Вступ

На рубежі XIX—XX ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму, що ґрунтувався на вільній конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, який базується на різних формах монополій або олігополій.

Зміни у виробничих відносинах, що привели до цього переходу, викликав бурхливий розвиток науки і техніки. В історію кінець XIX — початок XX ст. увійшов як період другої технологічної революції (перша — промисловий переворот), яка продовжувалась до Першої світової війни (1914—1918).

У цей період кардинально змінились основи наукового мислення, розквіт переживало природознавство, йшло створення єдиної системи наук. Тісний взаємозв´язок науки з технікою зумовив поступове перетворення науки у безпосередню продуктивну силу суспільства.

На рубежі XX ст. виникали великі наукові інститути, лабораторії, створені на могутній технічній базі. З´явилась окрема ланка — науково-дослідницька діяльність, завданням якої стало доведення теоретичних рішень до технічного втілення, в тому числі — дослідницько-конструкторські розробки, виробничі, технологічні та інші дослідження. Цей процес революційних пере­творень у галузі науки потім охопив техніку і технологію, що сприяло незвично високим темпам зростання обсягу світового промислового виробництва (сумарна виплавка сталі з 1870 по 1900 р. зросла у 20 разів).

1. Умови швидкого розвитку економіки США наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст.

Швидкий розвиток економіки, який розпочався після закінчення Громадянської війни (1861—1865), наприкінці XIX ст. перетворив США в могутню індустріально-аграрну країну.

Основні передумови успіху економічного розвитку СІЛА були такі.

1. Радикальний характер Громадянської війни 1861—1865 pp.

Внаслідок її з´явились такі можливості для капіталістичної господарської діяльності, які не змогли забезпечити буржуазно-демократичні революції у жодній з європейських країн: звільнення рабів сприяло швидкому створенню ринку праці; масовий продаж землі державою невеликими ділянками швидко капіталізував сільське господарство США.

2. Сприятливі природно-географічні умови для прискореного розвитку виробництва: наявність могутньої сировинної бази, величезні площі родючих земель, багатство лісових і водних ресурсів, благодатний клімат.
3. Успішна зовнішньоекономічна політика держави, яка забезпечила щорічне з 1861 р. перевищення доходів над державними витратами на 100 млн. дол. У 1890 р. за законом Маккінлі — Олдріча, ухваленим Конгресом, мита було збільшено з 10 % (1861) до 49,5 %. Через 7 років вони зросли до 57 %. Протекціонізм у зовнішній торгівлі доповнювався пільговими умовами для роз­витку промисловості, яка у 1883 р. взагалі не обкладалась податками. Митна політика сприяла підвищенню цін всередині країни і зростанню капіталістичного прибутку. Для припливу зарубіжних інвестицій не було перешкод, гарантувалась висока норма прибутку.
4. Надзвичайно активне використання в економіці США досягнень другої технічної революції. У країні розпочалась електрифікація промисловості, транспорту, побуту. За рівнем виробництва і використання електроенергії США займали перше місце у світі. Змінилась енергетична база виробництва — пара швидко витіснялась електрикою. У 90-х роках США посідали перше місце за результатами виплавки сталі, виробництва автомобілів, добування нафти та інших галузей, які відображали НТП [8, c. 125-126].

У ході індустріалізації широко застосовувалися найновіший науково-технічний досвід європейських країн, досягнення американської інженерної думки. Практично не було морально за­старілого оснащення, а тому воно не гальмувало економічний розвиток. Це сприяло різкому зростанню продуктивності праці, яка була в 4,5 раза вищою, ніж в англійського робітника. Високий технічний рівень виробництва дав можливість здійснити перехід до масового випуску стандартизованої продукції навіть у старих, традиційних, галузях (взуття, одяг у легкій промисловості, напівфабрикати в харчовій). США також обігнали всі інші країни щодо застосування нових методів раціональної організації виробництва. У США було створено першу у світі промислову лабораторію — лабораторію Т. Едісона (1876), яка стала центром винахідництва технічних новинок (щорічно давала до 40 винаходів).

5. Акумуляція у США найбільш, енергійної робочої сили з Європи. 1864 р. у США було ухвалено закон, який стимулював імміграцію. Тільки з 1870 по 1914 р. до США прибуло близько 30 млн. іммігрантів. У 70—80-х роках серед них була велика кількість кваліфікованих робітників та інженерів з Англії і Німеччини — країн з високим рівнем технічного розвитку, що сприяло передаванню європейського науково-технічного досвіду і зменшувало витрати на підготовку кадрів.
6. Швидке створення інфраструктури, яка забезпечила єдність внутрішнього ринку, міжрайонну і міжгалузеву спеціалізацію. Створилися сприятливі умови для індустріалізації Півдня і Заходу. На початку XX ст. залізниці зв´язали між собою всі штати. Було збудовано чотири трансконтинентальні магістралі, які втягнули в економічний обіг продукцію Заходу. На частку США припадало майже 50 % світової довжини залізниць. Зарубіжні капіталовкладення в залізниці США досягли майже 1/3 їхньої вартості. Залізниці, що потіснили всі інші види транспорту, перетворились у важливий фактор структурних змін в економіці. Вони сприяли зниженню витрат виробництва і зростанню продуктивності праці, процесу урбанізації, а також зміцненню позицій американського сільського господарства на світовому ринку. Завдяки здешевленню товарів США збільшувалась їх конкурентоспроможність. Вже у 1896—1900 pp. США давали 30,1 % світового експорту промислових товарів, а у 1913 р. — 35,8%.

Історико-географічні фактори: віддаленість від Європи і близькість до Південної Америки та територій Далекого Сходу. Використовуючи доктрину Монро (1823) та ідею панамериканізму, США у 1867 р. за 7,2 млн. дол. купили у Росії Аляску. У 1898 р. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. У наступному році США захопили Кубу, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни і частину островів Самоа. США добились виключного права на будівництво Панамського каналу, відірвавши Панаму від Колумбії. США використовували й економічне закабалення, тобто економічне підкорення слабких держав, які при цьому залишались формально незалежними.

8. Процес концентрації і монополізації. В останній третині XIX ст. економічний розвиток США переривався рушійними кризами перевиробництва у 1882—1883 і 1893 pp. Лише у 1897 р. після тривалого застою економіка США знову відновила швидкі темпи розвитку. Зазначені економічні кризи були могутнім прискорювачем концентрації виробництва (у 1913 р. 85 % становили підприємства з кількістю 500 і більше робітників) і централізації капіталу (акціонерні товариства у 1913 р. зосередили 80 % всіх робітників). Внаслідок криз у США виникли монополістичні об´єднання в промисловості та банківській справі. У 70-і роки XIX ст. монополії в промисловості були перехідним явищем (першою з´явилась у 1872 р. нафтова компанія «Стандарт ойл», організатор Дж. Рокфеллер, яка уже в 1879 р. контролювала 95 % нафтопереробки в країні). У 80-ті роки монополії помітно посилились і наприкінці 90-х років перетворились в одну з основ господарського життя країни. Найбільш поширена форма монополій в США — трести, на частку яких у 1901 р. припадало 3/4 всієї промислової продукції країни. На початку XX ст. у країні уже функціонувало 800 трестів, які об´єднували більше 5 тис. підприємств [5, c. 187-189].

Зрощення трестів з банківськими монополіями вело до створення фінансової олігархії. У ній провідні позиції зайняли дві банківські групи — Моргана і Рокфеллера, навколо яких до 1903 р. об´єдналися 112 банків, залізничних, страхових та інших компаній, а їхній капітал перевищував 22 млрд дол. (56 % акціонерного капіталу країни).

2. Особливості економічного стану Англії на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Залишаючись однією з найбагатших країн світу, а також будучи фінансовим і торговим центром світу наприкінці XIX — на початку XX ст., за низкою найважливіших показників промислового розвитку Англія почала відставати від США і Німеччини. Уже в першому десятилітті XX ст. щорічний приріст промислової продукції в Англії (2,1 %) був удвічі меншим, ніж у США (4,1 %). Німеччина обігнала Англію з виплавки сталі, США — з виробництва чавуну, сталі та видобутку кам’яного вугілля. Незважаючи на загальне зростання виробництва з 1870 по 1913 р. у 2,3 раза, частка Великої Британії у світовому промисловому виробництві зменшилася з 32 до 14 %. Промисловий центр світу зміщувався в США, частка яких у світовому промисловому виробництві вже в 1913 р. становила 36 %.

Основні причини промислового відставання Англії такі.

1. Значно нижчі темпи структурної перебудови в промисловості порівняно з іншими країнами. Незважаючи на розвиток наприкінці XIX ст. нових галузей — сталеплавильної, електротехнічної, хімічної, верстатобудівної, — за вартістю виробленої продукції легка промисловість випереджала важку і зберігала провідну роль у структурі промислового виробництва країни. Динамізм легкої промисловості зумовив переорієнтацією галузі на колоніальні ринки.
2. Відставання за рівнем впровадження у виробництво досягнень другої технологічної революції. Отримуючи в колоніях монопольно високі прибутки, англійські промисловці не квапилися з технічним та організаційним удосконаленням підприємств. Обладнання більшості англійських заводів, встановлене ще в роки промислового перевороту, морально й фізично застаріло, хоча ще зберігалася технічна можливість використання його у виробництві. Енергетичною основою англійської промисловості залишався паровий двигун, тоді як у Німеччині і США вирішальні позиції завоювала електроенергетика. Це призводило до відставання енергоозброєння англійського робітника і знижувало продуктивність його праці. Саме тому, наприклад, виплавка сталі за 1870—1913 pp. зросла в 3,5 раза, тоді як у США — майже в 46 разів. Незважаючи на те, що за цей період експорт машин та обладнання збільшився в 7 разів, Англія поступово втрачала своє лідерство на світовому ринку в цій галузі.
3. Значно нижчий рівень концентрації виробництва і капіталу порівняно зі США та Німеччиною. У традиційних галузях англійської промисловості зберігалася велика кількість середніх та малих застарілих підприємств. Це спричинило падіння темпів зростання виробництва й експорту в цих галузях у 2—4 рази [1, c. 74-75].

Уповільнені структурні перетворення і недостатня концентрація виробництва в промисловості відбилися на темпах монополізації цього сектору економіки. Перші англійські монополії виникли в 90-х роках у нових галузях промисловості — трубопрокатній, хімічній, цементній. Пізніше вони стали проникати в суднобудування, яке, на відміну від інших галузей, стабільно зберігало високі темпи розвитку. Тоннаж збудованих суден за 1870—1913 pp. потроївся. Монопольні об’єднання утворювалися і на залізничному транспорті. У важкій і військовій галузях провідне становище посіли великі фірми «Віккерс», «Амстронг-Уїтворт» та ін. За участі фінансових груп Моргана було створено англо-американський суднобудівний трест. У легкій промисловості зберігалася відокремленість основної маси підприємств. Лише наприкінці XIX ст. виник ситцевибивний трест, частка якого становила 85 % виробництва ситцю в країні.

Існували великі англійські монополії, діяльність яких була пов’язана з експлуатацією колоніальних володінь: Королівська компанія ріки Нігер, Британська Південно-Африканська компанія тощо. Вони посіли в країні привілейоване становище.

За темпами концентрації та централізації банківський капітал значно випереджав промисловий. До 1900 р. п’ять лондонських банків (Велика п’ятірка — «Мідленд», «Ллойдс», «Барклейз», «Вестмінстер», «Нешнл провіншл») зосередили у своїх руках управління всією кредитною справою країни. Напередодні Першої світової війни 27 великим банкам Англії належало 81 % усіх вкладів. Зросла роль 72 колоніальних банків. Серед найбагатших представників фінансової олігархії Англії виділялися банкіри М. Ротшильд, А. Беринг, Дж. Ллойд.

Значний вивіз капіталу зумовив його дефіцит у країні, особливо в нових галузях і сільському господарстві. Відставання промислового розвитку британському капіталу компенсували англійські колонії. Прибутки від вивозу капіталу стали основною статтею національного доходу Англії і в 4 рази перевищували прибутки від власної англійської промисловості. Обсяг експортованого з Англії капіталу перевищував сумарні розміри вивозу німецького і французького капіталу. Близько 75 % його спрямовували в Британську колоніальну імперію і слаборозвинуті країни Латинської Америки, близько 20 % — у США, решту — в країни Європи. Англійський капітал фінансував прибуткове залізничне і портове будівництво в усіх районах світу, інвестувався в експортні галузі сільського господарства колоній, оплачував війни Японії (1894—1895 і 1904—1905 pp.), Балканські війни. До початку 1914 р. розміщений Англією за кордоном капітал сягнув 4 млрд фунтів стерлінгів, що в 3,3 раза перевищувало рівень 1870 р. У 1870—1900 pp. національний прибуток Англії зріс у 3 рази, а доходи від англійських зарубіжних вкладів — у 9 разів [4, c. 279-280].

В Англії, подібно до США, у період Першої світової війни спостерігався інтенсивний розвиток етатистських тенденцій і їх послаблення у 1919—1929 pp. Як країни-переможниці, вони деякою мірою компенсували істотні втрати, яких зазнали в ході війни, на відміну від переможених країн (головним чином Німеччини). Маючи загальний напрям розвитку — удосконалення сис­теми державного регулювання економіки, результати діяльності їхніх урядів були різними.

У післявоєнний період англійська економіка, хоч і позбулася німецької конкуренції на світовому ринку, але ще більше відстала від американської. Технічний застій у промисловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, відчутні втрати торгового флоту і багато інших факторів зумовили довгий період повільного розвитку народного господарства країни аж до початку світової економічної кризи 1929—1933 pp. До того ж позиції англійського капіталу на світовому ринку були послаблені в результаті експансіоністської політики США. Більше того, Англія виявилась її боржником на 4 млрд. дол.

У післявоєнний період уряд Ллойд Джорджа активно здійснював політику переведення економіки на мирні рейки: проводились ліквідація державних контрольних органів, роздержавлення військового комплексу країни. Але це не привело до скасування державного регулювання економіки. До початку 20-х років у руках держави ще залишалося у 4 рази більше військових заводів, ніж до війни. З метою регулювання економічних процесів у 1919 р. було прийнято закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, у результаті чого держава перетворилась у єдиного контролера випуску паперових грошей. У 1921 р. уряд прийняв рішення про часткове відновлення контролю над залізницями країни. Розширились і соціальні функції держави: допомога безробітним, житлове будівництво, розвиток системи народної освіти. В цілому до 1924 р. було подолано економічний застій.

Проте піднесення спостерігалося в основному в найбільш передових галузях промисловості (хімічній, автомобільній, електротехнічній, авіаційній та ін.). Стагнацією були охоплені старі галузі: суднобудування, металургія, вугледобування, текстильна. Нестача капіталів для модернізації цих галузей була викликана відпливом їх за кордон у пошуках більш високих прибутків, у тому числі й до переможеної країни — Німеччини. Це унеможливило перехід англійської промисловості до нових форм виробництва — масового, поточного, завдяки яким знижувались витрати, підвищувалась конкурентоспроможність товарів. Особливістю економічного розвитку Великобританії у післявоєнний період було те, що втрачаючи лідерство у виробництві товарів широкого народного вжитку, вона зосередилась на виробництві товарів розкоші. Завдяки цьому країна мала можливість утримати прибуткову нішу на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Посилення протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі прискорило витіснення товарів масового вжитку, вироблених у Великобританії, з зовнішніх ринків. Але уряд продовжував до­тримуватись у цілому принципу фритредерства. Крім того, краї на поступово втрачала товарні ринки внаслідок відчутної переорієнтації англійського уряду на збереження лідерства Велико­британії у банківській сфері. Так, у 1925 р. уряд провів ревальвацію англійської валюти за рахунок відновлення золотого стандарту фунта стерлінгів. Вартість його прирівнювалась до 4,86 дол., тобто було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами. Хоча цей захід і сприяв зростанню курсу фунта, але подорожчання англійських товарів зачепило інтереси промисловців-експортерів [8, c. 249-250].

Проте стабілізація, що спостерігалася (1924—1928), не принесла бажаних результатів. Промислове виробництво країни у 1928 р. так і не досягло довоєнного рівня, а за його розмірами Великобританія була відсунута на третє місце у капіталістичному світі. Водночас за допомогою американських і англійських капіталів Німеччина відновила свою економічну могутність і повер­нулась на друге місце.

Висновки

На поч. ХХ ст. Англія перетворилась з експортера на світового імпортера сировини та продовольства. Імпорт Англії за останню чверть XIX ст. збільшився порівняно з експортом у 2 рази. Зовнішньоторговельний баланс із 1870 р. мав постійно від’ємне сальдо. Водночас платіжний баланс незмінно до 1913 р. був активним за рахунок доходів вивезеного капіталу, від посередницьких торгових і банківських операцій, розвитку туризму в країні. З кінця XIX — початку XX ст. Англія жила здебільшого за рахунок інших країн, що прирікало її економіку на посилення застійних явищ.

Провідною країною прямих і портфельних інвестицій була Велика Британія, капіталовкладення якої до 1900 р. за кордоном становили 20 млрд дол. Франція вивезла 10 млрд дол., Німеччина — 5 млрд, США — 0,5 млрд дол., до того ж країна ще й залишалася боржником Європи.

Найважливішими особливостями розвитку монополістичного капіталізму в Англії на рубежі двох століть були колоніальне панування і першість у світовій торгівлі.

Отже, зміни в техніці й технології виробництва та в розвитку продуктивних сил, викликані другою технологічною революцією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії і вільної конкуренції до монополістичної стадії. Спочатку епоху структурних інституціональних змін на початку XX ст. визначали поняттям імперіалізм (від латинського іmperium — влада), пізніше поширився термін монополістичний капіталізм. Прояв і регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX — на початку XX ст. (1873, 1883, 1893, 1901, 1902 та ін.) сприяли процесу монополізації економіки. Розорення дрібних і середніх підприємців у період криз сприяли концентрації і централізації виробництва та капіталу. Їхній рівень у країнах не був однаковим, але наприкінці XIX — на початку XX ст. монополія як форма організації виробництва й капіталу зайняла панівне становище.

На цьому історичному етапі змінюється лідерство країн світу: провідні місця за промисловим розвитком посідають молоді капіталістичні країни — США і Німеччина, значно просунулась Японія, тоді як колишні лідери — Велика Британія і Франція — відстають.

Список використаної літератури

1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США : Навч. посібник для екон. спец. вузів/ Юрій Боєв, Світлана Боєва,; Ред. І. В. Туз. -К.: Вища шк., 2004. -173 с.
2. Економічна історія: Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -Харків: Одіссей, 2004,. -494 с.
3. Економічна історія: Навчальний посібник/ М. О. Уперенко, Е. А. Кузнєцов, Г. К. Парієнко, Т. Х. Коломійчук та ін.; За ред. М. О. Уперенка; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2005. -494 с.
4. Лановик Б. Економічна історія України і світу : Підручник для вузів; За ред. Б.Д.Лановика. -6-те вид., перероб. і доп.. -К.: Вікар, 2004. -486 с.
5. Леоненко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.
6. Царенко О. Економічна історія України і світу : Навчальний посібник для вузів/ Олександр Царенко. -Суми: Університетська книга, 2001. -308 с.
7. Черкашина Н.  Економічна історія : Навчальний посібник/ Ніна Черкашина, . -К.: ЦУЛ, 2003. -192 с.
8. Юхименко П. Економічна історія : Навчальний посібник/ Петро Юхименко,. -К.: Вікар, 2004. -341 с.