1. Сутність і значення агропромислового комплексу в народному господарстві. Галузева структура і форми територіальної організації АПК

Агропромисловий комплекс (АПК), ядром якого є сільське господарство, покликаний забезпечувати потреби населення у продуктах харчування, а комплекс легкої промисловості — сировиною, з якої виробляється товари народного споживання. АПК України — складна, дуже важлива, найбільша функціональна ланка її народного господарства. На його частку припадає 40 % загального обсягу валового суспільного продукту.

Агропромисловий комплекс — це поєднання ланок господарства, діяльність яких пов’язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Він охоплює сільськогосподарські, промислові та транспортні підприємства, підприємства торгівлі й громадського харчування, наукові і навчальні заклади. За функціями, які виконують дані підприємства і установи в АПК, їх групують у чотири основні сфери.

Першою і основною сферою комплексу, його ядром є сільське господарство, яке в свою чергу складається з рослинництва і тваринництва. Це сировинна сфера АПК. Виробництво засобів виробництва для агропромислового комплексу є другою його сферою. До неї належать: машинобудування, що випускає сільськогосподарську техніку та устаткування для харчової і легкої промисловості, торгівлі; хімічна промисловість, яка виробляє мінеральні добрива, отрутохімікати, засоби захисту рослин.

Третьою є переробна сфера, утворена харчовою і частково легкою промисловістю, яка використовує сільськогосподарську сировину.

Виробнича і невиробнича інфраструктури (четверта сфера АПК) здійснює заготівлю, транспортування, зберігання та реалізацію продукції сільського господарства, а також підготовку кадрів і розробку наукових проектів для підвищення ефективності роботи комплексу. До неї належать спеціалізовані засоби транспорту, бази, склади, елеватори, торгові, освітні та наукові заклади.

Підприємства й служби всіх чотирьох сфер взаємопов’язані між собою економічно та технологічно і утворюють складну виробничо-територіальну систему.

АПК виробляє продовольчі товари і непродовольчі, які отримують при переробці сільськогосподарської сировини. Частини агропромислового комплексу, які переробляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них на базі рослинництва є в нашій країні зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочевий, льонопромисловий та інші, а на базі тваринництва — молочнопромисловий, м’ясопромисловий, птахопромисловий тощо.

Основою комплексу є сільське господарство — одна з найважливіших галузей виробничої сфери, яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною’. Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля. Одночасно вона є і предметом праці, який завдяки родючості дає можливість вирощувати культурні рослини. Тобто земля є природним ресурсом, на якому базується сільськогосподарське виробництво.

З усієї земельної площі (60,4 млн. га) на сільськогосподарські угіддя припадало у 1999 році 40,3 млн. га, або 67,8%. У тому числі орні землі становили майже 54,3%, сіножаті — 4%, пасовища — 9%, сади і виноградники — понад 1%. У структурі сільськогосподарських угідь є істотні територіальні відмінності. Найбільша частка орних земель у Степу і Лісостепу (понад 70%), сіножатей і пасовищ — на Поліссі та в Українських Карпатах (орних земель тут відповідно 36 і 21%).

Сільськогосподарські угіддя потребують систематичного поліпшення: зрошення на Півдні, осушення на Поліссі, захисту ґрунтів від ерозії в Лісостепу. Комплекс заходів, спрямованих на збереження та поліпшення земельних угідь, називається меліорацією. В Україні площа зрошуваних земель становить понад 2 млн. га, осушених — близько 3 млн. га. На меліоративні роботи витрачено величезні кошти, але через недостатню наукову обґрунтованість, нераціональне використання зрошуваних та осушуваних земель продуктивність залишилася малою, а в деяких місцях знизилася. Крім того, екстенсивний шлях розвитку АПК призвів до надмірного освоєння загальної земельної площі (у Франції частка сільськогосподарських угідь становить 42%, у ФРН — 33%), а також розораності території, порушення пропорцій між ріллею, луками, водою. У нашій країні розорані навіть захисні смуги вздовж річок та озер, схили значної крутизни. Таке збільшення орних земель, використання важкої ґрунтообробної техніки, зменшення площ лісосмуг призвели до посилення ерозії грунтового покриву.

Крім земельних ресурсів, важливе значення для сільськогосподарського виробництва мають водні та агрокліматичні ресурси. Особливо залежним від кліматичних умов є рослинництво.

Основними типами підприємств у сільському господарстві донедавна були колгоспи і радгоспи, що базувалися відповідно на колгоспній та державній формах власності. В їх розпорядженні знаходилося понад 98% сільськогосподарських угідь. Поступово почала зростати частка земель у особистих підсобних господарствах, Володіючи трьома відсотками земельних угідь, вони давали близько 1/4 тваринницької продукції країни. Збільшується кількість фермерських господарств, колгоспи були в основному реорганізовані у селянські спілки, що будуть базуватися на приватній формі власності. Значна частка виробництва (особливо картоплі, плодів, ягід, овочів, м’яса, молока, яєць) зараз належить присадибним і дачним господарствам.

2. Сільське господарство, сировинна база АПК, його структура та особливості розміщення

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва.

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов’язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, грунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — земля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток сільського господарства як галузі, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв’язанні актуальних проблем аграрного сектора АПК повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. На початок 1998 р. в Україні налічувалось 35927 фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію земель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація веде до підвищення і раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складає рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей — 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).

Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на Степ, 1/3 — на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони Карпат і Криму.

Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих. Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі — 0,26 га, в світі в цілому — 0,29 га). В останні десятиліття спостерігається зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 1950 р. на душу населення припадало 1,2 га сільськогосподарських угідь і 1 га ріллі, то в 1965 р. — відповідно 0,95 га і 0,78 га. У 1996 р. цей показник знизився і становив 0,8 га і 0,6 га. Найбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України — Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 — 1,4 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га), Чернівецька (0,3 га) області.

3. Рослинництво України: галузева структура та особливості розміщення основних галузей

Рослинництво давало на початку 90-х 45% продукції сільського господарства. Однак через значно більші обсяги падіння виробництва у тваринництві, на рослинництво у 1999 році припадало 54% продукції цього сектору економіки. Воно спеціалізується на вирощуванні різноманітних культурних рослин, що дають продукти харчування, сировину для легкої і харчової промисловості, корми для тварин, ліки тощо. Рослинництво за способом використання земель поділяють на такі галузі другого порядку:

а)  рільництво (вирощування польових культур на орних землях);

б)  плодівництво (розведення багаторічних насаджень — садів, ягідників, виноградників);

в) луківництво (використання і поліпшення природних лук, створення штучних сіножатей і пасовищ).

У рільництві, враховуючи значення продукції, що виробляється, виділяють:

а)  зернове господарство;

б)  виробництво технічних культур;

в)  картоплярство, овочівництво і баштанництво;

г)  вирощування кормових культур.

Зернове господарство спеціалізується на вирощуванні продовольчих хлібних культур — пшениці й жита; продовольчих круп’яних — гречки, проса, рису; фуражних (що використовуються як корм для тварин) — ячменю, вівса, кукурудзи; зернобобових — гороху, квасолі тощо.

Технічними називаються культури, які переважно є сировиною для промисловості (харчової, легкої). За значенням їх поділяють на волокнисті — льон-довгунець, коноплі; цукроноси — цукрові буряки; олійні — соняшник, льон-кудряш, соя, ріпак; ефіроолійні — троянда, кмин, м’ята тощо; лікарські — валеріана, горицвіт та ін.

Найбільш поширеними овочевими культурами на Україні є білокачанна капуста, помідори, огірки, цибуля, столові буряки, морква тощо. Баштанні рослини є різновидністю овочевих культур, до яких належать кавуни, дині, гарбузи. Баштан — це своєрідний «однорічний сад».

Вирощування кормових культур охоплює посіви багаторічних (люцерна, конюшина, тимофіївка та ін.) і однорічних трав, кукурудзи на зелений корм, кормових коренеплодів (кормовий буряк, бруква тощо).

Плодівництво охоплює садівництво (вирощування яблунь, груш, айви, вишні, абрикосів, персиків, грецьких горіхів); ягідництво (вирощування полуниць, малини, смородини, порічок, аґрусу); виноградарство.

Виробничий процес у рослинництві за змістом є біологічним. Людина керує ним, впливаючи на середовище, де проростають рослини, а також змінюючи природу самих рослин. Однак рослинництво залишається дуже залежним від природних умов (температурного режиму, вологості, якості грунту), тому в різних місцевостях вирощують певні види рослин. На урожайності культур суттєво позначаються і погодні умови кожного окремого року. Втрати урожаю можуть бути спричинені літньою посухою, малосніжною морозною зимою, надмірно вологим з паводками літом тощо. Культурні рослини, які вирощують у нашій країні, за відношенням до кліматичних умов можна поділити на дві групи. До першої належать ті, які пристосовані на ранніх стадіях свого розвитку до порівняно низьких температур, добре переносять заморозки, а наступні стадії їх розвитку відбуваються при відносно високих температурах (ярі — пшениця, овес, ячмінь, гречка, льон-довгунець, льон-кудряш, коноплі, цукровий буряк, соняшник; озимі — жито, пшениця; багаторічні трави — конюшина, тимофіївка і т. ін.). У рослин другої групи всі стадії розвитку відбуваються при відносно високих температурах, вони не переносять заморозків (просо, кукурудза на зерно, соя, рис, картопля тощо). Крім того, рослини потребують різної кількості поживних речовин. Гречка, жито, овес дають добрий урожай при незначному їх вмісті, а овочі, баштанні культури, цукрові буряки потребують досить високого вмісту поживних речовин.

Характерною рисою праці в рослинництві є її сезонність, що призводить до втрати робочого часу, простоювання сільськогосподарської техніки.

Виробничі особливості рослинництва, окремих його галузей, їх значення для господарства країни зумовлюють певну структуру посівних площ. У післявоєнний період підвищилася частка земельних угідь, зайнятих технічними і кормовими культурами, а зменшилася площа зернових. Проте і зараз вони займають третину посівних площ.

Найважливішою зерновою культурою в Україні є пшениця, особливо озима, яка на чорноземах дає добрі врожаї. Озиму пшеницю висівають восени, щоб використати осінню і весняну вологу в ґрунті. Вона займає третину всієї площі зернових. Вирощують озиму пшеницю переважно у степовій і лісостеповій зонах. Посіви ярої пшениці займають незначні площі у східних областях України, де клімат більш континентальний і взимку випадає мало снігу, який не може захистити посіви від вимерзання.

Жнива на пшеничному полі. (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Жито є теж цінною продовольчою культурою, яка може рости в районах з порівняно холодним кліматом, на бідних піщаних грунтах. Сіють його на Поліссі, рідше у Лісостепу. Частка земель, зайнятих житом, у XX столітті значно скоротилася і зараз сильно поступається кукурудзі, посіви якої у післявоєнний час зросли. Найбільше кукурудзи на зерно висівають у степовій і лісостеповій зонах, а також у Закарпатті. Створюються зони гарантованого виробництва зерна кукурудзи на зрошуваних землях.

Ячмінь — один з невибагливих злаків, скоростиглий, посухостійкий, з дуже коротким вегетаційним періодом (60-90 днів). Завдяки цим особливостям посіви його розміщені в північних районах Степу й Лісостепу, в передгірних і гірських районах Карпат. У роки вимерзання озимої пшениці ячмінь висівають на півдні Лісостепу.

Важлива фуражна культура — овес. Його посіви поширені в поліських та передкарпатських областях, оскільки рослина ця вологолюбна і невибаглива до грунту.

Із круп’яних культур в Україні виділяються просо, гречка і рис. Просо, завдяки його посухостійкості, вирощують переважно в степових областях. Гречка, навпаки, дуже важко витримує посушливий клімат і поширена в лісостепових та поліських областях, на вологих піщаних ґрунтах. Рис почали сіяти в 30-х роках на півдні Херсонської області, у степовому Криму, на заплавних землях Дунаю й Південного Бугу. Культивують його переважно при штучному зрошенні, найчастіше з постійним затопленням поля.

Зернобобові (горох, квасоля, вика, кормовий люпин, соя) — важливі продовольчі й кормові культури. їх посіви зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

Провідною технічною культурою в Україні були цукрові буряки, під якими на початку 90-х було зайнято 44% площі, відведеної під технічні ‘культури (зараз 27%). Цукрові буряки потребують родючих ґрунтів, багато сонячних і теплих днів, значної кількості води. Тому основним районом їх вирощування є Лісостеп (понад 85% виробництва цукрових буряків), а також прилеглі до нього райони Степу і Полісся. Соняшник — світлолюбна, посухостійка, що потребує високих температур і родючих ґрунтів, культура. Найкращі умови для його вирощування є в степовій і частково лісостеповій зонах країни. На посіви соняшнику припадає 40% усієї площі, відведеної під технічні культури. З інших олійних культур вирощують ріпак (на Поліссі і в Лісостепу) і льон-кудряш, арахіс, рицину й сою (у Степу).

Основною волокнистою культурою у нашій країні є льон-довгунець, який потребує вологого неспекотного літа, довгого дня. Він добре росте на родючих суглинистих і підзолистих грунтах у Поліссі та передгір’ях Карпат. Дуже скоротилися площі давньої волокнистої культури — коноплі. Менш теплолюбні її сорти вирощують на сході Полісся і в Придніпров’ї. Південні сорти коноплі, переважно на насіння, вирощують у Миколаївській та Одеській областях.

Лікарські та ефіроолійні культури вирощують в основному на Правобережжі Лісостепу та Криму. З інших технічних культур важливе значення в Україні мають хміль, тютюн, махорка. Хміль дає цінну сировину — шишки, які використовуються в пивоварній, дріжджевій, хлібопекарській галузях промисловості. Найкращими ґрунтами для нього є сірі лісові ґрунти, а тому вирощують хміль у Житомирській області (70%) та в інших районах Полісся. Тютюн — технічна теплолюбна культура, листя якої використовують для виробництва цигарок. Вирощують його в Криму, Придніпров’ї та на Закарпатті.

Ця важлива галузь рослинництва займається вирощуванням картоплі та овоче-баштанних культур. Картоплю часто називають другим хлібом. Частка її у загальній посівній площі становить близько 6%. Третина посівних площ картоплі зосереджена на Поліссі, близько половини — у Лісостепу. Найвищі врожаї картоплі збирають на Поліссі, оскільки тут достатня кількість вологи, супіщані грунти з добрим доступом повітря.

Вирощування овочів (близько 40 видів) поширене на всій території країни, але найбільше — у господарствах степової та лісостепової зон. Помідори, перець, баклажани в основному культивують у південних областях, а огірки та інші види городини для консервування та соління — в північній частині Лісостепу і на Поліссі.

Баштанні культури (кавуни, дині) вирощують у південних районах Степу (Херсонська, Миколаївська, Одеська області).

Більшість плодових рослин світлолюбні і вологолюбні. Потребують вони добре дренованих грунтів, тому краще ростуть на територіях з горбистим рельєфом, особливо на схилах. Загальна площа садів в Україні перевищує 1 млн. гектарів. Основні масиви зерняткових насаджень (яблука, груша, айва) зосереджені в Лісостепу і на Поліссі, а кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос, персик, алича) і горіхоплідних (грецький горіх) — у Степу. Найрозвинутіший район товарного садівництва — Правобережжя Лісостепу, особливо Придністров’я, а також Закарпаття і Крим.

Ягідники розміщуються, в основному, на Поліссі та в Лісостепу, де вирощують полуницю, смородину, у Степу — посухостійку малину.

Важлива товарна галузь плодівництва — виноградарство. В Україні вирощують близько 50 сортів винограду. Основні площі виноградників зосереджені у південній і центральній частині Степу, передгір’ях Криму і Закарпаття.

Найбільша питома вага кормових культур у посівних площах південних і південно-східних областей країни, а найменша — у поліських областях та передгірних районах Карпат. Причина зниження частки площ, зайнятих кормовими культурами, пов’язана значною мірою з тим, що у Поліссі, Карпатах, а також у Лісостепу збереглися значні площі природних лук — сіножатей і пасовищ. Кормовими культурами засіяно понад третину орних земель. Із них половину займають однорічні та багаторічні трави, близько 40% — кукурудза на силос і зелений корм, а решту припадає на кормові коренеплоди і кормові баштанні культури.

4. Тваринництво України: галузева структура та особливості розміщення основних галузей

У структурі валової продукції сільського господарства тваринництво становить 46%. Основні його галузі — скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво, шовківництво. У цілому завдання тваринництва полягають у виробництві висококалорійних продуктів харчування (м’яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м’яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, шовку-сирцю, воску, пуху тощо).

Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, насамперед від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з польового, лучно-пасовищного і промислового виробництва кормів. До польового кормовиробництва належить вирощування кормових зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур (солома, бадилля тощо). Лучно-пасовищне виробництво кормів пов’язане з використанням природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ.

Промисловим виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість. Комбіновані корми — це суміш збалансована за вмістом поживних і мінеральних речовин, вітамінів. На комбікормових заводах як сировину використовують зерно і продукти його переробки, а також відходи олійної, цукрової, м’ясної, рибної промисловості.

Відходи підприємств харчової промисловості (жом, мелясу, сироватку), громадського харчування, а також харчові відходи населення використовують як корм для тварин, без додаткової переробки. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості і важливо їх раціональніше використовувати.

Тваринництво займає в сільському господарстві місце своєрідної «переробної» галузі, що переробляє продукцію рослинництва у цінніші харчові продукти і технічну сировину. До того ж воно менш залежне від природних умов ніж землеробство, оскільки тваринницькі комплекси можуть працювати на довізних кормах і майже рівномірно впродовж цілого року. Виробничий процес у тваринництві більш механізований і сприяє переведенню галузі на промислову основу. Деякі галузі, зокрема птахівництво, вже на сьогоднішній день працюють подібно до промисловості, виробляючи продукцію на птахофабриках.

Скотарство — одна з найважливіших галузей тваринництва. Вона поширена по всій території України (поголів’я на початок 2000 року становило 10,6 млн. голів). Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Карпатах, Лісостепу і на Поліссі, найменше — у Степу.

Розрізняються скотарство молочного, молочно-м’ясного та м’ясного напрямків (рис. 34). М’ясо-молочними прийнято вважати такі господарства, в яких товарна продукція молока становить менш як 50% від усієї реалізації. Якщо на м’ясо припадає понад 75% і більше від вартості продукції скотарства, то господарство належить до м’ясного напрямку.

У цілому в Україні переважає скотарство молочно-м’ясного напрямку, яке характеризується значною питомою вагою корів у стаді. Молочне скотарство (частка корів 65-90%) розвивається переважно навколо великих міст і на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів інтенсивного землеробства з потужною кормовою базою, де високу частку становлять соковиті корми, властивий молочно-м’ясний напрям (корови становлять 40-50% поголів’я). Він характерний для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму. Хоч яловичина при молочно-м’ясному напрямі є супутним товарним продуктом, але саме тут виробляється її найбільше.

М’ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглася у господарствах південно-східних частин посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму. Тут є значні площі природних кормових угідь, де трави влітку часто висихають, а також висококалорійні стійлові корми.

М’ясний напрям розвивається тільки у спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах усіх зон, які виникли при цукрових, крохмале-патокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами. Останнім часом створюють тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямів на промисловій основі.

Друга за значенням галузь тваринництва — свинарство (поголів’я на початок 2000 року становило 10,1 млн. голів). Найрозвинутіше воно в Степу й Лісостепу, де є більше концентрованих кормів. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але через те, що цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища ніж у Лісостепу. Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрями. У господарствах Полісся і Лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі, переважаючою спеціалізацією є м’ясо-сальна. У Степу, де висока частка в кормах дешевих концентратів, виражені риси сального напрямку свинарства.

Вівчарство поширене головним чином у Степу, особливо південному, та Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Базується воно на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують у Степу сухі вигони і пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть з-під снігу глибиною до 20 см. На Поліссі і в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Птахівництво розвинуте у всіх областях. Розводять гусей, качок, курей, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів’я курей для отримання м’яса і яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів.

Дедалі важливішого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка зустрічається у гірських річках.

Бджільництво поширене у всіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі та в Лісостепу.

Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях. Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

У лісостепових і поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м’яса, ніж вівчарство.

5. Структура та принципи розміщення основних галузей переробного комплексу АПК України

Друга важлива сфера АПК займається переробкою сільськогосподарської продукції. До неї належать деякі галузі легкої промисловості: первинна переробка вовни, льону та інших волокнистих культур, виробництво шкіри. Основною галуззю переробної сфери є харчова промисловість, якій належить понад 30% загального обсягу продукції АПК, а серед галузей промисловості вона поступається тільки паливно-енергетичному та металургійному комплексам, даючи близько 15% промислової продукції.

Харчова промисловість об’єднує близько 40 галузей, які виробляють продукти харчування, а також мило, тютюнові вироби. В основному підприємства галузі переробляють сільськогосподарську сировину, а також добувають кухонну сіль, мінеральні води.

Основними галузями, що використовують продукцію рослинництва в Україні, є цукрова, олійна, плодоовочева, борошномельна. Тваринницьку сировину переробляють м’ясна та молочна галузі промисловості. Важливе значення має рибна промисловість. Харчова промисловість має тісні зв’язки з сільським господарством не тільки тому, що використовує сировину, але й постачає тваринництву комбікорми. Характерною особливістю галузі є збільшення частки сільськогосподарської продукції, що проходить промислову переробку. Виробничі особливості харчової промисловості зумовлюють те, що визначальну роль для розміщення підприємств галузі має сировина і споживач. Окремі підгалузі за факторами розміщення можна об’єднати утри групи. До першої — необхідно віднести ті, які тяжіють до сировини (цукрова, олійна, рибна, спиртова, маслопереробна). Це зумовлюється тим, що вони використовують малотранспортабельну сировину, що швидко псується, а також ту, яку споживають у великій кількості. Наприклад, для виробництва 1 т цукру-піску потрібно 7 т буряків. Галузі, в яких затрати на перевезення готової продукції більші, ніж на транспортування сировини, орієнтуються на споживача і розміщуються в місцях великого скупчення населення (хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, винно-горілчана та інші). М’ясна, борошномельна, тютюнова галузі мають подвійну орієнтацію: на сировину і на споживача.

Підприємства борошномельної промисловості зосереджені у великих містах (Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську та ін.), тобто орієнтуються на споживача і транспортні шляхи. Борошно використовується у хлібопекарській, макаронній, кондитерській галузях, для розміщення яких також вирішальне значення має наявність споживача.

Важливе місце у комплексі харчової індустрії має цукрова промисловість. В Україні сформувався один з найбільших у світі районів виробництва і переробки цукрових буряків. Підприємства цукрової промисловості розміщені переважно в лісостеповій зоні і суміжних з нею північних степових районах. Серед них понад 190 цукрових і близько 10 рафінадних заводів. Найбільша кількість підприємств цукрової промисловості у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській і Полтавській областях.

Олійно-жирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти. Близько 90% олії отримують-з соняшника. З одного кілограма насіння її можна отримати близько 400 г. Тому підприємства галузі розміщені в основному в районах вирощування соняшника. Найбільше їх у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Кіровоградській областях. Серед підприємств галузі близько 30 олійно-жирових комбінатів і заводів, а також понад 400 цехів.

Базою для розвитку плодоовочевої промисловості є овочівництво і плодівництво. Основними районами її розвитку є південні області (Одеська, Миколаївська, Херсонська), а також подільські (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) та Закарпаття. У Херсонській області, Криму та Закарпатті розвинута також виноробна промисловість.

М’ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м’ясом, напівфабрикатами, готовими виробами. За вартістю виробленої продукції ця галузь посідає перше місце у харчовій промисловості. У великих містах розміщені м’ясокомбінати, в яких комплексно переробляється продукція тваринництва. Однак, необхідно більше наближати підприємства до районів розвинутого тваринництва, щоб уникнути далеких перевезень живих тварин.

Молочна промисловість виробляє масло, сир, молочні консерви, сухе, жирне і знежирене молоко. За вартістю продукції у харчовій промисловості України вона займає третє місце після м’ясної і цукрової. Підприємства, які спеціалізуються на випуску фасованого молока, сметани, вершків розміщуються переважно у містах, а виробництво масла, сиру, консервованого молока має сировинну орієнтацію.

Рибна промисловість переробляє, передусім, морську і океанічну рибу, а також частково — річкову. Сировинною базою для рибної промисловості є середня та південна Атлантика, Індійський океан та південно-східна частина Тихого океану, Азовсько-Чорноморський басейн, внутрішні водойми. Переробка риби здійснюється на суднах-заводах, а також на рибопереробних комбінатах у великих портових містах.

До цієї сфери належать галузі машинобудування, що виробляють сільськогосподарську техніку, устаткування для тваринницьких ферм, підприємств харчової та легкої промисловості. Сюди входять і галузі хімічної індустрії, що виготовляють мінеральні добрива, отрутохімікати та засоби захисту рослин. Великі підприємства, що виробляють мінеральні добрива і засоби хімічного захисту рослин розміщені в Сєвєродонецьку, Черкасах, Одесі, Рівному, Сумах, Калуші, Вінниці.

В Україні налагоджено виробництво тракторів і запчастин до них. Сільськогосподарську техніку випускають у Кіровограді, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Олександрії, Херсоні, Хмельницькому, Тернополі, Львові та інших містах. Найбільші центри виробництва устаткування для харчової промисловості — Біла Церква, Умань, Ніжин.

Здійснюючи заготівлю, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції, ця сфера зв’язує всі ланки АПК в єдине ціле. Під заготівлею розуміють установи, що організовують і здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції у колективних та індивідуальних власників, щоб у подальшому її використовувати для забезпечення потреб населення, промислових підприємств, а також створення резервів. Важливою функцією виробничої інфраструктури є зберігання заготовленої продукції. Різні її види потребують певних умов. Так зерно потребує просушування і очищення, а тому зберігається в елеваторах — залізобетонних спорудах, що мають спеціальні пристосування. М’ясні і молочні продукти зберігаються в холодильних камерах і т. ін.

Відповідно і для транспортування, тобто перевезення різних видів продукції рослинництва і тваринництва, необхідні спеціалізовані види транспорту: молоковози, рефрижератори (засоби транспорту з холодильними камерами). Торгівля забезпечує просування товарів з виробництва до споживача. Продовольчі товари реалізуються і в громадському харчуванні (їдальні, кафе, ресторани). Розміщення підприємств торгівлі і громадського харчування тісно пов’язані з особливостями розселення.

6. Основні проблеми і перспективи розвитку АПК України

Обмеженість продовольчих товарів, бідність їх асортименту, низька якість свідчить про недостатню ефективність сільськогосподарського виробництва. Кризова ситуація у 90-х роках призвела до падіння досягнутих раніше обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Основними проблемами сільськогосподарського виробництва є низька продуктивність праці, падіння родючості ґрунтів, слабка механізація праці.

Урожайність більшості сільськогосподарських культур у нашій країні в декілька разів нижча, ніж у розвинутих країнах Заходу. Це ж стосується і продуктивності тваринництва. У господарствах України, де почали використовувати сучасні інтенсивні технології, урожайність зернових вже у 80-х роках значно перевищила середню для країни. Однак кількість таких господарств ще надто мала.

Змін потребує і структура посівних площ. Зокрема, необхідно збільшити посіви фуражних зернових культур, створити міцну кормову базу для інтенсивного тваринництва. Потрібно поглиблювати сільськогосподарську спеціалізацію, скорочувати площі ріллі (особливо на схилах), раціонально використовувати земельні угіддя, активно проводити селекційну роботу в рослинництві і тваринництві, застосовувати новітню техніку, мінеральні добрива і хімічні засоби захисту рослин.

Вирішальну роль у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва має відіграти земельна реформа, передача земель у приватну колективну власність, створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі.

Основними проблемами галузей, що переробляють продукцію АПК, є недостатні виробничі потужності. Тому, часто, вирощену в сільському господарстві продукцію неможливо вчасно переробити. Значні втрати є і в процесі переробки, оскільки устаткування багатьох підприємств застарілі і недосконалі. Втрачається багато під час транспортування й зберігання. В цілому тільки 3/5 виробленої сільськогосподарської продукції надходить до споживача. Через високу собівартість виробництва продукції значна частина підприємств не працює, а зібрана сільськогосподарська сировина вивозиться в інші країни.

Отже, необхідно провести реконструкцію і технологічну модернізацію виробничих потужностей підприємств харчової і легкої галузей промисловості, сільськогосподарського машинобудування, виробничої інфраструктури.

В умовах глобалізації стратегія розвитку агропромислового комплексу повинна враховувати регіональні особливості України. Головний

позитивний ефект від процесу глобалізації — це розширення ринку збуту сільськогосподарської продукції, переважно експортно-орієнтованих регіонів.

Глобалізаційні процеси спонукають до поглиблення й уніфікації економічних інтеграційних процесів та створення нових форм організаційної єдності держав у сфері міжнародних економічних відносин шляхом зближення національних економік, уніфікації економічного законодавства відповідно до норм міжнародного права.

Стратегія розвитку сільського господарства має базуватися на:

— створенні умов для розвитку агропромислового комплексу, інтенсифікації в сільському господарстві та раціональній державній фінансовій підтримці сільського господарства;

— наданні необхідних житлово-комунальних та побутових послуг селянському населенню шляхом формування мережі підприємств, установ та організацій з метою, в першу чергу, заохочення молоді до роботи і проживання в сільській місцевості. Звичайно, шлях до ринку — це неминуче скорочення кількості зайнятих в сільському господарстві людей і міграція їх у міста, але бажано для підняття економіки своєї держави, а не зарубіжних країн. У ряді країн (Данія, США та ін. 1-3% працездатного населення працюють у сільському господарстві, в Україні – 17%, а проживає у сільських населених пунктах третина населення України ≈ 15 млн. чоловік);

— зростанні обсягів іноземних інвестицій в економіку України, у тому числі і у агропромисловий комплекс за умови приведення законодавства у відповідність до норм і правил СОТ;

— поліпшенні доступу до ринків для сільського господарства;

— посиленні конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва шляхом вдосконалення інфраструктури (будівництво електромереж, шляхів тощо); сприяння збиранню, збуту

сільськогосподарської продукції; підготовки кадрів для сільськогосподарського виробництва;

— наданні субсидій для підтримки сільського населення з низькими доходами;

— зміцненні кормової бази, розвитку комбікормової промисловості, поліпшенні якісного складу поголів’я з метою підвищення продуктивності худоби і птиці; споживання продуктів харчування на душу населення на рівні норм, наближених до раціональних;

— збільшення прибутків товаровиробників сільськогосподарської продукції, пов’язаних з виробництвом продукції та її реалізацією на зовнішніх ринках;

— розвитку аграрної науки і освіти.

Список використаної літератури

1. Арапова В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Вінницький фінансово-економічний ун-т. — Вінниця : ПП «Вид-во «Тезис», 2005. — 160с.
2. Дорогунцов С., Заяць Т. А., Бандур С. І. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2000. — 363с.
3. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . — К.: Кондор, 2004. — 293 с.
4. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.
5. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.
6. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.
7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.
8. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.
9. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.
10. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
11. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.