1. Кризові явища в економіці розвинених країн

Останні 20 років були відмічені як валютними так і банківськими кризовими явищами, що мали місце не лише в країнах, що розвиваються (криза у Мексиці 1994-1995 рр., країн Південно-Східної Азії 1997 року, криза у Бразилії в 1999 році), але і у розвинутих країнах (фондова криза в США 1987 року, криза Європейської Валютної Системи 1992 року). Слід окремо зупинитися і на кризових явищах, що мали місце в 2008 році і не оминули українську економіку [1].

В економічній науці існує думка, що природа економічних, зокрема, валютних криз до кінця залишається не зрозумілою, що надає особливого значення змісту управління такими ризиками та зведення їхнього впливу до мінімуму на стан та характер власної економіки, мається на увазі економіки країни.

Першим ешелоном оборони перед наступом валютно-фінансових кризових явищ стає банківська система з її усталеними внутрішніми та зовнішніми зв’язками, оскільки банки змушені проводити операції з різноплановими валютними «кошиками». Зміст зниження рентабельності традиційних банківських операцій та посилення конкуренції спонукає банківський сектор брати на себе додаткові ризики в ракурсі проведення валютних операцій з іноземними валютами, що мають нестійкий, а в деяких випадках і спекулятивний характер. Якість управління банківською та фінансовою системою в таких випадках стає одним з основних факторів підтримування стійкої позиції держави в світовому фінансовому секторі та забезпечення динаміки стійкого розвитку економіки.

Аналіз валютно-фінансових кризових явищ 1971-73 рр., 1998-99 рр., зміст їх протікання  підтвердив тезу щодо передування валютно-фінансової кризи кризі в реальному секторі економіки. Необхідно зазначити, що єдиною однаковою рисою для всіх кризових явищ і процесів у вище визначений період часу слугувало підтримання високого курсу американської валюти і, як наслідок, зниження цін на сировинні товари і товари масового виробництва, які в свою чергу складають основну частину експерта країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються [6, с. 256-257].

Постіндустріальний етап розвитку світової економіки взяв за основу власного розвитку економічно-фінансовий зміст низько інфляційної складової. При цьому ринки економік розвинутих країн, що вступають в інформаційну еру не залишаються осторонь від впливу кризових явищ і підтверджують, на наш погляд, безпосередній прямий та зворотній зв’язок теорії економічних циклів зі змістом та характером валютно-фінансових та економічних криз. Головне питання стоїть не в зміні характеру чи динаміки  циклічних процесів, а в тому наскільки зміст економічних циклів набув нового забарвлення та змін у зв’язку з глобалізаційними змінами у світових економічних процесах.

Особливо значення кризові явища набули після введення в дію вільного коливання валют, з цього часу кризові явища стали постійною рисою світової економічної та фінансової системи

Зміст знецінення судного капіталу і, як наслідок валютних криз, в свою чергу, мають циклічний характер, зміст яких набув нового значення в межах постіндустріальних глобальних процесів.

Першим ешелоном оборони перед наступом валютно-фінансових кризових явищ стає банківська система з її усталеними внутрішніми та зовнішніми зв’язками, тому якість управління банківською та фінансовою системою стає одним з основних факторів підтримування стійкої позиції держави в світовому фінансовому секторі та забезпечення динаміки стійкого розвитку економіки.

Уряди провідних країн світу наполегливо працюють над створенням антикризових програм із метою ста­білізації міжнародної фінансової та економічної систем.

Серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав, можна виділити, зокрема:

— часткову націоналізацію комерційних банків із одно­часним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю (встановлення обмежень на зростання заробітної плати, виплату бонусів, збільшення кількості членів правління та керівників у банках на період дії гарантії);

— надання банкам державних гарантій за зарубіжними позиками в іноземній валюті;

— зобов’язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортоорієнтовані) галузі економіки;

— мобілізацію заощаджень населення та повернення довіри до банківської системи;

— комплексну допомогу малому та середньому бізнесу;

— підтримку програм професійної підготовки молоді та розширення програм перепідготовки некваліфікованих і старших за віком працівників;

— стимулювання експортних та імпортозаміщуючих виробництв;

— здійснення контролю за цінами на споживчі товари та послуги, обмеження споживчого імпорту;

— контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

— визначення продукції вітчизняних виробників пріоритетною при здійснені державних закупівель;

— підтримку експортерів промислової продукції окремих стратегічних галузей (наприклад, ВПК, автомобілебудування, машинобудування, металургії, АПК тощо);

— створення нових робочих місць завдяки реалізації державою масштабних інфраструктурних проектів (з цією метою запроваджується фінансування програм розвитку інфраструктури та надається підтримка реалізації великих інфраструктурних проектів, у т.ч. автомобільних та залізничних доріг, що забезпечить створення нових робочих місць та підвищить внутрішній попит на метал і будівельні матеріали);

— надання додаткових повноважень відповідним органам влади для жорсткого моніторингу фінансових трансакцій;

— ліквідація або суттєве обмеження податкових пільг тощо [4, с. 265].

2. Сучасні неконсервативні економічні теорії (монетаризм, економіка пропозиції, теорія раціональних очікувань)

Повернення до теоретичних шкіл і поглядів, які обстоюють ринкові механізми регулювання економіки, було зумовлене комплексом соціально-економічних та політичних факторів. Домінування кейнсіанської теорії було підірване поступовим відродженням і збагаченням консервативних і ліберальних ідей, втіленням якого стали виступи Ф. фон Хайєка проти провідної інтелектуальної течії ще на початку 30-х pp. XX ст., практична реалізація німецького неолібералізму В. Ойкена — Л. Ерхарда у післявоєнний період та, нарешті, радикальна монетаристська «контрреволюція» М. Фрідмена. Ідейні «випади» проти кейнсіанської теорії стали інтенсивнішими в умовах кризи кейнсіанських і неокейнсіанських моделей регулювання 70-х pp. XX ст. Ставало дедалі очевиднішим, що стратегія державного регулювання економіки та його методи, спрямовані на управління попитом, не відповідають об´єктивним реаліям економічного життя, яке на перший план висунуло проблеми виробництва, економічної незбалансованості, інфляції.

Стратегія державного регулювання, сформована у концепціях нової неокласики (неоконсерватизму) має такі основні напрями:

• розширення функцій грошово-кредитного регулювання, послідовне управління неінфляційним зростанням грошової маси як основний інструмент регулювання економіки;
• реабілітація закону Сея, визнання пріоритетності пропозиції, а приватного підприємництва — провідною рушійною силою економічного розвитку;
• вивільнення приватної ініціативи шляхом дерегулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, лібералізації антимонопольного законодавства, а також приватизації окремих секторів і сфер економіки;
• лібералізація податкової системи та перебудова бюджетного механізму, відмова від бюджетного впливу на виробничі процеси, зменшення бюджетних витрат;
• скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм, зниження рівня соціальних виплат.

Прихильник монетаризму — це економіст, який вірить, що кількість грошей спричиняє домінуючий вплив на загальний потік витрат в економіці. Держбюджет і т. зв. реальні фактори, враховуючи і схильність до інвестування чинять явно другорядний вплив, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси.

Монетаризм є однією з найвпливовіших течій у сучасній економічній науці, що визначає сутність сучасного економічного консерватизму. Монетаризм як напрям економічної думки звичайно протиставляли кейнсіанству, на основі якого виявилося неможливим пояснити господарський «обвал» 70-х — початку 80-х pp. XX ст. Тоді як концепція Кейнса сформувалася на тлі неспроможності неокласичної економічної теорії, монетаризм виник як опозиція насамперед кейнсіанству [5, c. 271].

В основу сучасного монетаризму покладено теоретичні й методологічні положення класичної та неокласичної шкіл: кількісну теорію грошей, концепцію відносних цін А. Маршалла, модель ринкової рівноваги Л. Вальраса, неопозитивізм як основу методології дослідження економічних процесів. Монетаризм використовує також і теоретичні ідеї своїх опонентів (після відповідного критичного переосмислення), зокрема короткостроковий варіант кривих Філіпса та кейнсіанську модель рівноваги на грошовому та товарному ринках IS—LM.

Методологічні підходи монетаризму та економічної науки в цілому відображені у праці М. Фрідмена «Методологія позитивної економічної науки» (1953). Характерно, що ні до, ні після її публікації вчений не повертався до питань методології. В момент виходу праці майже ніхто не звернув на неї уваги, проте в період підвищеного інтересу до монетаризму, з кінця 60-х pp. XX ст., саме вона зініціювала серйозну методологічну дискусію. За М. Фрідменом, економічна теорія — передусім наука позитивна, яка вивчає вплив на економії! ний розвиток всієї сукупності факторів й розглядає економіку такою, якою вона є насправді. В основі теоретичних побудов лежить набір змістовних наукових гіпотез, які можуть бути навіть нереалістичними. Результатом теорії мають стати певні постулати, передбачення, висновки, що піддаються емпіричнії перевірці й підтверджуються досвідом. Значення економічної теорії, за М. Фрідменом, необхідно оцінювати з погляду її придатності для пояснення теперішнього розвитку та прогнозування майбутнього економічної системи.

М. Фрідмен завжди дотримувався непохитних ліберальних переконань. Він відстоював свою думку в 50—60-х pp., в часи беззастережного домінуваніня ідей кейнсіанства, протягом 70—80-х pp. спостерігав зростаючий успішний власних теоретичних положень в умовах кризи кейнсіанства, у 90-х намагався «долучити» монетаризм до вирішення найболючіших проблем економічної трансформації країн з неринковою економікою. У працях «Капіталізм і свої бода» (1962), «Свобода вибору» (1980), «Тиранія статус-кво» (1984), написаних у співвартості з дружиною, Роуз Фрідмен, вчений відроджує класичні ліберальні цінності — приватну власність, віру у власні сили, ініціативність! максимальну економічну та політичну свободи особистості. Свобода вибору в! усіх її проявах, свобода підприємництва визначають ступінь свободи суспільства, а економічна свобода невіддільна від ринкової системи. Вчений переконаний, що тільки в умовах вільного ринку й підприємництва можна досягти політичної свободи та економічної ефективності.

Теорія економіки пропозиції, започаткована після кризи 1974—1975 pp., яка доповнила собою монетаристську теорію й методи регулювання економіки, є важливим елементом сучасного економічного консерватизму. Ідеї, які в подальшому визначили сутнісний зміст концепції, були висловлені у другій половині 70-х pp. XX ст. деякими американськими конгресменами і сенаторами під час обговорення стану і перспектив бюджетної політики. Характерно, що біля витоків цієї концепції стояли політики, економісти, практики з помірковано консервативними поглядами, а не науковці та економісти-теоретики. Розробляли й популяризували концепцію журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп, її прихильниками були багато представників адміністрації Р. Рейгана, а університетську науку представляв маловідомий професор з Південної Кароліни А. Лаффер (автор одноіменної кривої), його підтримували також М. Фелдстайн, П. Роберте, Р. Манделл [7, c. 171-172].

Термін «економічна теорія пропозиції», або «сепплайсайд економіко» (supply-side economics) був уперше використаний американським фахівцем з питань бюджетно-податкової політики Г. Стейном у 1976 р. Г. Стейн позначив ним відродження інтересу до класичної економічної теорії, яка велику увагу приділяла вивченню умов і витрат виробництва товарів та класичної теорії державних фінансів, що була розкритикована і забута у ході кейнсіанської революції 30-х pp. XX ст. Тоді як кейнсіанська теорія фінансів представила короткостроковий аналіз проблеми впливу бюджетних важелів на сукупний попит, докейнсіанська теорія аналізувала вплив державного бюджету на довгострокові фактори економічного зростання — нагромадження, інвестування капіталу та залучення трудових ресурсів у виробничий процес. Нове вчення підкреслило необхідність вивчення впливу пропозиції окремих факторів на виробництво та механізмів формування необхідних обсягів капіталу та робочої сили.

Подібно до інших неоконсервативних концепцій, теорія економіки пропозиції відтворює на рівні макроекономіки принципи функціонування економічних суб´єктів на мікрорівні. Згідно з традиційною неокласичною теорією рівень виробництва визнається залежним від пропозиції праці та капіталу. Предметом розгляду є питання про вплив державної політики, в першу чергу податкової, на пропозицію основних факторів виробництва. На думку сепплай-сайдерів, надмірні податки спотворюють відносну привабливість праці порівняно з дозвіллям і відносну привабливість заощадження та інвестування порівняно зі споживанням, деструктивно впливаючи на обсяги пропозиції виробничих факторів та довгострокове економічне зростання.

Одним з варіантів сучасного економічного консерватизму є теорія раціональних очікувань, яка активно розроблялась у 70—80-х pp. XX ст. Американські економісти Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес стверджують, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й активно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденцій господарського розвитку. Будь-які спроби вплинути на процес відтворення за допомогою систематичної державної макроекономічної політики представники раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспектах. Головна ставка робиться на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних суб´єктів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації [2, с. 135].

В економічній літературі для назви цієї течії використовують терміни «теорія раціональних очікувань» (Ф. Модільяні), «нова класична макроекономі-ка» (Дж. Тобін), «нова класика», школа Лукаса — Сарджента — Воллеса. Усі назви пов´язані з різними характеристиками школи — від персонального складу або абсолютизації гіпотези про раціональний характер очікувань до підкреслення генетичного зв´язку з ідеями класичної економічної теорії. Представники нових класиків вважають, що використання монетаристами адаптивної схеми очікувань ще не означало рішучої відмови від уявлень кейнсіансько-неокласичного синтезу. На думку одного з представників англійського монетаризму Д. Лейдлера, рекомендації монетаристської політики доводять, що монетаризм є явною альтернативою кейнсіанській ортодоксії, але не радикальним теоретичним викликом. Подібний виклик містить саме «неокласична революція» (нова класика, теорія раціональних очікувань).

Впродовж останніх 50 років «кейнсіанська революція» поглинула так звану «класичну теорію». За нею відбулася «монетаристська революція», яка, як тоді здавалося, знищила кейнсіанську теорію. За останні 15 років «монетаризм» поступився місцем «революції нових класиків», які… прагнуть відновити економічну теорію на фундаменті, подібному до течій докейнсіанського періоду.

Представники теорії раціональних очікувань вважають, що економічні суб´єкти здатні правильно передбачати майбутні дії уряду і вчасно реагувати на них. Теорія раціональних очікувань вивчає передусім інфляційні очікування і тому певною мірою спирається на теорію адаптивних очікувань. Згідно з останньою, очікування майбутньої інфляції формуються на основі попередніх і поточних рівнів інфляції та є відносно постійними. На відміну від монетаристської схеми адаптивних очікувань, раціональні агенти не виводять механічно свої рішення з минулих спостережень, а прагнуть заздалегідь передбачити майбутні тенденції розвитку економіки і зафіксувати їх у господарських контрактах. Це істотно обмежує можливості держави щодо здійснення політики перерозподілу доходів і послаблює або навіть нейтралізує стимулюючий ефект економічної політики. Тому закономірним є висновок нових класиків — проведення будь-якої форми державної економічної політики, чи то політики короткострокової стабілізації (кейнсіанської), чи то грошової (монетаристської) є необґрунтованим, неправильним і в цілому непотрібним [7, c. 169].

Теорія раціональних очікувань стверджує, що раціональні індивіди не тільки аналізують «учора» й «сьогодні», а можуть передбачити та спрогнозувати «завтра», використовуючи усю доступну інформацію. Раціональні індивіди формують очікування не тільки на основі попереднього досвіду, а й використовуючи власні економічні знання, аналізуючи поточну та прогнозуючи майбутню економічну політику уряду. Якщо адаптивні очікування «виринають з минулого», то раціональні «спрямовані у майбутнє».

Список використаної літератури

1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США : Навч. посібник для екон. спец. вузів/ Юрій Боєв, Світлана Боєва,; Ред. І. В. Туз. -К.: Вища шк., 2004. -173 с.
2. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -Харків: Одіссей, 2004,. -494 с.
3. Економічна історія України : Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2005. -494 с.
4. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів/ Богдан Лановик, Зіновій Матисякевич, Роман Матейко; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.
5. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.
6. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко, Андрій Захарчук,. -Суми: Університетська кни-га, 2001. -308 с.
7. Черкашина, Н. Економічна історія : Навчальний посібник/ Ніна Черкашина, . -К.: ЦУЛ, 2003. -192 с.
8. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.