Вступ

1. Страхова послуга як специфічний товар та її особливості

1.1. Сутність, основні ознаки та принципи надання страхових послуг

1.2. Реалізація страхових послуг та її особливості

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших ризиків

2.1. Страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки

2.2. Порядок укладання і припинення дії договору страхування

3. Сутність і сучасний стан автотранспортного страхування в Україні

3.1. Сутність автотранспортного страхування

3.2. Проблеми та перспективи розвитку автотранспортного страхування в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і негцасні випадки.

Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки — це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії "страховий захист".

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями, — самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

1. Страхова послуга як специфічний товар та її особливості

1.1. Сутність, основні ознаки та принципи надання страхових послуг

В сучасних умовах досить часто при здійсненні процесу страхування застосовуються терміни страхові продукти та страхові послуги. В економічній літературі ці терміни часто ототожнюються, що призводить до таких негативних моментів як:

— коли мова йде про реалізацію страхових продуктів, то складається враження про існування особливого товару, хоч страхування як економічна категорія нічого не створює, а виконує захисну функцію шляхом мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів;

— за допомогою страхування реалізується страховий захист не тільки матеріалізований у страховому фонді, айв інших фондах страховика [10, с. 45].

Використання терміну «страховий продукт» є більш коректним при здійсненні конкретного виду страхування, а термін «страхова послуга» дещо ширший, включає в себе значний спектр інших операцій, пов'язаних із страхуванням, таких як: розрахунки актуаріїв, результати роботи професійних оцінювачів страхового ризику та страхового збитку, збір інформації про ймовірність настання страхового випадку, масштабність ймовірних ризиків та збитків тощо. Вказані відмінності необхідно враховувати при здійснені операцій на страховому ринку [10, с. 45].

У найбільш загальному значенні під страховою послугою розуміють договірну послугу на визначених умовах, яка полягає у здійсненні відшкодування матеріальних збитків, понесених особою, яка є учасником договірних відносин.

Існує декілька концепцій страхового продукту:

— компенсаційна, відповідно до якої основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика, яка грунтується на ймовірності настання ризику погіршення матеріального стану страхувальника і компенсується можливістю здійснення страхової виплати;

— інформаційна (фундатор — В. Мюллер), за якою страхувальнику надається не послуга, а гарантія, яка забезпечується певним обсягом інформації — страховий продукт є матеріальним, а страхова послуга — інформацією;

— 3-рівневого страхового продукту (фундатор — Халлер) — базовим рівнем страхового продукту є очікування, що ризик не реалізується, оскільки він є наслідком існування динамічного середовища та процесів, до яких входять соціальна, технічна та фінансова підсистеми;

— концепція Д. Фарні — страховий продукт як система включає ризикову, накопичувальну, забезпечувальну підсистеми [10, с. 46].

Страховий продукт має свої специфічні ознаки:

1) єдність, протистояння та залежність інтересів договірних сторін «страховик-страхувальник»;

2) фактор ймовірності настання страхового випадку;

3) страхувальник до моменту купівлі страхового продукту не знає про його якісні характеристики і може взяти участь у його створенні;

4) страховий продукт має певні страхові межі, тобто страховий захист діє протягом певного проміжку часу;

5) попередня невизначеність страхового відшкодування у розмірі і часі, або взагалі щодо факту настання;

6) специфіка взаємовідносин сторін (фінансових, правових, морально-етичних), нормою для яких є принцип повної добропорядності. Учасниками договірних відносин в процесі купівлі-продажу страхової послуги є страховик, страхувальник, застрахований та отримувач [10, с. 46].

Відповідно до Закону України «Про страхування» страховики -фінансові установи, створені в формі акціонерних, повних, командитних товариств, або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», які отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності [1].

Страхувальники — юридичні особи або громадяни, які уклали із страховиком договори страхування, вносять страхові внески, або є страхувальниками відповідно до законодавства України [1].

Застрахований — це фізична особа, на користь якої страхувальник уклав із страховиком договір з особистого страхування. Тобто це особа, в житті якої може настати страховий випадок, безпосередньо пов'язаний із цією особою. Застрахований, як правило, повинен надати страховику свою письмову згоду з умовами його страхування [1].

Отримувач страхового відшкодування (бенефіціар) це страхувальник, застрахований (в особистому страхуванні), потерпілий (при страхуванні відповідальності), інша третя особа, визначена договором страхування.

Надання страхових послуг базується на спеціальних принципах:

1) принцип вільного вибору страховика і виду страхування;

2) страховий інтерес і наявність страхового ризику;

3) принцип найвищої довіри;

4) відшкодування в межах реально завданих збитків;

5) франшиза — передбачена договором частина збитків, яка в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком;

6) суброгація — передача страхувальником страховикові прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх осіб в межах виплаченої суми;

7) контрибуція — право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами мають відповідальність перед одним страхувальником, з пропозицією відшкодування;

8) співстрахування і перестрахування;

9) диверсифікація — поширення діяльності страховиків за межі основного бізнесу [10, с. 48].

Надання страхових послуг може бути здійснене за посередництвом страхових агентів і страхових брокерів.

1.2. Реалізація страхових послуг та її особливості

Страхові продукти відносяться до внутрішньої структури страхового ринку. Страхові продукти — це специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку, ціна яких відображається у страховому тарифі і формується на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції. Нижня межа ціни визначається умовами рівноваги між надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня межа ціни визначається потребами страховика [10, с. 49].

Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини і структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у невигідному становищі порівняно з своїми конкурентами і втратити клієнтів.

Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), видане покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком).

Страхові послуги здебільшого реалізуються у такий спосіб:

— прямий продаж;

— продаж за допомогою посередників. Прямий продаж здійснюється:

— в офісі страхової компанії;

— спеціально найманими працівниками — аквізиторами;

— за адресами у довідниках;

— поштовими відправленнями;

— по мережі Інтернет.

Продаж за допомогою посередників відбувається:

— через агентів;

— через брокерів;

— через альтернативну мережу посередників — банки, туристичні агенції тощо [10, с. 50].

В Україні найбільшого поширення набула реалізація страхових продуктів через головних, виконавців аквізиції. Розрізняють такі види аквізиторів:

1. Фахівці, які працюють у центральному офісі страховика або його регіональних філіях і представництвах. Потенційний клієнт прибуває сам — його запрошують на переговори. Ця форма спілкування з клієнтом дає змогу страховикові залучати до переговорів фахівців із інших підрозділів, використовуючи потрібні нормативні та рекламні матеріали, оперативно приймати рішення з кожної розглядуваної справи, коригувати чи розробляти положення страхових угод. При цьому клієнт може знайомитися з рівнем фахової підготовки, організації роботи та сервісу страховика. Така форма спілкування дає можливість за відомих умов досягти бажаного впливу на клієнта, але є незручною для самого клієнта.

2. Працівники підприємства (юридичної особи), які є страховим агентом. Як правило, клієнт прибуває в офіс агента для переговорів з питань, що стосуються безпосередньої виробничої діяльності агента (транспортні агентства, туристичні фірми тощо). При цьому спілкування з клієнтом в інтересах страховика торкається не більше як двох-трьох видів страхування, які добре опрацьовані і особливих ускладнень не викликають.

3. Страхові агенти і страхові брокери. Така форма сьогодні є найбільш поширеною у світовій практиці [10, с. 51].

Разом з тим системи продажу страхових послуг постійно вдосконалюються, застосовуються нові форми та методи.

Нещодавно почала використовуватися форма реалізації страхових послуг через мережу Інтернет. Інтернет — це досить потужне новітнє середовище передачі інформації, розвиток якого приводить до суттєвих змін у всіх галузях підприємницької діяльності, в тому числі й страхуванні. Страхові компанії використовують зазначену інформаційну систему як з точки зору удосконалення діяльності страхової компанії, так і розробки самого сайту. Також створюється сайт-екстранет, орієнтований виключно на клієнтів та партнерів, з метою забезпечення здійснення страхових послуг, надання інформації щодо страхових виплат, статистики і таке інше. Разом з тим в Україні використання Інтернету в страхуванні супроводжується такими проблемами:

— мала чисельність та низька купівельна спроможність Інтернет -аудиторії;

— відсутність законодавчого регламентування механізму електронного підпису та документування, відсутність правових основ електронних страхових полісів;

— не всі страхові послуги можна продавати по мережі Інтернет у зв'язку з тим, що надання деяких підвидів страхових послуг вимагає огляду об'єкта страхування (наприклад, авто-каско на умовах онлайн тощо) [10, с. 52].

В страховій діяльності використовують такі сучасні інформаційні технології:

1. Система одержання інформації Reuters terminal (інформаційний термінал «Рейтер»);

2. База даних новин агенства Reuter Business Briefing;

3. Система аналізу інформації Reuters Graphics professional (технічний аналіз «Рейтер»);

4. Система електронного ділінгу Dealing 2000;

5. Спеціалізована телефонна система для ділінгу (WYFTTS) [10, с. 52].

Всі послуги, що надаються Internet, поділяють на 2 категорії:

— обмін інформацією між абонентами мережі;

— використання баз даних мережі.

Користуючись цими послугами, спеціаліст страхової справи розширює можливості для отримання, дослідження, представлення, збереження інформації, необхідної для успішного виконання покладених на нього обов'язків.

Міжнародна страхова практика, проаналізована, систематизована, узагальнена в концепційному відношенні, має стати невід'ємною складовою розвитку українського ринку страхових послуг.

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших ризиків

2.1. Страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки

Як відомо, переважну частину національного багатства країни становить майно підприємств різних форм власності. Нерідко на діяльність підприємств впливають непередбачені обставини. А такі явища, як стихійні лиха, пожежі й крадіжки, негативно впливають на відтворювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Своїх коштів вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має коштів. Постає потреба у страхуванні. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового захисту є страхування майна.

Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видом страхування. Сутність страхування від вогню — відшкодування збитку від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непередбачених подій (ризиків), додаткових щодо ризиків пожежі та вибуху (страхування "від вогню та інших випадків") [12, с. 197].

Для того щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств і організацій, незалежно від форм підпорядкування та видів діяльності.

Державні підприємства, а також акціонерні товариства й корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству:

— будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інш машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане:

— майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо.

— майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках [12, с. 198].

Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування).

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.

Не приймаються на умовах добровільного страхування:

а) гроші готівкою;

б) акції, облігації та інші цінні папери;

в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги;

г) дорогоцінні метали;

д) технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски і т. ін.);

е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові [12, с. 198].

Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища.

У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застрахованості цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі.

Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

б) комплексне або розширене страхування "від вогню та інших випадків", яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, злива; осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування) [12, с. 199].

Майно береться під страховий захист також від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.

Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв'язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.

Страхова оцінка. Для того щоб відшкодування збитків, завданих основним та оборотним фондам, було повним, необхідно правильно їх оцінити.

Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу.

Об'єкти у стадії незавершеного будівництва — у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Продукція у процесі виробництва або обробки — вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат — на вартість, визначену за пред'явленими страхувальником документами або згідно з експертною оцінкою.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

— на балансову вартість;

— на договірну вартість;

— на певну частку (відсоток) вартості [12, с. 200].

Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об'єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вирахуванням зносу).

За договором страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні витрат (франшизу). Сума платежів відповідно зменшується на розмір установленої договором франшизи.

Страхова сума. Страхування не може бути джерелом збагачення страхувальника. Тому основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку. За кожним застрахованим об'єктом страхова сума має відповідати його дійсній вартості.

Якщо вона менша, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. У цьому разі йдеться про так зване "недострахування". Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію. Страхове відшкодування можна визначити за такою формулою:

Страхове відшкодування =Збиток х Страхова сума Вартість майна [12, с. 201]

Щоб уникнути негативних наслідків такого стану страхувальника, необхідно у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості своєчасно приводити у відповідність страхову суму.

Існують різні методи, які виключають небезпеку "недострахування":

— страхування на випадок збільшення вартості майна;

— підсумкове страхування;

— баланс сум;

— страхування за середнім залишком;

— застереження про приведення сум у відповідність. Страхова сума у зв'язку зі зміною вартості майна в період чинності договору може бути збільшена за письмовою заявою страхувальника. Страхові платежі перераховуються за строк, що лишився до закінчення дії договору; за кожний місяць додатково нараховується 1/12 річного страхового внеску [12, с. 202].

2.2. Порядок укладання і припинення дії договору страхування

Договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника. Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна.

Заява — це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення ступеня ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку [12, с. 205].

У разі навмисного спотворення відомостей страхувальником страхова компанія може визнати договір недійсним або (якщо це передбачено правилами страхування) зменшити розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його виплати.

Якщо після укладання договору страхування зі застрахованим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову компанію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна обладнання і т. ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він має повідомити нову страхову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості.

Договір страхування оформляється видачею страхувальникові страхового полісу і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної договором першої її частини).

Договори страхування майна можуть укладатися на 1 рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів. У разі укладання договору страхування на строк, менший від одного року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кожний місяць дії договору [12, с. 206].

Договір страхування, укладений на рік або на невизначений термін, набуває чинності наступного дня після надходження на розрахунковий рахунок не менш як 50 % річної суми платежів, а після строку, установленого для внесення другої частини, продовжується лише в разі такого внесення. Договір, укладений на строк, менший від 1 року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованих платежів.

Якщо припиняється діяльність підприємства через його ліквідацію, договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реорганізації (злиття, поділ, відокремлення) — за 15 днів від дня реорганізації (але в усіх випадках — не пізніше від строку закінчення дії договору). Протягом цього терміну майно новоствореної організації вважається застрахованим:

— у разі злиття підприємств — на таку частку вартості майна но-воствореного підприємства, яку становить страхова сума за чинними договорами страхування майна цих підприємств в усій вартості майна новоствореного підприємства;

— у разі поділу підприємств — на таку частку (відсоток) вартості майна, яку вартість застрахованого майна за чинним договором становила в загальній вартості майна розділеного підприємства [12, с. 207].

Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються (лише за повні місяці).

У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємств страхове відшкодування виплачується підприємству чи організації-правонаступниці.

Пільги для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість і протягом одного, двох, трьох, чотирьох і більше років не одержували страхового відшкодування, річна сума страхових платежів зменшується відповідно на 15,20,25 і 30 відсотків [12, с. 207].

Страхувальникам, що протягом року страхували майно, надається місячний пільговий строк для укладання нового договору. Він набуває чинності від дня закінчення строку дії попереднього договору. З цього дня обчислюються страхові платежі за новим договором.

Якщо протягом пільгового строку станеться страховий випадок, а новий договір на цей час не буде укладено, то відшкодування виплачується за умовами, установленими останнім договором страхування.

Зобов'язання сторін. Страхувальник зобов'язаний :

— письмово повідомити страхову компанію про реорганізацію чи ліквідацію якнайшвидше, але не пізніш як за 3 доби, про знищення майна — протягом однієї доби від дня страхової події. Якщо закінчення строку подання заяви про загибель (пошкодження) майна припадає на вихідний день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день;

— утримувати майно у суворій відповідності до протипожежних та інших правил, забезпечувати виконання вимог органів нагляду, додержувати правил зберігання й експлуатації майна та технології виконання робіт; вживати всіх заходів для запобігання настання страхового випадку і підвищення ступеня страхового ризику;

— у разі загибелі (пошкодження) майна внаслідок неправомірних дій третіх осіб, а також якщо трапилася крадіжка зі зломом (пограбування) або викрадення засобів транспорту — негайно заявити органам міліції. Страхувальник не має права розпочинати огляд об'єкта без представника страхової установи та правоохоронник органів;

— у разі загибелі, зруйнування, втрати або пошкодження застрахованого майна подати страховій компанії копії протоколу, акта, а також відповідні документи компетентних органів, необхідні для встановлення причин загибелі або пошкодження майна і визначення обсягу втрат;

— зберігати до прибуття представника страхової компанії пошкоджене і вціліле майно в тому вигляді, який воно мало після страхового випадку [12, с. 209].

Якщо страхувальник не виконає зазначених обов'язків, страхова компанія має право відмовитись від сплати страхового відшкодування.

Страхові компанії зобов 'язані:

— не пізніш як за 3 доби після одержання письмової заяви страхувальника про загибель чи пошкодження розпочати складання акта встановленої форми і за 15 днів скласти розрахунок втрат (за умови що страхувальником подані всі необхідні документи);

— керуватися документами слідчих органів, судів, висновками органів пожежної охорони, гідрометеорологічної служби та іншою інформацією відомств і установ про причини й розмір загибелі та пошкодження майна;

— страхова компанія має право перевіряти стан застрахованого майна, а також відповідність повідомлень страхувальника про умови страхування тим обставинам, які є насправді, давати письмові рекомендації для запобігання збиткам і зменшення їх розміру [12, с. 210].

Ураховуються також технічний стан підприємства, а саме: якщо він гірший за середній, засоби технічної безпеки застарілі або їх мало, персонал мало кваліфікований, тарифна ставка може бути підвищена.

У разі страхування майна від вогню, стихійного лиха та крадіжки страхову премію визначають у вигляді відсотка від бази премії. Базою премії завжди є страхова сума і тарифна ставка.

Страхова премія за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, може бути внесена одноразово (у розмірі річної суми платежів) або за два рази: кожний внесок має становити не менш як 50 % річної суми платежів. Перший платіж має бути внесений у встановлений договором термін, другий — не пізніше як через 4 місяці після нього. Якщо платежі вносяться одноразово, страхувальникові надається знижка з нарахованих платежів.

Визначення збитку і страхового відшкодування. Визначення розміру збитку і виплати страхового відшкодування — одна з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній. Від умілого, чіткого та якісного регулювання збитків, які виникли у страхувальника, залежить імідж страхової компанії.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об'єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб'єкта страхування (державне підприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повінь тощо) .

Розмір збитку і сплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1) установлюють факт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страхового відшкодування, складають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюють страхову виплату [12, с. 214].

При пошкодженні, загибелі або крадіжці майна страхувальник має протягом одного — трьох днів подати заяву про страховий випадок, зазначивши в ній, коли, де, за яких обставин і яке майно загинуло або було пошкоджене чи викрадене. Страхова компанія перевіряє відповідність наведених фактів та умов договору страхування.

Потрібно встановити також, чи було застраховане майно на момент настання страхової події, оскільки договір страхування міг ще не вступити в силу, або бути вже припиненим. Далі необхідно перевірити, чи входять до обсягу відповідальності страхові випадки та інші ризики, від яких здійснено страхування. Відповідні органи мають надати страхувальникові такі документи:

— на випадок пожежі-довідку (акт) органу пожежного нагляду;

— у разі стихійного лиха — довідку органів гідрометеорологічної служби;

— на випадок крадіжки майна або його знищення, пов'язаного з крадіжкою, — відповідну постанову слідчих органів з обов'язковим списком майна, яке було вкрадене або знищене [12, с. 214].

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти — десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, відбивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши розміри збитку та страхового відшкодування.

Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, яке належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо — на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах страхової суми. До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, усі необхідні і доцільні витрати на рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об'єктів, проведення експертиз, необхідних для встановлення обсягу втрат, і т. ін.

Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів.

У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування визначається таким відсотком від суми збитку, в якому майно було застраховано, але розмір відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми. Якщо перевіркою буде встановлено, що під час укладання договору вартість майна було зазначено нижчою за фактичну, то відсоток, на який було застраховане майно, відповідно зменшується.

Втрати внаслідок пошкодження або знищення майна, отриманого підприємством або організацією за договором майнового найму або прийнятого для переробки, ремонту, перевезення, зберігання тощо, відшкодовуються у повному обсязі в межах страхової суми, установленої на кожний конкретний об'єкт.

Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різниці між страховою сумою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Якщо страхове відшкодування виплачене в розмірі повної страхової суми, то чинність договору припиняється.

Не підлягають відшкодуванню збитки:

— завдані внаслідок перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них (корозія, природне спрацювання та інші природні властивості окремих предметів);

— завдані через те, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування манна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню;

— завдані внаслідок викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено міліцією або іншими правоохоронними органами [12, с. 216].

3. Сутність і сучасний стан автотранспортного страхування в Україні

3.1. Сутність автотранспортного страхування

До 1991 року страхуванням в Україні займався Укрдержстрах, який за постановою Кабінету Міністрів України був перетворений на Українську державну страхову компанію, але через деякий час ця компанія була перетворена на акціонерне товариство відкритого типу – національну акціонерну страхову компанію “Оранта”. Зараз державної монополії на страхування не існує, а на страховому ринку України існує більше семисот страхових компаній, багато з яких займаються автотранспортним страхуванням (крім інших видів страхування, які ними здійснюються).

На автомобільних дорогах відбувається величезна кількість дорожньо-транспортних пригод, які спричиняють суттєві матеріальні збитки автомобілям, майну третіх осіб від автомобілів, а головне – втрачають життя і здоров`я люди – водії автотранспорту, пасажири і оточуючі – випадкові люди, які можуть стати жертвами недбалих чи умисних дій водіїв автотранспортних засобів. Ось чому по мірі розвитку автотранспортного страхування (правил, умов) прослідковується введення до умов страхування нових об`єктів страхування: згідно з правилами авто-каско на страхування приймались тільки транспортні засоби, в умовах авто-комбі вже передбачалось страхування не тільки автотранспортного засобу, а й життя і здоров`я водія і пасажирів (здоров`я водія і пасажирів почали страхувати через деякий час), а також воно було доповнене страхуванням працездатності водія і пасажирів, страхуванням багажу і додаткового приладдя автомобіля. А з 1991 року урядом планувалось введення страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів перед третіми особами. Ці умови мають величезне значення, так як забезпечують комплексне страхування, захист одночасно транспортного засобу, водія і пасажирів; багажу, що знаходився в автомобілі, і, нарешті, майна, життя і здоров`я третіх осіб, які можуть постраждати при експлуатації автотранспортних засобів.

В українських страхових компаніях страхувальник може застрахувати окремо автомобіль чи життя, здоров`я, чи громадянську відповідальність, так і все це в комплексі.

У зв`язку з тим, що на страховому ринку України діє велика кількість страхових компаній, які здійснюють автотранспортне страхування, єдиних правил не існує. У кожної страхової компанії, що займається страхуванням автомобільного транспорту, існують свої умови, нововведення, тарифи, додаткові вимоги, властиві тільки їй одній.

Але в усіх компаніях є однакові стандартні положення. Так, в якості об`єкту страхування усі страхові компанії розглядають транспортний засіб, що підлягає реєстрації в органах ДАІ Міністерства внутрішніх справ України.

Страхуванню не підлягають транспортні засоби, що мають значні механічні та корозійні пошкодження кузова та лакофарбового покриття, а також ті автомобілі, які постійно використовуються за межами України.

Страхувальником може бути власник транспортного засобу, довірена особа, особа, що орендувала транспортний засіб. Договір страхування укладається з особами, що досягли віку 18 років, і діє лише на території України.

В НАСК “Оранта” транспортний засіб за бажанням страхувальника може бути застрахований на випадок пошкодження, знищення чи втрати внаслідок таких подій:

— на випадок пошкодження чи втрати транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП);

— на випадок угону чи пошкодження при спробі угону транспортного засобу, викрадення його складових частин, деталей, обладнання;

— на випадок пошкодження чи втрати транспортного засобу внаслідок стихійного лиха (буря, повінь, землетрус, інші аномальні атмосферні та геологічні явища), нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в транспортному засобі (крім пошкодження внаслідок військових дій, дій радіації, громадянських заворушень) [5, с. 116].

Транспортний засіб може бути застрахованим як за всіма трьома варіантами, так і за одним з трьох варіантів, або в будь-якій комбінації варіантів страхових подій.

На відміну від “Оранти” в СК “АСКА” ризики, від яких страхується транспортний засіб, класифікуються інакше:

“Угін” — викрадення транспортного засобу.

“Збитки” — майнові втрати страхувальника, викликані ушкодженням чи знищенням транспортного засобу, або пошкодженням, викраденням, знищенням його частин в результаті протиправних дій третіх осіб, дорожньо-транспортних пригод (ДТП) (крім пошкодження шин, якщо при цьому не пошкоджено самий транспортний засіб), чи інших випадкових подій і природних явищ.

“Втрата товарного вигляду” – страхові випадки, перераховані в пунктах “Угін” і “Збитки”, які привели транспортний засіб до втрати його товарного вигляду [5, с. 117].

Тобто, в “АСКА” такий ризик, як “Збитки” включає в себе 1, 3 і частину другого варіанту страхування, за яким проводиться страхування транспортного засобу в НАСК “Оранта”. Також окремо виділяється угін в чистому вигляді та вводиться такий ризик як “Втрата товарного вигляду”.

По-моєму, більш цікавий підхід у “АСКА”: тут поєднується більш широкий спектр ризиків і комплексний підхід до страхування автотранспортних засобів, але все ж для страхувальників зручніше користуватись підходом до страхування автомобілів, що використовується в “Оранті”, так як можна окремо застрахувати вибрані страхувальником ризики.

І в НАСК “Оранта”, і в СК “АСКА” разом з автомобілем можуть бути застраховані багаж і додаткове обладнання, яке не входить в його комплект згідно інструкції заводу-виробника (автомобільна, теле-, радіоапаратура, додаткове обладнання салонів, прилади, світлове, сигнальне та інше обладнання, встановлене на транспортному засобі). Під багажем маються на увазі предмети господарського, культурно-побутового призначення, особисті речі (крім антикварних і унікальних предметів, виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів, предметів релігійного культу, колекцій, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, документів і фотознімків, а також речей, які не належать страхувальнику чи членам його родини) [5, с. 117].

Багаж і додаткове обладнання страхується від таких ризиків: викрадення, пошкодження, знищення внаслідок ДТП, пожежі, вибуху, стихійних лих та інших природних явищ, а також в результаті протиправних дій третіх осіб.

Як в НАСК “Оранта”, так і в СК “АСКА” не підлягають страхуванню ризики, пов`язані з:

Пошкодження транспортного засобу, викликане його транспортуванням (на платформі, в кузові іншого транспортного засобу, в контейнері і т.д.)

Загибеллю (пошкодженням) транспортного засобу, що сталась внаслідок всякого роду бойових дій та їх наслідків, а також внаслідок цивільної війни, народних заворушень та страйків, конфіскації, реквізиції чи арешту цих транспортних засобів за вимогою військових чи цивільних властей, а також у випадку прямого чи побічного впливу атомного вибуху, радіації, радіоактивного чи хімічного забруднення, пов`язаних з будь-яким застосуванням атомної енергії.

При встановленні страхових сум в різних страхових компаніях спостерігається різний підхід.

Так, в “Оранті” транспортний засіб може бути застрахований як в розмірі дійсної (ринкової) вартості, яка визначається на день укладання угоди з врахуванням спрацьованості, чи в розмірі будь-якої страхової суми в межах його дійсної вартості з встановленням пропорційної відповідальності, яка передбачає виплату страхового відшкодування в такому проценті від розміру збитків, який складає страхова сума відносно до дійсної вартості транспортного засобу на день укладання угоди [5, с. 119].

В СК “АСКА” передбачається, що страхова сума щодо кожного із застрахованих об`єктів повинна відповідати тільки його дійсній вартості (тобто, страхування в долі тут не здійснюється). Але і в “Оранті”, і в “АСКА” для автомобілів, взятих в оренду (напрокат) страхова сума не може перевищувати тієї, за яку страхувальник несе відповідальність перед організацією, яка надала автомобіль в оренду.

В “Оранті” і в “АСКА” ідентичними є підходи до встановлення страхових сум щодо страхування багажу та додаткового обладнання: щодо страхування багажу страхова сума складає сумарну вартість багажу на момент укладання угоди. Щодо страхування додаткового обладнання, страхова сума складає комерційну вартість на момент укладання угоди [5, с.120].

Договір страхування заключається, як правило, терміном на 1 рік.

Розмір страхових виплат визначається за допомогою тарифних ставок, які залежать від варіанту страхування, типу транспортних засобів, терміну його експлуатації, терміну страхування та інших умов.

І в “АСКА”, і в НАСК “Оранта” у випадку страхування транспортних засобів та термін менше одного року, розмір страхової виплати визначається у відсотку від річної виплати.

3.2. Проблеми та перспективи розвитку автотранспортного страхування в Україні

Нерозвиненість нашого страхового ринку веде за собою винекнення багатьох проблем: в страхових компаніях працює небагато спеціалістів страхової справи, не завжди правильно проводяться актуарні розрахунки (в основному через те, що не вистачає необхідної інформації), не вистачає законодавчих актів про страхування, що значно ускладнює роботу страхових компаній.

Конкретно в підгалузі автотранспортного страхування – це значне збільшення кількості іномарок з набагато більшою потужністю двигунів (що збільшує ймовірність ДТП), ніж у вітчизняних автомобілів, а також іномарки мають величезну вартість, і у випадку яких-небудь страхових подій витрати страховиків на виплати збільшуються.

Значно знизився середній вік водіїв, погіршилась культура водіння, кваліфікація водіїв (кваліфікація у водіїв взагалі може бути відсутньою, так як зараз за гроші можна придбати права, не маючи взагалі ніякої кваліфікації).

Збільшується кількість хитрощів, обману, недобросовісності страхувальників по відношенню до страхових компаній.

Деякі страхові компанії створюються лише для того, щоб отримати страхові платежі і припинити свою діяльність, дискредитувавши інших страховиків, і, тим самим, ще більше підривають довіру наших громадян до страхування, підтверджуючи існуючий образ страховика як чергова марна і безвідплатна витрата грошей.

Як уже вказувалось, однією, мабуть, найважливішою проблемою є слабкість нашого законодавства, його непостійність, як, наприклад, у випадку з обов`язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Як будь-який обов`язковий вид страхування, що бере свій початок в законодавчому акті, обов`язкове страхування автоцивільної відповідальності вводилось Указом Президента України від 15 січня 1994 року №7. Указ був коротким і виголошував, що обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів повинно було бути введене з 1 січня 1995 року, а Кабінету Міністрів доручалось виробити умови здійснення цього страхування. Кабінет Міністрів видав доручення Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Міністерству економіки, Міністерству фінансів, Міністерству транспорту, Міністерству внутрішніх справ і деяким іншим (всього 10 відомствам) розробити порядок і умови проведення такого страхування, що знайшло своє відбиття і втілення у відповідному положенні, затвердженому Кабінетом Міністрів №872 від 6 червня 1994 року [5, с. 123].

Вивчивши міжнародний досвід такого виду страхування, автори положення намагались вирішити цілий клубок проблем і суперечливих моментів: недостатня правова база для узгодження діяльності найрізноманітніших служб; переважне зубожіння потенційних страхувальників при необхідності сплачувати значні суми страхових виплат; складні фінансово-правові відношення здійснення цього страхування на фоні повного несприйняття страхування як виду діяльності взагалі.

Враховується максимум інтересів страхувальників, застрахованих, страховиків та інших причетних до цієї справи учасників.

Складний за своїм сприйняттям законодавчий акт викликав бурю невдоволення серед власників автомобілів з середніх шарів населення.

Постійно плутався об`єкт страхування – автотранспортний засіб та цивільна відповідальність водія, страхові суми і страхові платежі. Багато було нарікань на комерційні страхові компанії, які начебто напихають кишені за рахунок народу.

Але це не так, адже для страхових компаній зібрані страхові премії без відповідного їх інвестування не покриють виплат по страхових подіях, тобто, цей вид страхування не прибутковий. І щоб не зазнати втрат, страховій компанії потрібно охопити близько 200 тис. одиниць страхового поля.

Ближче до Нового року (1995 р.) спалахнули пристрасті навколо цього виду страхування, які зачепили навіть парламент. На жаль, наші депутати теж не зрозуміли, що ж потрібно страхувати. Деякі плутали його з обов`язковим видом страхування – особистого страхування на транспорті. Не розібравшись до кінця у всіх проблемах, ніхто і не запідозрив про всі можливі наслідки у випадку його зупинки, адже махове колесо, яке ввело його у дію, з кожним днем розкручувалося все сильніше і сильніше. Було створено Моторне (транспортне) страхове бюро України, яке заявило про своє існування і подало прохання про вступ України у Європейську систему “Зеленої карти”, було надруковано 10 млн. бланків страхових полісів, пішли перші страхові платежі. Було внесено зміни у Правила дорожнього руху (Постанова Кабінету Міністрів від 6 грудня 1994 р. №816), які зобов`язують водіїв мати поліс обов`язкового страхування. Було дано доручення Міністерству зовнішніх зв`язків сповістити наших сусідів про введення цього виду страхування в Україні [5, с. 125].

Незважаючи на це, у Постанові Верховної Ради від 28 грудня 1994 р. №333/94 ВР зазначено:

“… Кабінету Міністрів:”

а) призупинити дію Постанови Кабінету Міністрів від 7 червня 1994 р. №372 “Про затвердження Положення про порядок і умови обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”.

… в) … подати в місячний термін на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Цивільного Кодексу України про затвердження обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також проект законодавчого акту з цього питання” [5, с. 126].

Висновки

Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. В умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке керування — справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва.

Особливо велику роль може відігравати страхування в аграрному секторі. Тут надзвичайно багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводять до великих втрат. Нині страховий захист державних і колективних сільськогосподарських підприємств, а також фермерських господарств перебуває на дуже низькому рівні. Здійснення аграрної реформи зумовлює потребу серйозного посилення страхування на селі.

Ненормальним є становище, коли страхування ризиків ще нерідко ігнорують замовники, підрядчики та всі ті, хто пов'язаний зі спорудженням складних промислових, комунальних і транспортних будівель і споруд.

Перспективним є якомога ширше застосування зарубіжного досвіду страхування втрат від переривання виробництва на час, потрібний для відновлення зруйнованих або пошкоджених страховими випадками об'єктів.

Страхування прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Страхування вантажів, туристських груп, автотранспортних ризиків, інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних міжнародних стосунків. Цивілізований бізнес не можна уявити без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг, відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, про4)есійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та послуг. У підвищенні комерційної дисципліни велика роль належить страхуванню юридичних витрат.

Отже, страхування майнових ризиків так само, як і розширення страхування відповідальності, спрямовані на підтримку розвитку комерційної діяльності. Від її стану залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ.

Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовувані на організацію економічної безпеки. Раніше вже йшлося про те, що страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про страхування” від 07.03.96 № 86/96-ВР

2.Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.04 № 1961-IV

3. Законодавство України про страхування: Зб. нормативних актів / За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с.

4. Александров А. А. Страхование. — М.: ПРИОР, 1998. — 192 с.

5. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Знання, 2004. — 216 с.

6. Заруба О. Д. Страхова справа. — К.: Знання, 1998. — 321 с.

7. Страхование от А до Я: Книга для страхователей / Под ред. Л. И. Корчевской, К. Е. Турбиной. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 624 с.

8. Страховое дело: Учебник / Под ред. проф. Л. И. Рейтмана. — М.: РоСТо, 2003. — 526 с.

9. Страховой портфель: Книга предпринимателя. Книга страховщика. Книга страхового менеджера / Отв. ред. Ю. Б. Рубин, В. И. Солдаткин. — М.: СОМИНТЭК, 1994. — 640 с.

10. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2006. — 599 с.

11. Шахов В. В. Страхование: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1997. — 311 с.

12. Шелехов К. В., Бигдаш В. Д. Страхование: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2002. — 424 с.