Вступ

1. Сутність і структура національного ринку
2. Суб’єкти та об’єкти національного ринку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

За наявності в сучасній економічній системі багатьох ринків (ринку робочої сили, капіталів, товарів, цінних паперів та ін.), які розвиваються як за спільними для всієї системи об’єктивними законами, так і за законами, що властиві лише кожному з них, виникає питання, як же досягається рівновага в масштабі всієї національної економіки. Це питання ускладнюється тим, що у XX ст., на відміну від трьох попередніх століть, у процесі встановлення рівноваги національного ринку активну участь бере сучасна держава. Вона виконує важливі соціально-економічні функції, використовує комплекс економічних, правових і адміністративних важелів для врівноваження національного ринку.

Як правило, національна економіка будь-якої країни більшою чи меншою мірою залежить від зовнішнього світу і має певний вплив на економічний сектор світу.

Національний ринок — це система соціально-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг капіталу, купівля-продаж трудових послуг та реалізація вироблених економічних благ у межах окремого національного господарства.

1. Сутність і структура національного ринку

До основних елементів сучасного регульованого ринку належать: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок засобів виробництва; 3) ринок платних послуг; 4) ринок робочої сили; 5) ринок капіталів; 6) ринок валюти, грошей і цінних паперів; 7) ринок науково-технічних розробок та інформації; 8) ринок нерухомості. Ці ринки є окремими частинами сукупного внутрішнього (або національного) ринку, його своєрідними сегментними ринками.

Кожний із цих структурних елементів поділяється на певні частини. Так, у межах ринку предметів споживання виділяють ринок швейних виробів, хлібопродуктів тощо. До ринку цінних паперів належать різні види акцій, облігацій тощо. Водночас деякі з названих основних структурних елементів ринку можуть бути об’єднані у більші підсистеми. Наприклад, ринок предметів споживання та ринок послуг формують споживчий ринок. Цей ринок разом з ринком засобів виробництва, а також науково-технічних розробок та інформації утворює товарний ринок. До складу фінансового ринку можна віднести ринок капіталів, цінних паперів, грошей, валюти, кредитів.

Кожен із сегментних ринків тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими і національним ринком загалом (як частина з цілим). Наприклад, ринок предметів споживання перебуває в органічному взаємозв’язку з ринком капіталів — залежить від інвестицій у виробництво товарів широкого вжитку. Ринок засобів виробництва тісно взаємодіє з ринком робочої сили і т. ін. Тому національний ринок — сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та взаємозалежності.

Як уже зазначалося, сучасні економічні системи надзвичайно складні. Наприклад, у США виробляється 1 млрд. найменувань продукції, налічується понад 23 млн. підприємств різних типів власності. В умовах існуючого суспільного поділу праці у виробництві окремого складного товару (наприклад, автомобіля) беруть участь кілька десятків тисяч підприємств, розташованих як всередині країни, так і за її межами. Зупинка технологічного процесу в одній ланці спричиняє негативну реакцію в усьому ланцюгу. Тому збалансований розвиток усієї економічної системи неможливий без строгої відповідальності кожного підприємства за результати своєї діяльності.

Вивчаючи структуру національного ринку, слід мати на увазі, що більшість дорослого населення в розвинутих країнах Заходу є водночас і працівниками, і споживачами, і власниками. Ця триєдина функція ще більшою мірою властива трудовим колективам. Тому слід дотримуватися оптимального співвідношення між людиною в ролі працівника і споживача, працівника і власника, а також споживача-власника.

Зростаюча складність економічних систем робить надзвичайно актуальною проблему рівноваги, збалансованості національного ринку. Відсутність такої збалансованості та посилення нерівноваги призводять до економічних криз, галопуючої інфляції, диспропорційності економіки, розриву господарських зв’язків та ін.

Сукупність сегментних ринків у процесі їх постійної взаємодії формує в межах національного ринку низку народногосподарських пропорцій. Найважливішими з них є: 1) співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією на створюваний ВНП і національний доход; 2) співвідношення між доходами та витратами на федеральному рівні, у бюджеті окремих областей, регіонів, штатів, земель тощо і на муніципальному рівні; 3) наявність кредитно-грошової збалансованості; 4) відносна рівність попиту та пропозиції на ринку робочої сили; 5) співвідношення між імпортом та експортом продукції.

В основі цих пропорцій — більш глибинні співвідношення і взаємозалежності агрегатних показників економічного розвитку. До них належать співвідношення між сферою матеріального і нематеріального виробництва, між промисловістю та сільським господарством, між групою «А» і групою «Б», між цивільною та військовою сферами економіки, між виробництвом і споживанням, між споживанням і нагромадженням, між проміжним і кінцевим продуктами та ін. До таких ключових пропорцій також належать співвідношення між окремими елементами продуктивних сил (наприклад, засобами праці та предметами праці), між основними типами і формами економічної власності та ін.

Щоб визначити, які заходи повинна вживати держава для встановлення рівноваги таких глобальних величин національного ринку, як попит і пропозиція, необхідно насамперед з’ясувати діалектику їх взаємодії. Діалектична залежність попиту і пропозиції полягає насамперед у тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво. Рівновага і співвідношення між попитом і пропозицією — це своєрідний індикатор збалансованого і пропорційного розвитку суспільного ви­робництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних і духовних благ. Це співвідношення впливає на відхилення ринкових цін від вартості товарів і послуг (при перевищенні попиту над пропозицією ціни відхиляються вгору від вартості, а при перевищенні пропозиції над попитом — донизу).

Структуру платоспроможного попиту можна розглядати як платоспроможну потребу таких суб’єктів ринку, як окремі індивіди, підприємства, організації, держава та ін. Платоспроможний попит є лише частиною (хоч і найважливішою) потреб суспільства. Це зумовлено тим, що частина населення, окремі суб’єкти ринку можуть мати потреби в товарах і послугах, але не мають грошей, тому ці потреби до сукупного попиту не належать.

Сукупний попит — попит усіх членів суспільства на всі (м’ясо, хліб та ін.) або окремі (автомобілі, відеотехніка тощо) блага; попит на всі блага, що задовольняються на окремих видах ринку (місцевому, регіональному, внутрішньому, міжнародному); попит більшості населення на окремих типах ринку (товарному, грошовому, ринку цінних паперів та ін.).

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основні методи регулювання: 1) знизити податок на прибутки (щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм); 2) збільшити витрати державного бюджету, насамперед державні закупівлі товарів і послуг; 3) зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу. Крім цих заходів, слід проводити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

Податки, закупівля державою товарів і послуг, експорт та імпорт — це фактори, які впливають на сукупний попит ззовні. Вони пов’язані переважно з державним регулюванням економіки і можуть істотно стимулювати збільшення сукупного попиту або значно гальмувати його.

2. Суб’єкти та об’єкти національного ринку

Суб’єкти національного ринку водночас функціонують на трьох ринках.

Ринок формується у ході становлення товарного виробництва і є його неодмінним та найважливішим елементом. Отже, причини існування ринку криються у причинах товарного виробництва.

Ринок, насамперед, виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарно-грошових відносин і водночас як важливий елемент господарського механізму.

Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин, що виникають у сфері обміну внаслідок купівлі-продажу товарів, капіталу, послуг, робочої сили.

Функції ринку:

1. Ринок є важливою формою суспільного відтворення, що забезпечує його безпосередність і опосередковує зв’язок між виробництвом та споживанням. Цю функцію ринку розкриває формула економічних відносин за умов товарного виробництва “виробництво – обмін – розподіл – споживання”.
2. Ринкові відносини пов’язують економічну систему суспільства в єдине ціле.
3. За допомогою ринку здійснюється контроль споживачів за виробництвом. Саме акт реалізації товарів означає, що вироблено не тільки споживчу вартість, а й що зроблені затрати праці визнані суспільством.
4. Ринок справляє стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до прискорення науково-технічного прогресу та економії Часу.
5. Ринок виконує регулюючий вплив на економіку, оскільки сигналізує про порушення необхідних пропорцій між обсягом суспільних потреб у певних товарах та обсягом їхнього виробництва, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів і праці між галузями та видами виробництва.

Таким чином, економічна роль ринку полягає не лише у забезпеченні грошового та товарного обігів, а й у забезпеченні життєдіяльності сучасної економічної системи. Ринок є важливим елементом організації господарського механізму, забезпечує практичну перевірку економічних рішень держави, дає оцінку результатів господарювання.

Сучасний національний ринок характеризується складною структурою. Елементами сучасного національного ринку є такі ринки: предметів споживання; засобів виробництва; платних послуг; робочої сили; капіталів; валюти, грошей, цінних паперів; науково-технічних розробок та інформації; нерухомості.

Деякі з названих основних структурних елементів ринку можуть бути об’єднанні у більші підсистеми, наприклад, ринки предметів споживання та послуг формують споживчий ринок. Останній разом з ринками засобів виробництва, а також науково-технічних розробок та інформації утворюють товарний ринок. Фінансовий ринок складається з ринку капіталів, цінних паперів, грошей, валюти, кредитів.

Національний ринок можна визначити як сукупність окремих сегментних ринків у їхній взаємодії та залежності.

Суб’єктами національного ринку виступають усі макроекономічні суб’єкти: держава, підприємства, домашні господарства, закордон.

Домогосподарства пред’являють попит: на ринку благ на предмети споживання та послуги споживчого призначення, на ринку праці — на робочі місця та на гроші у зв’язку з продажем своїх трудових послуг.

Домогосподарства пропонують: ресурси на ринку благ, трудові послуги на ринку праці та гроші у зв’язку з купівлею предметів споживання.

Фірми (підприємства) пред’являють попит: на ринку благ на ресурси, на ринку праці — на трудові послуги, на фінансовому ринку — на цінні папери та гроші.

Фірми пропонують: на ринку благ — засоби виробництва, предмети споживання та послуги споживчого і виробничого характеру, на ринку праці — робочі місця і гроші у зв’язку з купівлею трудових послуг та на фінансовому ринку — гроші у зв’язку з купівлею цінних паперів та власне цінні папери.

У зв’язку з тим, що кожен із структурних елементів національного ринку має свої особливості, які визначають механізми Його функціонування (фактори, що визначають попит і пропозицію тих благ, які пропонуються на різних ринках і т. ін.), і всі ці ринки, взаємодіючи, впливають один на одного, виникає потреба розглянути проблему встановлення загальної економічної рівноваги національного ринку.

Основоположником теорії загальної економічної рівноваги вважають швейцарського економіста Леона Вальраса (1834—1910). Саме тому з розгляду його моделі розпочнемо вивчення теорії загальної економічної рівноваги.

З курсу мікроекономіки ми знаємо таке:

• споживачі в межах своїх грошових доходів максимізують корисність згідно з тими цінами, які встановлюються на ринку, в такий спосіб, щоб отримати однакову граничну корисність на одну гривню від кожного купленого товару чи послуги;
• виробники максимізують прибутки згідно в цінами на фактори виробництва і продукти, використовуючи такі обсяги факторів і такі їхні пропорції, які б дали змогу отримати однакову граничну корисність на кожну гривню витрат. Це примушує їх будувати заводи оптимального розміру, випускати оптимальні обсяги продукції, що мінімізувало б середні витрати та урівноважувало б граничну ціну пропозиції кінцевого продукту і ціну попиту на нього.

Додаючи одиничні (індивідуальні) ціни попиту на ринку будь-якого товару, отримаємо ринкову ціну попиту, яка в рівноважній економіці має дорівнювати ринковій ціні пропозиції. Остання обчислюється шляхом додавання індивідуальних цін пропозиції фірм, які постачають цей товар на ринок.

По кожному ринку аналізуються також умови рівноваги й чинники, що впливають на відхилення від стану рівноваги.

Аналізуються також показники економічної активності та стану суб’єктів економіки на макрорівні.

Основними складовими національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями і покупцями з приводу руху товарів та послуг.

Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки.

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб’єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругообігу продуктів та доходів. В елементарній своїй формі ця модель містить зв’язок двох суб’єктів – домашніх господарств та підприємств.

Так, економічна активність та стан домашніх господарств характеризуються показниками:

• грошових доходів та заробітної плати;
• рівня та динаміки роздрібних цін;
• рівня життя населення;
• споживання та заощаджень;
• демографічної статистики;
• розвитку соціально-культурної сфери тощо.

Економічна активність та стан суб’єкта ринку «підприємства» характеризуються показниками:

• обсягу та динаміки виробництва;
• попиту на інвестиції та їх структурою;
• інноваційної діяльності;
• рівня та динаміки оптових цін;
• прибутковості виробничої діяльності;
• попиту на робочу силу;
• пропозиції товарів та послуг тощо.

Економічна активність та стан суб’єкта ринку «держава» характеризуються показниками:

• зведеного бюджету та його структури;
• величини державної позики;
• податкових ставок;
• величини дотацій та субсидій;
• обсягу державних закупок тощо.

Економічна активність та стан суб’єкта ринку «закордон» характеризуються показниками:

• зовнішньої торгівлі;
• обсягу та динаміки експорту та імпорту;
• структури експорту та імпорту;
• валютного курсу;
• стану платіжного балансу тощо.

Основними складовими національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями і покупцями з приводу руху товарів та послуг.

Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки.

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб’єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругообігу продуктів та доходів. В елементарній своїй формі ця модель містить зв’язок двох суб’єктів – домашніх господарств та підприємств.

Це замкнена система, для якої характерна рівність величини загального обсягу виробництва в грошовому вимірі та величини грошових доходів домогосподарств.

Висновки

Основні макроекономічні зв’язки між суб’єктами і ринками представлені в моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.

Усі чотири суб’єкти національної економіки проявляють різні, специфічні для них види економічної активності.

На процес кругообігу ресурсів суттєво впливає держава через державну закупівлю, податки та зміну пропозиції грошей. Тобто уряд може стимулювати економічне зростання або стримувати його.

Для економіки в цілому діє тотожність між грошовими доходами і сукупними витратами. Але існує різниця в кругообігу ресурсів, продуктів і доходу в моделях закритої та відкритої економіки.

Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. Ресурсний ринок є ринком чинників виробництва, але розглядається переважно як ринок праці. Фінансовий ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки.

На кожному з макроринків під впливом специфічних для цього ринку чинників установлюється рівновага, яка може бути стійкою і нестійкою. Тому аналіз економіки потребує визначення рівноваги. При цьому треба враховувати закон Вальраса.

Основними методами економічного аналізу є: екстраполяція, кореляція, факторний, балансовий, математичного моделювання, експертних оцінок.

Ефективність аналізу економіки суттєво залежить від інформаційного забезпечення показників, які характеризують тенденції економічного розвитку. Всі показники соціально-економічного розвитку можна класифікувати як: кількісні та якісні, натуральні та вартісні, абсолютні та відносні. Аналізуються також специфічні показники — індикатори стану окремих макроринків та показники економічної активності суб’єктів економіки.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.
2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.
3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.
4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.
5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.
6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.
7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.
8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.
9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.
10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.