Вступ

Актуальність теми. Після набуття Україною членства у СОТ закономірними та очікуваними стали зміни у зовнішньоторговельній політиці нашої держави. Україна визначила стратегічною метою європейський вектор інтеграції, подальше поглиблення торговельних зв’язків та співпраці з країнами ЄС. Але, з іншого боку, існує нагальна потреба розвитку та удосконалення торговельної співпраці з країнами СНД, які залишаються основними зовнішньоторговельними партнерами України. Крім цього, дискусійною є можливість та наслідки членства нашої держави у Митному союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Тому актуальним завданням залишається визначення основних напрямків розвитку політики України у сфері зовнішньої торгівлі.

Актуальним аспектам сучасної зовнішньоторговельної політики України, а також можливим сценаріям її розвитку приділяють увагу такі вчені: В. Мовчан, Т. Мельник, І. Софіщенко, Л. Івашова, Н. Осадча, Г. Мостовий, О. Бабанін, І.Кобута,  С. Глазьева та ін. Але додаткового вивчення та логічно-послідовного аналізу потребують питання вибору оптимального для України на сучасному етапі вектора розвитку зовнішньоторговельних зв’язків з урахуванням можливих переваг та недоліків, а також визначення першочергових завдань, які стоять перед органами державного управління в контексті формування ефективної зовнішньоторговельної політики.

Метою роботи є аналіз сучасної зовнішньоторговельної політики України, визначення її особливостей та пріоритетних напрямів розвитку.

На сьогодні, хоча обсяги торгівлі з країнами ЄС не зросли до тих показників, які очікувалися, все ж таки країни ЄС займають друге місце у якості зовнішньоторговельного партнера України після країн СНД, і, безумовно, торговельне співробітництво з країнами ЄС може бути значно тіснішим.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи зовнішньоекономічної політики

1.1. Аспекти зовнішньоекономічної політики України

Останнє десятиліття XX ст. та початок XXI ст. певною мірою свідчать, що глобальні економічні процеси стають все більше домінуючими, відтісняючи на другий план національні економіки і ніби розчиняють їх у гігантському господарському організмі планети. Під час такої трансформації відбувається один з найважливіших поворотів в історії світового суспільства, поки що недостатньо осмислений теоретичною наукою та практикою — девальвація держав, які протягом багатьох десятиліть були системоутворюючими організаційними структурами в світовому господарстві.

Кордони національних держав стали тісними для продуктових сил, які стали розвиватись швидкими темпами, і тому генеровані ринкові структури вийшли далеко за межі національних кордонів та економік.

Нині економічні, науково-технічні, політичні, соціально-культурні, природо-екологічні та інші відносини стають міждержавними, а отже, менш підконтрольні окремим державам і навіть певною мірою і міждержавним організаціям. Національні держави зіткнулись з принципово новою ситуацією: вони втрачають можливість ефективно використовувати такі важелі традиційного макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального національного банку.

Крім того, в умовах вже досить високої і зростаючої взаємозалежності національних господарств уряди країн змушені користуватись ними досить обережно з оглядом на інші держави, щоб не завдати шкоди їхнім інтересам. До того ж необхідно рахуватись з поведінкою досить впливових недержавних суб’єктів міжнародних економічних відносин — ТНК, транснаціональних банків, міжнародних інвестиційних фондів, які своїми діями можуть завдати суттєвих втрат будь-якій із країн. Окремі суб’єкти міжнародних економічних відносин укорінюються у сферу господарської діяльності національних урядів і вносять відповідні корективи в їх політику, досить великі з них можуть впливати на фінансову та іншу кон’юнктуру світового господарства в цілому.

Держави і недержавні (міждержавні) транснаціональні структури стали майже однаково сильними партнерами на світовій економічній арені, взаємодіючи і протидіючи один одному, утворюючи своєрідний симбіоз двох якісно різних регулюючих підсистем глобальної економіки. Водночас деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не піддаються регулюванню окремих навіть досить могутніх держав. У цьому власне і полягають якісні зміни та відмінності між процесами глобалізації та попередніми етапами інтернаціоналізації економіки. Міжнародні економічні процеси переросли з міжнаціональних, більш менш ефективно регульованих в одно-, дво- або багатосторонньому порядку національними державами, в позанаціональні, тобто глобальні, які майже зовсім не піддаються державному регулюванню. Тому певною мірою можна вважати, що глобалізація — це досить хворобливий процес трансформації національно-державної форми організації життя людства в нову більш сучасну форму.

З метою регулювання міжнародних економічних відносин, які вимагали такого регулювання на глобальному рівні, всередині XX ст. почали створюватись міждержавні організації, зокрема Організація Об’єднаних Націй з розгалуженою системою економічних органів, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (Світовий банк), Світова торговельна організація. До них додаються все нові й нові сфери взаємодії, а отже, створюються все нові інструменти для їх регулювання. За даними Ю. Шишкова, «з середини 40-х років до нинішнього часу виникло близько трьох тисяч міжурядових організацій, які регулюють різні сфери економіки, політики, екології, культури тощо. їх доповнюють майже 20 тис. різноманітних недержавних міжнародних організацій, з яких майже 2 тис. мають статус спостерігачів при ООН».

З розширенням процесів глобалізації все більша частина державного суверенітету розподіляється між локальними, регіональними і світовими регулюючими інститутами. Це значною мірою стосується і Європи, де на принципах субсидарності окремі державні повноваження делегуються на вищий інституціональний рівень — наддержавний або субдержавний (регіональний, муніципальний), на якому певна конкретно визначена суспільна потреба вирішується найкращим чином.

У ХХі ст. формування багатогранного механізму регулювання світової економіки відбуватиметься швидкими темпами завдяки як зростанню процесів глобалізації, так і прискоренню інформаційного забезпечення, тобто створенню фактично єдиного міжнародного інформаційного поля.

Збільшення населення планети до 6 млрд. чол. зумовлює прискорення процесів глобалізації і в аграрному секторі економіки планети. Так, останнім часом певною мірою зросли обсяги експорту аграрних товарів, що привело до вирівнювання порівняно з іншими видами виробів.

Індекси обсягів світового експорту аграрних товарів і мінеральної сировини

При цьому слід враховувати, що в розвинутих країнах частка чисто сільськогосподарської продукції становить лише 10—15% від вартості кінцевих продовольчих ресурсів. Країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна, займають досить скромне місце у світовій продовольчій системі. Проте їх роль в різних регіонах і на окремих продовольчих ринках суттєва. Ці держави стикаються з тими ж проблемами у своїх взаємозв’язках із світовою продовольчою системою, що і країни, які розвиваються. До загальних проблем належать: низька ефективність економіки, включаючи і продовольчу систему; висока залежність від імпорту продовольства та ресурсів для його виробництва, іноземного капіталу і кредитів; протекціонізм до власного вітчизняного виробника; недосконалість або взагалі відсутність необхідних ринкових механізмів; недоліки державних методів регулювання тощо.

1.2. Розвиток міжнародної торгівлі та вплив на зовнішньоторговельну політику України

Одним з найважливіших параметрів глобалізації національних продовольчих систем залишається міжнародна торгівля сільськогосподарською сировиною та продовольством. Торгівля продовольством займає важливе місце у світовій торгівлі товарами, хоча її питома вага поступово зменшувалася і становила в 2000 році близько 14% світового експорту проти 35% у 1995-му.

Глобалізація світової продовольчої системи проявляється насамперед у прискоренні темпів світової торгівлі продовольством порівняно з темпами його виробництва. В 2000 році (1989—1990 роки = 100) індекс світового виробництва сільськогосподарської сировини і готового продовольства становив 108. Водночас фізичний обсяг експорту сільськогосподарської сировини досяг 114, а продовольства — 1133.

Розвиток міжнародної торгівлі все більшою мірою залежить від посилення ролі міжнаціонального переливу капіталів на основі розвитку транснаціональних корпорацій і прямих іноземних інвестицій, а також фінансової оренди, надання відповідних кредитних ресурсів, передачі ноу-хау, формування міжнародних організацій, альянсів тощо. Головною ланкою припливу іноземного капіталу залишаються розвинуті країни, на які припадає основна частка продаж великих продовольчих транснаціональних корпорацій (ТНК).

Глобалізація агробізнесу відбувається на фоні розгортання світової біотехнологічної революції. З 1995 р. розпочалось масове комерційне впровадження трьох продуктів рослинництва з використанням трансгенного насіння (соя, бавовна, кукурудза), а пізніше й картоплі. Посівні площі під трансгенними сортами рослин у Північній Америці збільшились від 1,6 млн. га в 1996 році до 35 млн. га в 2000 році, а в інших країнах світу, за оцінкою спеціалістів, досягли 5 млн. га.

Надалі слід сподіватись масового впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологіями. Завдяки високій складності і великому ризику та значній вартості робіт біотехнологічні розробки та їх комерційне впровадження сконцентровані в таких відомих американських і європейських компаніях, як «Мансанто», «Новартіс», «Дюпон», «Рон-Пуленк» та ін. Для успішної комерціалізації своїх робіт вони створюють міжнародні агробіотехнологічні альянси по всьому світу, до складу яких входять насіннєві компанії, постачальники засобів виробництва, фермери, а також фірми, які займаються збереженням, переробкою і збутом сільськогосподарської продукції і продовольства.

За останні роки набуто значний досвід як країнами, що розвиваються, так і країнами з перехідною економікою у відношенні їх активної позиції в інтенсифікації стратегічних переваг аграрно-продовольчого господарства, розробці відповідних національних програм, орієнтованих на ринкову економіку, сприянні розвитку і зміцненню національних ринкових інститутів, виходу вітчизняних виробників аграрної продукції на світові продовольчі ринки. За відсутності умов для формування чисто ринкових інститутів державні органи створюють квазіринкові структури, які сприяють розвитку і зміцненню приватного бізнесу. Наприклад, на Філіпінах функціонує Державна компанія гарантій сільськогосподарського кредитування (Кеданкор). Кредити видаються переробникам і продавцям сільськогосподарської продукції під заставу товарних запасів, які знаходяться на сертифікованих складах. Дещо схожі дії української Державної акціонерної компанії (ДАК) «Хліб України», яка видає сільськогосподарським виробникам кредити насінням і паливно-мастильними матеріалами під заставу зерна, яке знаходиться на її складах. Це сприяє розвитку приватного агробізнесу. Та і сама компанія ДАК «Хліб України» має в своєму розпорядженні як власність у довгостроковій оренді близько 300 тис. га землі, на яких вирощує сільськогосподарську продукцію.

Створення сучасних добре обладнаних фермерських господарств, які можуть успішно конкурувати на світовому ринку, в Україні заважає низький рівень матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, відсутність галузей промисловості, які б спеціалізувались на обслуговуванні фермерських господарств, нестача фінансових ресурсів для створення дійової кредитної системи та інфраструктури з обслуговування виробничої та збутової діяльності фермерських господарств.

Крім того, колишні КСП, як правило, реформувались в різного роду господарські товариства закритого типу. Важлива перевага відкритих акціонерних товариств полягає у можливості широкого залучення, крім внутрішніх джерел інвестування, зовнішніх інвестицій.

Тому в умовах формування не тільки єдиного національного й глобального ринків товарів і капіталів відкриті акціонерні компанії забезпечують механізм постійного припливу капіталів і ресурсів як у найбільш ефективні підприємства та компанії, так і міжгалузевий перелив. Це поліпшить структурні параметри сільського господарства та забезпечить піднесення окремих галузей АПК. Однак, одна з головних причин, які породжують багато недоліків у ринковому реформуванні агропромислового комплексу України, полягає в не послідовному характері ринкової трансформації економіки України в цілому.

Зменшення організаторів світової торгівлі до мінімуму, інтернаціоналізація товарного та фондових ринків зміни в механізмі торгівлі з появою Інтернету — це ті основні чинники, які суттєво збільшили ліквідність ринку. Міжнародні потоки товарів і послуг на рубежі XX—XXI ст. не тільки значно інтенсифікувались, а й набули інших якостей; 40% таких потоків має внутрішній корпоративний характер, що надає їм значної стабільності і міцності.

Процес світової глобалізації економіки ставить перед Україною складні напружені завдання по реформуванню економіки, її поступальній трансформації та інтеграції в міжнародні економічні, фінансові та торговельні організації.

Розділ 2. Сучасний стан зовнішньоторговельної політики України

2.1. Головні особливості сучасної зовнішньоторговельної політики України

На сьогодні імпортні тарифи України на більшість сільськогосподарських товарів, що походять з ЄС, є меншими за ті, що ЄС застосовує до імпорту аналогічних українських товарів. Так, наприклад, у ЄС чинний імпортний тариф для яловичини поза межами тарифної квоти складає 80 %, а в Україні після вступу до СОТ — 15 %; для вершкового масла імпортний тариф у ЄС складає 83 %, в Україні — 10 %, для імпорту пшениці в ЄС — 65 %, в Україні — 15 % [6, с. 33].

Отже, українському урядові необхідно оцінити наслідки ймовірного виключення з режиму вільної торгівлі, відповідно до угоди про ЗВТ+, сільськогосподарської продукції, адже агросектор є одним із найчутливіших до змін в економіці. Тому повинні вживатися ефективні управлінські заходи щодо дотримання інтересів сільськогосподарської галузі в умовах ЗВТ+, сприяння її розвитку. Також потребує вирішення таке питання, як удосконалення державного регулювання рівня якості та безпечності сільськогосподарської продукції. Держава повинна як захищати українських споживачів від неякісної продукції, яка може потрапити на внутрішній ринок, надавати правдиву інформацію про її походження, складові компоненти тощо, так і забезпечувати виробникам із найменшими витратами можливість отримати підтвердження про безпечність та якість їхньої продукції. Успішне виконання цих завдань потребує докорінних змін у законодавчому та організаційному забезпеченні функціонування системи регулювання якості та безпечності продукції харчової промисловості.

З огляду на загальну ситуацію, вважаємо, що підписання Угоди про ЗВТ+ з ЄС, враховуючи загальний передбачуваний рівень лібералізації торгівлі, все ж зможе компенсувати відкритість внутрішнього ринку, яка стала результатом зменшення ставок ввізних мит на сільськогосподарську продукцію після вступу України до СОТ.

Основними торговельними партнерами підприємств України є країни Європи та СНД. Частка країн СНД в експорті товарів і послуг у 2011 р. становила 39,45%, а європейських країн — 27,43%. У географічній структурі імпорту товарів і послуг також переважають країни СНД — 43,21%. На європейські країни у цьому році припадає 33,63%. Лідерство зберігається за Росією (35,3%), а серед європейських країн провідне місце посідає імпорт з Німеччини (8,3%) і Польщі (3,9%). На Китай припадає 7,6% українського товарного імпорту у 2011 р. [5]

Що стосується відносних показників, то у 2012 р. спостерігається зниження частки підприємств-експортерів (від 48,5% у 2011 р. до 40,4% у 2012 р.), а також питомої ваги підприємств, які мають більше одного напряму експорту (від 73,0% у 2011 р. до 38,6% у 2012 р.). Найбільш активними учасниками ЗЕД традиційно є підприємства м. Київ, Дніпропетровської, Харківської та Донецької областей [7].

Товарна структура експорту демонструє низьку конкурентоспроможність на зовнішньому ринку українських товарів з високою доданою вартістю [2]. Основу експорту складають сировинні види продукції із низькою доданою вартістю, що позиціонує нашу державу як сировинний придаток розвинених країн: частка сировини становить більше 50%, що відповідає критичному рівню безпеки (табл. 1).

Таблиця 1. Товарна структура експортно-імпортних операцій підприємств  України    у 2012         р.

Продукція	Експорт товарів		Імпорт товарів		Сальдо, млн дол. США
	млн дол. США	%	млн дол. США	%
Продукція сільського господарства	9865,0	14,4	3320,0	4,0	6545,0
в т. ч. жири та олії	3396,4	5,0	468,7	0,6	2927,7
Продукція харчової промисловості	2939,1	4,3	3026,7	3,7	-87,6
Продукція хімічної промисловості	5390,3	7,9	8020,8	9,7	-2630,5
Мінеральні продукти (руди, мін. палива )	10259,7	15,0	30029,6	36,4	-19769,9
в т. ч. мінеральні палива	5691,1	8,3	28605,3	34,6	-22914,2
Одяг та взуття	1072,6	1,6	2351,4	2,8	-1278,8
Продукція металургії	22101,0	32,3	5697,1	6,9	16403,9
в т. ч. чорні метали	18466,1	27,0	2776,9	3,4	15689,2
Машини, обладнання та механізми	6759,0	9,9	12795,1	15,5	-6036,1
Засоби транспорту	4854,8	7,1	6204,2	7,5	-1349,4
Інші товари	5152,7	7,5	11163,3	13,5	-6010,6
Загальний обсяг	68394,2	100,0	82608,2	100,0	-14214,0

 

Таким чином, можна дійти висновку, що, незважаючи на високі показники залучення України у міжнародну торгівлю, структурні параметри поки що не відповідають сучасним тенденціям глобального розвитку. Свідченням цього є, зокрема, деформованість внутрішнього ринку, що зумовлює спрямування на експорт до 50% ВВП при одночасному імпорті до 55% ВВП, а також висока частка в експорті продукції низького ступеня обробки і мізерність частки високотехнологічних товарів, машин та обладнання.

2.2. Динамічні та структурні параметри зовнішньоторговельної діяльності вітчизняних підприємств

Зовнішньоторговельна діяльність підприємств України у період 2008-2014 рр. розвивалася під впливом членства у СОТ, набутого у 2008 р., та світової фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. і відновлення економічної динаміки у 2011 р. Членство в СОТ надало національним експортерам низку переваг, пов’язаних зі скасуванням квотування експорту української металопродукції, зменшенням антидемпінгових обмежень тощо. Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у четвертому кварталі 2008 р., коли воно склало 33% порівняно з попереднім кварталом, тоді як загалом у світі аналогічний показник становив 20%. Така ситуація значною мірою була спричинена зниженням попиту на традиційні товари підприємств-експортерів (металопродукцію, хімічну та сільськогосподарську продукцію). Водночас внаслідок девальвації національної валюти та падіння купівельної спроможності населення імпорт також зазнав суттєвого скорочення.

Відновлення світової економіки, підвищення цін на продукцію чорної металургії та сировинні ресурси сприяли збільшенню вартісних обсягів товарного експорту учасників ЗЕД. Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності вітчизняних підприємств у посткризовий період стали зростання попиту на традиційні товари експортної спеціалізації України, підвищення світових цін на сільськогосподарську та промислову сировину (ціни на залізну руду за період із грудня 2009 р. по грудень 2010 р. зросли на 80,2%, пшеницю — на 48,8%, олію — на 29,4%), позитивна динаміка промислового виробництва, продовження реалізації технологічних модернізаційних проектів та розвиток інвестиційної діяльності у країнах СНД та Азії, зняття торговельних обмежень ЄС та інших країнами по відношенню до українського металопрокату, олії, хімічної продукції [6].

Протекціоністська складова щодо зовнішньоторговельної діяльності вітчизняних підприємств упродовж посткризового періоду характеризувалася 27 протекціоністськими заходами, що вплинули на торгівлю з 93 країнами-партнерами. Наприклад, Постановою Кабінету Міністрів України № 925 від 14.10.2008 р. уряд, намагаючись підтримати металургійну та хімічну промисловості, продовжив до кінця 2009 р. низку преференцій (запровадження мораторію на підвищення тарифів залізничного транспорту, зниження цін на коксівне вугілля та скасування цільової доплати за газ). Крім того, з 23 грудня 2009 р. Україна запровадила вимоги щодо ліцензування експорту деяких металів, таких як залізо, сталь, мідь і алюміній.

Щодо податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, то вступ України до СОТ мав певний позитивний вплив, в першу чергу, через чинник постійного міжнародного моніторингу української практики оподаткування на предмет недискримінації країн-партнерів. Починаючи з січня 2011 р. набрав чинності Податковий кодекс, який вніс суттєві нововведення в систему оподаткування України, і, зокрема, в податкове регулювання діяльності суб’єктів зовнішньої торгівлі, започаткувавши перехід до політики диференційованого стимулювання експорту.

Водночас Податковий кодекс зберіг основи системи оподаткування, що діяли в Україні у попередній період. Наразі зовнішньоекономічна діяльність регулюється через податок на додану вартість, акцизний збір, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції. З метою стимулювання зовнішньої торгівлі в Україні стосовно податку на додану вартість застосовується нульова ставка, а також запроваджений порядок відшкодування ПДВ платникам, що здійснюють експортну діяльність. У зв’язку з тим, що в Україні податок на додану вартість є основним бюджетоутворюючим податком, а розвиток економіки є залежним від діяльності експортоорієнтованих підприємств, особливого загострення набуває проблема податкового адміністрування сум відшкодування ПДВ, пов’язана із поширенням кримінальних схем.

На період 2011-2013 рр. було зменшено ставки ввізного мита за окремими товарними підкатегоріями, що майже не призвело до зменшення рівня середньоарифметичної ставки мита у підсумку за всією товарною номенклатурою. До 1 січня 2015 р. встановлено пільги зі сплати ввізного мита при ввезенні на митну територію України товарів резидентами-суб’єктами космічної діяльності. До 1 січня 2019 р. від сплати мита звільнені техніка, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств з виробництва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалива [4].

Стосовно обмежувального впливу внутрішніх чинників наразі актуальною залишається гармонізація національного законодавства, що регулює санітарні та фітосанітарні заходи, технічні норми та стандарти тощо. Оцінка ефективності зовнішньої торгівлі України, здійснена за методикою Всесвітнього економічного форуму (WEF) (індекс ETI = 86 у 2012 р.), показує певний прогрес в національній політиці стимулювання торгівлі і якості транспортно-комунікаційної інфраструктури, забезпеченні доступу до ринків. Проте рейтинг виявив також погіршення впливу регуляторного чинника і стану зовнішнього середовища ведення бізнесу [8].

Ця оцінка підтверджується результатами опитування керівників підприємств щодо перешкод у розвитку зовнішньоекономічної діяльності, серед яких названо:        митні бар’єри, незацікавленість іноземних партнерів через діловий/політичний клімат, високу собівартість продукції (що зумовлює низьку цінову конкурентоспроможність), брак фінансових ресурсів для виведення товарів на ринки тощо [7].

Результати аналізу сучасних тенденцій розвитку експортно-імпортної діяльності підприємств та зовнішньоторговельної політики України дають підстави ключовим завданням державної політики щодо формування конкурентних переваг учасників ЗЕД визначити створення ефективної системи підтримки експорту [3; 6]. Ці заходи стосуються: розбудови інституційної інфраструктури сприяння експорту та активізація застосування механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів; поглиблення торговельно-економічної інтеграції з окремими країнами-партнерами, митними та інтеграційними союзами та іншими економічними утвореннями; удосконалення митних процедур; завершення реформування систем технічного регулювання та стандартизації; модернізації та унормування системи державної допомоги; вдосконалення фінансових механізмів регулювання та підтримки діяльності експортерів, забезпечення прозорості механізму відшкодування ПДВ та попередження зловживань в цій сфері; інформатизації зовнішніх економічних зв’язків України; ідентифікації пріоритетних галузей, що потребують державної підтримки розвитку експортної діяльності; розробка превентивних заходів для запобігання витіснення українських товаровиробників з ринків країн-партнерів.

Розділ 3. Перспективи розвитку аспектів зовнішньоторгівельної політики України в умовах глобалізації

3.1. Україна в глобальному торговельному та інвестиційному середовищі

Перед Урядом і підприємницьким середовищем постає актуальне завдання забезпечення збалансованого розвитку внутрішнього ринку з одночасним збереженням позицій на зовнішньому, з використанням адекватних інструментів державного регулювання щодо запобігання негативному впливу сучасних викликів і загроз у сфері міжнародної торгівлі та руху капіталів (з урахуванням нестійкої кон’юнктури зовнішнього ринку в цілому, зростання платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, набуття Україною повноцінного членства в ЄС).

За нашими оцінками, на міжнародну економічну ситуацію та стан справ в Україні в найближчій перспективі найбільше впливатимуть такі глобальні виклики: уповільнення темпів зростання світової економіки і, відповідно, скорочення попиту передусім у розвинутих країнах — торгових партнерах; подальше коливання курсу долара у відношенні до провідних валют світу; коливання цін на основні біржові енергетичні та продовольчі товари; поширення інфляційних процесів; глобальні дисбаланси — колосальні дефіцити та активне сальдо рахунку поточних операцій.

Слід підкреслити, що для України, з огляду на погіршення рахунку поточних операцій в умовах стрімкого збільшення припливу приватного капіталу, передусім у фінансовий сектор, актуалізується загроза одномоментного виведення «гарячих» грошей. Обґрунтуємо це за допомогою таких даних.

У Доповіді секретаріату ЮНКТАД як застереження було зазначено, що група країн, яка найбільш підпадає під відплив капіталу і фінансовий стрес, належить до Центральної і Східної Європи та СНД. У цьому регіоні 21 з 25 країн за останні 10 років мали порівняно високий і стійкий дефіцит приблизно 5-6% ВВП 4.

Аналогічну занепокоєність щодо зростаючих зовнішніх дисбалансів та «перегріву» економік країн Балтії та Південно-Східної Європи висловлюють і експерти МВФ, які вважають, що в останні роки бум кредитування стимулював приватний внутрішній попит і призвів до підвищення темпів інфляції та зовнішнього дефіциту 5. При цьому значна частка кредитних коштів отримувалася від іноземних материнських банків і направлялась у сектор нерухомості. Відповідно, підвищувалася уразливість національних економік. Більш стійкою до викликів зовнішнього середовища є ситуація в тих країнах регіону, де іноземний капітал надходив до експорто-орієнтованих галузей національних економік, оскільки подальше нарощування експорту товарів сприяло зменшенню дефіциту за рахунками поточних операцій.

Сьогодні в Україні зовнішньоекономічні зв’язки розвиваються за несприятливим сценарієм — стрімко збільшується дефіцит за рахунками поточних операцій унаслідок значніших темпів нарощування імпорту, а іноземний капітал направляється переважно у фінансовий сектор і нерухомість (див. табл. 1, 2). Так, чистий приплив ПІІ в економіку України у 2007 р. в 1,6 раза перевищив рівень попереднього року і становив 9,2 млрд. дол. (6,6% від ВВП), що є найвищим показником за всю історію складання платіжного балансу України. Найбільш привабливим для іноземних капіталовкладень залишався фінансовий сектор, куди було направлено 37,9% від загальної суми надходжень, що пояснюється переважно купівлею нерезидентами українських банків та інших фінансових установ. Відбувся значний приріст інвестицій у будівництві (в 1,9 раза) та операціях з нерухомим майном (у 2,5 раза). Відповідно, на кінець 2007 р. найбільший обсяг ПІІ зосереджено у сфері фінансової діяльності (22,8% від загального обсягу), у металургійній промисловості (19,8%), оптовій та роздрібній торгівлі (8,8%), операціях з нерухомим майном (8,6%), будівництві (5,5%), харчовій промисловості (5,3%), добувній, хімічній, нафтохімічній промисловості та машинобудуванні (по 3,6%).

У цьому зв’язку досвід України та інших постсоціалістичних країн говорить про неефективність як надмірної лібералізації торгівлі, так і зловживання адмініструванням та протекціоністськими заходами. Надмірна лібералізація і відкритість внутрішнього ринку в умовах збільшення платоспроможного попиту відкривають широкі можливості для експансії імпорту, відбувається погіршення конкурентних, головним чином цінових, переваг національного виробника. Слабка інноваційна активність підприємців не дозволяє у стислі строки надати продукції українського виробництва технологічних переваг.

Сьогодні успіху експортної політики України загрожують внутрішні структурні проблеми, які пригнічують розвиток експортного потенціалу країни, заважають зростанню міжнародної конкурентоспроможності. Про це свідчать результати критичного аналізу та систематизації рейтингових оцінок України, опублікованих міжнародними інституціями у 2007-2008 pp.

Одним з традиційних є рейтинг глобалізації (Globalization Index (GI)), який щорічно складається журналом «Foreign Policy»8. У 2007 р. в рейтингу врахову-валися дані за 2005 р. щодо 72 країн світу (у 2006 р. — 62), в яких зосереджено 88% населення планети і понад 97% світової економіки, тобто рейтинг досить вірогідно відображає позиції включених до нього країн.

Відомо, що при складанні рейтингу враховуються 4 основних параметри: економічна інтеграція (обсяг міжнародної торгівлі, міжнародних інвестицій та різних платежів, що перетинають кордони); персональні контакти (міжнародні поїздки і туризм, обсяги міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень і переказів тощо); технологія (кількість користувачів мережі Інтернет, число безпечних інтернет-серверів тощо); залучення до міжнародної політики (членство в міжнародних організаціях, кількість посольств тощо).

Автори рейтингу звертають увагу на те, що найбільш глобалізовані країни є переважно невеликими за розміром і чисельністю населення. Так, до десятки найбільш глобалізованих країн увійшли Сінгапур, Гонконг, Нідерланди, Швейцарія, Ірландія, Данія, США, Канада, Йорданія та Естонія. При цьому останні дві країни вперше враховувались укладачами рейтингу. До десятки найменш глобалізованих країн віднесені (наводяться за місцем з кінця): Іран, Індія, Алжир, Індонезія, Венесуела, Бразилія, Китай, Туреччина, Бангладеш і Пакистан. Україна посіла 42-гу позицію.

Наведемо характеристику позиції України за значеннями окремих показників. За розмірами ВВП Україна посіла 52-ге місце, що є нижчим на 10 пунктів, ніж місце в загальному рейтингу. Вищими, ніж місце в рейтингу, є позиції України за показниками економічної інтеграції: ПІІ (приплив і відплив) як частка у ВВП -17-те місце з величиною показника 9,39%; обсяги зовнішньої торгівлі (за методологією платіжного балансу) як частка у ВВП — 21 -ше місце з величиною показника 102,4%. Для порівняння: у співвідношенні ПІІ та ВВП найвищій показник мають Гонконг, Китай (38,51%), найнижчий — Іран (0,06%), найвищий показник щодо співвідношення зовнішньої торгівлі та ВВП має Сінгапур (456%), найнижчий -Алжир (11,1%).

Аналізуючи показники економічної інтеграції для країн з найбільшими розмірами ВВП слід зазначити, що США та Японія входять до кола економік, що замикають рейтинги співвідношення ПІІ та ВВП (відповідно, 69-те і 66-те місця з величиною 0,90% та 1,07%) і співвідношення зовнішня торгівля та ВВП (відповідно, 71-ше і 69-те місця з величиною 26,2% і 28,2%). Наступними за розмірами ВВП є економіки Німеччини та Китаю, хоча вони й належать до різних груп за рівнем розвитку, проте демонструють близькі значення показників економічної інтеграції: у співвідношенні ПІІ та ВВП (відповідно, 50-те і 35-те місця з величиною 2,80% і 3,73%), у співвідношенні зовнішня торгівля та ВВП (відповідно, 36-те і 44-те місця з величиною 76,4% і 69%).

У цьому зв’язку членство в COT вимагатиме від України і вдосконалення механізмів регулювання імпорту. Адже Україна має досить низький рівень тарифного захисту порівняно з іншими країнами з перехідною економікою. Так, в Україні практично не аналізуються індикатори міжнародної торгівлі, які розраховуються Світовим банком. В останній доповіді «Світові торговельні індикатори 2007: Глобальна торгова політика і результати»  серед значної кількості індикаторів заслуговують на увагу Повний торговий обмежуючий индекс-тариф (OTRI-tariff — Overall Trade Restrictiveness Index-tariff (all goods)) та Повний індекс-тариф обмеження доступу на ринки (MA-OTRI-tariff — Market Access-Overall Trade Restrictiveness Index-tariff (all goods)). Серед 95 країн, для яких розраховані ці індекси, Україна посідає 12-те місце (за величиною OTRI-tariff у 3,57%), який може розглядатись як еквівалент ступеня захисту внутрішнього ринку. Тобто лише 11 країн з 95 мають нижчий ступінь захисту. Слід також зауважити, що 38-ме місце в рейтингу за величиною MA-OTRI у 4,83% свідчить про певну свободу доступу на зовнішні ринки порівняно з іншими країнами. Наприклад, для країн ЄС-25 величина OTRI-tariff становить 4,33%, MA-OTRI — 5,5%, для РФ — відповідно, 9,17% і 3,03%, Китаю -5,87% і 5,63%. Наведені приклади показують, що РФ і Китай мають кращі співвідношення захищеності та доступу на ринки, ніж Україна і країни ЄС.

Проте низькі рівні тарифного захисту в розвинутих країнах не є ознакою незахищеності внутрішнього ринку — вони використовують різноманітні інструменти нетарифного регулювання, насамперед антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні захисні заходи, технічні, санітарні та фітосанітарні норми тощо. Використання таких інструментів, які не суперечать нормам угод СОТ, може бути запроваджено і в Україні.

Визначаючи місце України в глобальному середовищі, не можна залишити поза увагою застереження міжнародних інституцій щодо сучасних викликів економічному зростанню. За оцінками експертів МВФ 17, темпи глобального економічного піднесення уповільнюються в умовах серйозної фінансової кризи. Згідно з уточненим прогнозом, глобальне зростання знизиться до 3,7% у 2008 р., що на 1,25% нижче за темп зростання, зареєстрований у 2007 р. Загальний баланс ризиків для прогнозу економічного зростання в короткостроковому плані залишається зміщеним у бік зниження темпів. На думку фахівців МВФ, станом на початок 2008 р., вірогідність того, що глобальний темп зростання знизиться до 3% і менше у 2009 р. (що рівнозначно глобальній рецесії), становить 25%. Існують деякі можливості для прискорення зростання завдяки прогнозованому збільшенню внутрішнього попиту в країнах з ринком, що формується, але ці країни залишаються уразливими до вторинних впливів на торгівлю й фінанси. Водночас підвищуються ризики, пов’язані з інфляційним тиском через різке зростання цін на «вузьких» ринках біржових товарів, передусім енергетичних і продовольчих. Для багатьох країн з ринками, що формуються, це означає збільшення видатків на імпорт нафти та інших видів сировини.

У цьому аспекті слід підкреслити, що відносно низький рівень тарифного захисту внутрішнього ринку, про що свідчать наведені дані, дозволить знизити рівень інфляції лише за умови добросовісної конкуренції компаній, наявності дійового механізму протидії компаніям-монополістам щодо необґрунтованого підвищення у рази цін і тарифів на ринках життєво важливих видів товарної продукції та послуг в умовах зростання платоспроможного попиту.

Підсумовуючи, слід зазначити, що наведені рейтингові оцінки України в глобальному торговельному середовищі дозволяють обґрунтувати положення, що вона належить до країн з досить великим розміром і потенціалом внутрішнього ринку, проте віднесена до країн з рівнем доходу на душу населення, нижчим за середній, класифікується як країна, перехідна до ефективного розвитку. При цьому за обсягами експорту та імпорту вона входить до групи 50 провідних експортерів та імпортерів світу і має дуже низький рівень тарифного захисту. У цьому зв’язку надмірна лібералізація та відкритість внутрішнього ринку в умовах зростання платоспроможного попиту дають широкі можливості для подальшої експансії імпорту, погіршення конкурентних, переважно цінових, переваг національного виробника, а також подальшого погіршення рахунку поточних операцій платіжного балансу. Найбільш проблемними для ефективного розвитку національної економіки є базові фактори, зокрема, неефективність інститутів влади, макроекономічна нестабільність, недостатність розвитку ринків товарів і послуг, нерозвинутість фінансового ринку, непродуктивність бізнес-середовища тощо.

3.2. Зовнішньоторговельні відносини України в умовах посилення інтеграційних зв’язків

Актуальність дослідження стану, проблем та перспектив розвитку зовнішньоторговельних відносин України обумовлена як значенням цих відносин в забезпеченні економічного зростання в умовах перехідного періоду, так і пошуком оптимальних шляхів включення України в глобалізаційні процеси, що розгортаються нині у світі. Необхідна і наукова оцінка тих стратегічних помилок і недоліків в ході розгортання економічних реформ, що мали місце в умовах перехідного періоду.

Зовнішня торгівля — перша і традиційна форма міжнародного економічного співробітництва, яка у більшості країн за вартісним обсягом обороту займає провідне місце серед інших форм співробітництва.

На зовнішньоторговельну складову глобалізаційних процесів активно впливають чинники, пов’язані з самою суттю сучасного процесу глобалізації-

Це, насамперед, загострення міжнародної конкуренції, пов’язане з наближенням країн одна до одної внаслідок динамізму сучасного мобільного зв’язку, відносного здешевлення транспортних засобів та розвитку транснаціональних корпорацій, які завдяки кооперуванню дали істотний поштовх міжнародним зв’язкам.

Глобалізація посилила вимоги до якості та конкурентоздатності продукції, що виробляється та експортується. Цьому ж сприяють впровадження технологічних новацій, поява нових сучасних форм розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, які ще вчора не мали місця.

Глобалізація, з її прагненням до зближення й уніфікації форм господарського управління, існуючих в окремих країнах, вдосконалила і самі методи протекціонізму, що проводилися національними державами. Останні все більше повинні зважувати на те, що форми і методи прихованого протекціонізму (а не лише явного, як це було в попередній період) зараз наштовхуються на опір держав-партнерів. За цих умов кожна держава повинна значною мірою враховувати не лише власні інтереси, а й інтереси своїх торгових партнерів, що обмежує маневр вітчизняних товаровиробників.

Зростаюча роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій, що може створити потенційну загрозу для повноцінного виконання державою управління, не може не накладати відбиток на процес державного регулювання зовнішньоторговельних відносин.

Зміцнення торговельно-економічних зв’язків засноване на використанні сучасних технологій, зарубіжних інвестицій, управлінського досвіду, створенні потужного експортного потенціалу, для чого глобалізація відкриває значні можливості.

Відкритість економіки, а водночас і її вразливість перед загрозами глобальної інтернаціоналізації ставить питання про те, що найбільш оптимальним заходом зведення до мінімуму негативних наслідків глобалізації і, навпаки — одержання від неї зиску є посиленням регіональної інтеграції із зацікавленими країнами. Доцільність цього демонструє досвід діяльності ЄС: посилення взаємозалежності національних економік в умовах міжнародного поділу праці на засадах спеціалізації і виробничого кооперування, розвиток торговельних відносин і посилення у їх структурі частки продукції внутрікоопераційного обігу призводить до одержання економічних вигод при блокуванні негативних наслідків. Тому, визначаючи конфліктність факторів, що впливають на формування національної безпеки окремих країн, слід враховувати баланс інтересів Усіх рівнів системи світового господарства. Лише такий комплексний підхід до виявлення позитивних і негативних наслідків розвитку зовнішньоторговельних відносин у контексті національної економічної безпеки, що враховує й інтереси інших країн, може досягти формування єдиного простору.

Використання можливостей цієї зовнішньоторговельної форми співробітництва, насамперед, залежить від того, чи прийнято вважати господарську систему тієї чи іншої країни системою з відкритою економікою. Основними критеоіями такої системи є:

—         можливість виходу суб’єктів господарювання на зовнішні ринки та співробітництво із закордонними партнерами;

—         макроекономічна стабільність, що проявляється у стабільності державних фінансів, цін та балансу зовнішніх розрахунків;

—         мінімальні обмеження з боку держави;

—         достатньо високий ступінь інтернаціоналізації ВВП;

—         участь у міжнародній виробничій кооперації;

—         достатня ємність внутрішнього ринку;

—         конкурентоздатність суб’єктів господарювання на зовнішньому ринку

—         відсутність суттєвих бар’єрів, що обмежують вступ до ринку в процесі створення нових фірм;

—         наявність розвинутої ринкової інфраструктури;

—         лібералізація цін та міжнародної торгівлі, що здатні значно прискорити процес формування глобальної системи;

—         лібералізація інших форм зовнішньоекономічної діяльності, особливо лібералізація діяльності фінансових ринків;

—         погодження з установчими засадами та скерованість діяльності національних органів згідно норм і правил світових економічних і фінансових організацій (МВФ, Світовий банк);

—         наявність політичних критеріїв стабільності, що забезпечують додержання верховенства закону, прав людини, демократичний устрій суспільства;

—         ступінь адаптації до вимог Світової організації торгівлі (СОТ) і наближення національного законодавства до стандартів СОТ.  .

Ці критерії принципово відповідають вимогам, до країн-членів ЄС, сформульованих у 1992 р. у Маастрихті. Маастрихтські критерії конвергенції країн ЄС передбачають:

—         додержання стабільності цін. Середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і в цілому не може бути вищий за 1,5%;

—         бездефіцитність бюджету: сума внутрішнього боргу не повинна перевищувати 60% ВНП, а зовнішнього — 30%;

—         збалансованість процентних ставок: їх середній річний рівень не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками і в цілому не може бути вищий за 20%;

—         стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС [ 1, 39]. Критерії ГАТТ-СОТ служать певним еталоном для всіх країн не лише для здійснення оптимальних умов зовнішньої торгівлі, але й у більш широкому розумінні стають орієнтиром для країн у забезпеченні макроекономічної стабілізації, розвитку грошово-кредитних та валютних відносин.

Глобалізаційні процеси, що розгортаються у світі, накладають свій відбиток як на саму суть макроекономічних заходів процесу зовнішньої торгівлі, так і на специфіку власне галузевих, зовнішньоекономічних інструментів регулювання.

Суть макроекономічних заходів регулювання процесу зовнішньої торгівлі зводяться до:

—         зниження рівня податкового навантаження як для експортерів, так і для імпортерів. Особливо це стосується виробників нової техніки і технології, продукції структуровизначальних галузей;

—         боротьби з проявами вітчизняного монополізму як заходами податкового порядку (встановлення норми прибутку, стимулювання ставками податку зниження витрат і т.ін.), так і адміністративними заходами;

—         посилення експортного потенціалу держави шляхом впровадження як практики дотацій підприємствам-експортерам, так і введенням держзамовлення на продукцію сільськогосподарських підприємств, широким використанням глибокодиференційованих податкових, кредитних та інших пільг;

—         впровадження охорони продуктів інтелектуальної власності;

—         підтримка заходами макроекономічного впливу (економічними, технічними, організаційними тощо) конкурентоздатності експортних виробів;

—         в забезпеченні цієї конкурентоздатності виробів важлива не лише реалізація порівняльних національних переваг у вигляді багатих природних ресурсів, гранту, дешевої робочої сили тощо, але й тих, що базуються на науково-технічних досягненнях, та розвитку інновацій і людського фактору;

—         поступового зниження облікової ставки проценту по мірі стабілізації економіки;

—         додержання помірних темпів емісії;

—         створення сприятливих економічних і політичних умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів (додержання принципів помірності в управлінні, визначенні ставок податків, як того вимагав ще А. Сміт;

—         подальшого розвитку інфраструктури взагалі й зовнішньої торгівлі зокрема;

—         домагатись справедливого вирішення торговельних спорів;

—         застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів, щоб запобігти нанесенню серйозної шкоди вітчизняним виробникам;

—         подальшого вдосконалення законодавчо-правової бази з тим, щоб створити умови для поступового підтягування рівня вітчизняних витрат до витрат інтернаціональних, усунути адміністративно-суб’єктивні заходи обмеження іноземного інвестування;

—         забезпечення стабільності інституцій, що гарантують демократію, забезпечення прав людини. Нагадуємо, що відправним положенням соціальної ринкової економіки є те, що свобода торгівлі неможлива без особистої свободи;

—         погодження національного законодавства відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ апробованих на процесі тривалого періоду.

Україні доцільно вивчати досвід інших країн у поєднанні як прямого стимулювання експорту шляхом пільгового оподаткування з непрямими методами стимулювання — інформаційним та правовим забезпеченням, більш широким використанням квот, ліцензій, антидемпінгових та компенсаційних мит. Враховуючи роль і значення у світі сучасних ТНК та їх внутрішньо-коопераційного співробітництва, доцільно й Україні застосовувати заходи стимулювання коопераційних зв’язків, науково-технічного обміну. Майбутній вступ до СОТ обумовлює і потребу переглянути ті прямі й непрямі форми підтримки експорту, що суперечать нормам, правилами цієї організації.

Особливого значення для України набуває потреба вдосконалення зовсім не розвиненої раніше форми співробітництва, а саме створення дійової системи захисту прав інтелектуальної власності, що стає умовою як експорту продукції високотехнологічних галузей, так і залучення іноземного капіталу, насамперед, саме в ці галузі.

Висновки

Отже, зовнішньоторговельна політика України повинна бути виваженою й гнучкою, тому що існує нагальна потреба диверсифікації українського експорту, що може бути досягнуто шляхом запровадження режимів вільної торгівлі з іншими країнами-торговельними партнерами. На сьогодні розглядаються можливості запровадження режимів вільної торгівлі з Канадою, Сербією, Сирією, Ізраїлем, Мексикою, Алжиром, країнами Перської затоки, низкою інших країн Африки та Азії.

Виходячи із вищевикладеного, можна зазначити, що органи державного управління повинні проводити цілісну, виважену та збалансовану зовнішньоторговельну політику, адже існує необхідність розвитку торговельних відносин як з країнами ЄС, так і з країнами СНД, а також диверсифікації зовнішньоторговельних зв’язків за новими перспективними напрямами. Щодо вибору інтеграційного вектора, то наша держава повинна додержуватися більш перспективного європейського вектора, який через угоду про ЗВТ+ несе в собі механізм розширення доступу до європейських ринків та забезпечення системних соціально-економічних перетворень. щодо співпраці з країнами СНД, то поглиблення та збільшення її ефективності на засадах повномасштабної зони вільної торгівлі, подальшої лібералізації торговельних режимів та мінімізації перешкод у просуванні українських товарів на ринки країн СНД повинно бути одним із стратегічних завдань у зовнішньоторговельній політиці України. Зазначені у статті проблеми мають дискусійний характер, що обумовлює необхідність здійснення подальших наукових пошуків у цьому напрямку.

Список використаної літератури

1. Бураковський І. Три виміри зовнішньоекономічної політики України в епоху глобілізації: інституційно технологічні підходи // Україна-НАТО. — 2007. — № 6. — С. 60-68
2. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006рр.). // Український історичний журнал. -2006. -№4. –с.32-51.
3. Горьовий В. Становлення зовнішньоекономічних зв’язків у період глобалізації економіки // Економіка АПК. — 2002. — № 5.- С.41-45
4. Дацків Р. Вплив глобалізації на зовнішньоекономічну безпеку України // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 12.- С.129-138
5. Зорько В. Особливості оцінки громадянами України зовнішньої політики держави // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 3. — С. 224-230
6. Клочко В. Зовнішньоторговельні відносини України в умовах посилення інтеграційних зв’язків // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 11.- С.141-155
7. Панфілова Т. Україна в глобальному торговельному та інвестиційному середовищі // Економіка України. — 2009. — № 6. — С. 75-84
8. Слісаренко І. Нові аспекти зовнішньої політики України: інформаційно-комунікаційний аспект // Персонал. — 2005. — № 6. — С. 8 — 15
9. увардинський О.Г. Зовнішня політика України в умовах світової економічної інтеграції й глобалізації. // Економіка та держава. -2006. -№2. –с.36-39.
10. Юхименко В. Україна в глобальних інтеграційних процесах. // Вісник КНТЕУ. -2007. -№3. –с.16-25.