1. Соціальна робота як наука – це сфера людської діяльності, функція якої полягає у розробці та теоретичній систематизації об’єктивних знань про певну дійсність – соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність. Цю діяльність можна визначити як професійну і суспільну діяльність  державних, громадських та благодійних організацій, фахівців та волонтерів, спрямовану на вирішення соціальних проблем та включення у соціум певних сімей, груп та прошарків суспільства. Соціальна робота як суспільна (соціальна) наука пов’язана як з іншими суспільними та гуманітарними науками, такими як соціологія, філософія, політологія, психологія, педагогіка, правознавство так і з природничими, зокрема, медициною.
2. Назвіть основні завдання соціальної роботи як науки

Соціальна робота – це фахова практика, що ґрунтується на системі відповідних теоретичних знань. Вона має за мету забезпечення гуманізму та соціальної справедливості шляхом активізації і підтримки найменш захищених груп і членів суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота є інструментом реалізації соціальної політики й може здійснюватися через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну педагогіку, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та інші механізми.

Завданнями соціальної роботи є:

1) розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем;

2) встанBEвлення зв`язків клієнтів з соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги;

3) сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.

3. Назвіть основні принципи соціальної роботи

Принципи соціальної роботи — це не приблизні абстракції чи суб’єктивні умовиводи. Вони об’єктивні за змістом і суб’єктивні лише за формою. Люди формулюють їх для того, щоб повсякденна практика не суперечила наявним соціальним закономірностям і водночас була раціональною, економічною та ефективною.

Принципами соціальної роботи є:

1) повага до гідності особистості: кожна людина е неповторною та унікальною, що необхідно враховувати соціальним працівникам, не допускаючи жодного прояву зневаги до клієнта. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших. Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь-яких дій, навіть на користь клієнта або його близького соціального оточення;

2) пріоритетність інтересів клієнтів: соціальні працівники спрямовують всі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім’ям, групам, спільнотам та громадам для їх вдосконалення, а також з метою розв’язання виниклих конфліктів та подолання їх наслідків;

3) толерантність: соціальні працівники повинні виявляти терпимість до різних емоційних проявів клієнтів, за будь-яких обставин зберігати рівновагу, сприймати проблеми і обставини клієнтів незалежно від способу життя останніх, їхньої поведінки, соціального й національного походження, статі тощо;

4) довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта: соціальні працівники співпрацюють з клієнтами, намагаючись розв’язувати будь-які завдання, з якими вони стикаються, найкращим чином з метою задоволення інтересів клієнтів; сприяють добровільній участі клієнтів у процесі надання соціальної послуги, а також максимальній самостійності клієнтів у розв’язанні їх соціальних проблем; створюють доброзичливу атмосферу спілкування з клієнтом;

5) доступність послуг: соціальні працівники надають допомогу кожному, хто звертається до них за захистом, підтримкою, консультацією чи порадою, без будь-якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, майнового стану, сексуальної орієнтації. Право на отримання того чи іншого виду послуг гарантується клієнтам і регулюється відповідним законодавством;

6) конфіденційність: соціальні працівники в будь-якій ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження щодо її дотримання. Обов’язок соціальних працівників полягає в нерозголошенні будь-яких відомостей про клієнтів, за винятком тих випадків, коли це робиться з їх згоди чи у встановленому законом порядку;

7) дотримання норм професійної етики: соціальні працівники сприяють формуванню та реалізації заходів у межах соціальної політики, забезпеченню благополуччя людини, несуть відповідальність за розвиток та використання професійних норм при розв’язанні практичних завдань соціальної роботи.

 

4. Соціальна робота як професія — професійна діяльність, спрямована на підтримку та надання кваліфікованої допомоги особі, групі людей чи громаді, що збільшує або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.

Соціальна робота – це фахова практика, що ґрунтується на системі відповідних теоретичних знань. Вона має за мету забезпечення гуманізму та соціальної справедливості шляхом активізації і підтримки найменш захищених груп і членів суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота є інструментом реалізації соціальної політики й може здійснюватися через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну педагогіку, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію та інші механізми.

 

5. Які спеціалізації включені на сьогодні у професію “соціальний працівник”

Соціальний працівник  – професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги.

У професію «соціальний працівник» включені наступні спеціалізації: соціальний педагог-психолог, етнолог, соціальний юрист, еколог, валеолог, соціальний аніматор, геронтолог; соціальний працівник по роботі із біженцями, із людьми з особливими потребами (інвалідами), з групами “ризику”, медичний соціальний працівник; соціальні працівники, що опікуються певною віковою групою: дітьми, людьми похилого віку; ті, що працюють у певних сферах життєдіяльності: соціальний працівник у сфері освіти, медицини, пенітенціарної системи, системи соціального забезпечення тощо; соціальний працівник у певних сферах мезо- та мікросередовища: соціальних працівник у громаді, на селі, у військовій частині.

 

Контрольне тестове завдання до теми 2.

1. Виникнення, становлення і розвиток соціальної роботи пов’язаний із благодійністю і милосердям, які відомі ще за часів античності.

Однією з найдавніших форм благодійності була милостиня і піклування про убогих, головно при церквах і монастирях.

Професія соціального працівника мала різні форми і назви,  вона була відома у різні історичні епохи. Перша згадка про соціальну роботу відностться до 1750 р. до н.е. У Вавилоні утворювалися Коди справедливості – громадянські акти, що закликали людей любити ближнього і турбуватися про бідних. У Стародавній Греції соціальна робота була відома як «філантропія» — любов до людей, доброзичливість до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, заступник нужденних, людинолюбець.

 

2. Перша згадка про соціальну роботу як таку належить Перша згадка про соціальну роботу відноситься до 1750 р. до н.е. У Вавилоні утворювалися Коди справедливості – громадянські акти, що закликали людей любити ближнього і турбуватися про бідних. У Стародавній Греції соціальна робота була відома як «філантропія» — любов до людей, доброзичливість до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, заступник нужденних, людинолюбець.

Писемні згадки західних мандрівників давнини засвідчують гостинність слов’ян, їхню милість, чуйне ставлення до полонених. Турбувалися слов’яни і про співвітчизників, які потрапляли в біду. Так, Київська Русь уклала з греками спеціальні договори про порятунок полонених. Ними визначалися взаємні зобов’язання щодо викупу русичів і греків, у якій би країні вони не перебували, і повернення їх на батьківщину (договори князів Олега й Ігоря, 911 і 945 p.).

 

3. Де і коли з’явилися перші програми професійної підготовки соціальних працівників?

В 1898 р. з ініціативи М. Річмонд почала свою діяльність перша національна школа прикладної філантропії (нині факультет соціальної роботи в Колумбійському університеті). Рух поселенців відразу ж після свого виникнення зв’язало свою діяльність із освітніми центрами. Існували постійні контакти між Джейн Адамс і її колеги з багатьма вченими в області соціальних наук. Ці контакти й прагнення закласти основу під практичні дії виглядали спочатку як курси по обміні досвідом, а потім вилилися в створення Чиказької школи громадянства й філантропії, що в 1920 році перетворилася в Школу соціального адміністрування при Чиказькому університеті. Соціальна робота швидко розвивалася й у Європі. Суспільство організованої добродійності в Лондоні відкриває в 1903 р. перший спеціальний навчальний заклад для підготовки соціальних працівників, що одержує назву «Школа соціології». В 1912 році ця школа перетвориться у факультет соціальної роботи Лондонської школи економіки. В 1908 році під керівництвом фундаторки жіночого руху в Європі Аліси Соломон відкривається жіноча школа для соціальних працівників у Німеччині. До 1910 року в розвинених європейських країнах і США налічувалося вже 14 шкіл соціальної роботи. Перші школи соціальних працівників давали, як правило, однорічну підготовку. Однак честь відкриття першого справжнього навчального закладу для соціальних працівників автори відводять Голландії. В 1899 році в Амстердамі був відкритий інститут по підготовці соціальних працівників. Навчання в ньому було розраховано на 2 роки, форма навчання була очна. Навчатися могли як жінки, так і чоловіка, і вони одержували теоретичну й практичну підготовку. Перша світова війна не усунула, а тільки загострила внутрішні проблеми її учасників. Загострення цих проблем супроводжувалося збільшенням числа країн, що приступилися до підготовки соціальних працівників. Якщо перед війною підготовка велася в 7 країнах, те, після її закінчення число шкіл стало рости. В 1920-ті роки відкриваються перші школи соціальної роботи в Бельгії, Норвегії, Швеції, Італії. Школа по навчанню соціальних працівників відкривається навіть у Чилі, засновником якої став відомий суспільний діяч Рене Сандра. В 30-і роки минулого століття число країн, що приступилися до підготовки соціальних працівників, продовжує збільшуватися: Іспанія, Ізраїль, Ірландія, Люксембург, Греція, Португалія, Данія, Індія, Єгипет. Як бачимо, соціальна робота як професія стає відомої вже в країнах третього миру. Підготовка соціальних працівників містила в собі не тільки організаційний, але й методичний аспект. Навчальні заклади, що приступилися до роботи, не мали ще кваліфікованих викладачів. Навчальних посібників практично не було. У США першими підручниками були книги Амоса Уорнера «Американська добродійність» і Мери Річмонд «Дружній візит до бідняків: практичне керівництво для працюючих у благодійних організаціях». Підготовка кадрів для соціальної роботи в Америці перебувала ще в дуже великій залежності від зусиль благодійних організацій. Першими викладачами були члени суспільства добродійності з більшим досвідом роботи, але без педагогічного утворення.

 

4. Коли розпочалося навчання соціальній роботі в Україні ?

В Україні навчання соціальній роботі почалося наприкінці 80-х  років ХХ століття.

 

5. Яка найбільша проблема існує в Україні, що гальмує розвиток соціальних служб?

Сьогодні в умовах складної економічної ситуації, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, актуальною проблемою є формування грамотної соціальної політики державою.

Держава через політику бере на себе найважливіші функції із забезпечення прав людини в соціальній галузі. Суть цієї політики така: запобігання подальшому погіршенню життя народу; ефективна зайнятість і обмеження надмірного зростання безробіття; створення необхідних передумов для поступового поліпшення матеріального становища, умов життя різних верств і груп людей.

Зважаючи на світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненого принципу соціального захисту. Необхідно стимулювати ініціативу активного населення і розвивати цілеспрямовану допомогу.

Серед важливих проблем соціальної політики – відсутність чітких уявлень про модель соціального захисту (у світовій практиці існують ліберальна та соціально-демократична або патерналістська), пріоритет цінностей у суспільній свідомості. Поки що зберігається старий соціалістичний принцип рівності кінцевих результатів. Багаторічний досвід забезпечення пільг владою спонукає населення займати споживацьку позицію, коли в усьому громадяни покладаються на державу. Створені для їх підтримки соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення й ефективних механізмів реалізації. Щоб ліквідувати ці недоліки, обговорюються можливості запровадження державних замовлень (контрактів), договорів про спільну діяльність, пайове субсидування, пільгове кредитування, проведення тендерів, залучення неурядових і комерційних організацій тощо. Таким чином, актуальним завданням на сучасному етапі є переведення державної системи соціального захисту на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальний захист, обмеження кола державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров’я не в змозі забезпечити себе самостійно.

 

Соціальна ситуація 1. Ситуація, що стосується встановлення соціальним працівником контактів із різними організаціями.

 

Під час обстеження житлового будинку № 95 виявлено сім’ю, яка потребує термінової психолого-педагогічної допомоги. У повній сім’ї (батько і мати) – троє дітей. Старша дитина Рустам, 7 років – інвалід. За словами матері, нормальне спілкування із сином майже неможливе: “Він – говорить мати – не впізнає ні мене, ні батька, ані своїх брата із сестрою, не може тримати голову, не вміє говорити. У сім’ї напружена атмосфера, молодші діти ночами здригаються, просинаються від його несподіваного крику або сміху. Я не сплю ночами, стала нервовою, виснаженою, такими ж ростуть і наші діти. Намучившись, зваживши усі “за” і “проти”, в інтересах своїх молодших дітей, ми з чоловіком вирішили нарешті з чоловіком віддати Рустама у будинок інвалідів та регулярно відвідувати його там. Пройшли медогляд, зібрали документи, але з тих пір справа не зрушилася ні на крок. “Немає місць”. Мій дім перетворився на велику клітку, з якої неможливо вирватися. Допоможіть мені вибратися із цього пекла – адже я можу втратити не тільки Рустама, але й інших дітей…”

Запитання і завдання.

1. З якими закладами соціальному працівнику потрібно встановити контакт у першу чергу?

Соціальному працівнику в першу чергу потрібно встановити контакт  з юристом; лікарями; потім звернутися з зверненням до органів місцевого самоврядування; служб соціального захисту.

2. Складіть план роботи із цією сім’єю.

— юрист — документи;

— лікарі – медичні довідки та висновок;

— служби соціального захисту;

— будинок інвалідів.

 

Соціальна ситуація 2. Соціально-психологічна допомога дитині, що опинилася у складній життєвій ситуації

З розповіді хлопчика:

“Розумієте, вони ділили мене як річ. Жоден із них ніколи, ні разу не спитав мене про мої бажання. С ким я хочу жити? Що про них думаю? А ще чотири роки тому в мене не було вибору: він був моїм батьком, вона – моєю матір’ю. Я, звичайно, хотів, щоб ми жили разом, але, навіть, якщо не разом… ви розумієте, що тоді почалось. Врешті я зненавидів матір за те, що вона не дозволила батькові приходити до мене. Мене весь час зустрічала бабця і швидко забирала мене зі школи, іноді мати просила по це сусідку. Гуляв я теж із бабцею, а коли вона була зайнята – сидів вдома один, зачинений. В мене ніколи не було власного ключа від дому. Тоді я хотів піти до батька, я думав, що я йому потрібен, але потім зрозумів, що я йому потрібен тільки як зброя для боротьби проти матері. Я думаю, що вони просто осліпли від злоби один на одного.

Найстрашніше у цьому всьому, що мені  ніхто вже не міг допомогти. Адже усі визнавали за ними права на мене. Як право на річ! Вони, між іншим, також ділили дачу і машина і, мабуть, через це – і мене.”

Запитання і завдання.

1. Якої допомоги потребує хлопчик перш за все?

Дитина в першу чергу потребує допомоги психолога.

2. Які методи і форми роботи має обрати соціальний працівник під час спілкування і матір’ю і батьком дитини?

Соціальний працівник під час спілкування з матір’ю і батьком дитини повинен обрати наступні методи: повсякденного спілкування, ділової, довірливої взаємодії і взаємовпливу. Соціальний працівник має довести батькам, яким способом може бути реалізований цей метод (наприклад, обговорення різних життєвих питань у довірливій розмові, розуміння, довіра, спонукання, співчуття, пересторога, чесна критика). Другу групу становлять методи педагогічного і психологічного впливу на особистість дитини з метою корекції її свідомості й поведінки: метод звертання до свідомості, метод звертання до почуттів, метод звертання до волі та вчинків, їх батьки використовують тоді, коли у дитини з’являються певні проблеми. Соціальний працівник має підказувати, до яких прийомів краще в тій чи іншій ситуації вдаватися. Активізувати свідомість дитини можна за допомогою прикладу, роз’яснення, збудження психологічного стану радості, шляхом актуалізації мрії, зняття напруженості у взаєминах. До почуттів дитини звертаються (батьки або соціальні працівники), оперуючи такими поняттями, як совість, справедливість, етика поведінки, самоповага, співчуття і милосердя, страх та безстрашність, відраза та огидливість тощо. Коли ідеться про волевиявлення і реалізацію відповідного вчинку, то батьки мусять вдаватися до переконання, заохочення.

Таким чином, використання тих чи інших методів та прийомів у виховному процесі має бути динамічним, спрямованим на встановлення реальних стосунків, що створюють таке виховне середовище, яке було б комфортним для всіх членів родини.

3. З ким із фахівців, у даній ситуації, соціальний працівник повинен підтримувати постійний контакт?

Соціальний працівник повинен підтримувати постійний контакт з педагогами хлопчика , психологом.

 

Соціальна ситуація 3. Соціальна допомога хворим на СНІД.

Інфікованих СНІДом дітей ховають від усіх. Намагаючись зберегти таємницю, батьки іноді відмовляються від пільг, які їм мають надаватися. Так, п’ятирічна дівчинка мало не задихнулася від нападу, оскільки її мама не наважувалася викликати “швидку допомогу”.

На сьогодні більшість сімей, що мають дитину, хвору на СНІД опиняється у складній соціальній ситуації. Батька у такій сім’ї, як правило, немає. Мати, оскільки має дуже хвору дитину, працювати не може. Отже, сім’я живе на пенсію з інвалідності та допомогу. Непоодинокі випадки, коли хворих на СНІД дітей виховують бабусі чи дідусі, оскільки батьки не хочуть займатися вихованням дитини, або вони померли, чи знаходяться у тюрмі.

Запитання і завдання.

1. Яка основна проблема, що виникає у соціального працівника у спілкуванні із сім’ями, які мають хворих на СНІД?

На мою думку, основна проблема яка виникає у соціального працівника у спілкуванні із сім’ями, які мають хворих на СНІД – це спілкування, а саме проблема відкритості спілкування з  родиною та хворим та проблема конфіденційності.

2. У чому полягають дії соціального працівника під час вирішення проблем цих сімей?

Важливо налагодити психологічний контакт у спілкуванні із сім’ями, які мають хворих на СНІД. А також обов`язково співпрацювати з лікарем, психологом, педагогами, юристом,  та органами місцевого самоврядування (якщо потрібна матеріальна допомога).

3. У контакті із якими фахівцями має перебувати соціальний працівник?

Соціальний працівник має контактувати з психологом,  педагогом, якщо це хвора дитина, лікарями, відповідними органами соціального захисту, юристами.

 

Контрольне тестове завдання до теми 3.

 

1. Які проблеми у соціумі призваний вирішувати соціальний працівник?

При розв’язанні соціальних проблем соціальний працівник має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний — виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з’ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об’єктивної інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов’язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

2. Із якими державними закладами має співпрацювати соціальний працівник?

Центральні та   місцеві   органи   виконавчої  влади,  органи місцевого самоврядування під час  організації  надання  соціальних послуг  співробітничають  між  собою,  а також із суб’єктами,  які надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами.

У разі залучення бюджетних коштів до фінансування  соціальних послуг,   які   надаються  в  установленому  порядку  недержавними суб’єктами чи фізичними особами,  місцеві органи виконавчої влади, органи  місцевого самоврядування на конкурсній основі укладають із суб’єктами,  що  надають  соціальні  послуги,  договір  щодо  умов фінансування   та  вимог  до  обсягу,  порядку  і  якості  надання соціальних послуг.

Правила організації  та  проведення  конкурсу  на   залучення бюджетних  коштів  для  надання  соціальних  послуг встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Місцеві органи    виконавчої    влади,    органи    місцевого самоврядування,  що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг з недержавними  суб’єктами,  які перемогли    у   конкурсі,   здійснюють   контроль   за   цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг.

Центральні та  місцеві  органи  виконавчої  влади  та  органи  місцевого  самоврядування  в межах своїх повноважень організовують роботу з  надання  відповідних  соціальних  послуг  та  здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів, що надають соціальні послуги.

Контроль за    цільовим   використанням   бюджетних   коштів, спрямованих  на  фінансування  соціальних   послуг,   здійснюється відповідними  центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування,  а  також  органами  з  питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень.

3. Які проблеми сім’ї допомагає вирішувати соціальний працівник?

Соціальний працівник (або інший спеціаліст) відвідує сім’ю і при цьому:

—  звертає увагу на зовнішній вигляд будинку та території навколо нього, а також під’їзду, квартири;

—  зустрічаючись із сім’єю, намагається побачитися не тільки з матір’ю, але і з батьком, іншими дітьми і дорослими членами сім’ї;

—  розпитує батьків про потреби, проблеми, ресурси, позашкільні заняття дитини (якщо вона досягла шкільного віку);

—  відповідає на запитання батьків;

—  спостерігає за тим, як в сім’ї поводяться з дитиною, навчають і розвивають її;

—  демонструє стратегії поведінки, навчання, розв’язання проблем.

Батьки також наносять візит соціальному працівнику (або іншим спеціалістам) і в ході його:

—  батьки спостерігають, як спеціаліст поводиться з дитиною (наприклад, у класі або на прийомі, під час тестування);

—  спеціалісти відповідають на запитання батьків, пояснюють, обговорюють інформацію;

—  спеціалісти спостерігають, як батьки поводяться з дитиною;

—  спеціаліст знімає на відео батьків із дитиною, потім аналізує результати;

—  показує батькам відеоматеріали, щоб разом обговорити і проаналізувати побачене;

—  соціальний працівник організовує консультації з представниками інших служб, якщо це необхідне йому для кращого розуміння та вирішення проблем;

—  дає батькам заповнити карти і схеми, анкети стосовно розвитку дитини, потім порівнює їхні результати зі своїми спостереженнями;

—  батьки відвідують засідання комісії (або сесії команди спеціалістів) з приводу їхньої дитини;

—  соціальний працівник (самостійно або з іншими спеціалістами) допомагає батькам вибрати книги, іграшки, спеціальне навчальне устаткування;

—  соціальний працівник організовує збори, щоб оцінити розвиток дитини в ході виконаня реабілітаційного плану;

—   надає батькам письмовий звіт про результати тестування або оцінювання;

—   передає батькам письмовий висновок із рекомендаціями для занять удома;

—   показує батькам папку з матеріалами про їхню дитину і обговорює з ними їх зміст;

—   запрошує батьків у клас, де проводяться заняття, залучає їх для допомоги в проведенні занять, запрошує до спілкування з персоналом, щоб батьки поділилися своїм досвідом і висловили думку про надані послуги.

 

4. Якої допомоги від соціальних служб очікують люди із особливими потребами?

Люди з особливими потребами  потребують від соціальних служб допомоги у вирішенні наступних проблем: лікування, допомога у працевлаштуванні і професійній адаптації, житлових проблем, опікунство та піклування, матеріальній допомозі, юридичних питаннях. Також обов`язково потребують психологічної допомоги.

 

Контрольне тестове завдання до теми 4.

 

1. Для успішного здійснення професійних завдань соціальний працівник повинен

Соціальний працівник   — професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги. Для успішного здійснення професійних завдань соціальний працівник повинен мати: віру у внутрішні сили клієнта, у його можливість змінити ситуацію,  любов до ближнього, співчуття, співпереживання; бажання допомогти та пожертвувати; досвід, знаня, соціальну творчість.

 

2. У чому полягає роль адміністратора в соціальній роботі?

Роль адміністратора в соціальній роботі полягає в забезпеченні організаційної та фінансової допомоги в  організації, групі, громаді.

 

3. У чому полягає діагностична функція соціального працівника?

Соціальна робота як фахова діяльність виконує такі основні функції:

1) діагностична – вивчення, аналіз та оцінка життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), оцінка результатів, досягнутих у процесі роботи;

2) прогностична – розробка послідовного  плану розв’язання проблеми клієнта або соціальної проблеми в суспільстві з урахуванням можливих альтернатив, перспектив і варіантів змін;

3) організаторська – діяльність соціальної служби та її працівників щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, залучених до роботи з клієнтом;

4) комунікативна – встановлення, продовження й припинення необхідних професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна – використання законів та правових норм для забезпечення прав і інтересів клієнтів;

6) превентивна – запобігання виникненню негативних життєвих колізій у окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуючa – конструктивні зміни в мікросоціумі та системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна – задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів;

9 інші функції (правотворча, дослідницька, навчальна тощо).

 

4. Розкрийте сутність профілактичної функції соціального працівника

Соціальний працівник сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню. Велику увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.), організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.

 

5. У чому полягає соціально-терапевтична функція соціального працівника?

Чільне місце в діяльності соціального працівника займає соціально-терапевтична функція, що полягає у наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення (інвалідам, перестарілим, новоствореним сім’ям і т.д.) в поліпшенні їх житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. А також виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть психологічної функції — застосування різних видів консультування і корекції міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в соціальній реабілітації всім нужденним.

 

 

 

Контрольне тестове завдання до теми 5.

 

1. Які документи про етику соціальної роботи ви знаєте?

„Декларація про етичні принципи у соціальній роботі” та професійно-етичні кодекси асоціацій соціальних працівників окремих країн.

Також можна назвати “Декларацію принципів толерантності”, яку було прийнято 16 листопада 1995 року і проголошено Генеральною конференцією ЮНЕСКО.

Толерантність у соціальній роботі є надзвичайно важливою і спрямована на уникнення будь-якої упередженості. Соціальний працівник зобов’язаний підтримувати та сприяти ствердженню прав людини, демократії, отже, відмовитися від догматизму, абсолютизації певних переконань. Це означає визнання відмінностей людей, але неможливість нав’язування окремих поглядів, переконань. Важливим є виховання на принципах толерантності, що сприяє зміцненню терпимості, розвитку навиків критичного мислення та спрямоване на протидію негативних впливів.

 

2. Чи може соціальний працівник ігнорувати незаконні дії клієнта? (так/ні)

Соціальний працівник не може  ігнорувати незаконні дії клієнта.

Особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта і суспільства результати його діяльності. Представник соціальних служб повинен виступати з позицій можливого, цілеспрямованого, необхідного і бажаного результату. Не можна вимагати відповідальності соціального працівника за віддалені результати спільних дій з клієнтом та їх наслідки: зв’язок може бути перерваний, клієнт може використати результати спільної діяльності у вирішенні своїх актуальних проблем.

Повага права клієнта на прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій є проявом поваги прав людини. Виходячи з цього, необхідно з’ясовувати не тільки проблеми клієнта але й його потреби, бачення проблеми, кінцевого результату; усі дії треба добре обґрунтувати і аргументувати. Клієнт має право відмовитися від них у будь-який момент, якщо його погляди змінились.

Прийняття клієнта таким, яким він є передбачає особистісний підхід, врахування індивідуальних психологічних особливостей, можливостей. Іноді тактику взаємодії можна будувати таким чином, що крім вирішення соціальної проблеми паралельно здійснюватиметься корекційний вплив на особистість.

Чи завжди соціальний працівник має дотримуватися принципу конфіденційності у роботі з клієнтами?

Конфіденційність – основний принцип соціальної роботи та професійної етики соціального працівника. За умови необхідності співпраці з метою вирішення проблеми повідомлення будь-яких відомостей можливе тільки за згодою клієнта. Всі учасники повинні бути попередженні про необхідність дотримання конфіденційності.

 

4. Чи може соціальний працівник розповідати клієнту про власний життєвий досвід, та виходячи з цього, давати поради клієнту? (так/ні)

Чесність та відкритість у взаємовідносинах соціального працівника та клієнта є основою для довір’я та поваги у стосунках. Передбачає повну поінформованість клієнта щодо результатів спільних дій, пояснення причин невдач та планів щодо виправлення помилок і досягнення поставленої мети.

Повнота поінформованості клієнта про застосовувані дії сприяє активізації його особистісного потенціалу. Дотримання даного принципу передбачає повагу прав клієнта та його гідності; зменшує можливість бездіяльності або здійснення помилкових дій з боку клієнта.

Відсутність будь-яких забобон та упередженості щодо клієнта є обов’язковою умовою налагодження взаємовідносин співробітництва між соціальним працівником та клієнтом. Погляди, світогляд соціального працівника і клієнта можуть не співпадати, але не можуть бути причиною для того, щоб соціальний працівник вважав свого клієнта неповноцінним, принижував у правах, ображати тощо. Соціальний працівник може тактовно викласти свою точку зору, якщо цього вимагає справа або просить клієнт, але повинен поважати точку зору свого опонента.

Соціальний працівник може розповідати клієнту про власний життєвий досвід.

 

5. Чи може соціальний працівник приймати запрошення від клієнта на вечірку чи на весілля? (так/ні)

Принцип безкорисності передбачає не тільки виконання соціальним працівником посадових інструкцій, а й докладання усіх зусиль та використання всіх ресурсів для вирішення конкретної проблеми. Безкорисність проявляється щодо клієнта, оскільки він не оплачує послуг спеціаліста. Відносини соціального працівника та клієнта не можуть будуватися на основі будь-якої матеріальної зацікавленості. На мою думку, соціальний працівник може приймати запрошення від клієнта на вечірку чи на весілля.

 

Контрольне тестове завдання до теми 6.

 

1. Метод у соціальній роботі – це
2. Соціальні працівники використовують у своїй роботі різноманітні засоби і методи:

1) соціально-економічні (надання натуральної і грошової допомоги; допомога у використанні пільг, компенсацій та виплат; догляд та побутове обслуговування тощо);

2) організаційно-розпорядчі (встановлення регламентів та норм діяльності соціальних служб, консультування клієнтів щодо порядку отримання послуг; ці методи  спираються на нормативно-правові документи, регламентуючі акти);

3) психолого-педагогічні (безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо — підтримка, надання інформації, роз’яснення, рекомендації, моральне заохочення та інші форми роботи).

2. Загальними підходами до процесу надання допомоги, якими керуються соціальні працівники у своїй діяльності, є:

1) пряме втручання (догляд, соціально-психологічне консультування, навчання, зміна поведінки клієнтів);

2) опосередковане втручання, спрямоване на зміну середовища, в якому перебувають клієнти (планування, адміністрування, збирання даних, управління, дослідження);

3) комбіноване втручання (сприяння роботі групи, мобілізація, представництво інтересів, консультування, взаємодія з іншими фахівцями).

 

2. Які основні етапи технології вирішення соціальних проблем виокремлює І.Г.Зайнишев ?

І.Г.Зайнишев виділяв наступні технології вирішення соціальних проблем:

1. зондажно-інформаційне обстеження:

— збір даний про інфраструктуру,

—  чисельність,

— склад та динаміку місцевого населення;

2. соціально-історичне обстеження:

— вивчення історії засвоєння даної території,

— зміни складу місцевого населення,

— дослідження його діяльності та традицій тощо;

3. інформаційно-цільовий аналіз різних документів, статей із місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів та скарг громадян;
4. соціальне картографування:

— аналіз соціально-просторового розподілу та динаміки народжуваності і смертності населення,

— залежність якості життя від різних природних та соціальних чинників.

 

3. Метод роботи на вулицях

Метод роботи на вулицях — відкритий метод соціальної роботи, зорієнтований на проблеми вулиці і розв’язує їх превентивними заходами:

—  попередження виникнення груп молоді, особливо вуличних, через установлення випадкових контактів з ними у періоди зборів і проведення дозвілля;

—  визначення потреб і проблем вуличних груп молоді та надання їм відповідної допомоги — індивідуальної та групової;

—  запобігання чисельному збільшенню груп, сприяння їхньому зникненню і спрямування їхньої активності у менш агресивний напрям;

—  відбір безпритульних підлітків, спроба залучити їх у молодіжні групи, які перебувають під педагогічною опікою соціальних працівників;

—  пошук приміщень для вуличних груп молоді та організація і проведення екскурсій для прискорення процесу їхньої соціалізації або ресоціалізації;

—   установлення контактів із наркоманами, переадресація їх у відповідні заклади і до відповідних фахівців;

—   залучення підлітків до підтримки однолітків, формування загонів добровільних помічників соціальних педагогів і соціальних працівників.

 

4. Де і коли вперше був застосований метод втручання у критичних ситуаціях?

Метод втручання являє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем. Визначення стану проблеми і точного виконання завдань є головними складовими успішного вирішення цієї проблеми. Цей метод був запропонований у 1970 р. Рідом і Енштейном і перевірений в результаті емпіричної практики в соціальних агентствах.

Метод втручання у критичних випадках уперше застосовувався у США у 1847 p., коли церква захистила дитину, яка зазнала насилля у сім’ї. У країні стали створюватися товариства із захисту дітей проти жорстокого поводження з ними.

 

5. Група психолого-педагогічних методів характеризується

У практиці соціальної роботи широко застосовуються психолого-педагогічні методи, які на відміну від розглянутих відзначаються побічною дією і впливом на клієнта через механізм соціально-психологічного і педагогічного регулювання його соціального самопочуття та поведінки. Як відомо, спрямованість вчинків людини зумовлюють, крім неї особисто, соціально-психологічні явища: громадська і групова думка, настрої, смаки, захоплення, люди тощо. Виникаючи як продукт спілкування, вони набувають відносної самостійності і для людей є орієнтиром, зразком для наслідування, формою контролю тощо. Так з’являється своєрідний, складний механізм соціальної саморегуляції. Як показують соціологічні дослідження, у 55-60 % випадків люди діяли не так, як вони хотіли б, а як узвичаєно в їхній групі, колективі чи організації.

Та це не означає повної залежності індивіда від зовнішніх умов. Механізм педагогічного регулювання духовно-морального стану й поведінки особи чи соціальної групи дає можливість цілеспрямовано впливати на свідомість людини з метою формування у неї усталених поглядів, переконань, моральних принципів і норм, уміння правильно діяти в конкретних соціальних умовах та обставинах. Свідомість людини — вищий регулятор її поведінки, адже будь-який імпульс до дії виникає спочатку під впливом внутрішнього стану особи чи зовнішніх факторів, але завжди співвідноситься з її поглядами, ідеалами, принципами, нормами, установками і відповідно ними санкціонується (підтримується) чи заперечується (гальмується).

Основним серед психолого-педагогічних методів є переконання. Воно здійснюється у соціальній роботі різними формами. Це, зокрема, роз’яснення, порада, рекомендація, позитивний приклад, зразок активної життєдіяльності. За допомогою переконання досягається осмислене засвоєння людиною наукових знань, достовірної інформації, правових норм, етичних рекомендацій, естетичних еталонів.

 

Соціальна ситуація 1. Соціальна допомога постраждалим від аварії на ЧАЕС.

Жителі одного із українських містечок направили до центральних органів влади наступного листа.

“Аварія на Чорнобильскій АЕС не обійшла стороною наше маленьке місто. Вже стало дорослим ціле покоління, що виросло на чорнобильському згарищі. Після чорнобильскої катастрофи захворюваність серед наших дітей збільшилася у 10 разів. Вроджені вади серця у дітей знаходять у 6 разів частіше, ніж у дітей по країні, патологію нирок – у 10 разів, вищою є статистика захворюваності вегетосудинною дистонією, хронічною пневмонією. Вперше за останні роки у місті смертність перебільшила народжуваність.

Нам потрібна підтримка. Просимо відгукнутися на наше благання допомоги із організації оздоровлення дітей, які страждають та допоможіть їх сім’ям”

Запитання і завдання.

1. Розробіть технологію рішення соціальних проблем, які мають жителі містечка, жителі якого постраждали від Чорнобильської катастрофи.

— Звернення до органів соціального захисту;

— Звернення до органів місцевого самоврядування.

2. Які соціальні та психологічні методи можна використати під час допомоги?

Під час допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи можна використати наступні соціальні та психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії, соціальне навчання та ін.

 

Соціальна ситуація 2.  Соціальна та психологічна допомога підліткам.

Відомо, що палка закоханість – нормальне явище у підлітковому віці. Вона проходить також несподівано, як і зароджується. Об’єктом підліткової закоханості може бути співак, актор, спортсмен…

Мама 14-літньої Віри написала до соціальної служби наступного листа: “Моя дочка вже цілий рік ходить надзвичайно засмучена. Справа в тому, що вона закохана. І закохана вона не в кого-небудь, а в самого Віталія Козловського. Закоханість її дуже серйозна: вона не просто цілодобово підстерігає його, як її колеги-фанатки, але й пише йому кожен день листи та повторює його ім’я у сні. Я намагалася переключити її на інші захоплення, навіть повезла її за кордон, але нічого не допомогло Дівчинка страждає не по-дитячому. Я вже думала, чи не піти самій до цього співака та попросити його про побачення із моєю дочкою? А, може, моя дочка психічно нездорова? Підкажіть, хто і чим може нам допомогти?”

Запитання і завдання.

1. Як допомогти дітям, поведінка яких стає неадекватною внаслідок такої закоханості, а також їх батькам?

Дітям, поведінка яких стає неадекватною внаслідок такої закоханості, а також їх батькам потрібна допомога психолога.

2. Чому створення клубів “фанатів”, у яких активно беруть участь і їх батьки, є позитивним процесом?

Тому що це група людей, які не замикаються в самоті, а спілкуються в колективі.

3. Які конкретні заходи ви, будучи соціальним працівником, проведете із Вірою та її мамою?

Для дівчинки потрібно провести заняття з психологічної корекції.

 

Соціальна ситуація 3. Допомога соціального працівника сім’ям.

Розглянемо три життєві історії.

Хлопчик Федір, 13 років. У дитинстві боявся майже усього, що його оточувало. Так, заходячи до кімнати один увечері, він вмикав світло та оглядав пустий простір під ліжком, у шафі, за шафою, шукаючи злочинця, який, на його переконання, там міг бути. Під час спілкування він демонструє несміливість, покірність, невпевненість у собі і, навіть, деяку приниженість. До цього також додається підвищена збуджуваність хлопчика. Дружить переважно із дівчатами свого віку. Хлопці ставляться до нього як до “цапа відбувайла”, відкрито насміхаються над недоліками його характеру. Кілька разів разом із батьками переїздив із міста у місто. До нової школи адаптувався важко, весь  час очікував недружнього ставлення та образ від школярів. Власне, так це і траплялося.

Дівчина Катерина, 17 років. У дитинстві весела, рухлива, підприємлива дівчинка, “душа” компанії ровесників. У школі добре вчилася та активно брала участь у суспільному житті. В 15 років у неї почали з’являтися періоди емоційного спаду, коли все сприймалося у похмурих тонах, нічого не хотілося робити. В один з таких періодів посварилася із однокласником, предметом її першого кохання. Сварку вона вважала остаточним розривом стосунків, гостро її переживала і, в момент відчаю, здійснила спробу самогубства (прийняла велику дозу снодійного). Вже в лікарні після поліпшення самопочуття знову стала радісною та активною. Після виписки із лікарні на протязі 2-х років у неї відбувалися зміни настрою: від дуже гарного – до дуже похмурого. Останнє наставало раз на один-два місяці і тривало 1-2 тижні. Поступово відмінності у настрої стали згладжуватися, але певна циклічність у настрої зберігається.

Хлопчик Олексій, 12 років. Замкнутий та одинокий, захоплюється фізикою. Окрім звичайної школи, відвідує також школу юного фізика, де його однокурсники на 3-4 роки старші від нього, але, навіть на цьому фоні він виглядає як дуже сильний. У своєму ж сьомому класі середньої загальноосвітньої  школи він виглядає як дуже сильний. На уроках фізики, нудьгуючи, він може, наспівуючи щось собі під ніс, прогулюватися поміж рядами. Вчителька, яка, сердячись, називає усіх своїх учнів “ідіотами”, від таких його вчинків просто скаженіє. Щоденник хлопчика рясніє погрозами та “останніми попередженнями”; йому загрожує відрахування зі школи.

Запитання і завдання.

1. Яку допомогу соціальний працівник може надати сім’ям, у яких виховуються ці діти?

Соціальний працівник може надати допомогу психологічних служб.

2. Яку роботу потрібно провести із цими школярами?

Заняття психологічної корекції.

3. Яких фахівців, окрім соціального працівника, потрібно залучити?

Лікаря-психолога.

4. Чи є необхідність роботи із класами, у яких вони навчаються?

Так, робота потрібна із класом, де навчаються діти і обов`язково з педагогами.

5. Чи є необхідність роботи із педагогами, які їх  навчають?

Так, обов`язково.

 

Контрольне тестове завдання до теми 7.

 

1. Які види допомоги може надавати соціальна служба сім’ям?

Методи сімейного виховання поділяють на дві групи. Перша — методи повсякденного спілкування, ділової, довірливої взаємодії і взаємовпливу. Соціальний працівник має довести батькам, яким способом може бути реалізований цей метод (наприклад, обговорення різних життєвих питань у довірливій розмові, розуміння, довіра, спонукання, співчуття, пересторога, чесна критика). Другу групу становлять методи педагогічного і психологічного впливу на особистість дитини з метою корекції її свідомості й поведінки: метод звертання до свідомості, метод звертання до почуттів, метод звертання до волі та вчинків. їх батьки використовують тоді, коли у дитини з’являються певні проблеми. Соціальний працівник має підказувати, до яких прийомів краще в тій чи іншій ситуації вдаватися. Активізувати свідомість дитини можна за допомогою прикладу, роз’яснення, збудження психологічного стану радості, шляхом актуалізації мрії, зняття напруженості у взаєминах. До почуттів дитини звертаються (батьки або соціальні працівники), оперуючи такими поняттями, як совість, справедливість, етика поведінки, самоповага, співчуття і милосердя, страх та безстрашність, відраза та огидливість тощо. Коли ідеться про волевиявлення і реалізацію відповідного вчинку, то батьки мусять вдаватися до переконання, заохочення, покарання.

Допомога в реалізації виховної функції сім’ї надається шляхом проведення психологічного консультування чи соціально-педагогічного консультування, створення спеціальних виховних ситуацій для вирішення проблем, надання вчасної соціальної допомоги сім’ї з метою її зміцнення і якнайповнішого використання виховного потенціалу для блага дитини.

 

2. Якої соціальної допомоги потребують люди, що постраждали від Чорнобильської катастрофи?

 

Люди які постраждали від Чорнобильської катастрофи потребують медичної допомоги, психологічної.

 

3. Із якими закладами має встановлювати соціальний працівник, що працює із сім’ями з дітьми?

В першу чергу – це освітньо-виховні заклади (школа, дитячий садок чи інший заклад), медичні заклади, якщо є потреба із правоохоронними.

 

4. Які психолого-педагогічні методи застосовуються у соціальній роботі?

У соціальній роботі застосовуються наступні психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії.

А також педагогічні методи: формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, соціальне навчання, методи схвалювання і осудження.

 

5. Які соціальні та психологічні методи можна використати під час допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи?

Під час допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи можна використати наступні соціальні та психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії, соціальне навчання та інш.

 

 

Контрольне тестове завдання до теми 8.

 

1. “Групи ризику” – це категорії людей, чий соціальний стан, за тими чи іншими критеріями, не має стабільності, яким практично неможливо самотужки подолати складності, що виникли у їхньому житті, а ці складності, у свою чергу, можуть призвести до втрати людьми своєї соціальної значущості, духовності, морального обличчя, та, навіть, до втрати життя.
2. До “груп ризику” належать наступні категорії людей: інваліди, діти-сироти, діти з асоціальною та девіантною поведінкою, неповні сім’ї, літні одинокі люди, біженці, люди, що зазнали насилля, алкоголіки, наркомани, безпритульні, жертви екологічних катастроф та інші.

 

3. Чи можна віднести до “груп ризику” обдарованих дітей, у яких виникають складності із спілкуванням, і вони стають “важкими” для інших? (так/ні). Так, до “груп ризику” можна віднести  обдарованих дітей, у яких виникають складності із спілкуванням в колективі та сім`ї.

 

4. Яку категорію дітей називають “соціальними сиротами” ?

Проблема соціального сирітства дуже гостра і болюча. Соціальними сиротами називають дітей українських заробітчан. Більшість заробітчан офіційно не оформляють опіку над своїми дітьми. Частковим вирішенням проблеми могла б бути передача опіки над дитиною найближчим родичам. Адже дитину, яку батьки залишили без оформлення відповідних формальностей під опікою дідуся, бабусі, або інших близьких родичів, фактично позбавлена юридичного захисту. І якщо станеться якась неприємна ситуація, чи то у кримінальній сфері чи в сфері охорони здоров’я, то ніхто не зможе офіційно відстоювати права дитини.

Варто зазначити, що останнім часом серед підлітків, котрі опиняються на лаві підсудних, стрімко зростає число соціальних сиріт.

 

5. На які рівні поділяють девіантну поведінку?

Девіантну поведінку можна розділити на два рівня:

1. докриміногенний (делінквентний);
2. криміногенний.

Докриміногенний рівень – це рівень, коли людина ще не стала суб’єктом злочину. На криміногенному рівні особа стає суб’єктом злочинів, які являють собою серйозну суспільну небезпеку.

Контрольне тестове завдання до теми 9.

 

1. Волонтери — хто вони? В науці існує чимало визначень: добровільні помічники; люди, які надають безкоштовну допомогу; людина, яка працює безкоштовно, людина, яка переходить у розпорядження суспільства і сприяє розв’язанню місцевих проблем; людина, яка допомагає «будувати храм»; це такі ж люди, як і інші, але трохи кращі.

Волонтер — фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер.

 

2. За якими напрямами здійснюється волонтерська діяльність? Досвід волонтерства показує, що людина при включенні в групу добровольців зазвичай має власну мотивацію, суть якої можна виразити через п’ять основних потреб: мати, бути, робити, любити, рости. І якщо ці потреби будуть задоволені, то вона відбулася як волонтер. Адже для реалізації кожної із цих потреб людина має виконати необхідну роботу, а іноді і не один, і не два рази, а тижні, місяці. У волонтера можуть зникати інтерес, енергія, винахідливість при виконанні певної роботи, але організатор завжди повинен відчувати чи помічати такий стан волонтера і створити таку чи такі ситуації, які б стимулювали учасників до нових дій. Волонтер лише тоді зможе бути волонтером, коли він спроможний відчувати означені потреби інших людей. У такому випадку потреби однієї людини можуть посилюватися потребами іншої, що в результаті дасть змогу досягти бажаних результатів. Добровольці нічим не відрізняються від інших людей, але управляти ними у соціально-педагогічній роботі слід дещо по-іншому. Перше — вони повинні знати наші цілі і терміни роботи. Друге — слід завжди турбуватися про добровольців, щоб вони могли у достатній мірі віддатися роботі. Для організатора волонтерських груп завжди на першому місці повинні бути люди. Третє — людину можна залучити до волонтеріату , якщо ми вже знаємо, які завдання необхідно вирішувати і що кожен з учасників буде робити. Четверте — успіх справи — у навчанні добровольців. Будь-яка діяльність буде успішною, якщо існуватиме хороша система їх навчання й підготовки. Знання не приходять до людей самі, їх потрібно знайти, відкрити, засвоїти. П’яте — включаючи добровольців у роботу, слід приділяти увагу психологічному клімату, в якому вони працюють. Стосунки між співробітниками (за програмою) повинні бути не просто сердечними, але й наповненими любов’ю. Шосте — формулювання чіткості доручення і вимоги щодо звітності про виконану роботу. Сьоме — керівник групи волонтерів має підтримувати в людях почуття самоповаги. Тому варто добирати такі доручення, які посильні для волонтера. Восьме — добровольців не можна змушувати рухатися вперед, але їх можна і потрібно вести за собою. Дев’яте — залучити, навчити й утримати найкращих добровольців можна, залучивши їх до участі в управлінні конкретною програмою. Десяте — потрібно постійно шукати місце для застосування сил добровольців, і бути готовими до їх заміни.

Одним із напрямів волонтерської діяльності є робота з дітьми. Серед організацій, що працюють з дітьми, є і дитячі притулки, і дитячі «Телефони довіри», і підліткові клуби, і театри, й інноваційні школи, і реабіліаційні центри для хворих дітей та дітей-інвалідів. Різноманітність структур дозволяє запропонувати волонтерам такі види роботи:

—  догляд за дітьми;

— організація соціально-виховних заходів;

— допомога у здійсненні будь-якого ремонту;

— допомога в пошуках фінансів;

— ведення рекламної кампанії;

— допомога людям похилого віку;

— допомога дітям і молоді з функціональними обмеженнями та ін.

Інколи робота по догляду за важко хворими дітьми або тими, хто при смерті, пов’язана з важкими фізичними навантаженнями. Волонтер має оцінити власні сили. Чи зможе він витримати важке моральне і фізичне навантаження, що потрібно при роботі з хворими дітьми? В усякому разі він має бути готовим до того, що волонтерство — не просто задоволення або розвага. Це ще й робота, яка потребує чималих сил і енергії. Волонтери можуть допомогти в різних соціальних інститутах, які мають свої особливості Психологічні служби, як правило, — це «Телефони довіри», притулки або центри для тих, хто зазнав насильства. Для роботи в такій організації необхідно мати спеціальну освіту або пройти спеціальну підготовку. Багато організацій забезпечують таку підготовку, що допоможе майбутньому волонтерові стати унікальним спеціалістом. До таких організацій можуть звертатися волонтери після 18 років. Соціальні служби  передбачають допомогу «дітям вулиці», у тому числі й роздачу їжі, одягу, ліків. Вони надають допомогу позбавленим волі, біженцям. Крім того, діють патронажні або соціальні служби для людей похилого віку та інвалідів. Часто волонтери в таких організаціях виконують зовсім просту роботу: роздають їжу і одяг, прибирають квартири, приймають відвідувачів. Сюди приходять люди, які не цураються «простої» роботи, і яким цікаво її виконувати.

 

3. Чи потрібно враховувати інтереси людини, коли залучаєш її до діяльності як волонтера?
4. Плануючи реалізацію проектів, наперед необхідно визначити, де можуть бути корисними волонтери, і відповідно до цього проводити відбір людей.
5. Приймаючи на роботу добровільних помічників, потрібно врахувати їхні інтереси, бажання, можливості, зокрема і тимчасове навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіту.
6. Хибною є думка, що волонтери можуть виконувати тільки «чорну» роботу, а змістовну роботу повинні виконувати професіонали, які отримують за це платню. По-перше, можна знайти волонтерів-професіоналів у даній галузі, а по-друге, волонтерів можна і потрібно навчати для підвищення їхнього рівня.
7. Добровільних помічників треба набирати тільки у разі необхідності. Але у випадку, коли людина приходить без запрошення, важливо не відштовхнути її, навіть якщо на даний момент її допомога не потрібна. Волонтер може навчатися, готуючись до роботи, може виконувати окремі доручення – завжди знайдеться варіант, за яким, навіть відмовившись від його послуг, можна зберегти його на майбутнє.
8. Потрібно пояснити новій людині, за якими принципами працює організація, чого вона прагне, хто за що відповідає.
9. Необхідно чітко формулювати обов’язки і визначити відповідальність самого добровольця, вимоги до нього. Важливо розповісти не тільки про характер роботи, але й про те, які функції треба буде виконувати, якщо людина до цього не займалася такою роботою.
10. Волонтера потребує подяки за виконану роботу, заохочення.
11. Ставитися до волонтера як до колеги.
12. Забезпечувати добровільному помічнику можливість просування в організації, отримання різного досвіду.
13. Необхідно запитувати думку самого волонтера з різних питань або проблем організації і враховувати цю думку.

 

4. Як у спеціальній літературі прийнято називати правила роботи з волонтерами?

Існує 10 заповідей роботи з волонтерами, давно відкритих людьми, які з успіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді однаково добре працюють і в Америці, і в Англії, і в Україні. Якщо їх дотримуватись, є надія, що організація не втратить унікального людського потенціалу.

 

5. Робота із волонтерами потребує врахування кількох важливих правил:

— робота добровільного помічника не повинна заважати навчанню;

— робота не повинна бути одноманітною;

— у кожній справі, яку довірили молодим людям, обов’язково має бути місце для їх власної ініціативи і самостійних рішень, а також персональної відповідальності;

— їх участь у волонтерському русі повинна бути погоджена з батьками і учителями;

— робота має бути безпечною для несталої психіки, тому до роботи з жертвами насилля, психічно хворими, помираючими не потрібно залучати підлітків, або ж вони мають пройти спеціальний психологічний тренінг. Такого погляду додержується багато спеціалістів, які працюють в цій сфері;

— потрібно чітко визначити засоби заохочення, ні в якому разі не слід обіцяти більше, ніж можна дати;

— необхідно демонструвати, по можливості, перспективи їхньої діяльності в організації і обговорювати з ними плани на майбутнє;

— не можна переоцінювати можливості дітей, особливо вголос.

За умов дотримання цих правил працівники соціальної сфери можуть розраховувати на появу кмітливих, винахідливих помічників.

Список використаних джерел

1. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 170 с.
2. Лукашевич М. П. Соціальна робота: (теорія і практика. — К. : Каравела, 2009. — 367 с.
3. Соціальна педагогіка. — К. : Центр учбової літератури, 2009. — 487 с
4. Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг?: Збірка тез конференції /Національний ун-т «Києво-Могилянська академія», ред.: Тетяна Семигіна. — К. : Сфера, 2007. — 250, с
5. Соціальна робота в Україні: теорія і практика / Редкол.: А. Й. Капська, С. В. Толстоухова, І. М. Пінчук та ін.           № 2 (10) : Квітень-червень. — 2005. — 194 с.
6. Тюптя Л. Т. Соціальна робота: теорія і практика. — К. : Знання , 2008. — 574, с.