Страхування матеріальних цінностей під заставу
Вступ
1. Форми забезпечення кредитів
2. Забезпечення кредиту заставою
3. Гарантії і поручительства
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назвемо їх у порядку економічної значущості.
1) Страхування товарних кредитів;
2) страхування кредитів під інвестиції;
3) страхування споживчих кредитів;
4) страхування кредитів, виданих під заставу;
5) страхування кредитів довіри.
Значної актуальності для вітчизняних банків на сьогодні набуло питання неповернення кредитів. Особливо це явище поширене у так званому секторі споживчого кредитування. Українські комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту, як застава рухомого і нерухомого майна, гарантії та поручительства третіх осіб.
Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Закон України "Про заставу" визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя [8].
Тема: „Страхування матеріальних цінностей під заставу”.
1. Форми забезпечення кредитів
Основна умова надання кредиту — висока ймовірність його погашення з відповідними процентами. Цієї умови можна досягти шляхом забезпечення суми наданого кредиту.
Основні форми забезпечення кредитів подано на Рис. 1.
Більшість кредитів надається під забезпечення; незабезпеченими (бланковими) кредитами користуються клієнти з високими прибутками, ліквідні, з чудовою репутацією.
До матеріального забезпечення банки ставлять такі вимоги:
— можливість оцінки забезпечення;
— висока ліквідність;
— невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна [7,c. 97].
Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав договір застави рухомого чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.
Перед укладенням договору застави банк повинен пересвідчитись документально (а в окремих випадках — перевірити на місці) щодо наявності майна, місцезнаходження та умов його зберігання, реальності реалізації тощо.
Згідно із Законом України «Про заставу» застава — це спосіб забезпечення будь-якого зобов'язання [8].
Кредитор, котрий приймає заставу, має право при невиконанні боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.
До оформлення застави та до заставодавця пред'являються певні вимоги (Рис. 2).
Предметом застави можуть бути нерухомість, товарно-матеріальні цінності, щінні папера, готова продукція, сировина, прибутки майбутніх періодів, майнові права тощо.
Якщо предметом застави є нерухоме майно: промислові і сільськогосподарські будівлі, комунікації, житлові будинки, квартири, земля, то договір застави (іпотека) має бути не тільки нотаріально завірений, а й накладено заборону на відчуження предмета іпотеки [8].
При забезпеченні товарними запасами предметом застави є партії сировини, матеріалів, готової продукції. Банки надають перевагу товарам, торгівля якими ведеться на біржі і на які легко визначити ринкову ціну. Крім цього, товарні запаси повинні бути застраховані. Є два способи оформлення такого забезпечення (Рис. 3).
Засобом забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника, який використовується при кредитуванні фірм роздрібної й оптової торгівлі.
Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які постійно проводять регулярні поставки товарів (надають послуги) за контрактами. Позичальник переуступає контракт банку, після чого всі надходження від покупця із сплати контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються в погашення кредитного боргу [5, с. 214].
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банкові належних до сплати рахунків за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги).
Забезпечення шляховими документами найчастіше використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Як заставу тут використовують коносаменти (документ, що засвідчує перевезення товару морським або річковим транспортом), авіа-накладні, залізничні й автодорожні накладні. Цей вид забезпечення передбачає обов'язкове страхування вантажу [5, с. 215].
У разі заставляння цінних паперів обов'язковою умовою є їх висока ліквідність, тому банки в заставу приймають державні цінні папери і папери відомих корпорацій.
Заставою можуть бути монети, зливки дорогоцінних металів, вироби із золота, срібла, платини, коштовні камені та ін., але цей спосіб забезпечення кредиту використовують рідко. Отже, заставою вважається актив, який виступає забезпеченням заборгованості. Застава обліковується на позабалансових рахунках груп № 950 «Отримана застава» і 951 «Надана застава»:
950 Отримана застава
9500 П Застава, за якої предмет застави залишається в заставника
9501 П Застава, за якої предмет застави передається банку
Призначення рахунків: облік усіх видів застав.
За кредитом рахунків проводяться суми активів, отриманих під заставу.
Застава обліковується в сумі, вказаній у договорі застави.
За дебетом проводяться суми застав після закінчення строку або при отриманні банком платежу (від реалізації застави) [5, с. 216]. Предмет застави та порядок її реалізації визначається згідно з чинним законодавством.
Гарантія як спосіб забезпечення кредиту – це зобов`язання третьої особи погасити борг позичальника при настанні гарантійного випадку (гарантійний випадок виникає тоді, коли позичальник сам не може погасити заборгованість і проценти за кредит).
Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформляється у формі гарантійного листа, де вказуються:
- назва організації-гаранта;
- назва банку-кредитора;
— назва організації позичальника;
— розмір, термін, призначення кредиту;
— процентна ставка за користування кредитом;
— номер поточного рахунку організації-гаранта і в якому банку цей рахунок відкрито [5, с. 217].
Гарантійний лист підписують керівники організації-гаранта, скріплюючи гербовою печаткою. Оформляють лист у трьох примірниках, один передається в банк гаранта, другий — у банк кредитора, третій — залишається в гаранта. Банк, що обслуговує гаранта, оформляє відмітку про прийом гарантійного листа і зобов'язується з поточного рахунку гаранта списати в порядку встановленої черговості платежів відповідну суму боргу і проценти за нею [5, с. 217].
Кредитування позичальника, забезпечене гарантією, здійснюється після того, як банк-кредитор отримає гарантійний лист із відповідною відміткою банку гаранта.
Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем про відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов'язань позичальника. Банк-кредитор перед укладенням договору поруки ретельно аналізує фінансовий стан і платоспроможність поручителя на основі документів, що подані банку-кредиторові, а також довідкових та архівних даних.
Страхування кредитів проводиться банками з 1990 року у двох формах:
— добровільне страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів;
— добровільне страхування ризику непогашення кредитів [1, с. 89].
У першому випадку страхувальником є позичальник, об'єктом страхування є відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і процентів за ним.
У другому випадку страхувальник — банк, а об'єкт страхування — відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та процентів за ним. У цьому разі сума страхових внесків враховується при встановленні процентної ставки за кредит [1, с. 90].
Для укладення договору страхування (може видаватись і страховий поліс, чи страхове свідоцтво) страхувальник подає страховику такі документи: заяву; статут організації; копію кредитного договору; баланс; контракт на поставку цінностей.
Перелік документів складає страховик. Основна мета подання документів — визначення ступеня страхового ризику.
Вивчивши клієнта, страховик встановлює страхову премію (внесок) у відсотках до страхової суми і залежно від терміну наданого кредиту. Договір страхування вступає в силу після сплати страхової премії, яка найчастіше сплачується одноразово і не пізніше дати видачі кредиту.
Найбільш важливим моментом у страхуванні є: встановлення розміру відповідальності, яку бере на себе страховик, визначення страхового випадку і відшкодування збитків. У вітчизняній практиці страхування кредитів амплітуда коливання відповідальності страховика досить широка. Є страхові товариства, що приймають до страхування 100 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту, але зовсім не беруть у розрахунок процентів за користування кредитом [1, с. 92].
Інші страховики виплачують відшкодування від 50 до 90 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту і процентів за ним.
Відповідальність страховика виникає, якщо страхувальник не повернув банку-кредиторові зазначену кредитним договором суму протягом 20 — 30 днів після дня сплати.
Укладаючи страховий договір, необхідно чітко обумовити термін, протягом якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку.
2. Забезпечення кредиту заставою
Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України "Про заставу" визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя [8].
У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати дострокового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступним стягненням з нього витрат зі страхування.
У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця. Отже, в таких ситуаціях ідеться про безпосереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконання ним зобов'язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Таким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страхувальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб'єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бенефіціантом [8].
Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхового процесу в разі настання страхового випадку (втрати предметом іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата страхового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплатоспроможністю позичальника. Водночас виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.
Порядок забезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою регулюється ЗУ «Про заставу» (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави. Як відомо, застава – це спосіб забезпечення будь-якого зобов’язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо [8].
У банківській практиці застава майна випливає із заставного зобов’язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і пітверджує право останнього у разі невиконання платіжного зобов’язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартості закладеного майна. В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. У договорі застави має бути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов’язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, стосовно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода. Предметом застави можуть як бути майно, так і майнові права. У разі надання кредиту під заставу майна банк повинен ураховувати низку важливих чинників і передумов кредитної операції. По-перше, позичальник має бути власником заставленого майна або мати право оперативного управління ним, яке визначено статутом або дорученням. По-друге, позичальник повинен подати офіційну інформацію, яка б потверджувала, що дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов’язаннями. По-третє, предмет застави має бути правильно оформлений як власність. По-четверте, предмет застави повинен мати визначену ціну, підтверджену документально (для нерухомості – довідка фірми, що має ліцензію на оцінку та документ про право власності). Очевидно, що предмет застави повинен мати цінність та користуватися попитом у разі його реалізації. Для банку головною вимогою до вибору предмета застави є рівень його ліквідності. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Предмет застави в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво є додатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами на місці має бути проведений огляд та оцінка майна [8].
Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більша ця різниця, тим вища забезпеченість позики. Комерційному банкові економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.
Банки розробляють і використовують у практичній роботі нормативи оцінки майна, що передається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такі предмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти, гарантії першокласних банків за умови попереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією, гарантії уряду. Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого «коридору» (вилки) нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження, ефективності використання приміщень, ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуванням ліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо. Щодо готової продукції і товарів в обігу, то найвищу оцінку мають предмети застави з високим рівнем ліквідності, запасом терміну придатності, який не менше ніж вдвічі перевищує термін дії кредиту [5, с. 226].
Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави. Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору на заставу товарів, матеріалів чи продукції слід ураховувати, що вони є предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.
Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини, оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною згодою залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя. Це окремо оговорюється в договорі застави. На зберігання заставодержателю передаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.
Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом. Застава рухомого майна реєструється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Така умова є необхідною, адже в іншому випадку позичальник може заставити своє майно одразу в кількох банках і одержати кредити, що в багато разів перевищують ринкову вартість цього майна. Запровадження електронного реєстру майна, прийнятого під заставу комерційними банками, дозволяє забезпечити дієвий контроль за майном, яке заставляється під кредити.
Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається закладом. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх випадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незручним. У банківській практиці як предмет закладу найчастіше використовується золото та інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.
3. Гарантії і поручительства
Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту – це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансово не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпечений гарантією, лише після того як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов’язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.
Зміст гарантійного листа має відповідати вимогам чинного законодавства і відображати існуючі економічні реалії. Дія гарантії припиняється після погашення відповідних позик. При виконанні зобов’язань за кредитним договором гарант має право зворотної вимоги до боржника. Може укладатися й окремий договір гарантії, відповідно до умов якого гарант у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором з банком-кредитором зобов’язується сплатити борг боржника кредитору в розмірі позики, відсотків за позику та пені [5, с. 231].
Формою забезпечення кредитів також є порука. В юридичній науці з позицій цивільного законодавства «гарантія» і «поручительство» часто розглядаються як тотожні поняття. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов’язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку. Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні банки – одні з найбільш надійних установ ринку гарантійних послуг [5, с. 233].
Практична робота установ банків із заставою і гарантіями (поручительствами) вимагає від банківських працівників високої юридичної грамотності, відповідних знань у галузі цивільного і заставного права. В економічному плані ефективність для банку гарантій і поручительств як форм забезпечення повернення кредитів залежить від платоспроможності організацій, які виступають у ролі гаранта (поручителя). Банк повинен у зв’язку з цим провести об’єктивний аналіз платоспроможності гаранта (поручителя).
Окрім згаданих, є й інші можливості забезпечення виконання кредитних зобов’язань, як-от: страхування ризику позики, уступка дебіторської заборгованості, неустойка (штрафи, пеня). До того ж в одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм забезпечення повернення позики. Головне, що необхідно пам’ятати, застосовуючи ці механізми, це те, що кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту [5, с. 234].
Висновки
Сучасне законодавство багатьох європейських країн дає змогу перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, Дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в обсязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь належної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладанням договору про заставу заставодавець зобов'язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страховика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості. Страхові тарифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах "від усіх ризиків". Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страхувальника, який одночасно стає заставодержателем. Інтегральною частиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.