Вступ

Розглядаючи економічну систему в цілому на сьогоднішній день ми бачимо ряд проблем які постають перед  господарюючими суб’єктами. Не достатня кількість інформації, невизначеність, конфліктність, призводить до ризику у процесі фінансової діяльності. Фінансова діяльність залежить від ряду ризикових чинників, які не можливо передбачити та управляти ними повністю, тому тема дослідження є досить актуальною.

Зазначимо, що багатогранність поняття ризик зумовлена різноманітністю чинників, що характеризують як особливості конкретного виду діяльності, так і специфічні риси невизначеності, за умов якої ця діяльність здійснюється. Такі чинники називають ризикотворними, розуміючи під ними сутність процесів та явищ, що впливають на виникнення (зумовлюють виникнення) того чи іншого виду ризику й характеризують його [3].

Проблему управління ризиками останнім часом досліджували багато українських та зарубіжних вчених. Серед них необхідно виділити праці І.О.Бланка, В. Вітлінського, В. Ситника, С.В. Сочнєва. До сьогоднішнього дня в управлінні ризиками не склалося однозначного визначення. Недостатнє теоретичне вивченням вказує на  складність даного явища.

1. Визначення цінового ризику

Цей вид ризику пов’язаний з несприятливими змінами в ціновій політиці як держави так і за її межами які впливають на фінансові операції.

Управління фінансовими ризиками являє собою специфічну систему методів та способів, які забезпечують різносторонню оцінку різних видів ризиків. Головним завданням у процесі управління фінансовими ризиками є забезпечення фінансової стабільності господарюючих суб’єктів.

На сьогоднішній день науковці вважають що важливим показником, які характеризує міру фінансового ризику є його рівень. В свою чергу рівень ризику характеризує прибуток господарюючого суб’єкта.

Господарська діяльність підприємства поєднана з численними ризиками, рівень яких зростає з розширенням обсягів діяльності і з бажанням керівників господарювання суб’єкта збільшити розмір одержуваного прибутку. Поняття ризику використовується в цілому ряді наук. Дослідження з аналізу ризику можна знайти в літературі з психології, медицини, філософії, й у  кожній з наук вивчення ризику ґрунтується на предметі досліджень даної науки природно, спирається на власні підходи й методи. Таке розмаїття напрямів дослідження ризику визначається багатоаспектністю цього явища.

Аналіз численних визначень ризику дозволяє знайти основні моменти, що є характерними для ризикової ситуації:

• випадковий характер події, що визначає, який з можливих наслідків реалізується на практиці;
• наявність альтернативних рішень;
• популярність чи визначеність очікуваних результатів;
• імовірність виникнення збитків;
• імовірність одержання додаткового прибутку.

Таким чином, категорію «ризик» можна визначити як небезпеку потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоодержання доходів порівняно з варіантом, що розрахований на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.

Хоча наслідки ризику найчастіше виявляються у вигляді фінансових втрат чи неможливості одержання очікуваного прибутку, однак ризик — це не тільки небажані результати прийнятих рішень. За певних варіантів підприємницьких проектів існує не тільки небезпека не досягти наміченого результату, а й можливість перевищити очікуваний прибуток. У цьому і полягає підприємницький ризик, що характеризується сполученням можливості досягнення як небажаних, так і особливо сприятливих відхилень запланованих результатів [2, c. 85-86].

Варто зазначити, що рівень фінансового ризику є основним показником оцінки фінансового ризику. Отже оцінка фінансового ризику є одним з основних в процесі управління фінансовими ризиками.

Ризики, пов’язані з купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуванню трьома різними шляхами:

• за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі фондового ринку;
• самострахування;
• страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім учасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.

Розглянемо коротко кожен з цих шляхів.

Фондові ринки світу підпорядковуються певним механізмам регулювання з боку держави. Залежно від того, які процеси та явища підлягають регулюванню та які засоби впливу на функціонування фондового ринку застосовує та чи інша держава, розрізняють всілякі його моделі. Причинами, що зумовлюють необхідність втручання держави в механізм функціонування фондового ринку, є:

• прагнення підтримати його ліквідність;
• забезпечення довіри до нього з боку інвесторів та емітентів, які отримують певні гарантії у разі настання небажаних для них подій.

Засобами, що забезпечують такі гарантії, є:

• ліцензування діяльності учасників фондового ринку;
• регулювання порядку випуску та обігу цінних паперів;
• встановлення відповідальності учасників фондового ринку;
• встановлення спеціальних державних гарантій для інвесторів та емітентів (страхування депозитів, обов’язкове надання інформації про емітентів тощо).

Крім цього, на ринку цінних паперів діє властивий йому механізм страхування, який називається хеджуванням. Зміст його полягає в тому, що з метою зведення до мінімуму ризику втрат від зміни рівня цін на ЦП інвестор, купуючи цінні папери, купує опціон на продаж, і навпаки, продавець цінних паперів купує опціон на купівлю. Це вимагає додаткових затрат від інвестора, але забезпечує йому певний рівень надійності [1, c. 44].

Ризик є об’єктивно неминучим елементом прийняття будь-якого господарського рішення в силу того, що невизначеність — неминуча характеристика умов господарювання. В економічній літературі не визначається різниця між поняттями «ризик» і «невизначеність», проте їх варто розрізняти. Перше характеризує таку ситуацію, коли настання невідомих подій дуже ймовірно і може бути оцінено кількісно, а друге — коли ймовірність настання таких подій оцінити заздалегідь неможливо. У господарській діяльності рішення, прийняте підприємцем, майже завжди сполучено з ризиком, обумовленим наявністю низки чинників невизначеності, заздалегідь не передбачених.

Одними з найбільш важливих і небезпечних видів ризику, є цінові ризики, тому що вони впливають на можливість втрати доходів і прибутку в господарській діяльності підприємств. Вони виявляються в підвищенні рівня цін на товари, що закуповуються, у зростанні рівня цін і тарифів на послуги сторонніх організацій, у зниженні рівня цін на реалізовані товари. Ціновий ризик постійно супроводжує господарську діяльність, тому що будь-яка невизначеність і зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства впливають і на рівень цін, і на динаміку цінового ризику. На рис. 1 показана залежність ризику, прибутку та ціни.

На графіку видно, що нульовий ризик можливий за мінімальних цін, що дозволяють здійснювати беззбиткову господарську діяльність (0; П1), а за найвищого ризику Р2 прибуток має найвище значення П3 (П3 > П2 > П1), але це забезпечується за рахунок зростання цін і за інших рівних умов, збільшується ймовірність недоодержання необхідного обсягу реалізації (тому що у разі зростання цін платоспроможний попит знижується). Таким чином, більш високий ризик дозволяє отримати більш високий дохід.

Інноваційну функцію ціновий ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, що стоять перед підприємцем (наприклад: розроблення та впровадження нових методів оптимізації сукупних витрат, методів продажу тощо).

Регулятивна функція виступає у двох формах: конструктивній та деструктивній. Ризик, як правило, орієнтований на одержання значущих результатів нетрадиційними способами. Тим самим він дозволяє переборювати консерватизм, догматизм, відсталість, психологічні бар’єри, що перешкоджають перспективним нововведенням. У цьому виявляється конструктивна форма регулятивної функції підприємницького ризику. Однак ціновий ризик може виступати як дестабілізуючий чинник, якщо рішення приймається в умовах неповної інформації, без належного обліку закономірностей розвитку явища. Отже, на практиці цінові рішення повинні бути обґрунтованими і мати антидеструктивний характер [3, c. 65-66].

Захисна функція цінового ризику виявляється в тому, що підприємець повен терпляче ставитися до невдач. Підприємство повинно мати правові, політичні та економічні гарантії, що стимулюють виправданий ризик. Для цього проводяться роботи, спрямовані на управління ціновими ризиками для зниження ймовірності їх виникнення.

Аналітична функція цінового ризику пов’язана з тим, що наявність невизначеності припускає необхідність вибору одного з можливих варіантів рішень, у зв’язку з чим підприємець у процесі ухвалення рішення аналізує всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш ефективні. Для цього необхідно використовувати різні методи економічного аналізу й добору альтернативних варіантів ціноутворення.

Таким чином, під ціновим розуміється ризик, що виникає за будь-яких видів господарської діяльності, пов’язаних з виробництвом товарів і послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими та фінансовими операціями, а також здійсненням науково-технічних проектів тощо.

Оскільки ціновий ризик має об’єктивну основу через невизначеність зовнішнього середовища та суб’єктивну в результаті ухвалення рішення самим підприємцем, успіхи й невдачі в господарській діяльності варто розглядати як взаємодію цілої низки чинників, які можна представити як зовнішні і внутрішні. Під зовнішніми чинниками варто розуміти ті умови, що підприємство не може змінити, але повинно враховувати, оскільки вони впливають на рівень цін і величину ризику. Зовнішні чинники взаємозалежні, зміна одного чинника може викликати зміни інших, а отже, їхній вплив на рівень ризику взаємозалежний.

Зовнішні чинники можна розділити на дві групи:

• чинники прямого впливу;
• чинники непрямого впливу.

Чинники прямого впливу безпосередньо впливають на рівень цінового ризику. До цієї групи варто віднести: зміни законодавства, що регулює господарську діяльність; конкуренцію підприємців; взаємини з партнерами; податкову систему; корупцію тощо.

Чинники непрямого впливу — це чинники, що можуть не справляти прямого негайного впливу на рівень цінового ризику, але сприяють його зміні. Це — політична ситуація, міжнародні події, економічна нестійкість країни, економічне становище галузі, стихійні лиха.

Не менш численні й внутрішні чинники, що впливають на рівень цінового ризику. Можна виокремити чотири групи чинників:

стратегія підприємства (у тому числі й цінова);

сукупні витрати;

ресурси та їх використання;

якість і рівень використання маркетингу.

Внутрішні чинники цінового ризику є наслідком недостатньо ефективної господарської діяльності підприємства. Тому аналізуючи цінові ризики, необхідно враховувати не просто внутрішні чинники, а й причини їх виникнення.

Причин може бути безліч: недостатньо ефективне інформаційне забезпечення аналізу цінових ризиків та фінансової економічної діяльності підприємства; питання, пов’язані з організацією праці та матеріально-технічним забезпеченням; використання фінансових ресурсів тощо. Результатом викладених вище причин та чинників є зростання рівня цін і як наслідок зниження обсягів реалізації й прибутку з неодмінним збільшенням рівня сукупних витрат.

Із перелічених причин можна виокремити дві, які обумовлюють динаміку цін та підвищення ймовірності ризикових ситуацій [8, c. 71-72].

Однією з основних внутрішніх причин, що впливають на рівень цінового ризику, є недбала організація діяльності фірми внаслідок некомпетентності керівника, а також некомпетентності персоналу фірми. Дуже великий вплив на ступінь ризику справляють такі чинники: відсутність професійного досвіду керівника підприємства; слабкі загальноекономічні знання керівництва та персоналу підприємства; фінансові прорахунки; відплив конфіденційної інформації з вини службовців; недостатня адаптація підприємства до змін у навколишньому ринковому середовищі; брак знань у галузі маркетингу, ціноутворення тощо.

Наступною причиною, що чинить значний вплив на рівень цінового ризику, є якість продукції, послуг. Якість продукції належить до найважливіших показників діяльності підприємства. Погіршення якості реалізованого товару призводить до зниження конкурентоспроможності підприємства і як наслідок до збільшення рівня цінового ризику.

Під якістю розуміється сукупність властивостей товару, що обумовлюють здатність задовольняти певні потреби відповідно до його призначення. Погіршення якості продукції може бути наслідком як зовнішніх (постачання недоброякісних товарів), так і внутрішніх (порушення правил збереження товарів тощо) чинників. Тому на підприємстві повинна діяти чітко організована система управління якістю, орієнтована на інтереси споживачів, що залучає всі підрозділи і прийнятна для всього персоналу.

Щоб прийняти ефективне цінове рішення, що забезпечує найбільшу ймовірність одержання необхідного обсягу прибутку з найменшими сукупними витратами відповідно до завдань мінімізації та програмування цінового ризику, варто виявити, кількісно намітити, оцінити й зіставити окремі елементи ціни, виявити й визначити взаємозв’язок, тенденції та закономірності з описом їх у системі економічних показників.

У ринковій економіці підприємець приймає цінове рішення в умовах невизначеності, тому що в цій економічній системі жоден із суб’єктів заздалегідь не знає, яке цінове рішення приймуть конкуренти. Невизначеність може виникнути навіть за умови однозначного вибору, у разі прийняття рішення в умовах, коли стан зовнішнього середовища невідомо чи швидко змінюється. Суть цінового ризику розкривається у функціях, що він виконує в підприємницькій діяльності. Можна виокремити такі функції: інноваційну, регулятивну, захисну та аналітичну.

Отже, в умовах недостатності, нечіткості або просто браку інформації психологічні механізми прийняття ризикованих рішень виходять на перший план. У процесі господарської діяльності суб’єктам господарювання необхідно застосовувати єдиний механізм  оцінки та управління ризиками, який матиме особливе значення і стане  одною з важливих умов забезпечення економічної безпеки та ефективної роботи. Тому виникає необхідність в єдиному механізмі, який дозволить, базуючись на знанні різних прийомів і методів управління ризиками, на умінні правильно і швидко оцінювати конкретну економічну ситуацію, бути здатними швидко знайти правильний, вихід з ризикованої ситуації.

Робота зі зниження цінового ризику, як правило, ведеться підприємцем у двох напрямах:

• запобігання появи можливих цінових ризиків;
• зниження впливу цінового ризику на результати фінансово-господарської діяльності.

Перший напрям полягає у спробі уникнути будь-якого можливого для підприємства ризику. Більшість рішень про запобігання цінового ризику приймається на стадії ухвалення рішення [1, c. 58-59].

Даний напрям зниження ризику є найбільш простим. Він дозволяє цілком уникнути можливих втрат і невизначеності, але, з іншого боку, не дозволяє одержати той обсяг прибутку, що пов’язаний із ризикованою діяльністю. У разі використанні цього напряму варто враховувати такі моменти:

• абсолютно неможливо запобігти ціновим ризикам;
• запобігання одному виду ризику може призвести до виникнення інших;
• імовірний обсяг прибутку від цінового рішення може значно перевищувати можливі втрати у разі настання ризикової ситуації.

2. Особливості страхування ризиків на фондовому ринку

Своєрідним способом страхування на фондовому ринку є розміщення цінних паперів через інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, солідні дилерські фірми, що забезпечує диверсифікацію, отже, більшу надійність вкладених грошових засобів.

Котирування цінних паперів на фондовому ринку теж може розглядатися як елемент страхового захисту.

Зазначені методи страхування вмонтовано в механізм функціонування фондового ринку і вони не потребують наявності третьої сторони — професійного страховика.

До самострахування інвестор вдається тоді, коли немає достатньо надійних механізмів захисту його інтересів як в межах діючої моделі фондового ринку, так і в межах діючої системи страхування інвестиційних ризиків професійними страховиками. Найпоширенішим способом самострахування в даній галузі є відмова інвестора вкладати капітал у ту чи іншу країну, в той чи інший проект.

Якщо ж інвестор страхує себе від можливих збитків у зв’язку з операціями на фондовому ринку, звертаючись до страховиків, які не беруть участі в угоді, то таке страхування і є власне страхуванням фінансових інвестицій.

Розвиток світового страхового ринку протягом останніх десятиліть ознаменувався виникненням і розвитком нових механізмів передавання страхових ризиків, які створили альтернативу традиційному перестрахуванню. Таким механізмом стало використання можливостей фондового ринку для фінансування певних груп ризиків шляхом емісії та розміщення спеціальних цінних паперів, зокрема облігацій катастроф, а також використання ряду похідних цінних паперів: варантів, свопів, опціонів.

Оскільки обсяги операцій на фондовому ринку суттєво перевищують загальну капіталізацію страхових компаній, застосування інноваційних фінансових інструментів, пов’язаних з перерозподілом страхових ризиків, дозволило суттєво розширити місткість страхового ринку. Для окремої страхової компанії впровадження нового механізму передавання ризику за рахунок сек’юритизації дало змогу нарощувати кількість і величину ризику, що береться на страхування. Іншими словами, застосування інноваційних фінансових інструментів дозволяє змінювати структуру страхового портфеля страховика в бік збільшення частки майнових ризиків стихійних лих та техногенних катастроф. Це є особливо важливим у сучасних умовах постійного зростання кількості стихійних лих та їх масштабності за розмірами економічних збитків, що відбуваються внаслідок глобальної зміни клімату, проблем парникового ефекту, підняття рівня світового океану та інших екологічних проблем. Крім того, на фоні науково-технічного розвитку зростають ризики техногенних аварій і катастроф. З’являється ряд нових ризиків, пов’язаних із виникненням нових серйозних захворювань: ризиків, пов’язаних із загрозами міжнародного тероризму, інформаційним шпіонажем тощо. Усе це розширює поле діяльності страхових компаній, викликає необхідність включення до страхового портфеля нових видів ризиків [2, c. 114-115].

У цих умовах з метою забезпечення стабільної роботи страховика й підтримки необхідного рівня його платоспроможності особливої актуальності набуває розвиток ефективних механізмів перерозподілу страхових ризиків, альтернативних перестрахуванню.

Слід визначити, що страхова компанія, виступаючи в ролі інвестиційного інвестора на фінансовому ринку, може також придбавати цінні папери, призначені для сек’юритизації страхових ризиків, в інших емітентів або здійснювати обмін різними видами катастрофічних ризиків за допомогою операції своп. Придбання цінних паперів, пов’язаних з передаванням страхових ризиків, дозволяє страховій компанії диверсифікувати свій інвестиційний портфель і підвищити його якість, оскільки зазначені цінні папери мають ряд переваг порівняно з іншими інструментами фондового ринку. По-перше, не корелюючи з циклічністю коливань фондового ринку, дані цінні папери сприяють стабілізації інвестиційних надходжень страховика. По-друге, вони забезпечують високу дохідність, що особливо важливо для страхових компаній, оскільки за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності може компенсуватися збитковість страхових операцій.

Таким чином, розглянуті цінні папери, пов’язані з передаванням страхових ризиків, відіграють подвійну роль у діяльності страхової компанії. З одного боку, їх використання як альтернативного механізму перестрахування створює додаткове джерело фінансування страхових ризиків і забезпечує можливість нарощення частки катастрофічних ризиків у страховому портфелі компанії. З іншого боку, як об’єкт інвестування вони є ефективним механізмом диверсифікації інвестиційного портфеля страховика. У подальшому використання даних цінних паперів залежить від ефективності вирішення ряду питань, пов’язаних з формуванням і впровадженням ефективної системи регулювання їх емісії та обігу [4, c. 82].

Висновки

Уникаючи цінових ризиків, підприємство позбавляє себе можливості одержання додаткового прибутку, пов’язаного з ризиком, тому що ризикова ситуація — це, з одного боку, джерело можливих втрат, а з іншого — джерело додаткового прибутку. Але не всі цінові ризики можна уникнути, велику частину з них підприємство приймає на себе, тому що вони неминучі чи несуть у собі потенціал можливого прибутку. З метою зниження ймовірності виникнення ризикових ситуацій необхідно розділяти чинники цінових ризиків на керовані (регульовані), умовно нерегульовані і некеровані (нерегульовані).

Керовані (регульовані) чинники характеризують якість роботи колективу, рівень організації виробництва й праці, якість управлінської роботи, ступінь використання ресурсів, ефективне зниження сукупних витрат.

Умовно нерегульовані чинники залежать в основному від передісторії функціонування підприємства й у досліджуваному періоді важко частково піддаються впливу з боку підприємця (до них належать обсяг і структура фінансових ресурсів, характеристики технічного рівня торгового підприємства, структура торгового персоналу тощо).

Некеровані (нерегульовані) чинники не можуть бути змінені підприємством (кліматичні, геологічні та політичні умови, зміна податкового й іншого законодавства, рівень цін тощо).

Віднесення чинника до тієї чи іншої групи залежить від розглянутого рівня управління (магазин, об’єднання підприємств торгівлі, галузь) і від тривалості періоду реалізації прийнятого рішення.

Чим вище рівень управління, тим більше чинників можна розглядати як керовані і ширшою стає межа їхньої цілеспрямованої зміни. Багато чинників, що на рівні підприємства є зовнішніми обмежувальними умовами, на рівні міністерства чи уряду треба розглядати як керовані, наприклад, розмір податків. У той же час за допомогою реклами досить великі підприємства чи їх об’єд­нання можуть формувати споживчий попит на окремих ринках, тим самим впливаючи на умови реалізації продукції, що є нерегульованим чинником для інших фірм, таким чином обмежуючи ціновий ризик.

Підсилити можливість управління важкорегульованими та регульованими чинниками, забезпечити зниження рівня цінового ризику, визначити його припустимий рівень і виміряти очікуваний результат неможливо без точного розрахунку сукупних витрат. Оскільки ціна продукції складається на ринку на основі співвідношень сукупних витрат, пропозиції продавця товарів (послуг) та платоспроможного попиту покупців, то стрижневим керованим чинником цих параметрів для підприємця є сукупні витрати. З одного боку, ціна на ринку може перевищувати сукупні витрати лише настільки, наскільки це допускає платоспроможний попит споживачів. З іншого боку — у разі зниження ціни на товар, з метою підвищення його конкурентоспроможності, вона, як правило, не може бути нижче витрат, тому що повинна забезпечувати певну величину прибутку. Винятком є політика «збиткових» цін, втрати від якої можуть тимчасово компенсуватися з фонду комерційного ризику. Тому в умовах ринкової економіки чинник оптимізації сукупних витрат за інших рівних умов буде одним з найважливіших засобів мінімізації цінового ризику. Пропорційно зниженню сукупних витрат знижується гранично припустима нижня границя ціни, що й підвищує ймовірність реалізації товару.

Зниження цін веде до прискорення обігу оборотного капіталу, що забезпечує зростання обсягів реалізації й прибутку. Оптимізація сукупних витрат має два важливі значення:

• по-перше, збільшуються доходи підприємства.
• по-друге, відбувається зниження цін, що має важливе соціальне значення, тому що дозволяє скоротити витрати населення на придбання товарів і зменшити ймовірність настання ризикової події.

Широке використання різноманітних форм профілактики та страхування цінових ризиків дозволяє істотно знизити розмір можливих фінансових втрат у процесі здійснення господарської діяльності в умовах нестабільної економіки та частої зміни кон’юнктури товарного ринку.

Список використаної літератури

1. Кузьмін О. Інвестиційна та інноваційна діяльність / Національний ун-т «Львівська політехніка» ; Національний банк України; Львівський банківський ін-т / Олег Євгенович Кузьмін (наук.ред.). — Л. : ЛБІ НБУ, 2003. — 231с.
2. Лук’яненко Д. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / Київський національний економічний ун-т / Дмитро Григорович Лук’яненко (ред.). — К. : КНЕУ, 2003. — 387с.
3. Лютий І. О., Пікус Р. В., Приказюк Н. В., Старовойт-Білоник К. І. Інвестиційна діяльність комерційних банків: монографія / І. О. Лютий, Р. В. Пікус, Н. В. Приказюк, К. І. Старовойт-Білоник; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К. : [б.в.], 2010. — 387 с.
4. Майорова Т. Інвестиційна діяльність: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Міжнародний науково-технічний ун-т. — К. : ЦУЛ, 2003. — 375с.
5. Мельник В. В., Козюк В. В.. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2003. — 249c.
6. Музиченко А. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Кондор, 2005. — 406с.
7. Руденко Л. Міжнародна інвестиційна діяльність: навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана» / Лариса Володимирівна арх фх Руденко (заг.ред.) — К. : КНЕУ, 2008. — 168c.
8. Сазонець І. Міжнародна інвестиційна діяльність (з основами технічного аналізу): Навч. посібник / Гуманітарний ун-т «Запорізький ін-т держ. та муніципального управління». — Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2004. — 252с.
9. Ткаченко Н. Інвестиційна діяльність страхових компаній: Дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / НАН України; Інститут економічного прогнозування. — К., 2004. — 252 с.
10. Хрущ Н. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії та технології. — Хмельницький : ХНУ, 2004. — 310с.