Вступ

Актуальність роботи зумовлена об’єктивними змінами, що відбуваються в соціально-економічній сфері сучасного суспільства, які висувають на перше місце людину-професіонала. Підготовка творчого, грамотного й професійно компетентного фахівця стає пріоритетним завданням сучасної вищої освіти. Зараз потрібні професіонали, здатні адаптуватися в швидко мінливому світі. Сьогодні суспільство, як ніколи, має потребу в професійно підготовлених кадрах, здатних не тільки запропонувати свої знання, уміння й здібності, але довести оточенню, що саме їхні знання є найглибшими й необхідними в тій галузі, в якій вирішили себе реалізувати. Водночас, без конкурентоздатної життєвої стратегії, яка повинна бути сформована у випускника, без розуміння необхідності бути готовим до зустрічі з багатьма перешкодами, молодий фахівець приречений на програш і в професійній, і в особистісній сфері.

Мета роботи – розглянути професійну кар’єру майбутнього фахівця з позиції міждисциплінарного підходу. Вивчення проблем професійної кар’єри розпочалося з дослідження кар’єри як міждисциплінарного феномену. На сучасному етапі можна виділити кілька закордонних авторів, які присвятили свої роботи різним аспектам кар’єри (В. Берг, Ф. Беттджер, Е. Бєррі, Р. Крос, X. Маккей, Б. Швальбе). Серед російських дослідників кар’єри найбільш помітні А. Гусєва, І. Добротворський, О. Зинов’єв, В. Іглін, Б. Литов, А. Маркова, Л. Мітіна, В. Петрушин, В. Поляків, С. Попов, С. Сотникова, О. Ушаков. У роботах цих авторів акцентовано на розробці технологій сучасної професійної кар’єри, однак, теоретичні питання формування й розвитку кар’єри розглянуті недостатньо. Серед українських дослідників феномену кар’єри можна назвати В. Бакштановського, В. Чурилова. Теоретичні й технологічні моделі кар’єрного просування особистості розглядали А. Бодалев, Є. Зєєр, Є. Молл.

1. Вивчення проблем професійної кар’єри

На сучасному етапі можна виділити кілька закордонних авторів, які присвятили свої роботи різним аспектам кар’єри (В. Берг, Ф. Беттджер, Е. Бєррі, Р. Крос, X. Маккей, Б. Швальбе). Серед російських дослідників кар’єри найбільш помітні А. Гусєва, І. Добротворський, О. Зинов’єв, В. Іглін, Б. Литов, А. Маркова, Л. Мітіна, В. Петрушин, В. Поляків, С. Попов, С. Сотникова, О. Ушаков. У роботах цих авторів акцентовано на розробці технологій сучасної професійної кар’єри, однак, теоретичні питання формування й розвитку кар’єри розглянуті недостатньо. Серед українських дослідників феномену кар’єри можна назвати В. Бакштановського, В. Чурилова. Теоретичні й технологічні моделі кар’єрного просування особистості розглядали А. Бодалев, Є. Зєєр, Є. Молл, М. Пряжніков, Ю. Стрєлков, Е. Могільовкин, Т. Невструєва, І. Лотова.

Кар’єра — це один з показників індивідуального професійного життя людини, досягнення бажаного статусу й відповідного йому рівня та якості життя. Вже в минулому думка про те, що кар’єра — це переслідування успіху будь-якою ціною, зневага цінностей й ідеалів суспільства. Поняття професійної кар’єри сформувалося на підґрунті синтезу різних теоретичних та методологічних підходів. У сучасній науці кар’єру розглядають як частину процесу соціально-професійної мобільності. Під кар’єрою розуміють просування особистості сходинками професійної, соціальної, виробничої чи іншої ієрархії, яку детермінують об’єктивні чинники. Разом з поняттям кар’єра в сучасних наукових дослідженнях поширено поняття „професійна кар’єра». Межі нашого дослідження зумовлюють необхідність розгляду поняття „професійна кар’єра» [3, c. 59].

Одні автори вважають, що кар’єра починається по закінченню спеціалізованого освітнього закладу, інші — що з початком реальної трудової діяльності, треті — з виникненням взаємин із роботодавцем.

У широкому значенні кар’єру визначають як загальну послідовність етапів розвитку людини в основних сферах життя (сімейної, трудової, дозвільної). При цьому кар’єра представляється динамікою соціально-економічного положення, статусно-рольових характеристик, форм соціальної активності особистості. Сутністю складової поняття „кар’єри», є, просування, тобто рух уперед і чим стрімкіший загальний рух, тим небезпечніше вповільнення,  й тим необхідніше людині готовити себе до зустрічі з майбутніми подіями. Звідси розуміння кар’єри як активного просування людини в освоєнні й удосконаленні способу життєдіяльності, що забезпечує її стійкість у потоці соціального життя.

Загальновизнаним є розуміння кар’єри як результату усвідомленої позиції й поведінки людини в області трудової діяльності, пов’язаної з посадовим або професійним ростом. Кар’єру будує сама людина, яка погоджується з особливостями всередині й поза організаційною реальністю й зі своїми власними цілями, бажаннями й настановами.

Аналіз наукових досліджень проблеми, дозволив виділити кілька принципових траєкторій руху людини в межах професії, які приведуть до різних типів кар’єри. Професійна кар’єра складається зі збільшення обсягу знань, умінь і навичок, які визначають поняття „особистісні ресурси». Навички розглядають як здатності (після професійного навчання) виконувати свою роботу грамотно. Розрізняють два типи навичок — функціональні (або передані) й набуті (сформовані в процесі роботи). Функціональні навички в майбутніх вчителів формуються в процесі професійної освіти, але найбільше застосовують набуті навички, а разом із ними й професійні вміння [7, c. 81-82].

Кар’єру можна просувати лінією спеціалізації й транспрофесіоналізації. У практичній діяльності існує здебільшого внутрішня організаційна кар’єра, пов’язана з траєкторією «руху» людини в організації. Вона може бути перспективною або безперспективною — у співробітника може бути або довга кар’єрна лінія, або дуже коротка. Кар’єрна лінія для різних співробітників може бути й привабливою, й нецікавою, що істотно позначиться на ефективності їхньої подальшої діяльності.

Таким чином, кар’єра — це один із показників індивідуального професійного життя людини, досягнення потрібного статусу, рівня та якості життя, а також досягнення популярності й слави.

Кар’єра — це індивідуальний шлях людини та спосіб досягнення результату в основній формі особистісного самовираження. Її можна розглядати і як досягнутий результат діяльності людини, і як соціальний статус.

Проблема професійного розвитку має стабільну актуальність, яку визначають значимістю професійної діяльності в житті людини. Збільшення кількості досліджень у цьому напрямі відображає насамперед необхідність урахування мінливого соціально-економічного контексту професійної реалізації людини. Зміни середовища професійного розвитку змінюють „правила гри», вимоги до фахівця й відповідно до розробки гнучких технологій адаптивного залучення фахівця до професійної діяльності. Це призводить до появи низки споріднених, суміжних понять „професійне самовизначення», „професійний вибір», „конкурентоспроможність» тощо.

Слід розрізняти поняття „професійне самовизначення» і „професійний вибір». Професійний вибір торкається лише найближчої перспективи, він може бути здійснений і з урахуванням, і без урахування певних наслідків ухваленого рішення (Є. Головаха). Дж. Сюпер вважає, що протягом життя (кар’єри) людина змушена робити безліч виборів. Тому він розглядає кар’єру, як вибори, що постійно змінюються.

Під професійною кар’єрою розуміють просування особистості щаблями професійної, соціальної, виробничої й іншої ієрархії, яке детермінують об’єктивні й суб’єктивні чинники.

В.Шаповалов визначає професійну кар’єру як цілеспрямований процес формування професійної траєкторії людини в контексті її близької й далекої трудової перспективи, яка планується й реалізується з урахуванням потреб і можливостей суспільства й особистості, дозволяє побачити себе й своє місце в системі виробничих і соціальних відносин. В інтерпретації А. Бражникової, професійна кар’єра — це спосіб самореалізації індивіда в умовах трудової діяльності. Л. Кудринська розглядає професійну кар’єру у зв’язку з професійним вибором індивіда, трактуючи її як тривалий процес трудової перспективи, що розвиває особистість. Ми наголошуємо на розумінні професійної кар’єри як процесу професіоналізації, без якого професійна підготовка не буде повноцінною. З іншого боку, в студентів не сформується постійне прагнення до професійного росту. Професійна кар’єра майбутнього вчителя охарактеризавана тим, що в процесі своєї професійної діяльності фахівець проходить різні стадії розвитку, а саме: навчання, робота, професійний ріст, підтримка індивідуальних здібностей. Таким чином, з погляду особистості, кар’єра — це серія виборів з різних наданих можливостей. Розмаїття дефініцій поняття „професійна кар’єра», яке спостерігаємо в наукових дослідженнях, доводить його міждісциплінарність.

Різні аспекти професійної кар’єри стали об’єктами досліджень філософів, соціологів, психологів, економістів, педагогів, які розкривають окремі аспекти цього соціального явища, що ускладнює вироблення єдиної концепції.

Глибокий аналіз досліджень поняття „професійна кар’ єра», дозволив виділити такі підходи до його вивчення: філософський, психологічний, економічний, соціологічний і соціально-психологічний, педагогічний [2, c. 63-64].

2. Основні стадії та етапи кар’єри

Етапи кар’єри — це окремі Ні моменти, стадії процесу переміщення працівника на чергові позиції в ієрархії робочих місць.

Практично всі дослідження визнають, що в процесі своєї кар’єри людина проходить через різні, але взаємозалежні етапи. Найпростіша версія охоплює чотири стадії:

• попередня стадія (відвідування школи);
• первісна стадія (переходи з однієї роботи на іншу);
• стадія стабільної роботи (зі збереженням тієї самої роботи);
• стадія відставки (припинення активної роботи). Більшість працівників у тій чи іншій формі проходять попереднє навчання в середній школі, училищах та ін. Потім вони приходять на свою першу роботу, але часто змінюють її на іншу в тій самій або в іншій організації. У ході кар’єри вони можуть потрапити на таке місце, яке зберігатимуть до пенсії. Тривалість кожної стадії є різною для різних людей, але більшість проходить через усі стадії [1, c. 72-73].

Таблиця 1. Етапи кар’єри менеджера і потреби

Кожний із етапів (стадій) кар’єри пов’язаний з реалізацією різних потреб працівника (табл. 1). Причому характерно, що сукупність потреб і їхніх пріоритетів змінюються від етапу до етапу. Так, попередній етап охоплює навчання в школі, середню й вищу освіту і триває до 25 років. За цей період людина може змінити кілька різних місць роботи у пошуках виду діяльності, що задовольняє її потреби й відповідає її можливостям. Якщо вона відразу знаходить такий вид діяльності, починається процес самоствердження її як особистості; вона дбає про безпеку існування.

Етап становлення триває приблизно п’ять років (від 25 до 30). У цей період працівник освоює обрану професію, здобуває необхідні навички, формується його кваліфікація, відбувається самоствердження і з’являється потреба до встановлення незалежності. Він продовжує дбати про безпеку існування та здоров’я. Зазвичай у цьому віці створюються і формуються родини; тому з’являється бажання одержувати заробітну плату, рівень якої був би вищим від прожиткового мінімуму.

Етап просування звичайно триває від 30 до 45 років. У цей період відбувається процес підвищення кваліфікації, просування по службі. Нагромаджуються практичний досвід, навички, зростає потреба в самоствердженні, досягненні більш високого статусу і ще більшої незалежності, починається самовираження як особистості. У цей період набагато менше приділяється уваги задоволенню потреби в безпеці; зусилля працівника зосереджені на збільшенні розмірів оплати праці й турботі про здоров’я.

Етап збереження триває від 45 до 60 років і характеризується діями, спрямованими на закріплення досягнутих результатів. Настає пік удосконалювання кваліфікації і відбувається її підвищення в результаті активної діяльності та спеціального навчання; працівник заінтересований передати свої знання молоді. Цей період є надзвичайно творчим; може бути сходження на нові службові щаблі. Людина досягає вершин незалежності й самовираження. З’являється заслужена повага до себе й до навколишніх, які досягли свого положення чесною працею. Хоча багато потреб працівника в цей період уже задоволені, він продовжує цікавитися рівнем оплати праці, і навіть з’являється інтерес до інших джерел доходу (наприклад участь у прибутках, капіталі інших організацій, акції, облігації тощо).

Етап завершення триває від 60 до 65 років. Людина починає всерйоз замислюватися про пенсію. У цей період відбуваються активні пошуки гідної заміни й навчання кандидата на посаду, що вивільняється. Хоча такий період характеризується кризою кар’єри, і люди дедалі менше одержують задоволення від роботи (переживають стан психологічного і фізіологічного дискомфорту), самовираження й повага до себе та до інших подібних людей у них досягає найвищого ступеня за весь період кар’єри. Вони заінтересовані в збереженні рівня оплати праці, але прагнуть збільшити інші джерела доходу, які б замінили їм заробітну плату даної організації при виході на пенсію і були б доброю підмогою до пенсійної платні.

На останньому, пенсійному етапі кар’єра в даній організації (виді діяльності) завершена. З’являється можливість для самовираження в інших видах діяльності, які були неможливі під час роботи в організації чи виступали у вигляді захоплень (живопис, садівництво, робота в громадських організаціях та ін.). Стабілізується повага до себе й до інших пенсіонерів. Але фінансове становище і стан здоров’я можуть у ці роки завдати чимало клопоту [7, c. 93-94].

Знання потреб, що превалюють на різних етапах, дає уявлення про мотивацію переходів від етапу до етапу, а також орієнтації про найефективніші стимули на кожному з них. Разом із кар’єрограмою ці дані дають можливість науково підійти до управління кар’єрою.

Певний інтерес становить дослідження етапів кар’єри у зв’язку з розвитком працівника протягом його ділового життя.

Перші місяці роботи після навчання мають для молодого працівника особливу значущість і складність. Він зіштовхується з багатьма невідомими й може припуститися багатьох помилок. Головне, що турбує нову людину, — це ввійти в колектив і знайти своє місце в ньому. Даний період можна порівняти з вивченням нової гри: є правила, які потрібно зрозуміти, і варіанти, які необхідно вибрати. Це — час швидкого навчання.

У перші роки своєї роботи людина має потребу в зростанні; головним для неї є «влучення в ціль». Може статися, що традиції колективу перешкоджатимуть цьому, і людина буде діяти сміливо, майже нахабно. Цей етап в індивідуальному розвиткові можна було б визначити як боротьбу і пошук визнання.

Вливаючись у новий колектив і нагромаджуючи досвід, людина вступає в нову фазу — фазу консолідації. Особистісне визнання вже не є проблемою, та постає необхідність розширювати сферу застосування своїх здібностей, домагатися визнання себе як потрібного і кваліфікованого співробітника. Цінності переосмислюються, відбувається переоцінка важливості роботи. Люди, які досягли періоду консолідації, по-іншому починають дивитися на свої досягнення.

Дещо пізніше багато менеджерів переживають період серйозних змін і переоцінок. У цей час вони починають сприймати себе більш уважно. Беруть під сумнів значення своєї роботи, ставлячи собі питання, чи потрібно витрачати життєві сили на старанну роботу. Цю фазу називають переоцінкою, і якщо менеджер проходить її успішно, він набуває високого рівня професіоналізму і самоповаги.

Ще пізніше висококваліфікований менеджер піклується про благополуччя всієї організації, зосереджує увагу на розвитку інших співробітників, особливо молодших за себе, намагається допомогти їм працювати більш ефективно. Це період мистецтва управління, протягом якого більше уваги приділяється не своєму розвитку, а розвитку інших.

Слід зазначити, що перехід від одного етапу до іншого пов’язаний із виникненням стресів і криє в собі загрозу для здоров’я менеджера [4, c. 68-69].

Висновки

Актуальною перспективою професійного формування особистості, а також його самореалізації є розвиток кар’єрних нахилів. Професійна кар’єра спеціаліста об’єднує його успіхи на роботі з етапами особистісного розвитку, включаючи всі сфери життя. У вітчизняній психології донедавна поняття «кар’єра» практично не використовувалося і мало досліджувалося. Частіше для позначення пов’язаних з ним явищ уживалися такі терміни, як професійний життєвий шлях, професійна діяльність, професійне самовизначення.

Отже, одного боку, професійна кар’єра — це самореалізація особистості, що виявляється в просуванні або досягненні престижного чи перспективного рівня її в соціумі. А з іншого, це соціальна технологія, спрямована на розв’язання індивідуальних й організаційних проблем у сучасних умовах соціально-економічного середовища, що постійно трансформується.

Кар’єра – це результат усвідомленої позиції і поведінки людини у сфері трудової діяльності, що пов’язаний з баченням працівником свого трудового майбутнього, шляхів професійного зростання та самореалізації.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.
2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем’ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.
3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.
4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.
5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.
7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.
8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.
9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.