Вступ

Особливими пріоритетами політики держави є гармонійний розвиток людського потенціалу, економіки та навколишнього середовища. Це зумовлює потребу в розвитку інновацій у тій галузі економіки, яка практично пов’язана зі значною кількістю галузей господарства й багатьма видами діяльності людини. Туризм охоплює майже 50 суміжних галузей економіки і створює додаткові робочі місця. Нині він має значний вплив на економічний розвиток не тільки країн, які вважаються традиційно туристичними, а й на всю світову економіку. На думку вітчизняного науковця, професора

Н.Д. Свірідової, туризм, як складова сфери послуг, здатний визначати стан таких галузей, як: торгівля, страхування, банківська справа, зв’язок, — та вносити корективи в розвиток машинобудування, авіаційної промисловості, будівельної індустрії, сільського господарства та автомобілебудування.

Головною метою державної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозбережних технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Тому нововведення повинно не тільки мати економічний ефект, а й бути екологічно безпечним. Найбільш реальними до здійснення можуть бути інновації в рекреаційно-туристичній сфері. Підставою для цього є теорія територіальних рекреаційних систем ученого В.С. Преображенського, оскільки цією системою доводиться можливість існування рекреаційно-туристичної діяльності за умови збереження природного комплексу. Адже формування видів туризму відбувається в системному зв’язку — природний комплекс і технічні системи (інженерні комунікації та інфраструктура), де технічні системи, облаштовуючи природний комплекс, роблять його доступним і таким, що відповідає потребам туриста. У свою чергу, природний комплекс у цьому взаємозв’язку постійно потребує вдосконалення технічної системи заради свого збереження й стійкості та формування у свідомості людей установки обирати не просто економічно вигідний продукт, а екологічно безпечний.

1. Розвиток транспортних послуг в туризмі

Транспортні подорожі у туристичній діяльності виконують двоєдину функцію. По-перше, це невід’ємна частина будь-якої туристичної подорожі і одна із головних складових турпакету. По-друге, транспортні тури — транстури — це особливий випадок туристичної подорожі, в якій засіб пересування часто є засобом розміщення туриста (туристично-екскурсійні поїзди, круїзні судна тощо). Транспортне обслуговування туристів — найбільш складний у технологічному відношенні блок туру.

Розвиток відповідних видів туризму дав поштовх розвитку відповідним галузям, зокрема культивування автомобільного туризму впливало на розвиток автомобільної промисловості. Проте наявність такої туристичної інновації, як космічний туризм, поки не привело до значного розвитку космічної галузі. Це наводить на думку, що інновація повинна отримати значну підтримку в споживача й довести власну рентабельність, яка розуміється як відповідність вкладених у неї ресурсів та отриманих результатів. Тому необхідно більш уважно розглянути рентабельність транспортних послуг як складової туристичного продукту в системі його послуг, таких як трансфер, розміщення, харчування та додаткові послуги (розваги, лікування та екскурсійне обслуговування). Таким чином, визначено пріоритети сучасної інноваційної політики держави, які можуть бути вирішені засобами туризму, вони містяться у взаємозв’язку “туризм — транспорт”.

Отже, розглянемо можливість інновацій туризму у взаємозв’язку “туризм — транспорт”, які охоплюють зв’язок техніко-технологічної сфери та соціальної сфери; здатні позитивно вплинути на вирішення такої соціальної проблеми, як відтворення продуктивних сил людини й природного середовища; мають наукове підґрунтя. Разом з тим зауважимо, що розвиток туристичних інновацій повинен мати певну спрямованість — мету, щоб не здійснити зворотний напрям розвитку. Саме його вектор дії визначає державне управління, а в разі виникнення відхилень його рух впорядковує державне регулювання розвитку інновацій у туризмі, яке можливе через здійснення державної інноваційної політики.

Щодо інновацій транспортних послуг у туризмі, то вони розглядаються вченими з позиції логістики туристичних потоків та використання різних видів транспорту для перевезення туристів, залишаючи осторонь здатність транспорту виконувати не тільки функцію транспортування, а й рекреаційну, що є особливо важливим під час подорожей, які є видом активного відпочинку й особливо популярні на вітчизняному туристичному ринку.

Рис. 1. Механізм взаємодії науки, держави та економіки щодо розвитку туризму на основі інновацій

Рекреаційна функція транспорту може бути здійснена у двох напрямах: збереженні навколишнього середовища та створенні умов для рекреаційного процесу людини. Детальніше розглянемо шляхи реалізації цих напрямів рекреації транспортними засобами, що здійснюють перевезення туристичних потоків. Так, використання автобусів, потягів, суден та літаків як засобів подорожування автоматично робить мандрівника заручником розкладу транспортного руху. Натомість, кожний шостий українець має власне авто, тому більшість обирає саме його як засіб подорожування до місця відпочинку. Проте варто зазначити, що звичайний легковий автомобіль не має змоги надати рекреаційну функцію мандрівникам у повному обсязі під час подорожування. На сьогодні виділяють два основних види транспортних засобів, які широко використовуються для подорожування, — це легкові автомобілі та автобуси. Але часто подорож є тривалою, і турист досить довгий час перебуває саме в автобусі чи авто, що стомлює, а отже, знижує рекреаційну функцію — це по-перше, а по-друге, більшість легкових авто, як і автобусів, не має права проїзду на рекреаційних територіях для збереження останніх, якими можуть бути заказники та національні парки.

Виявлення еколого-економічних нововведень туристичної галузі потребує розгляду світових тенденцій туристичного ринку в сполученні “туризм — транспорт”, які спрямовані на досягнення узгодженості економіки й екології як основних умов державного розвитку. Автомобільний ринок таких країн, як Франція, США, Південна Корея, Японія, Монако, Туреччина, для туристичних перевезень використовує електромобіль. Цей вид транспорту для екскурсійного обслуговування туристів почали використовувати в пострадянському просторі, не залишилася осторонь і Україна. Перевагами цього авто є відсутність шкідливих викидів, безшумність, значно менші експлуатаційні витрати [7]. На сьогодні він не є конкурентом звичайному авто через відносно невеликий міжзарядний пробіг, що обмежує їх широке застосування, але як засіб перевезення туристів, який усуває джерела забруднення повітря, що являє собою особливо гостру проблему для природних комплексів рекреаційних систем, заслуговує на широке використання у транспортному обслуговуванні туристів.

Отже, якщо метою нововведення є отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного ефекту відповідно до потреб суспільства, то саме впровадження екологічно безпечного авто є тією доцільною інновацією, яка може стати об’єктом зацікавлення приватного сектора економіки та держави. Так, упровадження цієї інновації на туристичному ринку, який діє на внутрішньому, національному, міжнародному рівнях, сприятиме можливості визначити межі застосування цього авто та його впливу на розвиток автомобільної й суміжних галузей.

Проте такий вид транспорту здатний виконати одну частину рекреаційної функції — збереження природного комплексу. Разом з тим комфортності для довготривалого подорожування цей вид авто поки не забезпечує. Варто відзначити існування популярного виду транспорту серед західних туристів — “рекреаційного авто”, яке є засобом подорожування громадян Західної Європи, США, Канади та Австралії. Адже поява цього виду транспорту була зумовлена рекреаційною функцією — потребою громадян (поселенці Північної Америки, що вели кочовий спосіб життя) у відпочинку, який був можливим під час їзди в самому транспорті. Віднайдені можливості його облаштування для зазначених цілей були розвинені потребою громадян в отриманні якомога більшого обсягу рекреаційних послуг під час відпустки. Тому на туристичному ринку набула розвитку концепція авто, який мав змогу забезпечити рекреаційні функції. За допомогою такого авто вони зробили мандрівництво невід’ємною складовою туризму, яка задовольняє рекреаційні потреби людини не тільки в місцях призначення, а й під час подорожі. Це авто обладнане системами життєзабезпечення для використання в рекреаційних цілях, що дає можливість мандрівникам подорожувати країною без проблем, пов’язаних з розміщенням, може становити перспективну інновацію туристичного ринку.

Наприклад, на території США існує декілька класів та підкласів рекреаційних авто. Вони класифікуються згідно з розміром і відповідним облаштуванням. Від схожих на автобуси, обладнаних кухнею, ванною з окремим водопостачанням й очисними системами, спальною кімнатою; у деяких моделях встановлені пральна машина й сушарка та система розширення простору, яка забезпечує додаткову житлову площу, коли рекреаційний автомобіль знаходиться на стоянці; до переобладнаних фургонів з меншими функціями системи забезпечення. У наш час рекреаційне авто набуло поширення в таких країнах, як: Австралія, Німеччина, США, Канада, Італія, Іспанія, Франція, Голландія. Найбільшого поширення рекреаційне авто набуло в США, що зумовлено популярністю серед американців подорожей на авто. Вони вирішили проблему переміщення на великі відстані між туристичними об’єктами країни, замінивши нерентабельні автобусні тури на подорож у рекреаційному авто. Так, застосування рекреаційного авто відіграло велику роль у розвитку внутрішнього туризму, оскільки воно одночасно забезпечувало транспортування та здійснення рекреаційної функції під час подорожі до об’єкта призначення й розвитку автомобільної промисловості.

Туристичні подорожі на рекреаційному авто широко вивчають західні вчені. Зарубіжна наукова література визначає поняття “рекреаційне авто” як фургон або трейлер, обладнаний системами життєзабезпечення, що використовується в рекреаційних цілях; як транспортний засіб (кемпінг або “дім на колесах”) для подорожей і рекреаційних видів діяльності; як великий транспортний засіб, що обладнаний для приготування їжі та спальними місцями, використовується для родинних подорожей. Резюмуючи зазначені трактування, можна зробити висновок, що рекреаційне авто є особливим видом транспортного засобу, який призначений для забезпечення рекреаційних функцій під час подорожей і являє собою повністю автономний засіб розміщення на колесах.

Щодо України, то в науковій літературі, яка досліджує туризм, такого поняття не існує, а існує поняття “автокемпінг”, що позначає спеціальну територію, яка призначена для зупинки і ночівлі туристів, які подорожують на власному авто і використовують власні засоби розміщення, наприклад намети чи трейлери. Отже, істотна відмінність існує між зарубіжним визначенням поняття рекреаційного авто як авто для подорожей, яке і обладнане, і призначене, і здійснює рекреаційні функції, та вітчизняним розумінням авто для подорожей, яке призначене тільки для доставки туристів до місця рекреації.

Також на особливу увагу заслуговує поняття “рекреаційне авто” в західному розумінні з погляду родинного відпочинку, що відповідає потребам українського туриста, з точки зору його ментальності. Відповідно до ментальності українець віддає перевагу відпочинку зі своєю родиною, а отже, по можливості бажатиме створити для неї родинний затишок і комфорт. Якщо врахувати те, що багато родин подорожує з дітьми та немовлятами, то використання рекреаційного авто є найкращим варіантом для таких подорожей завдяки здатності забезпечити необхідний простір для обслуговування дитини і її рухливості, що не стомлюватиме її під час подорожі.

Реалії сьогодення в Україні такі, що автомобіль є найпоширенішим транспортним засобом для здійснення подорожей. Переважна кількість власників обирає авто як засіб подорожування. Це зумовлено: свободою переміщення на великі відстані без потреби підлаштовуватися під транспортний розклад та можливістю швидкого переміщення при виникненні такої потреби; зниженням вартості подорожі порівняно з вартістю подорожі залізницею або комерційним автотранспортом, особливо родинам, які подорожують.

Важливо зазначити, що не кожен легковий автомобіль розрахований на подорожування родиною, має здатність бути незалежним від засобів розміщення, може забезпечити тривале перебування в дорозі, максимальну можливість перебування в рекреаційних зонах (заказники, національні парки тощо). Тому рекреаційне авто має змогу забезпечити всі потреби сучасної людини, оскільки оснащене новітнім устаткуванням, яке робить цей вид авто унікаль-ним. Таким чином, цей вид авто на туристичному ринку може виконувати соціальну, екологічну, економічну функції, оскільки сприятиме розвитку рекреаційної діяльності населення, поширенню внутрішнього туризму, розвитку автомобільної промисловості — все це дає підстави вважати рекреаційне авто інновацією вітчизняного туризму. Щодо великої вартості цих транспортних засобів, то це питання можна вирішувати шляхом створення асоціацій власників на кшталт американських з певною системою пільг та автопарків, так званих екологічних перевізників.

Отже, згідно зі світовими тенденціями розвитку туристичного ринку у взаємозв’язку “туризм — транспорт”, електромобіль та рекреаційне авто набувають поширення, оскільки є екологічно безпечними й забезпечують екологічно-економічний ефект туристичної галузі. Проте такі інновації потребують участі всіх суб’єктів економіки в напрямі досягнення екологічно-економічного ефекту, але це можливо тільки за умови державної підтримки. Тому розглянемо напрями державного регулювання та визначимо ті, які здатні забезпечити досягнення окресленої мети.

2. Основні завдання України на міжнародному ринку транспортних послуг та шляхи їх вирішення

На міжнародному рівні Україна приєдналася або проводить процедури приєднання до основних конвенцій і багатосторонніх угод у галузі транспорту, які визначають пріоритетні напрямки та умови перевезень транзитних вантажів. Серед цих заходів найважливішими є приєднання до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), проведення роботи щодо підписання Конвенції про процедуру міжнародного митного транзиту під час перевезення вантажів залізничним транспортом, розробка проекту Закону „Про приєднання України до Конвенції про спільну транзитну процедуру” та ін.

Важливим елементом транспортної інтеграції є також формування загального спеціалізовано-транспортного інформаційного простору. Скоординований інформаційний простір дозволяє активі­зувати інтеграцію, забезпечити ефективність і безпеку експлуатації транспортних систем, підвищити якість обслуговування споживачів транспортних послуг. Україна гостро потребує створення влас­ного інформаційного поля, яке б оптимально вписалося в міжнародні транспортні системи Заходу і Сходу, підвищило продуктивність транспортних коридорів, що пролягають через українську тери­торію. Основними заходами під час розв’язання проблем інформаційного забезпечення транспортно-дорожнього комплексу є:

– створення безперервного контролю за проходженням вантажів за елементами транспортного технологічного ланцюга для виключення невиправданих збиткових затримок і забезпечення збере­ження товарів;

– створення інформаційної системи для споживачів транспортних послуг у межах усіх країн, що співробітничають з Україною;

– створення баз даних для єдиного інформаційного забезпечення міждержавних перевезень вантажів і пасажирів;

– вирішення завдань інформаційного забезпечення, формування міжнародних транспортних коридорів з урахуванням міждержавних вимог;

– технічна модернізація бази інформатики, використання сучасних передових інформаційних технологій міждержавних перевезень;

– створення системи транспортної статистики.

Таким чином, головним завданням подальшого функціонування транспортної системи України є забезпечення зростання експорту транспортних послуг на основі ефективного використання конкурентних переваг України, таких як вигідне економіко-географічне положення країни, наявність досить розвиненої транспортної інфраструктури, мережі транспортних шляхів, можливість реалізації міжнародних транспортних проектів. Вирішення цих завдань дасть змогу створити транспортну систему, яка відповідатиме світовому ринку транспортних послуг та гарантуватиме: збалансований розвиток об’єктів транспортної інфраструктури країни, що забезпечують інтеграцію євроазіатських транспортних систем; переорієнтацію транзитних вантажо- і пасажиропотоків на міжнародні транс­портні коридори, що проходять територією України; підвищення конкурентоспроможності україн­ських перевізників на світовому ринку транспортних послуг; кількісне та якісне забезпечення транс­портного обслуговування зовнішньої торгівлі; зростання інвестицій у транспортну галузь, зокрема на розбудову транспортної інфраструктури; підвищення інноваційної складової частини транспортної системи країни; освоєння нових секторів внутрішнього та міжнародного ринків транспортних послуг, транспортне обслуговування прикордонного співробітництва; розвиток логістичних та інформаційних технологій; гармонізація національного транспортного законодавства, стандартів та транспортної документації з нормами і правилами, що діють на міжнародному ринку транспортних послуг [4, c. 7-8].

Стимулювання українських транспортних організацій до роботи на міжнародних ринках транспортних послуг необхідно здійснювати по таких основних напрямах:

• лібералізація економічних умов ведення бізнесу, перш за все по рівню оподаткування українських перевізників на тих сегментах ринку, де вони зазнають конкурентного тиску через наявність протекціоністських заходів інших держав або з боку флотів країн відкритої реєстрації;
• створення для вітчизняних міжнародних перевізників не менш сприятливих режимів при виконанні митних і прикордонних процедур, ніж для перевізників інших країн;
• створення умов для придбання українськими перевізниками сучасної транспортної техніки, що забезпечує не тільки конкурентоспроможність на міжнародних ринках, але й принципову доступність цих ринків для вітчизняних операторів;
• розробка механізмів оперативного реагування у випадках, коли українські перевізники зазнають дискримінації за кордоном;
• підвищення ефективності механізмів національного регулювання сегментів ринку міжнародних перевезень у разі запровадження двосторонньої дозвільної системи;
• проведення злагодженої активної транспортної політики у міжнародних організаціях, що регламентують входження у міжнародні ринки транспортних послуг;
• розробка і реалізація заходів стимулювання вітчизняних вантажовідправників до використання договорів поставки на базисних умовах, що передбачають перевезення експортних вантажів вітчизняними транспортними організаціями.

Розвиток експорту транспортних послуг розглядається як така ж важлива складова національного продукту України, як і експорт товарів.

Експорт транспортних послуг повинен розвиватися на таких основних напрямах:

• значне збільшення частки українських транспортних організацій у поставці вітчизняних експортних вантажів на світові ринки;
• підвищення частки українських транспортних організацій у доставці імпортних вантажів і перевезенні вантажів третіх країн, перш за все контейнерів, національними операторами [5, c. 172-174].

Висновки

Отже, на сучасному етапі розвитку економічних систем, туризм як сектор економіки сприяє активному подоланню диспропорцій економічно-соціального розвитку окремих регіонів, господарської й соціодемографічної депресивності, пожвавлює традиційні господарські промисли місцевого населення, інтегрує місцеве господарство у світову економічну систему тощо. Варто також зазначити, що міжнародний туризм для цілого ряду країн, що розвиваються, є основною статтею експорту послуг та одним з основних джерел надходження в ці країни іноземної валюти; виступає стабілізаційним важелем формування їхніх бюджетів і кредитно-фінансових взаємин з іншими державами.

Сьогодні туризм вважається одним з перспективних напрямів соціально-економічного розвитку країни, регіонів, міст. Як відомо, частка туризму становить близько 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами. Від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки України та близько 10-15% її населення. Туризм є тією сферою діяльності, яка дає змогу «триматися на плаву» таким країнам як Єгипет, Туніс, Йорданія, Кіпр та ін. Незважаючи на той факт, що всі галузі матеріального виробництва потерпали від впливу економічної кризи 2008-2009 рр. туристична галузь не занепадає, а, навпаки, розвивається. За даними Державної служби туризму і курортів частка туристичної індустрії у ВВП України на кінець 2009 року склав 1,5 %, що склало 15 мільярдів гривень.

Список використаної літератури

1. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
2. Кифяк В.Ф. Організація туризму: навч. посібник / В.Ф. Кифяк – Чернівці: Книги – XXI, 2008. – 334 с., С. 146
3. Мальська М.П. Основи туристичного бізнесу: Навч. посібник. / М.П. Мальська, В.В. Худо, В.І. Цибух. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с., С. 21
4. Новиков В.С. Инновации в туризме : учеб. пособ. / В.С. Новиков. — М. : Академия, 2007. — 208 с.
5. Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки : Постанова Кабінету Міністрів України : Програма від 29.04.2002 р. № 583 //Офіційний вісник України. — 2002. — № 18. — С. 143. — Ст. 935. — Код акта 22330/2002.
6. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 // Урядовий кур’єр. — 2010. — № 234.
7. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні : Закон України від 16.01.2003 р. №      433-IV        //        Урядовий кур’єр. — 2003. — № 32.
8. Свірідова Н.Д. Державне регулювання та управління регіональним розвитком туризму : навч. посіб. / Н.Д. Свірідова. — Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. — 120 с.
9. Слюсапенко О.О. Словник підприємця / О.О Слюсапенко, Д.Д Огородников, В.Л. Наконечний. — К. : НАН України, 1999. — 196 с.
10. Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: підручник / Т.Г. Сокол; за заг. ред. В.Ф. Орлова. – К.: Грамота, 2006. – 264 с.
11. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
12. Юрченко О.М. Комбіновані системи енергоживлення автономних електротранспортних засобів: автореф. дис. д-ра техн. наук : спец. 05.09.03 — Електротехнічні комплекси та системи / О.М. Юрченко. — К., 2008. — 40 с.