Вступ

Об’єктивною характеристикою сучасного світового господарства є глобалізація, багатовимірний прояв якої відбивається всіх сферах людського буття. Не дивлячись на взаємозалежність глобалізованої економіки на рубежі тисячоліть все помітнішою стає міжкраїнова та міжрегіональна асиметрія соціально-економічного, фінансово-інвестиційного та ресурсного потенціалу. Якщо міжкраїнова асиметрія веде до появи країн-лідерів, то регіональна — розділяє одну країну чи інтеграційне утворення на асиметричні за рівнем розвитку частини.

У світовій практиці Євросоюз чи не єдиний приклад вдало побудованої регіональної політики. З одного боку, ЄС намагається забезпечити стимули, з іншого ж боку, досягти координації в політиці окремих країн-членів. Контроль за використанням різних видів фінансової підтримки, наданої окремим країнам-членам, має запобігати будь-яким спотворенням конкуренції. Саме Структурні фонди є ключовим елементом європейської регіональної політики у реалізації таких завдань.

Оскільки Україна неодноразово наголошує на бажанні інтегруватися у спільний європейський простір, актуальним є вивчення особливостей функціонування ЄС. Крім того, інструменти фінансування розвитку асиметричних регіонів можуть бути адаптовані до українських господарських реалій.

Особливості європейської регіональної політики досліджуються в працях вітчизняних вчених, зокрема Д Лук’яненка, В. Новицького, В. Чужикова, С. Сіденко, З. Герасимчук, А. Амоша і багатьох інших. Різні аспекти європейського регіоналізму знайшли відображення в працях зарубіжних вчених Х. Армстронга, М. Дайламі, Л. Луруш, Р. Лукаса, В. Томсона, А. Макмастера та ін.

1. Економічне та соціальне згуртування та структурні фонди Європейського Союзу

Розширення територіальних меж ЄС за 50-ти річний період зазнало значних трансформацій. Кількість країн-членів у ньому зросла у 4,5 рази і на сьогодні становить 27 країн. Однак, такий стрімкий ріст інтеграційного утворення виявив не лише переваги, а й загрози, однією з яких є суттєва диспропорція у розвитку як окремих країн-членів, так і окремих регіонів, тобто виникає структурна асиметрія регіонів.

Європейська комісія регулярно відслідковує становище у регіонах ЄС. Для визначення диспропорції у розвитку окремих регіонів використовується чимало індикаторів, все ж основними з яких є розмір ВВП на душу населення та рівень безробіття. У ЄС застосовується практика поділу регіонів на основі адміністративних кордонів. Така практика поділу пояснюється кращою можливістю реалізації регіональної політики, яка покладається на адміністративно-територіальне управління.

Регіональні нерівності як у межах Євросоюзу, так і в межах окремих держав-членів завжди розглядалися як бар’єри для так званого «гармонійного розвитку» (за визначенням, даним у Римському договорі), або «згуртування» (за визначенням ЄЄА). Від держав-членів вимагалося проводити та координувати свою економічну політику у напрямі досягнення цієї мети, а всі види політики Євросоюзу, зокрема ті, що пов’язані з внутрішнім ринком, повинні були її враховувати (Commission 1996c: 6—8). Однак виникає питання, чим є економічне те соціальне згуртування: просто раціоналізацією витрат на структурні фонди чи реальною політичною метою у повному розумінні цього слова? Рішення створити різні фонди, а після 1988 р. істотно збільшити ресурси, надані у їхнє розпорядження, можна розглядати як серію побічних платежів, організованих з метою сприяння ухваленню загальних пакетів, пов’язаних із розвитком Євросоюзу в цілому,— рішення, яке Джон Петерсон (John Peterson, 1995a) відніс до «історичних рішень». Основним завданням цього розділу є показати, що суть операцій структурних фондів визначається в процесі міждержавних переговорів на вищому рівні, в яких головними учасниками є центральні уряди держав-членів, які діють за узгодженням з Єврокомісією, і меншою мірою — регіональні учасники.

Розширена економіка ЄС в майбутньому напевне не залежатиме від перерозподільчого впливу структурних фондів. Однак система управління ЄС цілком може і надалі покладатися на структурні фонди, аби полегшити досягнення, а в деяких випадках певною мірою й легітимізацію своїх комплексних домовленостей. Процес згуртування, ймовірно, і надалі матиме велике значення для розширеного ЄС, однак забезпечуватиметься він швидше за все не стільки структурними фондами, скільки роботою ринку, європейською політикою у сфері конкуренції та скоординованою економічною політикою урядів держав-членів.

У 1988 р. з метою надання ЕС фінансових ресурсів передусім найвідсталішим регіонам була розроблена єдина система класифікації NUTS (Статистична номенклатура територіальних одиниць), яка полегшує проведення статистичного аналізу відсталих регіонів, а також сприяє чіткому визначенню різного рівня розвитку регіонів, категоризуючи їх як територіальні одиниці. Усього NUTS має 5 рівнів (NUTS 1 — це територія всієї країни, NUTS П — рівень регіонів, NUTS Ш-V — субрегіональний або місцевий рівень). У 1997 р. в ЄС існувало 66 регіонів NUTS 1,176 — NUTS 2,829 — NUTS 3 [3, с. 279], з приєднанням 12 нових країн цей перелік значно розширився.

Асиметрія господарського розвитку вимагає зростання державної регуляторної політики. Згідно правових актів ЄС допомога держави або із державних джерел, не дивлячись на її форму, є недопустимою, якщо цими діями порушується принцип вільної конкуренції.

В переліку заборонених інструментів підтримки, який складено Європейською комісією, знаходяться: безпосередні субсидії, звільнення від податків та зборів, преференційні прибутки, передача в користування земель або споруд безплатно або на особливо вигідних умовах, надання товарів або послуг на преференційних умовах, страхування від втрат при операціях, повернення витрат у випадку успішного виконання, безпосередні або опосередковані гарантії держави, пільгові дисконтні ставки, гарантії дивідендів, пільгові державні замовлення і більш пізній термін сплати податків або внесків на соціальне страхування, а також інші заходи подібного змісту [8, с. 143]. Такі жорсткі умови покликані запобігати порушенню конкурентних умов та зниженню мотивації підприємств щодо зростання власної ефективності.

Однак, з іншого боку, допомога держави необхідна підприємствам або слабким регіонам вцілому, які в складних умовах без суспільної допомоги не змогли б вижити в умовах конкурентного ринку. Форми такої допомоги також визначені європейським законодавством. До дозволених видів допомоги віднесено: допомога з метою відновлення руйнувань в результаті природних катаклізмів або у виняткових випадках; підтримка економічного розвитку територій, на яких рівень життя є особливо низьким, або на яких існує особливо високий рівень безробіття; допомога з метою реструктуризації певних видів діяльності, якщо це не здійснює негативного впливу на умови торгівлі з сусідніми країнами. Існує також перелік виняткових обставин за яких рішення про виділення суспільної допомоги приймає Європейська комісія, зокрема: проекти загальноєвропейського значення (захист довкілля, телекомунікації, транспорт тощо) або попередження суттєвих перешкод в економіці будь-якої держави-учасниці, науково-дослідні цілі тощо [7].

У Договорі про заснування Європейського Співтовариства наголошується на необхідності здійснення комплексної регіональної політики, спрямованої на зменшення диспропорцій, пов’язаних із ступенем економічного розвитку різних регіонів, шляхом сприяння інвестиціям і фінансової підтримки інфраструктурних проектів [7].

Фінансування регіонального розвитку цілком покладено на мережу взаємопов’язаних фондів та програм, що показано на рис. 1, основними серед яких є структурні фонди.

В основі сучасної регіональної політики ЄС лежить Постанова №1260/99 від 21 липня 1999 року, у якій визначено завдання та сформульовано вимоги щодо ефективного використання структурних фондів. Сприяння регіональному розвитку здійснювалося в межах 6 цілей, однак із 1999 року їх кількість скоротилася до 3. Таке реформування мало за мету підвищити ефективність структурної політики шляхом концентрації зусиль на найважливіших напрямах, покращення управління, чіткого розподілу повноважень тощо.

На сьогодні фінансування регіонального розвитку зі структурних фондів визначається трьома цілями (табл. 1).

 

Рис. 1. Засоби сприяння регіональному розвитку в ЄС

 

 

Таблиця 1. Цілі та умови фінансування Структурних фондів

Цілі	Зміст цілей	Розмір коштів, що виділяється з структурних фондів
Ціль 1	планування розвитку і приведення у відповідність структур в менш розвинутих регіонах	обсяг фінансової підтримки не повинен перевищувати 75% від суми необхідних коштів, і має складати принаймні 50% від суми бюджетних видатків, передбачених на його реалізацію; для регіонів на перифе­рії цей показник може зростати до 80-85%
Ціль 2	підтримка економічної і суспільної конверсії територій, які стикаються з структурними проблемами	максимальний рівень фінансового внеску складає 50% від загальної суми, необхідної на реалізацію, однак не менше 25% від передбачених бюджетних видатків, виняток — надання технічної допомоги за ініціативою Єврокомісії — сума складає 100%
Ціль 3	підтримка адаптації і модернізаційної політики і системи освіти, перекваліфікації та зайнятості

Передумовами надання фінансової допомоги через структурні фонди є рівень ВВП на душу населення за останні три роки, який має відповідати показнику не більшому ніж 75% від середнього по ЄС. У такий спосіб побудоване фінансування регіонального розвитку ЄС, з одного боку, сприяє забезпеченню фінансових стимулів, а з іншого ж боку, дозволяє досягати координації в економічній політиці країн-членів. Як показано на рис. 1 структурні фонди складаються із 4 відносно відособлених фондів, кожен з яких має власну мету та сферу застосування.

Європейський соціальний фонд, створений у 1960 р., основною метою діяльності є дієва політика на ринку праці. Сфера застосування:

—         запобігання тривалому безробіттю та полегшення адаптації осіб, які тривалий час були безробітними, а також професійно-технічна адаптація молоді та осіб, які повернулися до роботи;

—         сприяння забезпеченню рівних можливостей доступу ринку праці, особливо тих осіб, яким загрожує суспільна ізоляція;

—         покращення професійної та загальної освіти;

—         сприяння підготовці кваліфікованої, високоосвіченої і здатної до швидкої адаптації робочої сили, інноваційним рішенням, гнучкості в організації праці та підприємництва;

—         покращення тендерної рівності на ринку праці [2].

Європейський фонд орієнтації і сільськогосподарських гарантій

створений у 1962 р. Основними сферами застосування є:

—         забезпечення достатнього рівня життя всіх зайнятих в с/г та підтримка с/г виробництва у гірських районах та у районах із складними умовами господарювання;

—         сприяння створенню с/г підприємств молоддю;

—         покращення структури с/г підприємств;

—         підтримка об’єднань с/г тваринників;

—         переорієнтація, диверсифікація, перехід на нову спеціалізацію та поліпшення якості с/г продуктів;

—         розвиток інфраструктури на селі;

—         підтримка інвестицій у розвиток туризму;

—         запобігання стихійним лихам, оновлення сіл, розвиток та покращення лісових насаджень, охорона довкілля, збереження сільського ландшафту тощо;

—         стимулювання та підтримка місцевих ініціатив, спрямованих на розвиток зайнятості, нових технологій тощо

—         інфраструктурні інвестиції, які сприяють диверсифікації, відродженню, поліпшення транспортного сполучення та покращенню економічної привабливості слабких регіонів;

—         інвестиції у сферу освіти та охорони здоров’я [2].

Європейський фонд регіонального розвитку створений у 1975 р.

Головною метою фонду було запобігання перетворенню нового учасника — Великобританії, яка є традиційним імпортером аграрної продукції в державу, що змушена розплачуватися за невдалу політику ЄС у цій сфері.

Фінансовий інструмент підтримки рибальства започаткований у 1993 р., до компетенції якого відноситься:

—         оновлення флоту та модернізація рибальських суден;

—         розвиток малого прибережного рибальства;

—         захист рибних запасів;

—         розвиток культури рибальства;

—         технічне оснащення риболовецьких суден;

—         переробка та збут продукції рибальства;

—         здійснення заходів соціально-економічного характеру в рибальстві тощо [2].

2. Діяльність структурних фондів, принципи та особливості

ЄС здійснює фінансову підтримку розвитку периферійних регіонів шляхом:

—         інвестицій у виробництво, які сприяють створенню та збереженню робочих місць;

—         інфраструктури цих інвестицій, які сприяють диверсифікації, відродженню, поліпшенню комунікаційного забезпечення та покращення інвестиційної привабливості тих регіонів, що потребують фінансової підтримки, а в регіонах пріоритетного фінансування (цільова група 1) — підтримки інвестицій на розвиток транс’європейських транспортних мереж, телекомунікацій та енергетики;

—         стимулювання та підтримка місцевих ініціатив, спрямованих на розвиток територій та забезпечення зайнятості, а також фінансове сприяння діяльності дрібних та середніх підприємств за рахунок дотацій на розвиток підприємницьких послуг, освоєння нових технологій і нових схем фінансування тощо;

—         інвестування галузі освіти та охорони здоров’я у регіонах, що входять до цільової групи 1[3, с. 286-287].

Діяльність структурних фондів будується на двох принципах: субсидіарності, згідно з яким заходи мають лише доповнювати дії національних, місцевих та інших органів і здійснюватися за умов нестачі власних коштів; компліментарності коштів, який має запобігати тому, щоб на потреби структурного розвитку використовувалися кошти тільки із структурних фондів без залучення власних національних ресурсів. Обсяги капіталів, що забезпечують виконання цілей структурних фондів є досить суттєвими. У 2000-2006 р. р. їх обсяг складав 195 млрд євро [3, с. 298], які були наступним чином розподілені відповідно до цільових програм (рис. 2).

Як бачимо, ЄС найбільшу увагу приділяє цільовій групі 1, тобто кошти спрямовуються на зменшення економічної асиметрії у розвитку регіонів.

Рис. 2. Розподіл коштів структурних фондів за цільовими програмами

Процес розширення ЄС у 2004-2007 р. р. поставив питання економічної конвергенції 27 країн, що посилило рівень економічної асиметрії об’єднання. З метою прискорення когезії господарського розвитку країн-претендентів на членство у ЄС допомога надавалась в рамках трьох програм: Phare, ISPA, SAPARD. Згодом фінансування розвитку нових країн-учасниць також перейшло до компетенції структурних фондів.

«Багато бідніших регіонів Західної Європи втратять деяку частику підтримки від ЄС не через зміну ситуації всередині них, а у зв’язку з тим, що середні економічні показники по Європі знизилися після її розширення», — сказала пані Хьобнер, котра представляє у Єврокомісії Польщу [1]. Єврокомісія пропонує поступово спрямувати фінансову допомогу структурних фондів лише в 17 регіонів, більшість з котрих перебуває у Південній Європі. Зазначені програми, що охоплюють 57 млн. громадян, було підготовлено у рамках Європейської регіональної політики для посилення економічно-соціальної, територіальної та транскордонної співпраці у прикордонних регіонах. Загальна сума фінансування, що виділялась з джерел ЄС на період 2004-2006 р. р., склала 260 млн. євро. Основна частина коштів (215 млн. євро) з фондів ініціативи INTERREG, що належить до Європейської політики сусідства, а решта — з фінансових інструментів, структурних фондів[6].

Висновки

Для забезпечення фінансування системної регіональної політики в рамках ЄС структурні фонди діють спільно з фондом згуртування та іншими програм ЄС. Фонд згуртування було створено у 1994 р. Кошти з цього фонду надаються країнам-членам з часткою ВВП на душу населення, що не перевищує 90% від середнього показника. До кінця 1999 р. допомогу з цього фонду отримували Греція, Іспанія, Ірландія, Португалія, з 2004 р. ще 10 нових країн, з 2007 р. — Болгарія та Румунія. Для забезпечення успішного завершення проектів, які фінансуються через мережу структурних фондів, вживаються заходи для перевірки їх виконання.

Те, що структурні фонди не сприяють подальшому розвиткові реґіоналізму в межах ЄС, може виявитися не таким поганим для європейської інтеграції. ЄС створили і підтримують більш-менш близькі за рівнем розвитку держави-члени з порівняно сильними центральними урядами. Тому, якщо витрати зі структурних фондів та концепція згуртування приводять до зміцнення влади і підвищення леґітимності згаданих урядів, вони сприяють поглибленню європейської кооперації. «Європа регіонів», заохочувана та підтримувана потужним наднаціонально-субнаціональним альянсом через доступ до структурних фондів, не здатна у віддаленій перспективі привести до підвищення гармонії. Проблема використання структурних фондів уже призвела до суперечностей та конфліктів між регіональними та місцевими органами влади та міждержавними й приватними партнерами.

Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що процеси поглиблення європейської інтеграції обумовили необхідність подолання регіональної асиметрії в ЄС. Успіх прискорення когезії господарського життя прямо залежить від вдалого поєднання фінансових інструментів структурних фондів Європейського союзу.

Список використаної літератури

1. Єврокомісія пропонує зберегти фонди допомоги для бідніших регіонів старих країн-членів ЄС [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dialogs.oig.ua/hews_full.php?nw_id=6594.
2. Єврокомісія, реформування структурних фондів / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// europa.eu.int/scadplus/leg/de/lvb/160014.htm.
3. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права / наук. ред. В. П’ятницький. — Берлін: Товариство Карла Дуйсберга. — 367с.
4. Кіш Єва. Регіональна політика Европейського Союзу: стратегічні імперативи для України / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.ji.lviv.ua/n23texts/kish.htm.
5. Отчет о состоянии сектора малых и средних предприятий в Польше в 2001-2002 гг. / Ред. Публикации Агнешка Рыбинска и Агнешка Токай-Кшевска. — Варшава: Польское агентство развития предпринимательства, 2003. — 440 с.
6. Структурні фонди: схвалено дев’ять нових транскордонних програм і програм сусідства / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: www.delukr.ec.europa.ua/ page33853.html.
7. Трактат устанавливающий Европейский Союз. Часть III, Раздел 2 право предпринима-тельства и Раздел 3 Услуги / [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: wwwl.ukie.gov. pl/uknsf/B-EC-T.
8. Bruszt, L. Multi-level Governance—the Eastern Versions: Emerging Patterns of Regional Developmental Governance in the New Member States // Regional & Federal Studies. 2008. № 5. P. 607–627.
9. Chalmers A. European Union Membership and Protracted Regionalization in Eastern Europe. Paper prepared for presentation at the Canadian Political Science Association Annual Conference. Vancouver, June 4-6, 2008. 16 p.
10. Piaseck B., Rogut A., Stawasz E., Jonson S., Smallbone D. Warunki prowadzenia dzialalnosci gospodarczej przez MSP w Polsce I krajach Unii Europejskiej-Warszawa, 1998