Структура вищих навчальних закладів за рівнем акредитації

1. Структура вищих навчальних закладів за рівнем акредитації

У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Рівень акредитації вищого навчального закладу — рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

I рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

II рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

III рівень — інститут, консерваторія;

IV рівень — інститут, консерваторія, академія, університет.

В залежності від отриманого вищим навчальним закладом рівня акредитації, в ньому може здійснюватися підготовка фахівців з різними освітньо-кваліфікаційними рівнями:

ВНЗ I рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

ВНЗ II рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

ВНЗ III рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

ВНЗ IV рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Вищий навчальний заклад рівня акредитації вище першого може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад першого рівня акредитації, або відповідний структурний підрозділ.

I рівень акредитації

Вузу надається право присвоювати випускникам кваліфікацію молодшого спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Самостійної розробки і затвердження навчальних програм;
Використання різних систем оплати праці у межах фонду заробітної плати;
Додаткового фінансування за встановлюваними щорічно підвищуваними нормативами та пріоритетного матеріально-технічного забезпечення у межах коштів, виділених Міністерству на утримання підвідомчих вищих навчальних закладів;
Установлення підвищеного розміру стипендій за рахунок загальної суми, передбаченої для цієї мети;

II рівень акредитації

Вузу надається право присвоювати випускникам кваліфікацію бакалавра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Самостійного визначення форм організації навчального процесу (денна, без відриву від виробництва, екстернат);
Запрошення на контрактній основі викладачів і вчених із різних регіонів України та зарубіжних країн;
Створення у своєму складі науково-виробничих установ різних типів;

III рівень акредитації

Вузу надається право присвоювати кваліфікацію спеціаліста. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Визначення змісту освіти (навчальні плани і програми);
Визначення структури спеціальностей у межах затвердженого плану прийому і встановлення правил прийому;
Створення у складі вузу навчальних закладів і науково-виробничих організацій різних типів;
Установлення різних рівнів посадових окладів у межах фонду заробітної плати;
Організації навчальних підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
Використання для заохочення викладачів частини коштів, які надходять за підготовку спеціалістів;

IV рівень акредитації

Вузу надається право присвоювати кваліфікацію магістра. За рішенням органу державного управління освітою йому може бути надана автономія щодо:

Визначення змісту освіти;
Визначення структури і плану прийому;
Установлення тривалості навчання;
Присвоєння й присудження вчених ступенів і звань;
Фінансування за найбільш високими нормативами, що встановлюються щорічно у межах коштів, передбачених міністерствам і відомствам на підготовку кадрів;
Самостійного створення у своїй структурі навчальних закладів і наукових установ різних типів (ліцеї, коледжі, інститути підвищення кваліфікації, науково-дослідні інститути тощо) у межах асигнувань, передбачених у бюджеті на фінансування цих навчальних закладів і установ;
Cамостійного планування та розвитку пошукових і фундаментальних досліджень у межах додаткових поза конкурсних бюджетних асигнувань;
Cамостійного розпорядження усіма видами асигнувань.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

академія – вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

інститут – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

коледж – вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

технікум (училище) – вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Разом з тим, типи вищих навчальних закладів мають як особливі риси, притаманні спорідненим типам, так і унікальні — властиві тільки певному типу,наприклад:

університети, академії, інститути провадять освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації з різних галузей науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводять наукові дослідження, а коледжі та технікуми — провадять освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації тільки у споріднених напрямах підготовки або за кількома спорідненими спеціальностями, а наукових досліджень самостійно не здійснюють, можуть мати тільки перший або другий рівень акредитації;
на відміну від інститутів університети, академії є провідними центрами у сфері своєї діяльності і не можуть бути структурними підрозділами інших вищих навчальних закладів;
університети відрізняються від академій тим, що провадять освітню діяльність, пов´язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв; мають розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів; сприяють поширенню наукових знань; здійснюють культурно-просвітницьку діяльність.

2. Історія розвитку вищої освіти (ВНЗ)

Києво-Могилянська академія з’явилася в період першого Українського національно-культурного відродження, що тривало майже два століття.

У XVI ст. майже всі українські землі були загарбані польськими магнатами й шляхтою. Жорстокий соціальний і національний гніт важким тягарем ліг на плечі трудового населення України. Річ Посполита прагнула духовно поневолити народ – чинила насильство над його культурою і мовою, насаджувала католицизм і унію. Але народні маси не корилися, адже у прогресивних українських колах визріла думка про те, що Річ посполита може знищити національне життя, культуру, і етнос.

Зрушення, які проходили в духовному житті українського народу, були частиною загального піднесення, яке переживала Європа в XV–XVI ст. відоме як Відродження.

Розповсюдженню ідей гуманізму епохи Відродження значною мірою сприяли представники України, які навчалися закордоном – в Краківському, Празькому та інших університетах, де Україна була відома під назвою Рутенії і Роксолани.

В Краківському університеті вихідці з України навчались з самого початку його заснування. Тільки в XV–XVI ст. отримували освіту вісімсот українців. При Краківському і Празькому університетах вже в XIV ст. існували спеціальні гуртожитки для українських і білоруських студентів. Вихідці з України вчились і в других зарубіжних університетах – в знаменитому паризькому Сорбоні, в університетах Германії. Вчились українські студенти також в Італії – в Болонії і Падуе.

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, який задовільняв освітні, наукові, громадські потреби України, а також значною мірою Росії та Білорусії.

Як відомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Лекції студентам з багатьох країн читали найвидатніші тогочасні професори. Випускники діставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських та богословських наук, а також оволодівали кількома мовами. Серед вихованців академії були сотні визначних політичних, наукових культурних і церковних діячів України і всієї Східної Європи. Досить зазначити, що в академії дістали освіту гетьман Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Юрій Хмельницький.

Хоч братські школи давали підвищену освіту, але це були середні навчальні заклади. Об’єктивні історичні умови сприяли виникненню в Україні і вищих навчальних закладів. Існувала потреба в розумних людях, які могли б протистояти агресивним нападам польсько-литовської шляхти і відстоювати інтереси народу в судах і сеймах, добре знали законодавство, вміли полемізувати з вихованцями єзуїтських колегіумів тощо.

Найголовніші ознаки тогочасного вищого учбового закладу:

– висока якість і рівень освіти;

– викладання крім «семи вільних мистецтв» вищих студій: філософії і богослов’я.

Серед перших національних закладів вищого типу стали Острозька школа-академія та Києво-Могилянська академія.

3. Напрями функціонування

Вищий навчальний заклад юридичної освіти є суб´єктом освітньої діяльності, який проводить підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців за спеціальностями й освітньо-кваліфікаційними рівнями, визначеними відповідними ліцензіями і сертифікатами, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення; має відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Вищий навчальний заклад юридичної освіти є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Основним призначенням вищого навчального закладу юридичної освіти відповідно до Закону України «Про вищу освіту» є забезпечення громадянам України та іншим особам можливості здобути вищу юридичну освіту на рівні стандартів вищої освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями та здобути наукові ступені. Зокрема це:

підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;
науково-дослідна робота;
спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;
культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;
здійснення зовнішніх зв´язків.

Вищі навчальні заклади класифікують за типами відповідно до наявних напрямів та рівня освітньої діяльності, під якою розуміють діяльність, пов´язану з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа, що включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність.

Напрями функціонування університетів – класичні, педагогічні, економічні, юридичні, технічні, аграрні університети.

До класичних відноситься Київський національний університет імені Тараса Шевченка, до педагогічних — Київський національний лінгвістичний університет, Криворізький державний педагогічний університет, Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, до економічних — Харківський національний економічний університет, Донецький державний університет управління, до технічних — Запорізький національний університет, до аграрних — Луганський національний аграрний університет, до юридичних — Одеська національна юридична академія тощо.

4. Кількісний, якісний склад вузів (персонал, студенти, вказати структуру вузів)

У комплексі складних соціально-економічних проблем України, що безпосередньо пов`язані з трансформацією економіки на ринкових засадах, винятково важлива роль належить формуванню нового, достатньо ефективного механізму реалізації потенційних можливостей людей, як основи соціально-економічного розвитку суспільства. Дуже важлива роль у вирішенні цієї проблеми належить управлінню персоналом вищих навчальних закладів (надалі ВНЗ). Вдале поєднання індивідуально-особистісних характеристик і ціннісних настановлень персоналу з їхніми трудовими функціями дозволяє зняти проблему жорсткого регулювання трудової діяльності людини, вивільнити її творчу енергію і зумовлює появу в трудових колективах самоорганізації і самоменеджменту.

Основні структурні підрозділи вищого закладу такі:

третього і четвертого рівнів акредитації — інститути, факультети, кафедри, курси тощо;
першого і другого рівнів акредитації — відділення.

Кафедра:

базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін;
здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом;
створюється рішенням вченої ради вищого навчального закладу за умови, що до її складу входить не менше ніж п´ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання;
очолюється завідувачем кафедри, якого обирає на цю посаду за конкурсом вчена рада вищого навчального закладу строком на п´ять років.

Факультет:

основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації;
об´єднує відповідні кафедри і лабораторії;
створюється рішенням вченої ради вищого навчального закладу за умови, що до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання;
може створюватися поза місцем розташування вищого навчального закладу (такі факультети у вищих навчальних закладах державної форми власності створюються за рішенням Міністерства освіти і науки України, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади).

Відділення:

структурний підрозділ, що об´єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи;
створюється рішенням керівника вищого навчального закладу, якщо на ньому навчається не менше ніж 150 студентів.

Предметна (циклова) комісія:

структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін;
створюється рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, що до її складу входить не менше ніж три педагогічних працівники.

Філія є відокремленим структурним підрозділом вищого навчального закладу, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання. Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

У структурі вищих навчальних закладів четвертого рівня акредитації можуть створюватися:

наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути, керівництво якими здійснюють директори, які обираються на посаду за конкурсом строком на п´ять років;
навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, фірми, полігони, технопарки, інші підрозділи;
навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження з певного напряму;
заклади післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців-юристів з нових перспективних напрямів правознавства, науково-методичні лабораторії, центри, експериментальні майданчики;
науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи. Обов´язково в структурі будь-якого вищого навчального закладу має бути бібліотека, яку очолює директор або завідувач.

Список використаної літератури

Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Світлана Вітвицька,; М-во освіти і науки України, Житомирський державний пед. ун-т ім. Івана Франка . — К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 314 с.
Гура О. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник/ Олександр Гура,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.
Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.
Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Ред. В. І. Лозова. — Харків: Освіта. Виховання. Спорт, 2006. — 495 с.
Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник для магістрантів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Слєпкань,; Ред. Л. О. Біда. — К.: Вища школа, 2005. — 238 с.
Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. — 351 с.

Освіта та самоосвіта