Суть та основні функції грошей у сучасних ринкових економіках

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сучасні теоретичні погляди на гроші

1.1. Економічна сутність грошей. Сучасні грошові теорії

1.2. Суть та основні функції грошей у сучасних ринкових економіках

РОЗДІЛ 2. Суть і механізм формування пропозиції грошей

2.1. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати

2.2. Ефект мультиплікатора грошової бази

РОЗДІЛ 3. Структура та динаміка грошової пропозиції в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. Важливу роль у забезпеченні процесу розширеного відтворення відіграють гроші. На їх використанні базується більшість економічних інструментів господарювання: ціноутворення, оплата праці, комерційний розрахунок, фінанси, податки, розрахунково-платіжні відносини, інвестиційна діяльність тощо. З урахуванням закономірностей функціонування грошей формується економічна політика держави, відбувається ринкове регулювання всіх сфер економічного життя суспільства.

Грошима можна кількісно виразити економічні процеси і явища у процесі розвитку суспільного відтворення. Так, за їх допомогою підприємство визначає витрати і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва. А на макроекономічному рівні визначають такі показники розвитку економіки: обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів. Без цього неможливе нормальне регулювання соціально-економічного життя суспільства.

Мета: охарактеризуватисуть та функції грошей.

Завдання роботи:

розкрити економічну сутність грошей та показати сучасні грошові теорії;
визначити суть та основні функції грошей у сучасних ринкових економіках;
охарактеризувати функціональні форми грошей та грошові агрегати;
показати ефект мультиплікатора грошової бази;
проаналізувати структуру та динаміку грошової пропозиції в Україні.

РОЗДІЛ 1. Сучасні теоретичні погляди на гроші

1.1. Економічна сутність грошей. Сучасні грошові теорії

У процесі розвитку товарного виробництва виникають і функціонують гроші. Люди завжди намагалися зрозуміти природу грошей, описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювалися в різні теорії, що описують феномен грошей з різних сторін.

Гроші виникають у процесі розвитку обміну як представник еквівалента вартості товару. Вартість товару може бути представлена й особливим реальним товаром (наприклад, фунт срібла) і знаком (наприклад, гривню) тощо. Але сам еквівалент повинний бути реальним. Таке визначення сутності грошей вписується в різні теорії грошей як визначені, історично обмежені описи форм еквівалента. Під таке визначення, наприклад, підходить марксистське розуміння грошей як особливого товару, що виконує роль загального еквівалента, але з обмеженням, що справедливе лише для того історичного етапу, коли представником вартості як еквівалента є реальні грошові товари (золото, срібло). Якщо ж представником стає грошовий знак, то справедливі багато тверджень номіналістичної теорії. Якщо вартість представлена лише ідеально, то йдеться про ідеальні гроші.

У XVI і XVII вв. представники меркантилізму, зокрема англійський економіст Т.Мен, проголосили справжнім багатством суспільства гроші. Для меркантилістів було характерно не тільки ототожнення багатства з грошима, але й ототожнення грошей зі шляхетними металами, у чому і полягає металістична теорія грошей. Відповідно до цієї теорії шляхетні метали є грошима за своєю природою [15, с. 39].

Металісти приписували золоту і сріблу, як таким властивості грошей. Але в дійсності гроші – це не річ, не золото і срібло самі по собі, а виражені через річ виробничі відносини людей у товарному господарстві. Металістична теорія звертає увагу тільки на ті функції, для виконання яких необхідні металеві гроші (функції міри вартості, скарбу і світових грошей), але ігнорує інші функції ( засобу обертання і засобу платежу), що можуть виконуватися і знаками вартості. Один із прихильників металістичної теорії грошей, німецький економіст XIX в. Книс, оголосив поняття “паперові гроші” такою ж нісенітницею, як “паперові булки” [15, с. 42]. Але подібні твердження знаходяться у волаючому протиріччі з фактом існування паперових грошей.

Отже, суть металістичної теорії грошей полягає в тому, що вона:

1) ототожнює гроші зі шляхетними металами, не бачачи їх специфічної суспільної ролі і впадаючи у фетишизм, оскільки приписує золоту і сріблу, як таким, властивості грошей;

2) односторонньо розглядає тільки деякі функції грошей і ігнорує інші їх функції;

3) нездатна пояснити існування паперових грошей [15, с. 43].

Основна ідея кількісної теорії грошей полягає в тому, що величина вартості грошей знаходиться в оберненій залежності від їхньої кількості, тобто чим більше грошей у обертанні, тим менша їхня вартість.

Родоначальниками кількісної теорії грошей були в XVIII в. у Франції – Монтеск'є, в Англії – Юм. На початку XIX в. Д. Рікардо намагався поєднати кількісну теорію грошей зі своєю теорією трудової вартості. У XX в. кількісна теорія грошей одержала широке поширення в політичній економії [15, с. 45].

За Марксом, кількість грошей у обертанні залежить насамперед від кількості товарів, що обертаються. Якщо, наприклад, кількість проданих у країні товарів збільшиться вдвічі, то за інших рівних умов для обслуговування товарообігу буде потрібна вдвічі більша кількість грошей, ніж раніше.

Важливий вплив на кількість грошей у обертанні має рівень товарних цін. Фізичний обсяг товарообігу (кількість проданих товарів у натуральних одиницях – тоннах, метрах і т.д.) може не змінитися, але якщо ціни всіх товарів підвищаться вдвічі, то для обслуговування товарообігу буде потрібно вдвічі більша кількість грошей.

Обидва ці фактори – кількість проданих товарів і рівень товарних цін – можна виразити одним поняттям “сума товарних цін”; вона являє собою “суму добутків кількості кожного товару на його ціну” [15, с. 48].

Третім фактором, що визначає кількість грошей у обертанні, є швидкість обертання грошей, що вимірюється числом оборотів грошової одиниці за відомий період часу. У зв`язку з тим, що ті самі гроші протягом року неодноразово переходять із рук у руки, обслуговуючи продаж багатьох товарів, кількість грошей у обертанні менша, ніж сума товарних цін.

У 40-х рр. економісти, поєднавши номіналістичну теорію грошей з кількісною, створили теорію “регульованої валюти”. Найвидатнішим представником останньої став англійський економіст Дж. М. Кейнс. Він стверджував, що металеві гроші – “варварський пережиток”, тому що паперові гроші не тільки не гірше, але значно краще металевих. Перевагу паперових грошей Кейнс вбачав у тім, що кількість їх у обертанні може регулюватися державою [4, с. 29].

За Кейнсом, через регулювання кількості грошей у обертанні держава може регулювати рівень товарних цін, рівень заробітної плати і всю економіку. Паперові гроші вважаються ним “регульованою валютою”, а в збільшенні їхньої кількості він бачить ключ до збільшення попиту на товари, до скорочення безробіття і виходу з кризи [4, с. 30].

Сучасна ринкова економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні операції проводяться з участю грошей як засобу обміну. Використання грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів.

У сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору. Грошима називається:

— загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов'язань;

— сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій [4, с. 34].

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

1. Символічні, або декретивні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов'язань держави і не мають власної невід'ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима.

2. Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима – їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах. Будь-який депозит є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги [12, с. 15].

Відповідно до такого підходу можуть бути розкриті і функції грошей, що являють собою способи здійснення, реалізації сутності грошей. Так, якщо гроші являють собою еквівалентну вартість, то тим самим вони уже вимірюють вартість товару в обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Здійснення такої функції знаходить вираження в категорії ціни, що являє собою грошове вираження вартості товарів. Вартість, представлена в грошовій одиниці, виступає як масштаб цін. У сучасних умовах золотий зміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує остаточний перехід від грошово-товарної до знакової форми вартості. У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають як засіб вираження вартості товару[12, с. 16].

Виконання грошима функції засобу представлення одиниці вартості, за допомогою якої здійснюється функція вираження вартості товару, інтегрується у функції міри вартості. Однак гроші не просто вимірюють вартість, але і представляють її в русі, у переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів, послуг, податкових платежів тощо, тобто виступають засобом платежу.

Платіжний засіб виступає таким у відношеннях і з продавцем, і з покупцем. Але для покупця гроші також є і купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобу інтегруються у функції засобу обігу. Адже через ці функції приводяться в реальний рух товари. Дві інтегральні функції: міри вартості і засобу обігу для грошей найбільш істотні. Без них гроші б не були грошима. Інші функції, можуть виконуватися грошима, а можуть і не виконуватися.

Важливими функціями виступають, насамперед, функції збереження вартості, заощадження і нагромадження. Важливо, щоб випавши з обороту гроші не утратили свою вартість, зберегли її (засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обороту.

Таким чином, гроші виконують такі основні власні функції і підфункції:

1. Міра вартості:а) засіб вираження вартості;б) засіб представлення одиниці вартості;

2. Засіб обігу:а) купівельний засіб;б) засіб платежу.

3. Засіб нагромадження:а) засіб заощадження;б) засіб збереження вартості [3, с. 80].

1.2. Суть та основні функції грошей у сучасних ринкових економіках

Виходячи на міжнародну арену гроші починають виконувати функцію світових грошей. Спочатку таку функцію виконувало золото. Але поступово на його місце прийшли національні валюти розвинених країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.), частково такі функції виконують колективні валюти (СДР — спеціальні права запозичення, євро — європейська валютна одиниця) [15, с. 167].

Проте функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з перерахованими вище, тому що вона виражає не способи реалізації грошей, і сферу їхнього здійснення. У подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних грошей тощо.

До речі, євро в цьому випадку — не світові, а регіональні, європейські гроші.

У грошовому обігу використовуються різні форми грошей: наявні і безготівкові, чеки, векселі тощо. Усі вони входять до поняття широких грошей і утворюють залежно від ступеня ліквідності (тобто здатності перетворюватися в готівку, яка має абсолютну ліквідність) визначені грошові агрегати (М , М2, М3, L) [15, с. 169].

У сучасних умовах існують різні форми обміну і грошей. Так, в умовах нестабільності господарських зв'язків в Україні й інших країнах перехідної економіки широкий розвиток одержав бартер, що являє собою обмін товарами без використання валюти, готівки чи безготівкових коштів. Однак бартер частково використовується й у країнах з розвиненою ринковою економікою у зв'язку з великою дорожнечею посередницьких послуг.

У сучасних умовах у країнах Заходу широко поширені кредитні картки, що являють собою використовуваний у роздрібній торгівлі й у сфері послуг документ, що поєднує платіжно-розрахункову і кредитну функції. Як правило, це пластикова картка, на якій закодовані дані про її власника і наявність у нього коштів. Розширюється також використання дебетових карток, що дозволяють не тільки знімати гроші з рахунка для оплати покупок, але і вносити гроші на рахунок.

В Україні до проведення грошової реформи функціонував купон, що представляв гроші в наявному обороті. Купон не став повноцінними грошима, але виконував деякі їхні функції в обмеженій сфері.

Валютний курс являє собою ціну грошової одиниці даної країни, виражену в грошовій одиниці іншої країни. Він залежить від співвідношення реальної купівельної спроможності валют і забезпечує еквівалентність обміну.

У міжнародній практиці розрізняють фіксований і плаваючий валютні курси. Існують також валютні коридори, що дозволяють валюті коливатися у визначених рамках. Валютний коридор змінюється відповідно до коливань попиту та пропозиції валют. Змінний валютний курс передбачає вільну конвертованість валют, тобто вільний і необмежений обмін однієї валюти на іншу. Вільно конвертованими валютами виступають долари США і Канади, валюти країн Європейського співтовариства, Японії і деяких інших країн[15, с. 172].

Одним з найважливіших законів ринкової економіки є закон вартості. Суть закону вартості полягає в тому, що товари обмінюються відповідно до суспільно необхідних витрат праці на їхнє виробництво. Як правило, ціна відхиляється під впливом попиту та пропозиції нагору чи униз від вартості, але такі коливання відбуваються навколо вартості як закону цін. Закон вартості діє об'єктивно незалежно від волі і свідомості людей у виробництві і у сфері обігу.

Існують також закони грошового обігу, знання яких необхідне для забезпечення рівноваги грошової системи. Основне рівняння обміну:

MV=PQ

де М — маса грошей у обігу;

V- швидкість обігу грошей;

Р — рівень цін;

Q — обсяг реалізованих товарів і послуг [15, с. 180].

Ліва частина рівняння показує, на яку суму цін може бути реалізовано товарів при наявній кількості грошей і даній швидкості їх обігу. Права частина рівняння являє собою добуток ціни і кількості товарів, що дає також суму цін усіх товарів. Ясно, що права і ліва частини повинні бути рівні. Існують також і інші рівняння грошового обігу, що враховують різні чинники. Одним з них, що враховує кредитні відносини і взаємозаліки платежів, виступає формула:

Сц-Кр+Л-В

де ДО — кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ — сума цін товарів, що підлягають реалізації;

Кр — сума цін товарів, проданих у кредит;

П — платежі готівкою;

В — платежі, що взаємопогашаються;

ОБ — швидкість обігу грошової одиниці [15, с. 181].

Якщо ж в обігу буде більше, ніж необхідно, паперових грошей, то вони усі залишаться в обігу, але їх реальна цінність знизиться внаслідок зростання цін рівно в стільки разів, у скільки разів їх більше, ніж необхідно. Знецінювання грошей унаслідок переповнення каналів грошового обігу називається інфляцією.

Інфляція пов'язана, як правило, із зростанням цін. Однак не всяке зростання носить інфляційний характер. Якщо, наприклад, збільшуються витрати праці на видобуток корисних копалин, то це означає зростання і відповідно цін. Але це не наслідок випуску в обігу зайвих грошей і не являє собою інфляцію. Однак у макроекономіці часто під інфляцією розуміють усяке підвищення цін. Інфляція може виявлятися в різних формах.

Інфляція має багато різних характеристик. Це знаходить вираження у відповідних категоріях (наприклад, інфляція якості, інфляція доходів, подавлена, стримувана, хронічна, галопуюча, імпортована, кредитна, гіперінфляція тощо) [15, с. 184].

РОЗДІЛ 2. Суть і механізм формування пропозиції грошей

2.1. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати

Можливість утворення й розвитку функціональних форм закладена в самій сутності грошей, природі їх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального еквівалента вартості, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Маючи відносну самостійність, форми грошей характеризуються власною сукупністю функціональних проявів.

Сучасні структурні елементи грошової маси виступають у вигляді кредитних грошей, вони є борговим зобов’язанням держави та комерційних банків. Так, паперові та металеві гроші є борговим зобов’язанням держави, а чекові та інші види вкладів – борговим зобов’язанням банків і ощадних закладів. Номінальна вартість сучасних грошей не відповідає їхній реальній вартості.

В сучасних умовах основними чинниками, що підтверджують вартість грошової одиниці, є:

— прийнятність, тобто, кожен з нас використовує гроші у разі обміну та приймає їх до обміну за результати праці, товари або послуги, оскільки впевнений, що в будь-який час він зможе обміняти їх на необхідні реальні блага;

— гроші виступають законним засобом платежу, тобто, наша впевненість у прийнятності паперових грошей обгрунтовується тим, що держава законодавчо об’явила готівкові гроші законним платіжним засобом, тобто, вони є декретивними грошима;

— відносна рідкість, тобто на ринку вартість грошей визначається співвідношенням попиту та пропозиції, причому за постійного попиту вартість або купівельна спроможність грошової одиниці буде визначатися пропозицією грошей [4, с. 190].

Білонні монети – гроші з малою внутрішньою вартістю. Це неповноцінні розмінні монети, номінальна вартість яких перевищує вартість вміщеного в них металу та витрат на їх виготовлення. До них належать паперові гроші та монети, що виготовлені з неблагородних металів [4, с. 193].

Грошова маса (Money stock MS) – сума готівкових грошей (C) плюс депозити (D):

MS = С + D.

Грошова пропозиція (Money suply Мs) – містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто Мs = С + D. Фактично – це агрегат М1, де готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а чекові депозити- зобов’язання комерційних банків [4, с. 194].

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами, тобто тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних) [4, с. 195].

Грошові агрегати – це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни [4, с. 195].

Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності [4, с. 201].

Поняття “грошовий агрегат” досить точно відбиває сутність явища. Багато з його складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але вони виконують якусь із функцій або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і агрегуються грішми у свій рух як власні елементи.

Найпоширеніша класифікація грошових агрегатів використовується у США, де використовують такі агрегати як М1, М2, М3, L, D. Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових агрегатів М2 і М3 [15, с. 212].

Згідно з класифікацією, що використовується в Україні, грошові агрегати визначаються таким чином:

Агрегат М1:

1) гроші поза банками (С);

2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D).

Агрегат М2 = М1 + . . .:

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження [15, с. 214].

Агрегат М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

Виходячи із специфічної природи грошей (золотих, паперових, кредитних), діють чітко визначені закони грошового обігу.

В умовах обігу золота а також паперових і кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, необхідних для виконання ними функцій засобу обігу і засобу платежу, визначається за такою формулою:

Г=( ? ЦТ – К + П – ВП ) / 0,

де Г – кількість грошей, необхідних для обігу;

? ЦТ – сума цін товарів, що знаходяться в обігу;

К – сума цін товарів, що продані в кредит;

П – платежі, яким наступив термін уплати;

ВП – взаємопогашуючі платежі;

0 – число обертів грошової одиниці [15, с. 215].

Надлишково випущені в обіг гроші залишаються в скарбах. При паперово-грошовому обігу варто випускати в обіг стільки, скільки вони заміщають золотих, базуючись на дії об’єктивного економічного закону паперових грошей, інакше виникає переповнення каналів обертання паперовими грішми, які знецінюються. Більшість економістів Заходу користуються рівнянням обміну І. Фішера:

М?V=P?Q,

де М – грошова маса;

V – швидкість обертання грошей;

Р – рівень товарних цін;

Q – кількість товарів.

Це рівняння виражає кільнісні залежності між сумою товарних цін і грошовою масою, що обертається. Контроль за грошовою масою необхідний з метою впливу на ціни, виробництво, зайнятість [15, с. 216].

2.2. Ефект мультиплікатора грошової бази

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська система управляє пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку — економічні важелі, спираючись на які, він здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг в країні. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, які широко використовуються у визначенні потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси.

Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей [11, с. 309].

Тоді пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (m):

Ms = Мh x m

Грошову базу, яка має властивості мультиплікаційного впливу на пропозицію грошей, ще називають ланкою підвищеної ефективності, або «сильних» грошей. Цей показник відомий у монетарній теорії як Мh — high — роwегеd mопеу. Він визначає категорію грошей, яка може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто відноситься до числа найважливіших показників діяльності банківської системи щодо впливу на ситуацію, яка складається на грошовому ринку [11, с. 310].

За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах (залишків кас банків) і резервів комерційних банків, що є на рахунку в центральному банку. При цьому загальний обсяг банківських резервів включає суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку.

Банківські резерви — це категорія, яка включає також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М0, М1). Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який переважно впливає на структуру грошової маси. Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і — навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною. Наявність такого зв'язку створює монетарну базу для впливу на масу грошей через систему регулювання банківських резервів. Для цього в кожній країні вводиться механізм обов'язкового резервування банківських пасивів [11, с. 312].

Якщо фактична сума резерву, включаючи залишок каси, виявиться меншою від суми обов'язкового резерву, банк зобов'язаний негайно поповнити свої резерви. Якщо фактичний резерв виявиться більшим обов'язкового, то це свідчить про наявність у банку вільного (наднормативного) резерву, в межах якого комерційний банк може здійснювати кредитну експансію. Отже, вільні резерви виступають у ролі кредитного потенціалу банку.

Зв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку [11, с. 313].

Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про те, що зі збільшенням резервної норми або при більш високому співвідношенні готівки стосовно депозитів, величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратно разів кількісні параметри грошової маси, тобто він показує максимальну кількість нових грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на відкритому ринку.

Грошова маса має певне кількісне вираження, складну структуру та динаміку руху. Для якісної характеристики грошової маси важлива її структура, а у практиці регулювання — обсяг і динаміка руху, а також структурна характеристика.

В економіці грошова маса є важливим чинником, який впливає на рівень цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу. Обсяг грошової маси стає результатом складної взаємодії багатьох суб'єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-грошових органів, які визначають розмір грошової бази. Комерційні банки встановлюють розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів. Небанківський сектор вирішує, як розподіляти свої грошові кошти між строковими, ощадними, поточними вкладами та іншими зобов'язаннями, фінансовими активами або просто збереженням готівки. Обсяг грошової маси формується внаслідок прийняття цих рішень [11, с. 316].

РОЗДІЛ 3. Структура та динаміка грошової пропозиції в Україні

Рух суспільного продукту і національного доходу, створення доходів в економіці невіддільні від грошових відносин, які формуються між населенням, урядом, підприємствами та організаціями. Такі відносини характеризуються обсягом грошового обороту, тобто сукупністю операцій, у процесі виконання яких відбувається рух грошової маси.

Грошова база — сума готівки в обігу, готівки в сейфах і касах банків та резервах комерційних банків на їх рахунках у НБУ.

На обсяг грошової маси в кожному агрегаті впливають різні чинники. Так, обсяг агрегату М0 передусім залежить від обсягу товарообороту і швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів — М1, М2, М3 — визначаються, крім цього, рівнем кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб'єктів обороту тощо. Ці відмінності необхідно враховувати під час використання того чи іншого агрегату в регулюванні грошового обороту [11, с. 318]. Рівень монетизації розраховують за формулою:

РМ= М3/ВВП

Обсяг грошової маси:

М3=РМ•ВВП

Наприклад, на підставі наведених даних про обсяги валового внутрішнього продукту країни і грошової маси в обігу (агрегат М3) за два періоди (див. табл. 3.1.), можна розрахувати рівень монетизації в базисному та звітному періодах. Проведемо факторний аналіз динаміки:

Таблиця 3.1.

Факторний аналіз динаміки рівня монетизації 2007-2008 рр.

Показник

Обсяг за рік

2007

2008

ВВП, млн грн

Агрегат М3, млн грн

Рівень монетизацїі (РМ), %

93365

12541

13432

102593

15718

15321

а) обсягу грошової маси, що перебуває в обігу — агрегат М3;

б) рівня монетизацїі. Отже:

А(Мз)рМ = (РМ-РМ0)ВВП1= (15,321-13,432)-102593 = 1937,98 млн грн,

А(М3)ввп =(ВВП4 -ВВП0)РМ0 = (102593 — 93365) • 13,432 = 1239,5 млн грн,

А(М3 )рМ = М3 + АМ3ВВП = (М3 — (М3 )0 = 1937,98 + 1239,5 = 15718-12541 = 3177млн грн.

АРМ = АРМ(М3 ) + АРМ(ВВП) = АРМі — АРМ0,

АРМ = 3,097 + (-1,2) = 15,321 -13,432 = 1,89%.

Що менша частка М0у загальній грошовій масі, то ефективнішою та розвиненішою вважають національну грошову систему. Найвагомішими причинами збільшення частки готівки в обігу є намагання багатьох суб'єктів господарювання здійснювати розрахунки готівкою з метою уникнення податків, низький рівень довіри юридичних і фізичних осіб до комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ.

Принципово новою для економічного розвитку України стала проблема дефляції, перші ознаки якої з’явилися у липні 2006 року. Зниження індексу споживчих цін спостерігалося протягом трьох з п’яти перших місяців 2007 року (в лютому, березні, травні).

Дефляція в Україні виглядає парадоксальною, оскільки відбувається на тлі зростання основних показників внутрішнього ринку — доходів і витрат населення, роздрібного товарообороту, а головне – суттєвого збільшення грошової пропозиції.

Між тим, фактичні дані не підтверджують тезу щодо відставання платоспроможного попиту від товарної пропозиції на споживчому ринку. Збільшується відрив грошових витрат населення на купівлю товарів і оплату послуг від обсягу офіційно зареєстрованого продажу споживчих товарів (табл. 3.2.).

Дефляція сигналізує про наростання системних диспропорцій в національній економіці.

Таблиця 3.2.

Грошові витрати населення і споживчий ринок

Показник	2006	2007	Січень-березень 2008
Витрати на купівлю товарів і оплату послуг, млн грн.	59024	78017	33791
Обсяг продажу споживчих товарів	49610	58589	14917
Відношення, разів	1,19	1,33	2,26

З нашої точки зору, одним із можливих пояснень феномена дефляції може бути виникнення умов, за яких вітчизняне виробництво вичерпало спроможність реагувати на зростання споживчого попиту за рахунок екстенсивного збільшення обсягу пропозиції, і частина коштів населення починає “проминати” офіційний оборот, потрапляючи на напівлегальний ринок (торгівля необлікованою продукцією, контрабандними товарами, надання незареєстрованих послуг тощо), який, не відчуваючи дефіциту оборотних коштів, фіскального тиску та низки інституційних обмежень, які останнім часом все більше обтяжують офіційний сектор економіки, “стерилізує” “надлишок” грошових доходів населення.

Такий висновок підтверджується також нееластичністю цін до збільшення пропозиції грошей. У таблиці 3.2 наведено приклад різкого (від 1,33 до 2,26 раза) стрибка співвідношення грошових витрат населення на купівлю товарів і оплату послуг та обсягу продажу споживчих товарів у І кварталі 2008 року. Не виключено, що цей показник також свідчить про “вихід на світло” частини прихованої оплати праці. Непрямим чином це підтверджується зростанням частки готівки поза банками в обсязі грошової маси, яка, поряд з легальним оборотом, обслуговує й “тіньову” економіку [6, с. 22].

Отже, дефляційні явища в економіці України є зовнішнім проявом суттєвих макроекономічних диспропорцій, і насамперед — недоліків чинної грошово-кредитної політики, одним з провідних важелів якої з часів макроекономічної стабілізації другої половини 90-х рр. минулого століття залишається рестриктивне регулювання безготівкових грошей. З огляду на те, що інфляція в Україні насамперед виникає в обігові готівки, тоді як уряд і НБУ в змозі регулювати через монетарні та фіскальні механізми лише безготівковий обіг, здійснення антиінфляційних та профілактичних заходів потребує значно більшої амплітуди регуляторних заходів. Зокрема, з метою стерилізації різкого збільшення обсягу грошової маси у грудні 2007 року, Нацбанк протягом січня-лютого 2008 року здійснив продаж належних йому облігацій внутрішньої державної позики на загальну суму 858,5 млн гривень. У свою чергу, Міністерство фінансів України за 5 місяців 2008 року витратило на обслуговування свого боргу за ОВДП 1315 млн гривень. З огляду на те, що основними покупцями ОВДП виступали НБУ та комерційні банки, цей захід також слід, на нашу думку, вважати інструментом стерилізації, тобто вилучення грошей з поточного обороту [6, с. 23].

Протягом останніх трьох років грошово-кредитна політика України знаходилась під жорстким впливом екзогенних (зовнішньоекономічних) чинників. Значний приплив іноземної валюти в результаті активізації експортної діяльності вітчизняних товаровиробників створив, з одного боку, сприятливі умови для стабілізації (а потім і для ревальвації) обмінного курсу гривні та нарощування валютних резервів, з іншого, поставив НБУ перед необхідністю здійснення збільшення грошової пропозиції майже виключно через валютний ринок.

Усвідомлюючи важливість стабільного збільшення кредитної пропозиції, необхідного для повноцінного реагування реального сектора економіки на зростаючий споживчий та інвестиційний попит, Національний банк здійснював спроби поетапного зниження облікової ставки та реанімування інструменту рефінансування комерційних банків. У 2007-2008 рр. мали місце вісім таких знижень (з 27 % на початку 2007 року до 25 % з 10.03.2007 р., 21 % з 7.04.2007 р., 19 % з 11.06.2007 р., 17 % з 19.08.2007 р., 15 % з 10.09.2007 р., 12,5 % з 10.12.2007 р., 11,5 % з 11.03.2008 р., 10 % з 04.04.2008 р.) [6, с. 24].

Проте адекватної реакції з боку комерційних банків не відбулося. У 2007 році за середньої дисконтної ставки НБУ 19,7 % ставка по кредитах комерційних банків становила 26,1 %, а в національній валюті – 31,9 %. За підсумками першого кварталу 2008 року за середньої ставки НБУ 12,3 % кредитний процент становив 23 %, а в національній валюті – 27,6 % [6, с. 24]. Таким чином, спостерігається продовження тенденції збільшення розриву між ставкою НБУ та ставками комерційних банків (від 1,6 раза до 2,2 раза для кредитів в національній валюті). При цьому розрив між середньозваженою процентною ставкою по кредитах комерційних банків і приростом споживчих цін збільшився з 6,9 процентного пункту в 2006 році до 20 у 2007 році та 24,3 у I кварталі 2008 року (табл. 3.3). Практично незмінною (на рівні 24±3 % річних) залишається процентна маржа між кредитними і депозитними ставками.

Таблиця 3.3.

Рівень інфляції та процентні ставки комерційних банків у 2006-2008 рр.

Показник	2006	2007	Січень-березень 2008
Приріст споживчих цін, %	25,8	6,1	-1,1
Процентні ставки комерційних банків за кредитами, %	32,9	26,1	23,2
Різниця між процентною ставкою за кредитами і темпом приросту споживчих цін, процентних пунктів	6,9	20,0	24,3
Процентні ставки комерційних банків за депозитами, %	10,9	9,9	8,8

Безпосереднім чинником недієвості ставки рефінансування в регулюванні кредитних ставок є незначні обсяги самого рефінансування комбанків кредитними ресурсами НБУ. Так, у 2007 році обсяг централізованих кредитних ресурсів НБУ (рефінансування комбанків) зріс з 433 до 562 млн гривень (вперше з 2003 року), а за 4 місяці 2007 року — знизився до 507 млн гривень. Їхня частка в кредитах комерційних банків з року в рік скорочується (у 2003 році – 11,3 %, 2004 – 5,7 %, 2005 – 4,2 %, 2006 – 2,3 %, 2007 – 2,0 %, 4 місяці 2008 – 1,7 %) [6, с. 25].

При цьому фактично відсутні довгострокові (понад 6 місяців) інструменти рефінансування комерційних банків, які давали б банкам змогу вирішувати за їхньою допомогою не поточні проблеми (наприклад, з виконанням норм резервування), або проблеми фінансового оздоровлення (часто вже невирішувані), а більш стратегічні завдання. Це також негативно впливає і на загальну строкову структуру кредитування економіки, де довгострокові (понад 1 рік) кредити займають лише 18-24 % від загального обсягу наданих банками позик. Більше половини наданих НБУ під рефінансування кредитів — кредити для миттєвої підтримки ліквідності (до 2007 року – ломбардні, після – кредити овернайт, причому в 2007 році частка наданих кредитів овернайт від загального обсягу рефінансування зросла до 84 %). Крім того, далеко не всі банки можуть скористатись цими кредитами, оскільки не в усіх в інвестиційному портфелі наявні державні цінні папери, які приймаються у заставу.

Значний попит на грошові ресурси, який диктується економічним зростанням та розширенням сфери грошового обігу, обумовлює збільшення обсягів кредитування, незважаючи на надмірно високі реальні кредитні ставки. Якщо обсяги кредитної діяльності на початку 2007 року охоплювали 57 % всіх активів комерційних банків, наприкінці 2007 року – 63 %, то на 1 травня 2008 року цей показник становив майже 66 %. У структурі кредитного портфеля найбільшу питому вагу мають кредити, надані суб’єктам господарювання: 81,5 %. Кредити, надані фізичним особам, як і раніше, мають невелику частку – лише 5,1 % [6, с. 27].

Між тим, в 2008 році спостерігається уповільнення темпів зростання обсягів кредитування у порівнянні з 2007 роком. За підсумками 4 місяців вони зросли лише на 8,6 %, тоді як за 2006 рік темп приросту (на тлі значно більш високої інфляції) склав 45 %.

Отже, завдання суттєвого збільшення обсягів банківського кредитування залишаються гострими. Як зазначалося в телеграмі Нацбанку на початку квітня 2008 року, “правління Національного банку занепокоєне таким формуванням кредитної політики банками, яке не відповідає економічним процесам, що відбуваються, не орієнтоване на розвиток та зростання внутрішнього ринку попиту та пропозиції, не відповідає існуючому стану грошово-кредитного ринку” [6, с. 27].

ВИСНОВКИ

У сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору. Грошима називається: загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов'язань; сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Гроші виконують такі основні власні функції і підфункції:

1. Міра вартості: а) засіб вираження вартості; б) засіб представлення одиниці вартості;

2. Засіб обігу: а) купівельний засіб; б) засіб платежу.

3. Засіб нагромадження: а) засіб заощадження; б) засіб збереження вартості.

Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю.

Таким чином, слід зробити висновок про те, що існуюча модель монетарної політики в Україні фактично не стимулює зростання грошової пропозиції. Остання відбувається вимушено, причому приріст грошової маси супроводжується прямими та непрямими стерилізаційними заходами, внаслідок чого операційний попит на гроші зростає набагато швидше, підтримуючи високий рівень процентних ставок комерційних банків. Надходячи в економіку у вигляді оборотних коштів, гроші не встигають перетворитися у свою “довгу” форму через надмірно високу вартість кредитних ресурсів. Така модель, дійсно, дозволяє запобігти інфляційним тенденціям, проте вона так само не здатна й виконувати будь-яку стимулюючу роль стосовно економічного зростання. Фактично, Національний банк виявився позбавленим можливості дієво впливати на грошово-кредитну політику в державі [6, с. 28].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. — М.: АО «Финстатинформ»,2001. — 272 с.
Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 2006. — 413 с.
Гриценко Олена. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник.-К.: снови, 2005. — 180 с.
Гроші /Упоряд., авт. вступ. ст. А.А. Чухно. — К.:Україна, 2008 — 510 с.
Дзюблюк О. Грошова система України: глобалізаційні фактори впливу // Вісник Національного банку України. — 2007. — № 7. — С. 14-22
Дзюблюк О. Грошово-кредитна політика в період кризових явищ на світових фінансових ринках //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 5. — С. 20-30
Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /Пер. с англ. В. Лукашевича и др.; Под общ. ред. В. Лукашевича, М. Ярцева. — СПб., 2004. — 496 с.
Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання /М. Олексієнко, В.Ольшанський, Д. Лилак, Е.Першиков — К.: «Козаки», 2006. — 144 с.
Кухарська Н. Специфіка грошово-кредитного регулювання в Україні // Економіст. — 2009. — № 3. — С. 55-57
Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/ Под ред. Л.Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2004. — 592 с.
Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С.Панчишин, Г.Стеблей, А.Стасишин. — К.: Основи, 2007. – 963с.
Муценко Г. Гроші, їхня сутність і функції // Економіка України. — 2007. — № 9. — С. 14-21
Нуреев Р.М. Деньги, банки и денежно-кредитная политика: Учебное пособие.- М.:Финансист-Информ, 2005. — 128 с.
Общая теория денег и кредита: Учебник / Под ред. К. Ф. Жуковой. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2005, — 304 с.
Харрис Л. Денежная теория: Пер. с англ./Общ. Ред. и вступ. ст. В. М. Усоскина. — М.: Прогресс, 2000. — 750 с.

Освіта та самоосвіта

Суть та основні функції грошей у сучасних ринкових економіках

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сучасні теоретичні погляди на гроші

1.1. Економічна сутність грошей. Сучасні грошові теорії

1.2. Суть та основні функції грошей у сучасних ринкових економіках

РОЗДІЛ 2. Суть і механізм формування пропозиції грошей

2.1. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати

2.2. Ефект мультиплікатора грошової бази

РОЗДІЛ 3. Структура та динаміка грошової пропозиції в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Розділи

Теги