловість, 25-30 % — машинобудування, 15 % — будівництво. 40-50 % виготовленої рафінованої міді надхо­дить на світовий ринок. Основні центри торгівлі міддю — Лондон­ська біржа металів і ринок США.

Алюміній. Австралія, Латинська Америка (Ямайка, Гайана, Бразилія, Венесуела, Сурінам і Гвінея) — основні райони видобування бокситів. США, Канада, Австралія та зазначені латиноамериканські країни — провідні видобувачі глинозему. Найбільшими у світі продуцентами первинного алюмінію є США, Канада та Австралія, ос­новні його споживачі — США, країни ЄС, Японія.

Експортерами алюмінію світового значення є Норвегія, Канада, Австралія, Бразилія. Найбільші імпортери — Японія, США, ФРН, Франція, Італія, Південна Корея і Тайвань. Ціни алюмінію, що складаються на Лондонській біржі металів, вважаються показовими.

Свинець. Геологічні запаси свинцевих руд у світі становлять 70 млн т. Основні родовища зосереджені в Австралії, США, Канаді,

Китаї та деяких державах СНД. Австралія, Канада, Перу та Мексика — найбільші видобувачі руд і виробники концентратів.

Рафінований свинець виготовляють у деяких країнах ЄС, в Японії, США, Австралії, Канаді та Мексиці. Останні три країни — основні експортери рафінованого свинцю, США та країни ЄС — ос­новні його імпортери.

Близько 60 % загального обсягу споживання свинцю припадає на виробництво кислотних акумуляторів. Показовими цінами вважаються ті, що складаються на Лондонській біржі металів.

Цинк. Геологічні запаси цинкових руд у світі нині оцінюються в 150 млн т. Світові експортери цинкових руд і концентратів — Кана­да, Швеція, Перу, Мексика, імпортери — ФРН, Франція, Бельгія, Японія.

Ціни цинкових концентратів у пресі не повідомляють, але публікують дані про вартість їх переробки, що дає змогу опосередковано дізнатися про ціни концентратів.

Провідні продуценти і споживачі цинку — країни ЄС, Канада, Японія, США, Південна Корея, Мексика, Бразилія. Показовими цінами вважаються котирування Лондонської біржі металів.

Олово. Основні видобувачі олов’яних руд — Бразилія, Болівія, Індонезія, Малайзія, Таїланд. Провідними постачальниками олов’яних концентратів на світовий ринок є Австралія, Перу, Болівія, Канада. Головні країни-продуценти олова — Малайзія, Індонезія, Бразилія, Болівія, Таїланд, основні споживачі — країни ЄС, США, Японія.

Показовими цінами вважаються котирування Лондонської біржі металів і ринку Малайзії. У світі експортується 90 % обсягу виробленого олова.

Нікель. Геологічні запаси нікелевих руд у світі становлять 50 млн т. Найбільші видобувачі нікелевої руди — Канада, Австралія та острів Нова Каледонія в Океанії. Первинну нікелеву продукцію (рафінова­ний нікель, феронікель, оксид нікелю) переважно випускають компанії Канади, Японії, Норвегії. Основні споживачі нікелю — Японія, США, ФРН, Бразилія, Південна Корея, Тайвань.

Ціни на нікель зазнають ринкових коливань. Показовими є ціни Лондонської біржі металів. У 1996 р. середньорічна ціна 1 т нікелю становила 7700 дол.

Кадмій. Цей метал є передусім побічним продуктом виробництва цинку, свинцю і міді. Його також виготовляють з лому. Наприкінці

XX ст. у світі щороку вироблялося 18-20 тис. т кадмію. Метал вико­ристовується переважно для виробництва нікель-кадмієвих акумуля­торних батарей. Основним споживачем кадмію була Японія.

Золото. За останні 6 тисяч років у світі було видобуто 125 тис. т зо­лота. Нині найбільший золотовидобувач — Південно-Африканська Республіка. Вона має чотири десятки золотовидобувних шахт і рудників, на яких працюють півмільйона чоловік. Частка ПАР у загальносвітовому обсязі золота, видобутого у 1970 р., становила 79 % (або 1 тис. т). Нині цей показник значно менший (трохи більше 20 %).

У колишньому СРСР найбільше золота було видобуто у 1988 р. — 304 т.

Демонетизація золота, що відбулася у 70-х роках ХХ ст., істотно змінила його світовий ринок. Це означає, що виробництво, реалізація і споживання золота нині концентруються у приватних руках. Офіційна ціна золота була скасована. Угоди щодо цього металу ни­ні використовують лише ринкові ціни.

Основні джерела золота нині такі:

• новий видобуток;
• золотий лом;
• державні резерви;
• нагромадження приватних осіб (фізичних і юридичних).

У січні 1980 р. ціна однієї унції золота досягла максимуму — 850 дол., а у лютому 1985 р. знизилася до мінімальної позначки 284 дол. Цінам на золото властиві коливання.

Провідні золотовидобувачі — США, Канада, Австралія. Основні споживачі золота:

• виготовлювачі ювелірних виробів, монет, медалей, товарів промислово-побутового призначення;
• приватні особи, які нагромаджують золото як скарб (тезавратори);
• державні органи (для поповнення офіційних ресурсів).

Наприкінці ХХ ст. склалася така структура використання золота:

• 33,8 тис. т — золоті резерви країн-членів МВФ і міжнародних організацій;
• 25,4 тис. т — нагромадження приватних осіб;
• 34 тис. т — промислово-побутове використання.

Попит на золото з боку промислових споживачів найбільший. Левову частку цього металу використовує ювелірна промисловість (за станом на 1991 р. — понад 2100 т). У 1991 р. промислово-побуто­ве використання золота у світі становило лише 267 т.

Біржова торгівля золотом стосується не фізичного металу, а юри­дичних зобов’язань щодо його постачання. Однак вона істотно впливає на кон’юнктуру торгівлі золотом як фізичним металом. На кон’юнктуру також більше впливає попит, ніж пропозиція.

Іридій. До середини 90-х років понад 90 % іридію використовува­лося в електрохімічній промисловості, передусім для покриття елек­тродів, а також як каталізатор.

Ціни на іридій зазнають значних коливань, про що свідчать такі дані. Протягом 1991-1992 рр. ціна унції іридію становила приблизно 300 дол., у 2005-2006 рр. — 60 дол., у 2007 р. — 120-130 дол.

2. Розвиток і розміщення кольорової металургії у світі

Кольорові метали надзвичайно потрібні для високорозвинутого народного господарства.

Однак руд кольорових металів на планеті мало й поділені вони за територією дуже нерівномірно. Лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а решта країн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини.

Легкі метали широко використовуються для виробництва авіаційної та космічної техніки, морських суден, обладнання для хімічних заводів. Попит на них постійно зростає. Серед легких металів найбільш поширеними в земній корі є породи, що містять алюміній. Тому виробництво алюмінію є головною галуззю кольорової металургії. Сировиною для отримання алюмінію є боксити. Виробництво алюмінію складається з двох стадій. Перша – отримання глинозему (окису алюмінію), тяжіє до районів видобутку бокситів. Друга – виплавка первинного алюмінію з глинозему, шляхом електролізу. Виробництво металевого алюмінію досить енергомістке, тому воно тяжіє до джерел електроенергії.

Виробництво глинозему набуло поширення в Австралії, Ямайці, Китаї, Бразилії, Росії – країнах, де наявна сировинна база. А виробництво металевого алюмінію – в Росії, Австралії, Китаї і країнах, які виплавляють алюміній з імпортованої сировини (Японія, Італія, Канада, Норвегія, Німеччина, Бахрейн, ОАЕ). Серед країн-експортерів Канада займає перше місце і виробляє найдешевший алюміній.

Виплавка важких металів тяжіє, в основному, до джерел сировини. Мідь, олово, нікель добуваються, переважно, в країнах Азії, Африки, Латинської Америки. У цих країнах налагоджено початкові стадії отримання металу: добування, збагачення, виплавка чорнового металу, так звані брудні виробництва. Вищі стадії виробництва (рафінування, отримання сплавів і прокату) сконцентровано в розвинутих країнах (США, Японії, країнах Західної Європи).

Свинцево-цинкова промисловість як сировину використовує поліметалеві руди. Найбільшим виробником цинку і свинцю є США, Канада, Японія, Франція, Мексика, Перу, Австралія.

Руди кольорових металів мають низку особливостей. З одного боку, вони вирізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом: часто-густо з руд кольорових металів можна одержати кілька супутніх корисних компонентів (золото, срібло, кобальт, вольфрам, арсен, сірку тощо). Другою особливістю є порівняно низький відсоток корисної речовини в руді, що рідко перевищує 5–10%. Рудам кольорових металів властива складна форма залягання.

починаючи з 1970-х років виплавка важких кольорових металів у країнах Заходу не тільки перестала зростати, а й навіть почала скорочуватися. У міру переходу на використання вторинної сировини та імпортних напівпродуктів збільшувалося і значення вже не сировинної, а транспортної та особливо споживчої орієнтації. Стосовно створення нових потужностей у сфері цих «брудних» виробництв, то воно активізувалось у країнах, що розвиваються, де все більше освоюють і верхні стадії виробництва. Але головна територіальна відмінність — між виробництвом і споживанням кінцевої продукції — залишається, оскільки основна частина важких кольорових металів, вироблених у країнах Азії, Африки і Латинської Америки, як і раніше, споживається в країнах Заходу.

Для документального підтвердження зазначеного вище наведемо конкретні дані у мідній промисловості. Співвідношення економічно розвинених країн і країн, що розвиваються, у запасах мідної руди становить приблизно 30 : 70, у виробництві мідних концентратів — 40 : 60, чорнової міді — 60 : 40, рафінованої міді — 66 : 34, а в споживанні рафінованої міді — 75 : 25. Аналогічні пропорції можна простежити і щодо окремих великих регіонів світу. Наприклад, частка Африки у світовому видобутку мідної руди становить близько 5 %, у виплавці чорнової міді — 4, рафінованої міді — 3,5, а в споживанні — менше 1 %, тоді як відповідні показники для Європи такі: 11, 21, 22 і 32 %.

До складу першої десятки країн з виробництва мідних концентратів входять п’ять країн, що розвиваються (Чилі, Замбія, Перу, Індонезія, Мексика), з виплавки чорнової міді — чотири, з виплавки рафінованої міді — також чотири (Чилі, Замбія, Перу, Індонезія), а з її споживання — фактично тільки Китай. Зауважимо, що до головних експортерів рафінованої міді належать Чилі, Росія, Канада, Замбія, Перу, Польща, Казахстан, а до її головних імпортерів — США, Німеччина, Франція, Італія, Японія, Республіка Корея, Велика Британія.

Такі фактори накладають свій відбиток на розвиток й розміщення галузей кольорової металургії. Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва треба чимало енергії, що продукується у промислове розвинутих країнах. Це порушує рівновагу в розвитку кольорової металургії у світі. Під час розміщення підприємств кольорової металургії необхідно враховувати як сировинний фактор на стадії видобутку та збагачення, так і енергетичний під час виплавки металу. Територіальне ці дві стадії рідко збігаються. Глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді, свинцево-цинкові виробництва орієнтуються на родовища, а виплавка металу здійснюється поруч енергетичної бази

Це пояснюється технологічними особливостями виробництва кольорових металів. Для одержання 1 т чорнової міді треба 100 т руди, 800 кВтЧгод електроенергії, 2 т палива, 500 м3 води. Натомість продукування цинку, алюмінію характеризується високою електромісткістю: на 1 т алюмінію йде 2 т глинозему, близько 18 тис. кВтЧгод електроенергії, 120 м3 води, 0,2 т палива. Тому алюмінієві й електролітичні цинкові заводи розташовуються біля потужних енергетичних джерел.

Поєднання родовищ мінеральної сировини та енергії особливо сприятливе для підприємств кольорової металургії, але таке трапляється вкрай рідко. Низький вміст корисної речовини у рудах кольорових металів призводить до того, що на порожню породу при перевезеннях припадає 80–90%. Отже, переробляти руди кольорових металів на великій відстані від їхніх родовищ нерентабельне. Тому руди збагачуються на місці видобутку, а чорновий метал виплавляється або там же, або у районах з дешевою електроенергією чи паливом. Рафінування – одержання чистого металу – здійснюється у промислове розвинутих країнах.

Отож, первісна переробка або збагачення руд кольорових металів здійснюється у країнах, що розвиваються, а вторинна переробка або одержання готового металу зосереджена у промислово розвинутих країнах. Щоправда, протягом останніх років у низці країн, що розвиваються, створюється власна переробна промисловість.

Кольорова металургія як багатогалузева промисловість включає: основні кольорові метали (алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, ртуть, сурма), шляхетні (золото, срібло, платина), легуючі (хром, титан, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, ванадій, тантал, ніобій), рідкі й розпорошені метали (кадмій, індій, телур, галій, талій, селен, германій, цирконій тощо).

У світі виділяють 4 бокситових провінції: Середземноморську ( родовища Греції, Італії, Угорщини, Франції); Гвінейську (Гвінея, Камерун); Австралійську та Карибську ( Фр. Гвіана, Сурінам, Венесуела, Гайана). Родовища бокситів є приблизно у 40 країнах світу. Проте вони дуже нерівномірно поділені по території планети. Найпотужніші ресурси бокситів мають Папуа-Нова Ґвінея, Австралія, Бразилія, Камерун, Ямайка, Індія, Росія, Казахстан, Ґайана, Сурінам, Китай, США, на які припадає 9/10 світової сировини. Є запаси алюмінієвих руд і в Україні.

Виробництво міді потребує великої кількості тепла й енергії і тому воно орієнтоване на паливно-енергетичну промисловість в основному економічно розвинених країн: США, Японії, ФРН, Канади, Росії. Хоча високий попит на цей метал дав змогу розширити його виробництво в Чилі, Китаї та Польщі. Крім того, мідь відіграє величезну роль у найновітніших галузях машинобудування, які розвинуті виключно в індустріальній групі країн. Це Велика Британія, Франція, Італія та інші держави, які не мають мідної руди, проте ведуть перед у споживанні міді.

Основні галузі використання свинцю: виробництво акумуляторів – 30%, тетраетилсвинцю для моторного палива – 20%, кабелю – 10%, білил – 8%, припоїв – 7%, боєприпасів – 3%. Решта 22% йде на виготовлення захисних пристроїв від радіації, друкарських сплавів, використовується у медичній та хімічній промисловості.

Природні сполуки свинцю й цинку досить розповсюджені на нашій планеті. Відомо понад 300 свинецьвмісних мінералів та 50 мінералів цинку. Проте їхня концентрація у мінералах невелика. Крім того, свинець і цинк часто подибуються разом, у вигляді поліметалевих руд, що потребують збагачення з поділом компонентів (флотацією).

Розвідані поклади свинцю й цинку є у 50 державах, – найбільші з них розташовані у Росії, Казахстані, Китаї, США, Канаді, Австралії, Перу, Мексиці, ФРН, КНДР, Болгарії.

Свинець видобувається, виплавляється й використовується понад 2000 років. Інтенсивне виробництво цинку почалось з другої половини XIX ст. Основний видобуток, виплавляння й споживання цих металів зосереджені у кількох країнах. На розвинені країни, що серед них США, Японія, ФРН, Італія, Великій Британія, припадає 65–70% споживання (табл. 1). Основними експортерами цинку і свинцю та їхніх концентратів є Австралія, Канада, Перу, Мексика, США та Бразилія. Основними експортерами цих металів та їхніх концентратів є Казахстан, Росія, Узбекистан, Австралія, Канада, Перу, Мексика, Болгарія.

В Україні цинк виплавляють у Костянтинівці. Поклади поліметалічних руд виявлені у Нагольному Кряжі (Донбас).

3. Тенденції світового виробництва та споживання кольорових металів

Найбільшим у світі виробником сталі є Китай, на 2-му місці – Японія, на 3-му США, на 4-му Росія, Україна знаходиться на 7-му місці, при цьому її частка у світовому виробництві стабільно збільшується.

У 2005 р. у промисловості США збільшилося споживання металопродукції на 4%. Однак у країні продовжується уповільнення росту ВВП. Виробництво автомобілів, промислового устаткування й інших продуктів довгострокового користування наприкінці 2000р. різко знизилося і буде зменшуватися в 2001р., що пов’язано з подальшим падінням попиту. Деяке збільшення споживання металу може відбутися за рахунок будівництва – майбутня заміна і ремонт тисяч мостів створює перспективи для збільшення попиту на високоміцну сталь.

Оптимістичні прогнози прискореного росту світової економіки щорічного збільшення споживання сталі стимулювали її виробництво, що призвело до перенасичення ринків ряду країн (насамперед США), надлишкових запасів і падіння цін у 2010р. і у 1-му кварталі 2011р. на ряд товарів, передусім на гарячекатаний та холоднокатаний прокат на 10-20%. За прогнозними оцінками, ця тенденція буде спостерігатися і у 2041р. та може поширитися на інші види металопродукції на світових ринках. Власне виробництво сталі у США у 2010р склало 109,9 млн. т, в основному за рахунок високої активності промисловості на початку року; за останніми даними, торішній імпорт сталі у США досяг 38млн. т. Зростання виробничих витрат (внаслідок стрибка цін на природний газ та енергоносії) нарівні з потоком дешевої сталі із-за кордону ставлять під сумнів прибутковість усієї галузі країни.

Північноамериканські виробники сталі продовжують спільні дії для того, щоб зробити її більш якісним та конкурентоспроможним товаром. Такі дії включають в себе створення:

1. – “ULSAB–AVC” – глобального консорціуму, призначеного для розробки прогресивних малотоннажних сталевих автомобільних конструкцій, що відповідають вимогам “Безпеки –2004” при зберіганні тривалого терміну служби, високих, експлуатаційних якостей і доступної ціни.
2. – Північноамериканського об’єднання сталевих конструкцій.
3. – Об’єднання металевої стріхи.
4. – “IMPACT” – спільного проекту компанії FORD, армії США і виробників сталі для створення нових малотоннажних вантажівок.

Стосовно споживання золота країни світу прийнято поділяти на дві великі групи. Перша з них об’єднує низку країн Заходу (США, Німеччина, Франція, Велика Британія, Канада, Австралія) і Японію, що споживають великі обсяги золота і при цьому використовують його не тільки у виробництві ювелірних виробів, а й у високотехнологічних галузях промисловості — електронній, космічній, оборонній, у виготовленні засобів зв’язку та ін. Частка золота, що використовується з технічною метою, коливається в цих державах від ЗО до 60 %. До другої групи країн належать як деякі держави Заходу (Італія, Іспанія, Швейцарія, Австрія), так і країни Близького і Середнього Сходу, Південної, Південно-Східної і Східної Азії, в яких від 80 до 99 % золота спрямовується на виготовлення ювелірних виробів.

Таблиця 1. Обсяги виробництва основних кольорових металів у світі у 2009 році (млн. тонн)

Нинішній етап розвитку кольорової металургії світу характеризується зростанням значення вторинної сировини і випереджаючими темпами розвитку металургії рідкісних металів, зокрема стратегічно важливих (титан, кобальт, германій, галій, тантал та ін.). Спостерігається також географічне зрушення галузі (особливо алюмінієвої) в країни, що розвиваються, ближче до джерел сировини, а іноді й до джерел дешевої електроенергії.

У зв’язку зі складною внутрішньогалузевою структурою кольорової металургії її розміщення відрізняється багатоваріантністю. Найчастіше трапляється сировинна орієнтація (Мідний пояс у Замбії, провінція Шаба в Конго, Урал в Росії та ін.). Має місце також енергетична орієнтація — ближче до центрів, що володіють ресурсами дешевої електричної енергії (так, практично всі могутні алюмінієві заводи тяжіють до великих ГЕС і електростанцій інших типів). Крім того, розміщення виробництв кольорової металургії часто визначається орієнтацією щодо транспортної доступності, а в густонаселених районах — орієнтацією на споживача. Оскільки виробництво кольорових металів є екологічно шкідливим, то протягом останніх десятиліть його інтенсивно стали розміщувати в країнах, що розвиваються, з їх ліберальними стандартами у сфері охорони навколишнього середовища.

Найбільшими виробниками кольорових металів є країни Великої сімки, а також Китай, Росія, Індія, Бразилія, Венесуела та ін.

У підсумку зазначимо, що для кольорової металургії розвинених країн Заходу найхарактернішими є: 1) дуже розгалужена структура галузі, що передбачає виплавку традиційних різноманітних рідкісних металів; 2) перевага у виробничому циклі верхніх і середніх стадій металургійного процесу; 3) ширше використання вторинної сировини; 4) орієнтація в розміщенні підприємств переважно на транспортний, енергетичний і особливо на споживчий фактори. Для кольорової металургії країн, що розвиваються, можна вважати найтиповішими: 1) велику забезпеченість ресурсами; 2) менш розгалужену структуру галузі з перевагою нижніх і середніх стадій виробничого циклу; 3) порівняно незначне використання вторинної сировини; 4) перевага сировинної та енергосировинної орієнтацій у розташуванні окремих об’єктів.

Висновки

Отже, тенденції світового виробництва та споживання сталі свідчать про зростання обсягів виробництва та кінцевого споживання, проте цей процес є нестабільним. Тенденції відображають циклічність виробництва та досить синхронні з ним коливання споживання. Однак обсяги кінцевого споживання зростають більш високими темпами, що врешті може змінити тенденцію надвиробництва, яка спостерігається протягом багатьох десятиліть, на протилежну, тобто попит буде випереджати пропозицію.

Кольорова металургія – це галузь промисловості, що включає видобуток руд кольорових металів і виробництво з них металів і сплавів. Розміщення родовищ руд кольорових металів показано на карті Мінеральні ресурси.

Найбільш поширені у господарському використанні кольорові метали об‘єднані в групи:

—         легкі метали (алюміній, титан, магній);

—         важкі метали (мідь, свинець, цинк, олово, нікель);

—         благородні метали (золото, срібло, платина);

—         легуючі метали (вольфрам, ванадій, молібден).

У доповіді Департаменту торгівлі США “Світова торгівля сталлю: Структурні проблеми і майбутні рішення” відзначаються, що головна проблема світової чорної металургії, що зберігає свою актуальність протягом останніх 25 років, надлишок виробничих потужностей і стабільне надвиробництво. Звідси – неминуче затоварення ринків, жорсткі цінові війни, накопичення протекціоністських бар’єрів, активна участь національних урядів і міждержавних структур у вирішенні цієї проблеми. Крупно масштабна ліквідація надлишкових, в основному фізично застарілих потужностей у всіх переділах неодноразово здійснювалося у США і країнах ЄС у рамках програм з раціоналізації виробництва, однак паралельне нарощування металургійних потужностей у країнах, що розвиваються, із надлишком перекривало ці скорочення. На початку 90-х рр. Ця ситуація ще більше загострилась у зв’язку з виходом на світовий ринок чорної металургії країн СНД і Східної Європи.

Розміщення підприємств кольорової металургії багато в чому залежить від особливостей її сировинної бази. Так, для алюмінієвих руд властивий досить високий вміст корисного компонента (40-60 %), а в рудах важких кольорових металів він дуже низький: у рудах цинку — від 2-3 до 15-20 %, свинцю — від 1 до З, міді — від 0,5 до 3, олова і вольфраму — менше 1 %, а в рудах молібдену і кобальту вміст визначається сотими частками відсотка. Тому в розташуванні алюмінієвих заводів, як правило, переважає транспортна та енергетична орієнтація, а розміщення підприємств з виплавки важких кольорових металів майже завжди має сировинну орієнтацію. Цю закономірність можна простежити на прикладі США, Канади, Австралії, Росії, Казахстану, Іспанії, Польщі та інших розвинених країн, де головні райони і центри виплавки важких кольорових металів сформувалися в місцях видобутку руд міді, свинцю і цинку. Те саме спостерігається й у країнах, що розвиваються.

Структурна роль металургії в економіці прекрасно відома, тому в більшості промислово розвинених країн ринки металургійної продукції належать до регульованих, а національні виробники користуються підтримкою держави. Така увага держави необхідна і українським металургам. Необхідно розробити антидемпінгові заходи, що відповідають світовим стандартам та добитися, щоб державні органи управління прогнозували ситуацію на світових ринках, узгоджуючи і координуючи експортну діяльність підприємств України. Необхідно провести інвентаризацію потужностей і визначити ті, що забезпечать продукцією для цих ніш. Слід оптимізувати обсяги експорту енергоємних видів продукції з низькою часткою доданої вартості і стимулювати підвищення випуску продукції з високою доданою вартістю, зокрема, розширити експорт високоякісних марок сталі.

Список використаної літератури

1. Кондратенко, Н. Кольорова металургія України. Відкритий урок із географії на конкурс «Учитель року — 2014» [Текст] / Наталія Кондратенко // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2014. — № 7. — С. 31-35
2. Крупка, О. Кольорова металургія України [Текст] / Олена Крупка // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2004. — № 44. — С. 9-11
3. Липівська Н. О. Металургійна промисловість. Чорна металургія. 9 клас [Текст] / Н. О. Липівська // Географія. — 2010. — № 21. — С. 23-28
4. Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів // Справочник экономиста. — 2008. — № 1. — С. 13-24
5. Масляк П.О., Дахно І.І. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч.закл./ За ред. П.О.Масляка. — К.: Вежа, 2003. — 280 с.
6. Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. — К.: Генеза, 2010. — 304 с.
7. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. — К.: Зодіак-ЕКО, 2005. — 208 с.