Вступ

Економічний і соціальний розвиток України, створення необхідних передумов переходу до ринкового господарювання значною мірою залежать від фінансової політики.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв´язання невідкладних конкретних завдань. Фінансова політика проявляється в структурі державних доходів і видатків, у фінансовому законодавстві.

Умовами ефективної фінансової політики на стадії переходу до ринкового господарювання є: максимальне врахування вимог ринкової економіки у виробничій та невиробничій сферах діяльності; вивчення і використання нагромадженого світового досвіду фінансово-господарської діяльності; обов´язкове врахування специфіки кожного конкретного стану розвитку держави, особливостей внутрішньої і міжнародної ситуації; здійснення комплексного підходу при виробленні і проведенні заходів фінансової політики в сфері кредитування, ціноутворення, заробітної плати.

Важливим елементом правового забезпечення фінансової політики є впровадження і функціонування фінансових норм. Це дає підставу для встановлення єдиних правил організації фінансових зв´язків, забезпечення економічних і фінансових інтересів підприємців і держави в цілому. Від рівня й оптимальності правового регулювання значною мірою залежить успіх фінансової політики.

Тому фінансова політика тісно пов´язана з фінансовим правом і законодавством. З допомогою права юридично закріплюються форми і види фінансових відносин.

1. Види і характеристика фінансових відносин

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Види фінансових відносин характеризують зміст грошових відносин між суб’єктами. Часто вони набувають форм платежів, відрахувань до фондів, розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо.

Об’єктами відносин є національне багатство і вироблений валовий внутрішній продукт. Саме розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства, як об’єкту фінансових відносин, свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою.

Суб’єктами фінансових відносин виступають держава (за правом керуючої структури суспільства), підприємці, робітники й службовці (за правом виробників ВВП.

Слід підкреслити, що фінансові відносини мають суперечливий характер. А саме, кожний суб’єкт (їх троє) прагне отримати якомога більше від розподілу об’єкту (ВВП), що можливе за рахунок інших суб’єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб’єктів. Таке збалансування можливе за допомогою наступних способів:

• встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП;
• забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб’єктів.

Роль фінансів проявляється у фінансових відносинах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і охоплює дві сфери:

• фінансові відношення, пов’язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в бюджетній системі і цільових державних фондах;
• фінансові відношення, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових коштів підприємства.

Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватися за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі (види) фінансових відносин у суспільстві[5, c. 64-65].

Ринково-адміністративні моделі фінансових відносин розглядають виходячи з обов’язкового об’єкту розподілу — національного доходу. Ринкова модель фінансових відносин є основою і домінує в світі. Суть ї полягає в наступному: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні (первинний розподіл). Пропорції первинного розподілу регулюються:

• ринковими відносинами (оптимальні пропорції між заробітною платою і прибутком, фондом споживання і фондом накопичення тощо);
• у законодавчому порядку (мінімальний розмір заробітної плати, податок на прибуток тощо).

Держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Пропорції цього перерозподілу регулюються тільки законодавчими актами. Модель є відкритою. Адміністративна модель фінансових відносин характеризується тим, що основна частина національного доходу відразу централізувалась у бюджеті й виключалась з розподільчих відносин. Спочатку, в процесі первинного розподілу держава отримує переважну частину національного доходу. Пропорції первинного розподілу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Модель є закритою.

Відмінність однієї моделі фінансових відносин від іншої полягає в різних пропорціях розподілу й перерозподілу. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки — переважає втручання держави у первинний розподіл ВВП. В рамках ринкової економіки умовно виділяють три основні моделі за рівнем державної централізації ВВП: американську, західноєвропейську і скандинавську.

Американська модель фінансових відносин характеризується незначним рівнем бюджетної централізації ~ близько 25-30 %. Це свідчить про те, що участь держави в розподільчих відносинах зведена до мінімуму. Західноєвропейська модель фінансових відносин характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП — близько 35-45 %. За рахунок відносно вищого рівня централізації ВВП держава має змогу покращити соціально-культурну сферу за рахунок паралельної діяльності державних і комерційних установ в соціальній сфері.

Скандинавська модель фінансових відносин передбачає значно вищий рівень централізації ВВП — до 60 %. Ця економічна модель характеризується досить розгалуженою соціальною сферою в галузі соціального захисту, освіти, охорони здоров’я. Вибір тієї чи іншої моделі залежить від багатьох чинників, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів [3, c. 57-58].

Система суб’єктів і видів фінансових відносин в Україні досить складна (табл. 1).

Суб’єкт фінансових відносин	Вид фінансових відносин
Між державою і підприємством	Платежі до державного бюджету Відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого рівня Фінансова підтримка державних підприємств і організацій з державного бюджету
Між підприємствами	Платіжні зобов’язання постачальників і покупців Штрафні санкції та неустойки за порушення договірної дисципліни Фінансова винагорода за виконання особливих вимог замовника
Між підприємством і його струк­турними підрозділами, між під­приємством і його працівниками	Обслуговування господарських зв’язків Матеріальна винагорода працівникам
Між державними органами різних рівнів управління	Розподіл диференціальної ренти Фінансування природничо-охоронних заходів тощо Фінансування регіонів, територіально-вироб­ничих комплексів
Між державою і кооперативни­ми, приватними підприємствами та організаціями	Система оподаткування, економічні пільги
Між державою і організаціями та установами	Бюджетне фінансування, система оподатку­вання
Між державою і населенням	Пенсії, допомоги, стипендії, виплати з суспільних фондів споживання
Між державою і населенням	Податки з населення, лотереї, вклади до Ощадного банку, споживчий кредит тощо

Форми фінансових відносин — це виокремлені за певною ознакою складові фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв’язаних елементів, що мають однорідні ознаки [2, c. 61-63].

2. Суб’єкти фінансових відносин

Поняття суб’єкта фінансових відносин тісно пов’язане з поняттям суб’єкта фінансового права.

Суб’єкт фінансових відносин — це реальний учасник фінансових відносин. Вони наділені фінансовою правосуб’єктністю, передбачену нормами фінансового права, що включає такі елементи:

1. Фінансова правоздатність — закріплена нормами фінансового права здатність мати права та нести юридичні обов’язки у сфері фінансово! діяльності держави й місцевого самоврядування. Наприклад, відповідно до ст.67 Конституції України кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових Інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
2. Фінансова дієздатність — закріплена нормами фінансового права здатність суб’єкта своїми діями самостійно реалізовувати такі права й обов’язки, в межах якої виокремлюють фінансову деліктоздатність —здатність нести юридичну відповідальність за правопорушення у сфері фінансової діяльності. Наприклад, громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто, може самостійно реалізувати свої обов’язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України -16 років) і зареєструється в податковій інспекції за місцем проживання як платник податків.

З одного боку, учасником фінансових відносин є суб’єкти, що представляють публічний інтерес у сфері фінансової діяльності, а іншого — суб’єктами є особи, які, здійснюючи суб’єктивні права і юридичні обов’язки, сприяють формуванню, розподілу й використанню фінансових ресурсів держави й місцевого самоврядування. Наприклад, суб’єктами фінансових відносин можуть бути як платники податків — фізичні й юридичні особи (резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Окремі фінансово-правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб’єктного складу, зокрема учасниками бюджетних відносин є насамперед відповідні органи влади, які наділені відповідними бюджетними повноваженнями, а також одержувачі коштів з бюджетів [1, c. 54-55].

В якості суб’єктів можна виокремити наступні види учасників фінансових відносин.

Держава в цілому виступає в якості суб’єкта фінансових відносин насамперед в особі уповноваженого нею органів влади — Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Міністерства фінансів України, Національного банку України тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може виступати суб’єктом безпосередньо, а не через уповноважені органи, що є притаманним для міжнародних фінансових відносин, у першу чергу, для відносин у сфері державного кредиту (коли Україна отримує кошти у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, інших держав тощо).

Також суб’єктами фінансових відносин є адміністративно-територіальні утворення (Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, райони в містах, селища й села), які реалізують свою правосуб’єктність через відповідні місцеві органи влади, які діють в межах своєї компетенції. Проте у результаті дій таких уповноважених органів влади учасниками відносин стають саме адміністративно-правові утворення, а не представницькі органи влади (наприклад, отримання зовнішніх запозичень).

У фінансових відносинах бере участь значна кількість колективних суб’єктів фінансового права:

— органи державної влади;

— органи місцевого самоврядування;

— юридичні особи різних організаційно-правових форм та будь-яких форм власності, у тому числі об’єднання юридичних осіб.

Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради відповідно до своєї компетенції, встановленої Конституцією й іншими законами України, затверджують, наприклад, бюджети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету. Національний банк України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Підприємства, установи й організації усіх форм власності, з одного боку, є платниками податків та інших обов’язкових платежів податкового характеру, а з іншого боку, за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів фінансуються бюджетні установи. Юридичні особи є активними учасниками фінансових відносин у сфері банківської, страхової діяльності, грошового обігу й розрахунків тощо.

Індивідуальними суб’єктами фінансових відносин є фізичні особи: громадяни України. Іноземці (іноземець — особа, які не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав) та особи без громадянства (особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами). Серед цієї категорії суб’єктів фінансового права особливу роль відіграють фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Обсяг фінансової правосуб’єктності фізичних осіб буде залежати не лише від громадянства, а й від Інших чинників, зокрема їхнього резидентського статусу [9, c. 81-82].

Суб’єктами фінансових відносин на мікрорівні виступають підприємці, робітники і службовці,а на макрорівні — держава. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

Суб’єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов’язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов’язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва [8, c. 35-36].

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов’язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки, Страхові компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.

Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.

Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, — електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб’єктів господарювання [7, c. 95-96].

Висновки

Отже, основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси. Через державні фінанси перерозподіляється значна частка ВВП: в Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції — понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ВВП.

В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон «Про бюджетну систему України» та інші нормативно-правові акти.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.

Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей їх використання для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, а також встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.

У зведеному балансі фінансових ресурсів доходи та видатки бюджетів (перша стаття ресурсної та видаткової частин балансу) включають сумарні показники доходів і видатків державного та місцевих бюджетів. Ресурси підприємств і організацій складаються з прибутку (після сплати податку), амортизаційних та інших відрахувань (наприклад на шляхові роботи) державних підприємств установ та організацій.

Таким чином, суб’єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб’єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем.

Фінанси обслуговують кругооборот та обіг виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в Ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава, у свою чергу, надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.
2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.
4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.
6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.
8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.
9. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.