Вступ

Актуальність теми. Після закінчення холодної війни або навіть раніше, уряду країн БРІКС почали економічні або політичні реформи, щоб дозволити їхнім країнам стати частиною світової економічної системи. Щоб бути конкурентоспроможними на світовому ринку, ці країни зробили (кожна в різному ступені) упор на утворенні, іноземних інвестиціях, внутрішнім споживанні й внутрішнім підприємництві. Відповідно до дослідження, в Індії є потенціал найбільшого росту серед чотирьох країн БРІКС у наступні 30 — 50 років. Головна причина — зниження робочого віку населення для Індії й Бразилії трапиться пізніше, ніж для Росії й Китаю.

БРІКС (англ. BRІCS) — група з п’яти країн, що швидко розвиваються: Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканський Республіка (Brazіl, Russіa, Іndіa, Chіna, South Afrіca). Скорочення BRІ було вперше запропоноване Джимом О’нейлом (англ. Jіm O’Neіll), аналітиком Голдман- Сакс у листопаді 2001 року в аналітичній записці банку. До 2011 року стосовно організації використовувалася абревіатура БРІК. У зв’язку із приєднанням ПАР до БРІК 18 лютого 2011 року, за заявою індійського міністра фінансів із цього часу група стала зватися  BRІCS. На думку Голдман-Сакс, до 2050 року сумарно економіки країн групи за розміром перевищать сумарний розмір економік найбагатших країн світу (Великої сімки).

Вивчення питання формування структури БРІКС почалося лише у ХХІ сторіччі. Вперше визначення абревіатури було подано американським аналітиком компанії Голдман Сакс О’Нейлом у 2001 р. Розвиток економік країн БРІКС і сьогодні є одним із головних напрямів досліджень компанії Голдман Сакс. Проблема вивчається та обговорюється багатьма вченими й аналітиками країн Європи, США, створюються спеціальні групи для дослідження цільового призначення та стратегій угруповання в освітніх установах країн БРІКС. Перспективи союзу БРІКС як провідного угруповання у процесі формування світоустрою досліджуються російськими діячами науки та політики Ніконовим В. А., Толорая Г. Д., Давидовим В. М., Бобровніковим А. Д., Луковим В. Б. та ін. Основою для дослідження політики і стратегій БРІКС є декларації самітів БРІКС.

Мета робота – дослідити роль БРІКС міжнародних відносинах.

Завдання роботи:

— охарактеризувати економіку країн-членів БРІКС;

— розглянути сучасний розвиток БРІКС як гравця міжнародних відносин.

Розділ 1. Теоретичні основи стратегії економічного розвитку

1.1. Національна стратегія розвитку, її види та типи

Сучасна світова економіка розвивається в умовах дедалі зростаючого поглиблення міжнародного поділу праці, зміцнення й поширення інтеграційних процесів як на галузевому, так і на регіональному рівнях, інтернаціоналізації національних економік, прискорення процесу глобалізації. Розвиток світового господарства характеризується двома аспектами: з одного боку, глобалізація сприяє сплетенню національних економік у суцільну світову систему, стандартизує структурні елементи економік відповідно до вимог транснаціоналізації, забезпечує динамізм міжнародних економічних відносин; з іншого боку, поглиблюється розрив у рівнях розвитку між найрозвиненішими й найбіднішими країнами, посилюється відмінність соціально-економічного розвитку всередині основних груп країн.

Диверсифікація між країнами світу взагалі все ще досить виразна. Зумовлюється вона неоднаковим забезпеченням факторами виробництва, історико-економічними особливостями розвитку, геополітичним положенням. Ось чому, незважаючи на посилення інтернаціоналізації, немає єдиної для всіх країн моделі економічного розвитку. Намагання урядів окремих країн, що розвиваються, або країн з перехідною економікою повністю копіювати моделі найрозвиненіших країн чи некритично виконувати пропозиції й вимоги таких міжнародних організацій, як МВФ, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі, часто виявляються або неспроможними, або дають протилежний ефект.

Кожна країна мусить узгоджувати вимоги об’єктивного процесу глобалізації в сфері економіки з особливостями своєї національної економіки. Справа в тому, що країни світу перебувають на різних етапах економічного розвитку. Тому ті заходи по стимулюванню, регулюванню економіки, що виявляються ефективними для групи розвинутих країн, іноді малоефективні, а то й непридатні для інших країн. Але моделі економічного розвитку розвинутих країн необхідно уважно вивчати з тим, щоб виявити методи, які можна застосувати в регулюванні економіки своєї країни.

Визначення власної моделі економічного розвитку — важлива й необхідна справа уряду й політичних сил країни. При її вирішенні необхідно враховувати сучасний стан економіки країни, її ресурсний потенціал (трудові й природні ресурси, науково-технічну базу), особливості соціально-політичних відносин, ступінь участі країни в міжнародному поділі праці, її геополітичне положення — тобто мож­ливості країни. Виходячи з цього, слід визначити мету, якої має досягти держава в своєму соціально-економічному розвитку. Коли мета сформульована більшістю населення (це визначається, зокрема, підтримкою певних політичних сил на виборах), а нерідко й зафіксована в конституції, уряд країни розробляє й здійснює заходи щодо її досягнення. Ці заходи мають довгостроковий термін і є стратегією економічного розвитку.

Новою парадигмою розвитку суспільства, яка є узгодженою з більшістю країн світу, розглядається парадигма сталого розвитку, яку доцільно розуміти не лише в контексті зміни стосунків людини і природи задля розширення можливостей економічного зростання, а як скоординовану глобальну стратегію виживання людства, орієнтовану на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери. Національна стратегія розвитку необхідна для бачення довгострокової перспективи розвитку країни, що робить осмисленими дії політичних сил, суспільства, органів державної влади та місцевого самоврядування. Стратегічні цілі, спрямовані на перспективу, дозволять тверезо оцінити наявні ресурси для їх досягнення, з позицій майбутнього подивитись на сьогодення, розставити орієнтири і пріоритети для середньострокових і короткострокових проектів, програм, сформулювати програму подальших дій. В той же час, стає можливою оцінка ефективності дій, спрямованих на досягнення заявлених стратегічних цілей [5, c. 10].

Усе частіше поняття «стратегія» застосовують у сфері економічної теорії, економічної політики і бізнесу. Проте якоїсь однієї усталеної дефініції цього поняття немає. Найчастіше використовується таке визначення: «Стратегія — це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно до цілей і завдань організації». Зарубіжні фахівці зі стратегічного менеджменту Г. Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел пропонують п’ять атрибутів економічної стратегії:

• стратегія є план, орієнтир, напрям розвитку;
• стратегія — це принцип поведінки, дотримання певної моделі поведінки;
• стратегія — це позиція, тобто утворення найвигіднішого поєднання елементів економічної політики або бізнесу;
• стратегія — це перспектива, тобто основний спосіб дії організації або теорія бізнесу;
• стратегія — це засіб, маневр, за допомогою якого можна перехитрувати конкурента.

Економічна стратегія має декілька рівнів залежно від об’єкта, для якого вона призначена: стратегія країни в цілому, регіону, адміністративного району, фірми, підприємства. З позицій бізнесу еконо­мічна стратегія являє собою комплекс планів і дій, спланованих на досягнення основних цілей бізнесу промислової, торговельної або будь-якої іншої організації. Виробничі цілі — це економічні і соціальні прагнення, заради яких існує підприємство; стратегія є засобом досягнення цих цілей. Відповідно до цілей підприємства розробляється виробнича, маркетингова, соціальна та інші стратегії.

Таким чином, стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країни являє собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку. Економічна стратегія — це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри уряду стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розроблення економічної стратегії починається з визначення головної мети розвитку. Це — найскладніший і найвідповідальніший елемент стратегії. Мета повинна відповідати певним вимогам.

1. Вона має бути об’єктивно реальною, тобто такою, яку можна досягнути взагалі. Інакше мета буде ілюзією, утопією. Прикладом можуть бути уявлення соціалістів — утопістів про ідеальне сус­пільство. Значна кількість сучасних філософів, економістів, політологів вважають утопією побудову комуністичного суспільства.
2. Здійснення визначеної мети реально можливе саме в цій країні, тобто мета повинна відповідати об’єктивним можливостям даної країни. Наприклад, якщо невелика країна, що розвивається, з низьким рівнем виробництва й вкрай обмеженими ресурсами ставить собі за мету перетворитися на найпотужнішу державу в світі, то реальність досягнення цієї мети маловірогідна.
3. Визначені строки досягнення мети повинні бути реальними. Якщо цілі стратегії не досягнуто в задекларований строк, то це підриває привабливість стратегічної ідеї в людських масах. Так, у 1961 р. в Програмі КПРС було проголошено, що комунізм буде в цілому побудовано в СРСР уже у 80-х роках минулого століття. Нереальність цього плану була очевидною для фахівців, але маси в це вірили; через двадцять років велике розчарування охопило значну частину населення країни. До того ж неправильно визначені строки досягнення мети, їх штучне прискорення ведуть до нераціонального використання ресурсів, зниження ефективності економіки в цілому. В Китаї, в пору «великого стрибка» було переведено нанівець значну частину матеріальних і людських ресурсів заради перемоги комуністичного устрою в найшвидші строки.
4. Мета і строки стратегії повинні реально співвідноситись із наявними в країні матеріальними, людськими і фінансовими ресурсами, а також з можливим залученням кредитів, інвестицій та фі­нансової допомоги з інших країн та міжнародних організацій.
5. Мета не визначається «раз і назавжди», вона не повинна стати догмою. Із суттєвою зміною внутрішніх і зовнішніх обставин змінюється і головна мета, а відповідно — і вся стратегія економічного розвитку країни.

Отже, при розробленні стратегії необхідно виходити насамперед з інтересів і можливостей своєї країни. Але в умовах глобалізації вплив міжнародного середовища на економічний розвиток країни дуже сильний. Найталановитіші розробники стратегії навіть розвинутої країни мусять зважати на резонанс, який вона матиме серед іноземних партнерів їхньої країни, міжнародних організацій, ТНК, політичних кіл наймогутніших країн. У міжнародних відносинах панують «правила поведінки», які важко, а то й неможливо обминути. В цілому стандартифікація й уніфікація правил міжнародних відносин є явищем позитивним і об’єктивним, вони є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці й процесу глобалізації. Проте правові норми й принципи міжнародного економічного спілкування, що склалися на сьогоднішній час, найвигідніші економічно розвинутим країнам; вони й розроблялися за ініціативою й активною підтримкою найпотужніших держав, насамперед США. Щодо інших країн, то деякі принципи міжнародних відносин можуть ставати на перешкоді реалізації національних стратегій, принаймні, на певних етапах економічного розвитку.

1.2. Передумови розвитку країн БРІКС

Багатополярність системи міжнародних відносин сприяє розвитку нових інтеграційних форм. Поява впливових угруповань визначає необхідність посилення економічної незалежності й політичної відкритості країн, соціальної захищеності населення, зміцнення законодавчої бази та спрямованість на об’єднання країн за певними спільними ознаками.

Одним із таким угруповань, що відзначається прогресивними методами функціонування й управління, є формат БРІКС — об’єднання країн, що розвиваються — Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки.

У 2011 році частка країн БРІКС у світовому валовому внутрішньому продукті (ВВП) становила близько 25%, на них припадає майже 8% глобальних економічних ресурсів. Країни БРІКС — це 30% світової території, на якій проживає 45% населення світу. Зазначені країни забезпечили збільшення показника світового економічного зростання на 50% за останні десять років [1; 2]. Країни БРІКС є країнами, що динамічно розвиваються, із інноваційними методами управління, стійкістю до кризових явищ, країнами, що є ключовими гравцями в міжнародній торгівлі.

Незважаючи на могутність спільних сил країн БРІКС, їхньому формуванню передували різні умови історичного розвитку, рівні соціального і культурного розвитку, політичні системи та економічні структури.

Розглянемо основні фактори, що перешкоджають розвитку об’єднання БРІКС.

Історичні передумови та культурна спадщина. Росія за своєю культурою та історичним минулим є східноєвропейською державою. Китай — країна консервативних порядків із великою унікальною історією й не менш великою культурою буддизму, конфуціанства та ісламу. Індія — країна з багатонаціональною історією розвитку цивілізацій, що є однією з основних сил, яка протидіє в боротьбі інтересів з Китаєм. Бразилія сформувалася на засадах португальської імперії і культури, країна католицизму. Південноафриканська Республіка — країна із вистражданою історією та традиційною культурою корінних народів, що має риси європейської культури, започаткованої за часів британської колонізації. Усі ці країни мають різні передумови для спільного стратегічного планування і розвитку [4, с. 35].

Політичні системи. Більшість країн угруповання є демократичними державами, але з різними формами демократії. Якщо політичні системи Індії та Бразилії мають спільні риси — це країни з республіканською формою правління і демократичною системою західного типу, то демократія у ПАР та Росії має різні основи для побудови. Хоч державний устрій Південно-Африканської Республіки містить елементи федералізму, що об’єднує її з Росією, в основі демократії ПАР — сформовані історично расові протиріччя. Демократія Росії має своєрідну власну форму, адже історичні відносини наклали відбиток і визначили риси централізованого правління в державі. Правлячою партією Китайської Народної Республіки є єдина Комуністична партія, що є характерною відмінною рисою Китаю порівняно з політичними системами угруповання.

Економічні структури. Протиріччя серед політичних діячів та науковців відбуваються з приводу відмінностей у структурі економіки. Росія є постачальником енергоресурсів, природними ресурсами багата й ПАР, Китай — виробник дешевої готової продукції, Індія спеціалізується на послугах, найсильніша ланка Бразилії — фермерське господарство [5].

Вектори спрямування зовнішніх відносин. Росія, зважаючи на свою історію, тяжіє до пострадянських країн і Європейського Союзу. Китай та Індія відіграють провідну роль серед азіатських країн. Бразилія найбільш близька до США. ПАР, де триває період виходу на світову політичну арену, має декілька векторів у зовнішній політиці.

КНР — могутня держава з неабиякими конкурентними перевагами та ресурсними резервами. Вона не поспішає докладати зусиль і формально відстоювати інтереси того чи іншого угруповання. Метою цієї країни є глобальний розвиток та кооперація у світовому масштабі.

Вступ до БРІКС Індії — це шлях до самоствердження та укріплення позицій країни у світі. Незважаючи на суперечливі відносини з Китаєм, участь у БРІКС надасть Індії можливість мати голос і відстоювати свої інтереси при прийнятті рішень у МВФ та інших міжнародних організаціях.

Бразилія, як і Індія, також націлена на укріплення своїх позицій у світовому масштабі, хоч історично відбувається тяжіння Бразилії до США як у політичному, так і економічному сенсі.

Участь ПАР у БРІКС — визнання світовою спільнотою значущості Африканського континенту у формуванні глобальних стратегій розвитку. ПАР як найбільш економічно розвинутий регіон Африки має за мету подальший розвиток економічної сфери та отримання права голосу країни у прийнятті рішень світового масштабу [3; 6].

Отже, кожна із країн формату БРІКС має власні пріоритети розвитку і конкурентні переваги, на яких будується економічна політика цих країн. Асиметрії в економічній структурі можуть слугувати перевагами для об’єднання. Бразилія дуже багата такими ресурсами, як кава, соя, цукровий очерет, залізна руда і нафта. Росія відома своїми великими покладами нафти, природного газу та корисних копалин. Індія є потужним постачальником послуг із зростанням виробничої бази, а Китай — країна з висококваліфікованою робочою силою і відносно низькими витратами на заробітну плату. Південна Африка є 26-ю за величиною економікою у світі. Вона — найбільший світовий виробник платини та хрому, володіє найбільшими серед відомих у світі запасами марганцю, металів платинової групи, хрому, ванадію і алюмосилікатів [7].

Саме ці сильні сторони країн БРІКС є підґрунтям для побудови міцної організації — об’єднання країн. Основою для формату БРІКС є економіки внутрішнього попиту Індії та Бразилії і сталі потужні зовнішні зв’язки Росії та Китаю. Перспективою для розвитку угруповання є велика ресурсна база і нерозкритий потенціал ПАР.

Таким чином, кожна із країн, об’єднуючись, вбачає у кооперації ефективний розвиток власної економіки та можливість впливати на рішення з глобальних питань і формування світобудови.

1.3. Співробітництво у сфері інформаційної безпеки країн БРІКС

Всі держави зіштовхнуться з проблемами, які суттєво вплинуть на політику, економіку, соціальну та культурну сферу в усіх країнах світу: зокрема, вважається, що подальший розвиток інформаційних і комунікаційних технологій сприятиме зміні економічних і політичних можливостей держав, зростанню економічного потенціалу країн АТР, насамперед Китаю та Індії, потребуватиме збільшення обсягів споживання енергії, що значно підвищить необхідність забезпечення енергоресурсами, унаслідок чого країни ОПЕК будуть змушені відрегулювати видобуток нафти; високі технології істотно вплинуть і на озброєння держав, проте малоймовірною стане поява сильних конкурентів для провідних акторів міжнародних відносин у сфері безпеки, враховуючи, що багато країн, які належать до різних військових блоків з відповідними воєнними доктринами, продовжують нарощувати військовий потенціал іншими засобами [2].

Фахівці підкреслюють, що тенденції майбутнього щодо країн БРІК (прогноз на 2025 рік) знаходять певне реальне вираження і трансформації вже в сучасному світі: зокрема, БРІК трансформовано у БРІКС — неформальне угруповання, яке об’єднує Федеративну Республіку Бразилію, Республіку Індію, Китайську Народну Республіку, Російську Федерацію і Південно-Африканську Республіку із загальною чисельністю людських ресурсів понад 3 млрд., що становить 43% населення світу. У цих країнах, як зазначається в аналітичній записці Дж. О’Нейла з Goldman Sachs, наявні важливі для світової економіки ресурси: Бразилія багата на сільськогосподарську продукцію, Росія — значний світовий експортер мінеральних ресурсів, Індія — постачальник дешевих інтелектуальних ресурсів, Китай — дешевих трудових ресурсів, ПАР має природні ресурси. На країни БРІКС припадає 25% світового товарообігу. Учасники БРІКС Російська Федерація, Китай та Індія входять до «ядерного клубу». Країни БРІКС не зазнали значних втрат від світової фінансово-економічної кризи і протягом останніх років відігравали помітну роль у відновленні глобальної економіки. Потенціал подальшого розвитку БРІКС як міжнародної структури визначається спільними цілями в економічній сфері. Існує реальна перспектива розширення цієї міжнародної організації завдяки об’єднанню з ШОС або залучення інших держав, що дозволить, на думку аналітиків, суттєво збільшити сукупний економічний потенціал і політичний вплив БРІКС на міжнародній арені [3].

У глобальному рейтингу 2011 року країни БРІКС зайняли доволі високі позиції за економічними, соціальними, політичними і військовими показниками, а саме: Китай є другою за величиною економікою світу, Індія — четвертою, Росія — шостою, Бразилія — восьмою, ПАР — двадцять п’ятою, і в більшості рейтингових категорій учасники цього неформального об’єднання також займають достатньо високі позиції, що дає підстави транснаціональним корпораціям розглядати країни БРІКС як найпридатніші для майбутніх зовнішніх інвестицій. На останніх самітах БРІКС 2010-2012 років розглядалися можливості об’єднання як нового центру сили, міжнародної безпеки і миротворчості, перспективи його інституціоналізації, реформування на базі БРІКС міжнародної фінансової архітектури, проблеми альтернативної енергетики, місце БРІКС в інформаційному просторі західних країн, що уможливлює поступову трансформацію об’єднання в повноформатний механізм взаємодії з важливих питань світової економіки і політики [4; 5].

Водночас країни БРІКС мають значні відмінності на рівні економічного розвитку, політичного устрою та за географічними регіонами, що визначає особливості формування національних інтересів і вибір пріоритетів розвитку, які можуть не збігатися. Так, між країнами БРІКС спостерігається жорстка конкуренція за лідерство і низка нерозв’язаних проблем. Китай та Індія мають спірні питання щодо кордонів, протистояння в торгівлі. Росія має проблеми у відносинах з Індією через надання гуманітарної допомоги і ситуації навколо Пакистану. Кожна з країн БРІКС має внутрішні проблеми, зумовлені політикою національних лідерів, що значно стримує ініціативи з розвитку об’єднання. У міжнародних відносинах країни БРІКС більше орієнтуються на відносини зі США як світовим лідером, ніж на взаємодію між собою. Основні проблеми країн БРІКС формуються у сфері глобальної енергетичної та продовольчої безпеки, протидії змінам клімату, подоланні бідності, у стимулюванні інновацій. У сфері інформаційної безпеки країни БРІКС дотримуються стратегій і програм регіональних організацій, до яких вони належать і які демонструють різні підходи до розуміння глобальних інформаційних загроз і практики протидії викликам високих технологій [5].

Відтак, Бразилія як член Організації Американських Держав підтримує ініціативу США зі створення глобальної культури кібербезпеки і протидії інформаційному тероризму, яка спрямована на запобігання та знешкодження кібератак, боротьбу з кіберзлочинністю, захист критично важливих інфраструктур і мережевих систем. Підсумком цієї ініціативи було створення Міжамериканської мережі груп реагування на надзвичайні ситуації в комп’ютерній сфері, визначення і прийняття єдиних стандартів галузі, здійснено модернізацію нормативно-правової бази для боротьби з кіберзлочинністю, зокрема, приєднання до Європейської конвенції про кіберзлочинність як модельного інструменту в боротьбі з кіберзлочинами в межах асоціації.

Сучасна політика інформаційної безпеки Бразилії пов’язана з концепціями інформаційного протиборства США і пріоритетами співробітництва у форматі «інформаційної парадигми», що передбачає інформаційно-технологічні переваги держави, здатні зберегти досягнуту в докризовий період стабільність і забезпечити посткризовий розвиток, зробити прогнозованішим перебіг соціальних конфліктів, запобігти суперечностям у суспільстві [6]. Відповідно, співпраця Бразилії в межах ОАД характеризується поворотом до мілітаризації інформаційної сфери, яка означає тіснішу координацію політичних і силових структур у сфері «кібербезпеки», а також визначенням військових і невійськових аспектів психологічних та інформаційних операцій. У забезпеченні регіональної безпеки ОАД готова на певні ідеологічні компроміси з Росією і Китаєм, а саме, до згоди на закріплення за цими та іншими державними або наддержавними утвореннями «сфер відповідальності» для підтримки регіональної безпеки, що є прийнятним для Бразилії як учасниці неформального об’єднання БРІКС.

Принциповою новизною ініціативи інформаційної безпеки в північноамериканському регіоні можна вважати й залучення до програм обороноздатності військових структур, хоча до 2008 року питання інформаційної безпеки розглядалися як суто технічні завдання для цивільних фахівців з огляду на те, що «інформаційні озброєння» за своєю природою асиметричні, їх легко замаскувати під інші види деструктивних інформаційних впливів, а реальне джерело і належність інформаційних озброєнь можуть бути конфіденційно прихованими в кіберпросторі, оскільки агресія може здійснюватися латентно з території третіх країн, які не будуть відстежувати інформаційні операції, а нарощування військово-інформаційного потенціалу можна представити «наслідком науково-технічного прогресу».

Головними суб’єктами атак щодо країн ОАД, а відповідно й Бразилії, відзначається в експертних оцінках, є Росія і Китай, що суперечить намірам співробітництва країн БРІКС у сфері безпеки. На другому місці — структури організованої злочинності, більшість яких використовують хакерські угруповання Китаю, Індії, Пакистану для виведення з ладу інформаційних систем або суттєве уповільнення їх роботи, щоб створити перешкоди для протидії кібератакам [7].

Поширення інформаційних озброєнь як зброї масового ураження, прагнення екстремістських і терористичних груп отримати до них доступ, інформаційна революція у військовій справі, заснована на високих технологіях, висока уразливість сучасних суспільств від медіа-впливів за своєю сукупністю і в поєднанні з викликами глобальної кризи вимагають від держав ОАД повною мірою скористатися можливостями застосування «інформаційних озброєнь», врахували регіональні домовленості в національних стратегіях інформаційної безпеки. Водночас, зважаючи на різновекторність інформаційних загроз, ОАД рекомендувала державам-учасницям суттєво збільшити видатки на «психологічні операції» та «зв’язки з громадськістю» з метою просування регіональних та національних інтересів у міжнародній взаємодії. Зокрема, при Бібліотеці Конгресу США створено центральний депозитарій документів з проблем кібер-, медіа- та психотероризму з метою моніторингу теорії і практики інформаційно-психологічних впливів у сучасному світі, створення ефективної регіональної системи протиборства з інформаційними загрозами та об’єднання зусиль держав-членів ОАД у сфері інформаційної безпеки [8].

Учасники БРІКС Індія та ПАР, передусім, як члени міжурядового об’єднання Співдружності націй співпрацюють у його межах в інтересах загального миру, сприймаючи політику інформаційної безпеки з позицій належності Великої Британії до ініціативи спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС, спрямованої на протидію інформаційним і комунікаційним загрозам. Зокрема, Програми ЄС у сфері інформаційної безпеки стосуються співробітництва з Радою Безпеки ООН, зміцнення стратегічного партнерства зі США, Росією, Японією, Китаєм, Канадою та Індією; вдосконалення регуляторної політики щодо інформаційної безпеки, розробки і прийняття конвенцій, директив, рекомендацій і резолюцій; розробки доктрин європейської і національної політики інформаційної безпеки та зростання ролі ЄС у забезпеченні регіональної інформаційної безпеки.

Так, Індія (у форматі Організації оборонних досліджень і розробок) на рівні стратегічного партнерства підтримує запропоновану Росією концепцію конвенції з інформаційної безпеки з огляду на значне зростання кількості злочинів у цій сфері, з яких найнебезпечнішими вважаються злочини в кредитно-фінансовій сфері з використанням інформаційних технологій, і Європейську Конвенцію з кіберзлочинності, оскільки формування європейської системи інформаційної безпеки здійснюється на базі загальноприйнятих принципів, тобто, чіткого усвідомлення важливості чинників високих технологій, що впливають на стан національної безпеки, політичних, економічних, військових, етнічних, екологічних та інших складових демократичних процесів, взаємовигідних міждержавних відносин, механізмів колективного реагування на нові загрози, що набули трансконтинентального характеру [9]. Що стосується Південної Африки, то політика інформаційної безпеки держави передусім відповідає принципам Європейської Конвенції з кіберзлочинності, оскільки в ЮАР було розроблено і 2012 року затверджено відповідний документ про політику кібербезпеки Південної Африки. Крім того, некомерційна організація «Група інформаційної безпеки в Африці», яка була створена у відповідь на збільшення ІТ-безпеки і кібер-злочинності з метою допомоги організаціям з широким спектром інформаційних ризиків, що стоять перед африканським континентом, здійснює впровадження політики кібербезпеки для африканського співтовариства [10].

Розділ 2. БРІКС як гравець міжнародних економічних відносин

2.1. Характеристика країн-членів БРІКС, спільні риси та фактори об’єднання країн, що входять до складу БРІКС

Послідовність букв у слові визначається не тільки благозвучністю, але й тим, що саме слово в англійській транскрипції BRІ дуже схоже на англійське слово brіck — «цегла», таким чином, даний термін використовується як  позначення групи країн, за рахунок росту яких багато в чому буде забезпечуватися майбутній ріст світової економіки й фондових ринків зокрема.

Голдман-сакс не припускав наявність координації економічних політик між країнами БРІК. Тим більше не передбачалося, що країни БРІК утворять якийсь економічний блок або офіційну торговельну асоціацію, як Європейський союз. Однак, згодом  з’явилися ознаки, що «чотири країни БРІК прагнуть сформувати політичний клуб» або «союз», і в такий спосіб перетворити «свою зростаючу економічну владу в більший геополітичний «вплив»».

Члени БРІК характеризуються як найбільше що швидко розвиваються великі країни. Вигідне положення цим країнам забезпечує наявність у них великої кількості важливих для світової економіки ресурсів:

• Бразилія — багата сільськогосподарською продукцією
• Росія — найбільший у світі експортер мінеральних ресурсів
• Індія — дешеві інтелектуальні ресурси
• Китай — власник дешевих трудових ресурсів
• Південно-Африканський республіка — природні ресурси

Це головні ресурси, на які опираються економіки цих країн. Висока чисельність населення країн обумовлює дешевину праці в них і, відповідно високі темпи економічного росту.

Динаміка ВВП на душу населення в країнах БРІК в 1998-2009 роках, у доларах США.

Глобальна економічна команда Голдман-Сакс випустила звіт по дослідженню БРІК в 2005. Звіт затверджує, що в країнах БРІК число людей з річним доходом більше 3 000 $ подвоїться протягом  трьох років і досягне 800 мільйонів чоловік протягом  десятиліття. Це пророкує масивне збільшення середнього класу в цих країнах. ДО 2025 обчислене, що число людей у країнах БРІК, що заробляють більш ніж 15 000 $, може перевалити за 200 мільйонів. Це говорить про те, що величезне навантаження в попиті не буде обмежена лише основними товарами, але й вплине на більше дорогі товари. Відповідно до звіту, спершу Китай, а десятиліття через і Індія почнуть домінувати над світовою економікою. Все-таки , незважаючи на ріст, середній рівень багатства людей у більше розвинених економіках продовжить випереджати цей середній показник у країнах БРІК. Голдман- сакс оцінює, що до 2025 дохід на душу в шести самих густонаселених країнах ЄС перевищить 35 000 $, тоді як тільки приблизно в 24 мільйонів чоловік у БРІК будуть подібні рівні доходу.

Звіт також висуває на перший план більшу неефективність Індії у використанні енергії й згадує про значиму недопредставленість цих економік на глобальних ринках капіталу. Звіт також підкреслює величезне населення БРІК, що створює відносну легкість для затьмарення сукупного багатства «Великої Шістки», у той час як рівні доходу на душу населення залишаються далеко нижче норми сучасних промислово розвинених країн. Це явище торкнеться світових ринків, оскільки багатонаціональні корпорації спробують використовувати у своїх інтересах величезні потенційні ринки БРІК, роблячи, наприклад, набагато більше дешеві автомобілі й інші товари промислового призначення, доступні споживачам у межах БРІК замість розкішних моделей, які в цей час приносять більші доходи в автомобілебудуванні. Індію й Китай уже почали робити своя присутність відчутним в обслуговуванні й виробничому секторі на світовій арені. Розвинені економіки миру вже зробили серйозні замітки цього факту.

В остаточному підсумку, прогнозується, що значні розміри економік цих країн у майбутньому дозволить їм трансформувати економічний ріст у політичний вплив, що приведе до формування нової економічної еліти й знизить вплив «золотого мільярда».

2.2. Сучасний розвиток БРІКС як гравця міжнародних відносин

На частку складових у БРІК країн доводиться 26 % території Землі, 42 % населення планети (2,83 млрд людина) і 14,6 % світового ВВП.

Бразилія, Росія, Індія й Китай роблять близько 40 % пшениці (понад 260 млн т), 50 % свинини (більше 50 млн т), більше 30 % м’яса птаха (понад 30 млн т), 30 % яловичини (близько 20 млн т) від загальносвітового показника. У країнах БРІК зосереджено 32 % (0,5 млрд га) загальносвітових орних земель.

Бразилія, Росія, Індія й Китай мають значний інтеграційний потенціал, реалізація якого дозволить більш ефективно впливати на глобальні процеси.

«The Economіst» видає щорічні таблиці соціально-економічної національної статистики у своєму «Кишеньковому світі в цифрах» (англ. Pocket World іn Fіgures). Прогнозування світового ранжирування країн БРІК і економічних систем відповідно до  різних категорій створює камінь спотикання для розуміння загального в економічних основах БРІК. Економічні аргументи дають можливість зарахувати до БРІК, наприклад, Мексику, тоді як включення ПАР у цю групу необґрунтовано. Робота Голдман Сакс, опублікована в грудні 2005, пояснила, чому Мексика не була включена в оригінальний БРІК. Відповідно до роботи, серед узятих в увагу країн тільки в Мексики й, можливо, у Кореї є потенціал, щоб конкурувати із БРІК, але ці країни мають економіки, які засновники БРІК вирішили виключити спочатку, тому що вони розглядалися як більше розвинені. Відповідно до цієї праці, Мексика стає шостий по величині економікою, зайнявши позицію перед Росією.

Налагодження політичних взаємозв’язків у рамках БРІК почалося у вересні 2006 року, коли під час 61-й сесії ООН у Нью-Йорку відбулася зустріч міністрів закордонних справ чотирьох країн. Надалі  відбулося ще три зустрічі, включаючи повноформатну зустріну в Єкатеринбурзі 16 червня 2009 року.

Перша (коротка) зустріч глав держав БРІК відбулася 9 липня 2008 року в Тояко-Онсен (Хоккайдо, Японія) після зустрічі «Великої вісімки». У зустрічі взяли участь Президент Росії Дмитро Медведєв, Голова КНР Ху Цзиньтао, Прем’єр-міністр Індії Манмохан Сингх і Президент Бразилії Луїс Инасиу Лула да Силва й домовилися про проведення повномасштабного саміту глав держав БРІК в 2009 році.

Після цього двічі зустрічалися міністри фінансів країн БРІК (у бразильському Сан-Паулу 7 листопада 2008 року й у Лондоні 13 березня 2009 року), а 29 травня 2009 року президент Росії Д. А. Медведєв зустрівся в Кремлі із представниками країн групи БРІК, відповідальними за питання безпеки (секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевым, Міністром — керівником Секретаріату по стратегічних питаннях при Президенті Федеративної Республіки Бразилії Роберто Мангабейра Унгером, радником Прем’єр-міністра Республіки Індії по національній безпеці Маянкоте Келатх Нараянаном і членом Державної ради Китайської Народної Республіки Дай Бинго).

12 листопада 2010 року на саміті G20 у Сеулі Південно-Африканський Республіка виразила бажання приєднатися до БРІК. 21 грудня президент Росії Дмитро Медведєв і прем’єр-міністр Індії Манмохан Сингх прийняли спільну заяву, у якому схвалили ідею підключення ПАР до діяльності БРІК. 24 грудня 2010 міністр міжнародних відносин і співробітництва ПАР Маите Нкоана- Машабане заявила, що вона одержала повідомлення по телефоні від глави МЗС КНР Ян Цзечи, відповідно до якого Китай, нинішній голова БРІК, за узгодженням з іншими країнами-членами організації запрошує ПАР стать повноправним членом БРІК (БРІКС). Голова КНР Ху Цзиньтао направив запрошення президентові ПАР Джейкобу Зуме взяти участь у саміті БРІКС у Китаї на початку квітня 2011 року.

Найбільшою економікою країн БРІК є Китай, який поступається лише США за паритетом купівельної спроможності. За докризовим прогнозами ВВП Китаю до середини століття повинне було перевищити ВВП США майже в 2 рази, а всі країни БРІК повинні були б увійти до шістки найбільших економік світу (на додаток до США і Мексиці). Сьогодні до шістки найбільших входить лише Китай.

Останні п’ять  років економіка Китаю зростала дуже динамічно. Її щорічне зростання  становило майже 11%. При таких  темпах зростання ВВП подвоюється  за 6-7 років.

За оцінками експертів Китай збереже досить високі темпи зростання, не дивлячись на кризу. У Індії також очікується досить бурхливе зростання в цьому році. Найбільший вплив світової криза справила на економіку нашої країни. За підсумками року очікується зниження ВВП на 8-8,5%. Це багато.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) показують інтерес з боку іноземних компаній і фондів (або повернення коштів резидентів через іноземні юрисдикції). Маючи намір розвивати бізнес у чужій країні, підприємці дивляться на те, що роблять інші, куди і які кошти вони вкладають.

Незважаючи на досить важку ситуацію в економіці, росіяни мають у своєму розпорядженні в середньому більш високими доходами, ніж жителі інших країн БРІК. Це притягує західних підприємців із різних галузей. Різниця, як видно, в деяких випадках досить значна. Наприклад, середній індієць своєму розпорядженні кошти в 10 разів меншими, ніж середній росіяни.

У країнах БРІК живе близько 40% всього населення нашої планети. Китай і Індія — найбільші країни світу за кількістю жителів. Уявіть, що кожен п’ятий житель планети — китаєць. Росія з 141 мільйоном чоловік замикає четвірку і займає 9 місце серед усіх країн світу. Цікаво, що до оцінки розвитку країн з такою великою кількістю населення як у Китаї та Індії можуть бути незастосовні звичні нам закони соціальної та економічної динаміки.

Економічна діяльність країн учасниць БРІК уже зараз впливає   на світову економіку й економіку усередині цих країн. Даний вплив може бути як негативним, так і позитивним. Позитивні сторони існування БРІК в основному можна розглядати з погляду  впливу на економіку самої країни.

Позитивний вплив діяльності БРІК можна розглядати з 2 позицій:

1. с позиції впливу на внутрішні процеси країни вхідної в БРІК;
2. с позиції впливу на світову економіку.

Так до позитивних сторін діяльності БРІК можна віднести:

1. Підвищення інвестиційної привабливості країн БРІК.

Так країни БРІК поступово перестають сприйматися лише як джерело дешевої робочої сили й природних ресурсів: нове дослідження PrіcewaterhouseCoopers свідчить, що керівники найбільших світових компаній дивляться на країни BRІ (Бразилія, Росія, Індія й Китай) скоріше як на найбільший новий ринок збуту. Більшість із них думає про те, щоб розгорнути роботу в цих країнах, хоча майже всі визнають, що глобалізація веде до негативного ускладнення бізнесу й появі нових ризиків.

2. Промисловий ріст у країнах-учасницях БРІК.

Промисловий ріст у Китаї й Індії підтримує попит на метал і нафту. Тому, що розвиваються країнам, поки не слід побоюватися падіння котирувань на сировинних біржах.

3. Ріст рівня доходів у країнах БРІК.

Приплив у країни грошей від сировинного експорту стимулює ріст добробуту населення. В основному внаслідок діяльності країн БРІК збільшаться доходи окремих груп людей, власників великих високоприбуткових підприємств.

4. Стимулювання розвитку світової економіки.

Вихід на світовий ринок великих підприємств із країн БРІК сприяє росту конкуренції серед виробників, що позитивно позначається на розвитку світової економіки.

5. Поліпшення демографічної ситуації країнах БРІК.

Зростання доходів населення країн БРІК неминуче приводить до поліпшення рівня життя й відповідно до підвищення народжуваності й тривалості життя населення.

6. Підвищення рівня стабільності валюти країн БРІК.

Країни БРІК, також стають багатше шляхом підвищення вартості валюти. Валюти мають тенденцію підвищуватися, оскільки більше висока продуктивність приводить економіки до зближення рівня паритету купівельної спроможності (ППС) з рівнем валютного курсу. Проглядається чітка тенденція в тім, що країни з високим рівнем доходу на душу населення встановлюють валютний курс, наближений до ППС. У всіх країнах БРІК курс валют установлений набагато нижче, ніж прийнятий згідно ППС.

У міру розвитку економік темпи росту знижуються, а обмінний курс валют підвищується. І зростаючі валюти, і швидкий економічний ріст разом поступово збільшують доларовий ВВП на душу населення, і розходження між країнами БРІК і розвиненим миром повільно стираються.

7. Підвищення рівня політичної стабільності країн БРІКС,

Наступні кілька десятиліть кожна із країн БРІКС стикнеться з різними труднощами політичних перетворень. Для деяких країн (особливо для Росії) інституціональні перетворення є найбільш важливими в прискоренні економічного росту.

Якщо позитивний вплив існування БРІКС робить в основному на самі країни вхідні в БРІК, то негативні сторони цього явища розглядають стосовно до світової економіки.

Негативні наслідки діяльності країн БРІКС можна виділити в наступне:

1. Глобалізація економіки.

Деякі економісти схильні розглядати глобалізацію економіки, як негативне явище.

2. Перегрупування світових валют.

Високий темп росту може привести до збільшення прибутковості інвестицій у цих країнах і підвищеному попиті на капітал. Питома вага БРІК в інвестиційних портфелях може різко підвищитися. Капіталу в їхню сторону може минути стільки, що це приведе до перегрупування основних валют.

3. Можливість появи нестабільності світової економіки,

Зсув балансу участі країн у світовій економіці приведе до можливої нестабільності. Так у нині розвинених країнах у майбутньому можуть трапитися нові економічні кризи, пов’язані з перерозподілом світового капіталу.

Незважаючи на всі виявлені негативні сторони позитивні сторони економічного розвитку вищезгаданих країн перекривають всі мінуси.

Таким чином, на сьогоднішній день самими перспективними країнами для бізнесу, на думку багатьох аналітиків, є Бразилія, Росія, Індія й Китай, ПАР, або, як їх часто називають країни БРІКС.

2.3. Економічна ситуація в країнах БРІКС

Протягом останніх років БРІКС демонструють порівняно високі темпи економічного зростання (на рівні 3–8 %), що перевищує аналогічні показники провідних європейських країн — Франції та ФРН (в межах 0,2–0,8 %).

За оцінками провідних світових експертів, причина — в особливостях умов економічної діяльності країн БРІКС, зокрема — дешева робоча сила та порівняно невеликі соціальні видатки, що сприяє експорту продукції національного виробництва, а також дозволяє уникати значних дефіцитів державних бюджетів. Крім того, суттєвою перевагою зазначених країн (в першу чергу Росії) є їхнє володіння значними запасами природних ресурсів (у т. ч. енергоносіїв), що дозволяє забезпечувати власні потреби, мати зиск від їх експорту.

Та незважаючи на свої порівняно високі темпи економічного розвитку, країни групи БРІКС мають низку проблем, що не дозволяють в повній мірі реалізувати їхні економічні потенціали, а в деяких випадках знижують темпи економічного розвитку. Насамперед це стосується стагнації зовнішніх ринків згаданих країн, а також зменшення західних інвестицій внаслідок ускладнення економічної ситуації в США та Європейському союзі. До того ж таким окремим проблемним чинником є заходи керівництва КНР, що свідомо стримує зростання китайської економіки (через її «перегрів»), яка виступає в ролі одного з «локомотивів» економік країн БРІКС.

Необхідно зазначити, що кожна з країн БРІКС має свої характерні особливості, зокрема:

Китай (посідає місце лідера в групі) — володіє однією з найбільш потужних економік у світі з високими темпами росту (близько 9 % у 2011 році та 8 % у 2012 році). Так, за оцінкою міжнародної консалтингової компанії PricewaterhouseCoopers, за своїм економічним потенціалом КНР може випередити США вже протягом наступних чотирьох років. Зокрема, до  2017 року обсяг ВВП КНР становитиме 20 трлн. дол. США (за паритетною купівельною спроможністю), що перевищить відповідний показник США, а до 2030 року — близько 30,6 трлн. дол. США. При цьому, за даними Міністерства торгівлі КНР, у 2012 році Китай вже випередив США за обсягами зовнішньої торгівлі, досягши рівня 3,87 трлн. дол. США, в той час, як такий показник у Сполучених Штатах Америки становить 3,82 трлн. дол. США.

Зауважимо, що суттєвим проблемним чинником в економічному розвитку КНР є переважно експортна орієнтація економіки країни. А це робить її надмірно залежною від ситуації на зовнішніх ринках. Технологічне відставання від провідних західних країн та менш якісна китайська продукція, посилення кредитно-боргових проблем всередині Китаю (неспроможність підприємств та провінційних урядів розрахуватись за кредити, отримані від державних банківських установ), диспропорція економічного стану східних (приморських) та центральних і західних китайських провінцій — також вносять свої корективи в китайську економіку.

Маючи все це на увазі, керівництво КНР намагається не допустити погіршення економічної ситуації в країні, зосереджуючись на створенні умов для підвищення внутрішнього попиту на продукцію китайського виробництва, що компенсуватиме зниження обсягів її експорту. З цією метою передбачаються заходи з підвищення купівельної спроможності китайського населення (збільшення зарплат та соціальних видатків). Крім того, планується реструктуризація банківської сфери, що дозволить вирішити проблеми внутрішніх боргів.

А широкому залученню іноземних компаній до роботи в КНР (насамперед у високотехнологічній сфері) сприятиме, на погляд китайського керівництва, лібералізація китайської економіки, зокрема, послаблення державного контролю за її роботою. Важливе значення надається також посиленню енергетичної безпеки країни. Для цього Китай намагатиметься отримати більш широкий доступ до родовищ нафти та газу в інших регіонах світу (зокрема, в Африці та Центральній Азії), та впровадити нові технології видобутку сланцевих вуглеводнів на власній території.

Та навіть це, за оцінками західних експертів, протягом найближчих років не вбереже китайську економіку від певного «провалу». Так, уряд КНР вже знижує темпи економічного зростання країни (орієнтовно до 7 %) аби не допустити перевиробництва товарів.

Індія (утримується на другому місці в БРІКС за своїм економічним потенціалом) — зберігає відносно стабільну економіку з позитивною динамікою розвитку та високими інвестиційними можливостями. Так, за даними Міністерства фінансів Індії, у 2012 році зростання валового внутрішнього продукту країни становило 7,4 %, а загальні обсяги накопичених інвестицій досягли близько 30 % від ВВП. При цьому, згідно з прогнозами світових експертних установ, до 2030 року Індія може вийти на третє місце у світі (після КНР та США) за обсягом ВВП — на рівні приблизно 14 трлн. дол. США.

Все це дозволяє Індії успішно досягати своїх цілей у політичній, економічній та безпековій сферах, а також сприяє перетворенню індійської держави на привабливого партнера для інших країн.

В той же час темпи економічного розвитку Індії гальмуються нездатністю уряду країни до проведення ефективних економічних реформ (висока бюрократичність системи державного управління та її надмірне втручання у роботу індійської економіки); неефективністю індійського законодавства в інвестиційній сфері; слабким розвитком транспортної інфраструктури; дефіцитом кваліфікованих кадрів; складнощами, пов’язаними з перерозподілом ресурсів між малопродуктивним сільським господарством та високотехнологічними галузями промисловості, а також суттєвим відставанням останніх від провідних західних країн.

Наведені вище обставини, а також негативний зовнішній вплив призводять до падіння темпів економічного розвитку Індії, які у 2013 році очікуються на рівні близько 5,7 %. Крім того, прогнозується погіршення зовнішньоторговельного балансу Індії та збільшення дефіциту державного бюджету через падіння попиту на індійські товари.

Намагаючись впоратись з проблемами, уряд Індії турбується про покращення інвестиційного клімату в країні та пор доступ до передових технологій шляхом реалізації спільних економічних проектів з провідними західним країнами (у т. ч. в енергетичній та військово-технічній сферах). Крім того, вживаються заходи з підвищення ролі Індії в економічному розвитку Євразійського регіону за рахунок участі країни у створенні так званого «Нового шовкового шляху», який має з’єднати Південно-Східну Азію, Центральну Азію, Близький Схід та Європу в рамках єдиної транспортної системи. Індійське керівництво дбає також і про економію бюджетних коштів.

Бразилія — зберігає позитивну динаміку у розвитку національної економіки, однак має ряд суттєвих проблем, пов’язаних з негативним зовнішнім впливом. Насамперед це стосується зниження обсягів імпорту бразильських товарів Аргентиною та КНР (через власні економічні проблеми), які є основними торгівельно-економічними партнерами Бразилії.

В результаті протягом останніх двох років темпи росту ВВП країни знизились з 2,7 % у 2011 році до близько 2 % у 2012 році. У такій ситуації уряд країни був змушений витрачати золотовалютні резерви країни на підтримку національної економіки, що допомогло уникнути ще більших економічних проблем.

Намагаючись стабілізувати економічні процеси в країні, керівництво Бразилії вживає заходи: з пом’якшення грошово-кредитної політики (зниження ставок на кредити); реалізації планів державних закупівель для підтримання національної промисловості; оптимізації фіскальної політики (зменшення податків для реальних виробників); залучення приватних коштів у модернізацію та розвиток транспортної інфраструктури (зокрема, автошляхів та аеропортів).

Увага надається збільшенню обсягів видобутку та переробки нафти в країні за рахунок освоєння нових нафтових родовищ та спорудження нафтопереробних заводів. Окрема увага уряду країни приділяється також підвищенню ефективності сільського господарства (є однією з провідних галузей бразильської економіки) шляхом більш раціонального використання земельних угідь та застосування нових технологій.

За оцінками міжнародних консалтингових установ, наведені вище заходи дадуть змогу Бразилії збільшити обсяги ВВП країни до близько 4 % вже у 2013 році та утримувати даний показник на такому рівні протягом наступних років.

ПАР — володіє значним економічним потенціалом, однак в досить скрутному становищі через негативний вплив як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Основною проблемою економіки ПАР стало зниження зовнішнього попиту на продукцію національного економічного комплексу, яка, в основному, має сировинний характер (головною статтею південноафриканського експорту є продукція чорної металургії). В результаті темпи росту ВВП країни впали з 3,1 % у 2011 році до 2,5 % у 2012 році; крім того відбулось збільшення дефіциту державного бюджету країни та державного боргу (до 50 % від ВВП). Суттєвими негативними чинниками в ПАР залишаються також неефективність державної системи управління економікою (надмірна кількість керуючих структур, корумпованість та непрозорість роботи владних органів); загострення суперечностей між різними політичними силами у парламенті та уряді країни; нестача кваліфікованих кадрів; слабкий розвиток транспортної та енергетичної інфраструктури.

В процесі вирішення наведених проблем уряд ПАР здійснює кроки з підтримання приватного бізнесу, широко залучає іноземні інвестиції, стимулює кредитно-фінансову сферу, а також розвиває національну транспортну інфраструктуру. Увага надається процесу формування «середнього класу», що має розширити обсяги внутрішнього споживання та торгівлі. Основні сподівання керівництва ПАР — на поступове відновлення світової економіки та, відповідно, збільшення попиту на продукцію національної економіки. Це підвищить темпи росту ВВП країни у 2013 році до 4 % та збереже даний показник на такому рівні протягом наступних років.

Росія, незважаючи на свій потенціал, за своїми економічними перспективами вважається аутсайдером групи БРІКС. У неї зберігається переважно сировинний (енергетичний) характер економіки, що робить її залежною від поточної кон’юнктури на світових ринках. Так, внаслідок скорочення обсягів імпорту російських енергоносіїв та інших видів сировинної продукції торгівельними партнерами Російської Федерації (насамперед ЄС та Китаєм), темпи росту ВВП Росії знизились з 4,3 % у 2011 році до 3,5 % у 2012 році, та прогнозуються на такому ж рівні протягом наступних років.

Тому для Росії вкрай негативне значення стратегічного характеру має активізація заходів ЄС зі зниження енергетичної залежності від Російської Федерації, надлишок газу на світовому ринку через масове застосування США та іншими країнами новітніх технологій видобутку сланцевих вуглеводнів, а також виснаження російських родовищ нафти та газу.

Додатковими чинниками деструктивного впливу на російську економіку можна вважати: відтік іноземних капіталів із Росії; значні обсяги зовнішньої заборгованості російських банків та корпорацій за державними гарантіями (наближаються до обсягів золотовалютних резервів РФ); збереження фактичного державного контролю над економікою країни за умов високого рівня корумпованості та бюрократії державних органів влади РФ; незадовільний стан російської виробничої та транспортної інфраструктури; погіршення структури трудових ресурсів (старіння населення) та нестача висококваліфікованих кадрів.

Намагаючись забезпечити сталий розвиток російської економіки, керівництво РФ задекларувало продовження курсу модернізаційних реформ в країні, які передбачають залучення передових іноземних технологій, а також скорочення сировинної складової у структурі російського експорту. Крім того, вживаються заходи щодо викорінення корупції, посилення контролю над державними видатками та боротьби зі зловживаннями в економічній галузі. Водночас окремим напрямом дій Російської Федерації залишається збереження російських позицій на європейському ринку енергоносіїв, а також розширення виходу на енергетичні ринки країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Наведені заходи Росії поки що не мають високої ефективності та не дозволяють російській економіці наблизитися до рівня передових економік світу.

В цілому наведені обставини дозволяють зробити висновок про відсутність у країни групи БРІКС суттєвих переваг перед країнами Європейського Союзу з точки зору їх економічного розвитку. Фактично отримані ними результати в плані відносної стабільності та порівняно високих темпів зростання національних економік були досягнуті здебільшого завдяки суттєвому обмеженню видатків на соціальну сферу. Сприятливим чинником для Росії стало збереження високих цін на нафту, як основи її експорту.

По суті, ЄС та БРІКС демонструють дві різні моделі економічного розвитку, перша з яких передбачає досягнення високих результатів за рахунок застосування передових технологій, а друга — експлуатацію робочої сили та природних ресурсів. З огляду на зазначене, досить некоректними є твердження деяких експертів (насамперед російських) щодо «переваги групи БРІКС над Європейським Союзом», з чого робиться висновок про ніби-то «занепад Західного світу» та, зокрема, «недоцільність європейської інтеграції України». В дійсності, як було показано вище, ситуація має зовсім інший характер, і її не можна не враховувати при визначенні економічної стратегії нашої держави.

Розділ 3. Суперечності та перспективи розвитку країн БРІКС: тенденції і перспективи

Світова спільнота активно обговорює можливість існування формату БРІКС, але погляди розділилися: або угруповання буде мати глобальний вплив, що виражатиметься не лише у щорічних зустрічах та обговоренні актуальних питань, а й у діяльності угруповання як інституціональної структури з вагомим політичним впливом, або БРІКС затримається на етапі об’єднання зусиль і формуванні спільних інтересів.

Російські політичні діячі вбачають перспективи розвитку БРІКС у реформуванні застарілої фінансово-економічної архітектури світу, враховуючи швидке економічне зростання країн БРІКС, забезпеченні мирного способу вирішення міжнародних конфліктів, вдосконаленні законодавчої бази міжнародного права, модернізації соціальної та культурної сфери країн — членів БРІКС, а також у взаємодоповнюючій кооперації між країнами угруповання [7, с. 125].

У сучасній міжнародній системі ідея об’єднання країн БРІКС частково сприймається як форма протистояння США або альтернатива «вісімці» чи «двадцятці».

Незважаючи на неоднозначні оцінки експертів та політичних діячів, група БРІКС уже неодноразово проводила зустрічі з метою обговорення спільних проблем. Перший офіційний саміт групи відбувся у 2006 році в Єкатеринбурзі (Росія).

Результатом першого саміту стала спільна заява країн — лідерів БРІК щодо майбутніх перспектив співпраці. Основні акценти було зроблено на підтвердженні спільних поглядів щодо посилення фінансово-економічного стану країн, зміцненні міжнародної законодавчо-правової бази, посиленні міжнародної торгівлі та покращанні інвестиційного клімату, підвищенні енергоефективності, співробітництві в соціальній сфері, галузі науки та освіти. На саміті прийнято окремий документ щодо глобальної продовольчої безпеки [10].

Участь у самітах перетворилася на звичну практику для країн БРІК, і наступного, 2010 року другий саміт було проведено у Бразилії. Протягом року між країнами встановилися надійні партнерські відносини згідно з визначеними на першому саміті пріоритетами розвитку. Результатами другої зустрічі стало висунення більш конкретних цілей та завдань щодо майбутнього співробітництва. Було обговорено спільні дії з глобального управління, міжнародних економічних і фінансових питань, міжнародної торгівлі, сільського господарства, енергетики, боротьби з бідністю, змін клімату, тероризму та ін. [12].

Після проведення другого саміту значення БРІК у світовому просторі значно посилилося. Перші кроки до спільного вирішення проблем — зустрічі міністрів країн- учасниць — виявили серйозні наміри лідерів угруповання. Згідно з рішенням зустрічі міністрів іноземних справ (березень 2010 р.), у лютому 2011 р. до складу БРІК було прийнято Південно-Африканську Республіку. Після її приєднання назва групи змінилася на «БРІКС» (від англ. «South Africa» — «Південна Африка»; додали літеру «S» — «BRICS») [6].

Вагомим внеском у розвиток та укріплення позицій БРІКС стало прийняття декларації за підсумком третього саміту країн в Індії, що відбувся у 2011 р. Країни визнали групу «однією з головних платформ діалогу і співпраці у сферах економіки, фінансів та розвитку». Згідно з декларацією країни підтвердили, що працюють на принципах відкритості, солідарності й взаємодопомоги, і підкреслили, що їхні дії не налаштовані на протистояння будь-якій третій стороні [1].

Декларація, прийнята в м. Санья у 2011 р., визначила країни БРІКС як групу прогресивно діючих країн у всіх сферах глобального управління, зокрема у питаннях фінансової системи та політичного спрямування. Одним із значущих питань на саміті було застосування нової формули обчислення ВВП країн — на основі паритету купівельної спроможності, що надасть можливість країнам, що розвиваються, збільшити свою значущість завдяки перерозподілу голосів у МВФ.

Визначальним є продовження взаємодії країн за узгодженим планом дій, включаючи нові пріоритети діяльності — освіту, охорону здоров’я, науково-технічний прогрес, культуру та спорт.

Формат БРІКС, за підсумком третього саміту, — це група країн, які відстоюють не лише свої інтереси, а й інтереси країн з економікою, що розвивається, та не мають значних повноважень при прийнятті глобальних рішень.

Інституціоналізація і правова основа угруповання БРІКС є першочерговим питанням для обговорення в політичному середовищі. Адже повноправне функціонування організації можливе лише за умови надання їй повноважень приймати спільні рішення, що матимуть вплив на розвиток світової системи взаємовідносин.

У березні 2012 р. відбувся четвертий саміт БРІКС, що зафіксував серйозні наміри країн щодо формування нової світової системи управління. Темою заходу був фінансовий розвиток групи. БРІКС закликало, аби було прийнято до уваги інтереси і можливості країн, що розвиваються, при формуванні політики МВФ, а також залученні нових інноваційних кредитних інструментів у політиці Всесвітнього банку з метою забезпечення розвитку таких країн. БРІКС виступило за перетворення Всесвітнього банку в багатосторонній інститут та обрання керівників ВБ на основі відкритого голосування задля відображення інтересів усіх країн, що мають значний потенціал розвитку. Інноваційною формою взаємодії країн БРІКС було визначено намір створити власний банк розвитку з метою врегулювання глобальних фінансових питань [4].

Дослідження російсько-канадської дослідної групи показало, що діяльність БРІКС має не лише декларативний характер, а й підтверджується прийняттям рішень і впровадженням реформ згідно з визначеними напрямами дій. За результатами діяльності, запланованої до виконання у 2011 р., у дослідженні «Звіт про виконання 2011 Санья БРІКС Саміт» було визначено п’ять напрямів взаємодії: реформа міжнародної фінансової системи, фінансова підтримка розвитку товарних ринків, кліматичні зміни, партнерство задля розвитку Африки та міжнародна торгівля. У досліджені визначено, що Індія є країною, яка здійснила зміни за кожним із напрямів, активними діями також відзначилися Китай та Бразилія [5].

Остання зустріч країн запропонувала нові стратегічні плани і задекларувала прагнення співпрацювати у сферах енергетичного співробітництва, народонаселення, молодіжної політики держав.

Серед різноманіття глобальних проблем, які постали сьогодні у світі, країни БРІКС наголошують на подоланні насильства та підтримці миру, безпеки і порядку у відносинах між країнами та народами. Лідери країн виступають за підтримку стабільності й надання допомоги країнам, які перебувають у нестабільному політичному, економічному стані, а саме країнам Близького Сходу, Північної Африки.

Отже, майбутнє організації полягає у формуванні довгострокової стратегії співробітництва, спрямованої на посилення позицій країн у світовій системі взаємовідносин, що досягається шляхом спільних дій та програм, дипломатичного діалогу світових лідерів і потенційних провідних центрів економічного розвитку.

Висновки

Спільна діяльність країн БРІК- Бразилії, Росії, Індії і Китаю — грає фундаментальну роль у процесі формування нового світового порядку.

Група країн БРІК, куди входять Бразилія, Росія, Індія й Китай, є сьогодні, по загальному визнанню експертів, самою динамічною четвіркою миру по залученню іноземних інвестицій і загальному економічному розвитку. ВВП БРІКС по паритетній купівельній спроможності вже перевершує ВВП Євросоюзу й далі, як прогнозують фахівці, цей розрив буде лише збільшуватися. Бурхливий економічний розвиток робить вкладення в нерухомість країн БРІК особливо привабливими, оскільки приносять 40- 80% прибутку в рік. Непогано ростуть і фондові ринки цих країн. А от Росія поки стоїть на узбіччі інвестиційного процесу — загальна прибутковість від вкладень у нерухомість і акції незрівнянно нижче, ніж в інших членів БРІКС.

Сукупність цих факторів, а також швидкий ріст і прогресуючі обсяги ринку залучають більші корпорації й роблять ринки країн БРІКС притягальними для великих інвестицій, а кількість зацікавлених споживачів представляють величезні можливості для розвитку бізнесу як у короткострокової, так і в довгостроковій перспективі.

Список використаної літератури

1. Алексєєва Т. Міжнародні організації: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 200с.
2. Балабін В. Міжнародні неурядові організації: навч. посібник / Військовий ін-т Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / Віктор Володимирович Балабін (заг.ред.). — Вид. 2-ге, доп. — К. : [Логос], 2009. — 129с.
3. Биков О. М. Науково-технологічна складова зростання економіки Китаю в групі країн БРІКС [Текст] / О. М. Биков // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 9. — С. 55-62
4. Ковалевський В. В., Козак Ю. Г., Грищенко С. Г., Новацький В. М., Макогон Ю. В.. Міжнародні організації: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф- тів / Одеський держ. економічний ун-т / Ю.Г.,Ковалевський,В.В. Козак (ред.). — О. : Астропринт, 2005. — 288с.
5. Кучик О. Міжнародні організації: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин / Олександр Сергійович Кучик (ред.). — 2-е вид., переробл. і доп. — К. : Знання, 2007. — 749c.
6. Міжнародні організації в системі світогосподарських зв’язків: Навч. посіб. / Дніпропетровський національний ун-т / О.Л. Притикіна (уклад.). — Д. : РВВ ДНУ, 2003. — 48с.
7. Мокій А. Міжнародні організації: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Укоопспілка; Львівська комерційна академія — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. — 208с.
8. Напрями та інструменти антикризової політики країн БРІКС/ Е.В. Кулиш, В.А. Телюк // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 53-63.
9. Ноздрев С. В. Современный етап и перспективы финансовой интеграции в Азии / С. В. Ноздрев // Российский внешнеэкономический вестник. – 2008. – № 9. – С. 36-48.
10. Роль КНР у валютно-фінансовій інтеграції азійських країн та в рамках БРІКС / Н.В. Резнікова // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 227. — С. 71-74.
11. Самойлова, Ля. Брікс: можливості й перспективи / Л. Самойлова, Т. Кузьмич // Зовнішні справи. — 2013. — № 9. —  С. 26-31
12. Соглашение стран БРИК до конца 2012 за отказ от доллара? : [Электронный ресурс] // Dokumentika.org: ежедн. интернет-изд. – 2012. – 29 марта. – Режим доступа : http://dokumentika.org/ekonomicheskoe-oruzhie/soglashenie-stran-brik-do-kontsa-2011-za-otkaz-ot-dollara.
13. Циганкова Т. Міжнародні організації: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К., 2003. — 143с.