Вступ

1. Предмет і задачі патопсихології

2. Сучасні напрямки патопсихології

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Прискорення темпу житттєдіяльності сучасної людини, зростання обсягів інформації, що здатно зумовлювати невротичні зриви в результаті інформаційного перевантаження, емоційне напруження, внаслідок ускладнення соціально-економічних умов і політичної ситуації в посттоталітарному суспільстві зумовлюють збільшення випадків психічної патології, особливо мережевої, що в свою чергу вимагає від психолога, незалежно від його професійних орієнтацій, знань основ психіатрії, вмінь і навичок діагностувати психічну патологію.

Патопсихологія – галузь психології, яка займається вивченням змін психічної діяльності при патологічних станах головного мозку, які пов’язані з психічними або соматичними захворюваннями.

Засвоєння основ патопсихології, вміння користуватися широким арсеналом діагностичних прийомів і методик надасть можливість практичному психологу оволодіти знаннями психологічних механізмів виникнення і динаміки психопатологічних розладів, що створить фундамент для успішної діагностики та психологічної корекції найбільш поширених форм психічної патології.

Тема: «Сучасний стан патопсихології».

1. Предмет і задачі патопсихології

Патопсихологія є галуззю психологічної науки. Її дані мають теоретичне і практичне значення для психології і психіатрії. У цьому змісті її можна зарахувати до прикладних областей знання.

В даний час у науці відбувається надзвичайно інтенсивний процес формування міждисциплінарних і прикладних областей. Існують такі області, як біохімія, біофізика, хімічна радіологія і т.д. Цей процес відбруньковування від «материнської» науки, що свідчить про її зрілість, торкнувся і психології: існує інженерна, дитяча, педагогічна, соціальна психологія, нейропсихологія, патопсихологія і т.д.

Процес відбруньковування прикладних областей знань обумовлений багатьма причинами, насамперед науково-технічним прогресом. У психології до цих загальних причин додається ще одна — роль людського фактора. Стало очевидним, що багато хто, навіть особисті, проблеми педагогіки, медицини і навіть техніків не можна вирішити без обліку людського фактора.

Прикладні області знання, природно, випробують на собі вплив інший, що граничить з нею науки, вірніше, вони вбирають у себе, асимілюють багато положень, факти наукових досліджень цієї суміжної дисципліни.

Визнання положення, що патопсихологія є психологічною дисципліною, визначає її предмет і відграничення його від предмета психіатрії.

Психіатрія, як і всяка галузь медицини, — спрямована на з'ясування причин психічної хвороби, на дослідження синдромів і симптомів, типових для того чи іншого захворювання, закономірностей їхньої появи і чергування, на аналіз критеріїв прогнозу хвороби, на лікування і профілактику хвороби.

Патопсихологія як психологічна дисципліна виходить із закономірностей розвитку і структури психіки в нормі. Вона вивчає закономірності розладу психічної діяльності і властивостей особистості в зіставленні з закономірностями формування і протікання психічних процесів у нормі, вона вивчає закономірності перекручувань відбивної діяльності мозку.

Отримані експериментальні дані, не проаналізовані в категоріях психологічної теорії, «повертають» клініці лише по-іншому позначені факти, що лікарі фіксують не гірше нас своїм клінічним методом. Лише в тому випадку, коли аналіз результатів патопсихологічного експерименту проводиться в поняттях сучасної матеріалістичної психологічної теорії, вони виявляються корисними клінічній практиці, не тільки доповнюючи її, але і розкриваючи нові факти. Як говорив у свій час відомий фізик Л. Больцман, самим практичним являється гарна теорія.

Прикладне значення психології надзвичайно значиме. Практичні задачі, які стоять перед патопсихологічним дослідженням, різноманітні. Насамперед дані психологічного експерименту, можуть бути використані для диференційно-діагностичних цілей. Звичайно, установлення діагнозу — справа лікаря, вона виробляється не на підставі тих чи інших лабораторних даних, а на підставі комплексного клінічного дослідження.

Однак у психологічних лабораторіях накопичені експериментальні дані, що характеризують порушення психічних процесів при різних формах захворювань, що служать додатковим матеріалом при встановленні діагнозу. Так, наприклад, при клінічній оцінці психічного стану хворого нерідко виникає необхідність відграничення астенічного стану органічної природи від стану шизофренічної млявості. Сповільненість психічних процесів, погане запам'ятовування і відтворення пред'явленого матеріалу, виявлення залежності цих порушень від виснаження — усе це виявляється частіше при органічному захворюванні, у той час як інактивність хворого, що супроводжується непослідовністю суджень і різноплановість мислення при гарному запам'ятовуванні, частіше є показником змін особистості хворого шизофренією.

Перед психологічним експериментом може бути поставлена задача аналізу структури дефекту, установлення ступеня психічних порушень хворого його інтелектуального зниження поза залежністю від диференційно-діагностичної задачі, наприклад при встановленні якості ремісії, при обліку ефективності лікування.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психічної діяльності людей, отже, може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями. Одержані юридичною психологією відомості про суб'єктів юридичного процесу з психічними аномаліями, тенденції вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведінки, перевиховання та виправлення в умовах ізоляції можуть використовуватися медичною та патопсихологією з метою 'їх лікування, соціальної та психологічної реабілітації.

Головне завдання патопсихології – навчити психологів пошуку ознак відхилень в психічній діяльності, визначення ступеня вираження цих відхилень, класифіції їх в окремі синдроми та захворювання, їх групуванні в систему класифікації.

Головне в усьому це зрозуміти, коли психолог зможе справитися сам, а коли необхідна допомога психіатра. Психолог (або знання і вміння в галузі психології) потрібні психіатру завжди – відностно стійка система поведінки індивіда, яка побудована насамперед на основі включення в соціальний контекст.

Стержнем особистості є самооцінка, яка будується на оцінках індивіда іншими людьми і його оцінюванні цих людей. Особистість – це те, чим ми відрізняємся один від одного в своєму внутрішньому світі. Але цей світ невидимий, на поверхні тільки поведінка. Тепер існує багато інших інструментів, крім спостереження за поведінкою. Це різного роду тести, аналіз випадкових асоціацій та снів, робота в трансі та інш.

2. Сучасні напрямки патопсихології

В даний час, коли в клінічну практику упроваджується велика кількість нових терапевтичних засобів, застосування адекватних психологічних досліджень допомагає визначити характер їхніх дій. Дані експериментально-психологічних прийомів здобувають у даний час особливе значення через що спостерігається патоморфоза хворобливих процесів, тому зростають значення і задачі профілактики.

Особливо великого значення набувають дані експериментальної патопсихології при вирішенні питань психіатричної експертизи: трудовий, судової і військовий.

Задачі, що ставить перед психологом судово-психіатрична експертиза, різноманітні і носять складний характер. Установлення діагностичних критеріїв, аналіз ступеня зниження ускладнюються особливим відношенням хворого до самого акта експертизи, свідомо прийнятою «позицією» як до експерименту, так і до ситуації, що травмує, або реактивними нашаруваннями. Нерідко постає задача находження критерію для визначення симуляції хворобливих проявів, наприклад для розмежування істинної некритичності від симулятивного доведення (дослідження І.І.Кожуховський) [6, с. 243].

За останнім часом у патопсихології на перший план виступає спрямованість на психокорекцію. Робиться спроба обґрунтування психологічних рекомендацій для проведення психокорекції (наприклад, при лікуванні неврозів, алкоголізму). Однак, для того щоб психокорекційна спрямованість була ефективної, вона повинна базуватися на заглибленому аналізі і кваліфікації психічного стану хворої людини. Це означає, що робота психолога повинна бути націлена не тільки на встановлення наявності того чи іншого порушення пізнавальної або мотиваційної сфери характеристики зміненої самооцінки, рівня домагань хворого, але і на кваліфікацію прихованих можливостей хворого, того, що Л.С. Виготський називав «соціальним розвитком»[6, с. 122]. Саме спрямованість на поглиблення системного аналізу психічного стану хворого, на кваліфікацію його в категоріях радянської психології, індивідуальний характер дослідження і є основною тенденцією патопсихології.

Конкретними дослідженнями (С.Я.Рубінштейн, В.Є.Реньге, О.І.Болдиревий, А.Б. Халфіной, Т.С. Кабаченко) було переконливо показане, що включення хворої людини в реальну трудову діяльність змінює не тільки його самооцінку, його відношення до себе й іншим, але воно є джерелом породження цілеспрямованої активності людини [2, с. 34]. Подібна форма психокорекції обґрунтована і методологічно.

Особливе місце займає використання патопсихологічного експерименту в психіатричній клініці дитячого віку. Поряд із задачею диференціальної діагностики, установленням ступеня зниження й обліку, ефективності лікування постає специфічне для дитячої психіатричної клініки питання про прогноз навченості і зв'язані з ним питання про добір дітей у спеціальні школи.

Особливо коштовним у цьому відношенні виявляється динамічне простежування дітей, воно дає можливість проаналізувати дані патопсихологом прогностичні оцінки навченості дитини й осмислити ті теоретичні принципи, на яких прогноз базувався. Однак задачі патопсихологічної роботи в клініці дитячого віку не вичерпуються пошуками критеріїв діагностики і навченості. У цій області проводиться велика корекційна робота. Вона стосується як відновлення окремих порушених функцій, так і корекції порушеного розвитку в цілому.

Як найважливішу характеристику сучасної патопсихології виступає її спрямованість на відновлення зміненої психічної діяльності, спрямованість на повернення хворій людині її соціального статусу, запобігання (профілактика) можливості подібної втрати в дорослих, підлітків, дітей.

На охорону саме психічного здоров'я і спрямована робота патопсихолога.

Охорона психічного здоров'я полягає не тільки у вишукуванні заходів чисто лікувального характеру. Вона містить у собі міри корекції при відновленні трудового і соціального статусу, у профілактиці розвитку аномальних потреб (алкоголізм і ін.). У сферу охорони психічного здоров'я входить рішення задач розпізнавання і профілактики різних профзахворювань, експертна робота. Сюди входить також перебування заходів для рятування від страху людини, що захворіли важким соматичним захворюванням (наприклад, онкологічним) корекції невротичних, психопатичних явищ і ін. І звичайно, як найважливіша задача — це корекція і профілактика аномального розвитку дітей.

Завданнями патопсихологічного обстеження хворих дітей та підлітків у клініці є:

1) дослідити психологічні показники симптомів, які слабко виражені клінічно і які повинні полегшити лікарю диференційну діагностику;

2) уточнити структуру і міру інтелектуального дефекту дитини з метою її подальшого навчання;

3) уточнити дані про певні соціальні та емоційні моменти в розвитку захворювання.

Патопсихолог в клініці здійснює такі види роботи:

1) нозологічну діагностику – визначення до якого захворювання належать зміни в психічній діяльності людини;

2) бере участь у психіатричній експертизі: воєнній, судовій, трудовій, навчальній;

3) оцінює ефективність терапії і прогнозу, тобто фіксує динаміку стану хворого для подальшої реабілітації.

Етапи організації патопсихологічного обстеження.

1. Патопсихолог починає працювати за заявкою лікаря на хворого, заносить дані в свій журнал реєстрації, продумує стратегію та методики обстеження.

2. Готується приміщення, стимульний матеріал, апаратура тощо.

3. Патопсихолог вивчає історію захворювання, продумує план обстеження.

4. Проводиться бесіда з хворим, налагоджується контакт.

5. Етап проведення власне обстеження з допомогою 8–10 методик, протоколювання результатів.

6. Написання заключення. Патопсихолог не формулює клінічний діагноз хвороби, а описує досліджуваного в термінах психології.

При психічних захворюваннях порушується нормальний процес відображення дійсності.

До порушення відчуттів і сприймань відносять сенестопатії, агнозії, анестезії, алгії, ілюзії, галюцинації, псевдогалюцинації. Порушення пам’яті проявляються в таких феноменах:

— гіпермнезія,

— гіпомнезія,

— амнезія,

— палімпсест,

— парамнезія,

— конфабуляції тощо.

При психічних захворюваннях часто видозмінюється і увага: стає розсіяною, інертною, порушується об’єм. Найзначніших зрушень зазнають мислительні процеси. Патології зазнає асоціативний процес (застрявання, резонерство, стереотипне повторення), процес суджень (обсесії, зверхцінні ідеї, маячня), операційна сторона мислення, динаміка мислительної діяльності. Порушення особистості відбуваються дуже складно, індивідуально. Але, в загальному, вони, насамперед, стосуються порушень ієрархії мотивів, їхньої смислоутворюючої функції, також у хворих порушується критичність, підконтрольність поведінки, вольові процеси, змінюється емоційне відношення до себе, до світу.

У патопсихології об’єктом дослідження у хворого, зазвичай, є його емоційні стани, виснажуваність, працездатність. Тому важливо ретельно дослідити пізнавальні процеси, оскільки вони значною мірою визначають успішність навчання дитини у школі і трудової діяльності дорослого.

Для дослідження уваги і сенсомоторних реакцій використовуються:

• коректурна проба,
• таблиця Шульте,
• методика Лебединського,
• рахунок за Крепеліном тощо.

Розлади пам’яті:

• тест Мейлі,
• проба на запам’ятовування,
• проба на асоціативну пам’ять,
• тест опосередкованого запам’ятовування за Лєонтьєвим.

Розлади мислення досліджуються такими тестовими пробами:

• розуміння оповідання,
• встановлення послідовності подій,
• класифікація,
• визначення понять,
• виключення зайвого,
• піктограми тощо.

Перебіг емоційно-вольових процесів хворого, зазвичай, аналізується в ході експерименту шляхом спостереження за поведінкою, реакціями на успіх чи невдачу, а також в результаті бесіди з хворим.

Для того, щоб ще поглибити знання патопсихолога про особливості особистості хворого, він використовує вже більш спеціалізовані методики, які висвітлюють ті чи інші методики такого складного конструкту, як особистість людини, а саме:

• дослідження самооцінки,
• особистісний питальник Айзенка,
• ПДП Лічка,
• MMPI,
• шкалу тривожності Спілбергера,
• тест Роршаха,
• ТАТ,
• тест Розенцвейга,
• тест Люшера,
• методику незавершених речень тощо.

На підставі узагальнених даних, отриманих в ході вивчення особистості хворого, його психічних процесів та станів, патопсихолог робить висновки про порушення в психічному розвитку обстежуваного.

Висновки

Патопсихологія – галузь психології, яка займається вивченням змін психічної діяльності при патологічних станах головного мозку, які пов’язані з психічними або соматичними захворюваннями.

Патопсихологія:

1) визначає причини аномальної поведінки;

2) виявляє приховані ознаки порушень вищих психічних функцій;

3) орієнтована на раннє виявлення симптомів психічного недорозвитку;

4) патопсихологічне обстеження спрямоване на корекцію, реабілітацію хворого;

5) патопсихологічне обстеження часто проводиться при різного роду експертизах (судовій, навчальній, трудовій, військовій), що визначає певний підбір діагностичних методик.

Принципи патопсихологічного обстеження:

1) якісний (а не лише кількісний) аналіз форм розпаду психіки, розкриття механізмів порушень психічної діяльності і можливостей їх відновлення;

2) патопсихологічне обстеження повинно актуалізувати не лише розумові операції хворого, але і його особистісне відношення до експерименту;

3) патопсихологічна процедура повинна дати можливість виявити структуру не лише змінних, але і збережених форм психічної діяльності;

4) патопсихологічний експеримент повинен передбачати використання різноманітних, нескладних діагностичних методик з метою виявлення агравації (приховування ознак захворювання) і симуляції (“виставляння” уявлюваних ознак хвороби).

Список використаних джерел

1. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. – К.: Здоровье. – 1986. – 280 с.
2. Зейгарник В.Б. Патопсихологія. — М.: Издательство Московского университета, 1986. – 328 с.
3. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М., 1998. – 346 с.
4. Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. М., 1989. – 298 с.
5. Снежневский А. В. Общая психопатология. Валдай, 1990. – 456 с.
6. Хрестоматия по патопсихологии. /Под ред. Б. В. Зейгарник, В. В. Николаевой, А. П. Корнилова. М., 1981. – 612 с.