Вступ

Актуальність теми. Одним із фундаментальних принципів, закріплених положеннями Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадянські й політичні права та іншими міжнародними й національними нормативно-правовими актами, є забезпечення рівних можливостей щодо звернення до не-залежного та компетентного суду, який функціонує на засадах справедливості та безсторонності, по захист і відновлення порушених прав і свобод, установлення обов’язків, обґрунтування обвинувачень, а також неупередженість і гласність процесу розгляду кожної конкретної справи. Першочергове значення цього принципу не викликає сумнівів, оскільки без ефективно працюючої та організованої судової системи країни не можливою реальна реалізація право-відносин у жодній сфері сучасного громадянського суспільства. При цьому праця суддів має узгоджуватися з установленими стандартами професійної діяльності та правилами поведінки.

Це питання знаходить відображення у працях вітчизняних та іноземних учених, таких як В. К. Бєлоліпецький, В.      Г Ігнатов, В. М. Лебедєв, І. Л. Петрухін, С. В. Подкопаєв та ін. Проте стандарти професійної діяльності та правила поведінки є недостатньо дослідженими й неадаптованими до сучасних умов українського суспільства, що потребує подальшого їх вивчення та вдосконалення.

Метою роботи є дослідження сутності й значення стандартів професійної діяльності та правил поведінки суддів.

Досягнення поставленої мети потребує виконання таких завдань:

1)       узагальнити теоретико-правові підходи до визначення поняття стандарту; 2) з’ясувати сутність і значення стандартів професійної діяльності та правил поведінки суддів; 3) проаналізувати наявні проблеми і способи їх вирішення в контексті додержання правил суддями у процесі їхньої діяльності.

1. Поняття етики судді та її принципи

Морально-етична поведінка суддів або суддівська етика є різновидом професійної етики та становить собою систему конкретизованих моральних норм і принципів з урахуванням особливостей професійної діяльності суддів.

Етика — це певні постулати, засади та принципи, які прийняті державою, суспільством і вважаються правильною поведінкою. Поняття етики етимологічно походить від стародавнього грецького слова «etos», яке спочатку означало місцеперебування, спільне житло (див., зокрема, «Іліаду» Гомера), а згодом набуло нового значення: звичай, темперамент, характер. Аристотель сформулював поняття «ethicos» — етичний, визначивши ознаки людської доброчинності (мужність, мудрість, поміркованість, справедливість тощо). Приблизним латинським аналогом стало слово «mos» (moris), що означає характер людини, звичай і порядок, і саме від нього Цицерон сформував поняття «moralis» («moralitas») — мораль. Пізніше виникло поняття професійної етики (юридичної або деонтологічної). Родоначальником безпосередньо суддівської етики вважається А. Коні, який стверджував, що саме суддям належатиме у майбутньому першочергова роль у дослідженні умов і обстановки судового процесу.

На жаль, у галузі юридичної моралі та етики навчальної літератури практично немає, а окремих підручників з питань етики судді взагалі не існує. Публікації, присвячені цим проблемам, нечисленні і не відображають сучас

них уявлень про те, що є суддівська етика. Тому вихідними положеннями для з’ясування питань етики залишаються лише правові норми, практика діяльності судів та особистий досвід кожного з суддів.

Основними принципами етики судді є імператив, утилітаризм і генералізація. Існують 2 аспекти етики: особиста етика (духовний аспект) і процесуальна етика (практичний аспект). У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок особистості, які, будучи приведені в систему, органічно входять у структуру особистості судді і визначають його творчий потенціал та індивідуальний стиль діяльності.

Конституція України у ст. 127 передбачає, що правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Вимоги, які висуваються до суддів, перелічені в окремих статтях Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів». У тексті присяги, що її складає кожен суддя, наголошується про чесність і сумлінність виконання обов’язків судді, необхідність дотримання морально-етичних принципів поведінки судді, заборону вчинення дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади (ст. 55 Закону).

Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Серед зобов’язань судді виокремлюються такі: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених Законом України від 7 квітня 2011 р. «Про засади запобігання і протидії корупції»; 7) подавати щороку до 1 квітня за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом «Про засади запобігання і протидії корупції», в якій також повинні зазначатися відомості про членів сім’ї, з якими ведеться спільне господарство.

Відповідно до ст. 56 Закону «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів України визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України. Народні засідателі та присяжні на час виконання обов’язків зі здійснення правосуддя користуються повноваженнями судді, на них поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом. Вони також мають ряд зобов’язань, у тому числі щодо етики поведінки під час участі у судових процесах.

Європейське співтовариство на сьогодні ще не виробило базового кодексу поведінки суддів. Наприклад, у ФРН та Франції не існує спеціального кодифікованого зводу відповідних правил. Вимоги щодо належної поведінки суддів у цих державах мають загальний характер та фіксуються у законі про суддів, а частково — у нормах, що регулюють правове становище державних службовців. В США, Італії, Росії діють спеціальні Кодекси честі суддів.

В Україні також довгий час поведінку суддів регулювали лише окремі по-станови пленумів вищестоящих судів, рішення кваліфікаційних комісій суддів та інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти. Вперше 15 грудня 1999 р. IV з’їзд суддів України прийняв рішення про затвердження Кодексу професійної етики судді. Кодекс, що був затверджений V з’їздом суддів України 24 жовтня 2002 р., на думку більшості представників юридичної спільноти, не зміг досягти головної мети — захистити єдність та незалежність судової системи. Народні депутати неодноразово порушували питання про необхідність перегляду зазначеного Кодексу.

Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 було схвалено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, а 27 липня 2006 р. резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН були схвалені Банга- лорські принципи поведінки суддів, які адресовані суддям для використання як інструкції, а також судовим органам для використання як базових принципів регламентації поведінки суддів. Бангалорські принципи включають 6 показників (незалежність, об’єктивність, чесність та непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, компетентність та старанність) та роз’яснюють правила їх застосування на практиці.

22 лютого 2013 р., керуючись Конституцією України, Законом «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням зазначених міжнародних правових норм, рекомендацій та концепцій рішенням ХІ чергового з’їзду суддів України Кодекс професійної етики судді був викладений у новій редакції, і зараз він має назву «Кодекс суддівської етики». Було збільшено кількість статей (з 12 до 20), введено 3 розділи (розділ І «Загальні положення»; розділ ІІ «Поведінка судді під час здійснення правосуддя»; розділ ІІІ «По- засудова поведінка судді»), розширено обсяг як прав, так і обмежень у поведінці судді.

У преамбулі до Кодексу суддівської етики зазначається, що усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці . Стаття 1 Кодексу передбачає, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення віри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Слід зазначити, що до заснування окремого закладу суддівської освіти, яким стала Національна школа суддів України, жодний юридичний вищий навчальний заклад спеціально не готував суддів. Програми вищих юридичних навчальних закладів не передбачали навчання принципів суддівської діяльності, основних навичок виконання суддівських дій, етичних засад поведінки суддів під час судового провадження.

У Пояснювальній записці до Європейської хартії про статус суддів зазначено, що обов’язковим критерієм відбору є поведінка кандидата в судді, що має ґрунтуватися на повазі до людської гідності, що є надзвичайно важливим під час спілкування особи, що наділена високими повноваженнями, та учасниками судового процесу, які часто переживають складні життєві ситуації; особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості й здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада юстиції та Адміністрація Президента України однією з вимог до майбутніх та діючих суддів також визначають їхню відповідність морально-етичним якостям.

2. Роль стандартів і правил поведінки у професійній діяльності суддів

Прямим показником вдалого функціонування апарату судової влади є рівень довіри громадськості до національної судової системи, про що наголошується у схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН Бангалорських принципах поведінки суддів від 27 липня 2006 р. № 2006/23: «довіра громадськості до судової системи, до морального авторитету і чесності судової влади посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві» [1]. У цьому контексті саме організований державою апарат суддівської влади покликаний забезпечити можливість суддям безперешкодно здійснювати покладені на них повноваження виходячи зі спеціального статусу судді та соціальної значущості його професійної діяльності, що, своєю чергою, потребує, передусім, розроблення та прийняття норм, підвищених вимог професійної діяльності та особливих морально-етичних правил поведінки суддів, і, що є не менш важливим, забезпечення їхньої прозорості, доступності розуміння, однозначного тлумачення та використання. Така постановка проблеми, на нашу думку, є цілком обґрунтованою, зважаючи на високий статус судді, що зобов’язує його завжди бути еталоном у всіх аспектах, причому не тільки в судовому процесі, а й, на нашу думку, поза роботою. Судді мають чітко усвідомлювати, якої поведінки від них потребує суспільство.

Виходячи з викладеного вище, вважаємо важливим з’ясувати сутність власне поняття стандарту. Так, згідно зі словником російської мови, стандарт — це типовий вид, зразок, якому повинно задовольняти що-небудь за своїми ознаками, властивостями, якостями [2, с.143]. Проте більш широко сутність цього терміна висвітлено в українському юридичному термінологічному словнику, де зазначається, що під стандартом слід розуміти: 1) зразок, модель, еталон, що його приймають за вихідний для порівняння з ним інших подібних об’єктів; 2) нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації, затверджений компетентним державним органом [3, с. 102]. Варто звернути увагу й на вужче трактування цього терміна, зокрема, в національних нормативних документах. Так, Закон України «Про стандартизацію» від 1705.2001 р. № 2408-Ш визначає стандарт як документ, роз-роблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим [4]. На нашу думку, останнє визначення відображає суттєву особливість стандартів, зокрема їхній рекомендаційний (необов’язковий) характер.

Слід звернути увагу й на позицію С. В. Подкопаєва з цього питання, на думку якого, «стандарти є вираженням (втіленням) у сучасному суспільстві у концентрованому вигляді уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому, способи і порядок вирішення завдань, що стоять перед судом. Вироблення стандартів здійснюється з урахуванням ролі суддів у суспільстві, особливостей їх соціального становища» [5, с. 12]. У цілому ми погоджуємося з автором, проте наголошуємо на значущості стандартів не просто як «вираженні уявлень про місце, роль і завдання суддів, судової влади в цілому», а як еталону та оптимальній моделі суддівської діяльності.

Підсумовуючи сказане вище, видове поняття «стандарти професійної діяльності та поведінки суддів» у вузькому розумінні пропонуємо визначити як систему нормативних документів, розроблених на основі узгодження інтересів суб’єктів правовідносин і затверджених уповноваженими органами (Верховною Радою України, Радою суддів України, міжнародними організаціями та ін.), які містять сукупність правил (вимог, характери-стик, етично-моральних норм, методів тощо) рекомендаційного характеру для загального і багаторазового застосування у процесі праці та відпочинку суддів із метою впорядкування та оптимізації роботи судової системи України. При цьому в широкому розумінні, на наш погляд, стандарти професійної діяльності та поведінки суддів є еталоном (зразком, моделлю), відповідно до якого судді повинні провадити свою діяльність (професійний аспект), і якому має відповідати їхня поведінка (морально-етичний аспект).

Цілком закономірно, що процес запровадження таких стандартів в Україні є доволі складним і відповідальним процесом, оскільки, на нашу думку, для того, щоб вони виступали еталоном суддівської діяльності, не лише формально, а й у практичному житті, розроблені правила повинні базуватися та узгоджуватися з низкою вимог (умов), визначених не лише національним законодавством, а й міжнародними правовими нормами (ст. 10 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Основні принципи незалежності судових органів, прийняті сьомим Конгресом ООН із запобігання злочинності, Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи «Про незалежність, дієвість та роль суддів», Бангалорські принципи поведінки суддів).

Слід зазначити, що мінімальні стандарти професійної діяльності та поведінки працівників суддів, яких слід повсякденно дотримуватися (загальні вимоги до поведінки працівників суду, якими вони мають керуватися під час та поза виконанням своїх службових обов’язків), містяться у Правилах поведінки працівника суду (додаткових до Загальних правил поведінки державного службовця) [6] та Кодексі суддівської етики. Метою цих правил є встановлення стандартів моральної цілісності та відповідної поведінки працівників суду, які ґрунтуються на дотриманні особистої, професійної та організаційної етики задля підтримання авторитету, незалежності та ефективності судової влади, підвищення довіри громадськості до суду [6, с. 10].

Як бачимо, правила охоплюють професійну, організаційну та особисту (морально-етичну) сторони суддівської праці. Так, згідно з положенням 3 розділу Правил поведінки працівника суду до стандартів належать:

1. I) законність; 2) професіоналізм; 3) відповідальність перед суспільством; 4) зовнішній вигляд; 4) культура спіл-кування; 5) конфіденційність спілкування; 6) конфіденційність інформації;

7)       розуміння і допомога; 8) послідовність; 9) запобігання конфлікту інтересів; 10) несумісні зовнішні інтереси;

1. II) поведінка працівника суду [6, с. 20-35]. Зупинімося детальніше на кожному з наведених стандартів.

Так, стандарт законності передбачає, що, як і в принципі будь-який державний службовець, у своїй службовій діяльності та поза службою кожен суддя зобов’язаний дотримуватися Конституції України та Законів України («Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», «Про засади запобігання та протидії корупції» та ін.) бути обізнаним з усіма вимогами, правилами та процедурами щодо своїх професійних обов’язків та неухильно їх виконувати, а також постійно проводити моніторинг змін у законодавчій базі.

Своєю чергою, стандарт професіо-налізму охоплює низку вимог до гро-мадянина, який обіймає посаду судді, зокрема: 1) своєчасність та ефективність, чесність і сумлінність, прозорість, високий професійний рівень виконання посадових обов’язків; 2) самостійність, організованість, компетентність, вимогливість і принциповість; 3) утримання (без наказу) від виконання обов’язків, не передбачених посадою, невтручання в процес службової діяльності інших суддів; 4) оперативність досягнення результатів і пунктуальність; 5) гарні комунікативні здібності, високий рівень культури телефонних розмов і письмового спілкування; 6) готовність до постійного навчання та самовдосконалення;

7)       відповідний зовнішній вигляд;

8)       етикет, субординація та повага до інших працівників суду.

Висновки

Отже, стандарти професійної діяльності та поведінки, що містяться в чинному Кодексі суддівської етики та Правилах поведінки працівника суду, визначають модель еталонної поведінки судді та базові положення, якими судді можуть керуватися. Проте, на нашу думку, без наведення повних коментарів і роз’яснень викликає сумніви реальна можливість застосування стандартів на практиці. Крім того, вважаємо, що обґрунтовані коментарі та приклади застосування норм Кодексу могли би збільшити вірогідність дотримання їх суддями.

У цьому ж контексті доцільно, на наш погляд, до Кодексу суддівської етики та Правил поведінки працівників суду долучити окремий розділ тлумачення термінів для підвищення ступеня доступності, ясності, зрозумілості та однакового трактування стандартів. А ще пропонуємо додати посилання на окремі статті із законодавства стосовно імунітету суддів, самовідводу, конфлікту інтересів, корупції та заборони на отримання подарунків примусового характеру, підвищення кваліфікації й підготовки та інших аспектів, які не повно охарактеризовані в чинних документах.

Крім того, в умовах «третьої хвилі» суспільного розвитку, у час інформаційного буму, суспільство з його потребами та стилем життя характеризується швидкоплинними трансформаціями, тому не дивно, що громадяни потребують і в праві вимагати дієвої судової системи, яка спроможна оперативно адаптуватися до нових обставин, надаючи ґрунтовні відповіді та приймаючи оптимальні рішення щодо всіх питань та спорів у судовій практиці. Така ситуація зумовлює і підвищені вимоги до судді як взірця правосуддя, який, на наш погляд, не повинен бути осторонь значущих суспільних проблем, ізольованим від суспільства та пересічних громадян, а в межах своїх повноважень поширювати гуманістичні засади, здійснювати суддівську діяльність на умовах рівності, чесності, неупередженості та справедливості, будучи висококваліфікованим спеціалістом і толерантною людиною.

Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Акаде-мія управління персоналом. — К.: Б.в., 1998. — 142 с.
2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихоми-ров,. — К.: Знання , 2005. — 665 с.
3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.
4. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Юридична клініка / Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.
5. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Атіка, 2006. — 294 с.
6. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юри-дична акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Одіссей, 2006. — 253 с.