Вступ

Філософія права — особлива теоретична і навчальна дисципліна, завданням якої є філософське осмислення права. Таке осмислення передбачає погляд на право не лише як на систему норм, забезпечену владним примусом, а й, зокрема, як на певний спосіб людського буття, багатогранну соціальну реальність із власною сутністю, змістом, структурою і логікою розвитку.

Філософію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (т. е встановлює, визначає) її основне питання, від рішення якого залежить рішення всіх інших її питань. Цим основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання: що є право? Це значить: які сутнісні форми, які онтологічні структури, які основні закони буття ми називаємо правом? Від відповіді на це питання залежить рішення багатьох інших найважливіших правових проблем.

Питання: » що таке право?» виглядає як питання про зміст права, т. е для філософії права він є основним, тому що від відповіді на нього безпосередньо залежить рішення всіх інших найважливіших правових проблем, у тому числі й у сфері правотворчества й правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвідносить право з людським буттям.

Питання про те, що являє собою філософія права, завжди було і залишається складним і проблемним. Метою пропонованої лекції є огляд відповідей на ключові питання щодо її природи. А саме: що і як вивчає філософія права, які її предмет і метод? Чим відрізняється вона від теорії права і що нового у розумінні права дає її вивчення? Яке місце посідає філософія права в системі наук? Які її основні питання та функції? Яке значення вона має для підготовки фахових юристів та для їхньої практичної діяльності?

1. Особливості структури філософії права

Філософія права має своє предметне відокремлення, про що говорять такі показники теоретичної зрілості цієї дисципліни, як сформованість спеціальної методології дослідження. Останнє з’явилося результатом і наслідком попередньому дисциплінарному становленню філософії права інтегративних процесів. Відокремлення філософії права — по об’єкті, по предметі — викликало наступний відбір і залучення вже, що сформувалися понять, і методів з дисциплін, що виступають стосовно   філософії права в якості базисних, концептуальних підстав.

Важкою проблемою методологічної рефлексії філософії проявляється проблема категоріального статусу цієї дисципліни й механізму формування її концептуально-логічного апарата. Піднімаючи питання про побудову концептуальної структури філософії права, оборотна насамперед  увага на підстави й принципи побудови концептуально-понятійної системи. При цьому істотні наступні обставини: загальний зв’язок явищ обумовлює логікові пізнавального процесу: вихідні дані для нової концепції виникають у рамках уже існуючих подань.

Осмислення цих даних приводить до формулювання нової концепції — у загальному виді як дослідницької програми. Нарешті, цілеспрямоване здійснення цієї програми забезпечує наявність даних, що дозволяють приступитися до формування категоріального апарата. Формування ж основних системоутворюючих категорій дозволяє систематизувати весь категоріальний апарат [6, c. 9].

Філософія права — цілісна багаторівнева система, ланки якої перебувають у стані ієрархічної співпідпорядкованості, які не можуть бути представлені як концептуально відособлені. У силу цього й понятійних структур також не є ізольованими від впливу (через зміст) інших — у більшому або меншому ступені високих — рівнів спілкування. Разом з тим кожний тип і рівень пізнання в сфері філософії права має свої неповторні функції в цій науці. А цим обумовлена якісна незалежність логіко-методологічних засобів.

Виявляється й та обставина, що інтерпретація поняття в новій предметній області завжди пов’язана з викладом його змісту, з поглибленням змістовної характеристики в процесі переходу на новий рівень теоретизації: пізнання об’єкта — його узагальнення, розширення сфери його застосування. При цьому можливий амбівалентний процес: або звуження змістовного обсягу понять, або його розширення. Цікавої представляється ідея введення конструкта «понятійний ряд», куди включається певне число категорій, згрупованих по певній підставі. У цілому ж співвідношення категоріальних структур філософії як теорії загального й філософії права — це відбиття співвідношень загального й одиничного. Відбувається як би процес проектування змісту категоріальних структур у предметну сферу менш високого рівня узагальнення, і це супроводжується конкретизацією змісту використовуваних у філософії права понять.

Формування специфіки предмета й об’єкта філософії права викликало привнесення в її категоріальну структуру конкретного філолофсько-правового змісту. При цьому роль базисного інтегруючої підстави в категоріальній системі філософії права грає поняття «право». Ми думаємо, що цей процес — формування й дослідження базисних понять — у філософії права особливо важливий, оскільки нерозробленість понятійних конструктів такого рівня є стримуючим чинником для процесу теоретизації філософії права [4, c. 12-14].

Відповідно до головних питань філософії права, або до структури загальної філософії, у філософії права мають вирізнятися такі основні розділи (частини):

1) онтологія права, де досліджуються проблеми природи права і його онтологічних засад, буття права і форм його існування, структури права, зв’язку права із соціальним буттям і його місця в суспільстві;

2) антропологія права, в якій розглядаються антропологічні основи права, поняття «правова людина», права людини як вираження особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості й права;

3) аксіологія права, де досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності (справедливість, свобода, рівність, права людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До правової аксіології також відносять питання співвідношення права з іншими формами ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

4) гносеологія (епістемологія) права — розділ, у якому досліджуються епістемологічні підстави права: особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи такого пізнання, проблема істини в праві та його критерію, методи пошуку права;

5) історія філософії права, в якій досліджуються проблеми виникнення і розвитку правових ідей, аналіз філософсько-правових концепцій та їх значення для сьогодення;

6) прикладний розділ, у якому розглядаються філософські проблеми окремих галузей позитивного права: конституційного права (правова державність та верховенство права, поділ влади, засади конституційної юрисдикції), цивільного права (власність, договір, зрівняння збитків та вигод), процесуального права (правова істина, прогалини у праві, аргументація), кримінального права (відповідальність та обґрунтування покарання) та інших галузей, певні проблеми практичного характеру: філософія законодавства, філософія правосуддя та ін.

Хоча філософія права не ставить за мету вирішення конкретних проблем правознавства, а лише допомагає досліднику-юристу чіткіше усвідомити власну позицію, впорядкувати знання, по-новому подивитися на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє вирішення чи принаймні обґрунтування саме на філософському рівні. У цьому якраз і полягає одна з «загадок» такого феномену, як право, і ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права як світоглядної та загальнометодологічної дисципліни в системі правознавства [9, c. 13-14].

2. Загальнотеоретичне завдання філософії права

Загальнотеоретичне завдання філософії права, як уважають багато вчених і практики, складається в дослідженні глобальних державно-правових категорій, які лежать в основі всіх юридичних наук при цьому вважається, що основною й вищою категорією юриспруденції є «право», що становить явище «суспільного», а потім «державного» життя суспільства. Тому його наукове поняття можна виділити тільки на фоні «держави», що у свою чергу припускає поняття про «суспільство».

Філософія науки в наш час переборола раніше властиві їй ілюзії в створенні універсального методу або системи методів, які могли б забезпечити успіх дослідження для всіх наук за всіх часів. Вона виявила історичну мінливість не тільки конкретних методів науки, але й глибинних методологічних установок, що характеризують наукову раціональність. Сучасна філософія науки показала, що сама наукова раціональність історично розвивається, і що домінуючі установки наукової свідомості можуть змінюватися залежно від  типу досліджуваних об’єктів і під впливом змін у культурі, у яких наука вносить свій специфічний внесок.

Філолофсько-правові дослідження мають давні й багаті традиції. Вони сходять до джерел філософії і юриспруденції й супроводжують всю історію їхнього розвитку — аж до сучасності.

Філософія права — у її співвідношенні з іншими видами й способами вивчення права — є вищою духовною формою пізнання права, збагнення й твердження його змісту, цінності й значення в житті людей [3, c. 12].

Філософія права починається з виникнення ідей про об’єктивну, незалежну від офіційно-владного розсуду й сваволі, природі й змісті права. Ці ідеї стали зародком всіх наступних, включаючи й сучасні, подань і концепцій про внутрішній взаємозв’язок і єдність права, волі й справедливості, про права й волі людини, про панування права, про правовий закон і правову державу. І в тім, що сьогодні ці правові ідеї стали загальновизнаними сучасним світовим співтовариством цінностями й імперативами, — велика й незаперечна заслуга також і філософії права.

Філософія відіграє роль критичної «селекції», тобто акумуляції світоглядного досвіду і його передачі (трансляції) наступного покоління. Тим самим вона пропонує вченому різні варіанти світорозуміння («можливі мири», «світоглядні образи»), які завжди є інтеграцією всіх форм людського досвіду — практичного, пізнавального, ціннісного, естетичного й інших. Філософія (особливо в її «екзистенціальних варіантах») «поставляє» ученому величезний матеріал для формування його системи поглядів на об’єктивний мир (і на своє місце в ньому), його життєвої позиції, переконань, ідеалів і ціннісних орієнтацій, його інтересів, пристрастей, моральних принципів і т.д.  і т.п.

У сучасних умовах радикальних перетворень у країні й становлення основ права й правової державності істотно зростає роль філософії права в системі гуманітарних наук і вітчизняного вузівського утворення, значення цієї дисципліни у всьому процесі формування й твердження в нашім суспільстві цінностей права, волі й справедливості [7, c. 21].

Висновки

Характеризуючи філософію праву як складну міжгалузеву дисципліну, в ній можна виділити певні структурні елементи, які у своїй сукупності утворюють науку філософію права. Цими складовими являються:

1) онтологія права (досліджує проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існування, зв’язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві);

2) антропологія права (розглядає антропологічні основи права, поняття „правова людина”, права людини як вираження особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права);

3) гносеологія права (досліджує особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у праві);

4) аксіологія права (досліджує цінність як визначальну характеристику людського буття, спосіб буття цінностей, аналізує основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини тощо), їх „ієрархію” і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності);

5) правова телеологія (досліджує призначення права);

6) методологія права (досліджує способи пізнання і можливі шляхи удосконалення права);

7) феноменологія права (здійснює аналіз чистої свідомості та іманентної, апріорної структури правової реальності);

8) правова епістемологія (вивчає міру достовірності отриманих методичних рекомендацій та висновків);

9) правова праксеологія (досліджує практичну реалізацію права та принципи правової діяльності;

10)  координує зусилля зазначених філософсько-правових дисциплін та об’єднує їх навколо проблемного поля з метою формулювання рекомендацій, спрямованих на раціоналізацію досліджуваних елементів правової реальності. При цьому правова праксеологія спрямована не лише на виявлення об’єктивно існуючих проблем у сфері права та окреслення можливих шляхів їх розв’язання, а й визначення з-поміж останніх найбільш раціональних, доцільних, ефективних та перспективних;

11) прикладний розділ (розглядає філософські проблеми різних галузей права).

Таким чином, можна сказати, що філософія права — це система знань про фундаментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. Філософія права вивчає найбільш загальні принципи буття правової реальності та її пізнання, вихідні основи права –  свободу, рівність, справедливість, що розглядаються у контексті світової культури та загальнолюдських цінностей.

Список використаної літератури

1. Алексеев С. С. Философия права / Алексеев С. С. – М. : Изд-во НОРМА, 1999. – С. 2.
2. Баранов П. П. Предметная определенность философии права / П. П. Баранов // Философия права. – 2003. — № 1. – С. 5-7.
3. Бачинін В. А. Філософія права: [підр. для юр. спец-тей ВНЗ] / Бачинін В. А., Журавский В. С., Панов М. І. – К. : Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – с. 12.
4. Кузнєцов В. І. Філософія права. Історія і сучасність: [Навчальний посібник] / Кузнєцов В. І. – К. : ВД „Стилос”: ПЦ „Фоліант”, 2003. – С. 12-27.
5. Максимов С. И. О статусе и функциях философии права / С. И. Максимов // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України. – 2002. — № 1. – С. 50-61.
6. Нерсесянц В. С. Философия права / Нерсесянц. В. С. – М. : Изд-во НОРМА, 2000. – с
7. Павлішин О. Правозастосування як об’єкт філософсько-правових досліджень / О. Павлішин // Право України. – 2004. — № 8. – С. 21-25. 12
8. Шмоткін О. В. Філософія права: навчальний посібник / Шмоткін О. В. – К. : Вид-во НАСБ України, 2006. – С. 11.
9. Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. Г. Данильян, П. Дзьобань, С. І. Максимов та ін. ; за ред. О. Г. Данильяна. — Х., 2009. — 208 с.
10. Філософія права : проблеми та підходи / за заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — 290 с.