Споживчий кредит в Україні — умови та порядок кредитування

Вступ

Програма споживчого кредитування в Україні відродилася порівняно недавно, хоча весь цивілізований світ добре знайомий з нею і сповна користується її перевагами. Споживчий кредит — це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні. До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошовіспоживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов`язаний з продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит — це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Тема: «Споживчий кредит в Україні».

Мета: охарактеризувати ринок споживчого кредитування в Україні.

Завдання роботи:

— показати організацію роботи банку щодо кредитування фізичних осіб;

— поняття та класифікація споживчих кредитів;

— визначити умови та порядок кредитування фізичних осіб;

— аналіз кредитоспроможності фізичної особи;

— розкрити забезпечення зобов`язань позичальника перед банком.

Розділ 1. Загальна характеристика процесу кредитування фізичних осіб в банку

1.1. Організація роботи банку щодо кредитування фізичних осіб

Для здійснення кредитування фізичних осіб комерційні банки створюють в своїй структурі кредитний підрозділ, безпосередньою функцією і є кредитна робота з фізичними особами. В залежності від обсягу банківських операцій, клієнтури і т.д. це можуть здійснювати і кредитні відділи, управління і департаменти. Для великих банків в зв`язку з цим вимагається кредитний меморандум, а невеликі можуть обмежитись посадовою інструкцією, що містить делегування повноважень.

Кредитна політика банку на мікрорівні визначається, по-перше, загальними установками відносно операцій з клієнтурою, які ретельно розробляються і фіксуються в меморандумі про кредитну політику, і по-друге, практичними діями банківського персоналу, що інтерпретує і приводить до дії ці установки. Попере за все формується загальна мета політики, наприклад, надання надійних і рентабельних кредитів.

Меморандум визначає граничні суми, по яким можуть приймати рішення співробітники різних посадових категорій. Банк, в особі керівництва, визначає вигідність і бажаність тих чи інших операцій, кредитування тих чи інших об`єктів і т.д.

Загальна структура меморандуму про кредитну політику наступна:

І. Загальні положення: управління; сфера операцій; балансовий портфель позик; управління портфелем; коефіцієнт позики/депозити; верхня межа позики одному позичальнику: юридичній і фізичній особі; розподіл повноважень на видачу кредитів; процентні ставки і порядок виплат для юридичних і фізичних осіб; умови погашення; забезпечення; інформація про кредитоспроможність і документи, що надаються для розгляду заявок; коефіцієнти неплатежів по позичкам; резерви на погашення безнадійної заборгованості; пролонгація або поновлення непогашених в строк позик; списання непогашених боргів; закони захисту споживачів і умов операції.

ІІ. Окремі види позик: перспективи ділового розвитку; бажані позики по категоріям (споживчі, банківські, сільськогосподарські, іпотечні, позики з погашенням в розстрочку і т.д.); небажані позики.

ІІІ. Різноманітні питання кредитної політики: позики відповідальним робітникам і директорам; позики рядовим робітникам банку; конфлікти інтересів.

ІV. Контроль якості позики: аналіз кредитоспроможності; ревізія кредитного портфелю.

V. Рівні вирішення питань: кредитний комітет при Раді директорів; кредитний комітет при фінансових консультантах; комітет по ревізії кредитів[6,c. 348].

Меморандум надає лише загальні орієнтири діяльності банку, не деталізуючи окремі моменти. Це робиться на рівні департаментів, що безпосередньо проводять в життя кредитну політику банку.

Кредитний процес банку складається з власне кредитного механізму, включаючи сам кредит як економічну категорію, а також етапів кредитного процесу, його складових. Етапи кредитного процесу можна розподіляти по різному. В різних джерелах можна зустріти від трьох (у вітчизняних) до 10 – 15 (в зарубіжній літературі). Головне — не те, як розмежувати етапи, а як більш повно охопити весь порядок кредитування [6, с. 349].

Наведемо основні етапи кредитного процесу , що запропоновані відомим російським вченим Єрмаковим С.Л. в методичних рекомендаціях “Робота комерційного банку по кредитуванню позичальників” [6, с. 350]:

пошук і попередня оцінка потенційного позичальника, встановлення з ним ділових контактів;
збір і обробка кредитних заявок;
обробка і вивчення документів , що характеризують ділові якості позичальника, його фінансовий стан, взаємовідносини з партнерами на ринку і з іншими банками;
розрахунок можливої процентної ставки на основі бізнес-плану, що надається позичальником;
розрахунок кредитного ризику при орієнтації на кредитоспроможність клієнта;
надання заявки в кредитний комітет банку для прийняття рішення про надання кредиту. Дотримання черговості в задоволенні заявок;
організація видачі кредиту, оформлення кредитного договору, перевірка банком забезпечення, що надається і його оформлення. Надання банку забезпечення;
контроль за своєчасністю сплати процентів і погашення основного боргу;
спільна робота з клієнтом по погашенню боргу, пошук взаємовигідних рішень, нарахування пені за прострочення по договору, сплата штрафних санкцій;
організація кінцевого погашення кредитного боргу, робота по “відтворенню” втраченого кредиту;
контроль адміністрації [6, с. 351].

1.2. Поняття та класифікація споживчих кредитів

Споживчий кредит— кредит, який надається фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами [7, с. 96]. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно — дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній [7, с. 96].

Спірним серед економістів є питання щодо надання споживчого кредиту юридичним особам. На думку відомого українського вченого М.І.Савлука, юридичні особи можуть отримувати споживчий кредит [7, с. 97]. Адже за радянських часів підприємства у разі браку коштів фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва могли отримувати банківський кредит на будівництво для своїх працівників житлових будинків, баз відпочинку, клубів, закладів охорони здоров'я, стадіонів тощо. Це об'єкти споживчого (не виробничого) призначення, свідченням чого є те, що на них навіть не нараховувались амортизаційні відрахування на реновацію (на повне відновлення). У багатьох країнах з ринковою економікою підприємства також забезпечують своїх працівників житлом та об'єктами соціально-культурного призначення. Навіть за умов економічної кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об'єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отримувати кредит.

До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні і грошовіспоживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов`язаний з продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит — це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб [7, с. 98].

Існують і інші різновиди споживчих кредитів, а саме:

— лізинговий, пов'язаний з наданням в оренду рухомого і нерухомого майна (машин, обладнання, приміщень);

— іпотечний — особливий вид кредиту під заставу нерухомого майна, зокрема землі;

— ломбардний — кредит центрального банку, який надається комерційним банкам під заставу державних цінних паперів [7, с. 98].

Специфічним різновидом споживчого кредиту є надання приватним особам довгострокових позик на купівлю чи будівництво приватного житла.

За суб'єктами кредитних відносин — з точки зору кредитора — споживчі кредити поділяються на банківські та небанківські; з точки зору позичальника — виділяються позики, що надаються всім верствам населення, різним соціальним групам, різним віковим групам тощо; за способом надання розрізняють позики прямі, що надаються безпосередньо позичальникам, і непрямі, які надаються через посередників (торговельні заклади, ломбарди, прокатні пункти); за ступенем покриття позикою вартості (ціни) споживчих товарів і послуг — позики на повну вартість і позики на часткову оплату товару (послуги) тощо [7, с. 99].

Додатково споживчі кредити класифікують по ряду ознак: видам забезпечення, строкам погашення, методам погашення, цільовому спрямуванню, об`єктам кредитування, обсягу і т.д. [7, с. 99]

По видам забезпечення позики поділяються на забезпеченні і незабезпеченні (бланкові). Забезпеченням позик можуть виступати: застава, гарантії, поручительства, страхування. В якості застави можуть виступати різні види активів. Основна вимога до них — реалізованість. При укладанні кредитного договору може укладатись також договір застави товарно-матеріальних цінностей або нерухомості, що належать позичальнику.

Класифікацію споживчого кредиту можна продовжити в залежності від строків їх погашення. По строкам погашення позики діляться на короткострокові і довгострокові. До першої групи відносять суми, надані строком до 1 року. Для комерційних банків в сучасних умовах це найбільш переважний вид позик. Це пояснюється рядом причин. По-перше, нестабільністю економічного розвитку на сучасному етапі, що не дає можливості реально прогнозувати розвиток ситуації, а отже, і повернення позики з відсотками; по-друге, нестабільністю політичної ситуації; по0третє, найменшою залежністю від ризиків, пов`язаних зі зміною ринкових процентних ставок; по-черверте, для попередження багаторазового використання кредиту при кредитування комерційних угод, при здійсненні яких кредитні кошти обертаються дуже швидко — в межах 1 – 2 місяців; і , по-п`яте, більшою ліквідністю короткострокових позик [7, с. 100].

Короткостроковий споживчий кредит можна оформити на певний строк (в межах року) або до запитання. Позика до запитання не має фіксованого строку, і банк або інша кредитна установа може вимагати її погашення в будь-який час. При наданні кредиту до запитання часто передбачається, що позичальник порівняно ліквідний і що активи, в які вкладені позикові кошти, можуть бути повернені в найкоротший строк [7, с. 101].

Довгострокові споживчі кредити, строком більше 1 року, носять сьогодні виключно рідкий характер. Проте, на сучасному етапі спостерігається тенденція повільного оживлення кредитування на тривалий строк: все частіше ми чуємо про кредитуванні житлового будівництва для молодих сімей, здобуття вищої освіти певною категорією молоді, надання товарів тривалого користування (автомобілів, побутової техніки) в розстрочку [7, с. 101].

По методу погашення споживчі кредити поділяють на позики, що погашаються одноразово і в розстрочку. В першому випадку основний борг по кредиту погашається на одну кінцеву дату, а позики, що погашаються в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми боргу. Споживчі кредити можуть погашатись періодичними рівномірними і нерівномірними платежами . Як правило, погашення здійснюється рівними частинами. Платежі при цьому можуть здійснюватись, щомісячно, щоквартально, раз в півріччя або щорічно (при довготривалому кредитуванні). При наданні кредиту з розстрочкою платежу діє принцип, відповідно до якого сума позики списується частинами на протязі періоду дії договору. Подібний порядок погашення позики не такий тяжкий для позичальника, як при одноразовій сплаті боргу. Для банку також вигідніше, щоб позика погашалась періодично на протязі всього періоду дії договору, оскільки це прискорює оборотність кредиту і вивільняє кредитні ресурси для нових вкладень, підвищуючи таким чином його ліквідність [7, с. 103].

Існує також таке поняття як позика з аннуітетним платежем, тобто платежем з одноразовою сплатою відсотків за користуванням позикою.

Кредит з розстрочкою платежу, як вже зазначалось, передбачає періодичне погашення позики і відсотків. Кредити, що надаються по кредитним картам і овердрафт по поточним рахункам формально можна віднести до кредитів з розстрочкою платежу, оскільки по ним також здійснюються періодичні ( в основному щомісячні) платежі. Проте вони мають ряд відрізняючи особливостей, що дозволяє виділити їх в окрему групу споживацьких кредитів.

Строки погашення позик з розстрочкою складають від 2 до 5 років. Розміри позик коливаються у великих діапазонах. Такі кредити нерідко надаються на невеликі суми, але в той же час об`єктами кредитування по ним можуть бути і автомобіль, яхта, літак та інші значні покупки вартістю більше 100 тис.доларів.

На відміну від револьверних кредитів більшість позик з розстрочкою платежу є забезпеченими.

В США, як і в інших розвинених країнах, кредити з розстрочкою платежу можуть набувати форму прямого і непрямого банківського кредиту. При наданні прямого банківського кредиту укладається кредитний договір між банком і позичальником. Непрямий банківський кредит передбачає наявність посередника в кредитних відносинах банка з клієнтом. Таким посередником частіше за все виступають підприємства роздрібної торгівлі. Кредитний договір в цьому випадку укладається між клієнтом і магазином, який і отримує кредит в банку [7, с. 105].

В групу револьверних кредитів, як правило, включають кредити, що надаються клієнтам пор кредитним картам або кредити по єдиним активно-пасивним рахункам у формі овердрафта [7, с. 106].

Сутність револьверного кредиту по кредитним картам схематично можна представити наступним чином (рис.1.1. і табл.1.1.).

Таблиця 1.1.

Характеристика основних етапів проведення банківських операцій з кредитними картами

Основні етапи відносин банку з клієнтом	Комісійні платежі
1. Клієнт використовує кредитну карту для купівлі товарів в магазині	1. Немає
2. Магазин приймає чек для оплати і по електронним системам платежів передає інформацію про здійснений продаж в місцевий банк	2. Банк враховує (купує) чек магазину. 3% ставка свідчить про те, що банк надає магазину кредит в сумі 97 одиниць на кожні 100 одиниць покупки/чеку
3. Місцевий банк передає інформацію по кліринговій мережі в банк, що емітував кредитну карту клієнту	3. Банк –емітент стягує з місцевого банку комісійні в розмірі від 1% від суми кожної операції
4. Банк – емітент направляє клієнту звіт, що відображає відомості про всі виконані клієнтом покупки за допомогою кредитної карти	4. Банк — емітент стягує з клієнта відсотки і щорічні платежі за користування кредитною картою

Кредитні лінії по рахункам до запитання менш розповсюджені в світовій банківській праці, але використовуються аналогічно кредитам по кредитним картам. Клієнти можуть виписувати чеки на суми, що перевищують залишок коштів на рахунку, але сплачують при цьому відсотки банку за користування овердрафтом. Різновидом револьверних кредитів виступають також позики, що надаються клієнтам у формі овердрафта з забезпеченням і відкриті кредитні лінії [7, с. 107].

Третя група позик — кредити без розстрочки платежів — мають вадливу особливість: по таким кредитам погашення заборгованості здійснюється одноразово. Прикладом таких позик можуть служити так звані бріджінг позики, які видаються для покупки нового будинку особою в сумі різниці вартості нового і старого будинку володаря.

По методу стягнення відсотків споживчі кредити класифікують таким чином: кредити з утриманням відсотків в момент надання позики; кредити зі сплатою відсотків в момент погашення кредиту і кредити зі сплатою відсотків рівними внесками на протязі всього строку користуванням (щоквартально, один раз в півріччя або по спеціально обговореному графіку) [7, с. 108].

По напрямам використання (об`єктам кредитування) споживацькі кредити в нашій країні підрозділяються: на кредити на невідкладні потреби, кредити під заставу цінних паперів, кредити на будівництво або придбання житла, кредити на капітальний ремонт індивідуальних будинків, їх газифікацію і приєднання до мереж водопостачання і каналізації і т.д. Особам, які проживають в сільській місцевості, крім того, видаються кредити на будівництво дворових споруд для утримання худоби, придбання засобів малої механізації для виконання робот на особистій ділянці.

Таким чином, споживчий кредит реалізується через використання різноманітних форм комерційного та банківського кредиту. З цією метою створюються спеціалізовані банківські установи, які обслуговують різні форми споживчого кредиту. Прикладом можуть бути банки, що спеціалізуються на кредитуванні житлового будівництва для молодих сімей, здобуття вищої освіти певною категорією молоді, ломбарди, лізингові компанії.

Розділ 2. Основні умови та етапи процесу кредитування фізичних осіб

2.1. Умови та порядок кредитування фізичних осіб

Умови та порядок кредитування фізичних осіб суттєво відрізняються в залежності від виду споживчого кредитування.

На сьогоднішній день в Україні великого розповсюдження набув продаж товарів із розстрочкою платежу.

У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 р., встановлюється порядок продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання [3, с. 44].

У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендуються для продажу в розстрочку, — телерадіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп'ютери тощо [3, с. 45].

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб'єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам — органом, що призначив пенсію.

Під час продажу товарів у розстрочку з покупців на користь суб'єкта господарювання від наданого кредиту справляються відсотки, розмір яких встановлює суб'єкт господарювання, але не вище чинних на момент продажу товарів річних ставок за фінансові кредити банку, що обслуговує суб'єкта господарювання, який здійснює продаж товарів у розстрочку. Передача у розпорядження покупцеві товарів, що купуються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25% їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 %. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від 6 до 24 місяців [3, с. 46].

Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на 6 місяців, шестимісячної — із розстрочкою платежу на 12 місяців, дванадцятимісячної — із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи [3, с. 46].

Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів провадяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.

На ринку автомобілів України нині виникають різні форми автокредиту. Так, широко відомою стала система продажу юридичним і фізичним особам у розстрочку автомобілів "Daewoo" і "Таврія" через Українську страхову компанію "Гарант-Авто" [3, с. 47].

Умови цієї кредитної системи такі: внесок, який дорівнює 50% вартості автомобіля , має бути сплачений відразу після укладення договору, решта вартості виплачується щомісяця рівними частками протягом терміну договору (6 12, 18, 24 місяці).

Для придбання автомобілів “Daewoo” в кредит фізичні особи подають такі документи; свідоцтво про реєстрацію підприємства, на якому працює покупець; довідку про доходи покупця з місця основної роботи; анкети, які заповнюються покупцем і керівником за місцем роботи; ідентифікаційний код покупця тощо. Зазначені документи подаються на розгляд страховій компанії "Гарант-Авто", яка приймає рішення щодо укладання з покупцем договору страхування. У разі позитивного рішення покупець сплачує перший внесок, в який входить страховий платіж у розмірі 4% від суми першого внеску. Формою забезпечення кредиту в даному випадку є страхування [3, с. 47].

В рамках загальнодержавної програми соціального захисту найуразливіших верств населення комерційними банками надаються цільові позики окремим соціальним групам населення (молодим сім`ям, студентам ). Вони надаються на пільгових умовах : під низьку відсоткову ставку, на спрощених умовах оформлення та ін. Згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (постанова КМУ від 3.12.97 р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зворотним і здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на одержання пільгового довгострокового (до 30 років) державного кредиту користуються молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпорядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Міністерстві у справах сім'ї та молоді України. Обслуговує цей кредит банк-агент — комерційний банк України на основі окремої угоди, укладеної із Фондом [3, с. 48].

Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21 кв. метр загальної площі житла на одного члена сім'ї та додатково 10 кв. метрів на сім'ю, а вартість будівництва (реконструкції) 1 кв. метра загальної площі житла не повинна перевищувати визначену середньостатистичну його ціну у населеному пункті або регіоні, де будується житло [3, с. 49].

Позики на нецільові споживчі (нагальні) потребинадаються готівкою у сумі, що залежить від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його використання. Відсотки за користування даною позикою диференціюються залежно від строку кредитування. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями.

Охарактеризуємо умови і етапи кредитування фізичних осіб через ломбарди. Основним завданням діяльності ломбардів є надання населенню позик під заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця [3, с. 50].

Ломбарди надають позику на суму, яка менше вартості застави. Як правило, найбільше "цінуються" як заставне майно дорогоцінні метали і камені, перли, золоті годинники, за які розмір позики може досягати до 90% оцінки вартості. Позичальник зберігає право власності на закладене у ломбардах майно. У разі непогашення у встановлений строк позики, а також ухилення особи, яка заклала речі в ломбард, від їх отримання, право власності переходить до ломбарду, який передає майно на продаж (реалізацію). З виторгу ломбард утримує суму боргу, нараховані відсотки, плату за збереження, витрати із страхування заставленого майна і його продажу [3, с. 50].

Майно, яке здається в заставу, оцінюється за згодою сторін, а вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і перлин — за державними розцінками. У разі непогашення позики в строк, зазначений у квитанції, заставодавець повинен сплатити пеню за кожен день прострочення в розмірі 1% від суми позики.

Після закінчення строку, зазначеного у квитанції, згідно з договором дорогоцінні метали здаються до державної скарбниці України. Вся решта майна здається торговельним організаціям для продажу. В більшості випадків при ломбардах є магазини, які займаються продажем відчуженого майна.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку. Такі кредитні установи задовольняють потреби своїх членів у дрібному кредиті (як споживчому, так і виробничому) [3, с. 52].

Видавати кредити своїм працівникам на будівництво і купівлю житла, дачних будинків, а також молодим сім'ям має право керівник підприємства незалежно від форм власності, якщо статутом підприємства або колективною угодою передбачене надання працівникам таких видів соціальної допомоги.

Охарактеризуємо специфіку процесу кредитування фізичних осіб комерційним банком.

Комерційні банки надають кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи із вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дачних та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банкові в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.

Видача кредиту готівкою оформляється в банку видатковим касовим ордером.

Фізичні особи погашають споживчі кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою. Банківський споживчий кредит у розстрочку платежу, як правило, передбачає погашення його та відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Банківська практика довела, що погашати частину заборгованості щомісячно зручніше, ніж заощаджувати кошти і погашати одразу весь борг. Встановлення строків погашення кредиту селянськими (фермерськими) господарствами має бути пов'язано з надходженням виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) [3, с. 53].

При наданні банком споживчої позички без розстрочки платежу погашення боргу і відсотків за ним здійснюється одночасно.

Видача споживчих позик населенню здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються банком з фізичними особами за місцем їх постійного проживання. У разі надання позик на будівництво і купівлю житлових будинків кредитний договір може укладатися за місцем забудови чи місцем знаходження будинку. При наданні банком споживчого кредиту не допускається дискримінація індивідуальних клієнтів за статтю, сімейним становищем, віком, расою, релігією, національністю, мовою тощо.

Для одержання споживчого кредиту приватний позичальник подає в банк такі документи: індивідуальну заяву; паспорт або документ, що його заміняє; довідку з місця роботи та інші документи для визначення кредитоспроможності позичальника; документи, що потверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна); документ, що потверджує право на пільговий кредит. Для одержання кредиту на будівництво надається також завірений у встановленому порядку витяг із рішення виконкому місцевої ради про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з кошторисною вартістю, що завірений районним (міським) архітектором [3, с. 54].

Залежно від виду споживчого кредиту можуть використовуватися різні за змістом типові форми кредитного договору. Але незалежно від конкретного змісту в кредитному договорі обов'язково має бути вказано: статус банку і позичальника; мета і сума позички, умови її надання і погашення; форми забезпечення кредиту; величина відсоткової ставки за позичку та порядок її сплати; обов'язки обох сторін.

Таким чином, нами було охарактеризовано перших два етапи процесу кредитування фізичних осіб: формування портфелю кредитних заявок і проведення переговорів з потенційним клієнтом –позичальником.

1 етап включає збір кредитними робітниками банку інформації про попит на кредит, що поступає, її аналіз і попередній відбір заявок. При цьому повинен дотримуватись важливий принцип: вся інформація, що надійшла в банк повинна обов`язково письмово фіксуватись і містити головні відомості про позичальника: прізвище, ім`я по-батькові, юридичний статус, найменування банку, в якому обслуговується особа, адреса і номер телефону фізичної особи, сума кредиту, що запрошується, строк, цільове призначення, забезпечення.

При надходженні в банк великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє створити інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними.

Під час переговорів з фізичною особою — позичальником, перед кредитним робітником стоїть задача отримати найбільш повну інформацію про потенційного позичальника. При необхідності можна довідатись про репутацію позичальника в банку, де він обслуговується або на місці його роботи.

Наступним етапом процесу кредитування є аналіз кредитоспроможності позичальника. Цей етап є дуже важливим і від якісного його проведення залежить надійність і ефективність кредитної операції.

2.2. Аналіз кредитоспроможності фізичної особи

Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому позики, визначення ймовірності їх своєчасного повернення у відповідності з кредитним договором. Оцінка кредитоспроможності клієнта здійснюється на основі аналізу, який спрямований на виявленні об`єктивних результатів і тенденцій в його фінансовому стані [6, с. 380].

Метою аналізу кредитоспроможності фізичних осіб є оцінка ризику, пов`язаного з кредитуванням фізичної особи. Не дивно, що ці ризики істотно відрізняються від ризиків, що супроводжуються кредитуванням юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі за розмірами в той час як собівартість операцій по ним занадто велика. Адже фізична особа більш залежна від випадковостей ринкової економіки, ніж юридична особа, в той час як великі кредити, що надаються юридичним особам, дуже часто стають причиною банківських банкрутств. Це означає, що банки змушені збільшувати кількість кредитів для того, щоб знизити власні витрати, тобто банки змушені обслуговувати багато різних клієнтів з різними особистими і фінансовими характеристиками для зменшення ризику.

В Україні критерії оцінки кредитоспроможності позичальників визначаються кожним комерційним банком самостійно. Вітчизняні комерційні банки не приділяють належної уваги розробці методів оцінки кредитоспроможності фізичних осіб – позичальників, що сприяє збільшенню за останні роки питомої ваги проблемних і сумнівних кредитів у загальній сумі кредитних ресурсів.

Сучасний український банк для оцінки кредитоспроможності фізичної особи має отримати таку інформацію:

Питання, що характеризують особисті якості :поведінку, рівень відвертості (відкриття даних економічного і фінансового стану), вік, сімейний стан, сімейні зобов`язання.
Загальна освіта: копія свідоцтва про освіту з учбового закладу, кваліфікація, підприємницькі здібності, відношення до ризику (азартність), інтерес до економіки і організації власної справи, здібності до планування.
Технічна кваліфікація: спеціальна освіта, професійний досвід, спеціалізація в роботі.
Фізичний стан: стан здоров`я (з врахуванням минулих хронічних захворювань), межі навантаження, зайняття спортом.
Майно: ступінь участі в майні підприємства, особисте майно, володіння нерухомістю, інші джерела доходу, особисті борги, податкові борги, майновий стан членів сім`ї, інтенсивність відносин з кредитними установами [6, с. 382].

Слід додати, що одержати такі відомості, які не можливо підтвердити, як, наприклад, відвертість, азартність, здатність до планування, підприємницькі ризики можуть бути отримані за допомогою спеціальних тестів.

Увагу, яку приділяє банк аналізу якостей підприємця, має дуже важливе значення, якщо він є власником або співвласником підприємства і несе повну або часткову матеріальну відповідальність і підприємницький ризик.

Аналіз відповідей на наведені вище питання проводить банківський робітник за участю психолога під час особистої бесіди з клієнтом безпосередньо в приміщенні банку.

Під час оцінки кредитоспроможності фізичної особи вітчизняними банками досить важко оцінити репутацію позичальника. Один із можливих методів її оцінки — метод кредитного скорингу. Модель проведення скорингу має розроблюватись кожним банком самостійно, виходячи з особливостей, що властиві банку і його клієнтурі.

Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д.Дюраном на початку 1940-х років для відбору позичальників по споживчому кредиту. Д.Дюран виділив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою ймовірністю визначити ступінь кредитного ризику при наданні споживчого кредиту фізичним особам [6, с. 384]. Він використовував такі коефіцієнти при нарахуванні балів (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1.

Оцінка кредитоспроможності фізичної особи, запропонована Д.Дюраном

№ з/п	Критерій	Кількість балів	Максимум
1	Вік	0,1 бал за кожний рік більше 20 років	0,30
2	Стать	Жінка – 0,40, чоловік — 0	0,40
3	Строк проживання в даній місцевості	0,042 бали за кожний рік проживання	0,42
4	Професія	0,55- за професію з низьким ризиком; 0 – за професію з високим ризиком; 0,16 — для інших професій	0,55
5	Робота в галузі	0,21 – підприємства суспільного користування; державні установи, банки	0,21
6	Зайнятість	0,059 за кожний рік роботи на даному підприємстві	0,59
7	Фінансові показники	0,45 – за наявність банківського рахунку; 0,35 – за володіння нерухомістю; 0,20 – за наявності полісу по страхуванню життя	1,0
	Усього:		3,47

Застосовуючи ці коефіцієнти Дюран визначив межу, що розділяє “гарних” і “поганих” клієнтів — 1,25 бали. Клієнт, що набрав більше 1,25 бали, вважається кредитоспроможним, а менше 1,25 бали — небажаний для банку.

Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит у присутності клієнта. Наприклад, клієнт, що звернувся з проханням надати йому кредит і заповнив відповідну анкету-заявку, може отримати відповідь кредитного робітника про можливість надання кредиту на протязі декількох хвилин [6, с. 386].

2.3. Забезпечення зобов`язань позичальника перед банком

Головна причина, по якій банк вимагає забезпечення, — ризик понести збитки у випадку небажання або нездатності позичальника погасити кредит в строк і повністю. Забезпечення не гарантує погашення кредиту, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації банк отримує перевагу перед іншими кредиторами у відношенні до любого виду активів, які слугують забезпеченням споживчого кредиту.

В ринкових умовах вартість товарів, як відомо, може змінюватись під впливом кон`юктури ринку. Аналогічні процеси відбуваються і заставними активами. Зниження їх ринкової вартості може не дозволити отримати кошти, необхідні для погашення споживчого кредиту. Тому вартість застави при виробці умов кредитування, як правило, приймається більше розміру позики.

Однією з найбільш розповсюджених причин вимагання забезпечення кредиту є нестійкий фінансовий стан позичальника. Він може проявлятись по різному: в наявності великої заборгованості кредиторам, недостатністю доходів і т.д. В цьому випадку комерційний банк може вимагати від позичальника гарантійний лист.

Якщо фізична особа не має достатнього забезпечення або запитує кредит на операцію, що має підвищений рівень ризику, банк розглядає питання про доцільність надання кредиту при страхуванні його в страхових компаніях. Ця операція носить назву “страхування ризику неповернення кредиту”. Її проводять страхові компанії, отримуючи певний відсоток від суми кредитного договору. При появі страхового випадку, тобто обставин, які оговорені в страховому договорі, банк може розраховувати на часткове або повне відшкодування страховою компанією не отриманої банком суми. Крім того, банку повертається сума виплаченої ним страховки. Разом з тим, страхова компанія отримує право вимагати з боржника відшкодування спричиненої шкоди в межах виплаченого банку відшкодування.

У вітчизняній практиці набуває розвитку і інший порядок страхування кредитів, коли отримувач кредиту відповідає своїм майном не перед банком, а перед страховою компанією, яка, в свою чергу, використовуючи це майно, гасить зобов`язання позичальника перед банком у випадку не повернення кредиту. Така форма страхування змушує позичальника ретельно зважувати свої можливості по поверненню кредиту в строк. Банку ж вона надає надійну гарантію у вигляді прав на заставне майно. Крім того, банк негайно отримує суму страховки у визначений в договорі строк.

Таким чином, забезпечення кредиту, його страхування зменшують ризик неповернення кредиту. Разом з тим, для банку краще, щоб позика відшкодовувалась за рахунок доходу позичальника. Тому позичальнику, що має добру репутацію, стійкий фінансовий стан, точно обґрунтовані майбутні доходи і задовільний стан його минулих платежів, позики можуть надаватись без відповідного забезпечення, — це так звані довірчі позики, які у вітчизняній практиці кредитування не отримали розвитку, через нестабільність економічного розвитку нашої країни, недоліки товарно-грошового збалансування, інфляційні та інші негативні тенденції в грошово-кредитній політиці [6, с. 390].

2.4. Сучасний стан споживчого кредитування в Україні

На сьогодні ринок кредитування фізичних осіб в Україні розвивається надто повільно, він далеко не в повній мірі виконує свої економічні і соціальні функції.

Так, станом на 01.01.2009 р. обсяг кредитів ( у тому числі міжбанківських кредитів та депозитів) усієї банківської системи, не скоригованих на резерви, сягав 14681,7 млн. грн. Найбільша питома вага у загальному обсязі припала, на кредити, надані суб`єктам господарювання, — 11634,9 млн. грн. або 79,2%, міжбанківські кредити та депозити сягнули 2229,9 млн. грн. або 15,2%, населенню було надано кредитів на суму 699,3 млн. грн., або 4,8%, кредити органам державного управління становили 117,5 млн. грн. або 0,8%. Структуру кредитного портфелю банків України на 1 січня 2009 р. представлено на рис.2.2. [13, с. 118]

Рис.2.2. Структура кредитного портфелю банків на 01.01.2009 р., %

Не покращилась ситуація і в 1 кварталі 2009 року. Так, кредитний портфель банківської системи в цілому на 01.04.2009 р. становив 17210,4 млн. грн. Як і в 2008 році найбільшу питому вагу мають кредити, надані суб`єктам господарювання , — 13045,7 млн. грн., або 75,8%, сума міжбанківських кредитів та депозитів сягнула 3163,0 млн. грн., або 18,4%, населенню надано 894,3 млн. грн., або 5,2%, кредити, надані органам державного управління, дорівнювали 107,5 млн. грн. , або 0,6% [13, с. 119]. Структуру кредитного портфелю банків України на 1 квітня 2009 р. представлено на рис.2.3.

Рис.2.3. Структура кредитного портфелю банків на 01.04.2009 р., %

Як випливає з аналізу, на кредитування населення припадає в середньому 5% кредитного портфелю банківської системи.

Найбільша питома вага в кредитуванні населення припадає на Ощадний банк України, при цьому Ощадбанк надає позики лише двох видів. Перший — об`єднує позики, які надають на поліпшення житлових умов і домашнього господарства. Другий включає позики на нагальні потреби та під заставу нерухомості, тобто для отримання 1000 грн. позичальник все ж таки повинен заставити власну квартиру, набагато дорожчу від позики, що надається [13, с. 119].

Аналізуючи роботу Ощадного банку України з видачі кредитів населенню, треба відмітити, що в 2008 р. установами банку було надано кредитів на суму 35850 тис. грн., що в 2,1 рази або на 37190 тис. грн. менше, ніж у 2007 р. (73040 тис. грн. станом на 01.01.2008 р). Кредити були надані 19458 позичальникам, що на 24734 позичальників менше, ніж у 2007 р. [13, с. 120]

У 2007-2008 рр. серед споживчих кредитів Ощадного банку переважали короткострокові (рис.2.4.). Причиною тому — передусім високий рівень процентних ставок за споживчими кредитами, а також зростання цін на будівельні матеріали, різке погіршення платоспроможності позичальників, затримки заробітної плати через брак коштів на рахунках підприємств і організацій. Для банків дуже актуальним стає ризик неповернення кредитів [13, с. 120].

Рис.2.4. Співвідношення короткострокових і довгострокових позик, наданих Ощадним банком України, %

Довгострокових кредитів на споживчі цілі було надано 4510 позичальникам у сумі 14776,8 тис. грн., або 41,2 % від усіх наданих споживчих кредитів, що в 2,1 рази або на 16460 тис. грн. менше, ніж у 2007 р (31237 тис. грн. станом на 01.01.2008 р.) [13, с. 120]. З них:

— кредити, пов`язані з поліпшенням житлових умов, становлять 5980,1 тис. грн., або 40,5% всіх наданих довгострокових кредитів ;

— кредити на будівництво, купівлю, реконструкцію та капітальний ремонт садових будиночків та незаселених будинків у сільській місцевості, благоустрій садових ділянок — 677,3 тис. грн., або 4,6%;

— інші довгострокові кредити — 8119,4 тис. грн., або 54,9%.

Структуру довгострокових кредитів зображено на рис.2.4. За 2008 рік короткострокові кредити отримали 14948 позичальників на загальну суму 21073 тис. грн., або 58,8% від усіх наданих позик населенню, що в 1,9 рази, або на 20729 тис. грн. менше порівняно з 2007 роком (41802 тис. грн. станом на 01.01.2008 р.) [13, с. 121].

Рис.2.5. Структура довгострокових споживчих кредитів у виданих Ощадним банком в 2008 р. , %

Кредити на нагальні потреби отримали 11476 позичальників на суму 7997 тис. грн. У порівнянні з 2007 роком кількість позичальників зменшилась на 13686 чоловік.

Кредити під заставу отримали 3472 позичальники на суму 13076 тис. грн. У порівнянні з 2007 роком кількість позичальників зменшилась на 2665 чоловік [13, с. 121]. Структуру короткострокових кредитів зображено на рис.2.5.

Рис.2.6. Структура короткострокових споживчих кредитів у виданих Ощадним банком в 2008 р. , %

Нескладний підрахунок, дозволяє отримати такі відомості :

— середній довгостроковий кредит на одного позичальника становить 3,3 тис. грн. (14776,8 / 4510);

— середній короткостроковий кредит на одного позичальника — 1,4 тис. грн. (21073 / 14948) [13, с. 122].

Аналіз показує, що споживче кредитування не займає належного місця в кредитних операціях банківської системи України, воно не в повній мірі виконує основну свою функцію — задоволення споживчих потреб населення.

До основних причин слабкого розвитку кредитування населення в Україні треба віднести об`єктивні:

— зниження рівня платоспроможності населення внаслідок занепаду економіки;

— високі процентні ставки;

— систематичні затримки заробітної плати;

— неврегульованість законодавчої бази стосовно відчуження заставленого майна та зволікання судових органів у розгляді справ;

— відсутність надійних інститутів забезпечення позик;

— невигідність для банків, низький рівень доходності споживчого кредитування населення;

— ризикованість споживчого кредитування для банків;

— висока вартість процесу споживчого кредитування та трудомісткість на всіх його етапах;

— а також суб`єктивна причина: відсутність різноманітності позик, що надаються [12, с. 43].

Тому на сьогодні проблема розвитку та вдосконалення споживчого кредитування в Україні набуває особливої актуальності і потребує негайного вирішення.

Висновки

Всебічне вивчення літературних джерел, нормативних документів та аналіз фактичного стану споживчого кредитування в Україні дозволяє зробити ряд висновків.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов'язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

Цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (наприклад, акцій, облігацій тощо).

Споживчий кредит позичальники, як правило, беруть, коли їм бракує власних коштів, тоді як юридичні особи часто використовують одержані кредити як джерело доходів.

На відміну від усіх інших видів кредиту, якими користуються переважно суб'єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

Повернення позиченої вартості у разі споживчої позики відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а внаслідок їх накопичення.

Лише за умови споживчого кредитування кредитні відносини громадян будуються за схемою "фізична особа — фізична особа".

Споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого — прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

Всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем — підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

Як випливає з аналізу споживчого кредитування, на кредитування населення припадає в середньому 5% кредитного портфелю банківської системи.

Список використаних джерел

Закон України “Про банк і банківську діяльність “ від 20,03.91 р. №872 – ХІІ зі змінами і доповненнями
Агарков М.М. Основы банковского права. – М., 1994. – 427 с.
Банківські операції: Підручник / За ред . А.М.Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 462 с.
Банки и банковские операции: Учебник для вузов /Под ред. проф.Е.Ф.Жукова. – М.:Банки и биржи, ЮНИТИ,1997. – 471 с.
Вступ до банківської справи / За ред. Б.С. Івасіва. – К.: Лібра, 1998. — 439 с.
Гроші та кредит: Підручник. За заг.ред М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 601 с.
Гроші і кредит : Підручник /За ред. Б.С.Івасіва– К.: Лібра, 1998. — 327 с.
Єрмоленко Г.Г. Коршикова Г.В. Аналіз кредитних операцій банків / Фінанси України. – 2006. — №3. — с.130-133
Олійник О. Проблеми споживчого кредитування в Україні / Економіст. – 2007. — № 8. — с.28-31
Остапишин Т.П. Основи банківської справи : Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 112 с.
Основы банковского дела / Под ред.А.Н.Мороза. – К.: Либра. – 1994. – 352 с
Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ. – 2008. — № 11. — с. 42-43
Потійко Д.А. Аналіз кредитоспроможності в умовах ринкових відносин // Фінанси України. – 2009. — №1. — с.118-123
Туник Г.М. Регулювання кредитної діяльності банку //Фінанси України. — 2005 . — № 4. — с. 119-125

Освіта та самоосвіта