Структура географічних наук

Вступ

З самих початків географія виникла як ціла система наук про географічну оболонку Землі, її структуру та динаміку, взаємодію і розповсюдження в просторі її окремих компонентів. Тому кілька тисячоліть людству пішло на вивчення саме фізичної географії, в чому доволі було успішним, тим самим заклавши підвалини класичної науки географії, як такої. Натомість, поодинокі дослідники пробували поєднувати й суспільні процеси в середовищі людей, накладаючи їх на особливості фізичної географії. Таким чином починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з ХХ століття н. е., уже здобули певні обриси. Такі процеси та їх глибокий аналіз дозволили в науці географії на сучасному етапі відділити природничо-географічну та суспільно-географічну науки, які тісно пов’язані між собою спільними завданнями всебічного дослідження природно-територіальних та виробничо-територіальних комплексів. Тому теперішня основна мета географічних досліджень — наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природокористування, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Хоча більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію, як науку, а решту її суспільних напрямків — похідними наукового пізнання та суспільними проектами, що переплітаються з різними сферами та науками.

1. Структура географічної науки

Ще в античні часи в географії проявились два напрями: землезнавство і країнознавство. А найважливішою справою географії протягом століть було складання та уточнення карт.

Географія – це система природничих (фізико-географічних) і суспільних (економіко-географічних) наук, що вивчають географічну оболонку Землі, природні і виробничі територіальні комплекси, їх компоненти і взаємозв’язок між ними. Є й інші визначення географії. Наприклад, географія вивчає географічну оболонку Землі в процесі її антропогенної еволюції [1, с. 4].

Зародившись ще в античні часи, географія розвивалась, міцніла, диференціювалась. Вона знала і періоди блискучих досягнень і часи застою.

Сучасна географія – це система наук. За влучним висловом Ю.Г.Саушкіна (1980) географічна наука – могутній стовбур з багатством гілок, що утворюють пишну крону, таке дерево життєстійке, але якщо відімруть гілки і географічна наука не буде мати галузей, що диференціювались, то і стовбур (єдина географія) засохне; якщо замість могутнього дерева те ж місце займуть невеликі деревця і кущі, що утворюють чагарник (геоморфологія, кліматологія, економічна географія і т.д.), то такий чагарник не замінить гіллястого дерева, приречений на поступове виродження [1, с. 6]. Отже географія єдина. Її не можна розривати на частини, відносячи фізичну географію до природничих, а економічну і соціальну – до суспільних наук. Ідеї єдиної географії закладені ще М.М.Баранським розвивались В.О.Анучиним та іншими. Більшість вчених сходяться на тому, що географія не є ні суспільною ні природничою наукою. Географічна наука намагається досліджувати зв’язки явищ та процесів у просторі і часі, їх інтерпретації [1, с. 7].

На сьогодні географія утворює систему, куди ввійшли самостійні науки: фізична географія, економічна і соціальна географія, картографія, медична географія, військова географія.

Фізична географія поділяється на такі частини наук: загальне землезнавство, ландшафтознавство, регіональна фізична географія.

Фізична географія вивчає закономірності будови та розвитку географічної оболонки та її окремих складових частин (тобто об’єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка в цілому). Основу фізичної географії становить загальне землезнавство і ландшафтознавство. Загальне землезнавство займається вивченням закономірностей географічної оболонки в цілому, ландшафтознавство вивчає ландшафтні комплекси. Загалом за довге існування людської популяції, її дослідниками складений значний перелік географічних фізичних дисциплін, які складають певне поняття, як науки про Землю. Система фізичної географії включає також картографію, хоча інколи її окремо виділяють від головної гілки, як окрему географічну дисципліну [4, с. 18].

Основні наукові дисципліни фізичної географії:

— Біогеографія.

— Кліматологія.

— Геоморфологія.

— Гідрологія.

— Океанологія.

— Гляціологія.

— Кріолітологія.

— Географія грунтів.

— Палеогеографія.

— Ботанічна географія.

— Зоогеографія [4, с. 20].

Крім того, фізична географія має чіткіше дисциплінарне розмежування, яке класифікують по загальними рисам об`єкту дослідження — це поняття «сферичне» — на літосферу, гідросферу, атмосферу, педосферу (поверхні землі) і флору та фауну що мають назву на загал = біосфера [4, с. 21].

Економічна та соціальна географія — в деяких країнах суспільна географія отримала в простонароді назву «людська географія» — тобто розділ науки географії, що вивчає всі наслідки та особливості людського існування на об’єкті, яким є Земля. Тому до соціально-економічної географії належать науки, що вивчають географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах, зокрема географія населення, промисловості, сільського господарства, транспорту, невиробничої сфери та інші, а соціальну географію часто розглядають у комплексі з економічною географією.

Соціально-економічна географія вивчає територіальну організацію суспільства, підрозділяється на чотири галузеві блоки (зі своїми розділами):

— Економічна географія — розділ соціально-економічної географії, наука про територіальну організацію суспільного виробництва, вивчає закономірності, принципи та фактори формування територіальної структури господарства різних країн і регіонів. Приділяє увагу питанню територіальних зв’язків об’єктів виробництва. Поділяється на загальну економічну географію, галузеву (географія промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо), регіональну економічну географію і географію світового господарства [4, с. 22].

— Соціальна географія

— Політична географія — суспільно-географічна дисципліна, яка займається вивченням територіальної (геопросторової) організації та дослідженням географічних закономірностей формування і розвитку політичної сфери життя суспільства [4, с. 23].

Основним об’єктом дослідження політичної географії є елементарні та інтегральні територіально-політичні системи (об’єктивно взаємопов’язані поєднання різноманітних елементів політичної сфери, що склалися на певній території) у їх взаємодії між собою і з географічним простором:

— просторові особливості формування і розвитку суспільних інститутів, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчі, виконавчі, судові, примусу і ін.), як державних (центральні і місцеві органи державного управління, міжнародні урядові організації), так і недержавних (політичні партії, профспілки, суспільні рухи, громадські об’єднання і т.п.);

— територіальні аспекти політичних відносин, які складаються між соціальними групами, націями і етносами, політичними партіями, суспільними рухами, державними і місцевими органами влади та іншими суб’єктами політичної діяльності з приводу завоювання, утримання і використання політичної влади;

— територіальна організація діяльності, внаслідок якої окремі особи, суспільні спільноти, у т.ч. територіальні, і суспільні інститути відстоюють свої політичні інтереси (організація, проведення і участь у виборах й референдумах, страйках, демонстраціях, терористичних акціях, збройних виступах і т.п.) [4,с.24].

Серед численних напрямів політико-географічних досліджень найбільш істотними є такі:

— етапи формування і сучасний стан політичної карти світу (політична картографія);

— політико-географічне положення, формування державної території, столиця та адміністративно-територіальний поділ окремих країн;

— вивчення кордонів з точки зору їх генези, можливостей прикордонного співробітництва, транскордонних зв’язків, територіальних спорів і претензій (лімологія);

— дослідження територіальних особливостей виборів до основних представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування в різних країнах і регіонах світу (електоральна географія);

— вивчення міжнародних організацій глобального, регіонального і субрегіонального рівня;

— комплексна політико-географічна оцінка окремих країн і регіонів світу (політико-георафічне країнознавство) .

— Культурна географія. [2, с. 29]

Ще існують дисципліни, присвячені комплексному опису окремих територій та вивчення проблем їх розвитку: країнознавство і геоурбаністіка.

Загальна економічна і соціальна географія і регіональна економічна і соціальна географія поділяються на: географію населених пунктів, географію сільського господарства або окремих його галузей, географію транспорту. Крім наук географічних розвиваються і такі, що виникли на стику географії та інших наук, наприклад, геоморфологія, біогеографія та ін.

Об’єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка, а предметом вивчення – взаємозв’язки між окремими компонентами географічної оболонки Землі [2, с. 30].

Географічна оболонка – це матеріальна система, що складається з функціонально взаємозв’язаних між собою окремих оболонок тобто літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Основні властивості географічної оболонки – цілісність, ритмічність, зональність [1, с. 12].

Предметом вивчення економічної географії є територіальні системи продуктивних сил, територіальні системи сфер обслуговування, науки і культури. До першої групи систем входять, наприклад, країни, економічні райони, системи розселення, міста, транспортні системи та вузли. Економіко-географічні дослідження вимагають історико-просторового підходу, вивчення зв’язків і явищ. При розгляді територіальних соціально-економічних систем необхідний зв’язок із географічним середовищем, знання перспектив розвитку систем, прогноз. Економічна географія тісно пов’язана з історією, економікою, філософією, технікою, соціологією та іншими науками. Отже, економічна географія хоч і має свій об’єкт і методи досліджень не може успішно розвиватись без взаємозв’язків з іншими науками, насамперед географічними.

Матеріальне виробництво вимагає від географії розробляти питання не тільки охорони і раціонального використання природних ресурсів, але і відновлення природи. Зусилля географів повинні спрямовуватись на те, щоб давати рекомендації плановим і господарським організаціям щодо раціонального природокористування. У сучасній географії розвивається кілька напрямків в тому числі меліоративна, рекреаційна, медична, географія Світового океану. Широкого розвитку набуло прогнозування особливо за рубежем. Так американський вчений Янч у своїй книзі наводить до 200 методів прогнозування. В багатьох вузах читається курс географічного прогнозування на різних рівнях, але питання комплексного прогнозування ще не розроблені. Географічний прогноз як ціле ставить завдання: науково визначити які будуть у перспективі геосистеми тобто як у просторово-часових системах різних груп країн, конкретних районів, міст, ландшафтів складається взаємодія природи та господарської діяльності суспільства (Ю.Г.Саушкін,1980) [4, с. 27]. Географічний прогноз це частина соціально-економічних прогнозів.

Географія виступає як природнича і суспільна наука. В останньому випадку вона розкриває суть взаємозв’язків суспільства і природи, їх взаємовпливу, що проявляється у розміщенні продуктивних сил.

Сучасне виробництво не може обійтись без географічних знань. Бо матеріальне виробництво порушує природні системи, природну рівновагу. Географія повинна прогнозувати можливі зміни, спричинені виробництвом.

Існує ряд соціальних проблем, що потребують свого вирішення. Одна з них – це велика хвиля урбанізації, що охопила всі країни. Ця хвиля рухається все швидше, виснажуючи віддалені райони. Інша проблема пов’язана з можливостями природних ресурсів задовольнити потреби населення, чисельність якого весь час зростає. Відчувається значний розрив між науковими знаннями та їх застосуванням у землеробстві та водному господарстві.

Звичайно у географів немає вичерпних відповідей на ці питання, але вони вносять помітний вклад в їх розв’язання. І як відмічає американський географ Г.Уайт (1990) сфера застосування наслідків географічних досліджень у державній політиці постійно зростає. Необхідне чітке розуміння того, яким чином технології, суспільний устрій та інші соціальні структури впливають на характер використання природних ресурсів. Найближчим завданням є розширення сфери застосування наслідків географічних досліджень під час формування державної політики [4, с. 29].

Особливого значення набувають питання ефективних міжнародних границь і раціонального впорядкування процесів керування природними ресурсами.

На жаль небагато географів енергійно втручаються в коло проблем, таких, як поганий стан міського середовища, регіонального планування, керування ресурсами і злидні.

Академік І.П.Герасимов ввів у наукову літературу вислів «конструктивна географія», тобто науку про цілеспрямоване керування і перетворення природи, що необхідно для дальшого існування суспільства. Розвиток природних процесів спрямовується людиною в бажаному напрямі і до бажаного результату [1, с. 30].

Рекреаційна географія – це наука про територіальні системи відпочинку (і санаторного лікування) людей. Такі системи відрізняються між собою рядом показників (як природних так і господарських і соціально-культурних). Вивчення рекреаційних систем та наукове планування відпочинку має важливе державне значення [4, с. 35].

2. Загальне землезнавство – складова частина географії

У процесі розвитку географії, запитів практики формувались географічні дисципліни, а з них в свою чергу виділялись окремі галузеві науки. Загальне землезнавство є фундаментом географічної освіти у вузах, займає провідне місце у формуванні діалектико-матеріалістичного світогляду студентів. Його положення свідчать про матеріальність світу, тісні взаємозв’язки між різними природними явищами і процесами. Тобто формують уявлення про географічну оболонку, її будову і розвиток. Курс побудований так, що вивчаються з достатньою повнотою всі компоненти: атмосфера, гідросфера, літосфера і біосфера, а також загальні закономірності географічної оболонки. Тобто завданням загального землезнавства є пізнання географічної оболонки, її структури і просторової диференціації (Ф.М.Мільков, 1990) [5, с.38]. Іншими словами загальне землезнавство вивчає загальні географічні закономірності Землі.

В наш час дуже зріс вплив суспільства на природу, виник дефіцит природних ресурсів. Тому актуальними стають завдання цілеспрямованого керування природокористуванням, спрямоване на задоволення потреб суспільства в природних ресурсах з одного боку і на оптимізацію природного середовища з другого (К.І. Геренчук та ін., 1984) [5, с. 39]. Завдання оптимізації природного середовища розв’язуються на локальному, регіональному і глобальному рівнях. Глобальний рівень оптимізації відповідає всій географічній оболонці або досить значній її частині (півкулі, континенту, океану). Це якраз той рівень на якому необхідно знати закони будови, функціонування, динаміки і розвитку географічної оболонки. Оптимізація повинна полягати в спрямованому, розрахованому впливу, який повинен зачіпати механізми, що керують саморегулюванням. Такою вважає К.І.Геренчук концепцію загального землезнавства, єдиною наукою, що вивчає географічну оболонку як цілісну систему. Отже, сучасним завданням загального землезнавства є пізнання закономірностей будови і розвитку географічної оболонки для розробки системи оптимального керування процесами, що в ній відбуваються. Географічна оболонка під впливом виробничої діяльності суспільства набула нових рис [5, с. 39].

Складовою частиною загального землезнавства є космічне землезнавство – міждисциплінарний напрям у науці, що синтезує на новому рівні наші знання про різні природні процеси, що відбуваються в надрах планети, на її поверхні. Воно включає як фундаментальні, так і експериментальні дослідження в ряді наук і науково-методичні дослідження в сфері отримання, передачі і обробки інформації з космосу. Крім цього зміст загального землезнавства включає і питання галузевих наук [5, с. 40].

Тільки добре засвоївши загальне землезнавство, можна успішно вивчати наступні наукові дисципліни – фізичну географію та інші. Загальне землезнавство тісно пов’язане з шкільним курсом географії. Воно, як географія взагалі, пов’язане з філософією, історією, геологією, біологією, фізикою, хімією, соціологією та іншими науками.

Висновки

Економічна і соціальна географія поділяється на такі частини: загальна економічна і соціальна географія, політична географія, регіональна політична і економічна географія. Деякі з цих частин наук поділяються на окремі галузеві науки. Так, загальне землезнавство і регіональна фізична географія поділяються на: геоморфологію, метеорологію, кліматологію, гідрологію суші, географію грунтів, географію рослин, зоогеографію.

Об’єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка, а предметом вивчення – взаємозв’язки між окремими компонентами географічної оболонки Землі.

Список використаних джерел

Бейдик О. О. Географія: Посібник для вступників до вищих навчальних закладів. — К. : Либідь, 1996. — 304 с.
География: Учеб. пособие / П.П. Ващенко и др. ; Под ред. П.П. Ващенко, Е.И. Шиповича. — К. : Вища шк., 1986. — 503 с.
Географія: Навч. посібник для старшокл. та абітурієнтів: Відповіді на всі запитання нової програми /Петро Шищенко, Ярослав Олійник, Анатолій Степаненко, Петро Масляк,. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2001. — 433, с.
Кобернік С. Г. Географія. — К.: Літера ЛТД, 2009. — 587 с.
Холина В. Н. География. — М. : Дрофа, 2004. — 457 с.

Освіта та самоосвіта