Вступ

Актуальність теми. Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової вплинув на розвиток будівельної галузі в нашій країні. трансформаційні процеси та їх специфіка у значній мірі окреслили сучасний стан будівельного комплексу у структурі української економіки.

Не можна не погодитись з тим, що, за умов переходу до ринкової моделі економіки, будівельний комплекс є одним з найважливіших комплексів народного господарства, від якого залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. важливість цього комплексу для економіки України можна пояснити таким чином: будівельний комплекс, напевно, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Більш того, заслуговує на увагу економічний ефект від розвитку цього комплексу, який полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. з огляду на це, трансформація будівельного комплексу сприяє вирішенню багатьох соціальних проблем, тобто, у свою чергу, розвиток будівельного комплексу в умовах діяльності ринкових механізмів спрямований на стабілізацію стану соціальної безпеки як кожної окремої людини, так і держави в цілому.

Умови ринкової економіки вимагають, щоб всі підприємства будівельного комплексу незалежно від форм власності, функціонували в рівних економічних умовах, без будь-якої дискримінації на умовах підприємництва, взаємозв’язків сторін, відповідальності за невиконання зобов’язань. У даній сфері повинні працювати повністю самостійні підприємства та їх асоціації, які вступили в договірні відносини між собою та інвесторами (замовниками) з приводу купівлі-продажу товарів.

У той же час не можна говорити про майбутнє будівельного комплексу без врахування особливостей трансформаційних змін будівельного комплексу України в умовах переходу до ринкової моделі організації народного господарства.

Метою роботи є дослідження галузі та територіальної структури  будівельного комплексу України та обґрунтування пропозицій по оптимізації його діяльності.

Виходячи з мети роботи, ми поставили перед собою наступні завдання:

— з’ясувати роль, структура та значення будівельно-промислового комплексу у розвитку економіки України;

— проаналізувати передумови розвитку та розміщення будівельно-промислового комплексу України   ;

— розглянути сучасну галузеву структуру і рівень розвитку будівельно-промислового комплексу України   ;

— дослідити продукцію будівельно-промислового комплексу України у внутрішній та зовнішній торгівлі;

— виявити проблеми та перспективи розвитку та розміщення будівельно-промислового комплексу України   .

Об’єктом дослідження є процеси розвитку будівельного комплексу.

Предметом дослідження є галузі та територіальна структура будівельного комплексу України.

1. Роль, структура та значення будівельно-промислового комплексу у розвитку економіки України

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80% усієї продукції і майже 90% зайнятих у будівельній промисловості.

Структура промисловості України сформувалася під впливом природних та економіко-організаційних передумов розвитку продуктивних сил.

При характеристиці промисловості виділяють наукомісткі, високотехнологічні галузі, які визначають науково-технічний розвиток країни; матеріало-, енерго- та трудомісткі галузі.

Будівельний комплекс – це складна міжгалузева система, кожна з галузей якої є сукупністю корпорацій, концернів, підприємств і організацій, що виробляють будівельні матеріали і здійснюють виробниче (промислове, сільськогосподарське, дорожнє), культурно-побутове, житлове та інші види будівництва.

Основне завдання комплексу – створення та оновлення основних фондів народного господарства. Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україні питома вага у ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у народному господарстві; з них 6% – у будівництві.

Будівництво – одна з найстаріших галузей народного господарства. Рівень розвитку будівництва говорить про економічний розвиток країни та рівень життя її населення. Будівництво – дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза спаду й кризи в економіці найперше відчувається саме в будівництві, бо темпи падіння його обсягів чи не найбільші серед інших галузей народного господарства. Будівництво об’єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організації і ті, які виконують роботи господарсь-кими способами. Розвиток будівельної індустрії залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості, зокрема, чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловості будівельних матеріалів, дерево-обробної промисловості та ін., що зумовлює складні міжгалузеві зв’язки капітального будівництва. Готова продукція будівництва – це закінчені та здані в експлуатацію будови, споруди або їх комплекси.

Серед галузей, які обслуговують будівельний комплекс, насамперед, необхідно назвати важке машинобудування, підприємства якого виробляють майже 2 тис. машин, механізмів, устаткування для виконання промислового, житлового, шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а також для добування і виробництва будівельних матеріалів, серед них – екскаватори, бульдозери, котки, трубоукладачі, будівельні крани тощо.

Необхідно нарощувати обсяги виробництва будівельних матеріалів, раціонально розміщувати підприємства, щоб ефективніше забезпечувати потреби будівництва. Вирішення вимагають і проблеми комплексного використання відходів інших галузей промисловості, що можуть слугувати будівельною сировиною, а також відходів підприємств індустрії будівельних матеріалів.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом трьох факторів – сировинного, споживчого і транспортного, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них.

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк.

Отже, промисловість будівельних матеріалів характеризується дуже низьким рівнем механізації та автоматизації технологічних процесів, невеликим асортиментом продукції, її низькою якістю. Тому підприємства галузі потребують модернізації й реконструкції, розширення випуску нових будівельних матеріалів, збірних будівельних елементів та великих конструкцій, що характеризуються міцністю, легкістю, теплоізоляційними властивостями тощо.

2. Передумови розвитку та розміщення будівельно-промислового комплексу України

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити так: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства.

Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін. Будівельний комплекс — це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. Його складові надзвичайно різняться за продукцією, умовами і знаряддями праці, зв’язками тощо.

Видобуток мінеральної будівельної сировини здійснюється практично на всій території України. Найбільше піску і бутового каміння добувається у Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській, Закарпатській областях. Тут є важливі родовища, де видобувають граніт, мармур, лабрадорит та інше природне каміння. З глин, доменних шлаків виготовляють наповнювачі для фтористих легких бетонів. Підприємства, що їх виробляють, орієнтуються на споживача, а тому розміщені переважно у великих містах. У південних районах країни уэбувають черепашник, що має добрі тепло- і звукоізоляційні властивості.

Серед виробництва в’яжучих матеріалів найважливіше значення має цементна промисловість. Цемент використовується для виробництва бетону, залізобетону, шлакоблоків. Перший цементний завод споруджено у 1886 році в Амвросіївці (Донбас). Тепер тут діє один з найбільших цементних комбінатів в Україні. До основних центрів цементної промисловості належать також Краматорськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Балаклія (Харківська область), Здолбунів (Рівненська збласть), Миколаїв (Львівська область), Ямниця (Івано-Франківська область), Кам’янець-Подільський (Хмельницька область), Вільшани (Миколаївська область). Найбільше вапна виробляють у Хмельницькій області. Підприємства цієї галузі розміщені в багатьох інших областях України, де є сировина (крейда, вапняки, мармури).

Виготовлення стінових матеріалів, зокрема із залізобетону, поєднується з іншими підприємствами промисловості будівельних матеріалів і орієнтується переважно на споживача. Найбільші центри виробництва збірного залізобетону — Київ, Харків, Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Маріуполь. До споживача тяжіє і виробництво глиняної і силікатної (з кварцового піску і вапна) цегли, оскільки сировина для них є практично всюди.

З інших галузей будівельної індустрії значного розвитку набули виробництва будівельної кераміки (Харків, Слов’янськ та ін.), будівельної порцеляни і фаянсу (Славута у Хмельницькій області), листового й технічного скла (Лисичанськ, Костянтинівка, Запоріжжя).

У цілому найбільшого розвитку промисловість будівельних матеріалів набула у Донбасі, Придніпров’ї, а також у Харківській, Одеській, Львівській, Хмельницькій областях та Криму.

Потреби будівництва в Україні повністю забезпечуються власними мінеральними ресурсами. За кордоном користуються попитом цементна і скляна мінеральна сировина та будівельний камінь. Граніти, габро, лабрадорити вивозяться у країни близького та далекого зарубіжжя. В Україні є значні ресурси в’яжучої мінеральної та цегельно-черепичної мінеральної сировини.

Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використовують вторинні мінеральні відходи промисловості — розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Основними чинниками розміщення підприємств галузі є територіальне зосередження виробництва, наявність будівельної мінеральної сировини, трудових ресурсів, транспортних комунікацій. Виробничі галузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів із значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

Як сировину, промисловість будівельних матеріалів використовує нерудні мінеральні ресурси, а також відходи галузей важкої індустрії (золу і шлаки теплових електростанцій, металургії). Деякі види сировини поширені майже всюди (глина, вапняки, щебінь), а інші тільки в окремих районах (цементні мергелі, кварцові піски, крейда, азбест). Оскільки мінерально-будівельна сировина споживається промисловістю будівельних матеріалів у великих обсягах, то сировинний фактор є одним з найважливіших при розміщенні підприємств. Другий чинник, що визначає територіальну організацію галузі промисловості, є споживач. Адже транспортування деяких видів готової продукції (залізобетонних конструкцій, цегли) складніше і дорожче, ніж перевезення сировини. Часто індустрія будматеріалів комбінується з будівництвом, утворюючи домобудівні комбінати. Як правило, вони є у великих містах, де багато будівельних майданчиків.

В країні діють 25 виробничих об’єднань з виготовлення комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське.

Підприємства, що виробляють збірний залізобетон для гідротехнічного будівництва, є в Каховці (Херсонська область), Новомосковську (Дніпропетровська область), Арцизі (Одеська область). Збірні залізобетонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові; залізобетонні опори та інші конструкції для спорудження ліній електропередач і зв’язку — у Світловодську (Кіровоградська область), Тернополі, Білій Церкві (Київська область), Мерефі (Харківська область). Домобудівні комбінати, які є в усіх областях країни, найпотужніші — у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. В 2005 р. вони виробляли 2496 тис. м! збірних залізобетонних конструкцій. Основні підприємства великопанельного та об’ємно-блокового домобудування в Київській,Харківській, Полтавській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій; підприємства для виробництва сталевих конструкцій — у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Житомирській, Львівській областях; виробництво алюмінієвих будівельних конструкцій — переважно на Броварському заводі (Київська область)[2, c. 216-218].

Виробництво будівельної цегли — одне з найстаріших у промисловості будівельних матеріалів. Його підгалузями є виробництва глиняної та силікатної цегли. Сировина для них є майже скрізь, тому їх розміщення зорієнтоване на споживача, бо перевезення цегли на далекі відстані економічно невигідне.

Сьогодні в цегельній промисловості важку ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. У високопродуктивних кільцевих тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18-36 год. її виробництво дуже матеріаломістке: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м3 глини. Виробляють глиняну цеглу звичайну, порожнисту й пористу.

З кварцового піску з домішками вапна (на 1000 шт. цегли потрібно 2,5 м3 піску та 0,1 — 0,2 м3 вапна) виготовляють силікатну цеглу. її виробництво менш трудомістке, ніж глиняної, і на 30% дешевше.

Найбільшими виробниками будівельної цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов’янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

Промисловість нерудних матеріалів в Україні існує давно. Безпосередньо у будівництві використовують природний стіновий (туф, вапняки) і будівельний камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи є сировиною для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла, легких наповнювачів бетонів, в’яжучих та інших будівельних матеріалів.

Родовища піску й бутового каменю є майже в усіх областях України, а особливо Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській. Підприємства з видобутку й переробки бутового каменю, сипких будівельних матеріалів розміщені в районах видобутку.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Для виробництва легких пористих бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків, необхідні легкі наповнювачі (керамзит, термозит, сипкий перліт тощо), яких у природі немає. Керамзит — це штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинистих порід, які є в багатьох місцях України — біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Виробництво термозиту, який виготовляють з доменних шлаків розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної сировини — перліту, який залягає в Закарпатті.

У південних районах України виробляють черепашник, котрий має добрі тепло- та звукоізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий.

Виробництво будівельної кераміки об’єднує низку підприємств, що випускають плитку фасадну керамічну, для підлоги, облицювальну глазуровану, санітарно-будівельну кислототривку кераміку, каналізаційні й дренажні труби. Будівельну кераміку виробляють з тугоплавкої або вогнетривкої глини з домішками каоліну, кварцового піску, пегматиту (котрі поширені у різних областях України, особливо в межах Українського кристалічного щита), оксидів окремих кольорових металів та інших мінеральних або органічних сполук.

Виробництво керамічної глазурованої плитки зосереджене в Слов’янську (Донецька область), Харкові та Львові, а метласької — в Харкові та Артемівську (Донецька область). Є можливості для розвитку цього виробництва у Вінницькій та Житомирській областях з використанням місцевих каолінів; у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській на базі тугоплавких і вогнетривких глин; у південних областях — вогнетривких і тугоплавких глин Причорномор’я та Приазов’я.

Подальший розвиток галузі має бути спрямований на зростання обсягу та якості продукції для промислового й житлово-комунального будівництва (великорозмірної стінової кераміки, плиток широкої кольорової гами, легкого керамзиту, труб великого діаметра та ін.)[8, c. 258-261].

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 2005 р. середньорічне виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіпсу — 68,4 тис. т, технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості) — 7,4 млн т. Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галузі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської — до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди в Україні становить понад 2 млн т, а як сировини для цементної промисловості — 7,5 млн т.

Виробництво м’якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну) налагоджено у багатьох областях України, м’якої покрівлі — у великих містах. Найбільшим виробником останньої в Україні є Київ (18,8% від загального виробництва).

Центрами фарфорової промисловості є: Коростень, Баранівка, Городниця, Кам’яний Брід, Довбичі (Житомирська область), Дружківка (Донецька область), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська область), Синельникове (Дніпропетровська область) і Тернопіль.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров’я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%).

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забезпечення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт[4, c. 173-176].

3. Сучасна галузева структура і рівень розвитку будівельно-промислового комплексу України

Будівництво провідна галузь народного господарства України, де вирішуються життєво важливі завдання структурної перебудови матеріальної бази всього виробничого потенціалу країни і розвитку невиробничої сфери. Від ефективності функціонування будівельного комплексу багато в чому залежать як темпи виходу країни із кризи, так і конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Цим і визначається значимість вибору об’єктивних характеристик його стану.

До останнього часу будівельний комплекс в Україні був досить роздробленим, не керованим з єдиного або декількох центрів та включав безліч самостійно господарюючих суб’єктів, що володіють своїми специфічними особливостями і не пов’язані із системними цілями.

Неймовірно важкі перетворення в будівельному комплексі були ускладнені загальним кризовим станом вітчизняної економіки, спадом інвестиційної діяльності, високими темпами інфляції, кризою неплатежів тощо. Скорочення більш ніж в 3 рази попиту на продукцію, інфляція, що з’їдала оборотні кошти, недієва амортизаційна політика визначали стан виробничого апарата галузі, рівень зайнятості та спрямованість дій господарюючих суб’єктів у цій сфері.

Слід наголосити, що за умов фінансової кризи 2008 року з’явився новий стан — катастрофічний (2008 — 2010 рр.), що призвів до зниження купівельної спроможності населення, зростання цін та обмеження іпотечного кредитування.

Брак обігових коштів змусив забудовників скорочувати обсяги робіт, зупиняти будівництво об’єктів, у тому числі з високим рівнем будівельної готовності. Як наслідок зменшилося споживання будівельних матеріалів та виробів, що погіршило фінансовий стан підприємств будівельної індустрії та промисловості будівельних матеріалів, привело до зниження виробництва в усіх суміжних галузях, скорочення робочих місць, зменшення надходжень до бюджету тощо.

Зросла загроза невиконання забудовниками зобов’язань перед громадянами, чиї кошти було залучено на фінансування будівництва житла.

На початок 2009 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1216,277 тис. сімей та одинаків, з яких 418,18 тис. користувалися правом першочергового та позачергового одержання житла сімей.

Протягом 2000-2009 років щорічно одержували житло 1,3-1,6 % сімей та одинаків, що перебували у черзі на житло на початок відповідного року.

Середня забезпеченість житлом населення України на 01.01.09 становила 22,8 кв.м. загальної площі на одну особу, у той час як у розвинутих країнах цей показник у 2-3 рази вищий.

За підсумками січня-грудня 2009 року, за даними регіонів і держкомстату в Україні введено в експлуатацію 6399,6 тис. кв. м житла, що на 39 % менше від фактично введеного за аналогічний період минулого року.

Скоротили обсяги — 24 області. З них більше ніж у 2 рази — 11 регіонів (Тернопільська, Вінницька, Запорізька, Чернівецька, Закарпатська, Донецька, Дніпропетровська, Житомирська, Херсонська та Луганська області).

У розрахунку на одну тисячу осіб наявного населення в цілому по Україні за 2009 рік введено в експлуатацію 138,7 кв.м житла, що на 38,7 % менше порівняно з аналогічним періодом 2008 року.

Основними причинами падіння обсягів введення в експлуатацію житла стали обмеженість коштів, низька платоспроможність населення, скорочення кредитування та інші негативні наслідки світової фінансової кризи.

Інвестиції у житлове будівництво знизились більш ніж на 50 %. При цьому основними джерелами фінансування житлового будівництва залишились кошти населення та кошти підприємств, установ і організацій.

Державні капіталовкладення через розпорошеність між багатьма головними розпорядниками коштів та відомчу закритість залишилися неефективними. Це призвело до зростання кількості об’єктів незавершеного будівництва, значних витрат на утримання численних служб замовника, зростання вартості будівництва. Запроваджений у 2009 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.09 № 832 механізм придбання Державною іпотечною установою (ДУ) квартир за кошти, залучені шляхом випуску цінних паперів під державну гарантію, призвів до утворення довготривалих зобов’язань держави на компенсацію ДІУ понесених витрат в обсязі більше 1,5 млрд. грн. та відсотків на прибутки за цінними паперами.

Актуальності набуває залучення у будівництво коштів населення та кредитних ресурсів банків з метою поступового переходу від безоплатного надання житла до його отримання за державної підтримки шляхом:

—         сплати державою частини вартості житла в обсязі 30 %;

—         пільгового іпотечного кредитування населення.

З        метою чіткого розподілу функцій, завдань та відповідальності між органами виконавчої влади, уникнення розпорошення фінансових ресурсів необхідно визначити єдиного головного розпорядника коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла та пільгове іпотечне кредитування. це дозволить сконцентрувати фінансові, матеріальні та трудові ресурси, підтримати будівельну галузь та надати новий імпульс її розвитку.

Початок 2011 року ознаменувався позитивними зрушеннями у процесі розвитку будівельного комплексу України (можна навіть говорити про початок нового стану, шостого, — після катастрофічного).

Основними вимогами, що висуваються державою та суспільством до будівельної продукції, проектних, будівельних організацій і характеру їх функціонування при переході до ринкових відносин, є:

—         істотне підвищення надійності функціонування будівельних організацій і строге дотримання договірних зобов’язань;

—         забезпечення беззбиткової роботи і нормальної рентабельності будівельних організацій як основи їхнього існування;

—         скорочення в 2-3 рази тривалості будівництва виробничих об’єктів і в 1,5 рази — об’єктів невиробничого призначення;

—         підвищення якості будівельної продукції і ступені готовності її до експлуатації, перехід до страхування якості;

—         зміна характеру об’єктів, що споруджуються, забезпечення їх швидкої адаптації до умов виробництва;

—         посилення мобільності будівельних організацій як важливого фактору їх конкурентоспроможності на вітчизняному та закордонному ринках;

—         стійка ділова репутація і заможність підрядних фірм;

—         вагомі гарантії підрядника;

—         розвинене страхування підприємницьких ризиків;

—         можливість надання підрядними організаціями комплексу професійних послуг;

—         раціональне природокористування і охорона навколишнього середовища;

—         забезпечення безпеки будівельних робіт.

Задоволення зазначених вимог приведе до якісної сторони розвитку підвищення ефективності капітального будівництва за рахунок різкого, в 3-4 рази, скорочення інвестиційного циклу широкого використання досягнень науково-технічного прогресу через ринкові регулятори: застосування прогресивних матеріалів і конструкцій, використання високопродуктивної техніки й застосування нових і новітніх технологій.

У свою чергу, формування регіональних ринків будівельної продукції та надання будівельних послуг буде здійснюватися за рахунок розширення мережі будівельних кооперативів і створення малих підприємств, значна частина яких може бути залучена до централізованої системи управління будівельним комплексом через договірні та субпідрядні відносини.

4. Продукція будівельно-промислового комплексу України у внутрішній та зовнішній торгівлі

Заохочення та стимулювання підприємств галузі до міжнародного співробітництва є однією з важливих передумов ефективного розвитку галузі.

Першочерговим завданням є налагодження стабільних бізнес-зв’язків у сфері міжнародної економічної співпраці з потенційними іноземними партнерами. Необхідно провести ряд коопераційних бірж, бізнес-зустрічей, форумів, засідань за „круглим столом”, семінарів, конференцій за участю представників іноземного бізнесу. Зокрема, потрібно забезпечити активну участь підприємств галузі в міжнародних інвестиційних форумах, які щорічно проводяться у місті Тернополі. Для інформування представників іноземного бізнесу стосовно експортних можливостей підприємств галузі необхідним є розроблення та надання в торговельні представництва іноземних держав пропозицій щодо експортних можливостей підприємств промисловості будівельних матеріалів.

Важливим є розповсюдження інформації про виробників будівельних матеріалів регіону серед зарубіжних виробничих і торгових партнерів через проект «Розробка технологій просування вітчизняних товарів та послуг на світові ринки з використанням інформаційно-комунікаційних мереж» на базі ресурсу «Україна промислова».

Основними зовнішніми ринками для експортування продукції будівельно-промислового комплексу, виробленої в Україні, є: ринки країн СНД (Росія, Молдова, Вірменія, Грузія, Узбекистан) та країн Європи (Німеччина, Італія, Польща, Великобританія, Кіпр, Словаччина, Латвія).

Модернізація виробництва будівельних матеріалів забезпечить у середньотерміновій перспективі формування можливостей для ефективного міжнародного співробітництва. Важливим є сприяння просуванню експортоспроможної продукції виробників області на зовнішні ринки з боку владних структур.

Таблиця 4.1

Товарна структура будівельних матеріалів в зовнішній торгівлі за січень-листопад 2011 року

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД	Експорт			Імпорт
	тис.дол. США	у % до січня-листопада 2010р.	у % до загального обсягу	тис.дол. США	у % до січня-листопада 2010р.	у % до загального обсягу
Усього	61950209,6	134,3	100,0	74714367,0	138,1	100,0
V. Мінеральнi продукти	9332153,9	151,8	15,1	27365250,7	144,9	36,6
25 сiль; сірка; землі та каміння	576321,2	128,4	0,9	402610,8	108,4	0,5
26 руди, шлак і зола	3532653,2	150,3	5,7	932096,5	92,2	1,2
27 палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки	5223179,5	156,0	8,4	26030543,3	148,7	34,8
з них:
кам’яне вугілля	717554,6	147,4	1,2	2501836,0	156,8	3,3
нафта сира (включаючи газовий конденсат)	0,0	–	0,0	3968725,5	102,5	5,3
газ природний	–	–	–	12785633,7	155,5	17,1
XIII. Вироби з каменю, гiпсу, цементу	510289,6	138,4	0,8	1061239,7	131,7	1,4
68 вироби з каменю, гiпсу, цементу	131883,4	131,8	0,2	324048,8	139,0	0,4
69 керамiчнi вироби	228232,3	134,7	0,4	361685,1	120,8	0,5
70 скло та вироби із скла	150173,9	151,4	0,2	375505,9	137,4	0,5

Вдосконалення структури експорту може відбуватися за трьома основними напрямами: поступове підвищення ступеня переробки сировинних ресурсів; розширення номенклатури продукції, що вивозиться, насамперед, за рахунок готових виробів; розвиток і зміцнення високотехнологічного компоненту українського експорту. Стимулювання розвитку експорту у зазначених напрямах може відбуватися двома основними шляхами — через формування сприятливого макроекономічного клімату та створення спеціальних стимулів до експорту, а саме:

підтримання конкурентоспроможного реального курсу валюти, що формує адекватні цінові стимули, та вжиття заходів щодо компенсації можливого негативного впливу зміцнення національної валюти на експорт;

полегшення доступу до імпортних складових, необхідних для експортного виробництва через усунення/зниження імпортних тарифів, створення системи відшкодування імпортного мита або розвиток вільних експортних зон;

створення механізму фінансової підтримки експорту, насамперед, кредитування, гарантування й страхування експортних поставок і кредитів;

поліпшення інфраструктурної (дороги, порти, електропостачання) та соціальної бази (кваліфікована робоча сила), надання інформаційно-консультативних послуг, сприяння виставково-ярмарковій діяльності національних фірм за кордоном, субсидування науково-дослідних робіт.

Аналіз ринку будівельних матеріалів показав, що матеріали, якими Україна забезпечена сама, імпортуються з незначним приростом.

Технологічне оснащення вітчизняних виробників не дозволяє повною мірою забезпечити вітчизняний ринок, тому спостерігається тенденція до імпортування продукції, яка потребує технологічно складного процесу переробки та виготовлення. За період 2009-2011 pp. імпорт будівельних матеріалів в Україну постійно зростав. Зокрема, середньорічне зростання імпорту лаків та фарб за вказаний період склало в грошовому вимірі 21,5 %, виробів із пластмаси та гуми – 20,5 %, деревини та виробів із деревини – 32,6 % [6].

Найбільшу частку в імпорті будівельних матеріалів посідають вироби з пластмаси та гуми. Спостерігається збільшення імпорту покрівельних матеріалів та матеріалів для підлоги, сходів та стель. Чималою мірою це пов’язано зі зростанням популярності котеджних будинків та оформлення житла у стилі “евроремонту”, про що свідчить масове використання імпортованої тришарової паркетної дошки і ламінату замість традиційного паркету.

Аналіз ринку будівельних матеріалів показує, що найбільшими імпортерами продукції є країни СНД, Європа, а також США. При цьому слід відмітити, що імпортується не тільки продукція для безпосередньої реалізації, а й сировина і складові для виробництва будматеріалів (табл. 4.2).

Підводячи підсумки, можна зазначити, що Україна має досить великий потенціал у галузі виробництва будівельних матеріалів, однак вона не може повністю забезпечте себе всім спектром будівельних матеріалів. Останніми роками значно підвищився попит на продукцію підприємств будівельної галузі, що обумовлено значними обсягами фінансування з бюджетів усіх рівнів та власних коштів підприємств і населення. Серед факторів, що впливають на результати діяльності окремих підприємств галузі залишається підвищення цін на енергоносії, що обмежує можливості підприємства щодо подальшого розвитку, проведення модернізації, запровадження нових виробничих систем та інжинірингових проектів.

5. Проблеми та перспективи розвитку та розміщення будівельно-промислового комплексу України

Для визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку суттєвого значення набуває орієнтація на якісну структурну перебудову галузі за рахунок:

• переходу від нарощування абсолютних обсягів виробництва до підвищення якісних характеристик продукції як внаслідок удосконалення традиційних її видів, так і розробки та впровадження нових виробів на основі синтетичної сировини, композиційних матеріалів, виробів з необхідними споживчими властивостями;
• переводу галузі на ресурсозберігаючі технології відтворення, втілення енерго-, праце- і матеріалозберігаючих технологій та впровадження відповідного технологічного обладнання;
• забезпечення екологічної чистоти, безпеки, гігієнічності і комфортності виробництва, естетичності продукції.

Наводимо прогноз розвитку промисловості будівельних матеріалів по регіонах України. До Карпатського регіону відносяться Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області; до Подільського — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька; до Поліського — Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська; до Центрального — Київська, м. Київ, Черкаська; до Східного — Полтавська, Сумська, Харківська; до Донецького — Донецька, Луганська; до Південного — АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська; до Придніпровського — Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області.

Входження України до світових ринків будівельних матеріалів можливе шляхом вирішення таких найважливіших завдань:

• створення техніки, яка б перевищувала або відповідала існуючим світовим рівням всього технологічного ланцюга, включаючи допоміжні та кінцеві операції;
• впровадження нових прогресивних ресурсозберігаючих технологій з метою зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення якості продукції;
• підсилення хімічних дій у технологічних процесах;
• комп’ютеризація виробництва, впровадження мікропроцесорної техніки;
• створення екологічно чистих, зокрема безвідходних технологій;
• максимальне комбінування виробництв, у т.ч. з іншими галузями: енергетикою, хімією, металургією, видобутком та збагаченням корисних копалин;
• створення високоекономічних заводів малої потужності та пересувних технологічних установок.

Вирішення усіх окреслених завдань можливе лише за умов створення розвинутого ринку будівельних матеріалів та сучасних організаційних форм управління, адекватних вимогам ринкової економіки.

Для забезпечення будівництва продукцією галузі темпи щорічного її приросту повинні бути на кілька відсотків вищими від приросту будівельно-монтажних робіт.

Відбудуться зміни і в структурі промисловості будівельних матеріалів з переорієнтацією її на випуск відповідних матеріалів підвищеної якості, індустріальності, технічного рівня, тобто конкурентоспроможної продукції цієї галузі. Все це сприятиме здешевленню та прискоренню будівництва, підвищенню його якості.

Значно вищими темпами порівняно з ростом обсягів товарної продукції галузі передбачається нарощування випуску ефективних матеріалів і конструкцій із заданими властивостями, які забезпечать значне зменшення маси будинків та споруд, високу енергоефективність конструктивних елементів будівель.

У структурі конструкційних матеріалів випереджуючими темпами буде зростати випуск ефективних металоконструкцій.

Суттєві зміни відбудуться в промисловості стінових матеріалів. У загальному їх обсязі зросте питома вага виробів із легких, пористих та ніздрюватих бетонів, багатошарових ефективних панелей. Враховуючи перспективи розвитку житлового будівництва, особливо малоповерхового, в галузі буде здійснюватись перехід на випуск оновленої керамічної продукції, яка задовольнятиме всі вимоги як з точки зору архітектурно-будівельних і конструктивних рішень, так і сучасних норм теплозбереження. Зміниться також структура виробництва керамічних матеріалів. Частка лицьової цегли збільшиться до 50 %, з яких 5-10 % будуть складати фасонні вироби.

При виробництві цементу будуть впроваджені енергозберігаючі технології із використанням низькосортного твердого палива з частковою заміною природного газу (до 25 %). Цементні підприємства перейдуть на сухий та напівсухий способи виробництва цементного клінкеру.

У скляній промисловості має бути проведена реконструкція скловарних печей з використанням ефективних конструкційних елементів і заходів щодо зменшення споживання природного газу та організації виробництва за євростандартами. Впроваджуватимуться технологічні лінії з випуску спеціалізованого полірованого скла з теплота сонцезахисними властивостями.

У промисловості теплоізоляційних матеріалів необхідно налагодити випуск плитних волокнистих утеплювачів, в першу чергу на основі базальтових волокон, і термоізоляційних виробів високої заводської готовності для ізоляції інженерних мереж та технологічного обладнання.

У полімерній і покрівельній промисловості слід організувати випуск якісних, екологічно чистих, дешевих і довговічних листових матеріалів для скатних покрівель малоповерхових будинків із підвищеним терміном експлуатації.

Широкого розповсюдження повинні набути вироби на основі гіпсу, які впроваджуються у житлове будівництво на заміну полімерних опоряджувальних матеріалів[6, c. 308-311].

Основним напрямом розвитку галузі повинно стати вдосконалення техніки і технології виробництва будівельних матеріалів та виробів. У той же час оцінка резервів еволюційного розвитку окремих виробництв будівельних матеріалів свідчить про вичерпність резервів традиційної техніки та технологій. Підготовленість до техніко-технологічних новацій у галузі очевидно недостатня, особливо з конструкторських робіт і проектування та створення сучасних організаційних форм управління на підприємствах галузі.

У прогнозному періоді щодо виробництва будівельних матеріалів в Україні передбачається помітне збільшення обсягів експортованої продукції при одночасному зменшенні її імпорту. За таких умов обсяги споживання продукції будуть дещо зменшуватися порівняно з її виробництвом[1, c. 168-171].

Підприємства будівельної індустрії технологічно зв’язані з процесом будівництва, працюють за його замовленням, мають адресність. Досвід будівництва в розвинених країнах світу свідчить, що будівельні металоконструкції ефективні при використанні практично у всіх будівлях, інженерних спорудах, особливо при значних прогонах, висоті, навантаженнях. Для виготовлення будівельних металоконструкцій в Україні існують виробничі потужності майже на 1 млн. т/рік. Попит на ці конструкції на внутрішньому і зовнішньому ринках зумовлений такими їх якостями, як надійність, легкість, міцність та відносно низька вартість. Не дивлячись на деякі недоліки (низькі показники корозієстійкості та вогнетривкості), їх використання та виробництво в Україні має велику перспективу [7, c. 243-246].

Основними напрямами підвищення енерго-ефективності для найбільш енергоємних підгалузей промисловості будівельних матеріалів є:

у цементній промисловості:

• перехід до напівсухого та сухого способу виробництва цементу, використання якого зменшує енерговитрати на 25 %;
• покращання підготовки сировинних матеріалів шляхом їх попередньої декарбонізації, при якій металоємність пічних агрегатів зменшується на 20 %, а зняття клінкеру з 1 м3 оборотної печі зростає у 2,5 рази;
• підвищення рівня використання теплових вторинних енергетичних ресурсів обертових циліндричних печей, що працюють за мокрим способом, при якому питомі витрати палива зменшуються майже у 2 рази;

у промисловості стінових матеріалів:

• розробка і впровадження нових технологій, що зберігають енергію, та нового високопродуктивного обладнання;’
• модернізація і реконструкція старого технологічного обладнання, де головним заходом щодо зменшення витрат палива є переведення заводів на випуск пустотілої цегли та збільшення її питомої ваги в загальному обсязі виробництва, що забезпечує скорочення витрат палива на 15-20 %;
• використання високошвидкісних керамічних пальникових пристроїв, завдяки яким час на випалювання у печах періодичної дії скорочується до 50, а витрати палива — до 20 %;

у промисловості збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів:

• зменшення матеріалоємності виробництва;
• розробка та удосконалення енергозберігаючих технологій виробництва легких наповнювачів;
• раціональне використання сталі;
• використання економних видів армування;
• удосконалення режимів теплової обробки бетону;
• зменшення тривалості та температур технологічних процесів;
• використання гнучких технологій виробництва з сезонним плануванням режимів теплової обробки залізобетонних виробів;
• зменшення невиробничих втрат паливно-енергетичних ресурсів;
• використання різноманітних способів геліо-термообробки бетону та інших технологій, що базуються на використанні нетрадиційних поновлюючих джерелах енергії.

До енергозберігаючих технологій необхідно віднести: введення в бетонну суміш хімічних добавок, зниження температури з 85-100 до 65-75 °С та тривалості нагріву від 8-10 до 5-6 год., нагрів бетону з використанням електроенергії та продуктів згорання природного газу, а також модернізацію енергоспоживаючих установок шляхом теплоізоляції корпусу, підвищення рівня їх завантаження, оснащення вимірювальною апаратурою контролю за витратами енергоресурсів, автоматизованому управлінню режимами теплової обробки виробів. У виробництві інших будівельних матеріалів енергозбереження можна досягти за рахунок:

• віконного скла — шляхом удосконалення систем скловаріння та впровадження електричного та газоелектричного варіння;
• вапна — модернізацією діючих та впровадженням нових системи крутильних і шахтних печей, розширенням використання фракційної сировини, впровадженням систем корисного використання енергії;
• будівельної кераміки, мінеральної вати та сантехнічних виробів — через удосконалення технологій та обладнання;
• черепиці, фаянсу, керамзиту та інших пористих заповнювачів — шляхом впровадження нових опалювальних агрегатів, модернізації обладнання тощо[3, c. 431-433].

Висновки

Отже, нові умови господарювання, що обумовлені ринковими відносинами в економіці, характеризуються нестабільністю ринків будівельної продукції та будівельних послуг, значним рівнем конкуренції організацій будівельного комплексу, невизначеністю обсягів інвестицій тощо. За цих умов потрібен якісно новий підхід до визначення та реалізації стратегій розвитку і господарської поведінки підприємств будівельного комплексу, регулювання їх виробничо-економічного потенціалу.

Промисловість будівельних матеріалів — комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі: цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

В умовах переходу до ринкового господарства розвиток будівельного комплексу відбувається невизначено, хаотично. З огляду на це оптимізувати його можна тільки за допомогою великої кількості взаємозалежних показників, тому що діяльність будівельного комплексу являє собою функціонування в багатомірному просторі складної системи. такий підхід вимагає проведення комплексного аналізу розвитку будівельного комплексу і його підприємств, для чого потрібним є використання висококваліфікованих фахівців-аналітиків, інноваційних технологій і методів аналізу показників розвитку системи.

Слід відзначити, що проблеми експорту будівельної продукції України на галузевому рівні до даного часу в науковій літературі розглядалися лише фрагментарно.

Список використаної літератури

1. Амеліна Н.О. Аналіз експортно-імпортної діяльності в галузі виробництва будівельних матеріалів України // Будівництво України. — 2008. — № 2. — С. 10-13
2. Андрухов В.М. Перспективні напрямки вдосконалення діяльності організацій будівельної галузі України // Будівництво України. — 2010. — № 3. — С. 2-5
3. Асаул А.Н. Феномен строительного комплекса в современных экономических условиях [Електронний ресурс] / А.Н. Асаул. — Режим доступу : http://bibliofond.ru/ view.aspx?id=118447.
4. Барзилович Д.В. Формування системи технічного регулювання у будівництві України з урахуванням гармонізації нормативних вимог до будівельних конструкцій з єврокодами // Будівництво України. — 2009. — № 1-2. — С. 3-7
5. Вербова О.С. Національна ощадна справа та будівельне кредитування в Західній Україні у міжвоєнний період // Фінанси України. — 2009. — № 9.- С.115-124
6. Глухова С.В. Вплив світової фінансово-економічної кризи на будівельну галузь України // Статистика України. — 2009. — № 3. — С. 18-22
7. Джуччі Р. Житлове будівництво в Україні : причини поточної кризи та висновки для економічної політики / Р. Джуччі, Р. Кірхнер, Р. Возняк. — Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Берлін / Киів. — 2008. — 16 с.
8. Каменецкий М.И. Строительный комплекс : состояние, проблемы, основные тенденции долгосрочного развития [Електронний ресурс] / М.И. Каменецкий, Л.В. Донцова. — Режим доступу : www.ecfor.ru/pdf.
9. Кардашова О.Р. Інституція технічних умов на продукцію будівельного призначення в Україні. Перспективи та шляхи запровадження вимог ЄС // Будівництво України. — 2009. — № 8. — С. 18-21
10. Качаєв Ю. Будівельний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку // Український географічний журнал. — 1999. — № 2. — С. 10-15
11. Панько О. Перспективи та проблеми інвестиційної політики підприємств будівельного комплексу України в умовах ринкової економіки / о. Панько // Імперія будівництва, нерухомості та архітектури : всеукраїнський журнал. №2 (42). — 2005. С. 26 31.
12. Поколенко В.О. Проблеми впровадження та економічної діагностики інновацій у будівельному комплексі України // Будівництво України. — 2003. — № 2. — С. 23-26
13. Сербін, Юрій. Яких заходів необхідно вжити, щоб урятувати будівельну галузь України в умовах кризи // Голос України. — 2008. — 3 грудня. — С. 6
14. Созанський Л.Й. Факторний аналіз фінансової стійкості будівельних підприємств України // Економіка. Фінанси. Право. — 2009. — № 7. — С. 31-33
15. Тігіпко С. Будівельна галузь стане більш зрозумілою та прозорою для інвесторів [Електронний ресурс] / С. Тігіпко.
16. Удовенко О. Концепція трансформації будівельного комплексу в умовах ринкового перетворення економіки України // Будівництво України. — 2002. — № 2. — С. 7-10
17. Федоренко В. Г. Інвестиційно-інноваційна діяльність у будівельному комплексі України // Будівництво України. — 2003. — № 7. — С. 10-13
18. Чередниченко О.І. Реалізація європейських підходів до підтвердження придатності будівельних виробів для застосування у будівництві України. Досвід та основні положення // Будівництво України. — 2009. — № 8. — С. 15-17
19. Чернявський А. Д. Економічна ефективність управління будівельним комплексом України // Будівництво України. — 2003. — № 2. — С. 13-17
20. Шевченко Ю.І. Програмно-цільове управління в системі державного регулювання будівельного комплексу України [Текст] / Ю. І. Шевченко // Фінанси України. — 2010. — № 11. — С. 3-9
21. Шимановський О.В. Виважена кадрова політика — важлива складова розбудови будівельної галузі України // Будівництво України. — 2006. — № 7. — С. 2-6