Вступ

Актуальність теми. Утопічний соціалізм — вчення про ідеальне суспільство, засноване на спільній власності, обов’язковій праці, справедливому розподілі. Виникнення поняття «Утопічний соціалізм» пов’язане з книгою Т. Мора «Утопія» (1516 р.), де описано неіснуюче ідеальне суспільство. Перші теорії утопічного соціалізму були створені у XVIII ст. Утопічний соціалізм висував ідеї досконалої соціальної системи, виходячи з ідеалізованого розуміння принципів справедливості, свободи, рівності, братерства. Більшість представників цього вчення вважали, що перетворення в суспільстві можна здійснити шляхом мирної пропаганди соціалістичних ідей і заперечення революційної боротьби.

Утопічна думка прагнула охопити усі сторони людського життя і мала на меті безпосередню практику, пропускаючи стадію пізнання світу і часто вважаючи цю стадію вже пройденою.

Характерними рисами раннього утопічного соціалізму були критика недоліків наявного устрою та приватної власності з позиції моралі й тяжіння до примітивної ідеалізації суспільного життя, заснованого на рівності потреб та здібностей.

Яскравим представником раннього періоду розвитку соціалістичних утопій був англійський письменник-гуманіст, державний діяч Томас Мор (1478— 1535), знаменитий памфлет якого дав назву новій течії суспільної думки. «Утопія», або «Золота книга, настільки корисна, наскільки і забавна про найкращий устрій держави і про новий острів Утопію» була опублікована у 1516 р. і після того перевидавалась багато разів.

Гуманістичні погляди Т. Мора поєднувались з його щирою відданістю католицизму. Як прихильник верховної влади папи та активний захисник прав римсько-католицької церкви він відмовився підтримати короля, який після конфлікту з папою став на бік Реформації і проголосив себе главою англіканської церкви.

Строга регламентація та обов’язковість праці для всіх, поєднання занять фізичною та розумовою працею. Утопійці працюють 6 годин на добу відповідно до певних доручень, виконання яких перевіряється спеціальними виборними посадовими особами — сіфогрантами, «головна і майже єдина справа» яких полягає у тому, щоб «турбуватися і стежити, щоб ніхто не сидів без діла».

Найвідоміші представники утопічного соціалізму: Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, Дж. Уїнстенлі, Ж. Мельє, Мореллі, Г. Б. Маблі, Г. Бабеф, Т. Дезамі. К. А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен, О. Герцен, М. Чернишевський. їхнє вчення було назване «утопічним» К. Марксом і Ф. Енгельсом, які прагнули цим підкреслити «науковість» власної комуністичної доктрини. Незважаючи на марксистську критику утопічного соціалізму, деякі масові громадсько-політичні організації поч. XX ст. орієнтувалися на ідеї мирного перетворення суспільства, висунуті саме соціалістами-утопістами. Загалом У. с. мав істотний вплив на формування ліберальних і консервативних проектів соціальних реформ.

Мета нашого дослідження – дослідити соціальне питання і вчення утопічного соціалізму.

Для досягнення мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— з’ясувати поняття та сутність утопічного соціалізму;

— розглянути загальні риси утопічного соціалізму;

— дослідити представників утопічного соціалізму;

— проаналізувати ідеї представників філософської течії утопічного соціалізму у період індустріалізації провідних європейських країн;

— вивчити учення критично-утопічного соціалізму в країнах Західної Європи.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження утопічного соціалізму

1.1. Поняття та сутність утопічного соціалізму

Значну частину світових державно-правових концепцій складають теорії утопічного соціалізму та комунізму. З’ясування їхніх витоків нині має важливе значення, оскільки Україна, як і інші держави колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в недалекому минулому волею долі виконувала роль полігонів, де політичними екстремістами робилися спроби втілити згадані теорії в життя. Розгляд цих державно-правових учень і дасть змогу з’ясувати їхні позитивні аспекти й хиби, оцінити їх під кутом зору теоретичної цінності та місця серед інших концепцій, що відомі людству.

Утопія (від грец. — місце) означає: місце, якого немає. В науковій літературі під утопією розуміється опис суспільного, політичного і приватного життя людей уявної країни, що відповідає тому чи іншому ідеалові соціальної гармонії.

Перший такий утопічний опис уявної держави зробив уже згадуваний нами представник політико-правової думки Стародавньої Греції Платон у діалозі «Тімей» та в «Республіці», де містилися принципи суспільного благоустрою.

Такі ж спроби, хоча й безсистемні, мали місце в творчості деяких отців церкви і, зокрема, Августина, хоча розмежування сфери дії людського та божественного законів давали підстави для сумнівів щодо реальності перебудови земних порядків.

Подальшого розвитку подібні утопічні погляди на державу, право й суспільство набули в епоху Реформації, головним напрямком якої було «виправлення» офіційної доктрини католицького Риму, зміна церковного устрою, відносин двох соціальних інститутів суспільства: церкви й держави.

Певний внесок у розвиток ідей утопізму зробив представник німецької Реформації Томас Мюнцер (близько 1490—1525), головними аспектами суспільного ідеалу якого були ліквідація експлуатації, соціальної нерівності, реформування системи влади, послаблення впливу церкви на суспільне життя та встановлення справедливого державного устрою — «християнського союзу та братства» [2, c. 32].

У XVI—ХVIІ ст. з’явилися класичні твори утопічного соціалізму, авторами яких були Томас Мор і Томмазо Кампанелла. Державний діяч Англії Т. Мор (1478—1535) у державно-правовій концепції «Утопія» піддав критиці монархію та її економічну основу — приватну власність і запропонував політичний устрій майбутньої ідеальної держави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом такого суспільства мала бути обов’язковість праці.

Пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя й насильницькою рівністю, Т. Кампанелла зазначав, що такий суспільний устрій, створений завдяки філософським роздумам, мав велике значення як взірець для наслідування і міг бути реалізованим.

Згодом події в економічному житті Західної Європи, що сприяли становленню буржуазії та збільшенню середнього прошарку суспільства, а також ідеологія Просвітництва дали поштовх подальшому розвиткові державно-правових учень утопічного соціалізму.

Французький мислитель Жан Мельє (1664—1729) запропонував концепцію «Заповіт», де в дусі реформаторства розвінчував гнобительську роль католицького Риму, зазначав, що релігія дуже тісно пов’язана з політикою і залишає поза увагою те, що в реальному житті нерівність закріплюється законодавче.

Визначаючи існуючу нерівність, Ж„ Мельє нагадував, що люди рівні від природи і мають повне право користуватися своїми природними правами. Останні обмежуються політичною владою, королями, які вважають себе вищими від законів природи й держави. Як і його попередники, Ж. Мельє був переконаний, що основа суспільної нерівності й державної недосконалості — приватна власність. Він дійшов висновку, що держава — це організований примус, і щоби звільнити людей від нього, необхідно знищити першооснову — приватну власність.

Мислитель запропонував картину ідеального суспільства, де всі зрівнюються у правах і привілеях. Усіх людей об’єднує ідея загального блага, всі вони працюють під керівництвом мудреців [5, c. 56-57].

1.2. Загальні риси утопічного соціалізму

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478—1535). Свої погляди він виклав у праці «Утопія» (1516), в якій різко засудив тогочасні англійські соціальні і політичні порядки — злиденність мас, нерівність і несправедливість, злочинність тощо, головною причиною яких вважав приватну власність. На думку Т. Мора, суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав’язують народу від імені держави.

Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням. Праця обов’язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним. Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов’язані з жадібністю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство.

Утопія є державно-організованим суспільством. її політичний устрій, який Т. Мор вважає ідеальним, грунтується на засадах свободи, рівності й демократизму. Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель (принцепс), обираються народом, звітують перед ним і зобов’язані діяти в його інтересах. Правитель обирається пожиттєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів. Як бачимо, симпатії Т. Мора на боці своєрідної змішаної форми державного правління, яка поєднує в собі монархічний, аристократичний і демократичний елементи [5, c. 84-85].

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568—1639). У своїй праці «Місто Сонця» (1602 p., надрукована в 1623 p.), наслідуючи Т. Мора, він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, який відповідає інтересам простого народу, автор вважає такий, що заснований на суспільній власності. Подібний лад встановлено у місті Сонця. Там відсутня приватна власність, праця має обов’язковий характер, громадяни забезпечені всім необхідним. Причому, на відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку. У місті Сонця все детально регламентується, навіть особисте життя кожного громадянина.

Теоретично започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя — заперечення приватної власності, суспільна організація виробництва й розподілу, обов’язковість праці, детальна регламентація суспільного та особистого життя, недооцінка прав і свобод індивіда — знайшли подальше теоретичне обґрунтування і в кінцевому підсумку були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму.

1.3. Представники утопічного соціалізму

До представників раннього утопічного соціалізму належить також італійський монах-бунтівник, філософ Томазо Кампанелла (1568—1639), автор знаменитої утопії «Місто Сонця» (1602). Твір написаний у формі діалогу між завідувачем монастирського притулку і заїжджим моряком, який під час однієї з мандрівок на невідомий острів побачив «місто Сонця».

Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Т. Кампанелли:

Відсутність приватної власності, майнової нерівності, злиднів та експлуатації. Засуджуючи приватну власність як основу експлуатації, Т. Кампанелла вважав її головною причиною крайніх злиднів і багатства, які «роблять людей негідниками, хитрими, лукавими, злодіями, підступними, знедоленими, брехливими, лжесвідками, …пихатими, гордовитими, невігласами, зрадниками, які розмірковують про те, чого не знають, дурисвітами, хвастунами, бездушними, кривдниками і т.д.».

Завдяки общинному устрою у місті Сонця немає майнової нерівності, оскільки усі спільно володіють речами і не відчужують їх у власність. При цьому спільними у соляріїв (жителів міста Сонця) є не лише майно та житло, але жінки і діти також.

Відсутність грошей, натуральний обмін. Надлишкова продукція, яка виробляється соляріями, продається іноземцям за гроші, але всі угоди купівлі-продажу здійснюються біля воріт міста. У самому місті немає грошей, іноземці допускаються сюди лише як гості.

Зрівняльний розподіл. Все потрібне для життя населення міста Сонця «отримує від общини, і посадові особи ретельно стежать за тим, щоб ніхто не отримував більше, ніж йому належить, нікому однак не відмовляючи у необхідному». При цьому «знання, почесті і насолоди є спільним надбанням».

Примусова обов´язкова праця, розподіл обов´язків відповідно до здібностей кожного. «В місті Сонця, — писав Т. Кампанелла, — де обов´язки і праця розподіляються серед усіх, кожному доводиться працювати не більш ніж чотири години на добу; решта часу проводиться в приємних заняттях науками, співбесідах, читанні, розмовах, прогулянках, розвитку розумових і фізичних здібностей, і все це робиться з радістю».

Державний устрій, заснований на поєднанні духовної і світської влади. «Священик, ім´я якому… «Сонце», — зазначається у трактаті, — …є головою всіх і в світському, і в духовному, і з усіх питань та суперечок він виносить кінцеве рішення. При ньому перебувають три співправителі: Пон, Сін і Мор, або по-нашому: Сила, Мудрість і Любов» [2, c. 148-149].

Все життя Т. Кампанелла мріяв утілити мрії про щасливе і справедливе суспільство у Калабрії після звільнення її від гніту іспанців. Але після провалу зговору він все більше покладав надії на європейських монархів (іспанського, французького) і папу римського, прагнучи до духовної єдності суспільства, його реформування відповідно до ідеалів католицизму.

В ідеальному суспільстві італійського автора жінки зрівняні в правах з чоловіками, навіть військова служба є для них обов´язковою. При цьому «чоловіки і жінки… носять майже однаковий одяг», діти «до трьох років навчаються говорити і вчать абетку», а до десяти років засвоюють всі науки за єдиним підручником «Мудрість», що є кінцевою істиною на всі часи. Згодом вони «…отримують посади в сфері тих наук ремесла, в яких вони досягли найбільших успіхів — за вказівкою свого вождя чи керівника».

Представником раннього утопічного соціалізму був також Томас Мюнцер (біля 1490—1525) — німецький мислитель-бунтівник, який закликав до заколоту з метою встановлення «тисячоліття царства Христа».

Пропагуючи необхідність переходу суду і влади до братства бідняків, передачі землі селянам, німецький соціаліст-утопіст стверджував, що простий народ є носієм божественної справедливості, здатним побудувати безкласове суспільство, засноване на засадах рівності й справедливості. Розмах революційних подій у Німеччині та успіхи Реформації переконували його в реальності та неминучості світових соціально-політичних переворотів та утвердження «царства Божого» на Землі.

Виступаючи за насильницьке знищення феодального устрою, Т. Мюнцер вважав, що окремі індивіди не можуть мати інтересів, відмінних від інтересів суспільства в цілому. Реформація та усунення безвірників, на його думку, покликані були перебудувати світ на основі пріоритетності суспільних інтересів

Німецький утопіст був переконаний, що у майбутньому «царстві Божому» не існуватимуть державна влада, класові відмінності, приватна власність та нерівність. Загальний добробут буде невпинно зростати на основі спільності майна. Відтак Т. Мюнцер закликав селян до революції, знищення феодалізму, переходу всіх матеріальних благ до рук трудівників, зрівняльного перерозподілу землі та майна тощо. Його заклики до знищення ворогів Христа мали характер проповідей, спрямованих проти розкоші, золота, «ідолів у будинках і скринях».

Томас Мюнцер (біля 1490—1525) — радикальний проповідник часів Реформації, вождь селянсько-плебейських мас у Селянській війні (1524—1526 pp.). Він, виходець із селянської родини, досконало знав Священне писання і праці середньовічних проповідників, володів кількома мовами і слухав лекції в університетах Лейпцига та Франкфурта. Обравши шлях мандрівного проповідника, Т. Мюнцер швидко завоював популярність як бунтар, викривач, звинувачувач багатіїв. Влітку 1521 р. він відвідав Чехію, охоплену опозиційним рухом, і опублікував свій «Празький маніфест», у якому виклав основи свого революційного учення, виступивши проти М. Лютера і поміркованої бюргерської Реформації.

Під час Селянської війни Т. Мюнцер був натхненником найрішучіших заколотів. Радикальна програма повстанців знайшла відображення у «Статейному листі»(1525). У цьому ж році німецький проповідник очолив загони повсталих селян у Мюльхаузені. Примусивши капітулювати заможних бюргерів, Т. Мюнцер заснував «вічний християнський» магістрат із бідних і землевласників. Він виступав за конфіскацію дворянських і монастирських володінь і пропагував спільність майна. Т. Мюнцер поводив себе як пророк. Відпустивши довгу бороду на кшталт «батьків-патріархів», у багатому одязі він з´являвся перед народом, щоб вершити суд на основі закону Мойсеева. Перед ним носили червоний хрест і меч [1, c. 274-274].

У травні 1525 р. загін Т. Мюнцера, який складався із 8000 погано озброєних піших селян був розгромлений біля міста Франкенхаузена об´єднаним військом німецьких князів. Вождя повстанців схопили у полон і після катувань стратили. Історики колишнього Радянського Союзу та Східної Німеччини характеризували Т. Мюнцера як провісника світової комуністичної революції, посилаючись на думку Ф. Енгельса, що селянський рух, який очолював Т. Мюнцер, випереджав розвиток зародкових пролетарських елементів у німецьких містах. Ранній манускрипт Т. Мюнцера з фрагментами літургійної поеми був подарований саксонським урядом керівнику радянської держави Йосипу Сталіну в день його сімдесятиріччя.

Розділ 2. Розвиток напрямків утопічного соціалізму

2.1. Ідеї представників філософської течії утопічного соціалізму у період індустріалізації провідних європейських країн

Початок і середина ХІХ століття характеризувалися гігантськими темпами індустріалізації країн Європи. Накопичення капіталів супроводжувалося жорстокою експлуатацією робітників. На виробництві використовувалася праця навіть малолітніх дітей, не кажучи вже про підлітків. Прірва між розкішшю можновладців й зубожінням трудящих ставала все більшою. Несправедливість існуючої соціальної системи стала очевидною.

Мрії про краще майбутнє стимулювали появу хвилі утопічних романів та проектів. Логічно, що цією справою займалися ті люди, які виражали інтереси робітників та селян. З часом їх стали називати представниками соціалістами-утопістами. Вони не ставили питання про революційне повалення існуючої влади, і своїм завданням вважали пошук нових шляхів розвитку суспільства. Цей соціалізм був утопічний, бо більшість його прихильників не намагалися практично втілити свої ідеї, і якщо деякі ідеї і були втілені, то реалії життя привели їх до краху.

Першим представником утопічного комунізму був відомий англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478-1535). Під впливом реалій життя співвітчизників та роздумів над «Державою» й «Законами» Платона в 1516 році видав власний твір «Утопія», де змальовуються картини життя придуманого ним суспільства справедливості.

Питанням освіти і виховання молодих утопійців Т. Мор присвячує небагато місця в своєму творі. Вивченням основ спільного заняття дорослих — землеробства — діти займаються в школах теоретично, а практично — на навколишніх городах. Крім цього, кожен утопієць має освоїти яке-небудь ремесло, а то й два. Серед поширених в «Утопії» ремесел є ткацтво, гончарство, будівельна справа, теслярство, металообробка. Підготовка молоді до трудової діяльності є справою уряду, хоча здійснюється вона в формі середньовічного учнівства дома у майстрів.

Серед педагогічних ідей «Утопії» можна виділити такі: виховне значення фізичної праці і фізична праця (сільськогосподарська) є предметом теоретичного вивчення в школі; школа безпосередньо пов’язана з виробництвом і господарським життям держави; утилітарний характер виховання, відсутність суто теоретичних предметів; мінімально-можливий рівень організованої освіти, можливість самоосвіти.

Основний результат такої системи освіти Т. Мор вбачав в тому, що утопійці при закінченні школи не лише володіють певними заняттями, але й феноменальною здатністю набувати певних знань: «Утопійці … обдаровані неймовірною здатністю засвоювати мистецтва і винаходи, які сприяють благополуччю життя.» [9, с. 227].

Відмічаючи це місце в «Утопії» Т. Мора, О. Фортунатов писав: «Чи не таку ж думку висловлювали пізніше численні теоретики трудової школи, стверджуючи, що трудова школа не стільки сповіщає знання, скільки вчить мистецтву їх набуття?» [10, с. 34].

Аналізуючи зміст «Утопії», важко сказати, чи була дана теза глибоко і всебічно продумана Т.Мором, чи її існування породжене лише геніальним здогадом мислителя.

Наступником ідей Т. Мора став Томазо Кампанелла, його соціальні й педагогічні погляди виражені в книзі «Місто Сонця».

«Місто Сонця» — ця держава, яка подібно до Утопії побудована на принципах суспільної власності, обов’язкової і загальної праці і надання можливості усім громадянам займатися науками і мистецтвами. Т. Кампанелла більш повно, ніж Т. Мор, виклав систему виховання дітей в досконалому суспільстві. Він вважав, що держава повинна контролювати навіть підбір подружжя з тим, щоб «поєднання чоловіків і жінок давало найкраще потомство. І вони сміються над тим, що ми, піклуючись старанно про поліпшення порід собак і коней, нехтуємо в той же час породою людською» [4, с. 7]. Ці ідеї неприрдного відбору людини через багато років були реалізовані у фашистській Німеччині.

З двох років, вважав Т. Кампанелла, слід починати громадське виховання дітей, а з трирічного віку учити їх правильній мові і азбуці, широко використовуючи наочні зображення, якими покриті буквально усі стіни будинків і міських стін. З цього ж віку повинне вестися посилене фізичне виховання дітей, а з восьми років треба вже починати систематичне навчання різним наукам. Вивчення наук слід поєднувати з регулярним відвідуванням різних майстерень, щоб дати вихованцям технічні знання і можливість свідомого вибору майбутньої професії. З дванадцяти років треба починати військову підготовку громадян, незалежно від статі, щоб у разі війни жінки могли брати участь в ній разом зі своїми дітьми-підлітками [там же, с.12].

Ідеї про залучення школярів до виробництв і ремесел, про практичну технічну освіту містилися і в проектах Абрама Ковлея (1618-1667) та організатора першого в Європі «комуністичного експерименту» Джерарда Уінстенлі (1609-1652), а також Пітера Плокбоя та багатьох інших.

Етьєн-Габріель Мореллі, французький просвітитель і утопічний комуніст, навіть трохи раніше від автора «Еміля» дав зразок виховання, абсолютно протилежного.

Відомості про життя Е. Мореллі практично відсутні, відомі лише його праці: «Природні принципи виховання» (1743-1745) та «Кодекс природи або Істинний дух її законів» (1755).

Саме в останній праці Е. Мореллі дає опис системи ознайомлення учнів з виробництвом і ремеслами:

«В десять років кожен громадянин почне вивчати ту професію, до якої буде відчувати схильність або в якій він здаватися здібним, не будучи змушеним до цього. У віці від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років він жениться, від двадцяти до двадцяти п’яти років він буде займатися якою-небудь галуззю землеробства, в двадцять шість років він буде майстром або ж в своїй професії, якщо вернеться до неї, або ж у тій професії, що пов’язана із землеробством, якою він буде продовжувати займатися… Але якщо він обере який-небудь інший вид занять, тоді він зможе стати майстром лише в тридцять років.» [6, Законы об общих порядках, закон IV].

Суспільство, де всі обов’язки його членів розписані, було вже створене в роботах Платона. Але, навіть Платон не завважував, коли громадяни мають женитися, а коли ставати майстрами. Але саме таким бачив суспільство справедливості Е. Мореллі, тільки ця справедливість була дуже куцою.

Серед німецьких соціалістів найвідомішим був Вільгельм Х. Вейтлінг (1808-1871), який розпочав свою трудову діяльність кравцем. Основними його працями є «Гармонія природи і свободи» (1842) та «Людство, яке воно є і яким воно має бути» (1838).

Якщо коротко характеризувати розуміння В. Вейтлінгом вищої справедливості, що має лежати в основі життєдіяльності людства, то в його роботах, як і в роботах більшості соціалістів-утопістів, ми маємо справу з видозміненою платонівською диктатурою у формі держави-школи. Суспільство майбутнього ґрунтується тут на тотальному контролі й незаперечних законах, яким мають підкорятися всі, крім обраних членів Колегії Майстрів і Академії.

Зокрема, В. Вейтлінг пропонує школи реорганізувати у «Шкільну армію», яка «крім навчання молоді, … приносить також і матеріальну користь державі» [1, с. 325].

Сила виховного впливу шкільної армії визначається тим, що молодь привчається, головним чином, до найнеприємніших робіт.

Трудова діяльність членів Шкільної армії іноді переривається для навчання, але ніяких розваг юнармійцям не дозволяють:

«В Шкільній армії існують також … зупинки виробництва. Однак вони повинні мати на меті розвиток пристрасті до знань, а не до чуттєвих насолод. Отже, приємні роботи в Шкільній армії не спрямовані на виготовлення предметів фантазії, розкоші чи ласощів» [там же, 325-326].

Ідеї В. Вейтлінга були не новими і не оригінальними. На десять років раніше від його «Людства, яке воно і яким воно має бути», вийшла книга французького соціаліста-утопіста Філіппо Мікеле Боунаротті (1761-1837) «Змова в ім’я рівності», де і викладено погляди автора на організацію рівноправного суспільства. Ф. Боунаротті також закликає громадян відмовитися від особистої свободи і права займатися особисто обраною справою в житті в ім’я процвітання суспільства: заняття всіх членів нового суспільства «зводяться лише до таких, які необхідні для всезагального добробуту. » [1, с. 231]. Щоправда, автор звільняє школярів від щоденної найбільш обтяжливої праці, пропонуючи виконувати її почергово всіма членами суспільства.

Більш різноманітними і розсудливими є погляди на освіту в умовах майбутнього суспільства французького соціаліста-утопіста Анрі Сен-Сімона (1760-1825). Окремої праці, в якій би було викладено його погляди, А. Сен-Сімон не видав, вже після смерті його прихильники розробили цикл лекцій під загальною назвою «Виклад вчення Сен-Сімона».

Пильна увага А. Сен-Сімона до питань освіти пояснювалася тим, що він вбачав у вихованні єдиний засіб прогресу в напрямку нової суспільної організації. А. Сен-Сімон був більш демократичним мислителем і тому передбачав, що майбутнє суспільство буде складатися із трьох категорій осіб:

«Суспільство майбутнього, сказали б ми, буде складатися із людей мистецтва, вчених і промисловців, відповідно … виховання буде розділене на три галузі, котрі будуть своєю метою мати розвиток: одна — поетичність, джерело тонких мистецтв; друга — раціональну здібність, знаряддя науки; нарешті третя — матеріальну діяльність, знаряддя промисловості» [3, с. 268].

Професійній освіті за цими трьома напрямками передує загальна освіта, яка характеризується глибоким зв’язком між окремими науками. Ці зв’язки здійснюються через загальні поняття, які концентрують у собі елементи прогресу.

В новому суспільстві Сен-Сімона професії і, навіть, посади будуть розподілятися згідно із здібностями, що забезпечить вищий рівень їх досконалості. З цією метою він пропонував організувати вивчення всіх напрямків трудової діяльності, з тим, щоб «врешті решт охопити всі категорії праці, всі функції, які існують при даному стані суспільства»:

«При такому порядку в дитячому віці здійснюється перше знайомство з світом мистецтва, науки і промисловості в тих межах, в яких ці різні категорії знань здаються необхідним вступом для здійснення всіх функцій, для всіх професій» [там же, с. 322].

Одним із небагатьох соціалістів-утопістів, який здійснив практичні кроки по реалізації своїх поглядів на нове справедливе суспільство, був Робер Оуен (1771-1856). Завдяки своїм особистим зусиллям Р. Оуен став одним із найздібніших підприємств свого часу. Вже в 7-річному віці був помічником учителя; з 10 років став жити самостійною працею як продавець в магазині з сукном; у 18 років він став співвласником прядильної фабрики.

Р. Оуен, вступивши після шлюбу у володіння фабрикою в Нью-Ленарку, з болем спостерігав, як на фабриці діти 6-8 років, взяті із притулків (їх було 500), «робилися карликами і тілом, і душею»[10, с. 312].

З того часу він почав мріяти про створення поселень, у яких будуть встановлені рівноправ’я і організована освіта дітей:

2.2. Учення критично-утопічного соціалізму в країнах Західної Європи

Важливу роль у виробленні теоретичних основ кооперативного руху і становленні кооперативної системи зіграли великі соціалісти-утопісти англієць Роберт Оуен (1771-1858) і француз Шарль Фур’є (1772-1837). їх погляди поділяли М. Нельсон, А. де Сен-Сімон, В. Кінг та ін. У 20-40-х роках XIX століття у Великобританії зародилася ідея добровільного самоврядівного господарського об’єднання людей, підпорядкованого етичним ідеалам. Вживання до цих об’єднань термінів «кооператив» та «кооперація» — заслуга англійського реформатора Р. Оуена. Він почав трудитися з десяти років, закінчив лише два класи, але до двадцяти років енергія і талант дозволили йому стати керівником величезної фабрики, а у кінці століття — він вже директор і співвласник крупної компанії в Нью-Ленарку. Тут він почав проводити свої соціальні експерименти: скоротив робочий день, відмінив штрафи з робітників, підвищив заробітну плату, відкрив для них їдальню і магазин, зразкову школу для їх дітей тощо. Так з’явився новий соціальний острівець у бурхливому океані підприємництва. Поступово Оуен стає переконаним реформатором, прихильником мирного перетворення суспільства шляхом створення зразкових общин кооперативного типу. Щоб зацікавити людей особистим прикладом, він з синами у 1824 р. вирушив до Північної Америки, де на свої засоби придбав селище з 10 тис. га землі і організував колонію «Нью-Гармоні». Ця трудова комуна, або виробничо-споживча община, об’єднувала до 800 чоловік і керувалася принципами рівності, спільністю праці, спільністю майна. Матеріальні блага між членами общини розподілялися за працею, але незабаром перейшли до зрівняльного розподілу, що привело до її краху. На експеримент, що продовжувався чотири роки, пішло 4/5 статку Оуена. Повернувшись на батьківщину, він розгорнув свою діяльність у робітничому середовищі. Стверджують, що протягом свого життя він виголосив більше 1000 промов, написав близько 500 відозв, опублікував близько 2000 статей. Найбільшим злом Оуен вважав нетрудову приватну власність, великі надії спочатку покладав на етичне перевиховання людини, «індивідуалістичній системі» протиставляв «соціальну систему». Оуен усією своєю діяльністю значно вплинув на зародження і становлення кооперативного руху. Пропаговані ним общини він називав «селищами єднання і взаємної кооперації». Ще у 1821 р. за участю Оуена організовується Кооперативне економічне товариство. Через три роки оуеністи заснували Лондонське кооперативне товариство, яке почало видавати «Кооперативний журнал». Тоді ж було створено Товариство фонду кооперативної общини. Всі ці товариства збирали кошти для створення общин. На початку 30-х років Оуен брав участь у перших кооперативних конгресах Англії, причому на IV конгресі у жовтні 1832 р. його обрали в групу «апостолів кооперації». Оуен і його прихильники виходили з того, що до усунення суперечностей існуючого ладу чудово пристосована «система суспільної кооперації» [8, с. 293]. Справді в Англії насіння кооперативної системи було посіяне Оуеном, і він став духовним батьком кооперативних фабрик і кооперативних крамниць.

Щодо Шарля Фур’є, то він після закінчення середньої школи займався самоосвітою, мав чудову пам’ять і невгамовну фантазію й написав багато оригінальних праць. Він жив на скромний заробіток дрібного торгового службовця і дуже хотів зробити щасливими всіх людей на землі. В історії людства після «райської» первісності Фур’є виділив періоди дикості, варварства і цивілізації. Остання збігається у нього з існуючим буржуазним ладом і повна суперечностей: кризи походять від надлишку продукції, бідність теж народжується з достатку і так далі. На зміну цивілізації повинен прийти «лад гармонії». Первинним осередком майбутнього суспільства оголошується фаланга, тобто виробничо-споживча асоціація, на перший погляд схожа на оуенівську общину. Звичайно, фаланга теж розподіляє необхідні людям предмети і їх виробництво, в якому механізоване сільське господарство сполучене з промисловістю. Учасники фаланги (приблизно 400 сімей) розташовуються у величезних палацах — фаланстерах. Фаланга живе без узди етичного боргу, люди тут діють згідно зі своїми пристрастями і у процесі виробництва, і у побутовій сфері [9, с. 10]. Фаланга володіє рисами і комуни, і акціонерного товариства. По-перше, вона створюється на засоби підприємців, які вкладають свій капітал шляхом придбання акцій і стають членами фаланги. Неімущі спочатку роблять внесок своєю працею. По-друге, дохід фаланги повинен розподілятися відповідно до капіталу (4/12), праці (5/12) і таланту (3/12). Передбачалося з часом збільшити частку праці у загальному доході. Таким чином, в системі Фур’є зберігалися приватна власність, класи, нетрудовий дохід. Такий стан речей, на думку цього геніального мислителя, забезпечував фалангу притоком капіталів (їх повинні вносити багаті), власною робочою силою (зникає експлуатація найманої праці), стимулював зростання виробництва (є зацікавлені у доході). Співпраця багатих і бідних усередині фаланги перетворює перших у трудівників, а других — в акціонерів (власників). Кінцевою метою створення мережі фаланг був перехід до ідеального «ладу гармонії». Надмірно говорити про утопічність цього плану соціального перевлаштування суспільства; всі спроби створення фаланг в Америці і Європі успіху не мали. Реалістичнішим був проект так званої сільської громадської контори з функціями споживчого, кредитного, та сільськогосподарського кооперативів. Цю перехідну форму Ш. Фур’є назвав «гарантизмом», оскільки вона давала людині гарантований мінімум для життя. Пропозиції Ш. Фур’є більше відповідали реаліям тогочасного життя, ніж проекти Р. Оуена. Особливо цікаві його ідеї про переваги кооперативної праці над найманою, доступності кооперації усім верствам населення, зближення виробників зі споживачами з метою усунення зайвих посередників [10, с. 336-342]. Багато англійських і французьких учнів і послідовників Оуена і Фур’є, по-своєму тлумачили їх пророцтва і, відхилившись від головної лінії «патріархів соціалізму», згодом внесли вагомий вклад у розвиток кооперативного руху.

До соціалістів-утопістів, які, опираючись на кооперацію мріяли створити соціалістичне суспільство, належав і Клод Анрі Сен-Сімон де Рувруа (1760-1825). Будучи прихильником приватної власності, він пролетаріат і буржуазію відносив до класу індустріалів, а рушійними силами історичного прогресу вважав наукові знання, мораль і релігію. Майбутня соціальна система Сен-Сімона ґрунтувалася на обов’язковій праці, синтезі науки і виробництва, перспективному плануванні господарства, розподілі членів суспільства за здібностями [10, с. 327-329]. Наголошуючи на необхідності впровадження нової релігії (всі люди — брати), він звільнення робітників від експлуатації капіталу вбачав у їх об’єднанні в асоціації виробників. Разом з тим асоціації Сен-Сімона зовсім не були схожі на ті дрібні самодостатні господарські одиниці, які знаходимо у виробничих кооперативах Р. Оуена. Сен-Сімон та його учні не визнавали господарської роздрібненості промислових асоціацій, «їм уявляється з господарської точки зору, недостатньо широкими навіть існуючі держави». їх ідеал — «організація єдиного кооперативного господарства на території земної кулі» [11, с. 109].

Теорію «соціального захисту» розвинув і відомий англійський теоретик кооперації Н. Нельсон. Він писав: «Місія кооперації — зробити моральними людей і економічні відносини» [12, с. 4]. Тобто, кооперація з самого початку свого існування орієнтувалася не лише на покращення матеріального становища своїх членів, а й на формування їх духовного благополуччя. Ідеї та розвиток кооперації соціального і державницького спрямування лежали в основі поглядів теоретиків та організаторів кооперативного руху в Ірландії. Вони вважали, що кооперація готує народ до боротьби за національні ідеали та державну незалежність, створює економічні підвалини самостійного розвитку нації у вигляді федерації кооперативних громадських товариств. Так, Дж. Рассел вважав, «…що сільські кооперативи — це організації, що задовольняють усі потреби місцевого населення, і тому є «осередками, причому дуже цінними осередками, майбутнього величезного селянського тред-юніона, здатного обороняти інтереси хліборобів і допомагати їм у суспільному, політичному і економічному напрямі» [13, с 39]. Позитивною рисою такого визначення кооперації є пріоритетне врахування національному змісту. Врахування національних особливостей було і залишається актуальним для розвитку кооперативної ідеї в Україні.

Великі утопісти кооперацію розуміли широко у вигляді універсальних общин (комун), які перебудовують усе життя своїх членів. Згодом поняття кооперації звузилося, і вона почала розглядатися як все різноманіття кооперативів, обслуговуючих лише окремі сторони життя людей. Деякі прибічники великих соціалістів-утопістів суспільне призначення цієї, вже вузько трактованої кооперації теж бачили у визволенні праці від капіталу. Учень і послідовник Оуена, лікар за фахом Вільям Кінг (1786-1865) став одним з перших теоретиків і практиків кооперативного руху. Будучи оуеністом, він всіляко прагнув розвивати кооперацію; вважав її засобом знищення бідності на основі самодіяльності і взаємодопомоги трудящих. У м. Брайтоні, він розгорнув бурхливу пропагандистську діяльність. З 1828 р. до 1830 р. видавав щомісячний журнал «Кооператор», чим сприяв значному розвитку теорії кооперації і пожвавленню кооперативного руху. Якщо Оуен при створенні общин розраховував на фінансову допомогу фабрикантів, то Кінг основну увагу зосередив на кооперативній самодіяльності робітників і ремісників, закликав їх своїми зусиллями і власними засобами будувати новий світ.

На думку Кінга, для звільнення праці від капіталу необхідно пройти шлях від простого до складного, а саме 1) створити товариство для кооперативної пропаганди і збору засобів шляхом внесків, 2) на зібрані гроші організувати споживчі кооперативи для постачання їх членів потрібними предметами і накопичення капіталу, 3) відкрити виробничі підприємства цих кооперативів для збільшення капіталу і забезпечення заробітками членів кооперативів; 4) нарешті, накопичивши кооперативні капітали, придбати у власність або в оренду земельні ділянки, створити виробничі кооперативи, промислово-землеробські общини. У результаті трудящі перестають працювати на господарів, праця як суть життя звільняється від гніту капіталу. Так вважав Кінг. Він сподівався досягти цього без втручання держави, правда, за матеріального сприяння профспілок. Історія свідчить, що Кінг як кооператор був оригінальний в теорії і невдахою на практиці.

Перехід від трактування природи і суті кооперації (асоціації) в рамках доктрини утопічного соціалізму до ліберальної концепції (розуміння її можливостей в існуючому суспільстві) став принциповим моментом розвитку кооперативної теорії. Була проголошена велика мета і знайдена нова економічна форма, інша, ніж та, що характеризувала приватні господарства. Ідейні здобутки ініціатора «брайтонівського руху» у царині кооперації спонукали окремих дослідників історії кооперативної думки вважати його «першим теоретиком кооперативного руху в сучасному розумінні цього слова» (К. Пажитнов) [1, с. 162]. Англійські кооперативи, створені під впливом Р. Оуена і В. Кінга, мали перехідний характер. У 1844 р. у м. Рочделі виникло Товариство чесних піонерів, очолюване Ч. Говартсом (1814-1868). Центр англійського кооперативного руху перемістився зі Брайтона до Рочделя. Новим у їхній кооперативній діяльності стало необмежене членство у товаристві на відміну від асоціацій школи Р. Оуена, які обмежувалися невеликою кількістю членів. Окрім цього, якщо оуенівські асоціації весь чистий прибуток вважали спільною власністю, то рочдельці виплачували своїм членам дивіденди відповідно до придбаних у кооперативній крамниці товарів. Демократичні засади «один член — один голос» та «продаж товарів тільки за готівку» відрізняли новостворені кооперативи від попередників. Принципи, на яких ґрунтувалася діяльність Рочдельського товариства, стали основою рочдельської кооперативної доктрини — популярної у першій половині XX ст. кооперативної ідеології, яка визнавала провідну роль споживчої кооперації в кооперативному русі. Вважалося, що саме цей вид кооперативів може змінити існуючий капіталістичний устрій на кооперативний, передавши засоби виробництва у власність об’єднаних споживачів. Цей процес, з точки зору творців доктрини, мав бути тривалим, мирним, еволюційним, хоча наслідки його — зміна суспільного устрою — безсумнівно мали революційний характер. Таким чином, кооперація, як громадська господарська організація, була започаткована соціалістами-утопістами як засіб перебудови існуючого соціально- економічного ладу. Р. Оуен, В. Кінг і рочдельці — це три етапи на шляху розвитку кооперативної ідеї — від всеохоплюючого утопічного максималізму до такого, що відповідає потребам життя, реалізму, що, однак, не заперечує ідеалістичної кінцевої мети.

Висновки

Ознайомлення з теоретичними джерелами західноєвропейського утопічного соціалізму дає змогу порівняти зміст та глибину обґрунтованості соціальних утопій докапіталістичної та капіталістичної доби і дійти висновку, що історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі на початку ХІХ ст., зокрема існування класичного вчення, справили великий вплив на пошуки способів побудови справедливого суспільства. Західно-європейському утопічному соціалізму притаманні нові риси: матеріалізм — розуміння того, що економічні підвалини суспільного розвитку мають вирішальне значення для трансформування суспільства; реформізм, тобто відмова від насильницьких методів запровадження реформ. Але, як і їхнім попередникам, представникам цього напрямку притаманний ідеалізм, тобто віра в те, що суспільство можна трансформувати цілком свідомо (іноді — революційним, насильницьким шляхом, іноді — переконуванням, вихованням усіх верств населення), та комунітаризм (декларування пріоритетності суспільних інтересів над індивідуальними).

Важливо також запам’ятати, що згодом колективізм та асоціаціонізм соціалістів-утопістів стали теоретичною основою вчень про соціалізацію суспільства, зокрема марксистського, ревізіоністського, соціал-реформістського.

У цьому зв’язку варто звернутися до проблем практичного втілення таких моделей, починаючи з оуенівських реформацій до практики побудови соціалістичних суспільств.

Ідеї соціалістів-утопістів не загубилися в історії, а були підхоплені марксистами — радикальною політичною течією, що вийшла на арену політичної боротьби в середині ХІХ століття, і поставила за мету встановлення диктатури пролетаріату.

Список використаної літератури

1. Антология педагогической мысли. Том 1. Прогрессивная зарубежная педагогическая мысль о трудовом воспитании и профессиональной подготовке // Составители: К.И. Салимова, Г.Б. Корнетов. — М.: Высш. школа, 1998. — 447 с.
2. Гелей С. Д. Теорія та історія кооперації: підручник / С. Д. Гелей, Р. Я. Пастушенко. — К. : Знання, 2006. — 513 с.
3. Изложение учения Сен-Симона. — М.: Изд-во АН СССР, 1960. — 516 с.
4. Історія вітчизняних соціологічних теорій і вчень: навч.-метод. посібник / Донецький держ. ун-т управління. Кафедра соціології управління / Віталій Володимирович Білецький (уклад.). — 2. вид. — Донецьк : ДонДДУ ; УКЦентр ; НТШ-Донецьк, 2007. — 136с.
5. Історія вітчизняних соціологічних теорій і вчень: навч.-метод. посібник / Донецький держ. ун-т управління. Кафедра соціології управління / Віталій Володимирович Білецький (уклад.). — 2. вид. — Донецьк : ДонДДУ ; УКЦентр ; НТШ-Донецьк, 2007. — 136с.
6. Історія соціологічних теорій і вчень: навч.-метод. посіб. для студ. спец. «Соціологія» ден. форми навчання / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / О.М. Іщенко (уклад.). — К. : Видавництво ДУІКТ, 2009. — 195с.
7. Історія та теорія соціології: навч. посіб. / Класичний приватний ун-т / Станіслав Львович Катаєв (авт.-уклад.). — Запоріжжя : КПУ, 2009. — 196с.
8. Кампанелла Т. Город Солнца. — М.: Директмедиа Паблишинг, 2006. — 104 с.
9. Кудрявцев О. Ф. Гуманистические представления о справедливости и равенстве в «Утопии» Томаса Мора / О. Ф. Кудрявцев // История социалистических учений. — М., 1987. — С. 197-214.
10. Морелли Е. Кодекс природы или истинный дух ее законов. — М.: Изд. АН СССР, 1947. — 260 с.
11. Оуэн Р. Избранные сочинения.- М.: АН СССР.Избранные сочинения. В 2 т. — М.-Л. :Изд-во АН СССР,1950. -Т. 1. — 415 с. Т. 2. — 352 с.
12. Томас Мор. Утопия. — М.: Наука, 1978. — 415 с.