Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Соціальні універсальні послуги в Польщі

Вступ

Дев’яності роки XX століття зумовили суттєві зміни в соціальній політиці, зокрема: здійснення адміністративної реформи децентралізації влади; встановлення системи стандартів у соціальній сфері; розбудова громадського сектору та введення механізму делегування повноважень у сфері виконання соціальних замовлень.

У Польщі питання опіки над дітьми з 1999 року перейшли зі сфери освіти у сферу компетенції міністерства праці та соціальної політики, і нині їх регулює Закон про соціальну допомогу. Цей закон уперше було прийнято 1990 року, а його остання редакція набула чинності 2004 року. Державна система опіки зорієнтована на підтримку дитини на час, поки ситуація в її родині визнана несприятливою для розвитку та соціального становлення. Замість рідної сім’ї цю функцію мають реалізувати чотири соціальні інститути: сімейні суди, інститут кураторства, система соціальної допомоги та система замісної опіки.

Судова система Польщі включає чотири види судових установ: найвищий суд, суд загального призначення; адміністративний та військовий суди. Загальний суд є двоступеневим — це суди першої інстанції (суд районний та суд крайовий) та суд другої інстанції (суд крайовий та суд апеляційний). Якщо ви не згодні з рішенням суду першої інстанції, можна подати апеляцію до суду другої інстанції. Сімейний суд є відділом районного суду. Він вирішує такі справи:

  • батьківські та опікунські права;
  • встановлення батьківства;
  • розбещення неповнолітніх (карні справи);
  • примусове лікування осіб із алкогольною та наркотичною залежністю;
  • встановлення та позбавлення опіки, а також призначення представництва законних прав та інтересів дітей у випадках порушення цих прав зі встановленням форми їхнього державного утримання на період функціональної неспроможності біологічної родини.

1. Впровадження європейських стандартів у сферу надання соціальних послуг у Польщі

Система соціальної допомоги функціонує на рівні зміни як місцевого осередку соціальної допомоги (MOPS та POPS) та на рівні повіту як центру допомоги родині (PCPR). Інститут кураторства функціонує як об’єднання кураторів при відділах районного суду, а саме: сімейного суду та відділу карних справ (дорослих). Об’єднання кураторів служби сімейного суду покликане виконувати рішення суду у справах як сім’ї, так і неповнолітніх. Служба наглядає та контролює дотримання чинного законодавства щодо догляду за дітьми та запобігає неналежному ставленню до їхніх потреб та інтересів. Інститут кураторства — це унікальна структура, що традиційно функціонує у Польщі й орієнтована на створення мережі працівників, які виконують свої обов’язки на місцевому рівні в рамках однієї територіальної одиниці.

Система опіки над дітьми в основному зосереджена в рамках компетенції міністерства праці та соціальної політики й окрім функції опіки включає і функцію виховання. Різні форми її соціальних інституцій спрямовані на виконання опікунсько-виховних функцій щодо дітей різного віку, різних потреб та відповідно до нормативно встановлених вимог суспільного життя. Перерахуємо їх:

  1. Сімейні форми:
  • усиновлення/удочеріння (у правовому порядку — прирівнення до біологічної сім’ї);
  • заступницькі сім’ї: кревні та некревні, а також кадрові, які пройшли спеціальну підготовку (багатодітні, спеціалізовані та «сім’ї напоготові», які хочуть взяти дитину жити до себе на час її термінового вилучення з біологічної родини через загрозу для її фізичного та психічного здоров’я).
  1. Опікунсько-виховні заклади: світлиці (організація допомоги родинам у вихованні дітей удень); інтервенційні (термінове влаштування дитини), соціалізаційні (планове влаштування дитини) та родинні (сімейний будинок дитини).
  2. Для дітей із вадами розвитку функціонують спеціальні шкільно-виховні заклади, а для дітей із поведінковими проблемами — молодіжні виховні заклади (сфера міністерства освіти).
  3. Заклади соціальної реабілітації — це притулок для малолітніх та виправний заклад (сфера міністерства юстиції).
  4. Будинки соціальної допомоги створено для утримання дітей, які мають інвалідність і нездатні самі себе утримувати [3, c. 108-109].

Відзначимо, що в нормативних документах дитину як суб’єкт права розглядають не з позиції категоріального співвіднесення, а стосовно ситуації, що спровокувала актуалізацію потреби дитини та її сім’ї у соціальній допомозі. Такий підхід працює в напрямку посилення безпосередньої активності сімей та молоді, підвищення власної життєвої активності, надає змогу уникнути «негативних соціальних ярликів» та запобігти «пролонгованим соціальним послугам на все життя». Сучасний етап реформування системи опіки над дітьми у Польщі спирається на правовий розвиток і сфокусований на таких положеннях:

  • підтримувальний характер опіки над дитиною та її родиною — підвищення життєвої автономії сім’ї та виховного потенціалу батьків;
  • повага до автономії сім’ї та надання пріоритетності біологічній родині;
  • пріоритет сімейних форм опіки над інституційними;
  • орієнтація на тимчасовість при влаштуванні дитини в систему державного утриманння у всіх її формах (заступницьких сім’ях чи закладах) та створення передумов для повернення дитини в родину;
  • робота самоуправління як уповноваженого органу місцевої громади та ініціація роботи в місцевому товаристві (розвиток громади).

У Польщі рішення про вилучення дитини із несприятливої для розвитку і соціального становлення ситуації та влаштування її в одну із форм державної опіки приймає районний суд. Права дорослих щодо дитини можна призупинити, частково обмежити чи відібрати та передати іншим особам. Оцінку актуальної ситуації, відновлення прав дитини на сім’ю, на адекватне середовище розвитку, зростання та соціальне становлення, перевірка підготованих до суду документів і контроль дотримання судових рішень виконують судові куратори. Інститут кураторів має в Польщі тривалу історію і не є новим, як, наприклад, інститут заступницької сім’ї з її підвидами. Надамо коротку характеристику різним видам заступницьких сімей.

Кревні заступницькі сім’ї — такі, що родинно пов’язані з дитиною. Такі сім’ї створюються в ситуації, коли біологічні батьки визнані недієздатними, і функції представлення прав та інтересів дитини, утримання та виховання суд передає одному із членів родини (бабусі, дідусеві, братові чи сестрі, тітці чи дядькові).

Некревні заступницькі сім’ї — такі, що згодні доглядати й опікуватися дітьми, з якими не мають родинних зв’язків. У таку сім’ю можна влаштовувати від 1 до 3 дітей.

Некревні заступницькі сім’ї кадрового типу найкраще підходять для трьох-шести дітей. Тоді вони називаються багатодітними. До кадрової спеціалізованої заступницької сім’ї можна влаштовувати від 1 до 3 дітей відповідно до проблемності стану їхнього здоров’я та часових витрат на медичний та опікунський догляд. Кадрові заступницькі сім’ї допомагають терміново влаштувати дитину за рішенням суду чи внаслідок інтервенційного поліцейського вилучення через насилля і загрозу її життю та здоров’ю. У заступницьку сім’ю може бути влаштовано не більше 3 дітей до вирішення сімейної ситуації дитини до 12 місяців та додаткового продовження цього терміну на 3 місяці. Таким чином, максимальним терміном проживання дитини в заступницькій сім’ї може бути 1 рік і 3 місяці.

Кожна дитина, влаштована в заступницьку сім’ю, отримує фінансову допомогу, яка частково покриває витрати родини на її утримання та виховання. Фінансову допомогу виплачують за віком та станом здоров’я дитини, а також з урахуванням її власних прибутків (аліментів, пенсії за втратою годувальника, соціальної допомоги). На дитину до 7 років виплачують 60 % встановленого рівня фінансової допомоги (998,20 злотих), а в ситуації хвороби дитини — 80 % (1 317,60 злотих). На дитину, старшу за 7 років, виплачують 40 % встановленої квоти (658,80 злотих), а у випадку хвороби — 60 % (988,20 злотих). Заступницькі не-кревні сім’ї додатково отримують винагороду у 10 % від встановленої квоти (164,70 злотих). Заступницьким некревним сім’ям кадрового типу додатково оплачують їхню працю — аж до 120 % від встановленої квоти, але не більше, ніж встановлений у Польщі мінімальний рівень заробітної плати [7, c. 95-96].

На 2008 рік у Варшаві функціонувало близько 1340 заступницьких сімей, із них: 1176 — кревних, 164 — некревних, 6 — заступницьких сімей кадрового типу (3 — «сім’ї напоготові» та 3 — спеціалізовані). Усього в заступницьких сім’ях проживало 1615 дітей, з яких 12 — у заступницьких сім’ях кадрового типу. Така картина співвіднесення кількості кревних, некревних сімей та некревних сімей кадрового типу типова для Польщі. Підготовка кандидатів на створення заступницьких сімей здійснюється лише для кадрового типу сімей, а також для кандидатів на усиновлення відповідно до двох затверджених на рівні міністерства програм: «Родина» та «РІІГО».

У ситуації позбавлення батьківських прав ініціюється пошук кандидатів на усиновлення, цим займаються вже агенції з усиновлення та опіки. Це можуть бути як державні, так і громадські організації, але неодмінно ліцензовані. Агенції оцінюють і готують кандидатів на усиновлення та створення некревних заступницьких сімей кадрового типу, збирають нормативно встановлений пакет документів соціально-психологічної оцінки для подання на розгляд сімейного суду.

Важливим нововведенням Польщі є система підтримки вихованців будь-якої форми державної опіки (заклад чи замісна сім’я), що передбачає укладення контракту між ним та уповноваженим органом — Повітовим центром допомоги сім’ї (РСРІІ) на отримання такої підтримки, а саме: на навчання, на оренду житла та на придбання необхідних речей. Мета такого контракту: стимулювати активність молодих людей до опанування самостійного життя, посилення їхньої здатності приймати власні рішення та відповідати за них. Фінансова допомога здійснюється на основі контракту, де вказано права й обов’язки кожної зі сторін [6, c. 18].

2. Досвід соціального захисту, налання соціальних послуг та роль організацій в Польщі

Утримання культосвітніх закладів, шкіл, дитячих садочків, повністю здійснюється гміною. Повіт займається лише тими питаннями, які є спільними для населення всього повіту, зокрема, утримання лікарень, інтернатних установ, які недоцільно мати в кожній гміні, розвиток мережі доріг та інших питань, які не можуть бути вирішеними   окремими гмінами.

Цінним для нас є досвід Польщі по реалізації принципу «взаємного доповнення», який полягає не в застосуванні вільно-ринкової соціальної політики, а в її децентралізації. Там вважають, що співробітництво різних структур заради загальної вигоди є умовою соціального розвитку. Оптимальний варіант залежить від розумного розподілу завдань між державою, громадою та корпоративними структурами.

На відміну від української системи пільг, що призначаються окремим категоріям громадян, які ними не завжди користуються, в Польщі діє система адресної грошової допомоги (до пільговиків можна віднести лише студентів та пенсіонерів, які користуються правом пільгового проїзду в транспорті). Визначення кола осіб, які претендують на грошові допомоги, призначення і виплата цих допомог являється монополією державних органів.

Система законодавства Польщі дедалі більше орієнтується на встановлення стандартів оцінки якості послуг та їхньої ефективності, а саме: вчасності й адекватності надання допомоги, яка б сприяла якнайшвидшій реабілітації особи та її поверненню до норм суспільного життя, а також щодо сімей у «тяжких життєвих обставинах» (розділ 1, артикул 1 закону «Про соціальну допомогу»). У Польщі ще рудиментарно існують заклади, де проживання дітей нагадує великі гуртожитки, а режим їхнього життя встановлює керівництво закладу. Проте польське право нині інтенсивно розвивається. Прийнятий у Польщі план реформування системи опіки над дітьми чітко вказує на терміни та організаційні вимоги вирішення питань вікового розвитку дітей у системі державної опіки: завершення реформи до встановленого терміну; зменшення кількості дітей у закладах до 30 осіб, наближення форм опіки над малолітніми дітьми до сімейних, спонукання молоді до самостійного життя (групи усамостійнення), а також розширення сфери замісних сімей. Питання емоційно-соціального розвитку дітей дедалі більше займають центральні позиції в державній системі опіки над дітьми поруч із питаннями матеріального забезпечення їхнього фізичного виживання [7, c. 98].

Аналізуючи соціальну роботу системи опіки над дітьми, можна сказати, що вона спирається на систему послуг і передбачає ініціативу самих користувачів. Нормативи кількості замінних сімей, які перебувають у компетенції одного соціального працівника, обсяг звітної документації та контроль за дотриманням нормативних термінів випливає саме з такої концепції соціальної роботи. Нині у Польщі діють стандартизовані форми ведення документації у сфері опіки та усиновлення, які передбачають і форми оцінки сімейної ситуації (їх соціальний працівник заповнює на кожну сім’ю двічі на рік). На одного соціального працівника припадає більш як 100 заступницьких сімей, невеликий відсоток яких є некревними, а ще менший — це сім’ї кадрового типу. Таким чином, робота соціального працівника передбачає ведення обліку дотримання замісною сім’єю встановлених нормативів та соціальних стандартів. Ця модель збільшує кількість документації та формалізує взаємини соціальних працівників і членів замісних сімей, обмежує особистісно зорієнтовані методи соціальної роботи (вважаємо, що у цій сфері вони ефективніші). За таких умов соціальна робота зводиться до двох типів ініціатив: із позиції самих користувачів соціальних послуг та з позиції наглядових структур, а не до взаємно орієнтованої ініціативи, як вимагає соціальна ситуація замісної опіки. Таким чином, соціальна робота у сфері замісної опіки Польщі є адміністративно зорієнтованою на дотримання встановлених стандартів та обмеженою щодо особистісно зорієнтованого розвитку.

Важливим набутком польського права є встановлення чітких стандартів дотримання принципу професійності роботи соціальних працівників, чому сприяє перелік вимог до професійної підготовки, досвіду роботи; розробка системи матеріального стимулювання ініціатив підвищення кваліфікаційного рівня. Так, стаття 121 розділу II закону «Про соціальну допомогу» передбачає повернення не менш як 50 % коштів від витрат працівників на підвищення їхнього кваліфікаційного рівня.

Структура організації соціальної допомоги Польщі має три рівні. Перший — це робота територіальних осередків соціальної допомоги при гмінах (OPS), де працюють не менше трьох соціальних працівників (із розрахунку один соціальний працівник на 2 тисячі населення). Другий рівень — це Повітові центри допомоги сім’ї (PCPR), однією з функцій яких є співпраця із судами у справах опіки та виховання дітей у сім’ях та державної системи замісної опіки. Третій рівень — це рівень воєводств, що реалізується у регіональних відділеннях соціальної політики (ROPS), створених при маршалковських самоуправліннях воєводства.

Окрім цих трьох рівнів органів самоврядування, соціальну політику в Польщі здійснює урядова адміністрація, представлена двома рівнями. Перший — міністерство праці та соціальної політики на чолі з міністром. Міністра консультує «Рада соціальної допомоги». До її складу як експерти та консультанти входять представники наукових установ, неурядових організацій, органів місцевого самоврядування. Другий — воєводства на чолі з воєводою (у Польщі — 16 воєводств), від імені яких завдання виконують відділи соціальної політики воєводських управлінь (нагляд за дотриманням норм права). Такий розподіл владних повноважень на рівні воєводства дає змогу реалізувати соціальну роботу в умовах самоврядування відповідно до місцевих ресурсів [1, c. 133-134].

Поляки вважають, що розробка довготермінових програм у визначених областях, підготовка відповідного законодавства краще здійснюється органами державного управління, хоча до цього залучається і враховується думка неурядових інституцій. З іншого боку, вони вважають, що бюрократичні інститути державного сектору не будуть настільки успішні в ситуаціях, які вимагають швидкої адаптації до різних умов, а також надані соціальних послуг різним групам населення і, особливо, в наданні тимчасових послуг чи здійсненні недовготривалих проектів. Неурядові організації, на їх думку, найкраще виконують завдання, що дають мінімальний прибуток і вимагають усестороннього підходу до вирішення проблеми обмеженого кола клієнтів. В даний час в Польщі розвивається і третій, корпоративний сектор, метою якого являється отримання прибутку від надання соціальних послуг.

Тому зазвичай в Польщі різні центри для підтримки соціально незахищених громадян створюються саме неурядовими інституціями, що співпрацюють з органами місцевої влади в питаннях надання соціальної допомоги таким громадянам. Ці організації працюють з певною категорією осіб, надаючи їм психологічну, соціальну, юридичну та в окремих випадках матеріальну допомогу.

Основним законом, який регулює діяльність неурядових організацій в Польщі є Закон про діяльність громадської користі та волонтерство прийнятий 24 квітня 2003 року.

Згідно даного закону діяльністю громадської користі є суспільно корисна діяльність, що ведеться громадськими організаціями у сфері громадських завдань, а саме у сфері соціальної допомоги, благодійної діяльності, діяльності на благо неповносправних осіб, науки, освіти і виховання, допомоги жертвам катастроф, стихійних лих, збройних конфліктів і воєн у країні та закордоном, та ін.

Також в ньому зазначено, що органи громадської адміністрації проводять діяльність у сфері громадських завдань у співпраці з громадськими організаціями, та суб’єктами, які ведуть діяльність громадської користі відповідно до території та завдань, що належать до компетенції органів громадської адміністрації. Дана співпраця здійснюється на принципах: взаємодопомоги, суверенності сторін, партнерства, ефективності, чесної конкуренції і відкритості.

Слід поставити наголос саме на тісній співпраці органів громадської адміністрації та неурядових організацій. Така співпраця може полягати в дорученні громадським організаціям реалізації громадських завдань, взаємному інформуванні про плановані напрямки діяльності і співпраці з метою узгодження цих напрямків, консультування з громадськими  організаціями відповідно до сфери їхньої діяльності, проектів нормативних актів у сферах, що стосуються статутної діяльності цих організацій, а також у створенні спільних комісій консультативного і інформативного характеру. Органи громадської адміністрації можуть замовляти громадським організаціям виконання громадських завдань разом з наданням дотацій на фінансування їх реалізації, або вони можуть підтримувати такі завдання, разом з наданням дотацій на дофінансування їхньої реалізації [4, c. 194-195].

Також, що стосується питання фінансування діяльності громадських організацій, створених ними центрів чи світлиць великим плюсом є те, що кожен платник податку в Польщі кожного місяця може направляти 1% від суми свого податку на рахунок громадської організації. Таку процедуру непогано було б запозичити і запровадити в нас. Було б добре, якби надали право фізичній особі, платнику податку, певну частину податку з доходу перераховувати одній з неурядових організацій. В такому випадку робота неурядових організацій по наданню соціальних послуг буде більш ефективна, прогнозована і послідовна.

Використовуючи досвід Польщі в Україні можна замість пільг і субсидій передбачити єдину систему виплати адресних грошових допомог. Це, в першу чергу, позбавить необхідності значній кількості наших громадян відвідувати різні контори і стояти в чергах, а в другу — вивільнити значну частину працівників органів соціального захисту населення, доручивши їм виконання інших функцій.

Висновки

Як і в будь-якій державі в Польщі існує чимало проблем. Це і високий рівень безробіття серед країн Європейського Союзу, низький процент працевлаштування, є чимало бездомних, особливо у великих містах. Комерційні структури, релігійні організації, що надають соціальні послуги знаходяться поза контролем. В Польщі немає постійного обслуговування соціальними робітниками одиноких непрацездатних громадян вдома, як це робиться в нас. Значна кількість соціальних послуг являється платними. Є й інші недоліки, які , до речі, поляки і не приховують. Для нас важливо було співставити практику соціальної роботи у нас та в них, напрямки та методи її удосконалення.

Не все, що робиться по соціальному захисту населення в Польщі, можна використати в нас. Разом з тим є ряд важливих моментів, які непогано було б запозичити  і запровадити в нас. Було б добре, якби Міністерство праці та соціальної політики України через Кабінет Міністрів України ініціювало внесення змін до ряду законів, зокрема, в певних межах не обкладати податком допомогу, яка виділяється підприємствами різних форм власності неурядовим організаціям, надати право фізичній особі, платнику податку, певну частину податку з доходу перераховувати одній з неурядових організацій (досвід Польщі – ефект 1%). В такому випадку робота неурядових організацій по наданню соціальних послуг буде більш ефективна, прогнозована і послідовна.

Список використаної літератури

  1. Кон М. Складність діяльності та особистість за умов докорінних соціальних змін: порівняльний аналіз Польщі й України / М.Кон // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — № 1 .- С.128-154
  2. Кон М. Соціальна структура і особистість за умов радикальних соціальних змін:порівняльний аналіз Польщі й України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 3. — С. 57-74
  3. Огризко-Вієвіюровська М. Впровадження європейських стандартів у сферу надання соціальних послуг у Польщі // Соціальна політика і соціальна робота. — 2007. — № 2 (37). — С. 108—122.
  4. Паращевін М. Міжнародна науково-практична конференція «Україна і Польща: досвід трансформаційних процесів» // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2005. — № 1. —  С. 193-202
  5. Петроє О. Еволюція структури та механізми інституалізації національної моделі соціального діалогу в Республіці Польща // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2010. — № 2. —  С. 223-231
  6. Практика соціальної роботи: досвід Польщі // Соціальний захист. — 2007. — № 3. — С. 17-18
  7. Савчук О. Система соціального захисту в Польщі: Рефлексія візиту // Соціальна політика і соціальна робота. — 2007. — № 1 (36). — С. 93—99.