Вступ

Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають пошуку дієвих концептуальних засад формування національної соціальної політики, складовою якої є політика доходів населення. Перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання без належного науково-методологічного забезпечення призвів до фактичного усунення держави із сфери регулювання доходів, зростання соціальної напруженості у суспільстві. Економічні реформи проводяться без чіткого розмежування державних та ринково-регулятивних функцій, що спричинює кризу виробництва, різку поляризацію доходів у суспільстві, загальне падіння рівня життя населення. Низький рівень державних соціальних стандартів, нераціональні міжгалузева, міжрегіональна, міжкваліфікаційна диференціації заробітної плати, відсутність комплексних підходів до її реформування створили несприятливі умови для повноцінного відтворення і ефективного функціонування трудового потенціалу. Падіння платоспроможного попиту населення не дозволяє активізувати розвиток вітчизняного виробництва, вирішити проблему зайнятості, а відтак – і проблему підвищення доходів у суспільстві.

Після здобуття Україною незалежності головними цілями розбудови нової, соціально орієнтованої моделі вітчизняної економіки було проголошено людський розвиток, забезпечення гідного рівня життя, економічних свобод, соціального захисту громадян. Проте реальні наслідки трансформації економічної системи на ринкових засадах, які дістали свій прояв у багатьох негативних фактах, зокрема, у значній диференціації доходів, зубожінні народу, зростанні соціальної напруженості в країні, свідчать, що реформаторам не вдалося втілити в життя проголошені ними гарні декларації.

1. Поняття та структура доходів населення

Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває дохід від підприємницької діяльності, що являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій. Цей дохід формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після виплати процентів за кредит і повністю залежить від ефективності господарювання.

Рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов’язаних з малим бізнесом, вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі і середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов’язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:

• нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;
• частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;
• часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікарняний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);
• проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Доходи населення від власності включають:

• проценти за вкладами вкладникам кредитних організацій, Держбанку України і Зовнішеконбанку;
• виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Держбанком і кредитними організаціями;
• завчасну компенсацію за вкладами громадян;
• доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Виділяють номінальні і реальні доходи.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач. Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

Економічною основою диференціації грошових доходів населення переважно є диференціація заробітної плати, що обумовлена соціально-економічною неоднорідністю праці. Таким чином, диференціація доходів не лише кількісний показник, а явище, що є частиною соціально-економічної системи. А тому диференціація грошових доходів населення — об’єктивне соціально-економічне явище, що є наслідком процесу розподілу суспільного продукту в грошовій формі між окремими особами чи соціальними групами, який визначається умовами виробництва та принципом розподілу доходів у суспільстві [1, c. 138].

Отже, що на формування доходів будь-якого індивіда впливають чинники двох рівнів: загальнодержавного (стан економіки країни, державна соціальна політика, ступінь розвинутості підприємницької діяльності, рівень зайнятості населення, фіскальна політика тощо) та особистісного (здатність особи до навчання та перенавчання, її організаторські та професійні здібності, здатність йти на ризик, втілювати у виробництво новітні технології, передову техніку та інші)[7, c. 32].

2. Роль соціального захисту та його вплив на рівень доходів населення

Підвищення рівня мінімальної заробітної плати, зростання величини пенсій та державної соціальної допомоги відповідно вплинули на збільшення середньомісячних загальних доходів населення, але не сприяли скороченню диференціації населення за рівнем добробуту. Згідно з офіційними даними вибіркового обстеження домогосподарств, здійсненого Держкомстатом України, співвідношення загальних доходів 10 % найбільш та найменш забезпече­ного населення становило загалом по Україні та серед міського населення у 2008 р. 5,4 раза (у 2007 р. — 5,2 раза та 5,1 відповідно), серед сільського населення, як і в 2007 р. — 4,9 раза. Найзаможніші 20 % населення отримували, як і в 2007 р. 36 % усіх загальних доходів.

Незважаючи на реалізацію певних заходів щодо підвищення доходів населення, зменшення нерівності розподілу загальних доходів населення не відбулося. Індекс Джині, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца і лінією абсолютної рівності, до площі трикутника, що утворюється лінією абсолютної рівності і координатними осями, за загальними доходами збільшився з 0,252 у 2007 р. до 0,259 у 2008 р.

За розрахунками, здійсненими Інститутом демографії та соціальних досліджень Національної академії наук на основі матеріалів Держкомстату України, рівень бідності в Україні у 2008 р. становив 27 %. [3, с. 113]. За оці­нкою ООН, 70 % населення України перебуває на межі бідності.

Бідність в Україні в процесі трансформації економіки до ринкової майже протягом десяти років як суспільне явище не визнавали на державно­му рівні, і тільки з прийняттям Стратегії подолання бідності (згідно з Указом Президента України від 15.08.2001 р., № 637/2001) у соціальній політиці розроблено заходи щодо зменшення масштабів бідності та усунення її найгірших проявів. Прийнято Закон України «Про державні соціальні стандарти і державні гарантії» (№2017 — ІІІ від 05.10.2000 р.), згідно з яким система соці­альних стандартів в Україні зорієнтована на показник прожиткового мініму­му, тобто мінімальну заробітну плату, неоподатковуваний мінімум, соціальні допомоги і пільги потрібно узгодити з ним, а сам показник взяти за основу соціальної політики в сфері соціальної захищеності громадян на середньотер-мінову перспективу. Прийняття Закону «Про прожитковий мінімум» (№ 996 -XIV від 15.07.1999 р.), згідно з яким визначено мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, певний рівень соціально-куль­турних потреб людини, і, як наслідок, абсолютний критерій мінімального рів­ня життя, що з часом буде гарантовано державою, сприяє вирішенню однієї із актуальних проблем суспільного розвитку і удосконалення соціально-трудо­вих відносин — достойного життя людини та її захищеності, припинення по­дальшого поширення бідності.

Щороку Кабінет міністрів приймає План заходів щодо реалізації Стратегії подолання бідності. На 2009 р. у ньому враховано світові реалії, аби не допустити зниження рівня життя населення та передбачено зниження рівня бідності в Україні в умовах світової економічної кризи.

Реалізація стратегії подолання бідності в Україні свідчить, що подолання такого явища, як бідність, можливе через більш активне застосування мінімальних соціальних стандартів у системі соціального захисту населення. Треба зазначити, що структура потреб населення змінюється з розвитком лю­дини, що потребує періодичного перегляду застарілого показника прожитко­вого мінімуму, який не відповідає реальним змінам у структурі споживання населення, не забезпечує збалансоване відтворення людини на мінімальному рівні. Тому потрібно поступово розширювати структуру прожиткового міні­муму (його наповнення) зі врахуванням змін у житті українського населення. Величина прожиткового мінімуму має випереджати зростання цін та посту­пово збільшуватись [4, с. 5]. За висловлюванням Президента України Віктора Ющенка, «питання номер один загальнонаціонального характеру — це бороть­ба з бідністю» [6, с. 2].

На сьогодні в умовах зростання безробіття, неповної зайнятості та значної заборгованості з виплати заробітної плати Федерація роботодавців України рекомендує профспілкам ретельно, обґрунтовано і вкрай обережно регулювати мінімальну заробітну плату, зіставляючи її з реальним рівнем цін, оскільки будь-яке підвищення її може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому доцільно методологічно забезпечити розрахунки мінімальної заробітної плати, які повинні базуватися на прогнозних значеннях макро- і мікроекономічних показників, таких як вартість життя, безробіття, інфляція, продуктивність праці.

Значна частина населення України отримує доходи у вигляді пенсій. Нині в Україні нараховується 13,8 млн пенсіонерів. У законах України про Державний бюджет на 2006, 2007 та 2008 рр. передбачено норму щодо застосування максимальної величини пенсій. У жовтні 2009 р. мінімальна величи­на пенсійної виплати становила 572,4 грн, а середня — 946,10 грн.

У 2010 р. уряд України передбачає комплекс заходів, які гарантуватимуть річне зростання середніх величин пенсій на 11 %. Мінімальна пен­сійна виплата залишатиметься й надалі більшою від прожиткового мінімуму, а співвідношення цих величин становитиме 16,5 %.

Ухвалена урядом Концепція подальшого здійснення пенсійної рефор­ми серед низки багатьох інших новацій передбачає й уніфікацію пенсійного законодавства.

Посилення важливості соціальної політики в Україні викликане необхідністю: 1) недопущення системної кризи та подолання наслідків світової фінансової кризи; 2) сприяння більш активній і сильній соціальній політиці для виходу на траєкторію сталого соціально-економічного зростання3; 3) сприяння людському розвитку; 4) створення умов для гідної праці5; 5) підвищення конкурентоспроможності робочої сили, її якості за адекватного функціонування системи охорони здоров’я, освіти і соціального захисту; 6) врахування негативних наслідків глобалізації в соціальній сфері і періодичного їх коригування шляхом застосування в країні міжнародних мінімальних соціальних стандартів.

В умовах фінансово-економічної кризи необхідно спрямувати зусилля на зупинення подальшого зниження рівня життя населення та утримання його на базовому рівні, формування у населення впевненості у майбутньому. Першочерговими є такі заходи: а) подолання інфляції і збереження стабільної національної грошової одиниці — гривні; б) перехід до жорсткішої бюджетної політики; в) встановлення мораторію на надання нових пільг для населення; г) заморожування існуючого рівня соціальних витрат; д) збереження купівельної спроможності всіх соціальних пільг, а також рівня заробітної плати і пенсій, що вимагає коригування величини заробітної плати і пенсій на рівень інфляції; е) наближення рівнів соціальних гарантій до світових мінімальних стандартів тощо.

Принципами формування сучасної системи державних соціальних стандартів і нормативів, яка створюється з метою забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина, повинні стати: законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; забезпечення диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукова обґрунтованість норм споживання; забезпечення прозорості та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; врахування норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту й трудових відносин.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Постає проблема здійснення конкретних заходів щодо підвищення ролі держави в регулюванні диференціації грошових доходів населення.

По-перше, необхідно встановити мінімальну заробітну плату на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, з урахуванням реального економічного зростання, збереження міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці, передбачених галузевими угодами й колективними договорами підприємств. По-друге, з метою зменшення податкового тиску на доходи малозабезпечених верств працюючого населення та підвищення їх доходів доцільно застосовувати прогресивну шкалу оподаткування доходів фізичних осіб. По-третє, підвищення ефективності діючої системи трансфертних платежів можливо досягнути шляхом підвищення адресності соціальних виплат. Паралельно з реформуванням системи соціальних виплат та пільг, необхідно створювати умови для продуктивної зайнятості, що стане джерелом підвищення заробітної плати та доходів населення, економічного зростання, зменшення бідності та диференціації грошових доходів.

У позабюджетній сфері регулювання оплати праці та її диференціація відбувається шляхом реалізації соціального діалогу, що передбачає погодження дій уряду, роботодавців та найманих працівників. На сучасному етапі система соціального діалогу в Україні потребує удосконалення з метою подолання формалізму під час укладення угод і договорів, наповнення їх конкретним змістом відповідно до існуючих соціально-трудових відносин, створення надійних правових механізмів захисту інтересів найманих працівників.

Зростання рівня оплати праці та підвищення частки заробітної плати у виробленому продукті можна забезпечити на основі підвищення ефективності виробництва. Підвищення продуктивності праці на підприємствах недержавного сектору можливе шляхом визначення в колективному договорі показників приросту заробітної плати на кожний відсоток зростання продуктивності праці чи обсягу виробленої продукції.

Підвищення оплати праці можна досягнути за допомогою законодавчо оформленої системи гарантованої участі працюючих у розподілі доходів підприємств чи перерахування надприбутку підприємств у бюджет за допомогою рентних (акцизних) платежів і податку на майно з урахуванням рентабельності. Це надасть можливість державі розширити податкову базу, зменшити кількість громадян, що потребують соціального захисту, збільшити відрахування до пенсійного фонду. Крім того, підвищиться споживчий попит населення, що є рушійною силою ринку. У кінцевому результаті з’являться можливості економічного зростання та формування потужного середнього класу [3, c. 27-28].

Соціальними наслідками глибокого розшарування суспільства в Україні є ще більша поляризація суспільства, посилення економічної незахищеності, підрив демократичних принципів, маргіналізація суспільства, а також зростання насильства й порушення соціальної рівноваги. Існування таких проблем вимагає посиленого втручання держави в регулювання диференціації грошових доходів населення України та вдосконалення діючого механізму її регулювання.

Висновки

В умовах економічної кризи зростає значущість державної політики стосовно регулювання доходів населення і, передусім працюючого населення, спрямованої на зупинення подальшого зниження рівня та утримання їх на базовому рівні, формування у населення впевненості у завтрашньому дні. З огляду на це, результативними заходами є: подолання інфляції; подолання дефіциту держаного бюджету; зниження податкового навантаження на платників податків (Україна у 2008 р. в рейтингу Forbes посіла останнє, 127-ме місце за податковим навантаженням) з метою підвищення попиту споживачів і валових приватних внутрішніх інвестицій; подолання штучного заниження вартості робочої сили; встановлення мораторію на надання нових пільг для населення; підтримання існуючого рівня соціальних виплат; індексація заробітних плат і пенсій з врахуванням індексу споживчих цін з метою підтримання купівельної спроможності населення; наближення рівнів соціальних гарантій до світових мінімальних стандартів; створення сприятливого інвестиційного клімату (в Україні інвестиції в основний капітал у ІІ кварталі 2010 р. зменшилися на 43,3 % порівняно з 39,5 % у І кварталі); заохочення впровадження інновацій з метою підвищення продуктивності праці; посилення державного регулювання процесів, спрямованих на подолання зростання розшарування населення за рівнем доходів; вжиття заходів щодо вирівнювання рівня доходів населення, зокрема середньомісячної заробітної плати за регіонами і видами економічної діяльності; забезпечити високий рівень зайнятості населення в регіонах України; реалізувати комплекс правових, організаційно-економічних заходів, спрямованих на легалізацію тіньових доходів; вдосконалення пенсійного забезпечення з використанням кращого світового досвіду.

Список використаної літератури

1. Бова А. Динаміка уявлень населення України про суб’єктивно-нормальний дохід // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. — 2009. — № 4 . — С. 138-144
2. Бова А. Уявлення про суб’єктивно-нормальні доходи населення України і Росії // Соціальна психологія. — 2009. — № 4. — С. 113-120
3. Вітер В. Прожитковий мінімум у системі вимірів рівня життя населення України // Україна: аспекти праці. — 2010. — № 1. — С. 26-36
4. Гвелесіані А. Вплив соціально-економічного розвитку на рівень диференціації доходів населення України // Економіка України. — 2010. — № 1. — С. 82-89
5. Гордієнко Л. Методика регулювання доходів населення по регіонах // Україна: аспекти праці. — 2010. — № 5. — С. 43-49
6. Делас У. Самозайнятість як джерело доходів населення // Економіст. — 2007. — № 3. — С. 22-25
7. Доманчук Д. Формування доходів населення в південно-західних регіонах України // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 5.- Ст.32-36
8. Доходи населення і ринок праці [Текст] // Праця і зарплата. — 2006. — № 24. — С. 2-3
9. Жуковська А.Ю. Соціальні стандарти у сфері доходів населення та проблематика їх запровадження в Україні / А. Ю. Жуковська // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 11. — С. 181-189
10. Іванкевич В. Легалізація доходів населення: проблеми і перспективи // Праця і зарплата. — 2005. — № 13. — С. 4-5
11. Кваснікова Г. С. Доходи населення та економічний стан держави // Економіка АПК. — 2005. — № 1.- С.116-121.
12. Крищенко К. Формування доходів населення в умовах економічного зростання // Україна: аспекти праці. — 2006. — № 8. — С. 38-44