Вступ

В цілому зрозуміло, що поняття управління і керівництво традиційно сприймають як синоніми тому, що це відображає їх загальну сутність та зміст діяння. Разом з тим, професійне використання цих термінів зумовлює необхідність чіткого обгрунтування та уточнення як їхніх наукових визначень, так і конкретного практичного застосування.

Однорідність первинного сприймання їх розуміння та змісту ґрунтується на перекладі англомовного терміна to manage як управляти, але більш контекстно зорієнтований переклад конкретизує значення цього терміна такими додатковими поняттями: вміти, домагатися, майстерно управляти.

Місце і роль рішення в управлінні зумовлює перш за все його прикладний, практичний аспект.

Власне, саме поняття управління ще визначають як цілеспрямоване діяння, що прямо вказує або на вже існуючу мету, чи на таку, що поставлена «зверху», і яку досягають у процесі вироблення та здійснення рішення. Таке співвідношення аналізуємих понять передбачає первинність менеджменту та похідність управління. При цьому їхню спорідненість виявляють єдність мети, спільність організації, послідовність і взаємодія менеджменту та управління. Усе це дає змогу зробити висновок, що основний зміст менеджменту та управління складає загальна сукупність діяльності керівників, спеціалістів і виконавців організації щодо поставлення і досягнення її мети через вироблення, прийняття та реалізацію рішень.

1. Характеристика керівництва та його спільні риси з управлінням

Між  поняттям  “управління”  та  “керівництво”  існує,  як  ми вважаємо, своєрідний зв’язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво  як  суб’єктивний  компонент,  а  з  іншого – воно  саме  є змістом    керівництва,    оскільки,    на    думку    О.Л.Свенцицького,  управління здійснюється людьми (людиною) щодо інших людей.

Таким чином, в управлінні як в об’єктивно існуючому явищі було виявлено і деталізовано (відокремлено) головну ланку — управлінську систему. Саме вона виявилася носієм усіх складових і ознак управління.

Вивчення цілісних управлінських систем показало, що будь-яка з них складається з двох підсистем — керуючої, тобто тієї, яка управляє, і керованої, тобто тієї, яка піддається управлінню, відчуває на собі дію (вплив) керуючої підсистеми.

Керуючу підсистему прийнято визначати як суб’єкт управління, тобто як те, що управляє, а керовану — як його об’єкт, тобто те, чим управляють. Звідси випливає, що керуюча підсистема (суб’єкт) управляє керованою (об’єктом). Керівництво (або управління) об’єктом здійснюється за допомогою керуючого впливу, який виходить від суб’єкта. Керуючий вплив — це ще один неодмінний і обов’язковий (присутній завжди) компонент управління. Без нього не може бути ні управлінської системи, ні управління як такого. Саме в керуючому впливі суб’єкта на об’єкт і закладена сутність управлінської діяльності, смисл і зміст взаємодії її компонентів (насамперед суб’єкта і об’єкта).

Управлінська система функціонує завдяки тому, що суб’єкт управління впливає на його об’єкт. Внаслідок цього об’єкт певною мірою змінюється, набуває нових якостей та організаційних особливостей. Головною визначальною ознакою змін (набутих об’єктом нових якостей та організаційних особливостей) є те, що вони відповідають потребам, інтересам і бажанням суб’єкта. Суб’єкт прагне до змін в об’єкті, які йому вигідні, корисні, відповідають цілям, завданням та уявленням про те, як має бути організований і як повинен функціонувати об’єкт. Тому керуючий вплив виступає як цілеспрямований та організуючий фактор.

Такий вплив містить комплекс керуючих команд, які виробляються, формуються і видаються суб’єктом. Об’єкт ці команди сприймає, «осмислює» і реалізує на практиці. Отже, керуючий вплив, виконуючи призначення і згідно зі своїм характером забезпечує підпорядкування та підвладність об’єкта суб’єкту.

Керівництво можна визначити «як процес використання влади задля досягнення впливу на людей».

Влада — це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, тобто влада — це знаряддя впливу. В свою чергу, вплив — це будь-яка поведінка однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття, стосунки інших людей.

Проте влада не єдина основа керівництва і такий підхід притаманний лише авторитаризму і застосовується по відношенню до формальної організаційної структури.

Інше визначення розглядає адміністративне керівництво як «процес управління та впливу на спільну діяльність членів групи».

Як бачимо, тут вже запроваджуються елементи керівництва:

1) керівництво передбачає наявність підлеглих;

2) існує певний розподіл влади, впливу чи управління керівника підлеглими;

3) керівники вказують, що і як слід робити.

Керівництво — це право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівника залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник — єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень І контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов’язків між колегіальним поділом управління (рада, правління тощо) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

Основним механізмом здійснення завдань управління є керівництво, а також самостійні, але тісно пов’язані з ним концепції влади і особистого впливу. Керівництво визначають «як процес використання влади задля досягнення впливу на людей». Влада — це можливість реально впливати на поведінку інших людей. Вона є необхідною умовою успішної діяльності організації і є опорою її структури. В свою чергу, вплив — це будь-яка поведінка однієї людини (чи групи осіб), що активно діє (вносить певні зміни) на поведінку, відчуття, відносини Інших людей.

У формальних організаціях керівник має владу над підлеглими, оскільки вони залежать від нього в задоволенні багатьох потреб. Разом з тим, в деяких ситуаціях підлеглі мають владу над керівником тому, що він також часто залежить від них у вирішенні багатьох питань. Таким чином, у стосунках між керівником і підлеглими в процесі використання влади існує пряма пропорційна залежність (баланс влади): влада керівника над підлеглими тим більша, чим вища залежність підлеглих від керівника, і навпаки.

Таким чином, влада — це інструмент соціального управління, який здійснює цілеспрямований вплив на людську поведінку, приводить до виникнення, зміни чи припинення людських відносин та взаємозв’язків між складовими соціоекономічної системи. Влада — це право накладати стягнення, вимагати виконання, приймати рішення, розподіляти ресурси, діяти одночасно як організатор, керівник, контролер. Влада може набувати різноманітних форм. Дослідники в області влади і лідерства Д.Френч і Б.Рейвен розробили зручну класифікацію основ влади і запропонували п’ять основних форм: влада примусова, влада винагороди, експертна влада, еталонна влада і законна (традиційна) влада.

2. Порівняльний аналіз аспектів управління і керівництва

Керівництво – це вид управлінської діяльності, який на засадах влади забезпечує виконання функцій менеджменту, формування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій [1]. Керівництво в системі менеджменту є об’єднувальною функцією, яка пронизує всі управлінські процеси в організації.[2]

За останні 50 років в теорії і практиці психології та менеджменту проблема співвідношення лідерства і ефективності управління стала однією із ключових. Будь-який керівник, що турбується про ефективність своєї роботи, повинен прагнути стати лідером. “Лідерство” як тип управлінських стосунків відрізняється від поняття “керівництво”. Керівництво та управління є двома відмінними, але взаємодоповнювальними системами, кожна з яких має свої функції та характерні види діяльності, причому обидві є необхідними складовими управління будь-якої організації [2].

На відміну від універсального підходу поняття керівництва частіше вживають стосовно підлеглого працівника, групи працівників, організації.

Першочерговим завданням керівництва є створення організаційної культури і творчого інноваційного клімату, які стимулюють працівників на нововведення для того, щоб мобілізацію та координацію людських і матеріальних ресурсів забезпечити ефективне досягнення організацією поставленої мети.

Тому обов’язковою умовою керівництва стає створення певної організації, її структур, розподіл повноважень, побудова конкретної ієрархії, що не завжди необхідно в управлінні, наприклад, першого і другого роду. При цьому необхідно чітко розуміти, що власне до складу керівництва організації належать далеко не всі учасники такої діяльності, а лише тією у кого є підлеглі їм спеціалісти чи виконавці, а також ті, кого наділено правом поставлення мети для їхньої діяльності, тобто статусом керівника.

Керівництво має свій економічний механізм, спрямований на розв’язання конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі господарської діяльності. При цьому її здійснення в ринковому середовищі об’єктивно створює умови, коли результати діяльності організації отримують відповідну оцінку на ринку в процесі обміну.

Проведений порівняльний аналіз дає змогу навести достатньо широкий спектр відмінностей понять управління і керівництво (див. табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльний аналіз аспектів управління і менеджменту

Владні позиції керівника зміцнюються, якщо він, окрім формальних підстав керувати, отримає визнання своїх підлеглих як лідер завдяки особистим якостям – компетентності, рішучості, цілеспрямованості, енергійності, вмінню пробуджувати ентузіазм у інших тощо. Ідеальним з позиції інтересів організації (тобто для досягнення більшої сили впливу на її членів, а отже, більшої ефективності управління) вважається поєднання формальних і неформальних основ влади.

Менеджер, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції через призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки “лідер–послідовник”, які є набагато тіснішими і результативнішими, ніж стосунки “начальник–підлеглий”.

Науковий статус понять «менеджмент», «керівництво» і «управління» має доволі невизначений характер через те, що вони широко використовуються в різних сферах та галузях і існують різні їх визначення в економіці, психології та інших науках. Менеджмент є різновидом управління і означає цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та визначених цілей [1]. Поряд з ним використовується термін «управління», але з обов’язковою орієнтацією на певний об’єкт (процес). Наприклад, управління виробництвом, управління господарською діяльністю, управління страховою компанією. Керівництво є об’єднувальною функціє менеджменту і пронизує всі управлінські процеси на підприємстві [6].

Не слід ототожнювати поняття «стиль керівництва» і «стиль управління». Поняття «стиль керівництва» є вужчим і виявляється в управлінській діяльності керівника під час налагодження стосунків між керівником і підлеглим. Поняття «стиль управління» є ширшим і зумовлене розв’язанням організаційно-управлінських проблем.

Первинно поняття «стиль» (лат. stilus, грец. stylos) розглядалося як паличка для письма, а пізніше використовувалося у значенні «почерк». Звідси можна вважати, що стиль керівництва – це своєрідний «почерк» в діях керівника. Вперше питання про стилі керівництва було розглянуте К. Левіним в праці «Експериментальний підхід до вивчення автократії та демократії» (1938 р.) [1].

Найчастіше визначення стилю керівництва зводяться до сукупності характерних для менеджера прийомів і способів вирішення завдань управління, тобто стиль – це система постійно вживаних методів керівництва. Як видно, стиль і метод керівництва існують в певній єдності.

Стиль керівництва і метод є категоріями менеджменту. Стиль і метод керівництва співвідносяться як форма та сутність явищ. Стиль є формою реалізації методів керівництва, прийнятою певним менеджером відповідно до його особистих, суб’єктивно-психологічних характеристик. Менеджер із певним стилем керівництва може використовувати різні методи менеджменту.

Стиль керівництва — явище суто індивідуальне, тому що він визначається специфічними характеристиками конкретної особистості, відображає особливості роботи з людьми та технологію прийняття рішень саме цією особистістю. Отже, стиль керівництва регламентується особистими рисами керівника, менеджера. У процесі трудової діяльності формується виключно індивідуальний тип керівника, дії якого повторити в деталях практично неможливо.

Визначення літературних джерел дало змогу уточнити сутність поняття «стиль керівництва». Стиль керівництва – це стиль поведінки керівника щодо своїх підлеглих, який змінюється залежно від ситуації, охоплює суб’єктивно-психологічні характеристики керівника і є спрямованим на досягнення поставлених завдань. Поведінка – сукупність дій і вчинків, спосіб життя, певні дії, уміння поводити себе відповідно до встановлених правил.

Кожен керівник повинен бути психологом, адже правильно вибраний стиль керівництва підвищує якість і результативність роботи, впливає на результати діяльності колективу. Поведінка керівника, його вміння керувати підлеглими створює здоровий клімат в колективі, сприяє розвиткові творчої ініціативи працівників, що в кінцевому результаті дає не менший виробничий ефект, ніж автоматизація праці.

Роль стилів керівництва велика, оскільки вони впливають на показники діяльності організації, психологічний клімат в колективі, виконавчу дисципліну.

Висновки

Таким чином, існуючі аналітичні дослідження дають змогу визначити керівництво як професійне керування діяльністю підлеглих в організації, яке охоплює поставлення і досягнення її мети (цілей) шляхом застосування певних дій щодо підлеглих. В той же час в управлінні найчастіше отримують та реалізують цілі, поставлені керівництвом. Саме в цьому можна вважати і полягає суттєва відмінність керівництва від управління, в якому рішення посідає визначальне місце та відіграє ключову роль, а його вироблення, прийняття, виконання з метою досягнення цілей, поставлених менеджером.

Розвиток підприємств неможливий без ефективної управлінської діяльності, тому значення керівництва на підприємствах є актуальним питанням сьогодення. Уміння керівника створити сприятливий соціально-психологічний клімат в колективі, зацікавити роботою працівників, застосувати певні мотиваційні та управлінські методи, виявити свої лідерські здібності, вміння спілкуватися та вирішувати конфліктні ситуації – все це залежить від обраного стилю керівництва і впливає на ефективність та результативність організації. Керівник повинен до кожної людини знайти підхід, створити сприятливі умови для ефективного виробництва, мотивувати працівників до діяльності, бути лідером.

Керівництво є об’єднувальною функціє менеджменту і пронизує всі управлінські процеси на підприємстві. Методи менеджменту кожного керівника мають своє поле застосування, свої недоліки і переваги, які можуть проявлятися залежно від ситуації в групі працівників. Мистецтво керівництва полягає в тому, щоб у конкретних просторово-часових умовах і для підлеглої групи працівників підібрати такий комплекс управлінських дій, який забезпечить максимальну ефективність роботи групи.

Список використаної літератури

1. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.
2. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. — М.: Инфра-М, 2004. — 256 с.
3. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.
4. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.
5. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.
6. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.
7. Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. — К.: Ельга Ніка-Центр, 2006. — 334 с.
8. Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 415 с.
9. Стадник В. Менеджмент: Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. — К.: Академія, 2006. — 463 с.
10. Стеценко І. Основи менеджменту. Хто такий менеджер: Навч. посібник. — К. : А.С.К., 2004. — 224с.
11. Хміль Ф. Менеджмент: Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. — К.: Академвидав, 2005. — 607 с.
12. Шегда А. Менеджмент: Учебник/ Анатолий Шегда,. — 3-е изд., испр. и доп.. — К.: Знання , 2006. — 645 с.
13. Шокун В. Основи менеджменту: Навч. посіб. для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Ун-т «Україна», 2005. — 340с.