Вступ

Важливим чинником економічного зростання суспільства є торгівля, яка відіграє значну роль у реалізації соціальної політики, ринкової орієнтації національної економіки, формуванні конкурентного середовища. Реструктуризація торгівлі, яка відбувалася в Україні в перехідний період і продовжується на початковому етапі функціонування економіки України на ринкових засадах, спричинила значні зміни в соціальних формах торгівлі, мотивації і принципах її розвитку, в підходах до управління і регулювання нею тощо.

Сьогодні основну частку в торгівлі становлять приватні підприємства; основним мотивом її розвитку є отримання прибутку власниками підприємств; покращення забезпеченості роздрібними торговими підприємствами населення здійснюється через розвиток вітчизняного і експансію іноземного мережевого ритейлу; торгівля зміщується з центральних районів міст на периферію, активно будуються ритейл-парки на окраїнах населених пунктів та в інших малопривабливих районах з низькими цінами на землю, участь державних органів і комунальних служб у плануванні, розвитку і регулюванні торговельної мережі зменшується.

Торгівля стала найбільш лібералізованою галуззю економіки з мінімальним впливом на її розвиток держави, яка за короткий час пройшла період занепаду і бурхливого розвитку нецивілізованих форм торгівлі і зараз переживає піднесення в розвитку організованого сектора торгової галузі.

У цих умовах зростає потреба в регулюванні і плануванні розвитку роздрібної торгівлі як державними органами і громадськими організаціями споживачів з метою задоволення соціальних потреб суспільства, так і самими діловими об’єднаннями в торговельній галузі для визначення пріоритетів власного розвитку. З огляду на такі завдання, актуальним є дослідження сучасних тенденцій розвитку роздрібної торгівлі в розрізі регіонів.

Проблемам розвитку торгівлі як сфери національної економіки присвячено багато наукових публікацій. Теорію і практику цього питання розглянуто у працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як В. Апопій, Н. Голо-шубова, Л. Лігоненко, А. Мазарі, І. Бланк, Н. Власова та ін. У роботах цих авторів розкрито суть торгівлі загалом та її структурних елементів, визначено умови розвитку галузі, а також обґрунтовано чинники, які впливають на ефективність діяльності торговельних підприємств. Однак більшість досліджень розглядають торгівлю в загальнонаціональному масштабі, і меншою мірою акцентують увагу на проблемах торгівлі регіонів.

Метою цього дослідження є вивчення сучасного стану та виявлення основних тенденцій розвитку роздрібної торгівлі в Столичному економічному регіоні.

Розділ 1. Характеристика розвитку Столичного регіону

1.1. Сучасні тенденції розвитку внутрішньої торгівлі регіонів

Обіг роздрібної торгівлі сьогодні формується такими складниками:

• роздрібний товарообіг підприємств — це обсяг продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу і мережу ресторанного господарства усіма діючими підприємствами, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню;
• роздрібний продаж товарів на ринках та фізичними особами-підприємцями через торгову мережу та мережу підприємств ресторанного господарства.

Сучасні тенденції розвитку цих складників подано в табл. 1. Дані таблиці показують, що всі складники роздрібної торгівлі розвиваються динамічно за майже незмінної частки в загальних обсягах. Так, співвідношення між обігом підприємств і фізичних осіб-підприємців протягом останніх років зберігається на рівні 50:50 з незначним відхиленням на користь підприємств. Але необхідно зауважити, що за останні сім років роздрібні підприємства втратили майже 6 % своєї частки.

Роздрібний товарообіг торговельних підприємств розвивається відповідно до загальноекономічних тенденцій, тобто з постійним нарощуванням своїх обсягів. Але слід зауважити, що дані, наведені в табл. 1, подано у фактичних цінах, що, на жаль, не відображає реального стану. Дослідження товарної структури роздрібного товарообігу вказують на те, що динаміка реалізації продовольчих товарів є повільнішою, ніж реалізація непродовольчих товарів. Так, якщо обсяг продажу продовольчих товарів в 2008 р. становить 77 % від рівня 1990 р., то непродовольчих товарів — 201 % [1]. На нашу думку, це є свідченням зростання доходів населення, яке значну частину коштів вкладає в задоволення потреб в одязі, взутті тощо.

Табл. 1. Динаміка розвитку роздрібної торгівлі України

Показники	Роки								2008 р. в % до 2001 р.
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Обіг роздрібної торгівлі, млрд грн	47,5	59	68,8	87,6	116,3	174,4	237,8	325,1	684,4
в т.ч.
роздрібний товарообіг під­приємств, млрд грн	28,8	34,4	39,7	50	67,6	94,3	130,0	178,2	618,8
Частка роздрібного това­рообігу підприємств в обі­гу роздрібної торгівлі, %	60,6	58,3	57,7	57,1	58,1	54,07	54,67	54,8	—

Підтвердженням наших висновків є дані щодо товарної структури роздрібного товарообігу (табл. 2). Так, якщо в 1990 р. співвідношення продовольчих і непродовольчих товарів у роздрібному товарообігу підприємства становило 44 % і 56 %, то в 2008 р. ця залежність є оберненою: 35,3 % в товарообігу займають продовольчі товари, а 64,7 % — непродовольчі.

Табл. 2. Динаміка розвитку товарної структури роздрібного товарообігу

підприємств України [1, с. 287] (%)

Товарна група				Роки
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Продовольчі товари	52	50	48	46	44	42	38	35
Непродовольчі товари	48	50	52	54	56	58	62	65

 

На нашу думку, доречно зробити одне зауваження. Як зазначено вище, у роздрібний товарообіг підприємств зараховано тільки дані щодо юридичних осіб, без фізичних осіб-підприємців. А саме останні, як відомо, формують малий бізнес, який переважно займається реалізацією продовольчих товарів. Традиційно роздрібна торгівля активніше розвивається у містах, причому частка міської торгівлі постійно зростає. Так, якщо в 2000 р. роздрібний товарообіг у міських поселеннях становив 88 % від загального обсягу, то в 2007 р. цей показник був на рівні 92 % [2, с. 285].

Тенденції у функціональному розподілі роздрібного товарообігу підприємств вказує на те, що загалом цей економічний показник формується за рахунок розвитку роздрібної торгівлі через роздрібну торговельну мережу (у 2007 р. частка товарообігу роздрібної мережі в загальному роздрібному товарообігу становила 96 %).

Узагальнення щодо територіального і функціонального розвитку роздрібного товарообігу торговельних підприємств України дають змогу зробити висновок щодо нерівномірності розвитку галузі. Так, у міських поселеннях діяльність торгівлі є інтенсивнішою насамперед за рахунок великої кількості торговельних підприємств. З тієї самої причини активніше розвивається роздрібна мережа, ніж ресторанне господарство.

Нерівномірним є і регіональний аспект розвитку роздрібної торгівлі (табл. 3). Серед регіонів найбільшу питому вагу у формуванні роздрібного товарообігу займає безпосередньо м. Київ, причому його частка за 7 останніх років зросла майже на 6 °%. Друге місце посідають Дніпропетровська і Донецька області, на які сукупно припадає 17,6 °%. На третьому місці — Харківська область із 7,1 %. Динаміка регіональної структури свідчить про незмінність ринкової частки регіону (коливання становлять в межах 1-2 %). А це, на наш погляд, свідчить про те, що умови функціонування роздрібної торгівлі є однаковими в цілому по Україні, що створює для торговельних підприємств рівні умови для розвитку в конкурентному середовищі.

Тому для отримання відповідних конкурентних переваг суб’єктам роздрібної торгівлі необхідно вишукувати внутрішні чинники конкурентоспроможності. Для виявлення регіональних тенденцій розвитку внутрішньої торгівлі ми згрупували області в шість груп, відповідно до географічного розташування областей. В окрему групу виділено місто Київ [11, c. 4-5].

1.2. Обґрунтування та визначення пріоритетів економічного розвитку Столичного району

У Столичному районі ввіз переважає над вивозом продукції. З Донбасу сюди надходять вугілля, чорні метали; з Північно-Східного району — нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі; з Придніпров’я — чорні і кольорові метали, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, мінеральні добрива; з Центрального — сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і харчової промисловості, Добрива тощо; з Причорноморського — руди, комбайни, верстати, ґрунтообробна техніка, продукція АПК. Карпатський район відправляє до Столичного автобуси і автонавантажувачі, автомобільні крани і телевізори, ліс і меблі тощо. З Північно-Західного району надходять вантажопасажирські автомобілі, підшипники тощо.

Натомість Столичний район забезпечує країну хімічним волокном, пластмасами, шинами і гумотехнічними виробами, медичними препаратами, кормовими антибіотиками і засобами захисту рослин, сільськогосподарськими машинами і екскаваторами, приладами і верстатами, деякими продуктами АПК (хміль, льоноволокно), тканинами, будівельним і оздоблювальним каменем тощо.

Для Столичного району характерний не однаковий рівень економічного розвитку. У Київській області він перевищує середній по країні, у Житомирській і Чернігівській областях — дуже низький, оскільки концентрація промисловості там невелика.

Роздрібна торгівля здійснюється через роздрібну торговельну мережу та підприємства ресторанного господарства, особливості розвитку яких значною мірою впливають на формування роздрібного товарообігу. Станом на 01.01.2008 р., в Україні функціонувало 71,9 тис. підприємств роздрібної торгівлі — юридичних осіб, що на 30,4 % менше, ніж у 2000 р. Тобто, якщо обсяги роздрібної торгівлі зростають, то її матеріально-технічна база зменшується. Характерною тенденцією є те, що скорочення стаціонарної мережі здійснюється швидшими темпами, ніж дрібнороздрібної. На наш погляд, однією із причин такої ситуації є умови конкурентного середовища. Так, по-перше, стаціонарне торговельне підприємство є менш мобільне щодо удосконалення своєї діяльності як умови посилення конкурентоспроможності [19, c. 13-14].

По-друге, магазини більшою мірою функціонують у міських поселеннях, де, як було зазначено вище, конкурентне середовище є більш інтенсивне, а, відповідно, є більше можливостей програти у конкурентній боротьбі. Для глибшого аналізу роздрібної торгівлі України недостатньо визначати фактичну динаміку розвитку основних її показників. Доцільно взяти до уваги зіставлення і порівняння певних відносних показників. На регіональному рівні ми зіставили такі показники, як торговельна площа магазинів і роздрібний товарообіг на 1 м2 торговельної площі (рис. 2), що дало нам змогу визначити, наскільки ефективно завантажені торговельні площі.

Аналіз даних засвідчує, що за останні роки значно покращилася ефективність використання торговельних площ, тобто за період 2001-2008 рр. збільшилася товаровіддача роздрібних торговельних підприємств. Поряд з тим, необхідно зазначити, що в окремих регіонах навантаження на одиницю площі є значно вищим, ніж в інших регіонах. Тобто в областях півдня, центру, сходу і заходу України доцільно, на нашу думку, активізувати торговельну діяльність за незмінних торгових потужностей, а на півночі України та в м. Києві, навпаки, — активніше розвивати матеріально-технічну базу роздрібної торгівлі.

Означену на рис. 2 залежність, на наш погляд, можна пояснити таким: торговельні підприємства в умовах конкурентної боротьби за споживача намагаються зменшити рівень постійних витрат, шляхом зменшення торгової площі (зменшуються витрати на утримання) [5, c. 210-211].

А з іншого, боку шляхом різних заходів підприємство намагається активізувати продаж товарів. І одне, і друге в підсумку призводить до зростання доходів, а, відповідно, і конкурентоспроможності. На означені вище тенденції розвитку внутрішньої торгівлі в Україні безпосередній вплив чинять макроекономічні чинники, які формують ринковий попит та пропозицію.

Пропозиція товарів народного споживання забезпечується насамперед шляхом розвитку виробництва, сільського господарства та імпорту, динаміка розвитку яких має позитивну динаміку. Так, за останні сім років щорічний приріст виробництва в Україні становив 5-10 %; щорічні темпи приросту сільськогосподарської продукції змінюються від -10 % (спад) до +20 %; обсяги імпорту товарів за останні шість років збільшилися майже в три рази.

Другою компонентою ринку є попит, який забезпечується доходами споживачів. Закономірною є тенденція, що зі зростанням фактичних доходів населення зростає його платоспроможний попит, а, відповідно, і обсяги реалізації товарів. За останні вісім років загальні доходи населення зросли майже в п’ять разів. Проте, слід зауважити, що ці дані є фактичними, без врахування інфляційних процесів та подорожчання товарів [2, c. 119-120].

Розділ 2. Аналіз розвитку внутрішньої торгівлі Столичного економічного регіону

2.1. Основні тенденції внутрішньої торгівлі Столичного економічного регіону

Київська область. Обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами області за січень–листопад 2009р. становив 927,6 млн.дол. США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2008р. на 5,6%, імпорту – 1946,9 млн.дол. і зменшився на 39,7%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 1019,3 млн.дол. (у січні–листопаді 2008р. також від’ємне – 2350 млн.дол.).

Зовнішньоторговельні операції товарами область здійснювала з партнерами зі 123 країн світу.

До країн СНД експортовано 56% усіх товарів, до країн ЄС – 20,6% (у січні–листопаді 2008р. – відповідно 55,3% і 24,1%). З країн ЄС імпортовано 61,6% усіх товарів, з країн СНД – 20,8% (у січні–листопаді 2008р. – відповідно 58,3% і 20,6%).

Головним партнером області залишилася Російська Федерація (34,1% від загального обсягу експорту і 14,4% – від імпорту). До Казахстану, Німеччини, Білорусі, Польщі та Туреччини разом здійснювалася майже чверть експортних поставок області. Порівняно з відповідним періодом попереднього року значно збільшилися обсяги експорту до Російської Федерації, Казахстану та Індії, а зменшилися – до Вiрґiнських Островів, Британських, Молдови, Білорусі.

Надходження товарів із Німеччини, Польщі, Білорусі, Нідерландів, Китаю, Франції, Угорщини та Фінляндії разом становили майже половину загальнообласного обсягу імпорту товарів. Порівняно з січнем–листопадом 2008р. імпортні надходження від головних торгових країн-партнерів області значно зменшилися (крім Білорусі).

Основу товарної структури зовнішньої торгівлі області у січні–листопаді 2009р. складали готові харчові продукти, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів, механічне та електричне обладнання, полімерні матеріали, пластмаси і каучук.

У загальному обсязі експорту товарів порівняно з січнем–листопадом 2008р. суттєво збільшилася частка зернових культур, какао та продуктів з нього, цукру і кондвиробів з цукру, натомість значно зменшилася частка гумових виробів, жирів та олії тваринного або рослинного походження, механічного та електричного устаткування. У загальному обсязі імпорту товарів зменшилася частка наземних транспортних засобів, крiм залізничних, механічного та електричного устаткування [4, c. 85-86].

До області з початку 2009р. надійшло іноземної давальницької сировини на 86,5 млн.дол. Обсяг експорту готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 133,6 млн.дол. США.

Серед регіонів області найбільша частка загальнообласного експорту товарів припадала на Яготинський та Миронівський райони, на міста Бориспіль та Фастів. Найбільші імпортні надходження здійснювалися у Києво-Святошинський, Васильківський, Броварський, Бориспільський райони та місто Бориспіль.

Оборот роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за січень–грудень 2009р. становив 16835,6 млн.грн. і склав 92,0% обсягу січня–грудня 2008р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 19,6%.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням фізичних осіб-підприємців) за січень–грудень 2009р. становив 488,5 млн.грн. і проти відповідного періоду попереднього року склав 75,5%.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за січень–грудень 2009р. становив 9919,7 млн.грн. і у порівнянних цінах склав 90,2% обсягу січня–грудня 2008р.

Через мережу автозаправних станцій, що налічувала 328 одиниць, у грудні 2009р. було продано в роздріб світлих нафтопродуктів на 258,1 млн.грн., з них бензину автомобільного – на 187,6 млн.грн. (72,7%), дизельного пального – на 70,5 млн.грн. (27,3%).

Продаж сільськогосподарських продуктів на ринках області за січень–грудень 2009р. зменшився проти відповідного періоду попереднього року на 0,3% при збільшенні цін на 11,4%. При цьому, за рахунок збільшення цін на продукти тваринництва на 9,8% їхній продаж зменшився на 2,3%. Продаж продуктів рослинництва збільшився на 4,1% при збільшенні цін на 2,7%.

За січень–грудень 2009р. порівняно з відповідним періодом попереднього року ціни знизилися на моркву, цибулю ріпчасту, олію, буряки, яблука на 7,7–15,8%, по інших групах товарів – зросли на яловичину, свинину, картоплю, яйця,  молоко свіже, сир (творог), сметану,  сало свиняче, часник, масло тваринне, мед, цукор на 4,1–44,4% [6, c. 28-29].

У грудні 2009р. проти листопада 2009р. продаж сільськогосподарських продуктів на міських ринках зменшився на 2,6% при збільшенні ціни на 0,9%.

Оборот роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за січень–жовтень 2010р. становив 16098,9 млн.грн. і склав 104,1% обсягу     січня–жовтня 2009р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 24,3%.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням фізичних осіб-підприємців) за січень–жовтень 2010р. становив 492,4 млн.грн. і проти відповідного періоду попереднього року склав 103%.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за січень–жовтень 2010р. становив 9406,9 млн.грн. і у порівнянних цінах склав 102,7% обсягу січня–жовтня 2009р.

Через мережу автозаправних станцій, що налічувала 331 одиницю, у жовтні 2010р. було продано в роздріб світлих нафтопродуктів на 331,8 млн.грн., з них бензину автомобільного – на 235,6 млн.грн. (71,0%), дизельного пального – на 96,1 млн.грн. (29,0%).

Продаж сільськогосподарських продуктів на ринках області за січень–жовтень 2010р. зменшився проти відповідного періоду попереднього року на 15,0% при збільшенні цін на 1,3%. Продукти тваринництва подешевшали на 2,5%, їхній продаж зменшився на 23,4%. Продаж продуктів рослинництва зменшився на 0,5% при збільшенні цін на 25,3%.

За січень–жовтень 2010р. порівняно з відповідним періодом попереднього року ціни знизилися на телятину, сало свиняче, свинину на 23,8–15%, по інших групах товарів – зросли на 107,3–0,7%, зокрема на часник, цибулю ріпчасту, цукор, крупу гречану, буряки, масло тваринне, моркву, молоко свіже, мед, картоплю, сметану, сир (творог), яйця, олію, яблука, яловичину.

У жовтні 2010р. проти вересня 2010р. продаж сільськогосподарських продуктів на міських ринках збільшився на 4,2% при збільшенні ціни на 4,9%.

Житомирська область. Роздрібний товарооборот в діючих цінах, включаючи ресторанне господарство, по вибірковому колу підприємств (юридичних осіб) за січень-жовтень збільшився на 627,3 млн. грн., порівняно з відповідним періодом минулого року або на 18,5 % і склав 4009,6 млн. грн. У порівняльних цінах він збільшився на 4,8% [7, c. 212-213].

Ринки відіграють важливу роль у створенні сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу, відповідного вирішення питання зайнятості населення, а також надання широкого спектру торговельних та платних послуг споживачам.

Ринкова торгівля набула статусу невід’ємної і досить вагомої складової товарного процесу. У ході реалізації державної політики, направленої на розвиток і вдосконалення торгової діяльності на риках і внутрішній торгівлі в цілому, розвинулася і посилюється далі конкуренція, яка об’єктивно примушує ринки диверсифікувати свою діяльність: розширювати функції, перебудовувати структуру і організацію торгівлі, оновлювати матеріально-технічну базу на основі досягнень науково-технічного прогресу та активізації інвестиційної діяльності [1, c. 21-22].

В області за станом на 1 січня 2010 року продаж споживчих товарів здійснювали 63 ринки продажу продовольчих, непродовольчих та змішаних товарів, з них 26 належать системі споживчої кооперації.

За спеціалізацією домінують змішані ринки — 48 або 76,2 % із загалу; крім цього функціонують 2 (3,2%) продовольчі і 13 — (20,6%) непродовольчих ринків. Із непродовольчих ринків найбільшу частку займають промислові (речові) ринки — 7 (53,8%).

За регіональною ознакою найбільша кількість ринків розташована в м. Житомирі — 10. Наступними в рейтингу за кількісною ознакою, а саме по 6 ринків, є міста Бердичів, Нов.-Волинський і Баранівський район, по 3 ринки в м. Коростені і в Андрушівському, Вол.-Волинському, Чуднівському районах. По 2 ринки в Коростишівському, Попільнянському, Романівському, Ружинському, Черняхівському районах та по 1 в м. Малині і в Брусилівському, Ємільчинському, Житомирському, Лугинському, Любарському, Малинському, Народицькому, Нов.-Волинському, Овруцькому, Олевському, Радомишльському, Червоноармійському районах. Відсутні ринки в Бердичівському та Коростенському районах.

2.2. Розвиток споживчого ринку Столичного економічного регіону

Ємність внутрішнього споживчого ринку формує не весь обсяг доходів, а тільки сума «наявних доходів населення» — це максимальний обсяг грошових доходів, які призначені для використання домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Це загалом близько 75 % загального обсягу доходів.

Важливою для роздрібної торгівлі є частка доходів населення, що вит-рачається на придбання товарів. У середньому населення України на це виділяє 20-30 % своїх доходів. За останні роки ця частка змінилася мало: в середньому на 5-7 пунктів. Хоча є окремі регіони де цей показник доволі сильно відхиляється від середнього значення. Так, найбільшу частку своїх доходів на придбання товарів витрачають у місті Києві. У зазначених містах відбувся найбільший стрибок цього показника за шість останніх років. Поряд з тим, є регіони, де населення стало витрачати менше на придбання товарів — це Чернігівська область. Тут цей показник зменшився в від 3 % до 9 %.

Такі співставні дані дають підстави говорити про певні передумови та можливості подальшого розвитку роздрібної торгівлі. У середньому по Україні доходи населення створюють стабільні умови для розвитку роздрібної торгівлі, але роздрібним торговельним підприємствам необхідно постійно здійснювати моніторинг ринку на предмет розвитку тенденцій попиту і можливостей чи бажання споживачів витрачати свої кошти на придбання товарів взагалі і саме у своєму регіоні зокрема. Але для повноти наявної ситуації, на нашу думку, необхідно розглянути іншу сторону взаємовідносин споживач — роздрібна торгівля. У цьому ракурсі необхідно відслідковувати тенденції щодо повноти задоволення торговельними підприємствами потреби населення в товарах [8, c. 115].

На жаль, для визначення рівня забезпеченості роздрібною торгівлею споживчих витрат домогосподарств практично відсутня інформаційна база. Офіційна статистика подає структуру сукупних витрат в середньому одного домогосподарства, а дані щодо продажу товарів — у розрахунку на одну особу. Тому порівнювати такі цифри не правильно. Але загалом порівняння окремих показників дає змогу нам констатувати, що значна частина витрат на товари народного споживання реалізуються не в межах організованої роздрібної торгівлі, оскільки роздрібний товарообіг підприємств загалом займає лише в середньому 30 % від загальних витрат населення на придбання товарів і послуг. Проте, за останні роки спостерігається позитивна тенденція до зростання цього показника.

Аналіз тенденцій розвитку товарної пропозиції та споживчого попиту на вітчизняному ринку дає змогу зробити загальний висновок: роздрібна торгівля загалом та в межах регіонів розвивається відповідно до динаміки макроекономічних показників ринку. Процеси, що відбуваються в роздрібній торгівлі регіонів, створюють умови для активізації діяльності торговельних підприємств та пошуку шляхів щодо підвищення її ефективності, а у підсумку підвищення рівня конкурентоспроможності суб’єктів ринку. Відповідно до законів конкуренції, збільшення кількості конкурентоспроможних суб’єктів загострює конкурентну боротьбу, а конкурентне середовище стає більш інтенсивнішим [2, c. 93].

Розділ 3. Перспективи розвитку внутрішньої торгівлі в Столичного економічного регіону

3.1. Основні фактори розвитку внутрішньої торгівлі Столичного економічного регіону

Промисловий комплекс Столичного регіону зорієнтований на задоволення масового споживчого попиту населення. Це передусім продукти харчування, вироби побутової хімії, папір, поліграфічна продукція тощо. З другого боку, значного розвитку набуло виробництво високотехнологічних товарів – точних машин, приладів, комп’ютерної техніки, оргтехніки тощо. Великі перспективи розвитку мають транспорт і зв’язок. Це пов’язано із збільшенням попиту на транспортні та телекомунікаційні послуги і в самому регіоні, і за його межами, розвитком міжнародної торгівлі, посиленням інформатизації суспільної діяльності. Висока транзитність території Столичного регіону, наявність транспортних коридорів європейського і трансконтинентального значення є важливим джерелом його інвестиційної привабливості, ефективного регіонального розвитку. Водночас у регіоні спостерігається велика зношеність основних фондів промисловості, невідповідність рівнів розвитку транспортно-комунікаційної мережі та логістичної інфраструктури сучасним вимогам ринку.

Нині економіка Столичного регіону поступово набуває сервісно-інформаційних рис. У структурі господарства переважають такі види діяльності, як фінансова сфера, торгівля, обслуговування. Серед інших регіонів країни великий вплив на його розвиток мають глобалізаційні та геополітичні процеси.

У Столичному регіоні спостерігаються значні територіальні відмінності соціально-економічного розвитку. Потужний вплив столиці зумовлює інтенсивний розвиток прилеглих до неї районів та міст, з яких водночас відтягується велика частина працересурсного та економічного потенціалу. Посилилюються міграційні процеси в напрямі м. Київ, у зв’язку з цим ускладнилася економічна, особливо демографічна ситуація у Житомирській, Чернігівської та деяких регіонах Київської області, зростає екологічне навантаження на великі міста. Нерівномірний розвиток торгівлі у регіоні, послаблення внутрішніх регіональних зв’язків ускладнив обмін товарами на внутрішньому ринку, призвів до зниження виробничо-територіальної цілісності регіону [1].

Важливою з позицій формування геоекономічного потенціалу України є територіальна організація життєдіяльності населення Столичного регіону. Особливо виділяється Київська агломерація, в якій спостерігається найвища концентрація виробництва і населення. Тут зосереджені галузі промисловості, що розвиваються на основі сучасних новітніх технологій, фінансовий і банківський капітал, інвестиції, наукові та освітні заклади, державні керівні органи тощо. Це значно посилює конкурентні переваги цього регіону, збільшує агломераційний ефект, водночас створюються і певні ризики. Вони спричинюються диспропорціями економічної діяльності, нерівномірністю розселення населення. Стратегічна роль інших центрів та вузлів як локальних «полюсів зростання» периферійних районів зменшується.

Важливе значення у розвитку Столичного регіону має його експортний потенціал. Він створений завдяки наявності працересурсного та інтелектуального капіталу, використанню високорозвиненої інформаційної інфраструктури, потужній транспортно-комунікаційній системі. Однак структура експорту є недостатньо ефективною, оскільки дотепер є матеріаломісткою та несприятливою в екологічному плані. Зростають такі експортоорієнтовані галузі, як електроенергетика, металургія, особливо кольорова (видобуток та збагачення титанової руди у Житомирській області), виробництво будматеріалів, целюлозно-паперова промисловість ті інше.

3.2. Шляхи розвитку територіальної організації торгівлі

Покращення життя населення, досягнення збалансованості розвитку регіону, забезпечення економічної безпеки країни нерозривно пов’язані з удосконаленням територіальної структури господарської діяльності та розселення населення. Основні напрями удосконалення: інвестиційно-інноваційний розвиток Столичного регіону, розосередження виробництва у Київській агломерації та формування локальних полюсів зростання у периферійних районах, зміцнення виробничо-територіальних зв’язків між підприємствами регіону, стимулювання розвитку малих міст; зниження екологічного навантаження на навколишнє середовище, зменшення техногенних ризиків і убезпечення стратегічно важливих для оборони підприємств; комплексний розвиток транспортно-логістичної інфраструктури, полімагістралізація опорного каркасу.

Важливим напрямом є розвиток транспортної мережі регіонального значення, підвищення рівня транспортної доступності периферійних поселень, інтегрування транспортно-комунікаційної мережі регіону в європейську та азійську транспортні системи.

У експорті має бути збільшена частка готових виробів з високою доданою вартістю, зокрема із застосуванням інновацій. Слід сприяти підвищенню інвестиційної привабливості виробництва і відповідно збільшенню обсягів іноземного інвестування, розширити географічну структуру інвестицій, забезпечувати стабільність у поставках енергоресурсів, сировини та інших товарів, необхідних для внутрішнього використання. Важливі напрями зовнішньоекономічного співробітництва – участь у створенні та розбудові трансконтинентальних транспортних коридорів, науково-технічне співробітництво в таких сферах, як оборонна і авіаційна промисловість, суднобудування, мікроелектроніка [6, c. 32-33].

Висновки

Головними галузями спеціалізації Столичного економічного району з позицій формування геоекономічного потенціалу держави є машинобудування, зокрема авіакосмічне, суднобудування, електротехніка, виробництво програмного забезпечення, мікроелектроніка, виробництво продовольчої продукції, транспортне господарство. Промисловий комплекс зорієнтований, з одного боку, на задоволення масового споживчого попиту на продукти харчування, товари широкого вжитку, побутової хімії, папір, поліграфічну продукцію. З другого – на використання висококваліфікованих кадрів та високих технологій, що є однією з характерних рис цього регіону. Основою спеціалізації сільського господарства є виробництво високоліквідної рентабельної продукції, що має зональний характер розміщення – зерна, картоплі, овочів. Високорозвинене тваринництво, зокрема птахівництво, молочно-м’ясне скотарство, зумовлене великим попитом на продукцію тваринництва. Воно більшою мірою, ніж рослинництво має приміські риси.

Підвищення ефективності промислового й сільськогосподарського виробництва пов’язане з переведенням їх на інвестиційно-інноваційну основу. Сільське господарство має всі можливості для забезпечення населення основними продуктами харчування, зміцнення експортного потенціалу агропромислового комплексу. Для цього важливо розвивати виробництво продукції з високим ступенем переробки, біопродуктів, що користуються великим попитом на європейському ринку, тарно-пакувальну промисловість, складське господарство, логістичні центри.

У структурі економіки Столичного регіону стрімко розвивається оптова та роздрібна торгівля, розпочалися процеси концентрації капіталу в цій сфері, покращується асортимент товарів, з’явилися можливості для впровадження інновацій. Однак розвиток великих оптових підприємств поки що відстає від перетворень, що відбуваються у роздрібній торгівлі. Основними напрямами розвитку торговельної сфери Столичного регіону є створення потужних вітчизняних торговельних мереж (на противагу іноземним корпораціям), підвищення платоспроможного попиту населення, розбудова торговельної інфраструктури у периферійних регіонах, впровадження інновацій у сферу торгівлі.

Підвищення конкурентних позицій Столичного регіону, зважаючи на вплив геополітичного чинника, тісно пов’язані з необхідністю переходу на інноваційний шлях розвитку, раціонального використання інтелектуального потенціалу, широкого залучення інвестиційних ресурсів, формуванням соціально орієнтованої ринкової економіки. Важливо також істотно підвищити ефективність традиційних галузей господарства – енергетики, АПК, легкої промисловості, посилити інтегрованість внутрішнього ринку, його експортну орієнтацію як регіону з високотехнологічною економікою. Реалізація цих напрямів сприятиме соціально-економічному розвитку Столичного регіону, забезпеченню і водночас посиленню геоекономічної ролі України у міжнародному співтоваристві.

Список використаної літератури

1. Головне управління статистики у Київській області — http://www.oblstat.kiev.ua
2. Голошубова Н. Організація і технологія торгівлі спожитковими товарами: навч. посіб. / Ніна Голошубова, 2009. — 271 с.
3. Демченко А. Роль інвестиційної діяльності в соціально-економічному розвитку Житомирської області // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2010. — № 2. — С. 14-15
4. Дячевська Л.П. До питання про становлення і розвиток політичної географії і геополітики // Географія і сучасність. Зб. наук. праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2003. – Вип. 10. – С. 83–92.
5. Дячевська Л.П. Суспільно-географічні передумови входження Столичного економічного району України до євразійської геоекономічної системи // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Географія. – Тернопіль, 2005. – №2. С.210–214.
6. Дячевська Л.П. Зміни в структурі економічної діяльності Столичного суспільно-географічного регіону в контексті геополітичної стратегії України // Укр. геогр. журн. – 2007. – №1. – С. 28–33.
7. Дячевська Л.П. Соціально-економічний розвиток регіонів як чинник формування конкурентоспроможності України // Географія і сучасність. Зб. наук. праць НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К., 2006. – Вип. 16. – С. 212–219.
8. Дячевська Л.П. Господарська діяльність як інструмент реалізації геополітичної стратегії України // Часопис Харківського національного університету ім. Каразіна, 2007. – Вип. 3 (2). – С. 114–121.
9. Зотько Н.Ю. Формування інвестиційних ресурсів у галузях економіки Житомирщини // Економіка АПК. — 2005. — № 4.- С.81-86.
10. Куценко В.І., Богуш Л.Г. Опалева І.В. Соціальна сфера регіону (стан та перспективи розвитку). – К.: РВПС України НАН України, 1997. – 252с.
11. Мазаракі А.А., Воронова Є.М. Регіональні фактори розвитку внутрішньої торгівлі//Економіка і підприємництво: стан та перспективи. – К., 2002. — С.4-9.
12. Марцин В. Економіка торгівлі [] : Підручник / Володимир Марцин,, 2006. — 402 с.
13. Мірзодаєва Т.В. Регіональні фактори розвитку та розміщення роздрібної торгівлі (на прикладі Придніпров’я)// Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч./ РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – Ч.1. – С.133-138.
14. Місевич М.А. Потенційна (ресурсна) конкурентоспроможність високотоварних сільськогосподарських підприємств Житомирської області // Економіка АПК. — 2007. — № 3.- С.126-132
15. Організація торгівлі: підручник / Віктор Апопій, Ігор Міщук, Віктор Ребицький та ін.; ред. Віктор Апопій, 2009. — 628 с.
16. Родін В. С. Території пріоритетного розвитку у покращенні інвестиційного клімату в Житомирській області // Вісник аграрної науки. — 2007. — № 4. — С. 83-84
17. Северная Украина. Житомирская область // Позакласний час. — 2007. — № 1. — С. 115-120
18. Чернюк Л.Г., Фащевский М.І. Роль зовнішніх чинників у розвитку продуктивних сил країни: методологічні аспекти // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України.– К.: ВГГ Обрій, 2004. – С.13-14.
19. Шарага Т.І. Передумови та фактори розвитку і розміщення торгівлі центрального економічного району України// Економіка і підприємництво: стан та перспективи. – К., 2004. – С.11-22