Вступ

Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше у 1932 році ввів Уолтер Бредфорд Кеннон у своїх роботах з універсальної реакції «боротись чи втікати». Досить часто авторство терміну передають відомому канадському фізіологу Гансу Сельє, проте використовувати поняття стрес він почав лише у 1946 році для пояснення загальної адаптаційної напруги.

Стрес  — захисна реакція організму  (в т.ч. нервової, гормональної та ін. систем) у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму. Він пов’язаний з викидом великої кількості адреналіну, який необхідний для адаптації організму до стресової ситуації. Але коли таких ситуацій надто багато, організм «дає збій», слабіє, втрачає фізичне і психічне здоров’я: від порушення імунітету до сильних неврозів.

Походження стресових факторів (стресорів) різноманітне: фізичні, хімічні, теплові, соціальні, психічні чинники. Напруга, втома, біль, приниження, втрата крові, довготривала фізична або розумова робота, безсоння, раптовий успіх, проте, незалежно від того позитивні чи негативні чинники, — відповідь організму буде однаковою.

Стрес не завжди є результатом порушення. Будь-яка нормальна діяльність — гра в шахи, емоційні обійми, придбання цуценяти, можуть обумовити розвиток стану стресу, не завдаючи організму шкоди. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, а вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес (протил. — еустрес). 

1. Консультування та психотерапія учасників військових дій

Первинна психологічна допомога повинна надаватися безпосередньо у бойових умовах. Бійці мають усвідомлювати, що звернення за психологічною допомогою – це не визнання власної неадекватності, а намагання уникнути проблем із психікою у майбутньому. Потрібно долати у собі комплекс щодо звернення до профільного лікаря-фахівця. Командири мають усвідомлювати, що усі підлеглі по різному реагують на зовнішні подразники: комусь потрібна глибока бесіда, а комусь вистачає дружнього плескання по плечу, або окрику. До того ж, командири мають виявляти осіб-панікерів зі слабкою і нестабільною психікою, а також тих, які можуть у кризовій ситуації поставити під загрозу життя усього підрозділу. Зазвичай, 80-90 відсотків осіб, яким було вчасно надано допомогу психолога у польових умовах, поверталися в стрій.

Для батьків військовослужбовців АТО також запропоновано варіант дій. По-перше – не передавати солдатам негативних емоцій. Навпаки – вселяти у бійців силу і упевненість в їхніх діях. Якщо солдат прибув у відпустку додому, батькам та друзям слід оточити його увагою та переключити психіку військовослужбовця із думок про війну на інші, більш позитивні теми.

Є поради психологів і вчителям як модуляторам і ретрансляторам суспільних настроїв у дитячому середовищі. Висвітлюючи навіть негативну інформацію щодо бойових дій, вчитель має структуризувати та стабілізувати її. Тобто, в учнів як отримувачів інформації замість того, щоб скласти руки і поринути у депресію, має з’явитися стимул щось робити і допомагати фронту. Психологічна складова гібридної війни, яку веде проти України Росія, спрямована якраз на те, щоби залякати суспільство і не дати розвиватися усім тим добрим започаткуванням, які з’явилися у нашому соціумі. Одна із задач перемоги у психологічній війні — кожному члену нашого суспільства продовжувати бути ефективним і успішним на робочих місцях. Для цього, стверджують фахівці, потрібно розвивати і робити доступними психологічні послуги, консультації для населення.

Основними об’єктами психологічної підтримки в сучасній ситуації є три основні групи: це військовослужбовці, вимушені переселенці та родичі і близькі учасників АТО.

До фундаментальних принципів терапії ПТСР учасників бойових дій відносять:

• принцип нормалізації;
• принцип партнерства і підвищення гідності особистості;
• індивідуальний підхід.

У сучасній терапевтичній практиці основний упор роблять на тому, що нормальний індивід зіткнувся з ненормальним випадком. Так, щоб нейтралізувати наслідки травми, необхідно головним чином робити ставку на мобілізацію механізмів подолання клієнта. Це в корені відрізняється від застарілого переконання в тому, що ПТСР є продуктом особової неспроможності та патологічних, невротичних механізмів. Крім того, дуже важливий міждисциплінарний підхід до лікування ПТСР.

Знання біологічного та психологічного аспектів і соціальної динаміки дозволяє консультантові й клієнтові дивитися на травму в широкому контексті та знаходити пояснення наявним симптомам і засобам для їх корекції в різних сферах життя. Усі методи, які ефективно використовувалися і використовуються для корекції ПТСР, можна поділити на чотири категорії.

1. Освіта. Ця категорія включає обговорення книг і статей, знайомство з основними концепціями фізіології та психології. Освітній процес дозволяє встановити двосторонній обмін. Клієнти можуть шукати власні ресурси для відновлення. Наприклад, одне лише просте знайомство з клінічною симптоматикою ПТСР допомагає клієнтові усвідомити те, що його переживання й труднощі, «нормальні» в ситуації, що склалася, і це дає йому можливість сподіватися, що фахівець може зрозуміти його страждання і забезпечити необхідну підтримку та лікування.
2. Друга група методів лежить в області холістичного (цілісного) ставлення до здоров’я. Фахівці в області формування здорового способу життя справедливо відзначають, що фізична активність, правильне харчування, духовність і розвинене відчуття гумору вносять великий вклад в одужання.
3. Третя категорія включає методи, які збільшують соціальну підтримку і соціальну інтеграцію. Сюди можна віднести родинну і групову терапію. Крім того, це розвиток мережі самодопомоги, створення громадських організацій і участь в їх діяльності. Тут важлива точна оцінка соціальних навиків і їх тренування, зменшення ірраціональних страхів, здатність йти на ризик при формуванні нових стосунків.
4. Остання, четверта, категорія включає власне терапію. Це робота з реакцією втрати, фобічними реакціями (робота з супутніми травмуючими образами), бесіди про травматичне переживання, рольові ігри, гештальт-терапія і багато інших показаних видів психотерапії.

Усі чотири перераховані методи можна об’єднати поняттям «Соціально-психологічна реабілітація». Іншими словами, термін «психологічна реабілітація» (від латинського rehabilitatio – відновлення) найточніше відображає процес і результати діяльності психолога при наданні допомоги в процесі соціально-психологічної адаптації.

Психологічна реабілітація – це допомога на всіх етапах формування нової системи значимих стосунків. Психолог допомагає військовослужбовцям і членам їх сімей відновити і затвердити свої зв’язки з природним, соціальним і культурним просторами життя, реструктурувати в свідомості реальності зовнішнього світу, співвіднести їх з реальностями світу внутрішнього.

Психологічна допомога колишнім комбатантам повинна включати декілька напрямів:

1. Діагностика синдрому соціально-психологічної дезадаптації (психоемоційного стану до травми, стратегій адаптації, які використовувалися раніше, особливостей поведінки) на підставі результатів психодіагностики індивідуальних особливостей.
2. Психологічне консультування (індивідуальне і родинне). При індивідуальній роботі необхідно дати клієнтові можливість висловити все наболіле, виявляючи зацікавленість. Потім доцільно пояснити, що стан, який він переживає, – тимчасовий, він властивий всім, хто брав участь в бойових діях. Дуже важливо, щоб він відчув розуміння і побачив готовність допомогти не лише з боку фахівців, але і з боку близьких і рідних. Потужним засобом психологічної реабілітації є щирий прояв розуміння проблем ветерана та терпіння. Відсутність цих якостей в близьких призводить інколи до трагічних наслідків.
3. Психокоректувальна робота. Психологічна корекція, або психокорекція, визначається як направлена дія на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особи.
4. Навчання методам саморегуляції (зняття напруги за допомогою релаксації, аутотренінгу та інші методи).
5. Соціально-психологічні тренінги, спрямовані на підвищення адаптивності і особистісний розвиток клієнта. 

2. Модель психологічної реабілітації стресів на службі. Шляхи подолання стресу

Стрес є невід’ємною частиною людського буття і саме надмірний стрес утворює проблеми для працівників та організацій. Знижуючи ефективність роботи працівника, надмірний стрес багато коштує організаціям. Більшість проблем співробітників, які відображаються як на результатах їхньої праці, так і на їхньому здоров’ї та самопочутті, є наслідком психологічного стресу. Стрес прямо та опосередковано збільшує затрати на досягнення цілей в організації, знижує якість життя для великої кількості її співробітників.

Психотерапія при ПТСР ставить за мету допомогти пацієнтові «переробити» проблеми і «упоратися» з симптомами, які продукуються в результаті зустрічі з травмуючою ситуацією.

Один з ефективних підходів до цієї мети – допомогти пацієнтові відреагувати травматичний досвід, обговорюючи і заново переживаючи думки і відчуття, пов’язані з травмою, в безпеці терапевтичної обстановки. Це приводить управління реакціями, які раніше були некерованими. Такий підхід може зажадати, щоб пацієнт знов занурювався у зміст пережитих подій, розглядаючи і аналізуючи свої дії і емоційні реакції, які супроводжували те, що відбувалося. Психотерапія пацієнта, який страждає на ПТСР, залежно від вираженості його психологічної дезадаптації, може продовжуватися від 6 місяців до декількох років.

Основне завдання психолога – допомогти клієнту усвідомити можливість трансформації його кризового стану, побачити нові перспективи і можливості повернення до нормального життя. Перш за все консультант інформує клієнта про необхідність дотримання психологічної гігієни, пропонує змінити його установку по відношенню до інших людей: навчає відокремлювати особистість від поведінки. Психолог допомагає клієнту виразити свої відчуття, поглянути на ситуацію з боку, завершити незавершене, знайти опору в собі. На наступній стадії йде робота над усвідомленням причин появи кризи і прийняттям відповідальності за свій стан самим пацієнтом. У результаті пацієнт приходить до розуміння того, що відбувається і до усвідомлення завершення кризи. Слабшає страх перед майбутнім. Таким чином, психотерапевт допомагає клієнтові трансформувати, змінити свій стан, навчитися не бути жертвою. Завершальна стадія роботи – це «кристалізація ідеї майбутнього», обговорення нових можливостей і нових дій, прийняття відповідальності за майбутні зміни, психологічна підтримка нових дій пацієнта. При роботі з ветеранами бойових дій добре зарекомендували себе такі напрями психотерапії, як гештальт-терапія, родинна терапія, нейро-лінгвістичне програмування, символдрама (кататимно-імагінативна психотерапія), метод десенсибілізації і перетворення рухами очей і ряд інших.

У загальному вигляді модель психологічної реабілітації містить наступні послідовні кроки:

1.Взаємна адаптація психолога та пацієнта.

2. Навчання пацієнта методам саморегуляції.
3. Катарсичний етап (повторне переживання).
4. Обговорення найбільш типових форм поведінки (на прикладі життєвих ситуацій).
5. Апробація нових способів поведінки через гру.
6. Визначення життєвих перспектив.

Психопрофілактичні заходи по збереженню психічного здоров’я військовослужбовців проводяться психологом в тісному взаємозв’язку з іншими посадовими особами військової частини і фахівцями (медичними, соціальними працівниками, юристом та інші). Психологічна профілактика та психогігієна припускають:

а) своєчасне виявлення таких індивідуальних особливостей військовослужбовця, які можуть привести до певних складнощів, відхилень у його психічному розвитку, в його поведінці, відносинах, діяльності;

б) попередження можливих ускладнень і психічних розладів у зв’язку з віковими, соціалізаціонная кризами (психічний розлад — загальний термін, який вказує на те, що психічний стан людини дає підставу для психіатричного або психотерапевтичного втручання);

в) оцінка та контроль дотримання умов життєдіяльності, необхідних для нормального психічного розвитку людей (психогігієнічна оцінка комфортності середовища, аналіз режимів діяльності і відпочинку, виявлення ситуацій і умов військової діяльності, що викликають надмірне психофізіологічне напруження, психологічні перевантаження і негативні переживання) і т. д.

Відповідно до класифікації, виділяють наступні різновиди профілактики:

1) первинна (включає заходи, що попереджають виникнення нервово-психічних розладів);

2) вторинна (містить заходи, що перешкоджають несприятливій динаміці вже виниклих захворювань);

3) третинна (сприяє попередженню несприятливих соціальних наслідків захворювання та його рецидивів).

Важливе місце в комплексному вирішенні проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців займає діяльність психолога та інших посадових осіб з проектування та оптимізації професійного середовища. Рішення даної задачі пов’язане із створенням у військовій частині таких умов, які б забезпечували ефективну і безаварійну роботу військовослужбовців та робочого персоналу — службовців, цивільних осіб, а також попередження різного роду професійно-психологічних розладів і деформацій особистості працюючих фахівців.

Під професійною середовищем розуміється сукупність предметних умов праці (структура організації, предмет, засоби, знаряддя праці, ергономічні, технологічні, інформаційні та інші особливості виконання професійних завдань) і соціальних умов (міжособистісні відносини, клімат в колективі , задоволеність роботою і т. п.).

Професійне середовище за характером впливають на людину факторів може бути відносно комфортною і стрессогенной (або екстремальної). Дані фактори, розрізняючи за інтенсивністю та тривалістю свого впливу, можуть бути об’єднані в кілька груп:

— фізичні (гучність, запах, температура, об’єм приміщення, освітленість і т. п.);

— технічні (надійність і ергономічне відповідність обладнання, техніки, робочого місця);

— соціально-рольові (нормативні обмеження, можливість прояву ініціативи, рольові позиції і очікування, сумісність членів військового колективу та ін);

— особливості задачі (ступінь складності, новизни, монотонність роботи, наявність необхідної інформації, високий темп дій, дефіцит часу і т. д.);

— структурні (групова або індивідуальна ізоляція, автономність, функціональний, матричний або лінійний тип побудови організації, кількість ієрархічних рівнів управління і т. п.);

— особистісні (професійна підготовленість і досвід роботи , властивості нервової системи, особливості темпераменту і характеру людини, функціональний стан).

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників може викликати самі різні несприятливі наслідки як для самої людини, так і для оточуючих його людей. Розрізняючись але ступеня потенційного збитку для людини і організації в цілому (військової частини), дані фактори діляться на небезпечні, вплив яких призводить до травм, загибелі людини, порушень в його психіці, аварій, і шкідливі, вплив яких веде до негативних психічних станів і професійним захворювань.

Несприятливе поєднання чинників професійного середовища призводить до значного зростанню психологічного навантаження на людину, викликаючи стан психічної напруженості.

Напруженість — це стан психічної активності, не адаптованості людини, викликане впливом екстремальних для нього факторів і передбаченням пов’язаних з ними наслідків. Такий стан виникає тоді, коли військовослужбовцю необхідні додаткові психологічні можливості для подолання з’являються труднощів і перебудови психіки при переході її до нового рівня функціонування.

Напруженість, що зберігається у людини протягом тривалого часу, може, в свою чергу, викликати різні негативні стани. Ймовірність негативної динаміки психічних станів зростає тоді, коли у людини не сформовані навички адекватної оцінки критичних ситуацій, а в особистому досвіді відсутні варіанти їх подолання. Крім цього, більш схильні до таких станів люди з підвищеним рівнем тривожності, невротичності, ригідності.

Викликувані внаслідок психічної напруженості негативні стани є, з одного боку, «давньою» реакцією людини на ситуації загрози його біологічному і соціальному існуванню (тривога, переляк і т. п.), а з іншого боку, психофізіологічних відповіддю організму на завищені вимоги середовища до витрачання його енергетичних ресурсів. Функціонально дані стану припускають комплекс відповідних реакцій захисного характеру.

Дія на людину різних негативних факторів професійного середовища найчастіше викликає стан стресу.

Під стресом розуміється неспецифічна реакція організму на навантаження.

Реакції, що мають на меті підвищення опірності організму, називаються загальним адаптаційним синдромом, що характеризується наступними особливостями.

По-перше, це відносна незалежність реакції від характеру викликав її стимулу (тобто причиною стресу можуть бути самі різні події та обставини, наприклад постійний шум в приміщенні, негативні життєві події, надмірні фізичні навантаження і т. п.).

По-друге, всі стресори викликають неспецифічну фізіологічну реакцію, коли внаслідок активізації гормональних систем в кров надходять адреналін, норадреналін, в результаті чого значно зростає частота серцевих скорочень і дихання, піднімається кров’яний тиск, зростає інтенсивність циркуляції крові в скелетних м’язах, зменшується енергетичний запас в печінці.

По-третє, тривалі навантаження ведуть до стійкої адаптації організму до змінених умов, в той же час надмірні по силі і тривалості навантаження (перевантаження) ведуть до зриву роботи адаптаційної системи і появи в організмі під дією надлишку гормонів різних порушень і захворювань (серцева недостатність, гастрит, головні болі, спазм судин, діабет тощо).

У подоланні стресу велике значення мають оцінка події самою людиною і наявність у нього адекватних шляхів і способів подолання ситуації, що створилася. Таким чином, кожне утруднення, з яким стикається військовослужбовець, є стресовим в тому випадку, якщо воно оцінюється негативно або якщо немає адекватної стратегії її подолання, тобто вимоги ситуації перевищують можливості людини. Негативні наслідки можуть виникнути і тоді, коли така ситуація стає хронічною.

Для подолання стресу важливо знати, де полягає джерело хронічного дисбалансу — у зовнішніх вимогах, які занадто високі, або в можливостях людини, які занадто обмежені. У зв’язку з цим робота з подолання стресових станів повинна вестися у двох напрямках: по шляху зміни ситуації (через зменшення числа стрессорів і їх інтенсивності) і зміни людини — зміна когнітивних оцінок ситуації чи особистісних стратегій поведінки.

Негативним явищем в професійному житті військовослужбовця можуть бути професійні кризи.

1 Криза — це стан тривалого особистісного дисбалансу, яке є результатом сильного за ступенем впливу або несподіваного події.

Тривалі й інтенсивні емоційні реакції призводять до того, що людина не здатна впоратися з ситуацією.

У нього спостерігаються невпевненість у собі, притупленість почуттів, втрата стабільності в емоційних реакціях і т. п.

Професійні кризи можуть відбуватися на тлі вікових криз, що мають об’єктивний характер, і соціалізаціоних криз, пов’язаних з переходом людини з однієї соціального середовища в іншу і освоєнням нових соціальних ролей. Взаємозумовленість цих криз і їх проявів створює досить складну для людини проблему, коли для пошуку її вирішення часто не вистачає власних сил і досвіду. Тому з метою відновлення порушеного балансу потрібно професійне втручання психолога.

При несприятливому розвитку подій професійні кризи можуть призводити до різного роду професійних захворювань. Мають гостру або хронічну форму професійні хвороби викликають тимчасову або повну втрату працездатності людини. На ймовірність їх виникнення та характер впливають не тільки особливості особистості військовослужбовця, а й особливості його військово-професійної діяльності. Наприклад, у людей, зайнятих у соціальній сфері (а до них відносяться практично всі командні та виховні посади), що припускає високу інтенсивність спілкування з оточуючими, високу емоційну викладиваемость, частіше розвивається так званий «синдром згоряння», що виражається в прагненні обмежити коло і число контактів , притупленості почуттів, підвищеної конфліктності і т. п. Внаслідок «вживання» в образ інших людей, переважного сприйняття їх з професійних позицій може розвиватися одностороння соціальна перцепція. 

Висновки

Стрес – це порушення психологічного стану внаслідок травмуючих обставин, негативних умов праці, або інших аспектів діяльності. Психологічний стрес робочому місці – це реакція особи на одне важку, нерозв’язну, на його думку, ситуацію. Чимало з подібних нас зіштовхувалися з стресом і відчували у своїй емоційний дискомфорт. Під стресом прийнято розуміти психічні, фізичні і хімічні реакції особи на однострессори. Невеликих стресових ситуацій неможливо уникнути. Зазвичай, стрес є наслідком втоми і втоми. Кількість «хворих», які звернулися за медичної допомогою через стресу, щороку збільшується. Основні чинники стресу виявляються під час праці, роботи (коли людина не відчуває значимістю, їй немає довіряють певний рід занять тощо. буд.): відсутність зворотному зв’язку з колегами, керівництвом, умови роботи, шум, освітленість, оснащення приміщення, де працюють людина, надмірне тиску з боку колег.

Системний і комплексний підхід в організації психологічного забезпечення безпеки праці та плануванні оптимальної професійного середовища виражається в зосередженні роботи військового психолога та посадових осіб військової частини на вирішенні певних завдань.

1. Здійснення спеціальних заходів, що проводяться психологом по формуванню та розвитку у військовослужбовців психологічних якостей, необхідних для продуктивної праці і сприяють подоланню важких ситуацій, попередження негативних станів і зривів у діяльності. Тут вирішуються завдання, пов’язані з удосконаленням самої людини: підвищення емоційної стійкості і здатності до самоврядування, саморегуляції свого емоційного стану і поведінки, тренування психофізіологічних функцій і т. п.
2. Проведення профілактичних заходів щодо цілеспрямованого вивчення та оптимізації зовнішніх факторів професійного середовища, спрямованих на попередження психологічної та фізичної перевантажень військовослужбовців, профілактику професійних деформацій особистості і різного роду захворювань. 

Список використаної літератури

1. Еремина Т.И., Крюкова Н.П., Логинова Ю.Ю. Социально-психологическая адаптация граждан, принимавших участие в боевых действиях, http://pmuc.ra/eis/pdf/14.pdf. 2003.
2. Караяном А. Г., І. В. Сиромятніков. Прикладна військова психологія, 2006.
3. Кокун О.М., Агаєв Н.А., Пішко І.О., Лозінська Н.С. Основи психологічної допомоги військовослужбовцям в умовах бойових дій: Методичний посібник. – К.: НДЦ ГП ЗСУ, 2015. – 170 с.
4. Профілактика посттравматичних стресових розладів: психологічні аспекти. Методичний посібник / Упор. : Д.Д. Романовська, О.В. Ілащук. – Чернівці : Технодрук, 2014. – 133 с.
5. Психология [Текст] / під ред. А. А. Крилова. – М. : Проспект, 1998. – 584 с.