Судово-психологічна експертиза спрямована на вивчення структури і змісту індивідуальної усвідомленості й адекватності поведінки людей у процесі дослідження тих або інших вчинків і відображення явищ оточуючого середовища.

За Л. М. Балабановою, головною функцією судово-психологічної експертизи є точна й об’єктивна оцінка індивідуальних особливостей психічної діяльності психічно здорових обвинувачених, свідків і потерпілих у зв’язку з завданнями кримінального процесу.

Предметом судово-психологічної експертизи є психічні процеси, стани та властивості психічно здорового учасника кримінального процесу у зв’язку із завданнями кримінального процесу.

Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні прояви людини, які не виходять за рамки психічної норми, тобто не викликають сумніву в її психічній повноцінності.

Взагалі до поняття експертизи входить вирішення експертних питань щодо суб’єктів або ситуацій. У юридичній психології під експертизою мають на увазі форму застосування юриспруденцією спеціального неправового знання, коли в ролі експерта виступає суб’єкт, який володіє спеціальними знаннями, що їх може застосовувати для експертної оцінки й аналізу випадків або характеристик людини.

Експерт – це суб’єкт, який має високу професійну компетенцію, що включає спеціальні професійні знання, досвід, інтуїцію, і який повинен керуватись у своїй професійній діяльності певними етичними нормами.

Етичні проблеми судово-психологічної експертизи обумовлені базисними принципами етики судового експерта-психолога та збігаються з найбільш загальними принципами етики практичної психології – гуманізму, відповідаль-ності, незаподіяння шкоди. Однак використання висновку судово-психологічної експертизи судово-слідчими органами визначає деяку специфіку застосування етичних норм експертом-психологом, яка полягає, зокрема, у тому, що психолог під час проведення судово-психологічної експертизи:

1) працює з випробуваними, які порушили закон або є жертвами проти-правних дій;

2) має велику владу над випробуваними, від його досліджень залежить подальше життя випробуваних;

3) несе карну відповідальність за дії, що порушують законодавчо закріплену регламентацію його діяльності, має певні обов’язки та права.

Психолог під час проведення судово-психологічної експертизи повинен уникати оцінних суджень про особистість випробуваного. Експерт-психолог має завжди пам’ятати, що обвинувачений – ще не злочинець, його провину потрібно ще довести.

Незалежність експерта є однією з провідних характеристик даного напрямку роботи психолога взагалі, що дає можливість досягнути істини за кримінальною справою.

Незалежність від інших експертів-психологів є важлива в ході роботи комісій, де працює декілька психологів, психіатрів, патопсихологів. Дійсно, під час проведення комплексних експертиз приймається колегіальне рішення, але коли експерт-психолог має власну думку, етичним буде складання окремого аргументованого висновку.

Психологу не дозволяється нав’язувати підекспертному свої погляди, при цьому жодні мотиви не повинні робити вплив на діагностику. У процесі судово-психологічної експертизи, взаємодіючи з підекспертною особою, психолог повинен керуватися тільки професійними правилами та обов’язками, принципами гуманізму, неупередженості, об’єктивності.

При проведенні судової експертизи конфіденційність є однією з найважливіших умов праці, тому що експерт-психолог стає власником обсягу інформації про підекспертну особу:

– даних кримінальної справи;

– матеріалів, долучених до кримінальної справи;

– інформації, отриманої під час проведення експертно-психологічного дослідження.

Психолог не має права розголошувати цю інформацію відповідно до закону. Її він надає тільки органу, що призначив експертизу. Підекспертний може повідомити психологу інформацію, яку на його думку, експерт не повинен надавати органу. При цьому психолог має право повідомити підекспертного, що відомості, які мають значення для експертного висновку, будуть відомі слідчому.

За предметом судово-психологічні експертизи поділяють на:

1. 1. Судово-психологічна експертиза особистості обвинуваченого основним завданням якої є створення об’єктивного психологічного портрету підекспертного, виявлення його індивідуально-психологічних особливостей, психологічних мотивів протиправних дій. Правовими наслідками є врахування судом індивідуально-психологічних особливостей, як обставин, що пом’якшують чи обтяжують провину.
2. Судово-психологічна експертиза афекту, що направлена на діагностику у обвинуваченого сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), яке викликає у обвинуваченого під час скоєння злочину звуження свідомості, гальмує свідомий контроль за діями та поведінкою, знижує рівень осмислення оточуючого світу. Правовими наслідками діагностики афекту є інше юридичне значення дій обвинуваченого.
3. Судово-психологічна експертиза здатності свідка чи потерпілого вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, давати про них вірні показання. Приводом для призначення експертизи такого роду можуть бути дані про низький рівень розвитку свідка чи потерпілого, недостатній розвиток мови у них, суперечність свідчень, особливості характеру тих, хто дає свідчення (навіюваність, схильність до фантазування), несприятливі умови сприйняття подій, особливий психічний стан на час сприйняття події (тривога, фрустрація, стрес, розгубленість), можливий вплив на свідка чи потерпілого зацікавлених осіб.
4. Судово-психологічна експертиза здатності потерпілої у справі про зґвалтування розуміти характер та значення дій, що чинилися з нею, чи чинити опір. При розслідуванні справ про сексуальне насильство центральним є оцінка стану потерпілої. А саме: встановлення факту знаходження потерпілої у безпомічному стані, оскільки зґвалтуванням є сексуальний акт, скоєний з використанням безпомічного стану потерпілої. Законодавець вказує, що безпомічний стан передбачає нездатність розуміти характер та значення сексуальних дій та неможливість чинити опір.
5. Судово-психологічна експертиза психічного стану особи, що покінчила життя самогубством (посмертна експертиза). Цей вид експертизи допомагає слідчому встановити, чи є самогубство добровільним актом чи мало місце доведення до самогубства. Психолог-експерт надає ймовірний висновок про психічний стан, що передував смерті.
6. Комплексна судова психолого-лінгвістична експертиза, в ході якої проводиться порівняльний лінгвістичний (мовленевий) аналіз текстів, зразків письмової мови підекспертного.
7. Комплексна судова психолого-мистецька експертиза призначається у випадках необхідності встановлення спрямованості та ступеню впливу на свідомість та підсвідому сферу особистості творів мистецтва порнографічного чи садистського змісту.
8. Судово-психологічна експертиза пригод на транспорті та виробництві. Приводом призначення такої експертизи може виступати припущення про те, що вимоги ситуації, які призвели до аварії, перебільшували індивідуально-психологічні та професійні можливості людини, що керувала технікою; наявність сильних перешкоджаючих подразників; наявність у людини екстремальних психічних станів перевтомлення чи соматичного неблагополуччя. В ролі експертів за даним видом СПЕ виступають фахівці в області психології праці та інженерної психології.
9. Судово-психологічна експертиза злочинного угрупування. Експерт-психолог аналізує структуру та функції групи, розподіл ролей, допомагає визначити лідера злочинного угрупування. Даний вид експертизи призначається в період, коли перед слідчим виникає питання про групові ролі обвинувачених. Психологічна структура групи значною мірою визначає індивідуальну поведінку її членів. Так, лідер групи завжди виступає організатором та керівником скоєння злочину, активні її члени приймають активну участь в реалізації наміченого плану, просто учасники групи виконують другорядні ролі, інколи контролюють події, які відбуваються навколо. Розслідування кримінальних справ в сфері організованої злочинності пов’язані зі значними труднощами вирішення питання про диференціацію конкретної ролі кожного учасника в злочинних епізодах, визначення їх провини.
10. Судово-психологічна експертиза у справах про моральну шкоду є достатньо новим видом експертизи, хоча за кордоном вона дуже широко застосовується. Тільки психолог може встановити наявність чи відсутність моральної шкоди для особистості, він досліджує індивідуально-психологічні особливості особистості людини, яка проходить експертизу, головні її життєві цінності, глибину її особистісної реакції на дії відповідача тобто ступінь психологічних страждань.

Основним об’єктом даного виду експертизи є люди, які є операторами різного профілю: водіями автомобілів, машиністами потягів, пілотами, операторами автоматизованих систем управління на транспорті та енергетичних підприємствах, за участю яких відбулися будь-які пригоди, а у слідчого або суду виникають при цьому сумніви в їх психофізіологічних можливостях.

За допомогою судово-психологічної експертизи можна одержати інформацію, яка дозволяє зрозуміти й правильно оцінити особливості психологічної діяльності та психологічних проявів людини. Така інформація має важливе значення для висновків правового характеру. Висновки експертів-психологів сприяють правильній оцінці показань: свідків, потерпілих, обвинувачених – за наявності сумнівів у їх правдивості; неповнолітніх – коли припускається, що в їх показаннях присутні вигадки, фантазійні нашарування; обвинувачених – коли їх дії неадекватні стану та здібностям.

Експертами-психологами мають право працювати фахівці-психологи з базовою психологічною освітою, які закінчили факультети психології в університетах або педагогічних інститутах, мають учений ступінь магістра, кандидата або доктора психологічних наук, звання доцента або професора. Фахівців-суміжників, які пройшли перепідготовку або викладають психологію в непрофільних вузах, залучати до проведення судово-психологічної експертизи небажано. Вирішальними критеріями вибору експерта-психолога є компетентність, об’єктивність, практичні навички в роботі, досвід, незацікавленість у результаті справи. Визначаючи експерта-психолога згідно з КПК України, слідчий повинен ознайомити експерта з рішенням щодо проведення судово-психологічної експертизи (СПЕ) й подати йому копію рішення про призначення експертизи. Зробити це можна за місцем роботи експерта або в приміщенні органу слідства, куди запрошується психолог, у результаті чого складається протокол, у якому вказуються дані про особу експерта, його кваліфікацію і пояснюються його права й обов’язки.

Під час проведення судово-психологічної експертизи (СПЕ) правомірно ставити питання, стосовні таких аспектів:

1) специфіки психічних процесів, станів і властивостей;

2) індивідуально-психологічних особливостей, які значно впливають на поведінку суб’єкта;

3) наявності емоційного порушення і його вираженості на момент скоєння злочину (нормальна фізіологічна реакція – фізіологічний афект, форма хворобливого психологічного стану – патологічний афект);

4) здатності суб’єкта усвідомлювати свої дії і правильно керувати своєю діяльністю;

5) здатності адекватно сприймати факти, які мають значення для справи, і давати правильні показання;

6) індивідуально-психологічних і особистісних характеристик обвину-ваченого або свідка;

7) мотивів злочинної діяльності, а також закріплених мотивів поведінки людини та мотивації конкретних вчинків як важливих психологічних обставин, що характеризують злочинця;

8) наявності або відсутності в суб’єкта на момент скоєння злочину афекту й інших непатологічних емоційних станів, що могли значно впливати на сприйнят-тя, а також здатності психічно здорових потерпілих у справі про зґвалтування розуміти характер і значення подій, що відбувалися, і чинити опір;

9) психічних станів непсихотичного характеру, які перешкоджають виконанню професійних обов’язків у виробничій сфері (тип ВНД, домінуючі реакції);

10) психічного стану особи, що призвів її до самогубства, а також причин виникнення цього стану.

За результатами СПЕ складається психологічний портрет злочинця.

Підставою для проведення судово-психологічної експертизи є:

– невідповідність психологічного рівня віковій нормі, відставання в розвитку, невідповідність психічного та розумового розвитку паспортному віку;

– наявність патопсихологічних проявів в обвинуваченого, свідка або потерпілого;

– наявність соматичних захворювань в обвинуваченого, свідка або потерпілого, які зумовили патологічні зміни психічних процесів, станів і властивостей;

– вияв особливостей, які свідчать про неврівноваженість, емоційність, афект, високий рівень агресивності або тривожність, а також відхилення в перебігу психічних процесів (сприйняття, увага, пам’ять, мислення);

– вираженість окремих ознак, які свідчать про можливість вчинення злочину в стані сильного емоційного розладу або афекту;

– неадекватна оцінка соціальної ситуації та значущості своїх дій;

– сумніви в правдивості показань свідка, потерпілого;

– дослідження мотивів самогубства за наявності підстав вважати його інсце-нуванням;

– несправжність мотивації поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого;

– відмінність поведінки підозрюваного, свідка від традиційної, характерної для певної вікової групи людей;

– невідповідність поведінки меті й мотиву злочину;

– емоційна «глухота» правопорушника, свідка або потерпілого, негативна характеристика найближчого соціального оточення;

– яскраво виражені індивідуально-психологічні або характерологічні особливості суб’єкта.

Важливим під час призначення судово-психологічної експертизи є чітке визначення її можливостей і меж, а також компетенції експерта. У юридичній психології існують певні питання, які не входять до компетенції експерта-психолога:

– питання винності або невинності обвинуваченого;

– визначення форми вини або наміру злочину;

– загальна моральна оцінка обвинувачених, підозрюваних, потерпілих та їх дій;

– висновки про достовірність або недостовірність показань суб’єктів;

– питання, пов’язані з парапсихологічними явищами в процесі злочину (енергообмін, телепатія, ясновидіння, парапсихологічна діагностика, телекінез).

Судово-психологічна експертиза може призначатися слідчим, адвокатом, суддею, прокурором.

На даний час судово-психологічна експертиза має кілька класифікацій. За процесуальним станом випробуваного СПЕ поділяється:

– на експертизу свідків і потерпілих;

– експертизу підозрюваних і обвинувачених.

За характером фактичних даних, які є метою дослідження, СПЕ поділяється:

– на експертизу психічних процесів і властивостей;

– експертизу психічних станів (афект, стрес).

За видом об’єкта виділяються такі види СПЕ:

– експертиза неповнолітніх (свідків, потерпілих, обвинувачених, жертв сексуального злочину);

– експертиза індивідуально-психологічних і характерологічних якостей, основних мотивів поведінки, установок у життєдіяльності суб’єкта;

– експертиза емоційних станів, зокрема фізіологічного або патологічного афекту;

– посмертна судово-психологічна експертиза.

Судово-психологічна експертиза неповнолітніх призначається відносно психічно здорових неповнолітніх обвинувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих.

СПЕ неповнолітніх проводиться з метою встановлення особливостей сприйняття, мислення, пам’яті, уваги, оцінних суджень неповнолітніх.

Обмеження цього виду експертизи обумовлене особливістю підліткового віку. Часто протиправні дії підлітка здаються неприродними, незрозумілими, маломотивованими або зумовленими багатьма факторами.

Під час проведення судово-психологічної експертизи неповнолітніх здійснюється встановлення:

– індивідуально-психологічних особливостей підлітка, відносно якого проводиться експертиза;

– рівня сугестії, наївності, фантазування, впливу даних характеристик на показання підлітка;

– основних мотивів діяльності й поведінки обвинуваченого підлітка та їх впливу на неповнолітнього в повсякденному житті;

– рівня розвиненості емоційно-вольової сфери підлітка (схильність до афекту, наявність фізіологічного чи патологічного афекту в момент скоєння злочину);

– відповідності рівня розумового розвитку підлітка його віку;

– можливості конкретного підлітка брати участь у судовому засіданні й виступати в залі суду;

– ступеня усвідомлення підлітком конфліктної ситуації і впливу його суб’єктивної оцінки на його дії під час скоєння злочину.

Фактично головним питанням СПЕ неповнолітніх є питання про те, чи є показання неповнолітнього плодом фантазії, наскільки даний підліток залежить від дорослих і однолітків, чи може він керувати власними діями та контролювати свою поведінку.

Проведення судово-психологічної експертизи неповнолітніх у разі групового злочину дає можливість експерту-психологу виявити: неформального лідера групи; неповнолітніх у групі, які найбільшою мірою піддаються впливу дорослих чи однолітків, мають той або інший тип асоціальної або наближеної до неї поведінки; тип акцентуації підлітка; рівень психічного та розумового розвитку членів групи. Це згодом дасть можливість судовим органам виявити ступінь вини кожного неповнолітнього, який брав участь у скоєнні злочину. Об’єктом СПЕ можуть бути також неповнолітні особи жіночої і чоловічої статі, які постраждали від сексуального насильства. На практиці цей вид експертизи здійснюється, як правило, відносно малолітніх і неповнолітніх потерпілих – жертв статевих злочинів.

Судово-психологічна експертиза неповнолітніх жертв сексуального злочину проводиться в рамках судово-психологічної експертизи неповнолітніх.

Підставою для призначення даної експертизи можуть бути малий вік (до 14 років) або неповноліття (14 – 18 років) потерпілого, дані про провокаційну поведінку жертви злочину, суперечності її показань, дані про пасивну поведінку потерпілого за наявності явного насильства й загроз із боку винного. Особливо насторожувати повинні такі дані стосовно потерпілого: облік у психо-неврологічному диспансері (ПНД), наявність ознак розумової відсталості, перенесення черепно-мозкових травм і нейроінфекцій, вживання алкогольних напоїв, наркотиків.

Однією з кваліфікаційних ознак насильницьких дій сексуального характеру є використання винним безпорадного стану жертви. Безпорадний стан визна-чається як неможливість жертви злочину розуміти характер і значення здійснюваних щодо неї дій або неможливість чинити опір обвинуваченому у зв’язку з фізичним або психічним станом (вік, фізичні вади, розлади психічної діяльності, хворобливий або несвідомий стан).

Психологічна експертиза неповнолітніх – жертв сексуального злочину – включає оцінку здатності психічно здорового потерпілого (потерпілої) розуміти характер і значення злочинних дій обвинуваченого й оцінку здатності чинити йому опір залежно від рівня психічного розвитку потерпілого (потерпілої), зокрема від рівня інтелектуальних здібностей, від індивідуально-психологічних особливостей і психічного стану жертви на момент злочину.

Здатність розуміти характер і значення подій, які відбуваються, передбачає достатню сформованість вищих психічних утворень особистості – самосвідо-мості, здатності до емпатії, наявності певної ієрархії цінностей, розвиненої критичної і прогностичної здатності, комунікативних навичок, правової та моральної свідомості. Рівень розвитку цих структур залежить від інтелектуальних здібностей, особливостей темпераменту і характеру. Вирішальне значення мають умови й стиль сімейного виховання: несприятлива сімейна обстановка, емоційне неприйняття з боку батьків і особливо матері, жорстоке виховання з погрозами.

Експериментально-психологічне обстеження під час СПЕ, спрямоване на дослідження зазначених вище властивостей потерпілого, дозволяє виявити потенційну здатність жертви розуміти характер і значення вчинених відносно неї протиправних дій. Залежно від рівня психічного розвитку, тих або інших особливостей потерпілого можливі: нерозуміння потерпілим характеру та значення дій винного (нездатність потерпілого чинити опір); розуміння характеру і водночас нерозуміння значення дій; розуміння і характеру, і значення дій винного (питання про здатність чинити опір потребує спеціального вивчення).

Важливим етапом експертного дослідження є аналіз ситуації скоєння злочину. Залежно від швидкості розвитку, новизни умов, складності ситуації, характеристик обвинуваченого виявляється здатність потерпілого усвідомити загрозливий характер ситуації і протистояти діям обвинуваченого. Аналіз ситуації злочину вимагає співвідношення поведінки потерпілого з його характерологічними особливостями. Дослідники виділяють дві групи залежно від характерологічних особливостей, які найчастіше зустрічаються серед потерпілих. Першій групі властиві такі риси, як боязкість, лякливість, довірливість, несамостійність, емоційна нестійкість, сугестія, слабкість емоційної організації розумової діяльності. Другу групу складають потерпілі з рисами збудливості, вразливості, зі слабким вольовим контролем поведінки. Нерідко їм властиві асоціальність, педагогічна занедбаність, негативне уявлення про морально-етичні норми, раннє паління, вживання алкогольних напоїв, наркотиків, ранній початок статевого життя. Ці потерпілі іноді виявляються втягнутими в злочин через власну провокаційну поведінку, самовпевненість, переоцінку власних можливостей під впливом імпульсних спонукань. Слабкість вольового контролю й відсутність прогностичної здатності не дозволяє їм своєчасно усвідомити небезпеку ситуації і вжити необхідні заходи щодо опору.

За відсутності прямих свідків злочину необхідно зібрати якомога більше інформації про поведінку потерпілого під час скоєння злочину і після нього, про стан потерпілого, його зовнішній вигляд, висловлювання безпосередньо після злочину, у ході проведення слідчих дій і медичного огляду. Важливо при цьому пам’ятати, що ці процедури травмують психіку потерпілого.

Судово-психологічна експертиза індивідуально-психологічних характеро-логічних якостей, основних мотивів поведінки, установок у життєдіяльності суб’єкта означає експертизу особистісних якостей суб’єкта злочину. У результаті її проведення експерт-психолог знаходить відповіді на такі запитання:

1. Які індивідуальні особливості злочинця могли виявитися в конкретній протиправній дії?
2. Чи не суперечать протиправні дії суб’єкта, який підлягає експертизі, основним рисам його характеру?
3. Чи властиві підекспертному риси сугестії, наївності, які б могли вплинути на характер показань даного суб’єкта?
4. Чи здатний суб’єкт, який підлягає експертизі, з огляду на рівень його розумового розвитку і стан психічних пізнавальних процесів усвідомлювати значення своїх дій і надавати адекватні показання? Чи може він правильно розуміти виявлені в справі факти?

У рамках даної експертизи може здійснюватись експертиза суб’єктів, які мають сенсорні вади (зір, слух, мова). Експертиза проводиться фахівцями-психологами для виявлення рівня сприйняття, запам’ятовування і відтворення випробуваними одержаної в результаті скоєння злочину інформації.

Експертиза індивідуально-психологічних якостей тісно пов’язана з експертизою емоційних станів (виявлення в обвинуваченого на момент вчинення злочину яскраво вираженого емоційного стану, стану фізіологічного або патологічного афекту). Із визначенням у результаті СПЕ деяких індивідуальних особливостей, а також емоційних станів, пов’язане питання щодо нездатності потерпілого чинити опір на момент вчинення відносно нього насильницьких дій. Особливо важливими є ці види експертизи під час розслідування важких і небезпечних злочинів (убивство, зґвалтування).

При проведенні СПЕ емоційних станів слід розрізняти юридичне поняття «сильне душевне хвилювання» і психологічне поняття «фізіологічний афект». Питання, що стосується «сильного душевного хвилювання», не входить у компетенцію експертів-психологів і може бути кваліфіковане тільки юридичними органами.

У разі призначення судово-психологічної експертизи, пов’язаної з афективними проявами, необхідно враховувати механізм формування афекту, який складається з фази тривалого накопичення негативних емоцій, одноразового впливу надзвичайно значущої події (або суб’єкта) і негативного впливу, відстроченого в часі. Афекту з найбільшою силою піддаються люди, фізично виснажені, із соматичними захворюваннями, психічним перенапруженням, жінки в стані передменструального синдрому (ПМС), суб’єкти з низьким рівнем розвитку емоційно-вольової сфери.

Під час проведення СПЕ емоційних станів можуть бути поставлені такі запитання:

1. Чи перебував обвинувачений на момент скоєння злочину в стані фізіологічного афекту?
2. Чи знаходився обвинувачений на момент скоєння злочину в стані патоло-гічного афекту?
3. Чи властиві суб’єкту, який підлягає експертизі, індивідуально-психо-логічні якості, що є визначальними при виникненні в нього стану афекту?
4. Яким чином характер емоційного стану підекспертного в період розслідування міг вплинути на його показання або спосіб їх викладу?

Діагностика фізіологічного афекту супроводжується значними труднощами. Також складно діагностувати подібний стан при реконструкції шляхом аналізу даних про поведінку людини в момент здійснення нею протиправних дій. У зв’язку з цим виникає необхідність використання спеціальних знань.

Діагностика стану афекту передбачає не тільки знання загальних психологічних закономірностей динаміки й структури цього психічного стану, але й оволодіння спеціальними методичними прийомами психологічного дослідження (у тому числі лабораторного), застосування яких можливе лише в рамках спеціальної експертизи й не входить до загальної процедури слідчих дій.

Труднощі діагностики фізіологічного афекту, встановлення сильного душевного хвилювання були усвідомлені багатьма фахівцями в галузі юриспруденції. Деякі вчені стверджували, що для діагностики фізіологічного афекту необхідне проведення експертизи.

Існує думка, що для вирішення питання про наявність фізіологічного афекту в момент здійснення протиправних дій треба проводити комплексну судово-психолого-психіатричну експертизу. Але призначати судово-психіатричну експертизу слід тоді, коли висувається припущення, що злочин скоєний у стані патологічного афекту. У цьому випадку використовуються спеціальні знання для діагностики патологічного афекту в психіатрії. Питання ж про наявність фізіологічного афекту як стану, що не має хворобливого характеру, не належать до галузі спеціальних знань експерта-психіатра.

Діагностика фізіологічного афекту входить до компетенції експерта-психолога, і в подібних випадках проводиться судово-психологічна експертиза. Тому в практичних діях психолога часто виникає необхідність розділити патологічний і фізіологічний афект у момент скоєння індивідом злочину. М.М. Коченов вважає, що в таких випадках потрібне послідовне проведення:

• судово-психіатричної експертизи (коли здійснюється діагностика патологічного афекту);
• судово-психологічної експертизи (за відсутності висновків психіатрів щодо наявності патологічного афекту) для встановлення наявності або відсутності фізіологічного афекту.

Судово-психологічна посмертна експертиза здійснюється з приводу смерті суб’єкта або з приводу доведення суб’єкта до самогубства, «замаскованого» під убивство, чи вбивства, «замаскованого» під самогубство. Коли немає чіткої впевненості в тому, що мав місце факт самогубства (а не вбивства або нещасного випадку), то тут експертний висновок відіграє важливу роль для з’ясування тих або інших обставин, що характеризують особистість суїцидента.

Мета даного виду СПЕ – з’ясувати схильність загиблого до суїцидальної поведінки, причини такої поведінки, оцінити емоційний стан, який передував самогубству.

Предметом судово-психологічної експертизи за фактом самогубства є психічний стан підекспертної особи, який передував самогубству. Психічний стан суїцидента може мати й психопатологічний характер, тому потрібне призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Проведення експертизи супроводжується певними труднощами: експерти роблять висновки, спираючись тільки на клініко-психологічний аналіз кримінальної справи й додані до неї письмові, фото-, аудіо-, відеоматеріали, які за відсутності самого підекспертного є єдиним джерелом інформації про особистість і психічний стан суїцидента. Для повноти картини суїциду повинні бути зібрані всі необхідні матеріали, зокрема інформація про психічний розвиток підекспертного, його індивідуально-психологічні, характерологічні, особистісні, фізіологічні особливості (рівень стресостійкості, фрустраційної толерантності, конфліктності, наявність тяжких хвороб, інвалідність тощо), проведені моніторингові дослідження психічного стану суїцидента, особливо перед самогубством.

Експерт-психолог повинен уміти кваліфікувати тип суїциду:

• раціональний (обдумані суїциди з тривалим і поступовим формуванням рішення покінчити із собою, обмірковуванням способів самогубства, місця й часу здійснення свого наміру);
• афективний (коли рішення приймається безпосередньо під впливом значущих емоцій і є імпульсивне).

Також у функції психолога входить робота з мотивами самогубства. Це можуть бути протест, негативізм, втеча, покарання когось, демонстрація страждання, самопокарання тощо.

Отже, характерна риса даної експертизи – відсутність самого випробуваного. Схема дослідження психологічного матеріалу і збору даних анамнезу – це в першу чергу робота з документами, які залишилися після загиблого (листи, рукописи, щоденники, записки), допит родичів загиблого, друзів, свідків суїциду.

Подібні матеріали дають уявлення про індивідуально-психологічні якості та характерологічні особливості загиблого, його спосіб життя, мотиви, установки, інформацію щодо найближчого соціального оточення й референтної групи. Коли досліджується життєвий шлях загиблого, обов’язково розглядаються раннє дитинство, відносини з однолітками, вчителями, батьками, а також психічний стан загиблого перед суїцидом, причини й умови, які викликали розвиток ситуації самогубства та спровокували його.

Ми вважаємо, що найбільш небезпечними суїцидальні спроби є в підлітковому віці. Підлітки посідають одне з перших місць за кількістю самогубств у різних вікових групах. Суїцидальна поведінка підлітків, маючи багато спільних рис із суїцидальною поведінкою дорослих, відзначається певною віковою своєрідністю. Це зумовлене специфікою фізіологічних, психологічних і психопатологічних процесів, властивих організму, який росте, і особистості з незавершеним процесом соціального і морально- етичного розвитку. Ще в 1900 році В.К. Хорошко писав, що деякі елементи психології дитини й особливо підлітка одним фактом свого існування можуть привертати до самогубства.

Серед причин самогубств підлітків дослідники називають такі переживання, як гнів, протест, злість, прагнення покарати себе та інших, пробудження сексуальності («нещаслива» закоханість, сексуальні ексцеси, вагітність у дівчат), деструктивні уявлення про свою зовнішність, депресивні розлади в підлітковому віці (пасивність інтересів і бажань, страх школи, конфлікти з батьками, вчителями й однокласниками, втрата батьківської любові, розлучення або смерть батьків), короткочасні психогенні реакції та різноманітні реактивні стани, бажання привернути до себе увагу (викликати співчуття, уникнути покарання, «втекти» від вирішення складної проблеми).

Першою особливістю суїциду підлітків є недостатньо адекватна оцінка ними наслідків аутоагресивних дій. У підлітків, на відміну від дорослих, відсутні чіткі межі між справді суїцидальною спробою і демонстративно-шантажним аутоагресивним вчинком.

Другою особливістю слід вважати несерйозність і незначність (з погляду дорослих) мотивів самогубств підлітків. Цим обумовлені особливі труднощі своєчасного розпізнавання суїцидальних тенденцій і несподіваність аутоагресії підлітка для оточуючих.

Третя особливість полягає у відсутності залежності суїцидальних спроб у підлітків від наявності й характеру психопатологічної симптоматики (на відміну від дорослих).

Четвертою особливістю слід вважати наявність взаємозв’язку спроб самогубств підлітків із деякими видами девіантної поведінки (втечами з дому, прогулами школи, раннім палінням, дрібними правопорушеннями, конфліктами з батьками, рівнем алкоголізації і наркоманізації, сексуальними ексцесами) і впливом середовища.

Суїцидальне мотивування в цьому віці відзначається конкретністю і звичайно відображує зміст психотравмуючих ситуацій, що безпосередньо передують суїциду.

Судово-психологічна експертиза потерпілих у справах про зґвалтування може бути призначена в ході розслідування в суді кримінальних справ про зґвалтування.

Багато вчених пропонували різні варіанти класифікації причин, видів і форм безпомічного стану потерпілих, які опинилися в ситуації зґвалтування.

Вважається, що існує три види безпомічного стану:

1. Несвідомий стан (до нього примикає душевна хвороба, коли особа не розуміє своїх дій і не може керувати ними).
2. Стан фізичної безпорадності (хвороба).
3. Стан, за якого безпорадність обумовлена обстановкою (групове зґвалтування у відокремленому місці).

Фахівці запропонували розподіл безпомічного стану на фізичний та психологічний. При цьому причинами останнього можуть бути:

• психічна хвороба;
• несвідомий стан:
• малий вік;
• афективні стани;
• особливості характеру;
• обсяг і зміст життєвого досвіду й знань;
• олігофренія.

Вважається, що безпомічний стан жінки виражається в її нездатності:

1) усвідомлювати явища оточуючої дійсності;

2) правильно оцінювати ситуацію й соціальне значення того, що відбувається;

3) виражати свою волю;

4) чинити опір через фізичний стан (наявність фізичних вад, алкогольне сп’яніння).

Судовий експерт-психолог у разі подібної заявки на обстеження повинен досліджувати:

• динаміку психічного розвитку потерпілої;
• індивідуально-психологічні, характерологічні та особистісні властивості потерпілої;
• кількісні та якісні характеристики її розумового розвитку, кола інтересів;
• мотивів поведінки, яка передувала скоєнню злочину;
• показників віктимності потерпілої.

Психолог під час проведення судово-психологічної експертизи обов’язково збирає дані анамнезу та вивчає життєвий шлях підекспертної жінки, зокрема, здійснює дослідження:

• умов психічного розвитку жінки в онтогенезі з погляду впливу значимої людини, побудови мотивації та ієрархії мотивів, установок, рівня адаптаційних можливостей, фрустраційної толерантності, комунікативних навичок тощо;
• інтересів, звичок, навичок, розваг у період перед розслідуваною подією;
• індивідуально-психологічних характеристик підекспертної;

4) особливостей пізнавальної діяльності випробуваної;

5) ситуації кримінальної події в її розвитку;

6) поведінки потерпілої в ситуації кримінальної події за даними матеріалів кримінальної справи й бесіди з потерпілою;

7) емоційного стану потерпілої в період її взаємодії з обвинуваченим.

8) ставлення випробуваної до того, що сталося, її здатності оцінити подію в соціальному, біологічному й морально-етичному аспектах.

Під час проведення експертного дослідження можуть бути застосовані такі методи та методики: бесіда, спостереження, експеримент, біографічний метод, анкетний метод, стандартизовані та проективні методики (класифікація Б.Г. Ананьєва).

Слід зазначити, що карні справи та судово-психологічна експертиза потерпілих у справах про зґвалтування є найскладніші в практиці психолога, оскільки найчастіше потерпілими є неповнолітні.

Джерелами інформації при проведенні судово-психологічної експертизи є матеріали кримінальної справи (протоколи дізнання, показання свідків) і експериментальні дані, одержані безпосередньо в ході обстеження в експертній установі (кабінеті слідчого, ізоляторі, суді). Зауважимо, що всю значущу для СПЕ інформацію експерти можуть одержати тільки у вигляді відповідних документів кримінальної справи через слідчого і суд. Тобто експерт має право на ознайомлення зі всіма матеріалами кримінальної справи й може подати клопотання про надання відсутніх матеріалів, необхідних для написання висновку, а за відмови слідчого – оскаржити його дії в прокуратурі згідно з КПК України. Відповідно до закону експерт має право на надання йому додаткових матеріалів (показань), але не має права самостійно опитувати когось, окрім підекспертного. У процесі судового розгляду кримінальної справи експерт-психолог має право ставити питання, уточнювати обставини справи. Також експерт може бути присутнім під час проведення слідчих дій, що дасть необхідну інформацію для об’єктивного висвітлення психологічних особливостей підекспертного. Слідчий має право провести бесіду з експертом після одержання висновку СПЕ для отримання доповнень за результатами експертизи. Причому в ході бесіди експерта-психолога і слідчого з дозволу останнього можуть бути присутніми учасники процесу. За явних недоліків проведення СПЕ, недостатнього висвітлення відповідей на поставлені питання слідчий має право призначити додаткову СПЕ.

Обвинувачений може заявити відвід експертові-психологу. У цьому випадку необхідна процедура задоволення клопотання підекспертного й доручення проведення СПЕ новому експерту.

Щодо загальної схеми всіх видів СПЕ, то вона включає безпосередньо психологічне дослідження та написання висновку (акта) судово-психологічної експертизи. Актуальним є введення так званих експертних судово-психологічних понять, які займають проміжне місце між загальнопсихологічними уявленнями та юридичними термінами. Вони не можуть бути взяті в незмінному вигляді з теорії психології, оскільки зв’язок загальної психології та судово-психологічної експертизи завжди опосередкований: загальнопсихологічні поняття не мають юридичної значущості. Процес судово-психологічного пізнання полягає в ідентифікації «експертних понять» на основі застосування певних методів – експериментальних та герменевтичних. Тобто юридичне значення мають не загальнопсихологічні явища, які діагностуються експертом, а експертні поняття (Ф.С. Сафуанов).

Кількість і характер методик, застосовуваних у процесі психологічного дослідження, залежать від досвіду експерта-психолога. Найчастіше рекомендується застосовувати комплекс методик, що містить як стандартизовані методики (методика Кеттелла, методика MMPI, методика Лірі, тест Айзенка, методики визначення перебігу психічних процесів), так і проективні методики (тест Розенцвейга, ТАТ, тест Роршаха, тест Сонді, малюнкові проективні методики, асоціативний тест). Для продуктивної дослідної роботи необхідне застосування спеціальних наборів для психологічного дослідження, подібних до атласу Ф.Є. Рибальчука, за допомогою якого можна досліджувати сприйняття, сенсорну збудливість, пам’ять, увагу, асоціації, процеси мислення й узагальнення.

Остаточний документ судово-психологічної експертизи складається з трьох частин. Перша частина висновку СПЕ містить офіційну інформацію про вид експертизи, дані про особу, яка її проводила, підставу проведення експертизи, особу, стосовно якої була проведена експертиза, питання, що ставилися експерту, інформацію про місце перебування підекспертного, перелік матеріалів, які були передані експертові. У другій частині акта інтерпретуються результати психологічного дослідження (контакт із дослідником, поведінка під час дослідження, зовнішній вигляд, міміка і жести, скарги на самопочуття, ступінь розуміння змісту пропонованих завдань, старанність їх виконання, зацікавлення успішним виконанням завдань), дані про характер пізнавальної діяльності (у разі виявлення відхилень описуються не методики або психічні процеси, а психологічний синдром порушення психічної діяльності), особливості пам’яті, уваги, сприйняття, тип сенсомоторної діяльності, ознаки підвищеної виснажливості психічних процесів, характер емоційно-вольових проявів, розвитку особистісних характеристик. Усе це створює повну картину структури психічної діяльності випробуваного. У заключній частині висновку дається резюме, що відображає найважливіші дані, одержані під час дослідження, і відповіді на питання, які були сформульовані в запиті слідчого або іншого суб’єкта, який призначив СПЕ. Документ називається висновком експертів, а у випадку проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи – актом.

Таким чином, широке коло психологічних питань, які можуть бути поставлені експерту під час проведення всіх видів СПЕ, обумовлює наявність додаткових вимог до психолога: він повинен знати закони щодо проведення процедури експертизи, специфічні умови ведення слідчих дій і судового розгляду, орієнтуватися в різних галузях психологічного знання (психодіагностика, вікова психологія, патопсихологія, психокорекція).

Зростання практики застосування судово-психологічної експертизи в сучасному судочинстві пов’язане в першу чергу з удосконаленням методів цього виду експертизи, розширенням кількості психологічних методів, за допомогою яких можна проводити психодіагностику груп, підвищенням якості висновків експертів-психологів, що дає можливість поліпшити роботу в судовому процесі.