ВСТУП

Гроші та грошові відносини є найвагомішим складником економічних процесів у системах національної та світової економіки. Складність і всеосяжність грошових процесів в економічній діяльності та всіх сферах людського буття постійно привертали увагу провідних учених свого часу.

Подолання негативних явищ економіки та перехід до економічного зростання значною мірою пов’язані з позитивною динамікою розвитку монетарної сфери.

У сучасних економічних системах монетарні процеси, з одного боку, є складником ринкового механізму, а з другого – найповніше уособлюють можливості сучасних ринкових економік. У ринковому механізмі ринок грошей набуває характеру всезагального зв’язку, який з’єднує в єдину економічну систему окремі економічні акти, забезпечує співставність затрат та результатів, дає учасникам економічної діяльності необхідні грошові інструменти для ведення та розширення економічної діяльності. Грошовий ринок знаходиться в центрі більшості монетарних теорій як основа формування грошових процесів, що визначають їх характер, інтенсивність та особливості функціонування. Складність та багатогранність змісту та ролі грошового ринку в економічній діяльності постійно породжує нові аспекти визначення їх змісту та суті.

Серед багатьох аспектів визначення грошей у більшості випадків основна увага приділяється: а) ролі грошового ринку в макроекономічних процесах; б) місцю грошового ринку в розподілі і перерозподілі фінансових ресурсів.

1. Основні напрямки розвитку грошового ринку України

Грошовий ринок спроможний ефективно виконувати властиві йому функції лише в умовах фінансової та економічної стабільності та сформованих механізмів взаємодії попиту та пропозиції на гроші.

Становлення грошового ринку пов’язано з синхронним розвитком основних ринкових інститутів: банківської системи, національної грошової системи, платіжної системи та повноцінного ринку цінних паперів. Створення сучасної дворівневої банківської системи пов’язано з формуванням основних механізмів грошового ринку. Банківська система на чолі з центральним банком є основним учасником грошового ринку. Механізми грошового ринку дають змогу НБУ створювати систему регулювального впливу на параметри національних грошей. На грошовому ринку НБУ проводить заходи для забезпечення макроекономічної стабільності.

Створення грошової системи, спроможної забезпечити стабільність національної грошової одиниці, є визначальною умовою повноцінного функціонування механізмів грошового ринку. Грошова система інтегрує основні елементи грошового ринку та забезпечила умови для його повноцінного розвитку. У структурі грошової системи грошовий ринок виконує ряд функцій, серед яких найістотнішим є визначення внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей.

Платіжна система забезпечує в структурі грошового ринку проходження грошових потоків та мобільність грошових коштів при здійсненні регулювальних заходів НБУ. Грошовий ринок вимагає існування розвиненої платіжної системи, яка створює технічні передумови для застосування сучасних методів його регулювання.

Ринок цінних паперів є складовою механізму регулювання грошового ринку. Здійснення операцій на вторинному ринку цінних паперів дає змогу регулювати ліквідність комерційних банків і впливати на параметри грошової маси. Проте обмежені можливості вторинного ринку цінних паперів не дають змоги здійснювати в повному обсязі операції на відкритому ринку.

Фінансово-економічна стабілізація забезпечує використання потенційних можливостей грошового ринку. За своєю економічною суттю грошовий ринок є механізмом, який дає змогу лише коригувати уже сформовану динаміку економічного розвитку. Тому грошовий ринок спроможний ефективно функціонувати в уже сформульованому і відносно стабільному економічному середовищі.

Стабілізація і підвищення попиту на гроші або ремонтизація економіки є однією з складових повноцінного грошового ринку. Коливання попиту на гроші та зміна швидкості їх обігу дестабілізують грошовий ринок і вимагають постійних заходів для його збалансованості.

Пропозиція грошей є ендогенним чинником грошового ринку, характер формування якої змінювався в контексті трансформаційних процесів. Пропозиція грошей в період ринкових трансформацій переважно пов’язана з процесами емісії і недостатньо корелюється з досягненням бажаних параметрів грошового ринку.

Грошовий ринок є визначальним складником ринкових механізмів, якій формує системні зв’язки в національній економіці. Грошовий ринок є об’єктом державного контролю, що пов’язано з його роллю в системі державного регулювання економіки. Механізми грошового ринку дають змогу забезпечувати стабільність національної грошової одиниці та впливати на економічну кон’юнктуру.

Залежно від характеру державного впливу на грошовий ринок можливо виділити: інституційне або довгострокове, стабілізаційне і тактичне або коригуюче регулювання. Для перехідної економіки важливим є інституційне регулювання, пов’язане зі створенням основних ринкових структур, які формують механізми грошового ринку.

Стабілізаційне регулювання грошового ринку почало застосовуватись після запровадження національної грошової одиниці, що знизило рівень інфляції і створило можливості для досягнення макроекономічних цілей з подолання спаду виробництва, безробіття та стабілізації цін. Стабілізаційне регулювання грошового ринку виходить за сферу компетенції НБУ і має здійснюватись у складі затвердженої урядової програми, де узгоджується з заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

Тактичне регулювання грошового ринку знаходиться в повній компетенції НБУ. До сфери регулювальних заходів на грошовому ринку входить усунення незначних змін економічної кон’юнктури та корекції економічного розвитку. Заходи тактичного регулювання дають змогу досягати параметрів функціонування грошового ринку або їх захищати від впливу змін економічної кон’юнктури.

Методи регулювання грошового ринку розвивались залежно від стану ринкових реформ. Згідно з механізмом впливу на функціонування грошового ринку – розподіляється на ринкові або економічні та методи прямого впливу.

Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.  Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики – це підтримування такої динаміки монетарних агрегатів, яка, водночас, задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін . Таку політику характеризують певні макропоказники. (табл.1)

Таблиця 1. Динаміка основних макроекономічних показників України 2006-2010 рр.

Показники	2006	2007	2008	2009	2010 Січень-червень
М0, млн.грн.	74984	111119	154759	157029	168282
М1, млн.грн	123276	181665	225127	233748	532127
М2, млн. грн.	259413	391273	512527	484772	532127
М3, млн. грн.	261063	396156	515727	487298	533504
Частка М0 в М3, %	28,72	28,05	30,01	32,22	31,54
Темпи зростання грошової маси, %	35	52	30	-6	9
Відношення М3 до ВВП, %	47,97	54,97	54,4	53,27	111
Довідково
ВВП, млн.грн	544200	720700	948100	914720	480490
Інфляція, %	11,6	16,6	22,3	12,3	3,3

З даних таблиці бачимо, що протягом 2006-2009 рр. частка грошової маси в обігу поступово збільшується, разом з цим не зменшується доля агрегату М0 в загальній грошовій масі, що не може не вплинути негативно на процес інфляції.

Індекс інфляції у 2007 році склав 16,6 %, у  2008 рік  рівень інфляції складав – 22,3%, у 2009 році – 12,3 %. За січень-червень 2009 року рівень інфляції становив 11,5%. Прогноз рівня інфляції на 2009 рік – 20-25%.

Національний банк України прогнозує інфляцію в 2010 році на рівні 10,5%, у 2011 році – 11,2%. Про це йдеться в Макроекономічному огляді (за серпень), оприлюдненому на сайті Національного банку України.

У НБУ прогнозують, що в другому півріччі 2010 року інфляція посилиться у зв`язку з підвищенням адміністративно регульованих тарифів на 21,2% (у першому півріччі їх зростання становило 3,3%). Базова інфляція залишиться на поточному рівні (7,7% у 2010 році) внаслідок все ще негативного розриву ВВП і ревальвації номінального обмінного курсу.

У 2011 році Нацбанк прогнозує незначне зростання інфляції (до 11%) внаслідок низького врожаю зернових у 2010 році й продовження процесу підвищення адміністративно регульованих тарифів. При цьому, базова інфляція дещо підвищиться внаслідок поступового зменшення негативного розриву ВВП.

У НБУ вважають, що інфляція пального формуватиметься відповідно до очікуваної динаміки світових цін на нафту й збільшенням акцизу на пальне й становитиме 11,3% у 2010 р. і 16% у 2011 р.

У Держбюджеті на 2010 рік було закладено показник інфляції (грудень до грудня) на рівні 13,1%.

Як бачимо, існує певна залежність між обсягом грошової маси та рівнем інфляції. Саме цей принцип застосовувався у грошово-кредитній політиці НБУ для подолання інфляції в країні, тобто скорочувався рівень монетизації (відношення грошового агрегату М3 до ВВП країни у звітному періоді).

Саме перевищення платоспроможного попиту над пропозицією призводить до інфляції в країні, тому для стримування її застосовують методи стримування попиту або збільшення виробництва. Дефляційна політика дозволяє обмежити попит шляхом зменшення державних витрат, підвищення відсоткових ставок за кредити, обмеження грошової маси.

Однак дефляційна політика призводить до стримування економічного зростання в країні. Отже грошово-кредитну політику слід розглядати не тільки в аспекті скорочення рівня споживання, але і в аспекті її впливу на ВВП.

В Україні в 1991-1993 роках застосовувалась практика експансійної грошово-кредитної політики, з 1994 року – рестрикційна (або обмежувальна). Слід визначити, що в 2002 році в країні спостерігалась дефляція на рівні 0,6%, тобто це свідчить про певні успіхи НБУ у політиці стримування інфляції.

Останнім часом в Україні спостерігається скорочення обсягів експорту, тому грошова-кредитна політика має бути спрямована на відтворювання внутрішнього виробничого процесу через надання доступних кредитів для реального сектора та споживачам. Тоді можна розраховувати на довгострокову макроекономічну стабільність в країні.

Внутрішні резерви країни можна залучити за рахунок збільшення економічної активності країни, яка досягається шляхом керованого вливання грошової маси в обіг, навіть якщо при цьому відновляться певні інфляційні процеси.

У 1995-1996 грошова маса оберталася  понад 10 разів на рік, у 2002 році -5-6 разів, у 2003 -3,2 рази на рік, однак з часом спостерігається скорочення швидкості обігу грошової маси. Слід також зазначити, що на шляху до встановлення достатнього рівня безпеки грошового ринку в країні відбувається реформація системи кредитування, стабілізувалось співвідношення короткострокових та довгострокових кредитів у загальній сумі кредитованих населенню ресурсах. Досі актуальною проблемою являється значна частка вартості агрегату М0 у загальній грошовій масі. Через це для запобігання розвитку інфляції в країні НБУ запроваджує процентні ставки по міжбанківським кредитам, що перевищують нормативне значення.

Отже основними загрозами у грошово-кредитній сфері є:

— Обмежувальний характер грошово-кредитної політики, її спрямованість переважно на мінімізацію інфляції, а не на потреби економічного зростання (наслідком є скорочення попиту, зростання безробіття);

— Невисокий рівень монетизації економіки, дефіцит платіжних засобів;

— Надмірна питома вага готівки у загальному обсязі грошової маси;

— Незбалансованість грошового і товарного ринків;

— Обмеженість монетарних інструментів для регулювання пропозиції грошей;

— Недостатній вплив облікової ставки НБУ на вартість кредитів комбанків;

— Незадовільне виконання гривнею функції нагромадження вартості.

Найбільшу загрозу фінансовій безпеці України становить  значна доля агрегату М0 у загальній грошовій масі, що може призвести до зростання рівня інфляції в країни.

Разом з тим, у І півріччі 2010 року спостерігається зростання рівня безпеки грошового ринку та інфляційних процесів за такими складовими.

До позитивних факторів слід відносити:

— збільшення обсягів кредитування реального сектору економіки: незважаючи на уповільнення темпів кредитування економіки, обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання у співвідношенні до ВВП збільшився до 56,7% проти 45,3%. При цьому перевага при кредитуванні реального сектора економіки надавалась галузям, які, насамперед, забезпечують своєчасне повернення кредитів, надійні гарантії та високу дохідність операцій. У структурі вимог банків за кредитами, наданими суб’єктам господарювання за видами економічної діяльності, станом на 01.07.2010 найбільші частки становили кредити, надані суб’єктам господарювання у сфері торгівлі (41,1%) та у переробній промисловості (23,6%);

— зниження рівня інфляційної динаміки: за січень-червень 2010 р. індекс споживчих цін становив 103,3% (за січень-грудень 2009 р. – 112,3%), що, переважно, є наслідком збереження прискорених цінових тенденцій другої половини 2009 р. та зростання цін на ресурси та продовольство на світових ринках.

До негативних факторів у динаміці грошово-кредитної сфери відносимо:

— збільшення обсягу готівки поза банками у співвідношенні до ВВП на з 17% до 35% що свідчить про збереження сприятливих умов для функціонування тіньової економіки.

2. Динаміка та проблеми на ринку грошового капіталу в Україні

Протягом останніх років в Україні досить швидко зростає ринок капіталу. З 2006 по 2007 роки капіталізація українського регульованого ринку акцій зросла майже втричі і досягла 98,1 млрд. грн. або 18,1% від ВВП, порівняно з 8,7% від ВВП у 2005 році. У 2006 році ринок продовжував рости. Капіталізація ринку подвоїлась у порівнянні з 2005 роком та досягла майже 35% від ВВП (див. табл. 2). Торгівельна активність також зростала. Річний обсяг торгів на Першій фондовій торгівельній системі (ПФТС), найбільшій торгівельній платформі в Україні, досягла 14 млрд. грн. у 2008 році, що вдвічі перевищує показник 2007 року. Проте, це дуже низький рівень торгів у порівнянні з капіталізацією ринку, що означає, що вільний обіг акцій на ринку є дуже низьким. Наприклад, частка капіталізації «Криворіжсталі» складає 12% від загальної капіталізації ПФТС, і тільки близько 2% акцій цього підприємства вільно торгуються на ринку.

Таблиця 2

Основні індикатори розвитку ринку капіталу в Україні

	2005	2006	2007	2008	2009
Капіталізація ринку, млн. дол. США	1 520	3 120	4 302	11 778	28 878
Капіталізація ринку, % від ВВП	3,9	7,4	8,7	18,1	35,3
Обсяг торгів, млн. дол. США	1 186	1 176	603	1 320	2 440
включно:  торгівля акціями, млн. дол. США	215,3	126,8	102,6	204,2	483,9

Незважаючи на те, що обсяг торгівлі суттєво зріс протягом останніх років, відношення обсягу торгів до ВВП залишається на низькому рівні порівняно з розвиненими країнами та іншими країнами з перехідною економікою. У 2007 році в Україні загальний обсяг торгівлі акціями складав 0,2% від ВВП, це менше ніж в Латвії (1,3%) та Польщі (4%), значно нижче ніж в Чехії (9%) та Угорщині (10%) та набагато нижче, ніж в Німеччині (47%) та Великій Британії (142%).

Основна торгівельна платформа України, на якій відбувається майже 76% торгів цінними паперами, це електронна торгівельна та інформаційна система — ПФТС. В структурі торгівлі на ПФТС найбільшу частку займає торгівля корпоративними облігаціями (45%), державними облігаціями (26%) та акціями (23%). Решта — це торгівля муніципальними облігаціями (5%) та інвестиційними сертифікатами (1%). Проте, відповідно до українського законодавства, ПФТС не вважається біржею. Одним із наслідків цього є те, що ПФТС не використовується для первинних аукціонів Фонду державного майна України з продажу державного майна. Натомість, юридично визнані біржі3, частка торгів на яких не перевищує 16% від загального обсягу торгів, в основному використовуються для цих цілей. В Україні значна частка торгівлі акціями, майже 80%, відбувається за межами регульованого ринку. Однак, істотна частина цієї торгівлі — це торгівля так званими «смітними акціями»4, що використовуються у нелегальних фінансових схемах. Тому не потрібно перебільшувати проблему великого неофіційного ринку. Більш важливим є торгівля цінними паперами за межами України, що за оцінками експертів складає 80%-90% загального обсягу торгів [1, c. 4].

Порівняно з банківською системою, ринок капіталу розвинений набагато менше. На 1 листопада 2008 року сума банківських депозитів, залучених від населення, скала 64,5 млрд. грн. Це набагато перевищує суму коштів, залучених ринком капіталу до фондів спільного інвестування, сума яких складає близько 200-300 млн. грн.

В Україні вже створено більшість економічних передумов для існування активного ринку капіталу. З одного боку, промисловість країни швидко зростає, потребує і потребуватиме більше капіталу. Наприклад, підприємства комунального господарства потребують близько 32 млрд. грн. інвестицій згідно з розрахунками уряду. З іншого боку, велике населення країни, близько 47 млн., потенційно може накопичити достатню кількість збережень для того, щоб забезпечити необхідну пропозицію капіталу. Таким чином, незважаючи на хороші економічні передумови для розвитку ринку капіталу, його розвиток обмежується проблемами зі сторони як попиту на капітал, так і його пропозиції.

Зі сторони попиту на капітал, вільний обіг акцій дуже обмежений. Менше ніж 10% акцій знаходяться у вільному обігу на фондовому ринку згідно з даними ПФТС. Крім цього, емісія акцій є непопулярним способом залучення капіталу в Україні. У 2008 році з 11754 відкритих акціонерних товариств, зареєстрованих в Україні, акції тільки 673 компаній були представлені у лістингу.

Зі сторони пропозиції капіталу, ринок капіталу є менш привабливим для внутрішніх інвесторів порівняно з банківськими депозитами. Частково це є наслідком урядової політики, оскільки відсотки на депозит не обкладаються податком, на відміну від доходу з капіталу, що оподатковується як звичайний дохід громадян.7 Пропозиція капіталу також значно обмежена через затримку у проведенні пенсійної реформи. Наприклад, за деякими оцінками до 2017 року недержавними пенсійними фондами буде накопичено близько 47 млрд. грн. Більше того, негативний досвід, що спричинив брак довіри населення до фондів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів, також стримують розвиток ринку капіталу в Україні. Для іноземних інвесторів, український ринок не дуже привабливий через валютне регулювання [10, c. 22-23].

Незважаючи на швидке зростання кількісних показників, із організаційно-інституційної точки зору вітчизняний фондовий ринок характеризується певною недорозвиненістю — недостатньо на ринку представлені інвестиційні посередники, венчурні, інвестиційні та пенсійні фонди, а також слабким, порівняно із зарубіжними країнами, розвитком страхових компаній (окремі показники їхньої діяльності представлені у табл. 2).

Кількість страховиків за 2005-2008 рр. зросла з 398 до 469, а їх активи збільшилися з 20,9 млрд грн до 41,9 млрд грн (2 % ВВП), але криза 2008 р. серйозно вдарила по страховому бізнесу в Україні. Кількість недержавних пенсійних фондів упродовж 2005-2008 рр. подвоїлася — з 54 до 109, їх активи збільшилися з 46 до 612 млн грн (0,03 % ВВП), проте незавершеність пенсійної реформи та обмеженість напрямів прибуткового інвестування коштів (переважна частина коштів НПФ розміщена на депозитах у банках) стримує розвиток НПФ в Україні. Так само незначними щодо ВВП є обсяги активів кредитних спілок (0,39 % ВВП) та фінансових компаній (0,23 % ВПП).

Фондовий ринок України дотепер залишається ареною перерозподілу власності, що обмежує виконання ним основної функції — забезпечення умов для безперешкодного руху і раціонального розподілу фінансових ресурсів. Така ситуація викривлює процес ціноутворення — на ціну акцій більшою мірою впливає не стільки вартість (прибутковість) активів підприємства, скільки права власності, що надає володіння акціями. Пояснення цього науковці шукають у наявності своєрідної монопсонії (або олігопсонії) на ринку акцій окремо взятого емітента, за якої монопсоніст — мажоритарний акціонер — має можливість диктувати ціну акцій, які він купує, міноритарним акціонерам. Як наслідок, перший отримує значний трансакційний виграш, тоді як другі зазнають значних трансакцій-них витрат і трансакційний виграш монопсоніста на неорганізованому ринку набагато вищий, ніж на організованому. Підсумкові високі трансакційні витрати залучення капіталу через механізм фондового ринку (низька ліквідність акцій зумовлює необхідність сплати високих дивідендів) зменшує привабливість фондового ринку як джерела залучення фінансових ресурсів. Тому більшість українських підприємств віддає перевагу випуску облігацій, що і зумовлює зазначені вище викривлення у структурі торгівлі цінними паперами [12, c. 42-43].

Отже, до диспропорцій вітчизняного фондового ринку слід віднести [7, с. 25] :

• істотне переважання неорганізованого фондового ринку над організованим і зовнішніх інвесторів над внутрішніми;
• значний корпоративний контроль на ринку акцій та інвестиційну обмеженість його вторинного сегмента;
• значну концентрацію ринку (домінування незначної групи емітентів як за обсягами торгівлі, так і показниками капіталізації, насамперед підприємств базових галузей економіки, ПЕК);
• недооцінку ринком багатьох компаній емітентів внаслідок неповного розкриття інформації про результати їх діяльності та інвестиційні наміри.

Зазначені диспропорції обумовили неспроможність вітчизняного фондового ринку в повному обсязі виконувати свої функції як механізму акумулювання і перерозподілу фінансових ресурсів. Відповідно зросла роль банківського сектору як джерела капіталу в економіці України. Проте за сутністю своєї діяльності банки не могли повноцінно відігравати цю роль, зокрема, через залежність термінів надання кредитів від строкової структури депозитів, а також обмеженість ресурсної бази банків заощадженнями населення та переважно коротко- і середньостроковими зовнішніми запозиченнями. Відтак за невпинного поліпшення кількісних показників розвитку банківської системи, її якісні показники демонстрували незадовільну динаміку. Упродовж 2005-2008 рр. за збільшення обсягу активів банківської системи з 141,5 млрд грн до 927 млрд грн або з 16,7 % ВВП до 42,2 % ВВП, кредити зросли з 91,2 млрд грн до 755 млрд грн (або з 8,6 % до 34,6 % ВВП), з них частка довгострокових кредитів збільшилася з 49 % до 57 %, частка інвестиційних кредитів зменшилася з 14 до 12 % і майже третина з них припадала на іпотечні кредити. Покриття кредитів депозитами впало з 93 % до 48,7 %. За необхідності компенсації підвищених ризиків банки кредитували лише високоприбуткові види діяльності (на кінець 2008 р. 35 % кредитів було зосереджено у торгівлі, 23 % — у переробній промисловості, 15 % — у сфері фінансових послуг), при цьому у зазначений період процентні ставки по кредитах не опускалися нижче 12-13 %.

Відтак структура банківського кредитування залишалася незадовільною з точки зору необхідності стимулювання інноваційно-інвестиційного розвитку.

Крім того, діяльність вітчизняних банків характеризувалася специфічними рисами.

По-перше, у більшості країн комерційні банки не відіграють помітної ролі в довгостроковому пенсійному страхуванні, тоді як українські банки активно розвивають власні пенсійні програми, що, з одного боку:

• робило послуги щодо пенсійних накопичень більш доступними для населення, оскільки великі банки мають необхідні ресурси для їх розвитку (комп’ютерну та інформаційну систему);
• забезпечувало конкуренцію для страхових і пенсійних фондів, а отже сприяло зниженню цін на їхні послуги.

З другого боку, вело до посилення домінування банків на ринку капіталу.

По-друге, практична відсутність небанківських інститутів, недостатня глибина і ліквідність фондового ринку України не створювало належного конкурентного середовища, що обмежувало ефективне ціноутворення на кредитні ресурси і вело до їх завищення.

По-третє, вартість ресурсів комерційних банків суттєво залежала від вартості банківських пасивів, насамперед депозитних ставок та темпів інфляції. За розгортання кризових тенденцій та відпливу депозитних коштів банки намагалися підвищити вартість обслуговування кредитів, що лише збільшувало хвилю неповернень за позиками.

По-четверте, широкий набір видів діяльності, якими займаються українські банки, створює основу для конфлікту інтересів: банки наполегливо рекомендують власні продукти.

Відтак в Україні поступово сформувалася суперечність між інтересами банків щодо зміцнення їх позицій на ринку і загальноекономічними інтересами держави щодо розвитку ефективного ринку капіталу на основі дії механізму ефективної конкуренції. Зазначена проблема поглиблювалася несумісністю моделей розвитку окремих секторів фінансового ринку. Банківська система розвивалася за європейською (німецькою або континентальною), а фондовий ринок — за американською моделлю [10, с. 9].

Потенційний конфлікт інтересів фінансових посередників посилював інформаційну невизначеність на ринку капіталу та створював негативне коло, коли високий рівень концентрації капіталу банків у поєднанні з універсалізацією їхньої діяльності забезпечували умови для наростання монополістичних тенденцій на вітчизняному ринку капіталу. Монополізація підтримувалася низкою факторів [10, с. 29-30]:

зовнішніх:

• низька прибутковість реального сектору економіки, що робило його довгострокове фінансування досить ризикованим;
• низька прозорість діяльності більшості підприємств, що стримувало їх вихід на ринок капіталу (насамперед, проведення ІРО) і дозволяло залучати лише короткострокові і відносно дорогі ресурси;
• недоліки нормативно-законодавчої бази, насамперед в частині захисту прав інвесторів та акціонерів.

внутрішніх:

• недостатній рівень капіталізації небанківських установ та організацій;
• низька якість і конкурентоспроможність фінансових послуг небанківських установ;
• недосконалість консолідованого нагляду за фінансовими установами;
• слабкість регулюючої функції НБУ щодо обмеження монополістичних проявів.

У підсумку в Україні сформувався ринок капіталу, де:

• фондовий ринок — недостатньо ліквідний, інституційно нерозвинений, неструктурований і непрозорий;
• банківська система — недокапіталізована, з надмірно концентрованим кредитним портфелем, котрий орієнтований на кредитування високоприбуткових видів економічної діяльності;
• страховий ринок — недорозвинений, із низкою проблем.

Виправлення зазначених вад ринку капіталу в Україні потребує як поліпшення загальноекономічних умов (структурної перебудови економіки, вдосконалення законодавчо-нормативної бази, поліпшення процесу розкриття інформації на основі загальносвітових стандартів), так і активізації участі держави у створенні передумов для ефективного спрацювання ринкових механізмів, у підтримці або безпосередньому створенні інститутів ринку за принципами та стандартами, прийнятими в ЄС.

ВИСНОВКИ

Отже, криза банківської сфери України, як і світової банківської системи, вимагає оновлення підходів до регулювання. Не випадково коливання курсу національної валюти НБУ пояснював слабкістю економіки та динамікою платіжного балансу. Комерційні банки, уникаючи кредитування реального сектора економіки, протягом останнього часу, нарощували обсяги споживчого кредитування, обсяги якого в 2007–2008 рр. досягли 70 млрд грн. Банківська система внаслідок неповернення грошей скорочує можливість розширення депозитних рахунків, які є основою кредитних грошей. Скорочення кредитування зменшує можливості для розширення відтворення економіки.

Спроби підвищення попиту на українські гривні вже не раз проводились НБУ в рамках стабілізаційної політики, для чого використовувались: підвищення облікової ставки, збільшення ставки ломбардного кредитування, збільшення резервних вимог, було дозволено обмежене використання ОВДП для формування резервів НБУ, вводилась заборона для використання рахунків для спекулятивних операцій з валютою, що мало підвищити попит на українську валюту.

Такі заходи НБУ змушували банки тримати у вигляді резервів українські гривні, що стимулювало конверсію іноземної валюти, а також поширювало використання ОВДП. Проте збільшення резервних вимог впливає на кредитні можливості банківської системи і стає чинником зростання незадоволеного попиту на гроші. Заходи щодо підвищення попиту на гроші входять у протиріччя з реаліями стану економіки України.

Монетарна політика, яка проводилась в Україні до сьогодні, була орієнтована головним чином на досягнення відповідних значень макроекономічних показників, насамперед розміру інфляції. Проте доведення монетарних показників до значень, рекомендованих МВФ, породило нехтування процесами в реальному секторі економіки. Економічна політика спрямована на боротьбу з наслідками — інфляцією, а не з причинами її виникнення, які приховані в неефективній структурі економіки, застарілій технологічній базі, низькій конкурентоспроможності тощо. Намагання досягнути показників монетарної стабільності не сприяє роз’ясненню актуальних проблем реформування економіки України.

Слабкі місця української економіки чітко проявили себе восени 2008 року внаслідок впливу зовнішнього фактора – світової фінансово-економічної кризи. Фінансова криза 2008 р., можливо, радикально змінить політику сучасного державного управління економікою. Криза спонукає до посилення ролі держави там, де її втручання було мінімальним – у фінансовій сфері.

Дотичною до найактуальніших проблем подальшого розвитку української економіки є і проблема управління процесом формування попиту на гроші. В сучасних умовах формування попиту на гроші має бути скоординоване з широким діапазоном чинників, пов’язаних, як з монетарною сферою, так і з іншими сферами економіки, які зазнають постійної трансформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексєєнко Л. Теоретичні дослідження та еволюція сутності ринку фінансового капіталу //Економіка. Фінанси. Право. — 2003. — № 11. — C. 3-6
2. Архіреєв, С. І. Посттрансформаційна ринкова економіка: інституціоналізація фондового ринку // Економічна теорія. — 2006. — № 3. — С. 43-54.
3. Барановський, О. Антикризові заходи урядів і центральних банків зарубіжних країн // Вісник НБУ — 2009. — № 4. — С. 8-19.
4. Бєлєнький, П. Розвиток системи фінансових посередників України в умовах посилення глобалізаційних процесів // Вісник НБУ — 2007. — № 12. — С. 30-33.
5. Гроші та кредит: підруч. [4-ге вид., перероб. і доп.] / М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко [та ін.] — К. КНЕУ, 2006. — 744 с.
6. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL http://ukrstat.gov.ua/
7. Дорошенко, І. Теоретико-методологічні основи концепції розвитку фінансових ринків в умовах глобальної кризи // Банківська справа. — 2009. — № 3. — С. 20-31.
8. Корнєєв В. В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України // Економіка України. -2007. — № 9. — С. 21-29.
9. Кубах Т.Г. Деякі аспекти легалізації доходів на ринку капіталу //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 2. — C. 151- 158
10. Лютий, І. О. Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України // Фінанси України. — 2006. — № 5. — С. 21-31.
11. Максаковский В. Международный рынок капитала //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2009. — № 21-23. — C. 18-25
12. Міністерство фінансів України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL http://www.minfin.gov.ua/
13. Науменкова С. В. Проблеми подолання негативного впливу глобальних диспропорцій та формування нового геофінансового механізму // Фінанси України. — 2009. — № 3. — С. 23-36.
14. Національний банк України [Електронний ресурс] — Режим доступу: URL http://www.bank.gov.ua/
15. Патрікац Л. Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків //Вісник Національного банку України. — 2006. — № 12. — C. 16-19