Вступ

Актуальність теми. Для переважної більшості дорослих людей з більш- менш розвинутим гуманітарним світоглядом сприйняття та використання терміну «соціологія» у практиці буденного життя не є чимось неординарним. Слід зазначити, що інформація і знання про те, яким групам людей живеться добре чи погано у конкретному суспільстві і чи взагалі є надія змін на краще життя на всіх етапах історичного розвитку людства викликали особливу зацікавленість у громадян. Інтенсивне поширення сучасною системою засобів масової інформації різноманітних соціологічних даних загалом сприяє утвердженню у масовій свідомості образу соціології як науки котра здатна точно визначити рейтинги популярності політичних лідерів, з’ясувати «шанси» певних політичних сил отримати підтримку громадян на виборах, встановити показники нерівності між людьми та міри їх задоволення якістю життя і т.п. Вочевидь, що соціологи- професіонали як інші люди відчувають реальну складність, суперечливий характер і драматизм соціального життя.

Динамічні соціальні зміни, які відбулися у ХХ столітті змушують самих соціологів суттєво коригувати свої світоглядні та теоретичні позиції та уявлення щодо розуміння вихідних теоретичних координат соціологічного аналізу. Звісно, що така корекція дослідницьких програм теоретичних і прикладних досліджень в соціології є доволі складним процесом. Але вона є конче необхідною для самих соціологів, оскільки та система знань і методологічних підходів, з якими вони мають справу, не може залишатися без суттєвих змін. 

1. Сутність та зміст соціології

Термін «соціологія » походить від латинського слова societas— суспільство і грецького logos — слово, вчення. Таким чином, соціологія є в бук-вальному розумінні наукою про суспільство. її засновники — європейські вчені XIX ст. — робили спроби пояснити зміни в суспільстві, зумовлені промисловою революцією, розвитком демократичних ідей та інституцій.

Французький учений Огюст Конт наприкінці 30-х років XIX ст. уперше запровадив термін «соціологія». Він вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна грунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, тобто будуватися на зразок природничих наук. Як фізик або хімік за допомогою спеціальних методів досліджує свою галузь, так і соціолог не просто стверджує, а доводить, спираючись на факти, зібрані з використанням спеціальних методів. Причому доводить, застосовуючи не окремі, довільно взяті із соціальної дійсності факти, а аналізуючи всеосяжний, об’єктивний, емпіричний матеріал.

Концентруючи увагу на вивченні соціальних фактів і явищ соціальних відносин та процесів, які відображаються в суспільстві, соціологія, таким чином, визначила своє місце серед інших суспільних наук — філософії, політології, історії тощо. Скажімо, філософія являє собою світогляд, Дає розуміння місця людини у світі, уявлення про сенс людського життя.

Історія, у свою чергу, вивчає закономірне, але й неповторне, індивідуальне у суспільному розвитку, широко використовуючи при цьому методи і засоби, притаманні гуманітарному знанню. Перевага соціології полягає в тому, що вона дає системний аналіз соціальних фактів і намагається отримати достовірне, вільне від оцінок та упередженості знання (рис. 1).

Загалом науки природничі (про природу) та науки соціальні (про суспільство) мають різні об’єкти пізнання, але використовують схожі загальнонаукові методи й засоби вивчення. Абсолютне розмежування чи протиставлення цих наук є неправомірним. Проте існує певна специфіка вивчення суспільних явищ, яка полягає в тому, що суспільні (соціальні) науки більшою мірою, ніж природничі, стосуються потреб та інтересів людей. Тому проблема відповідності (неупередженості) досліджень соціальних явищ є більш гострою і важкорозв’язною. Але вона розв’язується так само, як і в наукових дослідженнях природи,— шляхом удосконалення засобів і методів вивчення соціальних проблем. Поряд з природничими та соціальними науками існує й гуманітарне знання (літературознавство, мистецтвознавство тощо), яке використовує специфічні, відмінні від соціальних наук методи пізнання.

З’ясовуючи взаємовідносини соціології з іншими науками про людину і суспільство, слід враховувати, перш за все, відмінність об’єкта соціологічної науки, тобто на що спрямована її увага, її предмет, що конкретно вона вивчає і як вона це робить, під яким кутом зору аналізує ті чи інші явища [2, с.27]. Специфічно соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розглядає місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою, вираженою явно чи неявно, тим чи іншим способом. Саме соціологічний аналіз, у кінцевому рахунку, приводить досліджувані суспільні явища до «спільного знаменника», оскільки соціологічне знання має справу зі спільними для всіх суспільних явищ «родовими ознаками».

Тому соціологію розуміють і як науку про закономірності становлення, розвитку і функціонування соціальних спільнот, про ті соціальні відносини і соціальні процеси, що виникають у суспільстві під час взаємодії великих соціальних груп.

2. Визначення об’єкта соціології

Суспільство як об’єкт дослідження соціології розглядається у двох аспектах.

По-перше, як соціальний організм, що складається із взаємопов’язаного комплексу соціальних утворень, тобто соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів. Кожен із компонентів цього комплексу є відносно самостійним суб’єктом суспільного життя, виконує певні функції і перебуває у взаємодії з іншими компонентами. Відповідно до цього соціологія вивчає суть соціального, закономірності та якісні характеристики кожного компонента і всього суспільства в цілому як соціального організму, а також різноманітні соціальні процеси, що в ньому відбуваються.

По-друге, суспільство — об’єкт дослідження соціології — розглядається як найскладніша природно-історична соціальна система. Суспільство як велика соціальна система являє собою органічну спільність виробничих сил і виробничих відносин, соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Взаємодія різних соціальних груп людей, їхня діяльність у різних сферах суспільного життя — економічній, соціальній, політичній, духовній (або ідеологічній) — за визначальної ролі способу виробництва надає розвиткові тієї чи іншої суспільної спільноти характеру природничо-історичного процесу. Кожна із зазначених сфер суспільного життя виконує певні функції: економічна — функцію матеріального виробництва, соціальна — соціалізації, політична — соціального управління та контролю, ідеологічна — духовного продукування.

Це зумовлює складність об’єкта соціології — людського суспільства, його специфіку, особливості, характер функціонування та розвитку. У вивченні суспільства, соціальних явищ та соціальних процесів соціологія ґрунтується на основних наукових принципах.

Передусім ідеться про принцип історизму. Це означає, що, по-перше, всі соціальні явища та процеси в суспільстві розглядаються як системи, що мають внутрішню структуру; по-друге, вивчається процес їх функціонування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни та закономірності переходу їх з одних якісних станів в інші.

Наступний принцип соціології — принцип соціального детермінізму, який відображає всебічний взаємозв’язок та взаємозумовленість соціальних явищ. Він відрізняється від економічного детермінізму тим, що враховує вплив не тільки економічної підсистеми, яка є «кінцевою причиною» всіх соціальних явищ та процесів, а й інших підсистем — політичної, ідеологічної тощо. Соціальний детермінізм означає також зумовленість будь-якого соціального явища або процесу всією сукупністю відносин, а не тільки окремими їх різновидами, наприклад, економічними відносинами, хоч останні і є визначальними. Взаємний вплив безпосередньо пов’язаних структур конкретних соціальних систем, наслідком якого є їх взаємна зміна, має діалектичний характер.

Соціологія базується також на діалектичному принципі наукового пізнання суспільства та його соціальних систем. Його суть полягає в тому, що суспільство розглядається як живий організм, який постійно розвивається. Для його вивчення потрібні об’єктивний аналіз виробничих відносин, що становлять дану суспільну систему, дослідження законів її функціонування та розвитку.

Таким чином, у соціології органічно поєднуються генетичний (конкретно-історичний) та структурно-функціональний підходи до аналізу як різних соціальних систем окремо, так і загалом суспільної системи як їх сукупності.

Кожна із соціальних систем, у свою чергу, включає багато інших підсистем. Соціальні системи перегруповуються, одні й ті ж індивіди можуть бути елементами різних систем. Кожна з них, узята ізольовано або у зв’язку з іншими, розглядається як відносно незалежна.

У свою чергу індивід не може не рахуватись із законами тієї соціальної системи, до якої належить. Тією чи іншою мірою він бере на озброєння її норми та цінності, тобто соціалізується. Його діяльність, таким чином, стає соціально визначеною. Разом з тим у суспільстві існують різні види, варіанти й форми соціальної діяльності та поведінки, між якими можливий вибір, а отже, і вияв активності людини.

Попри те, що соціальні системи складаються з елементів, які мають різні індивідуальні якості, тобто елементи однієї соціальної системи можуть бути не тотожними за своїми якостями елементам іншої, обидві системи володіють загальними інтегральними властивостями. Однотипні інтегральні властивості соціальних систем є основою їх типологізації, виділення різних типів соціальних груп, спільнот, інститутів, організацій тощо.

Класифікація соціальних систем за типом соціальних зв’язків виділяє такі елементи суспільної системи: соціальні групи (соціальні відносини), соціальні інститути (інституціональні зв’язки), система соціального контролю (зв’язки соціального контролю), соціальні організації (організаційні зв’язки).

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює формування спеціального наукового знання — соціологічного. Залежно від цього визначається і його об’єкт: суспільство, соціетальні й соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні групи, соціальні процеси в їх конкретному стані та взаємодії. Значення цих понять будуть розкриті в наступному розділі «Соціологічні закони і категорії».

3. Дослідницьке поле предмету соціологічної науки

Ще з моменту виникнення соціології серед науковців почало домінувати переконання, що предметом дослідницького інтересу соціології має бути вивчення суспільства як певної цілісної сукупності людей, взаємодій та зв’язків між ними.

Таке розуміння загалом обумовлювалось дещо спрощеною інтерпретацією змісту терміну «соціологія», яке походило від латинського слова societas — суспільство і давньогрецького logos — слово, знання, вчення. Саме тому найбільш поширене уявлення щодо особливостей об’єкта та предмета соціології відображувала формула: соціологія — це наука про суспільство [1, с.13]. Примітно, що на думку В.Култигіна та В.Кузнецова, така формула потребує певної конкретизації. «Предметом соціології є не те, яким суспільство може бути, а те, яким воно реально є» [2, с.14].

Вочевидь, що такі тлумачення не можуть задовольнити пізнавального інтересу допитливої людини, яка, звісно, розуміє, що суспільство реально вивчається багатьма науками — зокрема, як цілими групами наук (економічними, політико-юридичними,. історичними, психологічними, філологічними, педагогічними), так і окремим науками (антропологією, демографією, культурологією, етнографією та ін.). Не менш важливим є і врахування того факту, що суспільство вивчається також і системами знань світоглядного характеру, до яких можна віднести, наприклад, філософію, футурологію та ін.

Враховуючи реальний аспект зв’язку соціології з іншими галузями суспільствознавства, неважко зробити висновок, що доволі актуальним питанням є визначення (ідентифікації) власного дослідницького поля соціології. У даному зв’язку варто відмітити, що в кінці 50-х років ХХ ст. відомий американський соціолог Ч.Р.Міллз у праці «Соціологічна уява» підкреслював, що соціологічне пізнання є, насамперед, творчим процесом, ефективність якого залежить від професійних здібностей соціолога вийти за межі тісного кола особистих обставин і розглядати хвилюючі людей проблеми в більш ширшому соціальному контексті. Соціологічна уява дозволяє бачити, що чимало соціальних ситуацій і подій, які, на перший погляд, стосуються лише життя окремих індивідів, насправді віддзеркалюють набагато ширше коло соціальних проблем. Так, наприклад, факт втрати роботи конкретними індивідами певним чином відображує ситуацію на ринку праці та стану безробіття. Руйнація шлюбів, як відомо, призводять до наслідків, які виходять за межі особистого розпачу особливо тоді, коли виникає питання про подальшу долю дітей.

Водночас Міллз наголошував, що традиційне абстрактне розуміння соціології як науки про суспільство не може бути конструктивним в аспекті з’ясування змісту вихідних дисциплінарних координат соціологічного мислення. Суттєвими ж стимулами розвитку професійної соціологічної уяви, на його думку, повинні бути творчі пошуки соціологів більш конкретних та змістовних відповідей на наступні три групи питань:

1. Що являє собою структура суспільства як певної цілісності? З яких основних елементів воно складається і якими є взаємовідносини між ними? Чим є структура суспільства, що вивчається відрізняється від інших типів соціального порядку? Які ролі відіграють ті чи інші особливості даної структури в процесі її відтворення та зміни?
2. Яке місце займає дане суспільство в сукупній історії людства. Якими є механізми його зміни? Яким є його місце та роль у розвитку усього людства? Який вплив здійснює той чи інший елемент структури суспільства, .що вивчається на відповідну історичну епоху і що у цьому елементі у свою чергу обумовлено історично? У чому полягає сутність конкретної історичної епохи? У чому полягає її відмінність від інших епох? Якими є найбільш характерні для неї способи «творення « історії?
3. Які соціальні типи є домінуючими у даному суспільстві і які будуть домінувати? Який відбір вони проходять і як формуються, яким чином вони набувають свободи чи пригнічення, стають активними чи пасивними? Які типи « людської природи» розкривається в соціальній поведінці та характері індивідів як представників конкретного суспільства та конкретної епохи? [3, с. 14-15].

Приймаючи до уваги світоглядну та теоретичну значущість означеного кола проблем, доцільно вказати, що головним недоліком власної соціологічної уяви американського соціолога є відсутність змістовної відповіді на принципове питання: про «структуру», «основні елементи», «соціальний порядок» та «соціальні типи» якого суспільства йде мова?

Доцільно також підкреслити, що вказуючи на важливість дослідження «конкретного суспільства», Міллз розуміє під суспільством лише окрему націю- державу. Такий погляд можна вважати традиційним, оскільки саме на основі ототожнення нації-держави з суспільством ще у ХІХ столітті соціологами- класиками формувались уяви про суспільство як органічну цілісність.

Розглянуті категорії і поняття дають можливість підійти до визначення предмета соціології. Адже саме соціальні явища і процеси, виникнення різних форм спільного життя людей, характер людських спільнот, явища і процеси, що в них відбуваються, виникають на основі взаємодії людей. Сили, які об’єднують і руйнують ці спільноти, зміни, що відбуваються в них, особливо соціальні зміни, пов’язані з радикальними перетвореннями в суспільстві. Усе це й становить предметну сферу соціології (рис. 3). Вона вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групової взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціональних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність людей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, — це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Кабищі та ін., згідно з якою базисною предметною категорією соціології є поняття соціальна структура. Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реальну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвивається свідомість, здійснюються вчинки і формується поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич запропонував визначати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Предметом соціології він вважав загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Н. Смелзер, який вважав, що соціологія — це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні всіх позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осіпов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, «соціологія — це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів»:

Отже, об’єм поняття предмет соціології вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними групами і спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми прояву масової свідомості.

4. Визначення проблеми ідентифікації дисциплінарного статусу сучасної соціології

Слід зазначити, що і на початку ХХІ століття найбільш поширеними (особливо у навчальній літературі) є тлумачення суспільства як онтологічного прототипу нації-держави. Такі тлумачення, на наш погляд, обумовлені певними гносеологічними та прагматичними причинами оскільки суспільству в образі нації- держави доволі просто приписати ознаки соціального організму. Звідси і походять різноманітні аргументи та численні спроби довести, що лише соціологія (на відміну від інших суспільних наук) здатна дати системний аналіз соціальних фактів у їх «органічній цілісності». Така здатність до системних узагальнень, як доводиться у деяких підручниках, найбільш виразно відображує дослідницьку специфіку соціології.

Відомий американський соціолог Дж. Масіоніс, зокрема, підкреслює що професійна культура соціологів базується на їх здатності здатність бачити загальне в частковому (локальному). Він вказує, що соціологія як наука забезпечує систематичне вивчення людського суспільства. Її серцевина — особлива точка зору, яка називається соціологічним підходом. «Соціологічний підхід показує «загальне в частковому, або властивість суспільства формувати наше особисте життя» [4, с 50].

В інших підручниках також робиться акцент на важливості розуміння особливого «соціологічного кута зору», яким обумовлюється головна відмінність соціології від інших соціальних і гуманітарних наук. «Специфічним соціологічним кутом зору, який відрізняє соціологію від інших суспільних наук, є те, що соціолог співвідносить досліджувані суспільні явища зі станом суспільства загалом, розкриває місце конкретного явища в системі суспільних відносин і людських взаємодій. Ця особливість соціології є відносно постійною її характеристикою, вираженою очевидно чи неочевидно тим чи іншим способом» [5, с.12].

Правильність такої позиції на даний час можна вважати досить умовною. Вочевидь, що лише в уяві модна припустити, що вивчаючи ті чи інші реалії суспільного життя, соціолог досліджує їх з позицій вивчення їх змісту (структурної та функціональної специфіки), місця та ролі в конкретному суспільстві, яке традиційно мислиться як цілісне, автономне та самодостатнє утворення (соціальний організм). Однак таке «холістичне» розуміння процесуальної специфіки дослідницького процесу в соціології викликає незадоволення у багатьох сучасних соціологів.

Відомий британський соціолог Е.Гіденс доводить, що під впливом процесу глобалізації (як процесу зростаючої економічної, політичної та культурної взаємозалежності) практично усі сучасні суспільства як нації-держави втрачають «органічність», а звідси і риси функціональної автономності та самодостатності. Він вказує, що жодне суспільство на земній кулі більше не живе в цілковитій ізоляції від інших, і навіть у найбагатших суспільствах кожна людина залежить від ресурсів та товарів, що постачаються з-за кордону. «Процеси глобалізації — це чи не найважливіші суспільні зміни, які відбуваються сьогодні. Соціологічний аналіз, який обмежується вивченням окремих суспільств, стає все більш архаїчним» [6, с.87].

Авторитетний французький соціолог А.Турен також вказує на необхідність радикальної зміни теоретико-методологічних координат та дослідницьких пріоритетів в сучасній соціологічній науці. На дуку вченого сучасні соціологи при організації своїх досліджень повинні дистанціюватись від холістичного образу суспільства та постійно робити висновки щодо його природи. «Сама соціологія вже не може більше займатися питаннями про природу суспільства. Вона повинна розкривати, описувати соціальні ситуації і соціальні відносини, які доволі поверхнево сприймаються як явища адміністративного чи технічного характеру» [7, с.144].

З.Бауман у праці «Індивідуалізоване суспільство» приходить до висновку, що сучасні суспільства реально втрачають свою «органічність», через посилення процесів індивідуалізації суспільного життя. Зокрема, він доводить що зростаючий вплив персоніфікованих соціальних практик, які перетворюються на визначальні конструктивні елементи сучасного суспільного життя, призводить до формування якісно нових спільнот — слабко структурованих індивідуалізованих співтовариств «легкої модерності» [8, с.60-71].

Варто вказати на існування і більш радикальної точки зору. В навчальному посібнику «Соціологічна теорія: традиція та сучасність» у розділі «Концептуальні основи соціології» [9], написаному відомим українським соціологом В.Тарасенком наводиться низка аргументів, спрямованих на доказ позиції, яка декларує, що «такого роду соціології — як науки про суспільство ніколи не існувало». Вчений доводить, що дослідницькі можливості соціології та інтелектуальні можливості самих соціологів не дозволяють охопити усю організовану сукупність соціальних взаємодій, яка традиційно позначається поняттям «суспільство».

Саме тому сучасні соціологи повинні обережно ставитися до використання поняття «суспільство», яке взагалі не можна вважати соціологічною категорією. Дане поняття не може бути тією абстракцією, яка могла б адекватно характеризувати особливості об’єкта и предмета соціології, приймаючи до уваги ту обставину, що вивчення суспільства є об’єктом усього суспільствознавства. Тому, на думку В.Тарасенка, не може бути прийнятним «помилкове традиційне віднесення поняття «об’єкт соціології» до поняття «суспільство» [9, с.28-29].

Чи можна погодитись з наведеною аргументацією? Вочевидь, що ні. Твердження В.Тарасенка, що поняття «суспільство» не є соціологічною категорією не може не викликати здивування. Варто хоча б звернути увагу не те, що будь-яке суспільство цілком слушно розглядати у якості автономного діючого суб’єкта — тобто як колективного агента соціальної дії (наприклад, суспільства як народу у його конфліктних протиборствах). У такому разі суспільство є і має бути об’єктом соціологічного дослідження. Таким чином, цілком реальні теоретичні потреби у визначенні специфічного суб’єктного статусу суспільства обумовлюють необхідність віднесення поняття «суспільство» до числа основоположних соціологічних категорій. Інша справа, що по мірі історичного розвитку соціології викишкає потреба в уточненні сутнісних ознак категорії «суспільство» як фундаментального концепту соціологічної теорії.

Важливо враховувати, що дослідження суспільного життя на макро- та мікрорівні соціологічного аналізу у другій половині ХХ століття сприяло формуванню нових інтелектуальних стимулів у напрямі суттєвого поглиблення уявлень науковців на феномен суспільства як складної соціальної системи на третьому — сучасному етапі розвитку соціології, який почався саме з другої половини ХХ століття і триває досі.

Звернувшись до довідкової та енциклопедичної літератури по соціології неважко з’ясувати, що термін «суспільство» у якості соціологічної категорії відображує різні за своїм характером буттєві (онтологічні) реаліїї організованого колективного життя людей. Так суспільством може бути і цілком реально є:

1)       специфічна реальність надорганічного характеру, закони розвитку якої (як закони діяльності людей) є якісно відмінними від заковів природи (дилема природа — суспільство);

2)       певний історичний різновид соціальної системи (аграрне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство);

3)       континентальне співтовариство (європейське суспільство, африканське суспільство);

4)       конкретна нація-держава;

5)       народ як моноетнічна чи поліетнічна сукупність людей ( український народ, українське суспільство);

7)       специфічний спосіб анонімного формального об’єднання людей, якісно відмінний від неформальної людської спільноти (дилема суспільство — спільнота);

8)       інституційно організована система спільної самодіяльної та ініціативної активності людей ( громадянське суспільство);

9)       добровільна асоціація людей, об’єднаних спільним інтересом, яка функціонує у якості товариства ( в російськомовному варіанті — «акционерное общество», «общество социологов» та ін.).

Приймаючи до уваги дану обставину, можна зробити висновок, що зараз суттєво розширяється дисциплінарне поле соціологічного пізнання, оскільки сучасна соціологія досліджує різні типи та онтологічні різновиди суспільства.

Доцільно також підкреслити, що друга важлива риса сучасного етапу розвитку соціології проявляється в обставинах складної обумовленості пізнавальних соціологічних практик теоретичного і прикладного характеру новітніми соціальними змінами. Такими найбільш значущими соціальними змінами є:

1)       соціальні наслідки, які виникли у результаті закінчення Другої світової війни (розвиток миротворчих та ненасильницьких рухів, руйнація світової колоніальної системи, утвердження принципів захисту прав людини та мирного співіснування, посилення ролі міжнародного права, суттєве послаблення соціального впливу ідеології нацизму, соціал-дарвіністських та расистських теорій, у яких агресія та насилля тлумачились як атрибутивні засади організації суспільного життя);

2)       науково-технічна революція (розвиток якої призвів до якісної зміни масштабів соціальних наслідків індивідуальних дій, а також призвів до становлення та утвердження нової соціально-історичної системи — суспільства постіндустріального типу);

3)       криза комуністичної ідеології та руйнація світової соціалістичної системи ( ці зміни довели неможливість існування єдиної перспективної універсальної моделі співіснування людей, яка б виступала символом «щасливого життя для усіх».

4)       глобалізація (ця революційна соціальна зміна призводить до масштабної інтернаціоналізації суспільного життя, появи і посилення впливу транснаціональних суб’єктів і, водночас, до ресурсної поляризації, перетворення більшої часини людства на соціальне гетто).

Неважко помітити що означені чотири новітні соціальні зміни суттєво трансформують і значно розширюють дослідницьке поле соціології. Тому третьою важливою рисою сучасного етапу розвитку соціології є можна вважати появу нових, «нетрадиційних» об’єктів соціологічного аналізу.

Слід зазначити, що поява нових «глобальних викликів» у вигляді цілком реальних технологічних, сировинних, енергетичних, продовольчих, демографічних, екологічних загроз, усвідомлення реальних труднощів оптимального практичного вирішення питань війни і миру, релігійного фанатизму, міжнародного тероризму та ін., загострили увагу вчених на колі принципово нових соціологічних проблем. Чи існують загальні для усіх людських суспільств закони і моделі соціальних змін, чи кожне окреме суспільство або культурно-цивілізаційне співтовариство прямує власним шляхом розвитку? Яка природа міжцивілізаційних зв’язків? Якими повинні бути принципи гармонічного співіснування сучасних суспільних систем аграрного індустріального та постіндустріального типу? Які ризикові наслідки можуть виникнути у результаті прогресуючої індивідуалізації суспільного життя та зростаючого впливу персоніфікованих соціальних практик? З яких світоглядних т теоретичних позицій сучасна соціологія повинна тлумачити зміст та специфічне поєднання різних реальностей — соціальної, природної, віртуальної? Якою мірою сформований до початку ХХ1 століття категоріальний апарат соціологічної теорії можна розглядати у якості надійного засобу пізнання і розуміння змісту сучасних соціальних явищ та процесів? 

Висновки

Таким чином, соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це дає підстави для визначення сутності соціології як науки про суспільство.

Різноманітні визначення соціології зводяться до того, що соціологія в цілому — це наука, що вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, але і джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки. Групи людей, які утворюють суспільство і які вивчає соціологія, називаються соціальними спільнотами. Це чисельні соціальні утворення, які нерідко налічують тисячі або й мільйони осіб. їх ще можна назвати великими соціальними групами.

Увага соціологів до дослідження якісно нових явищ та процесів суспільного життя не може не викликати розбіжності думок в аспекті аналізу проблеми ідентифікації дисциплінарного статусу та дослідницького поля сучасної соціології.

Найважливіші інтелектуальні стимули дослідження даної проблеми формуються соціологами в межах внутрішньодисциплінарних координат соціологічного мислення, які обумовлюють певну інтелектуальну ідентичність і специфічну дисциплінарну стандартизованість пізнавальних практик в сучасній соціології.

Список використаної літератури

1. Соціологія/ Навчальний посібник/ 2-ге вид. — За ред. С.О.Макеєва — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 455с.
2. Култыгин В.П., Кузнецов А.Г. Общая социология. / В.П.Култыгин, А.Г.Кузнецов..- М.: Научная книга, 2004.- 282с.
3. Миллс. Р. Социологическое воображение. / Чарльз Райт Миллз. / Пер с англ. О.А.Оберемко. Под общ. ред. Г.С. Батыгина. — М.:Издательский дом NOTA BENE, 2001. — 264с.
4. Масионис Дж. Социология. / Джон Масионис. — 9-е изд. — СПб.: Питер, 2004. — 754с.
5. Лукашевич М.П., Туленков М.В., Яковенко Ю.І. Соціологія / М.П.Лукашевич, М.В Туленков, Ю.І. Яковенко.- К.: Каравела, 2008. — 644с.
6. Гіденс Е. Соціологія / Ентоні Гіденс.- К.:Основи, 1999.-726с.
7. Турен А. Возвращение человека действующего. Очерк социологии./ Ален Турен. — М.: Научный мир, 1998. — 204с.
8. Бауман З. Индивидуализированное общество. / Зигмунт Бауман. — М.: Логос, 2002. — 390с.
9. Тарасенко В. Концептуальні основи соціології. / Валентин Тарасенко. // Соціологічна теорія: традиція та сучасність: Навчальний посібник / За ред. А.Ручки. — К.: Інститут соціології НАН України, 2007. — С. 7-49.