Вступ

З руйнуванням великої цивілізації Теотіуакана в Центральній Мексиці в серeдині VII ст. та з падінням класичної цивілізації майя в IХ ст., що було наслідком американського великого переселення народів, Мезоамерика вступила в епоху постійних війн і занепаду, що відзначається інтенсивною конкуренцією між центрами і загальним ростом мілітаризації. Тольтеки вкупі з войовничими групами майямовних племен, що населяли південь мексиканського штата Кампече і схід штата Табаско та монополізували морську торгівлю в прибережних районах Юкатану, поступово захопили владу над більшою (північною) частиною півострова Юкатан. Протягом Х-ХІІ ст. центром ранньої посткласичної цивілізації майя на Юкатані було місто Чичен Іца на північному сході півострова.

Місто Майяпан, розташоване на південному заході від Чичен Іци, було засновано та процвітало у пізній посткласичний період (1260-1440 рр.) і очолювало Майяпанську Лігу – територіальне царство, об’єднання трьох міст-держав. З падінням Майяпану в 1441 р. жодне місто Юкатану не спромоглося стати новим центром об’єднання, і  на Юкатанському півострові утворилося 17 самостійних міст-держав. Коли конкістадори вперше вступили на землі майя у 20-ті рр. ХVI ст., вони виявили невеликі міста-держави в північній частині Юкатана, тоді як південний схід півострова був майже спустошений. Великі класичні центри майяської цивілізації на цей час були давно зруйновані, про них не пам’ятали навіть найстаріші жителі півострова.

Джерела для вивчення посткласичної цивілізації майя багаті та різноманітні. З письмових джерел найбільшу цінність представляють, насамперед, ті, що написані самими індіанцями ще до іспанського завоювання. Рукописи були у всіх жерців, а в містах були бібліотеки. Багато жерців майя (майже єдині грамотні люди) загинули під час війни з іспанцями. Незабаром знання древньої письмовості було цілком втрачено, особливо після успішного виконання іспанцями “цивілізаторської місії”.

Переважну більшість рукописів було знищено (тільки на автодафе 12.7.1562 р. було спалено 27 сувоїв), і таких рукописів збереглося усього чотири. Названо їх за місцем збереження: Мадридський (кодекс Тро-Кортезіанус), Дрезденський, Паризький (кодекс Перес), Грольє. Всі вони були створені в регіоні сучасного штата Кампече (Мексика, захід півострова Юкатан), крім кодексу Грольє, що має точне місце походження – суха печера в штаті Чіапас (Мексика).

1. Збереження релігії майя та джерела її дослідження

Майя були глибоко духовним народом. Протягом тисячоліть їх думки та дії були інспіровані космологічними уявленнями про час та простір, створенням людини, вірою в релігійне значення сільськогосподарських циклів. Їх світогляд представляв собою дуже складну політеїстичну релігійну систему. Ця релігійна система, здається, була встановлена ще в архаїчні часи, задовго до розквіту цивілізації майя протягом класичного періоду (2-9 століття). Протягом тисячоліть ця складна система була розширена, дещо змінюючись між регіонами і періодами часу, але підтримуючи основні успадковані вірування, традиції та обряди. Майя розділяли багато традицій і ритуалів з іншим культурами Месоамерики, яка представляє собою різноманітну мозаїку дещо схожих, але унікальних традицій. Релігійна система майя жива і сьогодні, за її обрядами живуть мільйони представників сучасних майя, які, хоча і мають особливості, характерні для кожного народу, успадкували більшість традицій від колись великої класичної культури [5, c. 162-163].

Незважаючи на колапс класичної цивілізації майя на початку 10 століття, протягом якого майже на всій території, що була підконтрольна цьому народу, припинилося будівництво монументальних споруд, барельєфів, стел з записами подій, а населення різко скоротилося і більшість міських центрів були покинуті, сам народ майя зберігся і продовжував підтримувати свою віру і традиції. Збереження цих традицій можна побачити у залишках архітектури і виробів міст півночі півострову Юкатан, які все ще процвітали протягом посткласичного періоду під впливом культур узбережжя Мексиканської затоки та долини Мехіко. Населення південної низовини і гірських регіонів майя сучасної Гватемали практично припинило монументальне будівництво протягом цього періоду, однак слідування традиційним віруванням серед місцевих майя було підтверджене описами і повідомленнями 16 і 17 століть іспанськими дослідниками.

Протягом іспанського завоювання Юкатану і після нього, історії і традиції майя продовжували передаватися подальшим поколінням, хоча і з деякими рисами європейських традіцій і релігій, зокрема католицизму. Багато майя переслідувалися за свою віру протягом століть починаючи з прибуття європейців. Хоча немає сумніву, що їх суспільство і традиції пройшли через істотні зміни, багато майя сьогодні підтримують свою ідентичність, пам’ятають свою історію, традиції і спадщину. Це характерно навіть для мешканців тих районів, де було поширене прийняття християнства.

До нашого часу збереглися лише чотири більш-менш повних книги майя, написаних у доколумбівські часи і присвячених релігійним темам. Більшість кодексів (рукописів) майя були знищені іспанською інквізіцією та світською владою під час завоювання Месоамерики та християнізації, тому наше знання культури класичного періоду часто неповне і фрагментоване. Крім того, залишилося багато надписів, висічених на архітектурних пам’ятках, залишках релігійних споруд та фресках, наприклад у відомому храмі на території сайту Бонампак, які містять інформацію про вірування майя. Після іспанського завоювання деякі з текстів були переписані або записані з переказів майянською латинницею. Найвідоміші з цих наративних джерел — збірники текстів релігійного характеру Пополь-Вух (написаний мовою кіче́) та Чілам-Балам [7, c. 41-42].

2. Космологія майя

Відповідно до міфів майя, всесвіт складався з 13 небесних і 9 підземних світів. Імена   божеств, що жили в них, точно невідомі. Боги — володарі небес ( Ошлахун-Ти-Ку) постійно ворогували із владиками підземного світу (Болон Ти-Ку).

Між небом і підземним миром розташовувалася плоска поверхня прямокутної землі. Коли люди вмирали, їхньої душі йшли в один з вищих або нижчих світів. Душі воїнів, що загинули на бойовище  або від жертовного ножа, і душі жінок, які вмерли при пологах, направлялися прямо на небо, у рай бога Сонця. А душі, що потонули й умерли від хвороб, пов’язаних з водою й блискавкою, ішли в рай з дощу. Однак для більшості померлих людей останнім пристановищем служив підземний світ — холодне й темне царство, де бродили до моменту своєї остаточної загибелі їхньої душі.

Майя з рівнинних районів країни вважали, що вхід у пекло — це особливий отвір у землі в горах Гватемали. Звідти б’є жахливий фонтан крові й згнилих тел. По поданнях майя, під час своєї подорожі по нижчих мирах душу людини піддавалася страшним випробуванням. Вона повинна була перетнути ріку — своєрідний Стикс (у грецькій міфології ріка, що оточувала підземне царство). Для цього на похоронах приносилася в жертву собака — поводир, що допомагає перебороти цю водну перешкоду. Спереду чекали й інші випробування: п’ять Будинків пекла, що загрожували смертельною небезпекою. У Будинку Мороку панувала вічна тьма, у Будинку Холоду стояв нестерпний холод, у Будинку Ягуара грізні хижаки готові були розтерзати будь-якого прибульця й т.д.  Найбільше докладно й захоплююче майяская пекло описане в » Пополь-Вух» («Книзі Народу»), священній книзі гватемальських майя – киче [6, c. 42].

У центрі всесвіту, за увленнями майя, стояло Світове Древо, що пронизує всі шари небес, а поруч по сторонах світла перебували ще чотири древа: чорне (на заході), біле (на півночі), червоне (на сході) і жовте (на півдні). На цих деревах розташовувалися чаки (боги дощу), павахтуни (боги вітру) і бакаби (носії або власники неба). Ці боги також співвідносилися зі сторонами світла й розрізнялися по кольорі. Червоні чак, павахтун і бакаб перебували на сході, білі — не півночі й т.д.  Три божества одного кольору правили роком; відповідно стороні світла роки вважалися щасливими й нещасливими.

Творцем світу майя вважали бога Унаба, або Хунаба Ку. У священній книзі » Пополь-Вух» говориться, що Унаба створив людство з кукурудзи. Згідно » Пополь-Вух», у процесі перетворення кукурудзи в людину більшу роль зіграв не тільки Творець — Великий Батько (Кукумай), але й Створювачка — Велика З (Тепеу).

З кукурудзяного тесту були створені чотири перших чоловіки — «перші праотці» і «перші батьки» Балам- Кице, Балам-Акаб, Махукутах і Ики- Балам. «И були створені для них жінки. Ще раз божество здійснило свій намір. І вони з’явилися під час сну (перших людей). Воістину прекрасними були жінки… Вони зачали людей малих племен і більших племен, і вони були початком нас самих, нас — народу киче».

Відповідно до більше пізніх вірувань майя з Юкатана, що сходить до глибокої стародавності, світ створювався чотири рази й три рази руйнувався всесвітнім потопом.

Спочатку був світ карликів, що побудували більші міста. Вони робили це в темряві, оскільки ще не було створене Сонце. Коли воно вперше зійшло, карлики перетворилися в камені, а міста були зруйновані першим потопом.

Світ, що згинув потім, був населений злочинцями, яких змив новий потоп.

Третій світ виявився заселеним самими майя, однак також був змитий потопом. Четвертий, сучасний світ населяють люди, що з’явилися на світ в результаті змішання всіх раніше існуючих племен. На жаль, їм уготована та ж доля: неминучий четвертий всесвітній потоп [1, c. 79-80].

Древні майя ділили богів на доброзичливих й зловмисних. Перші «дарують» дощ, забезпечують урожай кукурудзи, сприяють достатку. Другі зайняті в основному руйнівною роботою. Від них виходять посухи, урагани, війни. Видимо, до числа й тих і інших можна віднести чотирьох богатирів, братів-бакабів, яким Творець після створення миру доручив устати в чотирьох кутах всесвіту й підтримувати небо. Поки тримали — робили блага справа, але, коли почався потоп, злякавшись, брати бігли.

Серед небесних божеств головним у пантеоні майя був Володар світу Ицамна — старий з беззубим ротом, орлиним носом і зморшкуватою особою. Він уважався творцем миру, богом Дня й Ночі, засновником жрецтва, винахідником писемності. Більшу роль із серед майяських божеств відіграв бог вогню. Найчастіше  він зображувався старим з величезним розгалуженим носом у вигляді стилізованого знака вогню. Особливо шанувався бог кукурудзи, що мав вигляд юнака в головному уборі, що нагадує качан кукурудзи. Майя поклонялися богові дощу Чаку, богові Сонця Кинич-Ахау, а також богові долин, богові оленів, богові мисливців, богам-ягуарам і багатьом іншим.

Серед численних жіночих божеств особливо шанувалася «червона богиня» Іш-Чебель- Йаш. Її часто зображували з лабетами хижого звіра й змією замість головного убору. Інша досить шанована богиня — Іш-Чель (Веселка) — уважалася дружиною Іцамни. Іш-чель, богиня Місяця, була покровителькою медицини, дітородіння й ткацтва.

Особливий інтерес викликає поклоніння богам-ягуарам, можливо, дуже древнього, ольмекського походження. Ці боги мали відношення до підземного миру, смерті, полюванню, військовим культам. «Чорний» і «червоний» ягуари були пов’язані з богами дощу й сторін світла. Ягуар, мабуть, був і родовим божеством правлячих династій деяких міст- держав.

Один із самих шанованих богів майя — Кецалькоатль ( Кукуль-Кан), бог вітру, бог планети Венера й т.д.  Крім головних божеств більшу роль у релігійному житті майя грали місцеві боги й віра в обожнених предків і героїв.

До яких же богів найчастіше  зверталися майя? Американський учений С. Морли, один з авторитетних дослідників у вивченні цієї древньої цивілізації, склав ієрархію богів виходячи із частоти їхнього згадування в мексиканських кодексах (мальованих книгах).

Морли з, що хоча майя Творцем уважали бога Хунаба, проте   зверталися до нього рідко, уважаючи його зовсім недоступним. Загальновизнаним же верховним богом був його син, Владика небес Іцамна. Але найчастіше  в кодексах згадується бог дощу Чак. Майя мали одного бога дощу в чотирьох іпостасях (проявах): Червоний Чак опікував схід, Чорний Чак — захід, Білий Чак — північ, Жовтий Чак — південь. Дуже часто в кодексах бог дощу виконує ще й функції бога вітру. Однак у своєму «дощовому» образі Чак користувався в майя найбільшою популярністю, тому що врожай кукурудзи залежав тільки від нього. У деяких кодексах він позначався ієрогліфом, схожим на букву «Т» («плачуче око» — символ дощу).

Третім по популярності божеством був бог кукурудзи (маїсу), ім’я якого точно невідомо.

Всі ці боги були зв’язані тільки із творчою роботою, але не меншою популярністю користувався й бог смерті Ах Пуч, або, інакше, А Пуч. Його зображення в кодексах відповідають божественному промислу, що він покликаний здійснювати: замість голови — череп, а ребра й хребет оголені.

Майя мали й таких незвичайних для інших народів богів, як, наприклад, Іштаб, що була покровителькою всіх самогубців [4, c. 66-67].

Висновки

Отже, подібно ацтекам і інкам, які досягли розквіту пізніше, майя вірили в циклічну природу часу на всіх рівнях (див. календар майя). Майя розглядали існування всесвіту як череду ер великої довжини, трохи менше ніж 5200 років, які поділялися на 13 менших періодів, бактун (однина: bak’tun). Згідно з так званою Томпсонівською кореляцією календаря майя, світ був створений 13 серпня 3114 року до н. е. та буде знищений 23 грудня 2012 року, коли сучасний цикл так званого довгого рахунку підійде до кінця. Згідно з пізнішими джерелами, попередній світ помер у великому потопі (ідея, яка також знайдена у ацтеків), коли небо впало на землю та світло зникло.

Список використаної літератури

1. Александровский Г. Майя.Иероглифы и пирамиды // Наука и жизнь. — 1997. — № 11. — С. 78-83
2. Альтен С. Воскрешение майя: [роман] / Татьяна Иванова (пер.). — Х. ; Белгород : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2010. — 512с.
3. Витвицький, В. Чи погасне П’яте Сонце, або Що пророчить календар майя // Голос України. — 2011. — 31 грудня. — С. 20
4. Гуляев В. Древние майя: новые открытия и старые мифы [Текст] // Наука и жизнь. — 2010. — № 10. — С. 60-67
5. Міфи стародавніх майя [Текст] : Післямова В.Талаха «Зміна світових епох у міфології майя» // Всесвіт. — 1998. — № 5-6. — С. 162-172
6. Швець М. О. Такі загадкові майя [Текст] : історія, географія, культура / М. О. Швець, Н. Я. Швець // Географія. — 2010. — № 23-24 : (вкладка). — С. 42
7. Щекин Г. Мазоамерикаенские религии и их ветхозаветные параллели // Персонал. — 2003. — № 7. — С. 41-45